Топономічний український словник З

Заб-Залізна

Забара — ріка, ліва притока Горині (басейн Прип'яті). В основі назви староруське бара «болото». Дослівно: «Заболотна».

Заболотів — селище міського типу Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване на лівому березі р. Прут, притоки Дунаю. Відоме з 1579 року. Назва від болото. Утворена від кореня болот- за допомогою преф. за- та суф. -ів. Назване, очевидно, жителями старішого су­сіднього поселення за розташування по відношенню до них за болотом.

Заболотне (колишнє Чоботарка) — село Крижопільського р-ну Вінниць­кої обл. У 1866 році тут народився, а в 1929 році похований видатний україн­ський вчений-мікробіолог, президент АН УРСР акад. Д.К. Заболот­ний. На честь ученого й назва. Колишня назва Чоботавка, за народним перека­зом, походить від прізвища одного з першопоселенців Чоботаря.

Заболоття (колишнє Заболотьє) — селище міського типу Ратнівського р-ну Волин­ської обл. Розташоване на березі оз. Тура, на залізниці Київ — Брест. Уперше згадується в документах 1583 року як село, що пере­бувало під владою шляхетської Польщі. Назва від болото (див. Заболотів). Місцевість навколо селища — один з найбільших забо­лочених р-нів України.

Завалля — селище міського типу Гайворонського р-ну Кіровоградської обл. Розташоване на лівому березі Південного Бугу. Відоме з 1462 року. В основі назви лежить слово вал — «оборонне земляне укріплення, яке створювало надійний захист від ворога». За валом кожного вели­кого середньовічного міста селилися ремісники, тут же велась жвава торгівля. Дослівно: «Селище за валом».

Задубрівка — ріка, ліва притока Шурбанця (басейн Дунаю). У XVIII ст. ві­дома під назвою Язовецул, Йозавзцул, українське Язовець — від яз «гребля» та суф. -овець. Нова назва від с. Задубрівки, через яке вона протікає. Найменування села від розташування за дібровою (діалектне дубрава). Утворена від словосполучення за дубравою.

Зайцеве — селище міського типу, підпорядковане Микитівській райраді м. Горлівки Донецької обл. Розташоване у верхів'ї р. Бахмутка — права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Виникло як запорізький зимів­ник на початку XVIII ст. У 1778 році сюди переселено сім'ї селян з Чернігівщини, Полтавщини і Молдови. Назву, за твердженням місцевих краєзнавців, виводять від найменування урочища За­яча балка, біля якої виникло поселення. Морфологічна будова топоніма вказує на більш імовірне її антропонімічне походження — від прізвища Зайцев. Словотвірним засобом служить флексія –є.

Закарпатська Україна, Закарпаття (Підкарпатська Русь) — іс­торична територія, до складу якої входила сучасна Закарпатська обл. Частина земель, на яких створювалося східне слов'янство. Назва від розташування за Карпатами. Утворена від ос­нови Карпат- преф. за- і суф. -ськ(а).

Закупне — селище міського типу Гусятинського р-ну Хмельницької обл. Розта­шоване у верхів'ї р. Жванчик, права притока Дністра, на залізниці Горо­док — Гусятин. Засноване на початку XVIII ст. Назва, ймовірно, від купина «невеликі горби, бугри на болотних і торфових ґрун­тах». Саме на ділянці з таким ландшафтом засноване с. Купин Городоцького р-ну Хмельницької обл. 3акупне по відношенню до жителів Городка лежить за купиною. Топонім утворився від кореня куп- за допомогою преф. за- та суф. -н(а).

Залізна (Железна, Железная) — річки: 1) права притока Кривого Торця (басейн Сіверського Дінця); 2) притока Кагамлика (басейн Дніпра). Назва від залізо, пов'язана з покладами і обробітком залізної руди — лімоніту — мінералу класу гідроксидів. Звідси ж Желізниця — ріки, ліва притока Ваблі (басейн Тетерева); Залізниця — ріка, ліва притока Стиру (басейн Прип'яті). Утворення на -иця; Залізняк — річки: 1) права притока Прип'яті; 2) права притока Сироватки (басейн Псла). Вчені приходять до висновку, що в минулому в Україні, переважно в Поліссі, існувало близько 1000 рудень.

Залізни-Зап

Залізничне — селище міського типу: 1) підпорядковане Дзержинській райраді м. Кривого Рога Дніпропетровської обл. Розташоване за 8 км на південний-схід від Кривого Рога, неподалік від Південного водосховища. Виникло 1937 року під час будівництва залізничної станції. Назва за розташування біля залізниці; 2) (колишнє ХХ-річчя Жовтня) Гуляйпільського р-ну Запорізької обл. Назва за розміщення на залізниці (Синельникове — Пологи). Виникло у 1858 році.

Залісне — селище міського типу, підпорядковане Сніжнянській міськраді До­нецької обл. Засноване в 1958 році з будівництвом вугільної шахти. Розташоване за 6 км від Сніжного за лісовим масивом. Назва від словосполучення за лісом. Утворилася від кореня ліс-, преф. за-та суф. -н(е).

Заліщики — місто, районний центр, кліматичний курорт Тернопільської обл. Розташоване на лівому березі Дністра. Час заснування невідомий. Відомо, що 1340 року знищено татарами і відбудовано на початку XVIII ст. Напевно, спочатку заліщиками називали людей, що жили за ліском, а потім ця назва закріпилася і за населеним пунктом Заложці (Залізці) — селище міського типу Зборівського р-ну Тернопільської обл. Розташоване на берегах р. Серет (басейн Дністра). Відоме з 1483 року. Назву виводять від слова залога «стоянка воїнів, постій». Однак можна ще трактувати залозі — «за лозами».

Залозний шлях (літописний Залозьний путь; Залозник) — шлях із Києва на Канів, далі гіпотетично Середньодніпровським Ліво­бережжям, виходячи на Муравський шлях, через Дон, Тмутаракань до Чорного моря (XII—XVII ст.). Назву виводять від за лозами (плавнями).

Залуцька печера — велика карстова печера в долині р. Смотрич, поблизу с. Залуччя Хмельницької обл. Топонім від назви с. Залуччя, яке назване так тому, що лежить за луками по відно­шенню до сіл Юр'ївки та ін.

Замглай — 1) болото в Ріпкинському р-ні Чернігівської обл. Розташоване вузькою смугою між ріками Десна і Сож, неподалік від Чернігова. Вченими встановлено, що це заболочене дно колись ши­рокої долини пра-Дніпра; 2) ріка, права притока Десни, витікає з болота Замглай, від якого перейняла назву. Назву болота виводять від слова мгла, імла, мла, бо по берегах болота тяглися колись вели­кі ліси з непрохідними напівтемними хащами; 3) селище міського типу Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. Розташоване на залізниці Чернігів — Гомель неподалік від болота Замглай. Спочатку назву було дано залізничній станції під час побудови залізниці, згодом вона перейшла і на пристанційне селище.

Заповідник Мис Мартьян — див. Мартьян.

Запоріжжя — 1) історична область в Україні XVI—XVIII ст. Межувало на заході і північному-заході з Литвою і Польщею, на сході з донськи­ми козаками, на півдні з Кримським ханством. 3апоріжжя відігравало важ­ливу роль у боротьбі народних мас проти соціального і націо­нального гніту шляхетської Польщі та агресії Криму і Туреччи­ни. Назва виникла в XVI ст. у зв'язку із заснуванням Запорізької Січі — центру запорізького козацтва. Запорізькою її називали то­му, що вона знаходилась за дніпровськими порогами; 2) (колишня фор­теця Олександрівський форштадт, Олександрівськ) місто, обласний і районний центр Запорізької обл. Виникло в зв'язку з будівництвом Дніпровської укріпленої лінії між ріками Дніпро і Берда для захисту південно-східної части­ни України від турків і кримських татар. 1770 року почалося будівниц­тво однієї з семи фортець. ЇЇ назвали Олександрівським форш­тадтом на честь командуючого 1-ю російською армією Олексан­дра Голіцина. Форштадт від італійського «вперед», німецького «місто». З 1906 по 1921 роки — Олександрівськ. Сучасну назву дістало від місця розташування — нижче дніпровських порогів (нині затоп­лених), тобто за порогами; 3) селище міського типу, підпорядковане Краснолуцькій міськраді Луганської обл. Виникло 1913 року навколо шахти № 153. Сучасна назва закріпилася після того, як 1957 року комсомольці За­поріжжя будували тут шахту «Запорізька-комсомольська».

Запорізька рівнина — південнна окраїна Придніпровської низовини від м. Запоріжжя до Донецького кряжа. Назва від розміщення її на Запоріжжі.

Запорізька Січ — суспільно-політична і військово-адміністра­тивна організація українського козацтва. Виникла в кінці 30-х років XVI ст. із розрізнених січей — засік, укріплень за дніпров­ськими порогами. Звідси й назва. Спочатку Запорізька Січ знаходилася на о. Томаківка, поблизу сучасного м. Марганець. В 1563 році після зруйну­вання Запорізької Січі татарами козаки влаштували її на о. Базавлук (Чортомлик). Козаки Запорізької Січі поділялися на заможних, які мали свої ху­тори, наймитів та голоту. Запорізька Січ відіграла велику роль у боротьбі народних мас проти феодально-кріпосницького гніту, з кримсь­ким ханством та Османською імперією. У 1990 році в Україні широко відзначалося 500-річчя Запорізької Січі.

Зар-Збо

Зарічне (колишнє Погост, до 1946 року — Погост Зарічний) — селище міського типу, районний центр Рівненської обл. Відоме з 1480 року. Розташоване на лівому березі р. Стир (басейн Прип'яті). Колишнє назва Погост означає «поселення», Погост Зарічний — «поселення за рікою» (по відношенню до старіших поселень). Таке перейменування, зроблене у 1946 році, нез­багненне. Давня унікальна назва Погост походить від старослов’янського апелятива погост — «поселення». І хоч сам апелятив давно вий­шов з ужитку, його зберіг для нащадків тільки ойконім. Не було ніякої потреби унікальну назву Погост змінювати на Зарічне, аналогічних якій в Україні 22.

Заруб — залишки споруд літописного м. Київської Русі (Лаврентіївський літопис 1096 року). Розташоване на високому правому березі Дніпра біля г. Зарубина, проти гирла Трубежа. Звідси утворюєть­ся словотвірний ряд: м. Заруб, гора (підвищення) Зарубина, с. За­рубинці Канівського р-ну Черкаської обл. (від зарубинці — назви людей за місцем їх поселення — біля Зарубини), Зарубинський перекат (мілина), на Дніпрі, відомий тим, що саме тут переходи­ли через Славутич дружини київських князів, виступаючи проти кочівників. Тлумачення, що існує про походження назви сучасного с. Зарубинці від прізвища козака Заруби, могила якого з великим кам'яним пам'ятником до цього часу зберігається на околиці се­ла, не має підстав, історично не узгоджується. З приводу цього можна припустити думку, що прізвище, а імовірніше прізвисько, козака було дане йому за походження його із Заруба (чи Зарубинців). Слово заруб від давньоруського «засіка, укріплення з повалених дерев». Склада­ється з основи руб- і преф. за-.

Засна — рукав Дніпра нижче впадіння Десни. Можлива слов’янська побудова за + цна > засна > «за Десною».

Заставна — місто, районний центр Чернівецької обл. Розташоване на правому березі Дністра. Вперше в документах згадується 1583 року. Назву виводять від словосполучення за ставом. Місто й справді лежить за ставами відносно півночі, звідки, як га­дають, прийшли засновники 3аставної. Однак існує інше тлумачення, а саме: творення його від слова застава. У галицько-волинському літописі повідомляється, що на шляху між Василевим, колишнім важливим торговим центром, і Чер­нівцями в зручному для переправи через р. Совиця місці стоя­ла застава, «загорода на дорозі», де брали з купців мито. Посе­лення, яке виникло біля застави, і одержало сучасну назву. Таке тлумачення більш імовірне.

Затишшя — селище міського типу Фрунзенського р-ну Одеської обл. Розташо­ване на залізниці Котовськ — Роздільна, неподалік від районного центру. Зас­новане у 1865 році. У топонімі, очевидно, відображено природно-ге­ографічні особливості місцевості.

Затока (колишнє Бугаз) — селище міського типу, курорт Одеської обл. Засноване у 1909—1912 роках. Розташоване на косі між Чорним морем та Дністров­ським лиманом, на узбережжі невеликої морської затоки, від якої й утворено топонім. Назва безсуф. Ідентичне значення колишнє найме­нування Бугаз.

Західна Україна — історична назва земель України, що були розташовані на території Галичини (теперішньої Львівської, Івано-Фран­ківської і Тернопільської областей) та західної частини Волині (теперішніх Во­линської і Рівненської областей) і в період між двома світовими вій­нами входили до складу Польщі. Назва від розташування на заході України. Возз'єднана з Україною у 1939 році.

Західний Буг (Бог, Боугь) — ріка, права притока Вісли. Назва остаточно не розгадана. ЇЇ виводять по-різному. Від давньоверхньонімецького «перстень», звідси церковнослов’янське «браслет», звідси ж латинський переклад-калька «браслет». Інші виводять з праслов’янського «затоплене місце; течія, потік», споріднене з праслов’янським «велика заплава», російське буга «низький берег». Ще інші назву виводять від індоєвропейського «гнути, згина­ти»; Первинна форма буг означала «кривий, зігнутий». Таке доведення найвірогідніше. У літературних джерелах назва річки виступає більш-менш однаково: літописний Буг (іноді Боуг), український Буг, білоруський Буг, тоді як Південний Буг відомий і як Буг, і як Бог.

Збараж (Збариж) — місто, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на р. Гнізна (басейн Дністра). У цьому місці сходилися відомі з іс­торії шляхи — Кучанський і Чорний. Вперше згадується 1211 року. Однак археологічні дані вказують, що сліди цього поселення від­носяться до IX ст. Назву виводять по-різному. Одні дослідники вбачають в ній реконструйоване слов’янське власне ім'я Збарадь або Збирадь на -і(ь). Інші виводять її від праслов’янського «болото». Назва ут­ворилася від основи бар- за допомогою преф. з- та суф. -аж.

Зборів — місто, районний центр Тернопільської обл. Розташоване у верхів'ї Стрипи, ліва притока Дністра, на автошляху Тернопіль — Золочів. Пер­ші згадки про поселення, яке було зруйноване татаро-монголами в XIII ст., відносяться до 1166 року. Сучасний 3борів вперше згадується в XV ст. Походження назви не встановлено. Одні виводять від збор — за­бор «огорожа». Інші вважають, що топонім походить від власного імені Збор, Забор, що імовірніше.

Збр-Зелене

Збруч — ріка, ліва притока Дністра. Етимологія не ясна. Гадають, що назва походить від діалектного слова збруч — «болото, багно». Ріка справді витікає з болотистих луків, які називаються збручами. Інші гідронім виводять від бруя, бруїти «текти, струмувати».

Збур'ївка (Прогной Збур'євський) — лівий рукав Дніпра між Се­редньою і гирлом Збур'ївським в Херсонській обл., від якого, імовірно, і перейняв назву. Слово прогной — префікс, утворення від гнити (див. Пропий). Найменування гирла від дієсл. збурити­ся «розбушуватися». Від гирла, очевидно, і назва с. Стара Збур'їв­ка, розміщеного неподалік. Утворена за допомогою суф. -ївк(а).

Звараш — ріка, ліва притока Серету (басейн Дунаю). Назва похідна від болгарського «джерело, витік». Запозичена східними романцями, якими утворено демінутив ізвораш, на українському ґрунті зазнала фоне­тичної слов'янізації. Звідси ж Зварашик — потік, ліва притока Серету (басейн Дунаю), який тече поруч із Зварашем. Утворена за допомо­гою демінутивного суф. -ик.

Звенигород Галицький (Червенський) — стародавнє руське місто в Галицькій землі (див. Галич), лежало на р. Білка, права притока Полтви (басейн Західного Бугу). Тепер с. Звенигород Пустомитівського р-ну Львівської обл. Перша літописна згадка під 1086 роком. Колишня столиця Звенигородського князівства, найдавніша столиця на сучасній Львівщині. Галицьким назване за розташування в Гали­чині на відміну від 3венигорода Київського (див. Звенигородка). Утворила­ся назва семантичним способом від давньоруського (спільнослов’янського характе­ру) Звенигород «укріплене місце, де дзвонили під час наближення ворога».

Звенигородка — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване на р. Гнилий Тікич (басейн Південного Бугу). Вперше згадується 1545 року як давнє місто з укріпленим замком, проте гадають, що воно ви­никло ще за часів Київської Русі. За народними переказами, во­но лежало за 3 км від сучасного 3венигородка, навколо так званої Дзвін-гори, де на ви­сокій вежі висів дзвін; у цей дзвін били на сполох під час напа­ду ворогів. Отже, назву міста виводять від словосполучення зве-ни гора; від давньоруського звенигород < спільнослов’янського «укріплене місце, де дзвонили під час наближення ворога». Могутня держава східних слов'ян знала де­кілька Звенигородів. Невелике сучачне село Звенигород, розташоване неподалік від Львова, в XI ст. було відоме як Звенигород Галиць­кий. З 1125 року було навіть столицею Галицького князівства. Другий Звенигород Галицький лежав на березі Дністра, між ріками Збруч і Се­рет. З домонгольських часів існує Звенигород під Москвою. Існу­вав також зруйнований татаро-монголами Звенигород, який, як гадають, лежав біля теперішнього с. Хотова Києво-Святошинського р-ну Київської обл., а за іншими припущеннями, біля с. Дзвонкового Васильківського р-ну Київської обл. — Звенигород Київський. Перша літописна згадка 1097 року.

Згар — річки: 1) права притока Південного Бугу; 2) ліва притока Золотоноші (басейн Дніп­ра). Колись для розширення площі орних земель спалювали значні ділянки лісу. Місце це називалося згарище, згар. Очевидно, річки і дістали назву від того, що протікали через згар. Звідси ж похідні назви Згарка — ріка, права притока Згару (басейн Південного Бугу), утворена за допомогою демінутивного суф. -к(а); Згарок — ріка, ліва притока Згару (басейн Південного Бугу), демінутивне утворення за допомогою суф. -ок.

Здвиж — річки: 1) (Сьдвижьнь, Здвижень, Вьздвижень) права притока Тетерева (басейн Дніпра); 2) (Уздвиж, Вздвиж), притока Лебеді (басейн Десни). Назва від апелятива (з)движ «трясина», здвижовина «трясовина», «болото з іржавою водою».

Здолбунів (до 1629 року — Долбунів) — місто, районний центр Рівненської обл. Розташоване за 12 км на південь від Рівного. Вперше в історичних джерелах згадується 1497 року. Походження назви точно не з'ясова­не. Деякі дослідники її виводять від власного імені Здолбун, про що свідчить присв. суф. -ів. Інші вважають, що вона походить від дієсл. неозначеної форми довбати (камінь, глину, якими славиться місцевість). Таке тлумачення вірогідніше.

Зелена — річки: 1) (Зеленча, Зеленівка) ліва притока Пруту (басейн Ду­наю). Всі варіанти гідроніма від най­менування с. Зелене, назване за розміщення серед розкішної де­ревної рослинності. За розкішну зелень берегів одержали назви ріки; 2) ліва притока Інгульця (басейн Дніпра); 3) ліва притока Південного Бугу; 4) ліва притока Росі (басейн Дніпра); 5) права притока Дніпра в Черкаській обл. Прикм. утворення без спеціального топонімічного суф.

Зелене — селище міського типу, підпорядковане Інгулецькій райраді м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. До категорії селище міського типу віднесено у 1938 році. Розташоване на правому березі Інгульця (басейн Дніпра). Назва за розташування серед садів.

Зелено-Зміїв

Зеленогірськ — селище міського типу Любашівського р-ну Одеської обл. Розта­шоване на р. Кодима (басейн Південного Бугу). Засноване 1957 року. Назва від словосполучення зелені гори. Горами тут, як і в інших місцях Ук­раїни, називають горби. Неподалік від селища розташовані незнач­ні за висотою горби, вкриті багатою рослинністю.

Зеленодольськ — селище міського типу Дніпропетровської обл. Виникло 1961 року під час будівництва Криворізької ДРЕС-2. Назва — складне сло­во, утворене від словосполучення зелений діл/дол (див. Поділ).

Землянки — селище міського типу, підпорядковане Макіївській міськраді До­нецької обл. Розташоване на залізниці Костянтинівка — Ясинувата. У минулому — хутір, заснований вихідцями з Правобереж­ної України (XVII ст.) на запорізькому займищі. 1777 році за розпо­рядженням азовської губернської канцелярії перетворено на дер­жавну військову слободу. Назва від землянки — характерні на той час будівлі козаків-зимівників і селян-переселенців.

Зеремлянка (Зереминка, Зеремелька, Зеремянка) — ріка, права притока Смілки (басейн Дніпра). Назву виводять від праслов’янського «їсти, жрати». Такими словами стародавні слов'яни на­зивали боброві угіддя. Дослівно: «Ріка бобрових угідь», «бобро­ва колонія». Утворена за допомогою суф. -янк(а). Також відносять до праслов’янського «огороджене» як назва місця проживання бобрів-будівників.

Зимогір'я (колишнє Черкаський Брід, Черкаське) — м. Слов'яносербського р-ну Луганської обл. Розташоване обабіч р. Лугань, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Перші поселенці — запорізькі ко­заки, яких тут оселив російський уряд 1645-1647 роках. В офіційних актах російської держави в XVI і в першій половині XVII ст. ук­раїнців називали черкасами. Звідси старі назви — Черкаський Брід (до 1764 року), тобто козацька переправа на р. Лугань, і Черкась­ке (до 1961 року). У 1910 році тут було побудовано залізницю. Біля хутора, де в давнину жили зимогори — діалектна назва сезонних робітників, — по­будували залізничну станцію під назвою Зимогір'я. Згодом її назву було пе­ренесено і на Черкаське. Утворилася від російського зимогор і суф. -j(а).

Зіньків — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Ташань, ліва притока Псла (басейн Дніпра). Відоме з XVII ст. Походження назви не встановлено. У М. Боплана воно значиться як нове поселен­ня. Владиславом IV було видано привілей на заселення урочища Зіньків. Вважають, що 3іньків був заселений вихідцями з Поділля, з однойменної місцевості, що вірогідніше.

Змієве — озеро в групі Прогнойських озер на Кінбурнській косі. За переказами місцевих жителів, на берегах озера водилося багато змій. Утворена суф. -єв(е).

Змієвиця — вершина в Карпатах (біля селища міського типу Верховина Івано-Франківської обл.). Назва від змія «гадюча гора, гадюче місце».

Змієві вали — народна назва стародавніх технічних захисних спо­руд — численних земляних валів довжиною до двох тисяч км і висотою 16 м, що простягалися на південь від Києва через значні простори України і Молдови, вздовж Дніпра, його притоки Трубежа, Стугни, Росі та ін. Залишки Змієвих валів й досі збереглись у багатьох мі­сцевостях України. Як доведено вченими, земляні споруди створювались починаючи з другої половини II ст. до н. е. і кінчаючи VI ст. н. е., відновлені в VII ст. н. е. антським союзом східнослов'янських племен (предків полян і древлян) для захисту від нападу завойовників, зокрема могутніх тоді аварів. При цьому вали були не лише обо­ронними спорудами, а й умовним кордоном своїх земель з зем­лями завойовників, які уособлювали собою образ страшного Змія. Це, очевидно, і послужило причиною їх метафоричної наз­ви — Змієві вали. Утворена від змій за допомогою суф. -єв(і).

Зміїв (з 1976 по 1990 роки — Готвальд) — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване при впадінні р. Мож у Сіверський Донець. Відоме з часів Київської Русі (XII ст.). У літописі говориться, що новгород-сіверський князь Ігор Святославич для охорони південних кордо­нів Русі від половців заснував 1180—1185 років ряд укріплень, у тому числі й Змієве городище. Побудоване в урочищі Зміїному, від якого й отримало назву. Назва урочища обумовлена, ймовірно, тим, що в навколишніх лісах водилося багато змій. Укріплення 3міїв зруйноване монголо-татарами в ХІІІ ст. В XVI ст. на цьому місці побудовано Зміївський сторожовий пост. З 1656 року тут діяла постійна фортеця під назвою Зміїв.

Зміїн-Золот

Зміїний острів — розташований на Чорному морі, за 40 км на схід від гирла Дунаю (Одеська обл.). У минулому тут було багато змій. Звідси й назва. Стародавні греки називали його Левкос «Білий».

Знам'янка — місто, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на во­доділі Інгулу та Інгульця. Виникло на галявині Чорного лісу в зв'язку з будівництвом 1869 році залізниці Харків — Одеса. Побудо­вана тут залізнична станція одержала свою назву від с. Знам 'янка, що лежа­ло за 3 км від неї, нині селище міського типу Знам'янка Друга.

Знам'янка Друга (колишнє Знам'янка) — селище міського типу, підпорядковане Знам'янській міськраді Кіровоградської обл. Залізничний вузол на залізницях Олександрія — Кіровоград, Сміла — Миколаїв. Засноване на початку XVIII ст. старообрядцями, вихідцями з Центральної Росії, які тікали від переслідування. Назва культово­го походження і пов'язана з релігійним святом Знамення.

Золота Липа — ріка, ліва притока Дністра. Утворюється злиттям Західної Золотої Липи і Східної Золотої Липи. Назви вказують на можливість зв'язку прикм. частини гідроніма із золотом; ріка протікає по території згущення географічних назв «золотого циклу». Тут розміщені села Золотий Потік, Золота Слобода, Більче-Золото, Золотни­ки. Можливо, в минулому в цьому краї знаходили золото. Береги Золотої Бистриці (Солотвинська Бистриця) заявили про його існу­вання. Походження ім. частини гідроніма див. Липа.

Золоте — місто, підпорядковане Первомайській міськраді Луган­ської обл. Розташоване на потоці Комишуваха, ліва притока Лугані (басейн Сіверського Дінця). Засноване 1878 року у зв'язку з будівництвом шахти «Зо­лота», найменованої так за потужні пласти високоякісного вугіл­ля, прозваних «золотим дном». Назва шахти закрі­пилася за селищем. Закінчення жіночого роду -а замінено закінченням середнього роду -є, яке і служить словотворчим засобом.

Золотий Потік — див. Золотуха.

Золоті ворота — головна (тріумфальна) брама старого Києва. Створені на зразок однойменної царградської (константинопольської) брами, від якої й перейняла назву. Як вважають, таке найменування підтримується й позолотою мідної бляхи, якою була оббита верхня частина брами. В 1984 році, до 1500-річчя Києва, Золоті ворота реставровано.

Золотоноша — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване на р. Золотоношка, ліва притока Дніпра. Час заснування невідомий. Вперше згадується в документах 1576 року. Походження назви остаточно не доведено. Спочатку було відоме як Глинщина за приналежність князям Глинським. У 40-х роках XVII ст. входила до складу маєтностей І. Вишневецького. За народними переказами, його укріплення-фортеця було місцем, куди надходили податки тільки золотом з 56 міст і сіл Полтавщини, Чернігівщини і Київщини. Від цього ніби й утворилася нова назва міста, що перейшла й на р. Золотоношку, на якій воно розташоване. Більш вірогідно, що первинна назва належить р. Золотоноші, яка дістала її за характер свого ложа, вкритого піском, серед якого піщинки польового шпату виблискують подібно до золота.

Золотуха — вершина в Українських Карпатах, розташована в Чивгинських горах на Івано-Франківщині. Назва від золото, да­ли її в давні часи гуцули. Утворена від основи золот- за допомо­гою суф. -ух(а). У 1950 році геологи знайшли тут шматки корінного золота. Знайдено золотоносну гальку і пісок. Звідси ж назва струмка Золотий Потік, що протікає неподалік.

Золотча (Золочье, Золотечь, Золотьчя, Золотчя) — ріка, ліва притока Дніпра. Назву виводять від слів зола + тече з пізнішим переосмисленням у Золоть + -чя. Таке тлумачення примітивне. Вважають за можливе утворення назви від антропоніма Золотько на -і(а), що вірогідніше.

Золоч-Зу

Золочів — 1) місто, районний центр Львівської обл. Розташоване на автошля­ху Львів — Тернопіль, на р. Золочівка, лівій притоці Західного Бугу. Перша згадка відноситься до 1442 року, проте гадають, що воно існувало за часів Київської Русі. Походження назви не встановлено. Існує ряд гіпотез і народних переказів, однак достовірного тлумачення немає. Вважають, назва має алегоричне значення й утворилася від прикм. золотий із внутрішньою формою «чудовий, гарний», була дана спочатку урочищу, а потім і населеному пункту. Проте більш імовір­не походження топоніма від антропоніма Золоч чи Золот + давньоруського суф. з присв. значенням -jl -> Золочь (форма не зафіксована ні­де), до якого згодом приєднано традиційний ойконімічний суф. -ев (укр. -ів); 2) селище міського типу Золочівського р-ну Харківської обл. Засно­ване у 1677 році. Серед топонімістів існує припущення, що назва пе­ренесена на Харківщину переселенцями з Галичини. Очевидно, разом перенесена і назва р. Золочівки.

Золочівка — річки: 1) ліва притока Західного Бугу (басейн Вісли); 2) притока Уди (басейн Сіверського Дінця). Назва, ймовірно, похідна від м. Золочів Львівської обл., утворена за допомогою суф. -к(а).

Зольня — ріка, ліва притока Уборті (басейн Прип'яті). Назву виводять з балтійського через давньопруське «трава». Мож­на припустити, що в гідронімі 3ольня лежить той самий корінь, що і в слові зола. Відомо, що раніше в Поліссі виготовляли золу, з якої в зольнях (попільнях) виробляли поташ, миючі речовини. Від цього апелятива могла виникнути назва ділянки річки, біля якої були зольні. Шляхом контактного перенесення назва поши­рилась на все русло річки. Етимологія 3ольні близька до давньопруського «трава». Ві­домо, що зола-трава (болотиста) йшла на виготовлення поташу. Звідси може бути осмислення гідроніма як балто-слов’янського.

Зоринськ — місто Перевальського р-ну Луганської обл. Розташо­ване на залізниці Дебальцеве — Комунарськ. Виникло в 1930 року внаслідок з'єднання селища шахти «Никанор» і селища залізничної станції Оленівка. Сучасна назва з 1963 року від зоря — символ нового життя. Утво­рена за допомогою складного суф. -инськ.

Зубравка — ріка, ліва притока Славки (басейн Дністра). Назва, імовірно, від місцевості Зубра, на якій колись водилися зубри; утворена за допомогою суф. -авк(а). З поширенням у ми­нулому зубрів пов'язана, очевидно, і назва Зубри — ріка, права притока Росі (басейн Дніпра). Звідси ж Зубра — ріка, притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу); Зубря (Зубра) — ріка, ліва притока Дністра. Ад'єктив на -і(а) від давньоруського «зубр». Звідси ж Зубринець (Шубранец) — ріка, ліва притока Серету (басейн Дунаю). Первинна — назва місцевості біля селища міського типу Берегомета і сусід­ньої лісової ділянки, на якій колись водилися зубри. Утворення від зубр та суф. -инець.

Зугрес — місто, підпорядковане Харцизькій міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Кринка, притоці Міусу (басейн Азовського мо­ря). Виникло наприкінці 20-х років XX ст. у зв'язку з будівниц­твом Зуївської ДРЕС як робітниче селище. Назва являє собою абревіатуру від російського «Зуевская государственная районная электростанция».

Зуївка — селище міського типу, підпорядковане Харцизькій міськраді Донець­кої обл. Розташоване на лівому березі р. Кринка за 8 км на північний-схід від залізничної станції Харцизьк. 3уївка виникла у 1775 році. Назву поселення пов'язують з напівлегендарним ватажком народних месників, вихідцем із Запорізької Січі — Зуєм.

Зульня (Зулька, Зульна, Зольна, Зильня) — ріка, права притока Горині (басейн Прип'яті). Назва Зульня, як і її варіанти, має відношення до полісненого зол-.