Топономіка України на літеру І

Іб-Із Г

Ібр (Ібра) — ріка, ліва притока Тетерева (басейн Дніпра). Гідронім дуже давнього походження. Його ототожнюють з колишньою фракійською назвою р. Маріца в Болгарії — Еброс, Гебрус, Ебрус (VI ст. до н. е.), вер­хня течія якої до цього часу відома як Ібар, Ібьр. Сюди ж відно­ситься Ібар — ріка, права притока Морави в Югославії. Останню дослідни­ки вважають доіндоєвропейським середньоморським найменуванням, котре че­рез осмислене фракійцями в значенні «запліднювач, козел»; це підкріплює болгарська назва Ібьр. У Придніп­ров'я прийшло як назва болгарсько-фракійського походження. Ін­ші дослідники припускають, що болгари успадкували фракійську ви­мову гідроніма з є у слов’янській передачі, а це дало фор­му Ібр — спільну для всіх слов'ян. Отже, первинною є фракійська назва. Деякі дослідники вказують, що назва Ибьр оз­начає «вода, ріка». Припускають, що гідро­нім Ібр в Україну занесений фракійцями. Назва ріки Ібр (басейн Тетерева) має точні відповідники на Балканах, у Центральній Європі, на Піренеях.

Івана Франка — села: 1) Пологівського р-ну Запорізької обл.; 2) (до 1952 року — Нагуєвичі) Дрогобицького р-ну Львівської обл. Розташоване в долині р. Збір (басейн Дністра) між відрогами Кар­патських гір. Уперше згадується під 1424 роком. Виникло на місці слов'янського поселення, що мало назву Солоне (тут місцеві жи­телі добували сіль), зруйноване татаро-монголами. На його місці виникло с. Башеве. Після захоплення земель польськими феода­лами село потрапило у власність короля, той подарував його шляхтичу Нагуєвському, який перейменував на Нагуєвичі. У селі народився і провів свої дитячі роки великий поет Іван Якович Франко, на честь якого і названо село. На його честь і назва села на Запоріжжі.

Івани — ріка, ліва притока Мерли (басейн Ворскли). Назва ріки від наймену­вання населених пунктів, до того ж не одного, а кількох: у другій половині XIX ст. вздовж р. Івани, у колишньому Богодухівському повіті Харківської губ., було кілька населених пунктів по імені Івани; Івани (Змієвській), Івани (Мойсеєнковть), Івани (Шкарлатовь), Івани (Гузнєвь), Івани (Ковалевській), Івани (Голубничій), Івани (Деггяревь), Івани (Варваровка), Івани (Отхоже-Попасный), Івани (Варецкій). Сучасні — Вінницькі Іва­ни й Корбині Івани Богодухівського р-ну Харківської обл. Розташування сіл Івани вздовж русла ріки і дало їй назву.

Іванівна — селище міського типу: 1) Антрацитівського р-ну Луганської обл. Розташоване на р. Вільхівка (басейн Дону). Засноване в другій по­ловині XVIII ст. (1771 рік); належало полковнику Івану Штеричу. Звідси й назва. Утворена за допомогою суф. -івк(а). Поблизу найбільша вершина Донецького кряжа — Могила Мечетна; 2) (до 1946 року — Янівка) районний центр Одеської обл. Розташоване на правому березі Великого Куяльнику. Виникло наприкінці XVIII ст. на землях магната Баранова під назвою Новобаранівка. З 1858 року, після того як власником села став шляхтич Ян Лемпер, перейменовано на Янівку, а згодом було змінено на Іванівку; 3) районний центр Херсонської обл. Розташоване на автошляху Велика Лепетиха — Партизани. Засноване наприкінці XIX ст. Назву виводять від імені першопоселенця Івана Гнідаша.

Іванків — селище міського типу, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Тетерев, права притока Дніпра. Перша письмова згадка про місцевість під назвою «Земля Трудинівська», якою володів київський боярин Юхнович, відноситься до XV ст. 1524 року київський міщанин Тишка Проскура одержав «Землю Трудинівську» як дарчу від польського ко­роля Сигізмунда І. З 1589 року власник Іван Проскура назвав поселен­ня своїм іменем — спочатку Іванів, Іванівка, яка згодом видозмі­нилась на Іванків (Похилевич).

Іванова гора — підвищення в м. Полтаві, на якому розміще­на садиба видатного українського письменника, зачинателя нової української літератури Івана Петровича Котляревського. Звідси вийшли в безсмертя «Енеїда», «Наталка Полтавка» та ін. На самому урвищі Іванової гори стоїть ротонда Дружби («Біла альтанка»).

Івано-Франківськ (до 1962 року — Станіслав) — місто, обласний центр Івано-Франківської обл. Уперше в історичних документах згадується 1611 року, в грамоті польського короля Сигізмунда III, в якій дозво­лялося шляхтичу Яну Свошовському заснувати тут містечко. Колишнє назва від імені польського магната Станіслава Потоцького. Сучасна назва на честь великого українського письменника, вчено­го і громадського діяча І.Я. Франка.

Івано-Франкове (до 1945 року — Янів) — селище міського типу Яворівського р-ну Львівської обл. Розташоване на р. Верещиця (басейн Дністра). Час заснування невідомий. Тут відпочивав І.Я. Франко, на честь ньо­го і дана сучасна назва. До категорії селище міського типу віднесено у 1940 році.

Івотка (Івот, Івод, Івоть, Глибець) — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Назву пов'язують з латинським і да­лі з давньопруським «ручай». Варіант Глибець дано за повноводність ріки.

Ізвір — потоки: 1) права притока Совиці (басейн Пруту); 2) права притока Вілії (басейн Пруту); 3) (Ізвор, часто у множині — Ізвори) права притока Дністра та ін. Назви з молдавського «джерело». До молдавської мови термін потрапив від південних слов'ян. Велику кількість назв рі­чок, які походять від номенклатур слова звір, ізвір та інших варі­антів, має Карпатський ареал.

Із Греки по Дніпру — водний шлях у Київській Русі («... бе путь из Грек по Днепру и вверх Днепро...»,— говориться в «Повісті временних літ»), від Причорноморських грецьких володінь Дніпром до його витоків. Вислів «із варяг у Греки», що закріпився в літературі (йдеться про великий дніпровський шлях із Балтики до Дніпра, яким варяги начебто добиралися до Константинополя), у літописі не згадуєть­ся. Не згадується і варязька земля. Був тільки шлях «из Грек» (тобто з Греції). Порядок опису шляху аж ніяк не відповідає шля­хові «із варяг у Греки». Поіменникове сполучення, що вказує на вихідну точку шляху з Греції та його основну трасу — Дніпро. Шлях «із ва­ряг у Греки» йшов Балтійським, Північним морями, Атлантич­ним океаном через протоку Гібралтар і Середземним морем.

Ізм-Іло

Ізмаїл — місто, районний центр Одеської обл., порт на Дунаї. Як свідчать ар­хеологічні дані, у IX—X ст. на берегах Дністра і до самого Дунаю жили осідлі східнослов’янські племена тиверців та уличів, згодом понево­лені татаро-монголами. У кінці XIV ст. увійшло до складу Мол­давського князівства. У той час на території сучасного Ізмаїлу існувало слов’янське поселення Сміл. У молдован воно відоме було під назвою Сініл. Після загарбання місцевості турками-завойовниками була побу­дована фортеця. ЇЇ назвали «почуй боже», згодом назва трансформувалася на Ізмаїл. Інші вважають, що фортецю назвали по імені турецького пол­ководця Ізмаїл-бея, що більш вірогідно. У 1810 році біля фортеці Ізмаїл виник посад Тучков, згодом перетворений у м. Ізмаїл.

Ізюм — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване на Сіверському Дінці (басейн Дону) при впадінні в нього р. Ізюмець, на автомагістралі Харків — Ростов-на-Дону. Руська сторожа, що була побудована там, де проходив Ізюмський шлях, згадується в літописі 1571 року. Пізніше (до 1651 року) Ізюмський окоп. Поселення засноване 1681 року козаками Херсонського полку як фортеця на Ізюмському шляху (Татарській сакмі). Назву виводять від р. Ізюмець (басейн Дону), яку пов'язують з тюркським географічним термі­ном «ріка». Спочатку назва стосувалася лівої притока Сіверського Дінця — сучасної р. Ізюмець, на що вказують фіксація «Книги Большому Чертежу» і рукописні карти XVII—XIX ст. Після перенесення назви на населені пункти змінилася форма гідроніма: суф. -ець, виконуючи диференціюючу роль, перетво­рив найменування річки у похідне від назви поселення.

Ізюмець (Мокрий Ізюмець, Ізюм) — ріка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Походження назви див. Ізюм.

Ізюмське пасмо (Ізюмська гора) — пасмо на північному заході Донецько­го кряжа в Харківській обл. Прикм. частина топоніма від Ізюм. Географічний термін пасмо означає «витягнуте підвищення».

Ізюмський шлях (Татарська сакма) — шлях у давнину, по яко­му кримські татари робили набіги на Україну і Росію. Починав­ся біля верхів'я Орелі, де відділявся від Муравського шляху та йшов до Ізюму, де була переправа (перелаз) через Сіверський Донець, а звідти вододілом Дінця і його лівою притокою Осколом до теперішньої Курської обл., де знову з'єднувався з Муравським шляхом. Назва від Ізюм (див.) за допомогою прикм. суф. -ськ(ий), що вказує на відно­шення до місця. Паралельна назва — від слова татари за допо­могою суф. -ськ(ий). Сакма — від татарського «слід, протопта­ний вершниками, шлях».

Ізяслав (колишнє Ізяславль, Заслав) — місто, районний центр Хмельницької обл. Розташований при впадінні р. Гуска в Горинь (басейн Дніпра). Час заснування міста точно не встановлено. Вперше згадується в 980 році. Назва походить від давньоруського імені Ізяслав (Ізяслав Ярославич). Осно­ва назви: Ізяславь -> изя (<старослов’янське изяти «взяти», «придбати»), слав (славль — слав). У комплексі ім'я Ізяслав могло вира­жати: «Нехай буде славним». У ХІІІ ст. знищене монголо-татарами. Згодом на новому місці виникло нове поселення під тією ж назвою.

Іква — річки: 1) права притока Дніпра; 2) (Ікава) ліва притока Південного Бугу; 3) ліва притока Карані (басейн Дніпра); 4) права притока Стиру (басейн Прип'яті). По­ходження назви остаточно не з'ясовано. Можливо це іллірійська назва, похідна від індоєвропейського кореня «йти». Однак таке твердження видається сумнівним. Дехто вбачає в гід­ронімі Іква звуконаслідувальне «болото, джерело», що не переконливо. Інші пропонують як пара­лель до назви Іква назву р. Kwa в басейн Варти на півдні Польщі, вка­зуючи, що назви цих річок мають більш давню форму. Гадають, що ця версія інтерпретує назву Іква як слов’янське з архаїстичним приставним jь-. Коренева ква «хитатися, коливатися» < українське «рухатися». Сюди ж відносять Іквиця — ріка, ліва притока Ікви, утворена за допомогою суф. -иц(я); Ікопоть — ріка, ліва притока Случі (басейн Прип'яті).

Іларіонове (до 1899 року Іванівка) — селище міського типу Синельниківського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Дніпропет­ровськ — Синельникове. Виникло 1875 року під час будівництва за­лізниці і станції, названої за прізвищем відставного офіцера Іва­нова. Пізніше перейменоване за іменем землевласника Іларіона Воронцова-Дашкова. Утворена за допомогою суф. -ов(е).

Іллічівськ — селище міського типу, підпорядковане Київській райраді м. Одеси. Порт на Чорному морі. Розташоване біля Сухого Лиману. Наз­ване іменем В.І. Леніна. Виникло 1950 року.

Іловайськ — місто, підпорядковане Харзицькій міськраді До­нецької обл. Розташоване за 40 км на південний-схід від м. Донецька. Виник на місці залізничного роз'їзду № 17 1869 року під час будів­ництва залізниці на землях поміщика і капіталіста І. Іловайського. Звідси й назва.

Іль-Ірша

Ільтиця (Льтиця, літописна Льтьць) — ріка, права притока Трубежа (басейн Дніпра). Про походження назви див. Альта.

Інгул (Ангул) — ріка, ліва притока Південного Бугу. Назва остаточно не роз­гадана. Роблять припущення, що вона могла утворитися від турецького «тихий», «лінивий». Більш вірогідне її тлума­чення з тюркського «нове озеро». У середній течії Інгул дуже розширюється, нагадує озеро. Ще виво­дять назву з турецького «широке озеро». Деякі вчені гадають, що тюрки південно-руських степів, в свою чергу, запозичали і засвоювали давньоруські місцеві наз­ви, зокрема, давньоруське Угол — «кут», або ще давнішу його форму перетворивши її на гідронім Інгул. Раніше, щоб відрізнити від р. Інгулець, Інгул називали Великим Інгулом, а Інгулець — Малим Інгулом.

Інгулець — 1) (Малий Інгул) ріка, права притока Дніпра. Греки назива­ли її Герос. Утворена від компонента Інгул за допомогою змен­шувального суф. -ець. Дослівно: «Маленький Інгул»; 2) місто, під­порядковане Криворізькій міськраді Дніпропетровської обл. Ви­никло на початку XX ст. Розташоване на р. Інгулець, правій притоці Дніп­ра, від якого й перейняв назву.

Ірдинь — річки: 1) (Рдень, Ерден, Каірка, Ірдень) — ліва притока Тясмину (басейн Дніпра); 2) (Ірдина, Ірдинка, Ірдень) — права притока Вільшанки (басейн Дніпра). Назву виводять від давньоруського Рьд-инь, де основа Рьд- «красний», -инь — давньоруський суфікс з розвитком почат­кового і після занепаду редукованого ь в першому складі (після XII ст.); 3) селище міського типу Черкась­кого р-ну Черкаської обл. Засноване у 1930 році. Розташоване у верхів'ї р. Тясмин, правої притоки Дніпра. Найменування похідне від р. Ірдинь. Звідси Ірдинське болото на р. Ірдинь у Черкаській обл.

Іржавець — річки: 1) (Собницька Рудка) ліва притока Остра (басейн Дес­ни); 2) (Ржавець, Оржавець) права притока Залізниці (басейн Прип'яті); 3) ліва притока Сули (басейн Дніпра); 4) (Ржавець) права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назва від слова іржа (ржа) — рудуватий відтінок ґрун­ту у вищих ділянках русел, місцями вода вкривається іржею; в обох випадках присутність болотного залізняку (лімоніту), який утворюється на дні водойм. Структура назви: Іржав/ <іржава/ + -ець. Звідси ж назва озера на північному-заході Чернігівської обл.

Ірклій — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) права притока Тясмину (басейн Дніп­ра). Одні дослідники назву виводять від тюркського «звивина, меандра». Інші вважають, що назва походить від старослов’янського «говірлива». В основі гідроніма Ірклій дієслово «затримувати, стояти, застою­ватися (про загачену воду), зупинятися тощо». Дослівно: «Ріка зі спокійною течією».

Ірпінь (Ірпень, Рьпень, Ріегпа, Кріеп, Пірна) — 1) ріка, права притока Дніпра. Походження назви остаточно не з'ясовано. Перша назва у формі Ірпень під 1159 роком. Пізніші відомості під 1320 роком. Гадають, в різні часи ріка мала дві назви — Ирпень і Рьпень. В XVI ст, відома як Пірна. Назва гідроніма Пірна (Ірпінь), гадають, походить з індоєвропейської основи та праслов’янського «пити». Вважають, що обидва варіан­ти назви Пірна та Ірпінь генетично тотожні; 2) м. об­ласного підпорядкування Київської обл. Виникло 1902 році у зв'язку з будівництвом залізниці Київ — Ковель. Біля залізничного мос­ту через р. Ірпінь було побудовано роз'їзд Ірпінь, біля якого з ча­сом виникло селище. Згодом воно злилося з селами Романівка, Северинівка та хуторами Любка, Рудне і Стоянка під загальною назвою Ірпінь.

Ірша — ріка: 1) ліва притока Тетерева (басейн Дніпра); 2) права притока Снову (басейн Дніпра). Назва, очевидно, від тюркського «закрут річки, зви­вина» і «русло». В такому ж гідронімічному ряду річки: Іршава — права притока Боржави (басейн Дунаю), імовірно, утворена від ірша за до­помогою форманта -в(а); Іршиця — ліва притока Ірші (басейн Тетерева) (дві), утворення за допомогою гідронімічного суф. -иц(я).

Іршава — місто, районний центр Закарпатської обл. Розташоване в передгір'ї Карпат на р. Іршава (басейн Дунаю). У літературних джерелах впер­ше згадується 1341 році. Назву виводять від р. Іршава, обабіч якої розташоване селище.

Іршанськ — селище міського типу Володарсько-Волинського р-ну Житомирсь­кої обл. Розташоване на р. Ірша, лівій притоці Тетерева (басейн Дніпра), від якої й одержало назву. Структура назви: Ірш + суф. -анськ. Виникло у 1953 році.

Ірши-Іч

Іршиця — див. Ірша.

Іцунь — ріка, рукав Дніпра в середньодніпровському Правобе­режжі, хазарський мовний релікт регіону півночі Києва. Тюркський термін «водопій».

Іченька (Ічень, Ічня, Іченка) — ріка, ліва притока Удаю (басейн Дніпра). Назва від татарського «напій». Утворена за допомогою суф. -к(а).

Ічня — місто, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на залізниці Бахмач — Прилуки на р. Іченька, лівій притоці Удаю (басейн Сули). Час заснування невідомий. Вперше згадується в записах XVI ст. як власність князя Вишневецького. Проте гадають, що поселення дотатарського періоду, його ототожнюють із зруйнованим татар­ською навалою с. Яськовим, походження назви останнього див. Яськівка. Сучасна назва від р. Іченька (Ічень).