Т топономічний словник літери Т

Тав-Тарак

Тавільжанка (Таволжна, Таволжина, Яр Таволжаний) — лівий рукав Дніпра. Назву виводять від рослини таволга з родини розоцвітних, поширеної в цій місцевості. Утворена за допомогою суф. групи -анк(а). Звідси ж Таволжинський (Таволжаний) — острів на Дніпрі і там же поріг Таволжанський, затоплений водами озера-водосховища.

Таврида (Таврія) — грецька антична назва Кримського п-ова: у широкому розумінні весь п-ів, у вузькому — гірська його частина. Назва від племен таврів, які, за свідченнями Геродота, жили в горах, у передгір'ях і на узбережжі Тавріки (Криму), від сучасної Євпаторії до Керченського п-ова, де відомо близько 100 залиш­ків поселень таврів. Походження назви племен таврів не ясне. Дехто відносить їх до індійських племен. Стародавні греки виводили назву від грецького бики; у них існував міф про походження цього народу від бика. Проте це міфологічне тлумачення. Інші дослідники гадають, що не виключена можливість походження назви від найменування гір Тавр у Малій Азії, яке, в свою чергу, тлумачать по-різному: від арабсько-семітського «бик», фінікійського «скеля», сирійського «гори». Найбільш імо­вірне тлумачення назви в розумінні «ті, що живуть в горах, горя­ни». У XVIII ст. назва відновлена в Росії, при цьому Кримський п-ів називали Тавридою, а південну частину теперішньої Херсонської обл. — Таврією.

Тагамлик (Тагамлак, Тамлик, Великий Тамлик) — ріка, ліва притока Ворскли (басейн Дніпра). Назву виводять від тюркського kagan, luk Kagan — найвищий титул ватажків стародавніх тюркських племен. — Див. Кагамлик. Трансформація каган — кагам не стільки фонетична, скільки сло­вотвірне пристосування тюркизма на слов’янському ґрунті. Тагамлик могло утворитися і від тюркського географічного терміну «місце, де багато горбів». У тюркській топонімії основа tam- «хата, житло» широко розповсюд­жена. Суф. -luk вказує на велику кількість жител у даній місцевос­ті; tamluk міг бути урочищем.

Талова — річки: 1) ліва притока Дністра; 2) ліва притока Деркулу (басейн Сіверського Дінця); 3) ліва притока Кундрючої (басейн Сіверського Дінця); 4) права притока Кальміусу (басейн Азовського моря); 5) права притока Грузької (басейн Азовського мо­ря). Єдиних поглядів щодо походження назви немає. Одні до­слідники виводять від тюркського «поляна, степ, відкрита волога рівнина, плоска місцевість». Інші пов'язують з тюркським «верба, верболіз» у ро­зумінні «ріка з берегами, порослими вербами» (чи верболозом, або тим й іншим), що більш вірогідно. У цьому випадку гідронім утворено з тюркської основи і українського суф. -ова.

Талове — селище міського типу Краснодонського р-ну Луганської обл. Розта­шоване на р. Толова (басейн Дону), від якої й одержало назву. До категорії селище міського типу віднесено у 1938 року.

Таль — ріка, ліва притока Тетерева (басейн Дніпра). Назву виводять від тал, талина, тальник «верби, верболіз». Гідронім міг утворитися від слов’янського talь — українською «талий». За іншою гіпо­тезою, первісне значення гідрооснови пов'язують з тим фактом, що ріка бере початок з двох великих струмків, які, об'єдную­чись, утворюють досить значну річку. Звідси припускають, що назва походить від індоєвропейського «та, що збільшується, виростає з ін­ших». Вважаємо, що ця гіпотеза більш вірогідна. Звідси ж Тальнянка (Тальна) — ріка, права притока Гірсь­кого Тікичу (басейн Південного Бугу). Назва утворилася від гідрооснови Тал- за допомогою складного суф. -нянка.

Тальне — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване в гирлі р. Таль­нянка (у 1593 році відома як Тальна), притока Гірського Тіки­чу (басейн Південного Бугу), від якого й перейняло назву. Утворилася від основи Тальн- та флексії -є.

Тальянська — ріка у басейні Серету. В місцевості, де протікає Тальянська, за часів Австро-Угорщини оселяли засуджених італійців. Назва Тальянська — народне переосмислення терміна й означає «італійська».

Танискава — ріка, права притока Тагамлика (басейн Ворскли). Назва неслов’янського походження. Виводять здогадно з германського «вода, ріка», «велика».

Таракташ — хребет у Кримських горах. Розташований в їх схід­ній частині. Назва від тюркського «гребінь» і «камінь». Дослівно: «Кам'яний гребінь».

Тарам-Тат

Тарама — ріка, ліва притока Сухих Ялів (басейн Самари). Назва від татарського апелятива (агата — «степова балка». Аналогічне походження має Тарамська — ріка, ліва притока Дніпра, утворена за допомогою суф. -ськ(а).

Тарасова (Чернеча) гора — вершина Канівських гір, на якій по­ховано Тараса Григоровича Шевченка. Паралельна назва Чернеча — прикметник жіночого роду від чернечий. Дана за розташування в минулому жіночого монастиря.

Тарган (Таргань, Tarchan) — річки: 1) права притока Росави (басейн Росі); 2) права притока Росі (басейн Дніпра). Перший компонент пов'язують з тюркського «вузький, тонкий, дрібний», а другий з «ріка», «вода», що запозичене тюркськими мовами з корейської. Очевидно, звідси й Тарганка — ріка, права притока Усті в басейні Горині.

Таромське — селище міського типу, підпорядковане Ленінській райраді м. Дніпропетровська. Розташоване на правому березі Дніпра, на залізниці Дніпропетровськ — Дніпродзержинськ. Стародавнє посе­лення. Час заснування невідомий. Походження назви не з'ясова­но. Існує кілька версій, з яких найбільш вірогідна та, яку виво­дять з тюркського «розгалуження річки біля гирла; дельта». Ут­ворене за допомогою прикм. суф. -ськ(е).

Тарутине — селище міського типу, районний центр Одеської обл. Розташоване на р. Анчокрак (басейн озера-лиману Сасик). Засноване 1814 року вихідцями з Польщі на місці турецького селища Анчокрак. Назва від с. Тарутина Калузь­кої губ., яке відоме тим, що під час війни 1812 року звідси почався пе­реможний наступ російської армії проти французьких загарбни­ків. Звідси й назва села Нове Тарутине Тарутинського р-ну Одеської обл.

Тархан — мис на північному-сході Кримського п-ова. Назва від поши­реного в минулому в Росії монгольського слова «звільнений від мита, безподатковий». Слово це залишило глибокий слід в то­поніміці. Були тарханні землі, тарханні села, тарханні промис­ли. Звідси ж назва Тарханкут — мис на заході Кримського п-ова. Слово кут, очевидно, додано кріпаками поміщика Попова, які були переселені сюди в кінці XVIII ст. з України, і означало «кі­нець, край села, сторона». Звідси Тарханкутський п-ів розташований на заході Кримського п-ва, Тарханкутська височина — на однойменному п-ові.

Татарбунари — місто, районний центр Одеської обл. Розташоване на озері-лимані Сасик (Кундук), неподалік від гирла р. Когильник. Колишня рези­денція половецьких ханів, яка називалася тоді Карабуна. Час заснування невідомий. Вперше згадується в документах XVI ст. Сучасна назва — татарського походження. Перша частина складного топо­німа з тюркського tatar. Друга складова частина топоніма — від татарського bunar «колодязь», «джерело», «струмок». Дослівно: «Татарське джерело».

Татарина (Татарин, Татаринова) — ріка, права притока Хоролу (басейн Псла). Назва від татарин. Флексія -а виконує роль словотвор­чого засобу. Кримські татари робили хижацькі напади на Украї­ну і південь Росії. Деякі з них потрапляли в полон і оселялись, за­сновуючи села. Іноді феодали наймали татар для охорони своїх володінь і за це виділяли їм кращі сінокоси, ділянки землі біля річок тощо. Виникли топоніми, в основі яких був етнонім тата­ри. Звідси Татарівка — ріка, права притока Рівчака (басейн Сули). Назва утво­рилася від основи Татар- за допомогою суф. -івк(а); Татарка — річки: 1) ліва притока Самари (басейн Дніпра); 2) лівий рукав Дніпра в Херсонсь­кій обл., утворення від основи за допомогою суф. -к(а).

Татарська сакма — див. Ізюмський шлях.

Татарський перевал — див. Яблуницький перевал.

Таш-Теплог

Ташанка (колишнє Ташан) — ріка, ліва притока Супою (басейн Дніпра). Наз­ву виводять від тюркського «камінь». Свою сучасну (вторинну) назву одержала від попередньої за допомогою суф. -к(а).

Ташбунар — ріка, впадає в озеро Катлабух в Одеській обл. Назва від тюркського «камінь» і «колодязь, джерело». Дослівно: «Невелика ріка з кам'яним ложем».

Ташлик — річки: 1) ліва притока Аліяги (басейн оз. Китай); 2) ліва притока Чор­ного Ташлика (басейн Південного Бугу). Назви від тюркського терміна «ка­мінь». Дослівно: «Кам'яний». Звідси також назва Ташличка — ріка, ліва притока Південного Бугу; утворена за допомогою суф. здрібнілості -к(а). Звідси ж Ташличка-Верхня — ріка, права притока Синюхи (басейн Південного Бугу) і Ташличка-Нижня — ріка, права притока Шляхівки (басейн Південного Бугу). Суф. утворення на -ичка. Назва за розташування нижче за течією Південного Бугу від Ташлички Верхньої.

Ташли-Тарама (Ташлик, Тарама, Ташлик Тарама, Тешлек Тарама, Кам'янка, Каменная) — ріка, права притока Кальміусу (впадає в Азовське море). Походження назви див. Ташлик і Тара­ма. Варіанти Кам'янка і Каменная — слов’янські кальки тюркського Ташлик.

Тащенак (Таш, Ченак, Ташченик) — ріка, впадає в оз. Молочне в Запорізькій обл. Назва від тюркського «камінь» і «западина». Дослівно: «кам'яна чашка, блюдце, миска».

Тельманове (до 1935 року — Остгейм) — селище міського типу, районний центр Донецької обл. Розташоване на автостраді Донецьк — Новоазовськ. Засноване в першій чверті XIX ст. німцями-колоністами — вихідцями з Прусії і Бадену — в балці Харцизькій. Сучасна назва — від прізвища діяча Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, закатованого фашистами у 1944 році.

Темна — річки: 1) ліва притока Ташлички (басейн Південного Бугу); 2) права притока Збруча (басейн Дністра); 3) правий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл. Назва, ймовірно, за темний колір води від наявності в ній завис­лих розчинних мінеральних частинок.

Тендрівська коса (Тендра, Тендра-острів) — ріка біля північного узбе­режжя Чорного моря в Херсонській обл. У XVIII ст. назву виводили від латинського Dandarium, Dandareon, котру, на думку деяких дослідників, слід тлумачити з індоарійського «очеретяні арії» — найменування арій (індо-іранські) племені дандаріїв, що жили тут у кінці III і на початку II тис. до н. е. Звідси ж Тендрівська затока — розташована у північній частині Чорного моря в Хер­сонській обл.

Теофіполь (колишнє Камінь, Човганський Камінь) — селище міського типу, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на лівому березі Полтви, права притока Горині (басейн Прип'яті). Вперше згадується в документах 1420 року як фортеця литовських феодалів під назвою Камінь, Човганський Камінь (Човгань). У 1770 році поміщиця Теофілін Яблуновська перейменувала його, утворивши назву від свого імені + поліс «місто».

Теплогірськ — місто, підпорядковане Стахановській міськраді Луган­ської обл. Розташоване на залізниці Попасна — Дебальцеве. Засно­ване 1977 році у зв'язку з будівництвом ДРЕС, що працює на вугіллі. Назва від словосполучення тепло і російського город, горск, українською гірськ.

Теплод-Тер

Теплодар — селище міського типу Біляївського р-ну Одеської обл. Розташова­не у верхів'ї р. Барабой (впадає в Чорне море). Виникло у 1983 році у зв'язку з будівництвом ТЕЦ. Структура назви: тепло + дар.

Теребля (Теребла, Тирибла, Тарабул, Теребелька) — ріка, права притока Тиси (басейн Дунаю). Назву виводять від давньослов’янського дієслова «те­ребити», «корчувати» в розумінні «ріка, яка тече по місцевості, де розкорчовано ліс». Утворена від основи за допомогою фор­манта -ля. Назва відома у західних і південних слов'ян.

Теребовля (літописне Теребовль) — місто, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на р. Гнізна (басейн Дністра). Перша літописна згадка від­носиться до 1097 року як Теребовель. Назву виводять від давньоруського теребіти «розчищати, корчувати ліс». Про м. Теребовля в Іпатіївському літописі під 1277 роком говориться: «...се же изнашед место таково... и оулюби место то над берегом ріки Лысны, и теребие, и потом сроуби на нем город. Дослівно: «Місце, очищене від зарос­тей і придатне для оранки». Див. ще Тереб­ля. Існують інші тлумачення, менш вірогідні.

Тересва — селище міського типу Тячівського р-ну Закарпатської обл. Розташова­не на лівому березі р. Тересва, права притока Тиси, від якої й одержало наз­ву. Засноване в першій половині XIV ст. на місці теперішніх русел Буко­вий, Букунчик, Лужки як поселення гірського типу. Пізніше, внас­лідок зміни русла Тиси, яка протікає поблизу, жителі почали пере­селятися в долину. Походження назви р. Тересва не з'ясовано.

Терн — ріка, права притока Сули (басейн Дніпра). Свій початок ріка бере з урочища, вкритого терновими заростями. Звідси й назва — від терен, терн —рослини родини розоцвітних. Подібне походження назв мають Тернава — ріка, ліва притока Дніпра. Найменування утворене від основи терн-і суф. -ава; Тернавка — річки: 1) ліва притока Сучави (басейн Серету); 2) права притока Тернави (басейн Дністра). Гідронім утворено від Тернава за допомогою демінутивного суф. -ка. Тернівка — річки: 1) ліва притока Удину (басейн Південного Бугу); 2) ліва притока Синюхи (басейн Південного Бугу); 3) права притока Самари (басейн Дніпра). Назва утворена за допомогою суф. -івк(а).

Терни — селище міського типу Недригайлівського р-ну Сумської обл. Заснова­не 1663 року селянами-втікачами від панської сваволі з Лівобережної України. Розташоване на р. Терн, від якої й перейняло назву. За­кінчення -и служить словотворчим засобом.

Тернівка — селище міського типу: 1) Жовтневого р-ну Миколаївської обл. Зас­новане 1791—92 років. Розташоване на р. Мокра Тернівка, від якої й одержало назву (див. Терн); 2) підпорядковане Павлоградській міськраді Дніпропетровської обл. Розташоване на р. Велика Тер­нівка, правій притоці Самари (басейн Дніпра). Засноване у 1777 році. Назва від ім. частини гідроніма.

Тернове (колишній хутір Затишшя) — село Кіровоградської обл., в якому жив видатний український драматург М.Л.Кропивницький. Наз­ва від розташування в однойменному урочищі, порослому ко­лись терном. Утворилася від апелятива-прикм. Колишня назва від апелятива затишшя «спокійне затишне місце», дана М.Л.Кропивницьким.

Тернопіль — місто, обласний і районний центр Тернопільської обл. Розташоване на р. Серет (басейн Дністра). Виникло в XVI ст. навколо польського замка-фортеці. Перші письмові згадки про Тернопіль відносяться до 1540 року, коли польський король Сигізмунд І дав грамоту краківсь­кому магнату Яну Тарновському на володіння землями в Теребовлянському повіті з умовою, що той побудує там оборонну фортецю. Місцевість, де було засноване місто, називалася Тарнополлям. Ця назва походить від польського «тер(е)н». В українській транс­крипції з'являється варіант Тернополля — «Тернове поле», з яко­го і виводять сучасну назву міста. Тернополлям місцевість називали за те, що вона довгий час була поросла терном. Існує інше тлума­чення, за яким назву міста виводять від прізвища магнатів Тарнавських і грецького скороченого закінчення -поль від поліс «місто».

Тернувате (до 1946 року — Гайчур) — селище міського типу Новомиколаївського р-ну Запорізької обл. Розташоване на р. Гайчур (басейн Дніпра), від якої походить колишня назва. Виникло 1898 року у зв'язку з прокладанням залізниці Чаплине — Бердянськ. У цій місцевості, в долині річки і по балках, багато чагарників, серед яких переважає терен. Утво­рене від апелятива тернувате.

Тет-Тм

Тетерів (Тетеревь — 1150 року, Тетеровь, Тетерка) — ріка, права притока Дніпра. Походження назви не з'ясовано. Існує кілька версій. Од­ні дослідники її пов'язують із слов’янським коренем «жерти». Інші вважають, що це переос­мислення якоїсь стародавньої назви. Ще інші етимологі­зують її від тетеря (праслов’янського tetervь — родина птахів ряду). Назву обумовлюють поширенням у прибе­режних лісах тетеревів. Утворена від топооснови за допомогою суф. -ів. Однак і це тлумачення відхиляється.

Тетіїв — місто, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Роська (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Вперше згадується в доку­ментах 1514 року. Назва, очевидно, відантропонімічного походження. Існує народний переказ, за яким найменування Тетіїв пов'язують з прізвищем першого поселенця Теті. Є й інше тлумачення, за яким Тетіїв відноситься до стародавніх міст періоду Київської Русі, а йо­го назву пов'язують з іменем половецького хана Тетія, який згадується в літописі під 1185 роком, що менш переконливо. Утворений топонім від основи Тетій та присв. суф. -ів.

Тиврів — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розташоване на правому березі Південного Бугу. В історичних актах згадується в документах 1505 року. Назва має спільний корінь із назвою східнослов’янського племінного союзу тиверців, які жили на території між Дністром, Прутом і Дунаєм, перша згадка про який відноситься до середини IX ст. Утворена за допомогою присв. суф. -ів. Імовірно, поселення було заснова­не тиверцями, які окремими вкрапленнями жили і в Побужжі.

Тилігул (Делігіол, Делі-Гьоль) — ріка, впадає в Тилігульський лиман, розташований на Чорноморському узбережжі. Назва від тюркського (кипчацького, караімського), турецького «дурний, скажений» і монгольського «ріка». Дослівно: «Буйна ріка» в розумінні: «Ріка з неспокійною течією». Назва дана за її буйність під час весняних повенів у порівнянні з її спокійною течією протягом усіх інших пе­ріодів року. Звідси ж Тилігульський лиман — лиман-озеро на Чорноморському узбережжі, на межі Одеської і Миколаївської обл. Назва від однойменної р. Тилігул, яка в нього впадає.

Тиса (Тірас) — ріка, ліва притока Дунаю. Бере свій початок на північ від м. Рахова у місті злиття рік Біла Тиса і Чорна Тиса. Походжен­ня назви остаточно не встановлено. ЇЇ виводять від тис — рід хвойних рослин з родини тисових, поширених у басейні ріки з давніх часів. Припускають, що найдавніша згадка про Тису відно­ситься до І ст. н. е.: у Naturali Historia римського вченого Плінія Старшого згадується як Pathisus. Ця назва, очевидно, означала область —. Преф. Ра- те саме, що в українській мові При-, По- (Подніпров'я), а Тисас — назва ріки, мож­ливо, фракійського або слов’янського походження. Припускають, що стародавня назва Tiras, згадувана в V ст. н. е. візантійським істори­ком Пріска Фракійцем, — спотворена форма Tusos (Тиси). Звідси ім. частина назв рік Біла Тиса (див.) і Чорна Тиса (див.). Прикм. частину кожного з цих гідронімів виводять від ко­льору води, її прозорості. Ці означення мо­жуть вказувати на сторони горизонту, а саме: Чорна Тиса біжить із Заходу, Біла Тиса зі Сході. Від назви дерева тис через проміжний прикм. етап тисовий утворилася назва Тисовець — ріка, ліва притока Дереглую (басейн Дунаю).

Тисьмениця (Тисьмяниця, Тисмениця) — 1) ріка, права притока Бистриці-Тисьменицької (басейн Дністра). Щодо походження назви існує кілька тлумачень. Одні виводять її, як і Тясмин, від тюркського «камінь»; дослівно: «Кам'яниста». Отже, гідронім яв­ляє собою слов’янське утворення від тюркської основи і українського гідронімічно­го суф. -иця. Інші вважають походження назви від індоєвропейського «тихий». Таке тлумачення менш переконливе; 2) селище міського типу Івано-Франківського р-ну Івано-Франківської обл. Розта­шоване на р. Ворона, лівій притоці Бистриці-Тисьменицької (басейн Дністра). Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1144 роком. Назву одержало від р. Тисмяниця (Тисмениця), утворилася від топооснови Тисмян- і суф. -иц(я).

Тиха — ріка, права притока Росі (басейн Дніпра). Назва від прикм. тихий. Одержала за тиху спокійну течію. Звідси ж: Тихань — ріка, ліва притока Стугни (басейн Дніпра), утворена з допомгою суф. -ань; Тихенька — ріка, правий рукав Дніпра, утворена суф. -еньк(а); Тихника — правий рукав Дніпра. Назва за спокійну течію в порівнянні з правий рукав Дніпра Старий Ревун, що знаходиться неподалік. Утворена суф. -инка; Тихівка — ріка, ліва притока Случі (басейн Горині), утворення на -івк(а).

Тікич (Тикич) — річки: 1) права притока Синюхи (басейн Південного Бугу); 2) ліва притока Гірського Тікичу (басейн Південного Бугу). Назву виводять від дієслова текти.

Тіра — давньогрецьке місто-держава. Розташувалося на західному березі Дніст­ровського лиману, у північній частині сучасного м. Білгород-Дністровський. Назва від найменування р. Тіріс (Тірас), теперішній Дністер.

Тлумач (Толмачь, Толмач, Толмачи) — місто, районний центр Івано-Франків­ської обл. Розташоване на р. Тлумач (басейн Дністра). Одне з най­давніших поселень України. Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1213 роком як Толмачь. Проте вважають, що воно виник­ло раніше — у другій половині XII ст., за часів князя Ярослава Осмомисла, на важливих торговельних шляхах неподалік від Дністра. Походження назви остаточно не доведене. Існує кілька тлумачень. ЇЇ виводять від апелятива толмач «пере­кладач». Гадають, що поселення Тлумач було місцем проживання товмачів (перекладачів), які вели переговори з представниками іноземних країн. Таке тлумачення не перекон­ливе. Найбільш вірогідно, що топонім є похідним із суф. -jь від давньоруського антропоніма Толмачь, що є суф. здрібніло-пестливим утво­ренням від давньослов’янського імені Толимир, вважаючи назву ріки похідною від ойконіма. Таке тлумачен­ня найбільш вірогідне.

Тмутаракань (Тмуторокан, Мутакань — напис на Тмутараканському камені 1068 року) — давньоруське літописне місто і князівство на Таманському п-ові на місці античного міста-колонії Фанагорії і сучасної станиці Таманської (Краснодарський край Росії). В античний час тут існувало поселення Герменасса, у VIII—IX ст. — хазарсь­ке поселення Таматарха. В 965 році, після розгрому хазар, київський князь Святослав побудував Тмутаракань. В кінці XI ст. (давньоруська назва Тьмуторокан) Тмутаракань захопили половці, згодом Візан­тія, ще пізніше — генуезці, в XV ст. — Золота орда, згодом зно­ву генуезька колонія Матрега, зруйнована турками 1475 року. Тмутаракань — видозмінена назва з хазарського «певний сан». За іншим поясненням — назва давньотюркського титулу taman-tarkan. Походження титулу не ясне.

Тн-Тору

Тня (Теня, Тіня, Тина) — ріка, права притока Случі (басейн Горині). Назву виводять від староруського тина «болото, тінисте місце, грязь.

Тобечиське озеро — на північному-сході Керченського п-ова. Деякі дос­лідники назву виводять від латинського «виснаження» та склад­ного суф. -чиськ. Дослівно: «Виснажене озеро; озеро, що вми­рає». Більш вірогідне тлумачення від тюркського терміну «пагорб, могила» та тюркського зменшувального суф. -сік (тобечик «невеликий пагорб» + слов. суф. -ськ(е)). Дослівно: «Те, що біля пагорбу».

Товтри (Товтр, Подільські товтри), Медобори, Медобо'рські гори — скелясті, дуже розчленовані пасма на заході Подільської височини, являють утворений в третинний період бар'єрний риф,складений вапняками. Початок беруть на сході Львівської обл. бі­ля селище міського типу Підкаменя, перетинають Тернопільську і Хмельницьку обл. і своїми південно-східними відрогами виходять до Дністра. Щодо поход­ження назви існує кілька інтерпретацій. Одні виводять її з польського «гостроверхі скелі». Інші вбачають в назві стародавнє польське «гірська кам'яна порода». Найбільш імовірно, що во­на походить з латинського Tutrur mons, в свою чергу запозичена через фракійців у греків у значенні «кінець вістря», в розумінні «гост­рі вершини». В польській мові переосмислене на «камені, галька, гірська кам'яна порода». Словаки переосмислили на «батько». Раніше Товтри вважали східними відрогами Карпат. Вони схожі до Словацьких Татрів — гірський масив, розміщений в центрі західних Карпат, тому ця назва дещо перекручена і пошири­лась на Товтри. Паралельну назву Медобори виводять від іллірійського «міжболоття або міжріччя».

Токмак — 1) назва верхньої течії р. Молочна, впадає в Молоч­ний лиман на північному узбережжі Азовського моря. Назву вважають по­хідною від урочища tokmak, розташованого у верхів'ї річки; 2) місто обласного підпорядкування, районний центр Запорізької обл. Засноване 1784 року переселенцями з містечка Нові Санжари та с. Комарівки Полтавської губ. Назву перейняло від р. Токмак, на якій розташоване.

Токмачка — ріка, ліва притока Кінської. Назва походить від Токмак, ут­ворена за допомогою демінутивного суф. -к(а) з чергуванням в основі к/ч.

Томаківка — 1) ріка, права притока Дніпра. Назва від тюркського «гир­ло ріки, горло, вихід в ущелину». Під'їжджаючи до лівого берега Дніпра, кочівники бачили на протилежному березі гирло якоїсь річки — tamak, tomak. Від цієї тюркської основи та українського суф. -івк(а) й утворився гідронім; 2) острів на нижньому Дніпрі. Назва, можли­во, за розміщення неподалік від гирла Т.; 3) селище міського типу, районний центр Дніпропе­тровської обл. Виникло в 1740 році. Розташоване на правому березі Томаківки, від якої й дістало назву.

Томашлик — ріка, ліва притока Дністра. Назва складається з двох тюркських компонентів: турецького «пов­ний» та «малий». Семантика цього поєднання не ясна, можливо, в означенні «невелика повноводна ріка».

Топила (Топило) — ріка, права притока Томаківки (басейн Дніпра). Назва від апелятива топило «місце, куди стікає весняна вода і де вона застоюється». Пов'язана з українським топило, топіло «трясовина». Флексія -а служить словот­ворчим засобом. Звідси — Топило — ріка (басейн Прип'яті), приклад переходу апелятива у власну назву; Топилянка (Топильня) — ріка, права притока Вільшанки (басейн Дніпра), утворена від основи Топил- та суф. -янка. Звідси ж озеро Топили на Чернігівщи­ні, болота Топило в Сумській і Чернігівській обл.; Топільниця — ріка права притока Дністра.

Торез (до 1840 року — Олексіївка, до 1867 року — Олексієво-Леонове, до 1964 року — Чистякове) — місто обласного підпорядкування Донець­кої обл. Розташоване на сході області, на автошляху Донецьк — Луганськ. Першими жителями слободи Олексіївки, що виникла на початку 70-х років XVIII ст., були селяни-втікачі з України. Олексієво-Леонове — від прізвища власника слободи генерала Леонова. Сучасна назва від прізвища діяча Французької комуністич­ної партії Моріса Тореза.

Торунський перевал — в Українських Карпатах. Назву пов'язують зі слов’янським тор «шлях». Звідси ж виводять назву м. Торунь в Польщі — бать­ківщина М.Коперника.

Торч-Тро

Торч — річки: 1) права притока Росі (басейн Дніпра); 2) ліва притока Гірського Тікичу (басейн Південного Бугу). Назву пов'язують з торками — тюркомов­ними племенами, спорідненими з печенігами, які, зазнавши по­разки від половців, переселилися в руську землю, в басейн Росі й інші місця, де й жили в X—XI ст. Згодом послов'янилися (див. Черкаси, Келеберда).

Торчеськ (Торческь, Торьцьскь, Торческый город, Торческ, Торьский) — літописне місто, було розташоване на р. Торч і лівій притоці Росі (басейн Дніпра). Гадають, що назва пов'язана з тюркським ет­нонімом торки. Раніше запозичено з давньотюркського «тюрок», а також «сила, влада». Утворилася від торки через гідронім Торч.

Торчин (літописне місто Торчев) — селище міського типу Луцького р-ну Волинської обл. Розташоване на автомагістралі Луцьк — Володимир-Волинський. Перша згадка в Іпатіївському літописі 1231 року, хоча, як гада­ють, існувало й раніше. Назва від топооснови Торч- і суф. -ин.

Тризна — ріка, права притока Ствиги (басейн Прип'яті). Назву виводять від найменування урочища Тризна — за переказами, місце, де від­значали поминки по убитому древлянами князю Ігорю.

Трипілля (літописне місто Трьполь) — село Обухівського р-ну Київської обл. Розташоване на правому березі Дніпра біля гирла Стугни. Пер­ша письмова згадка під 996 роком. Назву тлумачать по-різно­му. Одні гадають, що перша частина назви Три- походить з давньоруського трие спісна три, у складних словах служило для позначення по­силення, наприклад, триверхий «з трьома вершинами. Друга частина -поль з давньоруського поля «відкрита місцевість, галявина, луки, поле, степ». Назву також виводять від словоспо­лучення три поля — три хліборобні рівнини, обмежовані річками: перша — між Дніпром і Стугною, друга — між Стугною і Кра­сною і третя — між Красною і Дніпром. Поблизу с. Трипілля від­крито пам'ятки трипільської культури.

Троїцьке (колишнє Кальнівка, Калинівка) — селище міського типу, районний центр Луганської обл. Розташоване на р. Уразова, ліва притока Осколу (басейн Дону). За­сноване в 40—50-х роках XVIII ст. переселенцями зі слободи Уразової Валуйського повіту Воронезької губ. на чолі зі столітнім селяни­ном Калиною, прозваним Кальним. Звідси колишні назви Кальнівка, Калинівка. Приблизно в той же час поблизу ви­ник хутір, населений циганами і названий Циганівським. У 1815 році після злиття слободи з хутором і спорудження церкви святої Трійці аж до 70-х років XIX ст. село називалося Новотроїцьким, а згодом Троїцьким.

Троїцько-Харцизьк — селище міського типу, підпорядковане Харцизькій міськ­раді Донецької обл. Розташоване на р. Кринка, правій притоці Міусу (басейн Азовського моря). Засноване в 1786 року. Перша частина складної назви культового походження (див. Троїцьке). Друга частина від м. Харцизьк, неподалік від якого розташоване, на відміну від Троїцького Ясинуватського р-ну Донецької обл.

Тросна (Тросне, Тростянка) — ріка, ліва притока Можу (басейн Сіверського Дінця). Назва від поширення водолюбивої трав'янистої рослини трость, тростина, вона ж очерет, комиш. Утворена від апелятива-прикметника. Слово тростина виводять від праслов’янського «палиця». Звідси ж: Тростинка — ріка, ліва притока Ірпеня (басейн Дніпра), утворе­на суф. групою -инк(а). Існує інша думка, а саме: походження гід­роніма Тростинка від українського терміна, трістя «болото», що дослівно оз­начає «болотяна». Від цього ж кореня назви: Тростець — ріка, права притока Жерева (басейн Прип'яті), утворена суф. -ець; Тростяниця (Тростянка, Тростениця) — ріка, права притока Ірші (басейн Тетерева), утворена від Тростяна суф. -иц(я); Тростянка — річки: 1) права притока Горині (басейн Прип'яті); 2) права притока Кодри (басейн Тетерева); 3) права притока Стугни (басейн Дніпра), утворена за допомогою суф. -к(а) від топонімічного прикм. тростяна.

Тростянець — 1) селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розташоване на потоці Тростянець (басейн Південного Бугу), від якого й одержало назву. Перша згадка відноситься до 1598 року; 2) місто, районний центр Сумської обл. Роз­ташоване на р. Боромля, права притока Ворскли (басейн Дніпра). Заснова­не вихідцями з колишнього села, нині селища міського типу Тростянець Вінницької обл. в середині XVII ст., звідки й принесли назву; 3) один з найбільших і найбагатших за видовим складом в Україні дендрологічний і ландшафтний парк-заповідник НАН України в Чернігівській обл. Заснований 1834 році в Тростянецькій балці, від якої й перейняв назву. Назви утворені за допомогою суф. -ець від прикм. трос­тяний, останній від основи трость за допомогою суф. -ян (див. Тросна). Під цією назвою існує ряд сіл і потоків.

Троянові (Траянові) вали — залишки давніх оборонних земля­них споруд, що, як гадають, були побудовані на початку II ст. н. е. На території Правобережної України розташований так званий Нижній Трояновий вал, що простягається від р. Прут до озера Сасик (Кундук); його довжина понад 120 км і висота близько 8 м. Подібні споруди розміщені на значних просторах Правобережної України і Молдови під назвою Змієві вали (див.). Історія виникнення і походження назви сягає тисячолітньої дав­нини, а тому важко піддається розкриттю. В Україні засвідчено топоніми з цією назвою: старе русло Дніпра Троян (у Вишгородському р-ні Київської обл.); вал Троянів (колишнє с. Янківка Василь­ківського р-ну Київської обл.); Троянів вал (селище міського типу Рокитне Київ­ської обл. — це друга назва Змієвих валів); урочище Трояновщина під Києвом; г. Троянка на Сумщині тощо. Природа української то­понімії з основою Троян зводиться до наступного: 1) зв'язку з іменем бога Троян, засвідченого в слов’янській міфологічній системі; отже, зв'язок з культом Трояна, культом обмеженої групи або навіть одного племені; 2) впливу особово­го імені Троян, носій якого якийсь давньоруський князь — родоначальник, згадуваний у «Слові о полку Ігоревім»; пов'язане з ним ім'я Тро­ян в українській антропоніміконі. Від антропонімів в Україні зафіксова­но 29 топонімів; 3) назви можуть походити від апелятивних ос­нов з числівниковою семантикою (від числівникової ідеї три: рослина) з трьома листками, три сини-близнюки — трояни, трійка коней тощо.

Тру-Турл

Трубіж — річки: 1) (Трубеш, Трубиш, Трубайло) — ліва притока Дніпра, тече Придніпровською низовиною; 2) права притока Сно­ві (басейн Десни). Походження назви не встановлено. Існує багато тлумачень. ЇЇ виводять від давньоруського трубити, трублю, ніби від того, що у давнину тут під час полювання трубили в мисливські роги або ж робили «трубіж» під час воєн на знак перемоги або відбою, що науково не обґрунтовано і являє народ­ну етимологію. Дослідники назву пов'язують зі слов’янським коренем tr-, ter- — українською терти. Топоров і Трубачов припускають, що назва від труба «той, що біжить трубою», де труба — «специфічне русло річки або струмка».

Трускавець (колишнє Трусковичі) — місто обласного підпорядкуван­ня Львівської обл., бальнеологічний, переважно питний курорт. Найвідоміше джерело «Нафтуся». Розташоване в Прикарпатті, за 9 км на південь від Дрогобича. Перша письмова згадка відноситься до 1462 року. Походження назви точно не з'ясовано. Іс­нує декілька гіпотез. Одні назву виводять від стародавнього імені Трушко або Трусько. Інші тво­рять її від найменування р. Трускава, що, в свою чергу, як свід­чать записи від 1472 року, названа від поширеної в її долині рослин­ності трускави. Є гіпотеза, за якою назва Трускавець становить релікт балто-слов'янської мовної єдності і близька до сучасного литовського терміна «сіль» (аналогічне назві литовського міста Друскінінкай). У найдав­ніших актах Трускавця говориться про те, що місцеве населення сплачувало повинність сіллю, виварюваною з місцевої сировини. В урочищі Баньки, розташованому в смузі міста-курорту, до XVIII ст. діяла велика солеварня. Археологічні пам'ят­ки також свідчать, що на території Трускавця за часів Київської Русі іс­нував соляний промисел. Відомо, що в XVIII ст. сюди з різних місць України їздили чумацькі валки по сіль. Таке тлумачення, гадаємо, найбільш імовірне.

Тузли — 1) озеро на Чорноморському узбережжі в Миколаївсь­кій обл.; 2) с. Татарбунарського р-ну Одеської обл., на заході оз. Бурнас, за 4 км від Чорного моря. Засноване 1787 року пастухами-кочівниками. Місце численних цінних археологічних пам'яток. Назва від турецького «сіль» і прикм. суф. lu.

Тульчин (колишнє Нестервар) — місто, районний центр Вінницької обл. Розташо­ване на р. Сільниця, права притока Південного Бугу при впадінні в неї р. Тульчинка. Час заснування невідомий. Вперше згадується під 1607 роком як замок Нестервар польських магнатів Калиновських. З 1672 по 1699 роки значну частину Поділля було окуповано турецького армією Мухаммеда IV разом з кримськими татарами. У р-ні Нестервара було збудо­вано фортецю — крайній північний оплот загарбників. Походження назви, як сучасної, так і первинної, не встановлено. Сучасна назва, за на­родним переказом, походить від слова турчин: «в цій фортеці турчин стоїть», — говорили про Тульчин. Згодом звук р нібито замінив­ся на пом'якшений л. Така етимологія удавана. Дослідники га­дають, що не виключена можливість зв'язку топоніма з тюркського «лисиця». Колишня назва, за народним переказом, дана по імені першопоселенців Нестора і Варки. Таке тлу­мачення не має нічого спільного з науковим поясненням. Мож­на припустити, що колишня назва — складна: перша частина її похо­дить від найменування р. Дністер, друга частина, очевидно, похо­дить від польського «застава» або із запозиченого з угорської «фор­теця». Дослівно: «Дністровська фортеця, сторожа», «Фортеця на підступах до Дністра». Фортеця відігравала подвійну роль: слу­жила сторожею в Придністров'ї від набігів турко-татар і була оп­лотом гноблення українського народу. Не виключено, що в основі сучасного ойконіма лежить турецьке «буде охороняти». Цілком можливо, що турки перенесли назву своєї не­великої фортеці Тулча, розташованої поблизу Дунаю (в теперішній Ру­мунії). Вона, очевидно, утворилася від тієї ж основи за до­помогою зменшувального турецького суф. -са, який вказує на незначні розміри об'єкта (див. Каланчак). В українській транскрипції до турецької ос­нови Тулч- додано український суф. -ин: Тулчин.

Тульчинка — ріка, права притока Сільниці (басейн Південного Бугу). Біля її гир­ла розташоване м. Тульчин Вінницької обл., від якого й перейня­ла назву. Утворилася за допомогою демінутивного суф. -ка.

Тупий — масив у Вулканічних Карпатах. Назва характеризує зовнішні обриси — плоску вершину масиву.

Тур — ріка, ліва притока Тиси (басейн Дунаю). Назву виводять від тур — первісний бик — спільна назва вимерлих ди­ких представників роду бик. Тури існували в Україні до другої половини XVII ст. Тур — основа багатьох топонімів на території України; лише одних назв поселень, похідних від цього слова, близько ста. Початок найменування беруть від полювання на цих тварин. Назва від давньоруського тур «буйвол». Проте частина топонімів з основою тур- мають інше походження, а са­ме: теонімічне (див. Турець), відантропонімічне тощо. Не виклю­чено, що назва р. Тур, лівої притоки Тиси, похідна від іранського «швид­кий» (див. Дністер), згодом переосмислена на слов’янське тур як більш зрозумілу, а характером течії ріка відповідає цьому дикому неп­риборканому звіру. Звідси ж Тура — ріка, ліва притока Ужа (басейн Прип'яті).

Турець — озеро, розташоване поблизу Дніпра на околиці Києва, у Києво-Святошинському р-ні. Одні назву виводять від тварини тур. Інші переконли­во доводить, що у гідроніма Турець, як і вського комплексу київських мікротопонімів з тим же коренем, основою є теонім Тур. У доли­ні, де розташоване озеро, колись стояло капище язичеського бога Тура, по імені якого долина називалася Турець. Ця ж назва пе­рейшла і на озеро, і на однойменну річку, нині пересихаючий струмок. Звідси ж Туринка — ріка, ліва притока Свині (басейн Західного Бугу), назва утворена від основи Тур- за допомо­гою суф. -инка; Туричка — ріка, права притока Тур'ї (басейн Ужа), похідна від р. Тур'я, утворена суф. -ичка; Турійка — ріка, ліва притока Жерева (басейн Ужа), утворена від основи Тур- суф. -ійка; Турія — річки: 1) (Тур'я) права притока Прип'яті; 2) права притока Великої Висі (басейн Південного Бугу); Турочка — річки: 1) ліва притока Клевені (бас Десни); 2) права притока Пруту (басейн Дунаю), утворена від основи демінутивним суф. -очка; Тур'я — річки: 1) ліва притока Снову (басейн Десни); ліва притока Ужа (басейн Тиси), звук -я служить словотворчим засобом; Тур'янка (Мала Тур'я) — ріка, ліва притока Свічі (басейн Дністра), утворене від основи Тур- за допомогою суф. -янка.

Турійськ — селище міського типу, районний центр Волинської обл. Розташоване на р. Турія (басейн Прип'яті). Перша згадка під 1097 роком. Релятив на -ьск від гід­роніма Турія.

Турла — 1) ріка, рукав Дністра; 2) з XVIII ст. — назва гирла Дніс­тра, місце впадіння в Дністровський лиман. Раніше ця назва вжи­валася для позначення і нижньої течії Дністра. Засвідчена ще Геродотом назва Дністра Тіріс переосмислена тюрками на «пасовище».

Туру-Тя

Турунчук (Турунчак) — ріка, ліва притока Дністра (Дністровський лиман). Трансформована назва гідроніма Тірас. У XIV— XV ст. Turlla, Turlo, переосмислене під впливом тюркського «пасовисько». У XVII—XVIII ст. — Niesterals Turla як один з ва­ріантів назви Дністра. У живій мові Turla, Turlu, Turly називали гирло, а турки називали р. Дністер.

Тусталь — ріка, права притока Случі (басейн Прип'яті). Вважають, що це слов’янська назва, утворена від присл. місця і дієсл. основи, що озна­чало «тут стояти» (тобто «оселитися»). Назва характерна для західнослов’янської топоніміки. Однак, більш вірогід­не походження назви Тусталь від кореня туст-, давньоруське «повний, об'ємний», дослівно: «Повноводна р.» + суф. -аль.

Тухове — озеро найглибше в Україні (64 м), значно глибше ніж Балхаш. Розташоване на Сарнинській низовині в Рівненській обл. біля с. Тухове, від якого й одержало свою назву. Походжен­ня назви села не з'ясовано. Через озеро протікає р. Льва (Моства), ліва притока Ствиги (басейн Прип'яті), яка відіграє велику роль у його живленні.

Туш-Оба — згаслий вулкан на Керченському п-ові (АРК). Наз­ва від тюркського (ногайського) «камінь» та «горб». Дослівно «Кам'яний горб».

Тьма — річки: 1) ліва притока Південного Бугу; 2) права притока Ташлички-Нижньої (басейн Південного Бугу). Не виключено, назва фракійська, що походить з індоєвропейського «темна (чорна)».

Тясмин (Тесмень, Тясмень) — ріка, права притока Дніпра. Назву виводять від тюркського «камінь». У багатьох місцях русла Тясмин виходи кристалічних порід. Точ­нішим є зв'язок з індоєвропейським teks > слов’янським teks, tes з характерною для слов’янських мов варіантністю суф. -men/-ma.