С словник топономіки України на літеру С

Слоб-Слон

Слобідка — селище міського типу Колимського р-ну Одеської обл. Засноване в кінці XIX ст. у зв'язку з будівництвом залізниці Київ — Балта. То­понім від апелятива слобідка — невелика слобода. В Україні біль­ше ста поселень, назви яких пов'язані зі словом слобода чи слобід­ка. Ключевський виникнення перших слобід відносить до XII ст. У давньоруських писемних пам'ятках зустрічається слово слободь, що означало маєтково-юридичний стан особи на відміну від невільника. Згодом цей термін поширився і на посе­лення. У другій половині XVII ст. селяни-кріпаки, рятуючись від поневолення шляхетською Польщею, тікали до південних окраїн Росії, знаходячи там притулок. Вони засновували слободи — по­селення, котрі одержували тимчасові пільги, за тодішньою українською термінологією — слободу (див. Слобідська Україна). На Поділлі термін слобода з'явився в кінці XVII — на початку XVIII ст. після того, як було вигнано турків і татар. Поміщики, повертаючись до своїх маєтків, закликали й селян повертатися на свої місця, обі­цяючи їм привілеї — слободу протягом кількох років.

Слобідська Україна (Слобожанщина) — історична область, до якої входили сучасна Харківщина, частина території сучасної Донецької, Лу­ганської, Сумської обл., а також південна частина Курської, Білгородської і Воронезької обл. теперішньої Росії. Ця територія була заселена в основному втікачами від гніту польської шляхти і магнатів з Правобережної і Лівобережної України. Втікачі-переселенці зас­новували поселення — слободи, звідки виникла назва Слобідська Україна. — Див. Слобідка.

Словечансько-Овруцький кряж — див. Овруцький кряж.

Словечна (Славечна, Словешна, Словечанка, Словешня) — ріка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назву виводять від дуже давнього слов’янського кореня слав- (слов-) «текти» в означенні «ріка» (див. Славинка). Утворена за допомогою суф. -ечн(а).

Словута (Словутич) — див. Дніпро.

Слов'яногірськ (колишнє Святі гори, Святогірськ, Тетяно-Баннівський, Банне) — місто Слов'янського р-ну Донецької обл., курорт на Сіверському Дінці (басейн Дону). Час виникнення невідомий. Вперше згадується під 1526 роком С. Герберштейном як «сторожа від татарсь­ких набігів». Згодом, 1624 року, з побудовою монастиря, Святі гори перейменовано на Святогірськ. Сучасний складний топонім співвідноситься з назвами Слов 'янськ, Слов 'янський р-н, де розташова­ний Слов’яногірськ, і орієнтацією на другий компонент старої назви Святі гори. Тетяно-Баннівський — за найменуванням двох сіл — Тетянівки і Банного. Останнє назване за розміщення тут монастир­ських лазень (російською бань).

Слов'яно-Сербія — адміністративно-територіальна одиниця на лівобережжі середнього Придніпров'я і південно-східної частини Укра­їни в середині XVIII ст. З метою подальшої колонізації і захисту південних окраїн царський уряд на основі особливих привілеїв поселив на лівобережжі середнього Придніпров'я та в басейнах Лугані і Бахмута (Бахмутки) виходців із Сербії, а згодом з Хорватії і Во­лощини. У поселеннях були створенні гусарські полки, розбиті на роти, а територію, на якій виникли ці населені пункти, було названо Слов'яно-Сербією. Перша частина топоніма Слов'яно спричине­на тим, що у XVIII—XIX ст. у книжній російській та інших слов’янських мо­вах були поширені складні прикм., утворені від найменувань різ­них слов’янських народів (етнонімів), початкова частина яких містила елемент Слов'яно-.

Слов'яносербськ — селище міського типу, районний центр Луганської обл. Розташоване на правому березі Сіверського Дінця. У XVIII ст. на його місці було с. Під­гірне. Назва за розташування під горою. 1753 року тут розквартирува­лась 8-ма рота Бахмутського полку; село почали називати «8-ю ротою». У 1784 році перейменоване на Донець, а 1817 року — у Слов'яносербськ на честь перших поселенців — сербів та хорватів. Топо­нім співвідноситься з назвою Слов'яно-Сербія (див.). Утворена за допомогою суф. -ськ.

Слов'янськ (колишнє Тор, Соляний, Солеванськ, Словенськ) — місто, районний центр Донецької обл. Розташоване на р. Казенний Торець (басейн Сіверського Дінця). У районі сучасного міста на Торських (нині Слов'янських) озе­рах виникли соляні промисли, вперше згадуванні в «Описаний к карте 1527 года» («Книга Большому Чертежу»). У 1645 році для спостереження за Торським перелазом (місцем на р. Тор, нині Казенний Торець, де переходили кримські татари) було побудо­вано острожок Тор. 1676 року на місці укріплень збудовано город Тор (Соляний, Солеванськ), який в 1784 році перейменовано на Сло­венськ, а ще пізніше за ним закріпилася народна назва Слов'янськ. Проте головною причиною поя­ви цієї назви є, очевидно, приєднання Криму до Росії, коли ве­личезні простори Північного Причорномор'я і Приазов'я ввійшли до складу Російської держави. В назві міста відбився факт повер­нення слов'ян на свої одвічні південні землі. Утворено топонім від слова слов 'яни за допомогою «міського» суф. -ськ.

Слонівка — ріка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назва, гадають, від слон, утворена за допомогою суф. -івка. Слонами у давнину називали місцевих тварин — лосів. Словотворчим засобом служить суф. -івк(а). Найімовірніше, назва Слонівка, притока Прип'яті, має зв'язок з ойконімом Слонів — назва села у пониззі р. Слонівка. Існу­ють інші тлумачення, менш переконливі.

Слу-Сніг

Случ (Случь, Южная Случь, Південна Случ) — ріка, права притока Горині (бас, Прип'яті). Гідронім не етимологізовано. Щодо його походження існує ряд гіпотез. Одні вчені вбачають у назві відбиття слов’янського «вигнутий, викривлений»; давньоруського «те саме». Інші наз­ви виводять від праслов’янського «з'єднувати». Відо­мо, в давньоруській державі, а може, й раніше, з Галичини у Київське Придніпров'я так званим «Соляним шляхом», а також іншими шляха­ми, прокладенню яких сприяло розташування річок, возили сіль. До верхів'я Случі підходять три судноплавні річки — Збруч, Смотрич та Південний Буг з притокою Бужок, з якими Случ з'єднувалася кількома воло­ками. Отже, Случ відігравала з'єднувальну роль, роль с-лучі. Варіант Південна Случ дано на відміну від Случі, розташованої на півночі — лівої притоки Прип'яті (басейн Дніпра в Білорусії), верхів'я якої, ймовірно, сполучалося волоками з ріками Німан і Птичь. Можна припустити, що гідронім Случ має об'ємну ад'юктивну основу. В такому разі переконливіше бачити в гідронімі Случ праслов’янське «слуковата» — «мочариста ріка з багатьма закрутами».

Сміла — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване на р. Тясмин при впадінні в неї Сріблякки (басейн Дніпра). Вперше згадується в документах XVI ст. У 1536 році якийсь Юсько чи Ясько Тимкевич одержав у дарчу від короля Сигізмунда І землі, на яких побуду­вав хутір, прозваний у народі Яцьковим-над-Тясмином. Напри­кінці XVI ст., на місці зруйнованого татарами хутора, козаки за­снували слободу і назвали її Тясмином (за розташування на Тясмині). Сучасну назву виводять від литовського «пісок». Отже, Сміла означає «Піщана».

Смілка — ріка, ліва притока Случі (басейн Горині). Суф. демінутивне ут­ворення від смола. Назва зумовлена розвитком у минулому смолокуріння в кількох місцях узбережжя річки. Назва Смілка пест­ливе до смола. Звідси ж Смілка — ріка, ліва притока Хомори (басейн Горині).

Смолинка — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Назва від смола, утворена за допомогою суф. здрібнілості -инка. Дана, очевидно, за те, що в минулому на березі ріки було розвинене смолокуріння. Однак тут слід підходити обережно, бо смола раніше означала і поняття сосна, сосновий ліс. У Грінченка читаємо: «Смоловий, сосновий» — подається як синонім. Звідси Смолівка — ріка, права притока Буймару (басейн Тетерева), суф. утворення від -івк(а); Смолянка — річки: 1) (Смолинка) — ліва притока Десни (басейн Дніпра); 2) (Смолинка) — права притока Остра (басейн Десни); 3) права притока Савранки (басейн Південного Бугу); 4) (Смоленка) права притока Свеси (басейн Десни). Назва утворена за допомогою демінутивної суфіксації — спочатку від смол- і суф. -ян > Смоляна, а потім суф. -к(а).

Смолинська Стариця — озеро на заході Чернігівської обл. Ім. части­на складного гідроніма — Стариця — утворена від апелятива стариця (старе русло річки). Прикм. частина, можливо, від смо­ла в розумінні синоніма сосни (див. Смолинка).

Смотрич (Смотричь) — 1) ріка, ліва притока Дністра. Походження наз­ви остаточно не встановлено. У слові смотрич вбачають охоронну споруду, звідки попереджали про наближення ворогів (турків). Звідси ж виводять найменування р. Смотрище — права притока Козаків (басейн Пруту); 2) селище міського типу Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл. Розташоване на р. Смотрич. В X—XI ст. тут було давньоруське місто-укріплення, сліди якого збереглися дотепер. Час заснування Смотрича невідомий. Вперше згадується наприкінці XIV ст. як резиденція намісника Поділля князя Федора Каріотовича. Назву перейняло від р. Смотрич.

Смуга — ріка, ліва притока Бирки (басейн Прип'яті); Смугарів (стара наз­ва — Смугар) — потік, права притока Черемошу (басейн Дунаю). Назви виводять від смуга «риска, лінія» в розумінні «ме­жа». Так, р. Смугарів (смугар), здавна служить межею між населеними пунктами Розтоками і Підзахаричми. Гідронім Смугарів утворився від компонента смуга, де виділяється корінь смуг-, за допомогою суф. -ів. Також назву тлумачить як «повільна течія, плинь» в заболоченій річці чи болоті, що менш вірогідно.

Снивода — ріка, ліва притока Південного Бугу. Назву виводять від сарматського «вода, ріка». Складний гідронім є прикладом «гібрида», в якому різні елементи належать до різних мов. При цьому обидва елементи являють собою апелятиви, що перейшли у власну назву. Дослівно: «Вода + вода».

Снігурівка — місто, районний центр Миколаївської обл. Розташоване на пра­вому березі Інгульця, правої притоки Дніпра. У 1812 році на казенних землях поселилися 12 сімей, переселенці з двох білоруських сіл — Снігурівки і Ненадійківки Климовицького повіту Могилевської губернії. Снігурівчани економічно були більш заможними, поступо­во стали брати верх у поселенні, через що його пізніше почали називати Снігурівкою.

Сніж-Сокі

Сніжне (до 1864 року — Василівка) — місто обласного підпорядкуван­ня Донецької обл. Розташоване на підвищеній частині Донець­кого кряжа, на сході області. Засноване 1784 року козачим старшиною вій­ська Донського Іваном Васильєвим, який біля урочища «Сніжне місце» відкрив заїжджий двір. Первинна назва Василівка від прізвища засновника, сучасна назва — від назви урочища.

Снітка (Снитка) — ріка, права притока Унави (басейн Дністра). Назва, імо­вірно, від снить — так у народі називають різні їстівні зонтичні рослини, найчастіше яглицю, що колись вживалась як овоч. Походить від східнослов’янського «зонтич­на рослина» < праслов’янського «стовбур». Назва, ймовірно, дана за поширення в долині річки сниті. Утво­рена за допомогою демінутивного суф. -ка від основи снит-.

Снов (Сньвь, Сновль, Сновь) — ріка, права притока Десни (басейн Дніп­ра). Назву тлумачать по-різному. Найбільш прийнятне пояснен­ня, за яким її відносять до давньоіндійського гідронімічного шару на східнослов’янській території: Снов < індоєвропейське «пливти, текти». Заслу­говує на увагу тлумачення, за яким, спираючись на давньоіндійське слово «сочиться, тече», вбачають в гідронімі іранське «текти, сочитися, струмувати». Цю гіпотезу підтримує багато дослідників, вказуючи на можливість тлумачення Снову в розу­мінні «текуча вода». У старих документах р. Снов згадується під назвою Сьсновка (Сосновка), що є переосмисленням стародавнього найменування.

Сновьск (Сньвскь, Сновьскь) — літописне місто Чернігівської землі. Згадується вперше під 1203 роком. Назва від р. Снов та суф. –ьск.

Снятин (колишнє Кснятин, Сокнятин, Сньтин, Снітин) — місто, районний центр Івано-Франківської обл. Розташоване на лівому березі Пруту (басейн Дунаю). Вперше згадується 1158 року як місто Галицько-Волинського князівства. Назву виводять по-різному. Існує гіпо­теза, за якою топонім творять від слова сніт (снітарство) — «ре­месло каретника-різьбяра». Вірогідніше, що поселення назване ім'ям його власника — воєводи Константина Сірославича, який відомий в літописі як Кснятин (у формі Коснята із суф. -ин). На Снятин назва могла змінитися під впливом слова сніт, яке для населення пізнішого пе­ріоду було зрозумілішим.

Соболиця (Суболиця, Сублиця) — ріка, ліва притока Дніпра. Існує кілька тлумачень щодо походження назви. Нйбільш імовірним тлумаченням є те, за яким гідронім являє собою словосполучення слов’янського типу з основою, невідомою в слов’янській апелятивній лексиці, яка порівнюється з розширеною основою bol-t-o, українською «болото».

Совиця (Велика Совиця, Шипинська Совиця) — ріка, ліва притока Пруту (басейн Дунаю). Гадають, що гідронім дослов’янського (фракійського), поход­ження і узгоджується фонетично з балканським гідронімом Сава, зго­дом переосмисленим в українській мові і утвореним від дієслова совати, маючи на увазі зсування русла річки внаслідок розмиву берегів. Колишня назва Велика Совиця на відміну від Совиці — потоку, лівої притоки Пруту, що протікає неподалік. Шипинською ріку називали за те, що протікає через с. Шипинці.

Сож (Сьжь, Рьжь, Сжь, Рсьть, Сожь, Сьжа, Сожа) — ріка, ліва притока Дніпра. Назву тлумачать по-різному. Одні ви­водять її з давньопруського «дощ». Інші доводять, що назва Сож пов'язана з назвою саків (скіфів), що малоймовірно. Найбільш імовірне тлумачення, за яким стародавню назву Сьжь зіставляють з найменуванням поселення Сужа, що, в свою чергу, походить від фінського «вовк». У басейні Сожі існують й інші назви, пов'язані з «вовк».

Сокиряни (до 1944 року — Секуряни) — місто, районний центр Чернівецької обл. Розташоване в долині р. Сокирянка (басейн Дністра). Вперше зга­дується в документах 1666 року. Про походження назви є кілька на­родних переказів. Один з них розповідає про перших поселенців, які прийшли сюди з сокирами і розчистили густий ліс; їх нази­вали сокирянами. Згодом сокира було замінено відповідним молдавським секуре, звідки варіант Секуряни. Приклад народної етимо­логії, яка нічого спільного з наукою не має. Знаряддя для рубан­ня під такою назвою на той час у цій місцевості не було відоме. Ймовірніше, найменування походить від якоїсь місцевості, можливо, від поля, відомого під назвою Сокира, що лежить біля с. Романківці, розташованого не­подалік від Сокирян. Похідна від назви Сокиряни — Сокирянка — ріка, права притока Дністра.

Сокіл — вершина Подільської височини біля м. Кам'янця-Подільсько-го. Назву місцеве населення пов'язує з прізвищем народного месника, керівника селянського повстання Сокола.

Соко-Сосни

Соколина Скеля — вершина в Товтрах (Медоборах), здіймається над р. Збруч, неподалік від селища міського типу Сатанова. Назва від місцевого геог­рафічного терміна сокіл «стрімка скеля над річкою», утворена за допомогою суф. -ина. Друга частина топоніма від апелятива скеля.

Соледар (до 1991 року — Карло-Лібкнехтівськ) — місто, підпорядкова­не Артемівській міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Мокра Плотва, права притока Бахмутки (басейн Сіверського Дінця). У кінці XVII ст. навколо соляних промислів, які тут почали розвиватися, козаки Ізюмського полку та переселенці з північних місцевостей України заснували слободу Брянцівку. 1879 року у зв'язку з будівництвом першої соляної шахти — Брянцівської копальні (нині шахта ім. Карла Лібкнехта) — і осбливо після побудови 1897 року Деконського алебастрового заводу населення слободи швидко зросло; виникли поруч робітничі селища Нова Величка, рудників Харламівського, Голландського та ін., які разом з Брянцівкою створили ос­нову сучасного міста, що виникло 1965 року. Колишня назва на честь німецького діяча ро­бітничого руху Карла Лібкнехта. Сучасна назва від словосполучення сіль дарити. Тут видобувають найбільше солі в Україні.

Солоне — озеро: 1) на південному-сході Херсонської обл; 2) на півдні Запо­різької обл.; 3) на південному-заході Кримського п-ова; 4) на сході Кримсько­го п-ова. Назва від прикм. солоний. Озера розташовані вздовж морських берегів і Сиваша, відокремились від моря внаслідок ут­ворення піщаних пересипів; 5) селище міського типу, районний центр Дніпропетровської обл. Засноване XVIII ст. кріпаками-втікачами і звалося Новоселівкою. У 80-х роках XIX ст. слободу було перейменовано за назвою невеликої річки (нині балки) на Солоненьке, а наприкінці XIX ст. — на Солоне. Найменування р. від наявності в руслі солонуватих джерел.

Солоний Лиман — 1) озеро, розташоване на Лівобережжі р. Са­мари (басейн Дніпра), в нижній її течії. На дні озера залягають ліку­вальні грязі, від яких вода солона на смак. Звідси назва прикм. частини гідроніма. Назва ім. частини походить від загального ге­ографічного терміну лиман (див. Лиман); 2) курорт у Новомосковському р-ні Дніпропетровської обл., на березі Солоного Лиману, від якого перейняв назву.

Солоний шлях (путь) — із Києва Дніпром, Самарою, Вовчими Водами (нині Вовча), Кальміусом до Перекопа (умовно) і соля­них озер Криму (XII—XVI ст.). Назва від праслов’янського апе­лятива сіль. Цим шляхом возили сіль із Криму.

Солониця — річки: 1) ліва притока Сули (басейн Дніпра); 2) ліва притока Дніпра. Назва від прикм. солоний жіночого роду. Утворена за допомогою давнього гід­ронімічного суф. -иц(я). Вода річок має солонуватий присмак.

Солотвин (колишнє Солотвина) — селище міського типу Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване на р. Бистриця-Солотвинська (басейн Дністра). Вперше згадується у галицьких літописах XII ст. під назвою Краснопіль (в розумінні «гарне, красиве поле»). У другій половині XVI ст., із розвитком соляної промисловості, назва місцевості змінилася на Солотвина, яку йому дали магна­ти Яблонські. Найменування від апелятива слатина, солотва, со­лотвина «місцевість, на якій просякає сіль», «джерело із солоною водою. У горах навколо Солотаин значні виходи кам'яної солі. Згодом селище набуло сучасної назви.

Солотвина — річки: 1) права притока Гологірки (басейн Західного Бугу); 2) права притока Західного Бугу (басейн Вісли). Про походження назви див. Солотвин; 3) (Колишнє Акнаслатина, Мараморська Солотвина, Слатинські Доли) — селище міського типу Тячівського р-ну Закарпатської обл. Розташоване на пра­вому березі Тиси (басейн Дунаю), між гірськими хребтами Склаваном та Магурою. Засноване у 1360 році. У р-ні Солотвина значні поклади кухонної солі, внаслідок чого в околиці селища багато виходів солоної води, непо­далік розташоване солоне болото. Про походження назви див. Со­лотвин. На околиці Солотвина до цього часу збереглися ями, в яких римляни в І—II ст. добували сіль відкритим способом.

Соляний шлях — торговельний шлях, яким возили сіль з м. Коломиї на Правобережне Придніпров'я в XVI—XVII ст. Люди, котрі доставляли сіль, звалися «соляники», а шлях, яким вони їздили, — Соляним шляхом (не плутати з Солоним шляхом).

Сосниця — селище міського типу, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на р. Убідь (басейн Десни). Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1234 року. Сосниця ви­росла в глухому сосновому лісі, частина якого є ще й тепер (відома під назвою Бір). Назва від основи сосн- та суф. -иця. Соснівка — 1) місто, підпорядковане Червоногвардійській міськраді Львівської обл. Розташоване неподалік від впадіння р. Рата в Західний Буг. Виникло 1955 році у зв'язку з освоєнням Львівсько-Волинського вугільного басейну. Назва з 1958 року, віднесено до рангу міст у 1968 році; 2) кліматичний лісний курорт у Черкаській обл. Отже, назви від розміщеня в сосновому лісі.

Сосно-Стара Н

Соснове (колишнє Людвипіль) — селище міського типу Березнівського р-ну Рівненсь­кої обл. Розташоване в пониззі р. Стави, лівої притоки Случі (басейн Прип'яті). Засноване 1708 року жителями містечка Губкова; на терито­рії Вінницької, Київської, Житомирської, Полтавської та ін. облас­тей України є кілька десятків сіл із назвами, утвореними від основи сосн-. Назви утворені від давньоруського сосна за допомогою від­повідних суф.: -иц(я), -івк(а), -ов(е). Найменування вказують на ха­рактер місцевої флори: населені пункти розташовані в соснових лісах.

Софіївка — 1) дендропарк на околиці м. Умані Черкаської обл., пам'ятка садово-паркового мистецтва в Україні. Створений в садибі польського магната Ф. Потоцького в кінці XVIII ст. — на початку XIX ст. кріпаками під керівництвом видатного архітектора-садівника кріпака-самоуки Заремби. Відкриття Софіївки відбу­лося 1800 року. Названа ім'ям дружини магната Софії на початку йо­го будівництва 1796 року. Зарембі після відкриття парку відрубали праву руку і виколо­ли очі, щоб він не зміг більше створити подібного саду; 2) селище міського типу, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на автостраді Дніпро­петровськ — Кривий Ріг. Засноване між 1791 і 1796 роками царським ге­нералом, який назвав його на честь своєї нареченої Софії. Суф. утворення на -івк(а).

Спартак — селище і залізнична станція на залізниці Київ — Коростень в Іванківському р-ні Київської обл. Назва на честь Спартака — римського раба, який у 74 (або 73) — 71 роках до н. е. очолив величез­не повстання рабів. Помер у 71 р. до н. е.

Срібне — селище міського типу, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на р. Лисогір, лівій притоці Удаю (басейн Десни). Виникло на місці урочища Сріб­ного, від якого й одержало назву. На місці урочища, як встанов­лено, існувало літописне м. Київської Русі Серебрене, Серебряний Го­родок, згадуване 1174 року. Походження назви стародавнього міста невідоме. Іс­нує кілька народних переказів про її походження. За однією, в місті нібито були срібні ворота. За іншою — найменування від р. Срібнянка в басейн Сули.

Став — річки: ліва притока Вижівки (басейн Прип'яті); 2) ліва притока Ікви (басейн Прип'яті); 3) ліва притока Случі (басейн Прип'яті); 4) ліва притока Стиру (басейн Прип'яті); 5) права притока Горині (басейн Прип'яті); 6) права притока Стиру (басейн Прип'яті). Приклад, коли апелятив переходить у власну назву. Найменування зумовлене слабкою протічністю річок. Для багатьох річок Полісся характерна тиха спокійна течія і значні розливи, схожі до ставів. Звідси: Стави — ріка, ліва притока Клецьки (басейн Горині). Тут форма множини, де флексія -и виконує роль словотворчого засобу; Стависька — річки: 1) ліва притока Південного Бугу; 2) ліва притока Здвижу (басейн Тетерева). Назви утворені від терміну Стависько за допомогою флексії -а; Ставок — річки: 1) ліва притока Стоходу (басейн Прип'яті); 2) права притока Здвижу (басейн Тетерева); 3) права притока Унави (басейн Ірпеня). Назви утворені від компонента став за допомогою суф. -ок; Ставчанка — ріка, притока Полтви (басейн Західного Бугу). Назва утворена від ста­вок за допомогою суф. -анк(а).

Ставище (колишнє Любомир) — 1) селище міського типу, районний центр Київської обл. Розта­шоване на р. Гнилий Тікич (басейн Південного Бугу). Час заснування точно не встановлено. Відомо, що на землях, які належали біло­церківському старості Любомирському, наприкінці XVI ст. ви­никло поселення Любомир, зруйноване згодом кримськими та­тарами. Після зруйнування залишилися лише окремі оселі між колишніми ставами. На початку XVII ст. (1622 рік) у переписі володінь магната Лужинського називається і Ставище. Назва від апелятива ставище «місце, де був став чи були стави. Утворення від топооснови став- та суф. -ище.

Станично-Луганське (колишні хутір Луганський, станиця Луганська) — селище міського типу, районний центр Луганської обл. Розташоване на лівому низинному березі Сіверського Дінця (басейн Дону), проти впадіння в Сіверський Донець р. Луганка. Звідси назва другої частини складного топоніма. Перша частина від апелятива станиця — тип сільського поселення на Дону. Засноване в другій половині XVII ст. селянами-втікачами і посадськими людьми як хутір Луганський. На початку XVIII ст. перейменований на станцію Луганську. 1708 році її було зруйновано царськими каральними загонами за участь жителів у антифео­дальному повстанні (1707—1708 років) під проводом К.Булавіна. У 30-х роках XVIII ст. почала відбудовуватись. 1921 році перейменована на Станично-Луганське.

Стара Вижівка (колишнє Вижва, Стара Вижва) — селище міського типу, районний центр Волин­ської обл. Розташоване в долині р. Вижівка, правої притоки Прип'яті. Вперше згадується в документах 1508 року. Назву виводять від р.Ви­жівка. Раніше і ріка була відома під назвою Виж­ва. Із зростанням поселення назва річки набула форми, похідної від назви села, що утворилася за допомогою демінутивного суф. -івка. З 1946 року це нове утворення перейшло й на ойконім. Прикм. частина складної назви Стара — на відміну від с. Нова Вижва Старовижнівського р-ну Волинської обл.

Стара Десна — 1) ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра); озера: 2) на сході Чернігівської обл.; 3) на південному-заході Чернігівської обл. І ріка, і озе­ра являють собою залишки старого русла Десни. Звідси назва.

Стара Некрасівка — село Одеської обл. Засноване донськими козаками, які втекли сюди після поразки Булавінського повстан­ня 1707—1708 років. Назване на честь соратника Кіндрата Булавіна — Гната Некрасова. Стара — на відміну від с. Нової Некрасівки ці­єї самої області. У селі розміщено обеліск на меридіані, відрізок яко­го від Дунаю до Північно-Льодовитого океану виміряли геомет­ри Росії, Норвегії та Швеції в 1816—1852 роках.

Стара С-Староб

Стара Сіль — селище міського типу Старосамбірського р-ну Львівської обл. Розташоване на автошляху Львів — Нижанковичі. У кінці IX ст. — на початку X ст. тут існував сторожовий пункт. Поселення вперше згадується 1255 році. У р-ні селища здавна видобувалась сіль. Звідси обидві складові частини назви.

Старий Дніпро — річище Дніпра, рукави: 1) лівий рукав в Херсонській обл.; 2) лівий рукав у Запорізькій обл.; 3) правий рукав у Київській обл.; 4) правий рукав у Херсонській обл.; 5) правий рукав у Дніпропетровській обл.; 6) правий рукав у Київській обл. Назва означає: старе русло, стариця — див. Дніпро.

Старий Крим — 1) місто Кіровського р-ну АРК. Розташоване на р. Чурук-Су. Там, де знаходиться сучасний Старий Крим, на початку І тисячо­ліття було Таврійське поселення Карія. Походження його назви не з'ясовано. У кінці першого тисячоліття поселення вже нази­валося Сурхат, а в XII—ХІІІ ст. — Солхат, Солкат. Останні наз­ви — від вірменського «святий хрест». Ще й до цього часу на око­лиці міста збереглися руїни вірменського монастиря Сурб-хач. Під час навали на Русь сім татарського-монгольських улусів відійшли від основного по­току і вдерлися до Криму. 1239 року вони об'єдналися в Юрт, столи­цею якого став Солхат, переосмислене тюркське як «лівий», «сторожа». Монгольське kerim, згодом Eski kerim: тюркське eski «старий», kerim «Перекоп, укріплення». Від останнього весь п-ів згодом одержав назву Крим; 2) селище міського типу, підпорядковане Іллічівській райраді м. Маріуполя Донецької обл. Розташоване на р. Кальчик, правій притоці Кальміусу. Засноване 1780 року греками-переселенцями з м. Старий Крим, нині АРК.

Старий Мерчик — селище міського типу Валківського р-ну Харківської обл. Зас­новане у 60-х роках XVII ст. Розташоване у верхів'ї р. Мерчик, лівої притоки Мерлі (басейн Ворскли), від якої й одержало назву. Означальна частина складного топоніма Старий на відміну від с. Новий Мерчику що лежить неподалік і засноване значно пізніше. Після йо­го виникнення до назви Мерчик було додано «Старий».

Старий Самбір (колишнє Самбір, Старе Місто) — місто, районний центр Львівсь­кої обл. Розташоване в Прикарпатті, у верхів'ї Дністра. Заснова­не в другій половині XI ст. У 40-х роках ХІІІ ст. було спалене татаро-монголами. У 1553 році тут виникло нове поселення. Про похо­дження назви див. Самбір.

Старик — рукав Дніпра у Київській обл. Назва означає «старе русло річки». Являє собою апелятив старик у функції гідроніма.

Старицький Єрик — ріка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Про походження назви другого елемента двочленного найменування див. Єрик. Означальна частина від Стариця – ріки, неподалік від якої впадає Старицький Єрик. Утворення від Стариця за допомогою суф. -ськ(ий).

Стариця — річки: 1) права притока Трубежа (басейн Дніпра); 2) лівий рукав Дніп­ра, м. Переяслав-Хмельницький; 3) ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва означає «старе русло річки». Апелятив ста­риця у функції гідроніма.

Старобешеве (до 1896 року — Бешеве) — селище міського типу, районний центр Донецької обл. Розташоване на р. Кальміус (басейн Азовського моря). Засноване 1779 року греками-переселенцями з кримського с. Бешув, Бешев. Наз­ва від тюркського «п'ять» і «хата». Дослівно: «П'ятихатка». У 1896 році неподалік виникло нове поселення, засноване вихідцями з Бешеве, — Новобешеве. Після цього ста­ріше поселення Бешеве одержало сучасну назву.

Старобільськ — місто, районний центр Луганської обл. Засноване 1686 року на р. Айдар (басейн Дону) і назване Стара Біла. З 1708 року — Бєльський Го­родок, названий так на честь воєводи Бєльського. 1797 року місто діс­тало сучасну назву, яка вказує на наявність виходів білих крейдяних порід в долині р. Айдар. Утворена від словосполучення Стара Біла за допомогою суф. -ськ.

Старок-Сті

Старокиївська гора — див. Гора.

Старокостянтинів — місто, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на р. Случ при впадінні в неї р. Ікопоть. Колись це було с. Колищенці. У XVI ст. український магнат Константин Острозький побудував тут фортецю. Разом із селами Грибенинці, Сахнівне і Колищенці було перетворено на місто і перейменовано на Константинів (від імені його власника). На відміну від м. Ново-Константинова, побудованого пізніше К.Острозьким біля Летичева, на початку XVII ст. Константинів став називатися Старо-Константиновом.

Стаханов (колишнє Кадіївка, Серго) — місто обласного підпорядку­вання Луганської обл. Розташоване на правому березі р. Луганка (басейн Сіверського Дінця). Засноване в 40-х роках XIX ст. Колишню назву діс­тало від прізвища начальника поштової контори Кадієва, який працював тут довгий час, був прогресивною людиною. Наймену­вання утворене за допомогою суф. -к(а) від Кадієв. Серго — по імені Орджонікідзе. Сучасна назва від прізвища відомого шахтаря О.Г.Стаханова.

Стеблів — селище міського типу Корсунь-Шевченківського р-ну Черкаської обл. Розташоване на р. Рось, правій притоці Дніпра, при впадінні в неї двох струмків — Боровиці та Хороброї. Час заснування невідо­мий, виникло десь після татаро-монгольської навали. Дехто з дослідників дотримується думки, що на місці Стеблева у домонгольський період існувало літописне м. Торчеськ, засноване Ярославом Мудрим 1036 року. Назву пов'язують з антропонімом Стебло — прізвищем козака-переселенця, що малоймовірно, бо документально не підтверджено. Гадаємо, що більш вірогідно тлумачити її від давньоруського стьбл (стебло) «очерет».

Стебник (колишнє Іздебник) — місто, підпорядковане Дрогобицькій міськраді Львівської обл. Розташоване на залізниці Дрогобич — Трускавець. Вперше згадується під 1433 роком. Походження назви ос­таточно не доведено. Одні термін вважають слов’янського по­ходження. Ін­ші одноіменний потік, ліву притоку Серету, етимологізують із слов’янським «стебло». Існує ще таке тлумачення, більш вірогідне, а саме: назва Стебник походить від давньоруського издеба, издовб, издовбник «шахта», зумовлюючи наявність тут давніх соляних ко­палень. Найдавніша форма назви поселення, наведена в історич­них документах, — Іздебник, в якійсь мірі підтверджує цю гіпо­тезу.

Степань — селище міського типу Сарненського р-ну Рівненської обл. Розташо­ване на лівому березі р. Горинь (басейн Прип'яті). Вперше згадуєть­ся в XV ст. Посесив на -j(ь) від давньоруського християн­ського власного імені Стенань.

Стир — річки: 1) права притока Прип'яті (басейн Дніпра); 2) притока Роставиці (басейн Дніпра). Походження назви остаточно не встановлено. ЇЇ ви­водять від індоєвропейського «великий, могутній» > праслов’янського «розширятися».

Стіг — вершина Українських Карпат. Розташована у Свидовецькому гірському масиві. Назва від апелятива стіг. Дана за схожість на стіг.

Стіжківське — селище міського типу, підпорядковане Шахтарській міськраді Донецької обл. Розташоване за 13 км на північний схід від Шахтарська. Засноване 1954 року у зв'язку з будівництвом шахти «Стіжківської», названої так від хутора Стіжкове, розташованого неподалік. Назва Стіжківське від найменування шахти, утворена від кореня стіжк- за допомо­гою суф. -івськ(е).

Стіжок — вершина: 1) Українських Карпат. Розташована побли­зу селища Берегомета Вижницького р-ну Чернівецької обл.; 2) Кре­менецьких гір Подільської височини у Тернопільській обл. Назви від апелятива стіжок. Дані за схожість вершин на стіжок.

Сто-Стуг

Сторожинець — місто, районний центр Чернівецької обл. Розташоване біля підніжжя Карпат на лівому березі Серету (басейн Дунаю). Час засну­вання невідомий. Вперше в історичних документах згадується 1448 року. Назву виводять від стародавнього апелятива сторожинець, який, як гадають, колись тут існував і походить від «сторожа, варта, охо­рона». Оформлення за допомогою суф. -инець.

Стохід — ріка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Колись ріка в ба­гатьох місцях мала паралельні русла. Звідси, очевидно, й назва в означенні: «Ріка, що має сто ходів». Цілком можливо, що сучасне найменування річки — це переосмислення якоїсь старої назви.

Стривігор — ріка, ліва притока Дністра. Назву виводять від давньоіллірійської форми, яке перейшло до слов’янського якв розумінні «струмінь, текуча вода».

Стрижень — річки: 1) права притока Десни (басейн Дніпра); 2) права притока Здвижу (басейн Тетерева). Гідрооснова пов'язана з давньоруським стрьжьнь «сере­дина течії річки; найбільша її глибина, бистрінь»; українською стрижень «бистрінь річки», «фарватер річки, середня частина зі швидкою течією». Загальновживане в українській мові слово стрижень відоме із значенням «найглибше місце в річці, з най­більшою течією».

Стрий — річки: 1) права притока Видринки (басейн Горині); 2) (Стрій, Стри) права притока Дністра. Походження назви остаточно не з'ясова­но, її тлумачать по-різному. Одні її виводять від скіфсько-сарматського стр. «швидкий» (звідси стріла, струмінь та ін.). Інші вважають, що гідронім Стрий має спільність кореневого стр-/-ср у групі назв Стрий, Стрипа, Стир, Струга, Стривігор, але кожна з них дістала інше фонетико-морфологічне оформлення. Елемент -зг, який на слов’янському ґрунті дав -зіг, тобто в значенні «течія, бистринь, крутизна», ймовірно, і поширився на назву Стрий. Морфологічна структура гідроніма Стрий із флексією -й могла утворитися як наслідок лексико-семантичного ряду по лінії струя — струй — стрий. Слова з аналогіч­ним коренем є і в латвійській мові; 2) місто, районний центр Львівської обл. Розташоване у Прикарпатті, на лівому березі р. Стрий, притоки Дністра, від якої й одержало назву. Вперше згадується в документах 1385 року. Звідси ж Стрийський парк — парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва. Один з найкрасивіших ландшафтних парків Прикарпаття з мальовничим рельєфом, озером, рідкісними екзотичними по­родами дерев. Розташований у м. Львові там, де починається шлях на Стрий. Звідси назва, утворена суф. -ськ(-ий). Парк засновано у 1876 році.

Стримба (Стримбал) — 1) ріка, ліва притока Ворони (басейн Дніс­тра). Назва молдавсько-румунського походження. ЇЇ виводять від «кри­вий». Дослівно: «Ріка із звивистим (кривим) руслом (багата ме­андрами)». 2) вершина Українських Карпат. Розташована в Горганах, у Закар­патській обл. Назва від того ж «кривий», дана за її форму.

Стрипа — річки: 1) ліва притока Дністра; 2) ліва притока Луги (басейн Західного Бугу). Існує кілька тлумачень походження гідроніма. Гадають, що в слов’янську, отже й українську мову назва потрапила з іллірійської. Про перший компонент двочленного гідроніма див. Стрий. Друга частина -ра, -ара — балтійський компонент, що також означає «ріка».

«Стрільцівський степ» (колишній Старобільський степ) — філіал Лу­ганського заповідника у Луганській обл. Заснований 1948 року. Стрільцівський Степ — це залишки великих Старобільських степів, які простяглися по хвилястій рівнині, розрізаній притоками Сіверського Дінця — Осколом, Красною, Айдаром, Євсугом і Деркулом. Назва від с. Стрільцівка Міловського р-ну Луганської обл., до якої близь­ко підходить територія заповідника. Найменування села — від прізвища землевласника Стрельцова.

Стубла (Стубель, Стубаска) — ріка, ліва притока Горині (басейн Прип'яті). Як географічний термін стубло, а від нього й гідронім та інші йо­го словотворчі варіанти, відмічений у багатьох слов’янських мовах. На Поліссі апелятив стубла (стубло) означає «грузьке болото, де трясеться, коливається земля», «болотисто-трясовинне місце, заросле травою, очеретом». Звідси ж Стубелка — ріка, права притока Стубли (басейн Прип'яті), демінутивне утворення від Стубла: Стуб­ло — ріка, права притока Стиру (басейн Прип'яті).

Стугна — ріка, права притока Дніпра. Походження гідроніма не доведе­но. Назву пов'язують з давньоруським стугнуть «холонути» в розумінні: «Ріка з холодною водою». Також назву виводить від стугна, востугна, вьстугна — похідні від праслов’янського «стрічка». Таке тлумачення переконливіше.

Студ-Сук

Студениця — річки: 1) ліва притока Дністра; 3) ліва притока Лемлі (басейн Тете­рева); 3) ліва притока Південного Бугу; 4) ліва притока Рову (басейн Південного Бугу); 5) права притока Вижівки (басейн Прип'яті); 6) права притока Ствиги (басейн Прип'яті). Твірна основа гідроніма студен із значенням «колодязь (Див. Білий Колодязь). Ця лексема зус­трічається в багатьох назвах по всій території України, а також за кордоном. Гідронім Студениця утворено від основи Студен- та давнього гідронімічного суф. -иц(я). Звідси ж Студенка — річки: 1) права притока Жерева (басейн Прип'яті); 2) притока Горині (басейн Прип'яті); 3) притока Малої Ушиці (Ушки) (басейн Дністра). Найменування утворе­не за допомогою суф. -к(а). Звідси ж Огудна Долина — ріка, ліва притока Тясмину (басейн Дніпра), утворена від кореня студ- та форм, -на; друга частина складного гідроніма від апелятива долина. Студянка — ріка, права притока Західного Бугу (басейн Вісли), утворена від кореня студ- та суф. -янк(а).

Ступна — ріка, права притока Десни (басейн Дніпра). Назву виводять від українського діалекту ступ «місце, до якого підходить ріка під час повені». Назва зумовлена частими розливами річки. Не виключено, що в основі назви лежить український діалект ступ «водна поверхня серед болотяної дра­говини». Ріка й справді місцями заболочена.

Суба (Суботь, Субота) — ріка, права притока Тясмину (басейн Дніпра). Гід­ронім Суба, як і Субот (Нетеча), є мовним реліктом у гідроніміці України, становить собою один з елементів складної і дуже давньої гідронімічної системи Середньонадцніпрянського Пра­вобережжя. Гадають, що назва походить з індоєвропейської мовної спільності > кельтського > слов’янського «канава». У гирлі Суби лежить м. Суботів.

Субот (Субодь, Собіт, Субота, Нетеча) — ріка, права притока Кам'янки (басейн Росі). Походження назви аналогічне до Суби. Значна кількість гідронімів з основою Sob-/Sub- відома на широ­кій території України, Білорусі, Литви, Латвії, північної частини Єв­ропейської Росії і являє собою дуже давні утворення. Припуска­ють, що назва Субот з основою suba означає «канава» (див. Суба). Варіант Нетеча є виразною характеристикою водної артерії в ро­зумінні «водотік з уповільненою течією». Семантична характе­ристика обох назв збігається.

Суботів — село Чигиринського р-ну Черкаської обл. Розташова­не на правому березі р. Тясминта його притоки Суби, від якої й одер­жав назву. Утворена за допомогою суф. -ів. Перша згадка відно­ситься до 1616 року як про хутір, що належав козацькому сотнику Михайлу Хмельницькому. У Суботові провів свої дитячі роки Богдан Хмельницький. Звідси він керував збройними силами України.

Суворове (до 1941 року — Шикирликитай) — селище міського типу Одеської обл. Розташоване на північно-східному березі оз. Катлабух. Засноване 1815 року пере­селенцями з Болгарії на місці татарського кочовища Шикирликитай. Сучасна назва на честь видатного російського полководця О.В.Суворова.

Сугоклія (Сугайлія, Сугоклей) — ріка, права притока Інгулу. Вперше зга­дується під 1697 роком. Назва тюркського походження, гадають, від давньотюркського «сайгак, дика коза», давньотюркського «місце, де багато сайгаків (сугаків)», увійшло в українську апелятивну лексику: сайга — сугак — дика коза. За свідченням Боплана, в XVII ст. у степах України водилося багато сугаків. Назва утвори­лася від основи за допомогою тюркського форманта -ly. Звідси ж Сугоклія-Березнувата — ріка в с. Семенівці; прикм. — означення Березнувата — утворено від береза, в основі — назва дерева, за допомогою суф. -уват(а); Сугоклія-Кам'янувата — ріка, права притока Інгу­лу, в складному гідронімі прикм. Кам 'янувата вказує на особли­вості берегів ріки; Сугоклія-Комишувата — ріка, ліва притока Сугоклії. Про значення прикм. див. Комишани.

Судак — місто, підпорядковане Феодосійській міськраді АРК. Час заснування невідомий. Розташоване на узбе­режжі Чорного моря, на автостраді Феодосія — Алушта. Є кіль­ка версій про заснування селища. Одні вважають, що воно засно­ване 212 року мілетськими греками, які створили тут колонію Сугдею. На думку інших, ця місцевість була заселена значно раніше вихідцями з Аттики (VI—V ст. до н. е.). Ще інші, беручи за основу легенду, доводять, що на місці сучасного Судака у 212 алани збудували фортецю, яка називалася Согда або Сугда. Назву виводять від осетинського «священний» із булгарським переходом д > г > Sugdak; іранське Suydak, давньоперське Suguda. У різні часи фортеця і по­селення біля неї мали різні назви: у греків — Согдайя, Сугдабон; у половців — Сугдейя; в генуезців — Солдайя; у східних народів — Сурдак, Сурак; у татар — Су-даг; у народів давньої Русі — Сурож. Від Сурожа і Азовське море наші предки називали Сурозьким. Напевно, сучасна назва походить від Сугдейя, згодом перекру­чена татарами в Su dag.

Судова Вишня (до 1545 року — Вишня) — місто Мостиського р-ну Львівської обл. Розташоване на р. Вишня (басейн Вісли). Виникло на початку XV ст. на місці давнього городища літописного м. Вишні, відомого ще під 1230 роком, проте, як гадають, заснованого раніше. Ім. частина складного топоніма походить від одноіменної річки (див. Вишня). Прикм. частину виводять порізному. Вважають, що вона похо­дить від судави — назви одного з балтійських племен, які посели­лися на землях сучасної Львівщини. В даному посе­ленні Вишня, на відміну від інших з тією ж назвою, відбувалися суди, за що й названа Судовою, що більш вірогідно.

Сукіль (Сукел) — ріка, ліва притока Свічі (басейн Дністра); Сукіл — потік права притока Малого Серету (басейн Дунаю). В минулому відомий під наз­вою Sukun, Sucan. В гідронімі Сукіл вбачають слов'янське утво­рення від сучити, в розумінні «звивистий». Суасна форма — молдавська словотворча перебудова.

Сул-Суха Бе

Сула — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) ліва притока Клевені (басейн Десни). Походження назви остаточно не з'ясовано. Існує ряд запропонованих етимологій, які залишаються спірними: тюркське «мок­ре місце»; в перекладі з балтійського «сік дерева»; з німецького «загрязняти»; з іранського «сильний»; з турецького «рідкий». Звідси ж Сулиця — річки: 1) права притока Сули; 2) права притока Лохвиці (басейн Сули). Назва утворена від кореня сул- та давнього гідронімічного суф. -иця. Звідси ж Сулка — ріка, ліва притока Сули (басейн Дніпра). Назва утворена за допомогою демінутивного суф. -к(а).

Сума — ріка, права притока Псла (бас Дніпра). Походження гідроніма не встановлено. Не виключено, що він співвідноситься з давньоіндійським сло­вом «темний». Назва могла бути дана за темний колір во­ди в порівнянні з водами Псла. Звідси ж колишня назва р. Сумка (теперішня Стрілка), утворена від основи Сум- за допомогою демінутивного суф. -к(а); звідси ж Сумине городище, розташоване в минулому на березі р. Суми.

Суми — місто, обласний і районний центр Сумської обл. Розташоване на правому березі Псла (басейн Дніпра), при впадінні в нього р. Сума. 1652 році у дав­ньому Суминому городищі, на татарського шляху, переселенці з містечка Ставище Білоцерківського полку на чолі з Герасимом Кондратьєвим заснували м. Суми. 1653 року побудовано укріп­лення. Походження назви остаточно не встановлено. Існує кіль­ка версій. За однією з них, нібито на березі р. Сума знайшли три мисливські суми. Їх навіть було зображено на гербі міста. Інші найменування виводять від українського іменника сум або ж дієслова сумувати. Перші поселенці, мовляв, сумували за своїм рідним краєм, на оз­начення чого буцімто й назвали поселення. Такі тлумачення іс­торично не обґрунтовані, являють собою народну етимологію. Найбільш імовірне походження міста Суми і Сумина городища від р. Сума. Назва утворена від кореня Сум- та флексії -и, яка слу­жить словотворчим засобом.

Супій — ріка, ліва притока Дніпра. Походження назви остаточно не встановлено. ЇЇ виводять від слов’янського преф. *So-pojь > українська неозначена форма дієслова спити (сьпити) «стікати».

Сурський поріг — другий поріг на Дніпрі. Виступав з води південніше Кодацького порога, біля с. Волоського, розташованого нижче гирла р. Мокра Сура, права притока Дніпра. Від річки й назва порога. Ни­ні він затоплений водами водосховища.

Суха — лівий рукав Дніпра в Черкаській обл. Назва від апелятивного прикм. сухий. У складних східнослов'янських гідронімах з топонімічним прикм. Мокра(ий) або Суха(ий) перші компонен­ти не завжди вказують на наявність чи відсутність води. Вони можуть виступати як лексичні виразники топонімічної віднос­ності: «головна ріка — її притока». Таким прикладом може служити даний гідронім. Гідроніми, пов'язані з цим прикм. — Су­ха, Сухенька, Сухий, Сухі тощо, дуже продуктивні, головним чи­ном у степовій частині України. До СГУ внесено понад 330, з них тільки Суха — 87.

Суха Аджамка — ріка, права притока Аджамки (басейн Південного Бугу). Похо­дження назви див. Суха і Аджамка.

Суха Альма — ріка, ліва притока Альми (басейн Чорного моря). Похо­дження назви див. Суха і Альма.

Суха Балаклія — ріка, басейн Балаклії (басейн Сіверського Дінця). Походжен­ня назви див. Суха і Балаклійка.

Суха Березанка — ріка. Походження назви див. Суха і Березанка.

Суха Березівка — ріка, ліва притока Інгульця. Походження назви див. Суха і Березівка.

Суха Бі-Сухий Т

Суха Білосарайська — ріка, ліва притока Мокрої Білосарайської. По­ходження назви див. Суха і Білосарайська коса.

Суха Волноваха (Волноваха, Сухая Волноваха) — ріка, ліва притока Мокрої Волновахи (басейн Кальміусу). Протікає по карстовій міс­цевості. Вода місцями по кілька кілометрів протікає по підзем­ному руслу, за що, на відміну від Мокрої Волновахи, її звуть Су­хою. Див. Мокра Волноваха.

Суха Грунь — річки: 1) права притока Груні (басейн Псла); 2) ліва притока Груні — Черкеса (басейн Псла). Походження назви див. Суха і Грунь.

Суха Кінська — потік, права притока Кінської (басейн Дніпра). Про поход­ження назви див. Суха і Кінська.

Суха Котельва — ріка, права притока Ворскли (басейн Дніпра). Походжен­ня назви див. Суха і Котельва.

Суха Сура — річки: 1) ліва притока Мокрої Сури (басейн Дніпра); 2) права притока Мокрої Сури (басейн Дніпра). Про походження назви див. Суха і Мокра Сура.

Сухий Кагарлик — ріка, ліва притока Росави Другої (басейн Дніпра). Про походження назви див. Суха і Кагарлик.

Сухий Омельничок — ріка, ліва притока Омельника (басейн Псла). Ім. час­тина гідроніма похідна від Омельник, утворена за допомогою зменшувального суф. -ок. Про означення Сухий див. Суха.

Сухий Ташлик — ріка: 1) ліва притока Синюхи (басейн Південного Бугу); 2) права притока Синюхи (басейн Південного Бугу). Пояснення походження ім. части­ни див. Ташлик. Означення Сухий — від прикм. сухий. Назва да­на за пересихання русла влітку на відміну від Мокрого Ташлика, який залишається повноводнішим.

Сухий Торець — ріка, ліва притока Казенного Торця (басейн Дону). Про походження назви ім. частини складного гідроніма див. Казенний Торець. Сухий — за характер пересихаючого маловодного русла.

Сухий Я-Ся

Сухий Яланчик — річки: 1) права притока Мокрого Яланчика (басейн Азов­ського моря); 2) впадає в Азовське море. Про походження назви див. Суха і Мокрий Яланчик.

Сухі Яли — річки: 1) (Сухі Єли, Верхні Яли) ліва притока Вовчої (басейн Самари); 2) ліва притока Мокрих Ялів (басейн Самари). Про походження назви див. Суха і Мокрі Яли. У деяких населених пунктах Марійського р-ну Донецької обл. Сухими Ялами називали всі безводні русла ви­сохлих річок та потоків.

Сухолуцький Старик — ріка, правий рукав Дніпра у Києво-Святошинському р-ні Київської обл. Ім. частина назви від народного гео­графічного терміна старик «старе русло ріки». Означальна скла­дається з двох частин: прикм. сухий і географічного терміна лука від праслов’янського «вологі низовинні луки, розташовані у ви­гині ріки». Дослівно: «на сухій луці».

Сучава (Сучява, Сучєва) — ріка, права притока Серету (басейн Дунаю). Похо­дження назви не встановлено. Творять її з українського сукати, сучити. Дехто гідронім вважає слов’янським утворенням від давнього кореня сок- «рідина, сочитися, текти». Ін­ші назву виводять від українського сочава, сочва — від дієсл. сочитися, що імовірніше. Оформлення за допомогою суф. -ав(а).

Східниця (Сходниця) — 1) ріка, ліва притока Стрия (басейн Дністра). По­ходження назви остаточно не з'ясовано. Можна припустити, що вона походить від дієсл. сходити (з височини). Утво­рення гідроніма Східниця. можливе також від того ж дієсл. сходити (під­німатися з вантажем вверх за течією і далі волоком до Тисменниці, до Дністра); 2) селище міського типу, підпорядковане Бориславській міськраді Львівської обл. Розташоване на р. Східниця, від якої й перейняло назву. До категорії селище міського типу віднесено у 1946 році.

Сян (Сан) — ріка, права притока Вісли (басейн Балтійського моря). Похо­дження назви остаточно не встановлено, її тлумачать по-різно­му. Одні виводять її з індоєвропейського «текти, волога». Інші тлумачить його як іллірійський гідронім, порівнюючи з р. Сана в басейні Драви і р. Сан в басейн Сави, обидві на Балканах. Звідси ж Санок — ріка, права притока Ворскли (басейн Дніпра), як і гід­ронім Вісла, занесена на Лівобережжя із Заходу.