С словник топономіки України на літеру С

Сав-Саки

Савинці — селище міського типу Балаклійського р-ну Харківської обл. Розта­шоване на лівому березі Сіверського Дінця при впадінні р. Теплиця. Ви­никло на місці запорізького сторожового посту Савинського, що стояв біля Савинського перелазу (броду). Засноване 1671 року пересе­ленцями на чолі з сотником Г.Могилкою. За народними перека­зами, назва Савинського перелазу і Савинського посту від імені Сава — старшого з тих, хто ніс охоронну службу. Суф. утворен­ня на -инц(і).

Савур-Могила (Саур-Могила) — 1) вершина Донецького кряжа (Донецька обл., за 18 км на південь від м. Сніжного); 2) вершина у Токмацькому р-ні Запорізької обл. Перша оспівана в думах і народ­них піснях. Одні вчені першу частину ороніма — Савур — етимологізовують на антропонімічному ґрунті як дериват, тобто похідне від імені Сава за аналогією до Мишура, Сашура та ін. Інші вважають, що в осно­ві топонімічного компоненту Саур лежить тюркський географічний термін «степовий курган із згладженою верхівкою округлої форми». Його значення — «круп коня». Складний оронім Саур-Могила виник у мовленні слов'ян Північного Приазов'я. В ньому перша частина, як незрозуміла, осмислилась як своє слово, пов'язане з іменем Сава.

Сага — річки: 1) права притока Дніпра; 2) ліва притока Трубежа (басейн Дніпра); 3) ліва притока Терну (басейн Сули); 4) озеро на лівому березі Дніпра у Плавнях. Термін сага «затока на річці». На Буковині сага — «мокра місцевість, сіножать, що заливається во­дою», на Полтавщині, Черкащині — «озерце біля річки». Сагою також називають вигнуті видолинки стариці в Дніпровських піс­ках, прісне озеро, невелике болото в заплаві Дніпра, а на Поділлі — глибоке місце в річці. Вчені вка­зують, що річки з назвою Сага мають повільну течію, в руслі утворю­ється багато заток, особливо під час повені. Гідронім, імовірно, означає: «Ріка з слабо проточною водою, багата озер­цями». Назву також виводять з тюркського «коза», що менш імо­вірно.

Сагайдак — ріка, ліва притока Інгулу (басейн Південного Бугу). Назва від українського архаїзну сагайдак, сайдак, давньоруського сагадак, запозиченого з тюркського. Назва, можливо, була дана одній з ділянок русла за схожість по конфігурації до сагайдака, яка згодом поширилась на все русло.

Саги — озеро між Дністром і Турунчуком. Найменування від українського географічного терміна сага «мокра місцевість».

Сагин-Дере — ущелина в Кримських горах, в р-ні селища міського типу Суда­ка. В перекладі з татарського означає «Оленяча ущелина».

Садгора (колишній Садгура, Садагура) — Садгірський р-н, м. Чер­нівці. До 1963 року — місто Кіцманського р-ну Чернівецької обл. Ви­никло в кінці XVII ст. У документах 1796 року повідомляється про те, що 1771 року російський генерал П.Гантенберг за дорученням фельдмаршала Рум'янцева організував чеканку монет, обравши для цього незаселене місце на території с.Рогівки. У зв'язку з цим тут виникло містечко (торг), яке за прізвищем генерала назвали Gardinbergu, що в перекладі на українську мову означає Садгора. Проте в записах 1785 року вказується на молдавське походження топононіма від сат «село» і гуре «гирло». Дослівно: «Село в гирлі річки». Назва, ймовірно, трансформувалася у Садгора.

Саджавка — річки: 1) ліва притока Бистриці-Солотвинської (басейн Дніс­тра); 2) права притока Свічі (басейн Дністра). Назва, ймовірно, від українського сад­жавка — «басейн для розведення риби, став» в ро­зумінні «Рибна ріка».

Сажалка — ріка, ліва притока Ужа (басейн Прип'яті). Назва, треба дума­ти, від апелятива сажалка — «запруда або ковбаня для мочіння конопель».

Саки (Сак, Сакське) — 1) озеро на північному-заході Кримського п-ова, ві­докремлене від Чорного моря вузьким пересипом, через який прорито канал для поповнення озера морською водою; 2) місто, районний центр АРК. Розташоване на березі оз. Саки, на автошляху Сімферополь — Євпаторія. Виникло як курортне селище на початку XIX ст. По­ходження топонімів не встановлено. Одні дослідники назву озера виводять з тюркського «мішок», а найменування міста — похідне від назви озера. Дехто гадає, що вона пов'язана з іменем іраномовного племені саки, спорідненого з масагетами і скіфами. Назву виводять і від скіфського «олень», вказуючи, що одне зі скіфських племен, яке поклонялося оленю, називало себе сака­ми — «оленями».

Сакс-Сап

Саксагань (Саксаганська) — ріка, ліва притока Інгульця (басейн Дніпра). Назву виводять від турецького «сорока», татарського, казахського «те саме». Якщо погодитися з таким тлумаченням, то можна припустити, що назва дана за ха­рактер течії річки, особливо в її верхів'ї, де вона, протікаючи по кам'янистому ложеві, утворює «скрекотання».

Салатрук — ріка, права притока Бистриці-Надвірнянської (басейн Дністра). Назва, імовірно, від діалектного салатурі, запозиченого з молдавського, в озна­ченні «місце, заповнене водою». Утворена за допомогою суф. -ук.

Салгир (Баба-Салгир) — ріка, басейн Сиваша у Криму. Назва від тюркського Salgir — чоловіче ім'я, Baba — «батько». Буквально: «Бать­ко Салгир». Назва зумовлена найбільшими розмірами в Криму.

Салиха — ріка, права притока Росі (басейн Дніпра). Щодо походження наз­ви існує кілька версій. Вважаємо найбільш вірогідною ту, за якою гідронімічну основу сал- виводять від індоєвропейського корення «ріка, джерело, вода». Утворена суф.-иха.

Салькове — селище міського типу Гайворонського р-ну Кіровоградської обл. Виникло наприкінці XVIII ст. Розташоване на лівому березі Південного Бугу. За народними переказами, першим поселенцем був Хома Салько, який побудував хатину на підвищеній місцевості, відомої тепер під назвою Хомина гора.

Самара — річки: 1) (Самарь, Самар, Самара Дніпровська (на від­міну від Самара Волзька), Самарівка, Самарка, Снєпородь, Снопород), ліва притока Дніпра; 2) права притока Лугані (басейн Сіверського Дінця). Походження назви остаточно не встановлено. Одні її ви­водять від татарського «волове ярмо». За народними переказами, на березі річки татари на воловому ярмі розпинали християн, які не хотіли приймати мусульманської віри. Однак у літера­турних джерелах форма Сакмара не зустрічається. Найбільш віро­гідне тлумачення гідроніма від тюркського географічного терміна «лука» (буквально — «мішок»). Назву, ймовірно, дало скотарське населення Заволжя порівняно невеликій річці, що впадає у вели­кий закрут Волги — Самарську Луку, схожу за конфігурацією до мішка. Від найменування цієї річки походить наз­ва м. Самара. Згодом, на наш погляд, у період існування держави огузів назва була принесена на притоку Дніпра, яка створює значні вигини (меандри). Найбільший з них, причому за конфігурацією схожий до Самарської Луки на Волзі, є вигин у нижній течії притоки біля теперішнього с. Івано-Михайлівка і селища міського типу Гвар­дійське Дніпропетровської обл., відомий ще у XVIII під назвою Велика Лука. Первинна назва Самар, Самарь, яка відноситься до чоловічого роду, за допомогою пом'якшення та кінцевої -jа поступово набула форми жіночого роду — Самарь, Самара. Ця зміна в ряді випадків супровод­жувалась його суфіксацією за допомогою форманта -ка — Самар­ка, складного суф. -івка (-овка) — Самарівка (Самаровка). Назва правої притоки Лугані (басейн Сіверського Дінця) принесена з Самари, ліва притока Дніпра — є вторинним відгідронімічним утворенням. Похідними від Самари є: Самарчик — річки: 1) правий рукав Самари, назва утворена за допомогою суф. -чик; 2) впадає в Каркінітську затоку Чорного моря, суф. утворення на -чик; Самарчук — ріка, лівий рукав Самари, назва утворена за допомогою суф. -чук.

Самарли — ріка, впадає в озеро Акташ на Керченському п-ові. Назва від (див. Самара) і татарського форманта -їй.

Самбір (колишнє Погонич, Новий Самбір) — місто, районний центр Львівської обл. Розташоване у верхів'ї р. Дністер. Час заснування відноситься до XII ст. За стародавніми народними переказами, міс­то засноване жителями Старого Самбора (див.) після спалення якого в ХІІІ ст. татаро-монголами частина жителів переселилася за 18 км на північний схід у вже створений на той час посад Погонич, об­несений охоронними валами і частоколом. У XIV ст. Погоничу було дано нову назву — Новий Самбір, пізніше Самбір. Колишню наз­ву Погонич виводять від погон — «обов'язок замкових слуг вико­нувати адміністративні розпорядження». Походження назви Сам­бір остаточно не всановлено. Існує ряд гіпотез. Одні назву виводять від словосполучення самі бори, оскільки, вказують вони, зелені бори вкрили майже всю ок­ругу. Колись ялиновий ліс був єдиним надбанням міста. Інші вбачають у найменуванні дослов’янське «злиття, стікання», спо­ріднене з іллірійським у тому ж означенні: біля Самбора зливаються дві річки — Дністер і його притока Яблонка. Таке тлумачення більш ймовірне. Все ж не виключений зв'язок з осо­бовим іменем Самборь — полонізованим варіантом східнослов’янського Субор. Звідси ж Самбірське пасмо — роз­ташоване в Прикарпатті, неподалік від м. Самбора, від якого й пе­рейняло назву. Утворена за допомогою суф. -ськ-е.

Самоткань (Самоткан) — ріка, права притока Дніпра. Наз­ву виводять від іранського асма-хан «кам'яний колодязь». Таку назву ріка дістала за кам'яні береги.

Сапун-гора — гора в р-ні Севастополя (АРК). Відома героїчними подвигами оборонців Севастополя в 1854—1855 років і в період Другої світової війни — оборони міста 1941—1942 років. В оронімі Сапун-гора позначився географічний термін сапун «слабо мулистий або гли­нястий пісок із застояною водою». Можна припус­тити, що оронім утворено від сабун, яке згодом змінилося на са­пун: відомо, що кримські татари замість мила використовували глину — мул, який, можливо, добували на цій горі. За свідченням пра­цівників військово-морського музею Чорноморського флоту Зарубіна і Макарова, назва Сапун-гора походить від татарського «мило».

Сар-Сва

Сарата — річки: 1) правий витік Білого Черемошу (басейн Дунаю). По­ходження назви тлумачать від фракійського сар, сара «потік, ріка, стру­мок, джерело»; 2) впадає в озеро-лиман Сасик (Кундук). Назва від молдавського сари, саре «сіль», сарат «солоний»; 3) селище міського типу, районний центр Одеської обл. Заснова­не в 1822 році році на місці колишнього татарського поселення Гура-Курудер. Розта­шоване на правому березі р. Сарата, що впадає в озеро-лиман Сасик (Кундук), від якої й перейняла назву.

Сари-Булат — мис на північно-західному узбережжі Кримського п-ова, у Каркінітській затоці. У перекладі з татарського «жовтий ніж»: жовтий — за колір піску, ніж — за схожість за своєю конфігурацією з ножем.

Сарису — ріка, ліва притока Великої Карасівки (басейн Салгиру), в АРК. У перекладі з тюркського «Жовта ріка».

Сармати (Sarmatai) — країна в Євразії, згодом в Азово-Надчорномор'ї, де вона існувала з II ст. до н. е. до IV ст. н. е., розгромлена готами і гунами. Населяв іраномовний кочовий народ, споріднений зі скіфами. Від назви народу і походить етнонім Сармати. Назву сармати (савромати) виводять з іранського у зна­ченні «підперезаний мечем». Зумовлена тим, що мечі носили підкріпленими до пояса. Цікаве зближення латинського sarmatae з індоарійського «жіночі, належні жінкам». У Сармат існував матріархат.

Сарни — місто, районний центр Рівненської обл. Розташоване на березі р. Случ (басейн Прип'яті). Виникло 1885 року під час будівництва залізниці Рів­не — Лунінець. Залізнична станціґ, а згодом і поселення біля неї одержали назву від с. Сарни, яке лежало неподалік від будівництва. Найме­нування села гадають, походить від сарна, свистун або чорна коза — тварина з роду антилоп, які водилися колись у цій місцевості.

Сасик — 1) (Сасик-Сиваш, Гниле, Євпаторійське) — озеро на Чорноморському узбережжі Криму, на схід від м. Євпаторія; 2) (Кундук) озеро-лиман на Чорноморському узбережжі в Одеській обл.; 3) ріка, впадає в Березанський лиман (басейн Чорного моря). Наз­ву виводять від половецького «гнилий, смердючий». Поясненння Сиваш див. Сиваш.

Сатанів — селище міського типу Городоцького р-ну Хмельницької обл. Розта­шоване на лівому березі р. Збруч (басейн Дністра). Час заснування невідомий. Його історія сягає глибини віків. Перша письмова згадка відноситься до 1404 року. Походження назви не з'ясовано. Іс­нує ряд народних переказів, за якими назву пов'язують з римсь­кими легіонерами. Проте вони далекі від наукових пояснень. Дослідники сходяться на тому, що назва поселення походить від молдавського словосполучення в означенні Нове село, Новоселиця, Новоселівка. Утворилася шляхом морфологічного освоєння молдавської назви за допомогою суф. -ів.

Сахновщина — селище міського типу, районний центр Харківської обл. Засноване на почат­ку 90-х років XIX ст. як хутір Кобелячок переселенцями з Кобе­ляцького повіту Полтавської губернії. Під час будівництва залізниці Лозова — Константиноград (1897—1900) на місці хутора виросло пристанційне селище. Воно дістало назву від прізвища Сахновського, на землях якого була збудована залізнична станція. Назва оформлена шляхом приєднання до основи прізвища форманта -щин(а), що утворився внаслідок злиття прикм. суф. -ськ та ім. -ина.

Свалява (колишнє Золява, Солява, Соливо, до 1944 року — Сольва) — місто, районний центр Закарпатської обл. Розташоване на р. Латориця при впа­дінні в неї р. Свалявка, біля підніжжя гори Стій. Вперше згадуєть­ся в документах 1263 року під назвою Свалява, Соливо. Назву виво­дять від молдавського валя «долина». Однак це тлумачення вважають не достовірним і виводять топонім від слов’янського корення сіль. Ойконім Свалява відноситься до апелятивів слов’янських назв індоєвропейського започаткування. Слов’янське валява є одні­єю з численних ланок великої групи лексики. Може йти­ся про слово валява та його синонімічну форму свалява із значенням «горбаста місцевість», що має неза­перечне відношення до ойконіма Свалява. Похід­ною назвою від м. Свалява є найменування Свалявка — ріка, ліва притока Латориці; що протікає через місто, а також мінерального джерела «Свалява», відомого далеко за межами Закарпаття. Звідси ж Ва­лява — ріка в Черкаській обл.

Сватове (до 1923 року — Сватова Лучка) — місто, районний центр Луганської обл. Розташоване на р. Красна, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Засно­ване в 60-х роках XVII ст. як Сватова Лучка. В одному з народ­них переказів розповідається, що назва міста походить від слова сват, оскільки поселенці, що жили поряд, були сватами. Інший переказ, більш вірогідний, вказує на те, що перші поселенці — козаки — заснували своє поселення на р. Свасі, яку позначено на плані Сватової Лучки 1763 року. Слово Лучка від лука — вигин річ­ки, утворене за допомогою суф. -к(а).

Све-Сев

Свердлове (колишній хутір Кооператор) — селище міського типу, підпорядковане міськ­раді м. Макіївки Донецької обл. Розташоване неподалік від ав­тошляху Макіївка — Харцизьк. До категорії селища міського типу віднесене у 1964 році.

Свердловськ (колишнє Шарапкине, Довжанська) — місто обласного підпо­рядкування Луганської обл. У кінці XVIII ст. у верхів'ї р. Довжик (або Шарапки) було засноване поселення Шарапкине, згодом ві­доме як Довжанська. Сучасна назва міста і селища від прізвища діяча колишньої Радянської держави Я.М.Свердлова.

Свидівка — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) права притока Уборті (басейн Прип'яті); Свидівок — ріка, права притока Дніпра; Свидня — ріка, ліва притока Реті (басейн Десни); Свидовець — 1) ріка, права притока Уборті (басейн Прип'яті); 2) хребет Українських Карпат. Назва, ймовірно, від рослини свид. Утворена від основи свид- за допомогою суф. групи -овець.

Свитязь — найбільше в Україні озеро карстового походження з островом у центрі. Державний заказник. Розташоване в групі Шацьких озер на північному-заході Волинської обл. Походження назви ос­таточно не встановлено. Існує кілька тлумачень. За однією з них гідронім виводять з литовського, яке запозичене з іллірійського «білий, світлий». За іншою виводять назву з давньоісландського «білий», зближаючи з лексикою гнізда світл-. Най­більш імовірно, що корінь лімноніма Свитязь походить з праслов’янського «вити, крутити» < індоєвропейське «гнути, крутити, ви­ти». Отже, мотивація лімнооснови свит- пов'язана з особливостя­ми конфігурації озера — «звивисте, криве». Назва Свитязь сягає відповід­ного апелятива —«крива, зігнута, опукла форма». Звідси ж назва р. Свитязь (Світязь), яка впадає в озеро Свитязь, а та­кож населені пункти Свитязь, підпорядкованого селищу міського типу Шацьк Волинської обл.

Світловодськ — місто, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на правому березі Дніпра, на схилі Табурищенського мису. Засноване 1961 року шляхом приєднання заснованого в 1954 році селища Кременчукдресбуду, м. Крилова, заснованого в кінці XII ст. с. Табурище, ві­домого з другої половини XVII ст. та перенесеного із зони затоп­лення м. Новогеоргіївська, заснованого у 80-х роках XVII ст. Міс­то назване Кремгес. Сучасна назва з 1969 року. Назва від словосполучен­ня світло + вода в розумінні «Світло, яке дає вода — електрос­танція на воді». Утворена за допомогою суф. -ськ (пор. Вугледар).

Світлодарське — селище міського типу, підпорядковане Дебальцівській міськра­ді Донецької обл. Розташоване у верхній течії р. Луганка (Лугань, басейн Сіверського Дінця), неподалік від автомагістралі Харків — Ростов-на-Дону. Засноване 1970 року в зв'язку з будівництвом потужної Вуглегірської ДРЕС. Назва від словосполучення світло дарити, утво­рена за допомогою суф. -ське. Дослівно: «Те, що дарить світло».

Свіча — ріка, права притока Дністра. Назва від давньослов’янського «світлий».

Святополків стан — великий затон на Дніпрі для стоянки па­роплавів. Розташований неподалік від Києва, вниз за течією. Назва з'явилася в XII ст. після того, як на цьому місці був табір князя Святополка Ізяславича — онука Ярослава Мудрого. Тут стояло військо Святополка разом з військами сусідніх князів, що вели об'єднану боротьбу з половцями.

Святославова долина — розташована у Східних Бескидах (Карпати), понад р. Опір (басейн Дністра). Назва пов'язана з ім'ям князя Святослава Володимировича якого вбили тут у жовтні (лис­топаді) 1015 року воїни його брата Святополка. Святослава поховали біля підніжжя г. Зелеміну. Могилу розрито під час будівництва залізниці Львів — Мукачів (XIX ст.), тоді ж і дана назва. Моги­ла зберігається до нашого часу.

Севастополь — місто-герой республіканського підпорядкування АРК. Розташоване на узбережжі Чорного моря, порізаному численними бухтами. На окраїні Севастополя, на Сапун-горі, збереглися за­лишки давньогрецького міста-держави Херсонеса Таврійського, заснованого в кінці VI — на початку V ст. до н. е. вихідцями з грецької колонії Гераклеї Понтійської і в давньоруських літописах відо­мого під назвою Корсунь. Ще раніше, в IX ст. до н. е., тут існу­вало поселення таврів. Сучасне місто Севастополь засноване 1783 року як фортеця Ахтіар поблизу татарського селища Ахтіар або Актьяр («Білий Яр»), яке в 1784 році перейменоване на Севастополь. Назву виводять від грецького «величний, царственний, славний», «місто». Дослівно: «Славне місто».

Сед-Середня К

Седнів — селище міського типу Талалаївського р-ну Чернігівської обл. Розта­шоване на правому березі р. Снов на місці стародавнього городища. Іс­нує припущення вчених, що тут було одне з найдавніших міст Чернігівської землі — Сновська (Сновеска, Сновейська), яке яв­ляло собою одну з найкращих фортець часів Київської Русі в Подесенні. Відомо, що саме в цій місцевості 1068 року військом чернігівського князя Святослава було розгромлено половців, які за чисельністю переважали руських воїнів у кілька разів. Седнів витри­мав тривалу облогу татарської орди, за що жителів нібито почали зва­ти седнями а з XVI ст. і місто відоме як Седнів. Стара назва від Снов. Наукового пояснення назви Седнів немає.

Сейм — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Сучасна форма назви відома з XVIII ст. У документах збереглися давні форми гідроніма Семь, Сьм, Семица. Відомі вони і в неруських пам'ятках давніх часів. Назва не зовсім розгадана. ЇЇ намагалися пояснити тим, що ріка бере початок із семи окремих джерел. Таке тлумачення розходиться з практикою давнього вжи­вання відповідного числівника седьмь і найменування ріки в най­давніші часи, коли вона мала форми Сьмь, Семь, Сем. Інші, взявши за основу варіант сьмь, поданий у «Повіс­ті временних літ», назву пов'язують з авестійським syama та давньоіндійського «темний». Ще інші тлумачать назву від іранського «темний», що менш вірогідно.

Селезнівка — селище міського типу Перевальського р-ну Луганської обл. Розта­шоване на р. Біла (басейн Сіверського Дінця) за 8 км від райцентру. Виник­ло від найменування балки (в минулому річки) Селезень — права притока Бі­лої (басейн Сіверського Дінця), що впадає в районі селища. Утворення на -івк(а).

Селидове (до 1956 року — Селидівка) — місто обласного підпорядкування Донецької обл. Розташоване на р. Солона (басейн Самари). Засно­ване 1782 року на місці невеликого поселення волохів, які прийшли з-за Дністра. Походження назви пояснюють по-різному. За на­родним переказом, вона походить від імені першопоселенця ко­зака Селида, який їхав з Приазов'я на Запоріжжя, зазимував тут й залишився на постійне житло. Утворена присв. суф. -ове. Дос­товірного пояснення немає.

Семенівка — 1) місто, районний центр Чернігівської обл. Розташоване в доли­ні р. Ревна, ліва притока Снову (басейн Десни). Засноване у 80-х роках XVII ст. стародубським полковником Семеном Самойловичем, сином ві­домого гетьмана; 2) селище міського типу, районний центр Полтавської обл. Розташоване на південному-заході області, на залізниці Кременчук — Ромодан. Засноване напри­кінці XVII ст. як кінно-поштова станція на Ромоданівському тракті. Назву виводять від імені одного з синів магната О.Родзянка — Семена. Топонім утворився за допомогою суф. -івк(а).

Середина Буда — місто, районний центр Сумської обл. Розташоване на заліз­ниці Конотоп — Брянськ. Виникло в другій половині XVII ст. Походження назви точно не встановлено. За народним перека­зом, слободу заснували переселенці на чолі з козаком Середою. Вони займалися виготовленням дьогтю, поташу, деревного вугілля, побудувавши тут буди (див. Буди). Це кустарне виробництво називали Середина Буда.

Середнє — селище міського типу Ужгородського р-ну Закарпатської обл. Розта­шоване на автомагістралі Ужгород — Мукачеве. Час заснування невідомий. Назву одержало, як гадають, від свого розташування по середині між двома згаданими містами. До категорії селище міського типу від­несено у 1971 році.

Середній Куяльник — ріка, ліва притока Малого Куяльнику (басейн Хаджибейського лиману). Назва від розміщення річки між Великим і Малим Куяльником. Про походження назви Куяльник див. Вели­кий Куяльник.

Середня Балаклійка — ріка, ліва притока Балаклійки (басейн Сіверського Дінця). Походження ім. частини гідроніма див. Балаклійка. Перша час­тина складної назви в розумінні середня притока по відношенню до Волоської і Крайньої Балаклійки, які впадають у Балаклійку.

Середня Котельва — ріка, права притока Котельви (басейн Ворскли). Прикм. частина складного гідроніма від положення її русла між Котельвою і Мокрою Котельвою. Про походження ім. частини див. Котельва.

Середня Т-Сив

Середня Терса — ріка, права притока Нижньої Терси (басейн Самари). Ріка знаходиться між Верхньою і Нижньою Терсою (див. Верхня Терса).

Серет — річки: 1) (на місцевих говірках відома як Великий По­тік, Велика Річка) ліва притока Дунаю. У різні часи мала різні назви. Вперше згадує її Птоломей (II ст.) під наз­вою Йєрасос. Константин Багрянородний (X ст.) — Серетос. Дехто виводить назву від фракійського, від індоєвропейського «литись, текти». Назва була занесена з Балканського п-ова на Дніпровське лівобережжя давнім населенням. Сучасна фор­ма Серет — наслідок скіфського переосмислення фракійської назви, вона і ввій­шла в давньоруську і українську мови. В українських говірках XV ст. зустрічаються фор­ми Сирет, Сірет. Згодом ці форми стали розумітися як румунська назва Серет, а тому написання Сірет в сучасній географічній літературі та на картах є необгрунтованим; 2) ліва притока Дністра; 3) притока Горині (басейн Прип'яті). Походження гідронімів ідентичне.

Серетель — ріка, права притока Малого Серету. Назву виводять від гідроніма Серет зі східнороманським зменшувальним суф. –ель.

Серпневе — селище міського типу Тарутинського р-ну Одеської обл. Розташо­ване на р. Когильник (впадає в оз. Сасик). Засноване 1814 року німцями-колоністами і назване Лейпцигом. Сучасна назва — на честь визволення селища від фашистських загарбників у серпні 1944 року.

Сєвєрне — селище міського типу, підпорядковане Сніжнянській міськраді До­нецької обл. Розташоване на півночі, точніше на північному-заході від Сніжно­го. Засноване 1928 року у зв'язку з будівництвом вугільної шахти під назвою «Сєвєрна» (рудник Сєвєрний), українською — Північна. Від наз­ви шахти назване і пришахтне поселення.

Сєвєродонецькі (колишнє селище міського типу Лісхімстрой) — місто обласного підпорядку­вання Луганської обл. Розташоване на лівому березі р. Сіверський Донець (басейн Дону), від якої й одержало найменування. Утворилося за допомогою суф. -ськ. Ойконім утворено від помилково вживаної на той час назви Північний (російською Сєвєрний) Донець. Звідси Сєверодонецьк, а точніше б було — Сіверодонецьк. Отже, ойконім Сєвєродонецьк вимагає заміни. Місто виникло у 1938 році у зв'язку з будівницт­вом хімкомбінату.

Сєдове (колишнє Крива Коса, селище Сєдова) — селище міського типу Новоазовсько-го р-ну Донецької обл. Розташоване на березі Кривої Коси Азов­ського моря. Звідси стара назва. Засноване в кінці XVII ст. запо­різькими і донськими козаками. Сучасна назва — на честь видатно­го дослідника Арктики Г.Я.Сєдова, який народився тут і провів свої дитячі роки.

Сиваш (Гниле море) — затока на Заході Азовського моря, відокрем­люється від нього вузькою довгою косою — Арабатською стрілкою. З морем з'єднується вузькою Генічеською протокою. Най­давніший опис Сиваша знаходимо у творах давньогрецького географа й іс­торика Страбона (початок І ст. до н. е.), а також у давньоримського ученого Плінія Старшого (І ст. н. е.), який називав його озером Бук. Слово сиваші тюркського походження. Воно означає «западина, затока, лагуна». Термін співзвучний з іншим тюркським словом «прилипати», «прилипчивість». Назва Гниле море дана за неприємний за­пах сірководню, який утворюється внаслідок гниття органічних решток. Іноді термін сиваш перекладають з тюркського як «грязь».

Сиваське (колишнє Каракуі, Різдвянка) — селище міського типу Новотроїцького р-ну Херсонської обл. Засноване на початку 60-х років XIX ст. переселенцями з різних губерній Росії та України на місці ногайського поселення Каракуі, відомого з 1816 року. У перекладі з татарського «Чорна копань», імовірно, від копань — яма для збору тимча­сових вод. За переказами переселенців, що прибули сюди пе­ред різдвяними святами, звідси стара назва. Слово Сиваське ут­ворене з допомогою суф. -ськ(е) від Сиваш.

Сиволож — літописне село Борзнянського р-ну Чернігівської обл. Стародавнє поселення, вперше згадується в літописі під 1135 роком як Всеволож. Назва від імені князя Всеволод.

Сиг-Сит

Сигин-дере — одна з наймальовничіших ущелин Кримських гір. Розташована неподалік від м. Алушти, в долині р. Ворона. З татарського «олень», «яр, долина, ущелина». Назва дана за поширення в цій місцевості оленів.

Сигла (Сегла) — ріка, права притока Серету (басейн Дунаю). Назву виво­дять від місцевого географічного терміна сигла «густий гірський ліс». Слово сигла запозичене з молдавського «моло­дий ліс».

Синевир (місцева назва — Морське око) — озеро на північному-сході За­карпатської обл. Назву виводять від слів синій (вода в озері здаєть­ся синього кольору) і вир «пучина, глибока яма, наповнена во­дою, ковбаня». «Морським оком» у Карпатах називають озеро, роз­ташоване високо в горах. Гадають, назва Морське око перенесена недавно з польських Татр, де вона, зрештою, теж не дуже стара. На Волині і Поділлі «морськими очима» або «во­дяними вікнами» називають невеликі озера з чистою водою.

Синельникове — місто, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на перехресті залізниць Дніпропетровськ — Ясинувата і Запоріж­жя — Лозова. Виникло 1869 року під час будівництва однієї з дільниць Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. Назва антропонімічного походження і пов'язана з прізвищем першого губерна­тора Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) генерала Синельникова І.М.

Синиця — річки: 1) ліва притока Південного Бугу; 2) права притока Росі (басейн Дніп­ра). Назва, ймовірно, від прикм. синій, утворена за допомогою давнього гідронімічного суф. -иц(я). Дана за синюватий колір води, що спричинений розчинними мінеральними речовинами. Звідси ж Синюха — річки: 1) ліва притока Південного Бугу. За Геродотом, носила наз­ву Ексампей, що в перекладі означає «Святі шляхи»; 2) ліва притока Росі (басейн Дніпра). Утворена за допомогою суф. -юха від кореня син-. Аналогічне походження Синець — ріка в басейні Синю­хи, найменування утворене за допомогою суф. -ець.

Синяк — 1) масив Український Карпат. Назва від прикм. си­ній — масив здалеку здається синьо-зеленим. Забарвлення утворюється завдяки хвойному лісу, що вкриває гори, і повітряній перспективі — характерне явище для ландшафту Карпатських гір; 2) курорт у Закарпатській обл. Розташований біля підніжжя г. Обавський Камінь. Назва від прикм. синій. Дана за синювату на колір воду, яка використовується для лікування. Утворена за допомогою суф. -як від основи син-.

Синячка — вершина Українських Карпат. Розташована в Горганах на південному-заході від м. Яремче Івано-Франківської обл. Про похо­дження назви див. Синяк Утворилася від корення прикм. си­ній, через проміжне синяк за допомогою демінутивного суф. -ка.

Сирець — річки: 1) ліва притока Псла (басейн Дніпра); 2) права притока Почайни, протікала в м. Києві (басейн Дніпра). Назва від апелятива сирець «сире місце, болото». Річки протікали по заболоченій вологій місцевості. Похідні від р. Сирець (притока Почайни) — р-н м. Києва, там же залізнична станція Сирець, вул. Сирецька, що йде в напрямку до Сирця.

Сироватка — ріка, ліва притока Псла (басейн Дніпра). Назва від народно­го географічного терміна сироватка — «низовинна заболочена місцевість».

Ситівка — ріка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назва, ймовірно, від поширення на її берегах ситнику — багаторічні, рідше однорічні рослини з родини ситникових. Ростуть на від­критих вологих місцях, на луках, болотах, на берегах водойм. Назва утворилася від кореня сит- за допомогою суф. -івка. Звід­си ж Ситна — річки: 1) ліва притока Псла (басейн Дніпра); 2) ліва притока Ростави­ці (басейн Росі). Назва утворена від тієї ж основи суф. -н(а).

Сі-Скад

Сіверськ (до 1973 року — Яма) — місто Артемівського р-ну Донецької обл. Розташоване на р. Бахмут (басейн Сіверського Дінця), в глибокій за­падині — ямі, за що дістало стару назву. Засноване 1913 року у зв'яз­ку з будівництвом доломітового заводу. Сучасна назва співвідносить­ся з першою частиною назви р. Сіверський Донець, неподалік від якої воно розташоване.

Сіверське (Новгород-Сіверське) князівство — давньоруське удільне кня­зівство на півночі Лівобережжя теперішньої України і прилеглих р-нів Росії у верхній течії р. Сіверський Донець. Назва від слов’янського племені сівери, сівера, які жили на тій території.

Сіверський Донець (у стародавніх греків Гіргіз, Сіргіз, згодом Ма­лий Танаїд, (на відміну від Танаід), Танаїс (теперішній Дон), у Київсь­кій Русі — Доньць, згодом Сьверський Донець, Донец Сьверский, в Україні — Донець, Донецький колодязь, неправильно Пів­нічний Донець) — ріка, права притока Дону (басейн Азовського моря). Назва Донець утворилася на слов’янському ґрунті від іранського «вода», аланського «текуча вода, ріка», скіфського don, d?n у тому ж значенні. Осетинською мові — єдиний по прямій лінії нащадок маловідомої нам мови аланів — відомі назви річок Гардон «тепла рsіка», Курондон «млинова ріка», Шаудон «чорна ріка» тощо. Назва Донець — похідна від Дон, утворена за допомогою демінутивного суф. -ець. Дослівно: «Маленький Дон». Про походження прикм. частини складної назви див. Сіверське князівство. Про походження назви Колодязь див. Білий Колодязь. Вживана раніше прикм. частина складного гідроніма Північний (російською Северный) — помилкова: скорочений напис на картах «Сев. (Северский)» під час картодрукування було заміне­но на «Сев. (Северный)», в перекладі на українську — «Північний». Існує припущення, за яким у XII ст. се­редня і нижня течії Сіверського Донця мали назву Великий Дон, а Малим До­ном називали верхів'я цієї ж річки. Вперше як Донець Сєверський, Северецкий згадується під 1546 роком. Арабський геогрф Індрізі (1154 року) Сіверський Донець назвав рікою Русією.

Сіврі Оба — вершина Приазовської височини. Розміщена в басейн р. Мо­лочна. З тюркського «гостра», «горб, могила».

Сіль (Солі) — селище міського типу, підпорядковане Артемівській міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Бахмут, правій притоці Сіверського Дінця (басейн Дону). Виникло в другій половині XIX ст. у зв'язку з початком видобутку кам'яної солі. Побудована залізнична станція, що сполучається з соляною шахтою, була названа Сіль. Згодом ця назва перейшла на пристанційне селище.

Сільниця (Сельниця) — ріка, права притока Південного Бугу. У XVI ст. відома як Сільнія. Назва пов'язана зі сло­вом сіль і виникла за допомогою суф. утворення -ниця. Найме­нування Сільниця пов'язують з солонуватим присмаком води.

Сімеїз — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міськраді. Розта­шоване на південному узбережжі Кримського п-ова, біля Голубої затоки. Назва від грецького «знак». Скеля, що виступає в море біля Сімеїзу, колись була орієнтиром для мореплавців. Гадають, що на ній стояв спеціальний покажчик, схожий на маяк; -їз - формант (пор. Кореїз). Відоме із середньовіччя.

Сімферополь — місто, столиця АРК. Розташоване на р. Салгир, у центральній частині Кримського п-ова, на кордоні степової і гір­ської його частини. Засноване 1784 року на місці невеликого татарського селища Ак-Мечеть — «Біла мечеть», відомого з кінця XV ст. Назва пояс­нюється існуванням тут мечеті, побіленої вапном, що було на той час рідкісним явищем у кримських поселеннях. У свою чергу Ак-Мечеть виникла на руїнах головного міста Малої Скіфії — Неаполіса (Неаполя Скіфського) — «Нове місто Скіфії», заснованого в III ст. до н. е. Сучасна назва від давньогрецького «збирати до купи, з'єднувати» і «місто». Дослівно: «Місто-збирач». Місто дістало цю назву за централізовану роль у господарському житті Кримського п-ова. Назву також виводять з грецького «ко­рисний, дохідливий», що менш вірогідно.

Січня — ріка ліва притока Вишні (басейн Вісли). Назва від січа «місце у лісі, де вирубаний ліс». Утво­рення на -ня.

Скадовськ (колишнє Джарилгацький порт, Алі-Агак) — селище міського типу, районний центр Херсонської обл. Розташоване на березі Джарилгацької затоки. Чорно­го моря. Звідси стара назва. Засноване 1894 року на місці невеликого рибальського селища Алі-Агак на землі поміщика Скадовського.

Скал-Сков

Скала-Подільська (до 1940 року — Скала-над-Збручем) — селище міського типу Борщівського р-ну Тернопільської обл. Розташоване на правому березі р. Збруч. Звідси старе найменування. Відоме з першої поло­вини XIV ст. як одне з найбільших міст-укріплень Поділля. З південного-сходу укріплення захищала неприступна скеля, що здіймалася над Збручем. Від апелятива скеля, скала і походить сучасна назва селища. Подільська — на відміну від інших оронімів Скала, розташова­них на Поділлі.

Скалат — місто Підволочиського р-ну Тернопільської обл. Засно­ване у 1564 році. Розташоване в долині р. Гнила, права притока Збруча (басейн Дністра), біля підніжжя відрогів Медоборів (Товтр) при трьох ска­лах. Від кореня скал- за допомогою суф. -ат утворено топонім Скалат.

Сквиля (Сквила, Квила) — ріка, права притока Смотричу (басейн Дністра). Ріка тече по горбистій місцевості. Назву виводять від неозначе­ної форми дієсл. сквилити. Утворена від кореня сквил- та закін­чення -я, котре виконує роль словотворчого засобу. Долаючи природні перешкоди, вода утворює постійний одноманітний звук, ніби плаче (квилить).

Сквира — місто, районний центр Київської обл. Уперше згадується 1390 році в гра­моті литовського князя Володимира Ольгердовича. У XV ст. — укріпле­не поселення. Назву виводять від р. Сквирка (басейн Дніпра), на якій розташована Сквира. У минулому р. Сквирка була відома як Сквира. Згодом, із зростанням посе­лення, вона набула від нього залежності і за допомогою деміну­тивного суф. -к(а) трансформувалася на Сквирка. Звідси ж Сквирівка — ріка права притока Дніпра. Назва від місцевого терміна скви­ра (див. Сквирка), утворена суф. -івк(а). Сквирка (Сквира, Сквира Руда) — ріка, ліва притока Росі (басейн Дніпра). Вважають, що наз­ва від українського терміна сквира «щілина, тріщина, розколина». Дослів­но: «Ріка, що протікає в глибокому ложеві». Більш вірогідне припущення, за яким гідронім Сквира є балтизмом, що виник на цій території в період максимальної близькості балтійських діалектів до слов'янських. Гідрооснову назви Сквира пояснюють як «та, що проймає підвищений або кам'янистий ґрунт. Таке припущен­ня підтримується природними особливостями долини Сквири: вона дійсно немовби розсікає підвищену місцевість. Про походження Сквира Руда див. Руда.

Скелювата — річки: 1) права притока Кривого Торця (басейн Сіверського Дінця); 2) права притока Лугані (басейн Сіверського Дінця). Назва від скеля, утворена за до­помогою суф. -ювата. Вказує на характер русел із скелюватими берегами. На берегах Скелюватої, притоки Лугані, виходи пісковиків у вигляді скель. Неподалік від с. Скельове Артемівського р-ну Донецької обл. знаходиться геологічний пам'ятник природи «Скелювате», розташований на правому березі р. Скелювата.

Скельська печера — найбільша печера в Кримських горах. Розташована в Куйбишевському р-ні неподалік від с. Родникового (колишнє Скельського). Стара назва села від розміщення біля скель. Звідси ж і назва печери. Утворена від кореня скел- за до­помогою суф. -ська, який вказує на відношення до об'єкта міс­цевості — скелі.

Скеля Коцюбинського — великий камінь, скеля. Розташована на березі Південного Бугу біля с. Саборів, за 4 км від Вінниці. Тут писав свої ранні твори видатний український письменник М.М.Коцюбинський.

Скелястий — див. Кам'януватий.

Скіфія (літописна «Велика Скуфь») — історична назва території між Дністром і Доном. Назва від скіфи (сколоти, саки) — наро­ду, який населяв цю місцевість у VIII (VII) ст. до н. е. — І ст. н. е. Гадають, що слово скіф утворене від того ж корення, що й сак. Слово saka Соболевський розшифровує як «гонщик» (за дикими звірами), «мисливець». Останнім часом поширилась думка, за якою самоназва saka означала «олень», а це вказує на те, що тва­рина була тотемою певної частини скіфів — саків, їх божеством.

Сковородинівка (до 1926 року — Пан-Іванівка) — село Харківської обл. Назване на честь видатного українського поета-філософа Г. С. Сковороди, який провів тут останні дні свого життя. Тут він і похований.

Скол-Слі

Сколе (Сколє) — місто, районний центр Львівської обл. Розташоване на р. Опір (басейн Дністра). Перша писемна згадка відноситься до 1397 року, поте виникло воно раніше, очевидно, десь на початку XI ст. Про походження назви є кілька легенд, проте з науковим поясненням вони не мають нічого спільного. Існує припущення,
що назва виникла від слова скеля: місто, розташоване в долині між скелями.

Скотарський перевал - див. Воловецький перевал.

Славгород — селище міського типу Синбльниківського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване в долині р. Осокорівка (басейн Дніпра). 1675 році у пе­реліку запорізьких земель згадуються урочище Осокорівка і Осокорівський ліс, розміщені на території сучасного селища. На початку XIX ст. ця земля належала поміщику Жебуньову, який заснував тут слободу Жебунівку, перейменовану на початку 60-х років XIX ст. у Славгородку — від славний, красивий городок. У 1873 році за 3 версти від слободи було збудовано залізничну станцію Славгород (від назви слободи). З того часу і колишню слободу почали офіційно називати Славгородом.

Славинка — ріка, права притока Росі (басейн Дніпра). Назва від індоєвропейського > праслов’янського «текти» в розуміні «течія, ріка». Утворена суф. групою -ин + -ка. Звідси ж Славка — ріка, ліва притока Латориці (басейн Тиси). Утворена від того ж компонента за допомогою суф -ка; Славська — ріка, права притока Опору (басейн Дністра), утворення з суф -ська; Славута — річки: 1) паралельна назва Дніпра; 2) права притока Ужа (басейн Прип'яті); 3) права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Утворена від ос­нови слав- і суф. -ут(а). Див. Дніпро.

Славське (колишнє Славсько) — селище міського типу Соколівського р-ну Львівсь­кої обл. Розташоване в долині р. Опір та її притоки Славська (басейн Дністра). Гадають, що перші поселенці тут з'явилися в X ст. У документах вперше згадується під 1483 роком. У середині ХІІІ ст. цією долиною намагався прорватися в Закарпаття один з татаро-монгольських загонів. Битва, яка відбулася неподалік від сучасного Славського, описана І.Я.Франком у повісті «Захар Беркут». Походження назви оста­точно не встановлено. Існує народний переказ, за яким поселен­ня дістало назву від прозвиська «славні», яке в давнину люди навколишніх сіл дали жителям Славська за участь у походах князя Свя­тослава Володимировича. За переказом, дружинники князя Свя­тослава, що залишилися живі, не повернулися в свої рідні місця, а оселилися саме тут і тим нібито дали початок сучасному поселенню. Імовірніше, що походження найменування селища пов'язане з наз­вою р. Славська, колишня Славка, на якій розташоване.

Славута — 1) місто, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на пра­вому березі Горині (басейн Прип'яті) при впадінні в неї Утки. У 1634 році князь Сонгушко на місці сіл Деражня і Мокроволя заснував міс­течко під назвою Славутин, яке згодом почали звати Славута. Слово славутин (славутина) означає «гар­на, мальовнича місцевість». Славута й справді роз­ташована в одному з наймальовничіших куточків Поділля; 2) (Славутич) — паралельна назва Дніпра (див.).

Славутич — див. Дніпро.

Слатина — потік, ліва притока Путали (басейн Дунаю). Назву виводять від молдавського «солона вода, розсіл, ропа». Воно запозичене молдованами в південних слов'ян — у сербохорватів, де слово означає «солоне джерело». У долині річки є солоні джерела і солоні озера.

Слатине — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на залізниці Харків — Білгород, неподалік від р. Лопань (басейн Сіверського Дінця). У 1913 році тут заснував свою дачу відомий піаніст і дири­гент І.І.Слатин. Згодом назва дачі перейшла на залізничну станцію і населені пункти

Сліпорід — ріка, права притока Сули (басейн Дніпра). У літописах відома під назвою Снопород, Снепород, Слепород. Походження назви вста­новити точно не вдалося. ЇЇ виводять із сарматського «вода, ріка». Інші вважають, що вона від давньоіндійського «текти, лити­ся» або «той, що тече» і осетинського «велика ріка, море». Це словосполучення пізніше могло набрати іншого значення, нап­риклад, «сліпі джерела» (береги Сліпороду мають багато сліпих (схованих) джерел, які його живлять). Ще інші у гідронімі вбачають іранське «злиття», що вірогідніше.