Топономічні назви на літеру К

Каї-Кал

Каїр — ріка, лівий рукав Дніпра в Херсонській обл. Вперше згадуєть­ся 1541 року. Назва від турецького і кримсько-татарського «дрібний пісок», «від­міль». Поділяється на три рукави: Узун-Каїр від татарського прикм. «довгий», Мечеть-Каїр від арабського «мечеть, капличка» і Бююк-Каїр від татарського прикм. «великий». Звідси ж най­менування о. Каїрська Плавля та о. Каїрський, а також Каїрський Луг, Каїрський Брід (біля селище міського типу Горностаївка на Херсонщині), кількох річок у тому ж районі: Каїрка-Мечетна, Каїрка-Довга, Каїрка-Західна, Каїрка Четверта, Каїрка П'ята.

Каламітська затока — на заході Кримського п-ова. В останні сто­ліття до н. е. тут, за 60 км на північний-захід від Євпаторії, був порт Калос Лімен — грецьке «Прекрасна Гавань». Від нього, як гадають, назва по­ширилась на затоку. Дещо видозміненою вона збереглась до на­ших днів. Більш вірогідно, що назва походить від найменування фортеці Каламіти, яка виникла в VI ст. н. е. неподалік від теперішнього Севастополя в р-ні печерного міста Інкермана (див. Білокам'янськ), розміщеного на Монастирській горі. Згодом в XIII—XV ст. фортеця була опорним пунктом Мангупського кня­зівства (Феодоро). 1427 року князівство створило свій порт в гирлі Чорної річки, а гавань на честь своєї фортеці назвали Каламітою. У кінці XV ст., після підкорення Мангупського князівства, га­вань одержала турецьку назву Ак-Яр («Біла Скеля»). У російську мову наз­ва перейшла в переосмисленому вигляді і була відома довгий час як Ахтіярська. На її берегах було побудовано Севастополь, а зго­дом і саму гавань почали звати Севастопольською. Цілком мож­ливо, що колишня назва гавані Каламіти поширилась і на затоку по­дібно до того, як найменування о-ва Березань на Чорному морі поширилось на Березанський лиман. Дехто припускає походження назви Каламітської затоки від грецького каламос — «очерет».

Каланчак — селище міського типу, районний центр Херсонської обл. Розташоване на р. Каланчак (басейн Азовського моря). Засноване 1794 року висланими сюди кріпаками — учасниками відомого повстання в с. Турбаї на Пол­тавщині. Назва від тюркського та турецького «фортеця», «укріп­лення». У російську і українську мови ввійшло у формі каланча, де -ча зменшувальний суф. Дослівно: «Невелике укріп­лення». Термін кала — дуже давній елемент в географічних наз­вах, він відноситься до античного минулого.

Калипрка (Калигорка, Красний Пруд, як дві річки Калигірка Суха і Калигірка Мокра) — ріка, права притока Великої Висі (басейн Південного Бугу). Складне слово калигірка складається з двох частин: кал «грязь (див. Кальниболотка) і гірка «підвищення». Первинна назва, імовірно, належить підви­щенню, від якого перейняли назву ріка і, очевидно, поле Калигірське в с. Потоки Катеринопільського р-ну Черкаської обл. Ут­ворюється демінутивний ряд: підвищення Калигірка < поле Калигірське < р. Калигірка.

Калило — ріка, ліва притока Кінської (басейн Дніпра). Назва від кал «грязь», утворена формантом -ило. Там же оз. Калило.

Калинівка — річки: 1) (Калинова) права притока Інгулу (басейн Південного Бугу); 2) лівий рукав Дніпра; 3) ліва притока Ірпеня (басейн Дніпра) ;4) ліва притока Тетере­ва (басейн Дніпра); 5) ліва притока Локоті (басейн Десни). Назва від калина — рід кущів чи невеликих дерев з родини жимо­лостевих. Росте на вологих місцях по берегах рік по всій Украї­ні. Утворення за допомогою суф. -івк(а); селища міського типу: 6) Васильківсько­го р-ну Київської обл. Засноване в кінці XIX ст. Розташоване на залізниці Київ — Фастів; 7) районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Жердь (басейн Південного Бугу). Засноване в першій половині XVIII ст. Назва від калини.

Калинове (колишня 13-та рота) — селище міського типу Попаснянського р-ну Лу­ганської обл. Розташоване на р. Лугань, правій притоці Сіверського Дінця. Відоме з 1753 році. Після того як в середині XVIII ст. тут розмістилася 13-та рота Бахмутського гусарського полку, звалося Тринадцятою Ро­тою. Сучасна назва від калина (див. Калинівка).

Калка (Кала, Калак) — річки: 1) літописна ріка, яку більшість дослід­ників вважають тепер р. Кальміус; 2) ліва притока Кальчику (басейн Кальміусу). Походження назви тлумачать по-різному. Одні виводять її від тюркського «коло, воронка» в означенні «ріка, багата воронками». Інші від тюркського, від якого похо­дить і давньоруське літописне Калка, Калак «місце, поросле очеретом». Ще інші припускають, що назва Кала (Калка, де суф. -к- має віднос­не значення) виникла на основі слов’янсько-скіфських мовних контактів з індоєвропейського «чорний», яку слов'яни сприймали в означенні «брудна ріка», «ріка з каламутною водою. Калило — ріка, ліва притока Кінської (басейн Дніпра), Кальничка — ріка, ліва притока Собу (басейн Південного Бугу), Калище — притока Свидні (басейн Десни).

Калуш — місто обласного підпорядкування Івано-Франківської обл. Розташоване на р. Сівка (басейн Дністра). Перша літописна згад­ка під 1241 роком. Походження назви остаточно не встановлено. Одні виводять її від татарського «табір», інші топо­нім пов'язують з покладами калійних солей, якими Калуш славиться здавна. Найбільш імовірно, що назва пов'язана з давньоруським словом кал «грязь, багно», утворена суф. -уш.

Кальміус (Калькь, Калка, Кала, Калак, Міус, Міюш, Кальміюс) — ріка, впадає в Азовське море. Походження гідроніма остаточно не встановлено. Одні дослідники назву виводять від тюркського «волосина» і «ріг». Дослівно: «Тонка, як волосина, і покручена, як ріг». Інші брали за основу тюркський композит «перед Міусом», зважаючи на те, що ріка протікає поблизу великої р. Міус, що й відбилося в назві. Проте тюркським мовам властиві не прийменники, а післялоги (було б Міус кала). Подібність її до русла р. Міус, ба­гатого меандрами, послужила тому, що тюркомовне населення надало Кальміусу ідентичну назву. Отже, ріка довгий час була відома під двома назвами: Кала (Калка) і Міюс. Згодом обидві назви злилися в словосполучення Кал(а)-Міюс, яке потім перетвори­лось на єдиний гідронім Калміюс > Кальміус. Первинна назва перейшла в найменування її приток, утворених відповідними суф.: Каль+-чик, Кал+-ка, Кал+-ець.

Кав-Каз

Каврас (Коврас) — озеро, розташоване між Дністром і Турунчаком. Назву виводять від молдавського ковру «нора».

Кагамлик (Каганлик, Кагальник, Каганличка) — ріка, ліва притока Дніп­ра. Вперше згадується 1671 року. Назва, можливо, від тюркського. Каган — найвищий титул ватажків стародавніх тюркських племен, Іик (Іак, Іук, Іік) — тюркський формант. Дослівно: «Каганство, каганова». Каганами називали також хазарських ханів і упра­вителів окремих адміністративних одиниць. Термін каган був дуже поширений на Русі з початку IX ст. на означення князя. Але більш вірогідним здається походження назви від тюркського ге­ографічного терміна «очерет, очеретяний».

Кагарлик — 1) селище міського типу, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Рось, права притока Дніпра. Відоме з 1590 року. Гадають, що первинна назва виступала у формі Kaganlyk. Внаслідок дисиміляції заміни одного звука іншим народною го­віркою була засвоєна як Кагарлик; річки: 2) ліва притока Синюхи (басейн Південного Бугу); 3) права притока Дніпра. Припускають, що гідронім Кfufhkbr міг утворитися від тюркського «ворона» + суф. luk у значенні «місцевість, багата воронами, гайвороняче». Таке тлумачення менш імовірне. Гадають, що в основі гідроніма Кагарлик давньотюркське «ро­битися синім, блакитним». У такому разі гідронім озна­чає «ріка з чистою прозорою водою».

Кагул (Кагульське) — озеро на південному-заході Одеської обл., на лівому березі Дунаю. Назва від тюркського «кругле озеро».

Кадовба — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Назва від геогра­фічного терміна кадовб «джерело, польова криниця (ріка)».

Казанка — селище міського типу, районний центр Миколаївської обл. Розташоване у верхів'ї р. Висунь (басейн Дніпра). Засноване на початку XIX ст. казенними селянами з Курської губернії. Поселення спочатку називалося Казен­ним, а потім трансформувалося на Казанку.

Казанттіп — мис, розташований на заході Казантіпської затоки Азов­ського моря. Назва від тюркського «котел» + «дно», зумовлена тим, що мис має глибоку западину, подібну до котла.

Казантіпська затока — на півдні Азовського моря. Назва на зато­ку поширилась від мису Казантіп. Утворилася суф. -ськ(а).

Казарська — ріка, ліва притока Ірпеня (басейн Дніпра). Ймовірне походження назви від етноніма козари (хозари), що жили на території теперішньої України починаючи з VII ст. Назва утворена від основи казар- за допомогою суф. -ськ(а). Звідси ж рукав Дніпра Козарка, біля якого розташоване с. Келеберда на Полтавщині, Козарка — ріка, ліва притока Росави (басейн Росі); Козаринівка — ріка, ліва притока Вислівки (басейн Десни). Проте Козарка — ріка, права притока Смілистого на Букови­ні, тече від г. Козаркау названої від «козар» — пастух кіз. Подібне походження, очевидно, має Козарка — ріка, права притока Случі (басейн Горині).

Казенний Торець (колишня Тор, Салница, Сална, Тор Казенний, Казенна Торец, Казенний — у верхів'ї, Красний Торець — в се­редині течії до гирла ріка Сухий Торець, Большой Торец, Північний Торець) — ріка, права притока Сіверського Дінця (басейн До­ну). Походження назви не з'ясовано. Назву пов'язують з тюркською народністю шорки (узи або огузи), які жили в X—XI ст. у серед­ній течії Дніпра і в басейні Сіверського Дінця (Яворницький, Чубенко). Більш вірогідне творення гідроніма від праслов’янського генетично близького до грецького «дошкульний, різкий, стрімкий» або ж давньоіндійського «пронизливий». Такий епітет відповідає швидкій, місцями досить стрімкій течії річки. Не виключено, що гідронім міг утворитися від слов’янського сло­ва тор «колія, шлях» (див. Торунський перевал). Піс­ля заснування у 1645 році на р. Тор фортеці під тим же найменуванням, навколо якої згодом виросло місто-укріплення, одне з найдавні­ших міст Донбасу (нині м. Слов'янськ), назва річки набула форми, похідної від міста, за допомогою демінутивного суф. -ець. Він на­дав їй відтінку здрібнілості і водночас ознаки диференціації — від­міни від назви міста Тор. Отже, маємо: Тор (р.) > Тор (місто) > Торець (ріка). Звідси ж найменування ліва притока Сухий Торець і права притока Кривий Торець. Казенним назвали за те, що нижня його течія протікала по землях, які починаючи з 1701 року бу­ли казенними (належали казні). Згодом ця назва поширилась на все русло.

Кал-Кам’яне

Кальміуська сакма — шлях у давнину, по якому кримчаки ро­били набіги в Україну і Росію. Він відділявся від Муравського шляху, ішов від Молочних Вод, пролягав вздовж узбережжя Азовського моря, далі через Кальміус, перетинав Сіверський Донець бі­ля впадіння в нього р. Борової та йшов далі в Чорноземний Центр через броди на р. Тиха Сосна і далі до м. Лівни (тепер Ор­ловської обл.), де він знову зливався з Муравським шляхом. Про походження слова сакма — див. Ізюмський шлях.

Кальниболотка (Калноболотці, Кални болото) — ріка, права притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу). Назва від кално, кально «грязь». Утворена за допомогою суф. -к(а). Дослівно: «Болотиста». Звідси ж Кальничка — ріка, права притока Собу (басейн Південного Бугу). Утворена за допомогою суф. -ичк(а); Кальнівка (Кальновка) — ріка, притока Сільниці (басейн Південного Бугу). Утво­рена за допомогою суф. -івк(а). Звідси назва потоків Кальновець та Кальновий Ярок у басейні Тиси.

Кальчик (Калець, Калка, Калец, Калак) — ріка, права притока Кальміусу (басейн Азовського моря). Назву виводять як похідну від Кальміус. Інші вважають, що вона походить від тюркського «притока, ру­кав річки», що вірогідніше. Утворення з суф. -чик.

Калюс — ріка, ліва притока Дністра. Гідронім має корінь кал-. Назва гідроніма темна. Гадають, що вона обумовлена каламутною водою річки, утворена за допомогою форманта -юс. Звідси ж Калюсик — ріка, ліва притока Калюсу, від якого походить назва. Утворилася за допомогою демінутивного суф. -ик.

Камінь Довбуша — 1) скеля, розташована поблизу с. Міжгір'я Тернопільської обл. на березі р. Серет. Це один з дуже небагатьох жертовників язичників в Україні, який існував уже дві тисячі ро­ків тому і зберігся до наших днів. За народним переказом, 1744 року на­родний месник Олекса Довбуш прийшов із загоном своїх опришків, щоб помститися польському магнату Костянтину Золотницькому за наруги, які він чинив над своїми кріпаками. Біля цього каменя Довбуш роздавав гроші бідним селянам, які він відбирав у панів; 2) інший Камінь Довбуша розташований на околиці м. Яремче Івано-Франків­ської обл., а неподалік знаходиться Довбуша печера — місця пов'язані з життям і боротьбою народного месника.

Камула — найвища вершина Гологор і всієї Подільської височини. Во­на ж найвища вершина між Дністром і Уралом (якщо не брати до уваги Кримських гір). Розташована у Львівській обл. Походження назви остаточно не з'ясовано. ЇЇ виводять з кельтського «доли­на». Ймовірніше її походження від слов’янського «камінь» + -ула — формант. Терміном ками на Житомирщині, Київщині і в ряді областей Росії називають також горби з піщано-гравій­ними та валунними відкладами.

Кам'яна — річки: 1) (Каменка) ліва притока Пруту (басейн Дунаю); 2) ліва притока Бритаю (басейн Сіверського Дінця); 3) (Камена) ліва притока Пруту (басейн Дунаю); 4) (Каменна) ліва притока Сукелі (басейн Дністра); 5) (Камена) ліва притока Дереглую (басейн Пруту). Назва являє собою прикметник кам'яний і дана за кам'янисті русла цих річок або їх оточення. Звідси ж Кам'яна Балка — ріка, ліва притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу), в якій ім. частина назви — приклад переходу апелятива у влас­ну назву; подібне походження назви Кам'яний Брід — ріка, притока Тясмину; Кам'яний — ріка, права притока Болухівки (басейн Дніпра); Кам'яниця — річки: 1) ліва притока Мурафи (басейн Дністра); 2) права притока Дніс­тра. Гідронім утворився від основи за допомогою гідронімічного суф. -иц(я); Кам'яничка — ріка, права притока Ужа (басейн Дунаю); Кам'янувата — річки: 1) ліва притока Лугані (басейн Сіверського Дінця); 2) ліва притока Солоної (басейн Базавлука); 3) права притока Грузького Єланчику (басейн Азовського моря). Назва від основи кам'ян- за допомогою суф. -уват. В СГУ внесено 43 річки під цією назвою. Жіночий рід назви орієнтований на лексему ріка. Назви виникли на слов. рівні, після правильного сприйняття їх гідрографічних характеристик. Від апелятива ка­мінь в СГУ внесено близько 150 гідронімів.

Кам'яна Могила — геологічна і археологічна пам'ятка біля с. Терпіння Мелітопольського р-ну Запорізької обл. у заплаві р. Молочної. Це кам'яне нагромадження — граніт, сієніт та інші тверді породи, що вийшли завдяки денудації на поверхню рів­нинної місцевості і являють собою останець — залишок зруйно­ваної, більш високої поверхні. Такі ізольовані горби називають могилами. Звідси ім. частина складного топоніма.

Кам'яне — селище міського типу, підпорядковане Антрацитівській міськраді Лу­ганської обл. Розташоване неподалік від залізниці Дебальцеве — Довжанська, за 10 км на північний схід від районного центру. Виникло в 70-х роках XVIII ст. Назва за виходи кам 'яних порід.

Кам'янець-Подільський (Камєньць, колишнє Кам'янець-Подільськ) — місто, районний центр Хмельницької обл. Одне з найдавніших міст України. Вперше згадується в Іпатіївському літописі під 1196 роком. Розташова­не на р. Смотрич, ліва притока Дністра, у тому місці, де вона робить ве­лику петлю (меандру), утворюючи майже острів з кам'яними від­слоненнями. Звідси перша частина складного топоніма — від давньоруського ім. камєнь за допомогою демінутивного суф. -ьц(ь)/ец(ь). Друга частина від Поділля із суф. -ськ.

Кам’яни-Кам’янс

Кам'яний — див. Кам'яна.

Кам'яний Брід — 1) селище міського типу Баранівського р-ну Житомирської обл. Розташоване на р. Бистріївці, ліва притока Мики (басейн Тетерева) в тому місці, де вона має незначну глибину (брід). Ріка проті­кає поміж великих кам'яних скель, звідси прикм. частина топо­німа. Засноване у 1862 році; 2) ріка, притока Тясмину. Про походження назви див. Кам'яна.

Кам'яниста — ріка, ліва притока Омельника Другого (басейн Дніпра). Назва утворена за допомогою суф. -ист(а) від кам'яний. У бага­тьох місцях русла виходи кам 'яних порід.

Кам'яниця — див. Кам'яна.

Кам'яничка — див. Кам'яний.

Кам'яні Могили (Бесташ-гора) — державний заповідник НАН України у Запорізькій та Донецькій обл., по течії ліва притока Берди Каратишу (басейн Азовського моря). Заснований 1927 року. Тут серед рівнинного степу на площі 356 га двома паралельними пасмами підноситься нагромадження темно-сірого каміння — гранітів, гнейсів тощо. Звідси й назва. Стара назва Бесташ від тюркського «п'ять», «камінь» відповідно до п'яти головних гранітних вершин Кам’яних Могил.

Кам'янка — місто, районний центр Черкаської обл. Засноване на початку XVII ст. втікачами-кріпаками з Київщини, Полтавщини, Поділ­ля. Розташоване на кам 'янистих берегах р. Тясмин, правій притоці Дніп­ра. Звідси й назва. Таку ж назву має ряд річок України, зокрема: річки: 1) ліва притока Айдару (басейн Дону); 2) права притока Базавлука (басейн Дніпра); 3) права притока Вовчої (басейн Дніпра); 4) ліва притока Дністра; 5) ліва притока Західного Бугу (басейн Вісли); 6) ліва притока Інгулу (басейн Південного Бугу); 7) ліва притока Ін­гульця (басейн Дніпра); 8) ліва притока Росі (басейн Дніпра); 9) права притока Синю­хи (басейн Південного Бугу); 10) права притока Ужа (басейн Дніпра). У руслах цих річок або їх оточенні спостерігаються виходи кам'яних порід. Найбільше гідронімів Кам’янка зосереджено в басейні Дніпра. Всього в Ук­раїні 60 населених пунктів, що носять назву «Кам'янка». Утворилася від прикм. кам'яна за допомогою суф. -к(а). Шлях розвитку назви: Кам 'яна ріка > Кам 'янка.

Кам'янка-Бузька (до 1944 року — Кам'янка-Струмилова) — місто, районний центр Львівської обл. Розташоване при впадінні р. Кам'янки в Буг. Уперше згадується в документах 1406 року під назвою Димошин. По­ходження колишньої назви Димошин неясне. Місто було побудовано серед кам'янистого ландшафту і являло собою укріплення з бійниця­ми, обкопане ровами, які наповнювались водою. Центральна частина була обнесена частоколом. У 40-х роках XV ст. поселен­ня вже називалося Кам'янкою, в 1485 році (за іншим джерелом — 1448 року) — Кам'янкою-Струмиловою (від прізвища міського ста­рости Юрія Струмила). У сучасній назві складник Бузька від р. Буг, на якій розташоване місто.

Кам'янка-Дніпровська (колишнє Мала Знам'янка, Кам'янка, Кам'янка-на-Дніпрі) — місто, районний центр Запорізької обл. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Територія заселялася в найдавніші часи. У V ст. до н. е. тут існувало укріплення — скіфське посе­лення, відоме тепер під назвою Кам'янське городище — значний залізоробний і торговельний центр степової Скіфії. Заснована Кам’янка-Дніпровська 1786 року державними селянами зі Знам'янки Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, які й дали їй назву Мала Знам'янка. Крім того, тут селилися кріпаки-втікачі і від­ставні солдати. До спорудження Каховського водосховища лівий берег складали гранітні масиви Приазовської височини, за що місцевість на­зивали Кам'яним Затоном (від затон — «річкова затока, місце зимівлі або постійної стоянки суден»). Сучасна назва з 1944 року.

Кам'янський під — природне пониження на лівобережжі Дні­пра у Кам'янсько-Дніпровському р-ні Запорізької обл., плоска степова западина, де весною збирається вода. Назва Кам’янський від ка­мінь, утворилася від кореня кам- за допомогою складної суфікса­ції -ян- ськ(ий). Термін під — «низ, дно, основа». Назва зумовле­на заляганням на незначній глибині кам'яних порід Українсько­го кристалічного щита.

Кам’яну-Кара

Кам'янувата — див. Кам'яна.

Кам'януватий (Скелястий) — острів, на р. Дніпро нижче м. Дніп­ропетровська. Назва утворилася від основи прикм. кам'яний — кам'ян- за допомогою суф. на означення неповного вияву ознаки -уват(ий). Дано за виходи на о-ві кам'янистих порід. Про це ж го­ворить і паралельна назва Скелястий.

Канів (Каневь градь) — місто, районний центр Черкаської обл. Розташоване на правому гористому березі Дніпра. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1144 року. Походження назви остаточно не встановлено. Одні дослідники вважають, що вона тюркського по­ходження і означає «місце крові». Назва ця нібито виникла у зв'язку з кровопролитними війнами, які колись відбувались тут між слов'янами і кочівниками — половцями. Інші наз­ву виводять від тюркського «ханський перевіз», тобто за розташування на переправі через Дніпро, де сидів татарський хан. Ще інші вважають, що топонім походить від власного імені Кань або Кан, утворений за допомогою суф. належності -ів. Походження назви Канів пояснюють від терміна каган «титул верховного правителя», давньоруського каган, коган, кан. Дослівно: «Місто кана, правителя». Гадаємо, що свою назву місто одержало від р. Канівка, права притока Дніпра, при впадінні якої лежить Канів. У давні часи вона, ймовірно, була відома під наз­вою Кан чи Кана — від індоєвропейського «рити, копати, сипати тощо», а також озна­чає «водний потік, ріка». Термін утворює численні назви в Азії. Згодом, із зрос­танням поселення Канів, найменування ріки за допомогою демінутив­ного суф. -к(а) набуло форми залежності від міста. Помічено, що міста одержували свої назви часом не від великої ріки, а від її притоки, біля гирла якої виникали. Це, очевидно, обумовлюва­лось стратегічним значенням.

Канівський заповідник — державний геологічний заповідник на середньому Дніпрі в Черкаській обл., південніши м. Канева. Звідси й назва. Заснований 1923 року.

Канівські гори (Канівсько-Мошногірський кряж, Мошногора) — підвищення в Черкаській обл. Простягається вздовж Дніпра на його правому березі з півночі на південь від с. Трахтемирове до с. Мошни. Назва від найбільшого міста, розташованого на підвищенні, — Канева. Паралельні назви пов'язані з найменуванням с. Мошни. Канівські гори відомі у світовій геологічній літературі як р-н класичних ка­нівських дислокацій осадових морських порід юрського, крейдо­вого, палеогенового і неогенового періодів.

Капітанівка — селище міського типу Новомиргородського р-ну Кіровоградської обл. Розташоване на залізниці Черкаси — Одеса. Перша згадка відноситься до 1774 року. Назву виводять від капітан. Нібито якийсь капітан, котрий стояв на чолі польського загону жовнірів, ніс тут охоронну службу. Утворена за допомогою суф. -івк(а).

Кара-Баїр — гребінь на Ай-Петринській яйлі Кримських гір. Назва від тюркського «чорний» і «схил, пагорб, урвище, по­росле деревами».

Карагач — хребет у Кримських горах. Назва від тюркського «в’яз». Дана за поширення на хребті цих дерев.

Карадаг — 1) гірський масив на Кримському п-ові між Коктебельською і Щербетівською долинами; 2) вершина в Кримських горах. Назви з тюркського «чорний, темний, похмурий» (дана за виходи чорних вулканічних порід) і «гора». Дослівно: «Похмура гора».

Кара-Кал — хребет у Кримських горах. Назва від тюркського «чорний, темний, похмурий» і «фортеця». Обриси хребта схожі на фортецю.

Карач-Карп

Карачокрак (Карачекрак, Чекра, Каратупрак) — ріка, ліва притока Дніпра. Згадується в «Книге Большому Чертежу». Назву виво­дять від стародавнього тюркського «земля, суша» і «джерело», тобто «вода, що йде із землі», або ж «джерело, джерельна вода», що малопереконливо. Багато хто справедливо вбачає в топонімі тюркське «гора, сопка», «джерело, здорова вода» в розумінні «придатна для пиття». Дослівно: «Ріка, що протікає під горою і має питну воду». На берегах річки лежить с. Підгірне.

Кар'єри — селище Городоцького р-ну Хмельницької обл. Розта­шоване в р-ні подільських Товтр (Медоборів), багатих на покла­ди вапняків — осадових гірських порід морського походження. У 1958 році тут було відкрито кар'єри по їх видобутку. Пізніше біля кар'єрів виросло селище, за яким закріпилась назва Кар'єри. Прик­лад переходу апелятива у власну назву. Слово кар'єри від французького «обладнання для видобування корисних копалин від­критим способом, підприємство по видобутку корисних копалин». Звідси ж Кар'єрне — селище міського типу Великоолександрівського р-ну Херсон­ської обл. Розташоване на залізниці Апостолове — Миколаїв, не­подалік від р. Інгульця. Виникло поблизу вапнякових кар'єрів у 1958 році, від яких і походить назва. Утворене за допомогою суф. відносного прикм. -н(е).

Каркінітська затока —розташована на північному-заході Кримського п-ова. У стародавніх греків Каркініта колпу, де колпос «затока»; у римлян Каркініту сінус, де сінус — «затока». Назва від скіфського м. Керкінітида (Керканіта), згадуваного давньогрецькими істориками Гекатеєм і Геродотом, існувало в VI—V ст. до н. е. в р-ні сучасної Євпа­торії. Значення слова невідоме. Назва утворена за допомогою суф. -ськ(а).

Карлівка — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Орчик, права притока Орелі (басейн Дніпра), на автошляху Полтава — Красноград. Найменування міста пов'язане з фельдмаршалом, фаворитом російської цариці Анни Іоанівни, Карлом Мініхом, який в першій по­ловині XVIII ст., після побудови Української оборонної лінії, одержав тут дарчу на землю. Назва утворена від основи Карл- за допомогою відносно-присвійного суф. -івк(а).

Карло-Марксове (до 1924 року — Софіївка, до 1965 року — селище Карла Маркса) — селище міського типу, підпорядковане Єнакіївській міськраді Донець­кої обл. Розташоване за 8,5 км на північний захід від Єнакієвого. Засно­ване 1783 року. Колишня назва антропонімічного походження. Сучасне най­менування по імені видатного філософа Карла Маркса.

Кармалюкова гора — вершина Подільської височини, розташована між селами Привороття і Гуменці на лівому березі р. Мукша, ліва притока Дніст­ра, Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. Державний заказник. Визначна своїми краєвидами і численними легендами про неї. За народним переказом, тут діяв видатний керівник бо­ротьби селянства проти поміщиків на Поділлі — Устим Якимович Кармалюк (у першій половині XIX ст.). Звідси й назва. За прізви­щем народного месника назване також с. Кармалюкове (колишнє Головчинці), де 27 лютого 1787 року у сім'ї кріпаків Якима і Олени Кармалюків народився і жив у тяжких злиднях Устим Кармалюк. З іменем народного героя пов'язана також назва печери на південному схилі Кармалюкової гори. Утворена за допомогою суф. -ов(а).

Карматура — хребет в Українських Карпатах. Розташований в Івано-Франківській обл. Назва від румунського «закрут, кривизна». Звідси ж назва г. Карнітури.

Кармелітанка — ріка, ліва притока Жванчика (басейн Дністра). Назва від католицького чернечого ордену кармелітів, монастир яких ко­лись був розташований на березі цієї річки. Утворена від осно­ви кармеліт- за допомогою суф. -анк(а).

Карпати — див. Українські Карпати.

Карпатський заповідник — див. Українські Карпати.

Карак-Карау

Каракурт (Карасулак) — ріка, впадає в оз. Ялпуг. Назва з турецького «чорний», «черв'як». Дослівно: «Чорний черв'як». Паралельна назва в перекладі з тієї ж мови означає дослівно: «Чор­не болото». Ріка має замулене болотяне дно, гнилу застояну во­ду, велику кількість земляних черв'яків, п'явок тощо. Можливо, «Чорний черв'як» має метафоричне значення в розу­мінні «Чорна замулена ріка».

Карань (літописна — Корань, XIX ст. — Курань) — ріка, права притока Трубежа (басейн Дніпра). Назву тлумачать від тюркського «тем­ний», -ань — формант. Однак є інша, більш вірогідна, гіпотеза: гідронім виводять від давньоруського корь «дерево», про що засвід­чує форма Корань в літописі під 1140 роком. Звідси, імовір­но, й назва Каранька (Коранька) — ріка, права притока Случі (басейн Горині), утворена від корь через Корань (Карань) за допомогою демінутив­ного суф. -к(а).

Карань-Узень — ріка, басейн Чорного моря в Криму. Назва від тюркського «чорна» (від розчинних мінеральних часток, див. Чорна) та форманта -ан(ь) і «невелика ріка».

Карасівка (Карасу) — ріка, права притока Салгіру (басейн Азовського моря). Колишня назва від тюркського «джерельна вода», а потім переосмис­лена на українському мовному ґрунті як «Ріка, багата карасями». Звідси ж Карасу — ріка, впадає в оз. Ялпуг. З давсьтюркського «земляна во­да», тобто ріка з ґрунтовим (джерельним) живленням.

Кара-Тау — вершина Кримських гір. Розташована в Карабі-Яйлі. Назву виводять від татарського «чорна» і «гора». Під такою назвою розуміють порівняно низь­кі гори і хребти, які влітку не мають помітної вертикальної зо­нальності.

Каратиш — ріка, ліва притока Берди (басейн Азовського моря). Назву виводять від тюркського «чорний» і «зуб». Топоніміч­на метафора. Ріка протікає серед чорних кристалічних утворень «Кам'яних Могил». В руслі ріки подібно до зубів виступає чор­не каміння.

Каратул — вершина Подільської височини біля Микулинців Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. Назву виводять від румунського «безлісий».

Каратуль — ріка, ліва притока Трубежа (басейн Дніпра). Назву виводять від тюркського «чорний» і «клобук, шапка». На берегах річ­ки в XI—XIII ст. жили тюркські племена «чорні клобуки». Гада­ють, від них і назва. Однак не виключе­но, що назва Каратуль являє собою слов'янізм і походить від праслов’янського «кривий, зігнутий». Ріка й справді багата закрутами.

Каратюк (Карачик, Карачук) — ріка, ліва притока Берди (басейн Азовсь­кого моря). Назву виводять з тюркського «чорне» і «кори­то». Дослівно: «Земне корито».

Караул (Караулан, Каравул) — озеро, з’єднує Великий Турунчук і Малий Турунчук. Назву виводять від тюркського апелятива «сторожовий пост». В р-ні с. Маяки, розташованому на Дністрі, в 1421 році було споруджено замок Малий Каравул, пам'ять про який залиши­лася в назві озера. Колишня назва Караулан, гадають, являє тюркську ізафетну конструкцію з означенням -ян (-ан) «бік, сторона». Дослівно: «Ка­раульний бік», тобто бік Дністра, де знаходиться караул.

Карп-Каш

Карпатський природний національний парк — розташований у північно-східній частині Українських Карпат, у верхів'ї Пруту, в межах Івано-Франківської обл. Засновано у 1980 році. Загальна площа 50,3 тис. га. Мета утворення — збереження унікальних для Централь­ної Європи природних ландшафтів, підтримання екологічного ба­лансу в регіоні. Назва ім. частини. парк — від пізньолатинського «відгороджене місце». Про означальну частину Карпатський — див. Українські Карпати. Назви природний і національний — прозорі.

Карпилівка — ріка, права притока Случі (басейн Горині). Основа назви Карпило (<Карпо).

Кастель — куполоподібний масив, одна з найбільших груп ла­колітів Південного берега Криму, між Гурзуфом і Алуштою. Назва від латинського «укріплене місце, фортеця». Але сучасного вигляду ця назва могла набути тільки через проміжну стадію існування в якійсь іншій мові (скоріше — італійській). Татари називали ма­сив Кастель-даг «Кріпосна гора» і Кючюк-Кастель «Мала форте­ця».

Катеринопіль (до 1795 року — Калниболото) — селище міського типу, районний центр Черкась­кої обл. Розташоване в долині р. Гнилий Тікич. Уперше згаду­ється в середині XVI ст. як Калниболото. 1795 році перейменоване по імені Катерини II. Колишня назва походить від кально «грязь» і болото, що колись було на околиці поселення.

Катлабух — озеро на південному-заході Одеської обл. Назва від тюркського «рогатка». Назву дістало за свою конфігурацію.

Каховка — місто, районний центр Херсонської обл. Розташоване на лівому березі Дніпра в зоні Каховського водосховища. Засноване 1791 року на місці зруйно­ваної турецької фортеці Іслам-Кермен «Свята фортеця», збудова­ної 1492 року. Сучасна назва від прізвища російського генерала В.В. Нечуй-Каховського, якому після розгрому турків і татар у Криму (XVIII ст.) було «пожаловано» землі в Придніпров’ї, де він засну­вав слободу Каховка. Назва утворилася за допомогою суф. -к(а) від ос­нови Кахов-. Від Каховки назва Каховське водосховище — на ріці Дніпро вище греблі Каховської ГЕС, м. Нова Каховка.

Кача — 1) ріка (колишня Біюк-Узень, Бююк-Езен — у верхів'ї) на Кримському п-ові, впадає в Чорне море; 2) селище міського типу (колишнє Олександро-Михайлівськ), підпорядковане Севастопольській міськраді АРК. Засноване 1912 року. Розташоване на південно-західному узбережжі Кримсь­кого п-ова, неподалік від гирла р. Кача, від якої й одержало наз­ву. Остання, імовірно, походить від тюркського «кочовище, місце проживання кочових народів». За іншим тлумаченням, назву Кача виводять від імені Кача, Качі, що менш вірогідно. Про колишню назву див. Біюк-Дере.

Качанівка — село, пам'ятка паркової культури, курорт на Черні­гівщині. Виникло в першій половині XVIII ст. Назва від прізвища землевласника Качановського. Відоме тим, що тут, у маєтку поміщиків Тарновських, бували в свій час Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь, І.Ю. Рєпін, М.І. Глінка, М.М, Ге, М.О. Врубель, І.М. Прянишников, В.Є. і К.Є. Маковські та інші видатні діячі літератури і мистецтва. Антропонімічне походження на -івка.

Качик — озеро на півдні Керченського п-ова. Назву виводять від тюркського каса і українського суфікса на означення здрібнілості -ик. Проте мож­ливе його походження від тюркського «мале».

Кашлагач — ріка, права притока Мокрих Ялів (басейн Самари). Назву виво­дять по-різному. Одні вбачають в ній татарське «зимове селище, зимівник» і «ліс». Дослівно: «Ріка, що протікає біля зимів­ника в лісі». Інші виводять від тюркського апелятива «край, сторона, межа, рубіж, берег» і тюркського форманта «крайній (що знаходиться збоку)». Дослівно: «Пограничний (межовий) гай». Таке тлумачення імовірніше.

Кая-Ке

Каяла — літописна ріка, на берегах якої 1185 року відбулася битва руських воїнів під проводом князя Ігоря з половцями. Місцеположення Каяли спірне, точно не встановлено. Деякі дослідники р. Каяла ототожнюють з Макатихою, притокою Голої Долини. З тюркського «скеляста». Кінцеве -ла пояснюється на тюркському ґрунті: -ly— прикм. тюркський суф., перетворений на -ла під впливом гідронімічного оточення.

Квасилів — селище міського типу Здолбунівського р-ну Рівненської обл. Роз­ташоване на залізниці Рівне — Здолбунів, біля р. Усті, ліва притока Го­рині. Основа назви: антропонім Квасило (від українського квасити «ро­бити щось кислим, незадовільним»). Очевидно, першопоселенець.

Кегичівка — селище міського типу, районний центр Харківської обл. Розташоване на залізни­ці Лозова — Красноград. Утворилося з двох хуторів — Доброіванівки і Єгорівки, що виникли в другій половині XVIII ст. і належали по­міщикові І.М. Апостолу-Кегичу. Від другої частини цього складно­го прізвища за допомогою суф. -івк(а) й утворилася назва К.

Келеберда — села: 1) (колишнє Калеберда) Кременчуцького р-ну Полтавської обл. Розташоване на лівому березі Дніпра; 2) Канів­ського р-ну Черкаської обл. Назва від латинського «вільно-відпущений, приспішник, прихильник». Київська Русь користувалася військовими загонами ко­чівників, з якими наш південь був зв'язаний безперервно протя­гом багатьох віків. Перебуваючи під захистом руської держави, тюркські кочівники почали вести осілий спосіб життя, поступово входячи до складу руського суспільства. Саме такими поселеннями і були сучасні села Келеберда. До цієї категорії топоні­мів відносять і Куманівку, Торчеськ, Печеніжин та ін.

Келеберда (Кереберда,Келебердянка) — ріка, ліва притока Дніпра. Протікає в Кременчуцькому р-ні Полтавської обл. Назва похідна від с. Келеберда — Кременчуцького р-ну. Варіант Кереберда — перекручення гідроніма Келеберда. Варіант Келебердянка вказує, що на­зва ріка походить від найменування с. Келеберда. Утворена від ос­нови Келеберд- та суф. -янк(а).

Кельменці — селище міського типу, районний центр Чернівецької обл. Розташоване на авто­магістралі Чернівці — Сокиряни. Відоме з 1559 року. За народними пе­реказами, назва від власного імені першопоселенця — корчмаря Кельмана. Утворена за допомогою форманта -ці.

Кемаль-Егерек — вершина Кримських гір, в Ялтинській яйлі. У перекладі з татарського означає «Гирло Кемаля».

Керамік (колишнє селище керамічного заводу № 25) — селище міського типу Ясинуватського р-ну Донецької обл. Розташоване на залізниці Горлівка — Красноармійськ. Засноване у 1957 році у зв'язку з будівництвом керамічного заводу. Назва від кераміка — вироби й матеріали, що їх одержують спіканням вогнетривкої глиняної сировини, а також різних мінеральних сумішей, — через керамічний завод > керамік — назва професії; спеціаліст, який виготовляє керамічні вироби. Безсуф. утворення.

Керч (Пантікапей, Кьрчев, Корчев) — місто-герой республікан­ського підпорядкування АРК, морський порт. Розташоване біля підніжжя г. Мітрідат, на березі підковоподібної затоки на сході Керченського п-ова. У першій половині VI ст. до н. е. на місці сучасної Керчі греки заснували м. Пантікапей, або Пантікапайон. Назва його, як гадають, походить від згадуваної в свій час р. Пантікап, що впадала в Меотиду (Азовське море). Більш імовірне поход­ження назви Пантікап від колишнього найменування Керченської про­токи Пантанкапа, яке дали їй скіфи і яке означало: «Шлях, про­хід для риби». Назва річки, слід гадати, також походить від най­менування протоки. В раннє середньовіччя Боспорос — столиця Боспорського царства. В XI ст. місто під іменем Кьрчева згаду­ється в руських літописах. У період кримського ханства — Герчь. Походження назви остаточно не з'ясоване, спірне. Гадають, що вона походить від давньоруського корч або керч «гори». Проте є пояснення ще кількох етимологій назви. ЇЇ виводять від основи крч (пор. криця), що вказує на розвиток металургії в р-ні Керчі. Існують й ін­ші версії, менш вірогідні. Звідси ж Керченська протока (колишня Пан­танкапа, Боспор Кімерійський, Таврійська протока, Єнікальська протока) — з'єднує Чорне та Азовське моря. Сучасна назва похідна від Керч, утворена за допомогою складної суфіксації -ен + -ськ. Колишня назва Пантанкапа дана скіфами і означала «Шлях, прохід для ри­би», ім. частина назви Боспор Кімерійський походить від грецького «віл», «перевіз». Дослівно: «воло­вий (чи коров'ячий) брід»; прикм. частина Кімерійський, очевидно, дана греками на відміну від Боспора Фракійського (теперішній Босфор). У колишній назві Таврійська відбилась назва народу таврів, Кімерійська — кімерійців. Назва Єнікальська від давньотатарського «широке озеро». За іншим тлумаченням, від тюркського «новий», арабського «озеро»; Керченський півострів — східна частина Кримського п-ова.

Кетроса, рідше Кетроси — ріка, права притока Дністра. Назва по­ходить від молдавського прикм. «кам'янистий», жіночий рід петроаса. Множинне Кетроси з'явилось, гадають, як відгідронімне найме­нування прилеглої до річки горбастої, кам'янистої місцевості.

Киз-Кир

Киз(Кизил)-Аул — мис, на півдні Кримського п-ова. Від татарського «червоний», «поселення».

Кизил-Кая — вершина Кримських гір у тому місці, де шосе Сім­ферополь — Алушта перетинає р. Ангару. Назва від татарського «червоний» і «скеля». Складена з червонуватих глинястих конгломератів.

Кизил-Коба — 1) група печер у Кримських горах. Розташо­вані на західному схилі Долгоруківського гірського масиву неподалік від с. Перевального на висоті 500 м у вапняковій ущелині. Наз­ва від татарського «червоний» і «печера». Дана за червону­вато-рожевий колір вапняку, що стрімкою стіною здіймається над ущелиною. Перші відомості про Кизил-Коба відносяться до по­чатку XIX ст.; 2) ріка, права притока Салгиру (басейн Азовського моря). Наз­ва похідна від найменування печер Кизил-Коба, неподалік від яких бере свій початок.

Кизилтаський Струмок (Кизил-Таш) — ріка, права притока Отузу (басейн Чорного моря). Прикм. частина складного гідроніма — сполу­чення двох татарських слів: «червоний» і «камінь», «скеля», ут­ворена за допомогою суф. -ськ. Ім. частина — апелятив, що пе­рейшов у власну назву. Дослівно: «Невелика ріка, що тече від червоної скелі».

Кизил-Яр — озеро, розташоване на узбережжі Каламітської затоки. Чорного моря в Криму. Назва з тюркського «червоний», «ур­вище», «яр».

Київ (Кыев, «маль градьць», «градькь мал», «градьць», «городькь», «город», «град», «великий град») — місто, столиця Київської Русі, сучасний місто-герой, столиця України. Розташоване на по­чатку середньої течії Дніпра, нижче гирла Десни. Основна час­тина Києва розташована на правому високому, досить погорбованому березі. Київ — одне з найдавніших міст світу, виникло в епоху формування слов’янських народів. Час його заснування, згідно з архео­логічними даними, відноситься до V ст. Історія ви­никнення Києва, його назви бере свій початок від літописного переказу, зафіксованого літописцем Нестором у «Повісті временних літ». Це була перша спроба пояснити виникнення Києва і поход­ження його назви. Нестор намагався також визначити соціальну приналежність Кия, зазначити, що він був князем, а не простим перевізником на Дніпрі, як твердили деякі його сучасники. Но­ві дослідження вказують, що Кий мусить пов'язуватися з чов­ном, який відігравав велику роль у віруваннях праслов'ян, — в обрядах, що відбувалися на воді і біля води. З човном асоціюєть­ся народ, яким керує човняр-цар. Дослідни­ки співставляють літописну легенду про Кия, Щека і Хорива з вір­менською легендою про трьох братів — Куара, Мелтея і Хореана, що в походження Києва вносить індійський струмінь. Літописна слов'янська легенда і легенда вірменська, очевидно, підносяться до спільного, надзвичайно давнього джерела часів ранньодержавних утворень. Київ був центром могутньої держави середньовічної Європи — Київської Русі, відіграв вели­ку роль у становленні та житті українського, російського, біло­руського та інших слов’янських народів. Упродовж часу Київ у різних народів мав різні назви. В ісландських сагах (І ст. н. е.) поселення, що існувало на місці Києва, було відоме під назвою Данапарштадір або Данапарста — «Місто на Дніпрі». Птоломей (II ст.) згадує місто на Дніпрі Метрополіє, яке, як гадають, також було розташоване на місці сучасного Києва. У візантійських записах (VI ст.) — Самбатос, в IX ст. — Кіоава, Куієва. Середньовічний географ Адам Бремен­ський місто називає Киве, перси в IX—X ст. — Kyjava, Kyjane. Труднощі в доведенні реальності Кия породили так звану куявську концепцію походження наймену­вання Києва. Вона спирається на схожість деяких західноєвропейсь­ких варіантів назви Києва, на тюрксько-арабські топоніми, а також на давньоруське слово куява, що збереглося у деяких слов’янських мовах: українською куява «вершина гори», польською kyjawy «піщаний горб» і подібне. Літописна версія виникнення Києва і походження його назви в дослід­женнях видатних вчених набула принципово нової оцінки. Та, незважаючи на очевидну легендарність Кия, його не обходять мовчан­кою, якщо хочуть вірно поставити перед собою завдання вив­чення політичної історії Києва з найдавніших часів. Посесив (Киевь) на -ев- від імені Кий, як і їхнє слов'янсь­ке походження, не викликають сумніву й не суперечать типовим моделям: історичним (ранньосередньовічним) — «територіально-родовий союз із містом... у центрі й очолюваний його старійши­ною князем».

Київська Русь — історична назва держави східних слов'ян. Спільна батьківщина українського, російського і білоруського народів. Назва давнього походження. Ім. частина складного то­поніма походить від Русь, прикм. — від назви центрального міс­та — Києва, утворена суф. -ївськ(а).

Кириківка — селище міського типу Великописарівського р-ну Сумської обл. Розташоване на р. Ворскла (басейн Дніпра). Засноване в кінці XVII ст. втікачами з Правобережної України на чолі з осаву­лом Кириком. Від цього імені за допомогою суф. -івк(а) й ут­ворилась назва.

Кирилівка (колишнє Горіле) — селище міського типу Якимівського р-ну Запорізької обл. Розташоване на узбережжі Азовського моря, на півострівно­му плато, яке з півночі омивається Молочним лиманом, а з південного-заходу і заходу — Утлюцьким. Засноване 1805 року переселенцями з Тамбовської і Во­ронезької губерній. Назва від імені першопоселенця Кирила Капустіна. Утворилася за допомогою суф. -івк(а).

Кирнасівка (колишнє Красносілля) — місто Тульчинського р-ну Він­ницької обл. Розташоване на автошляху Тульчин — Тростянець. Перша згадка відноситься до початку XVII ст. як Красносілля, назва якого, ймовірно, утворилася від словосполучення красне (чудове, гарне) село. Сучасну назву виводять від діалектного слова кирноси, так називали в цій місцевості вепрів, які колись тут водилися. Утворена від основи за допомогою суф. -івк(а).

Кит-Кір

Китай — озеро, розташоване в плавнях р. Дунай, на південному-заході Одеської обл. Назва від родового імені ногайців. Звідси, ймовірно, назва с. Китай Сакського р-ну АРК.

Кіїк-Коба (Кийикин Кобаси) — печера, розташована в Крим­ських горах, біля верхів'я р. Зуя, права притока Салгиру (неподалік від с. Лісна). Назва з тюркського «дикий, дикун», «печера». Дослівно: «Печера дикуна». У 1924 році тут уперше в нашій країні знайдено поховання неандертальців: дорослого і дитини. Ймо­вірно, подібні рештки знаходили раніше, за що й було дано та­ку назву.

Кілія — місто, районний центр, порт Одеської обл. Розташоване на лівому березі Кілійського гирла Дунаю. Вперше згадується в історичних доку­ментах кінця VII ст. до н. е. як давньогрецьке місто-колонія Лікостом — «Вов­ча печера». У 1041 році, під час походу князя Ігоря на Візантію, тут бу­ло засновано м. Києвець. У літописних джерелах Кілія згадується під назвою Нове Село (XIV ст.). Назву Кілія виводять по-різному: від тюркського «глинястий», від румунського «пристани­ще», проте найбільш імовірне тлумачення, за яким назву Кілія пов'язують з Александром Македонським. На ознаменування пере­моги над фракійцями в 334 році до н. е. на одному з островів, що ле­жать у гирлі Дунаю, за розпорядженням Македонського було збу­довано храм на честь міфічного героя Ахілла. Назва міста нібито й походить від цього імені. Потім вона була змінена на Акілію, а пізніше — на Юлію. Від назви міста походить найменування Кілійського гирла Дунаю — одного з трьох основ­них рукавів гирла ріки, відомого під назвою Кілійський Дунай.

Кільчень (Кильчень, Кильчен, Килчин та ін.) — ріка, права притока Сама­ри (басейн Дніпра). Походження назви остаточно не доведено. Отін припускає походження гідроніма з кримсько-татарського «розгалуження». Дослівно «Ріка, що має багато приток».

Кінбурнська коса — піщана обмілина на Чорному морі, між Дніпровським і Ягорлицьким лиманом в Херсонській обл. Поход­ження назви див. Кінбурнський мис.

Кінбурнський мис — на Чорноморському узбережжі, в Херсон­ській обл. Назву виводять від турецької фортеці, яка знаходилась на кінці коси аж до XVIII ст. Найме­нування фортеці від турецького «глина» і «мис, ніс» та українського суф. -ськ в розумінні «Глиняний мис». Назва поширилась і на Кінбурнську косу. Утворилася від дещо зміненої складної осно­ви за допомогою суф. -ськ(ий).

Кінська (Конка, Конські Води, Конские источники, Заливы Конских Водь, Илкисуй, Йилка) — ріка, ліва притока Дніпра. До XVIII ст. відома під назвою Конські (Кінські) Води. Стародавні греки нази­вали її Гіпакіріс. У XVIII ст. по ріці Кінська проходив кордон з Туреч­чиною, де вона була відома як Илкису (Йолки-су). Всі ці назви пов'язані зі словом кінь. Відстоюючи думку про зв'язок гідроніма зі словом кінь, підкреслюють, що назва, без сумніву, суто слов'янського українського походження. Інші назву виводять від турецького «стоянка», «стойбище», що менш ймовірно. «Кінський ареал» доповнюють гідроніми: Жере­бець (див.) — права притока Конки, Суха Конка — права притока Конки, а також Кінські (Конські) плавні, відомі як Великий Луг Запорізький (див.) — розташовані в басейн р. Кінська, від якої перейняли наз­ву. Назва, ймовірно, зумовлена тим, що в давні часи тут водили­ся дикі коні. Вони водилися в цій місцевості аж до кінця XIX ст.

Кіровоград (колишнє Єлисаветград, Кірове) — місто, обласний центр Кірово­градської обл. Розташоване на р. Інгул (басейн Південного Бугу). Засно­ване 1754 року за наказом імператриці Єлизавети Петрівни як форте­ця святої Єлизавети для захисту південних кордонів країни від наскоків турків і кримських татар. У 1775 році фортеця і населені пункти біля фортеці діс­тали назву Єлисаветград. З 1934 року — Кірове, а з 1939 року — Кіровог­рад. Сучасна назва від прізвища С.М. Кірова — одного з керівників колишньої Радянської держави.

Кіровськ (до 1934 року — Голубівка) — місто Луганської обл. Колишня наз­ва від прізвища сербського офіцера П. Голубова, що прийняв російське підданство. Засноване 1764 року. Сучасна назва від прізвища С.М Кірова. Антропонімічне утворення з суф. -ськ.

Кіровське — 1) (колишнє Ново-Крестівка) місто, підпорядковане Шах­тарській міськраді Донецької обл. Розташоване на сході області. Ви­никло 1954 року поблизу хутора Крестового (звідси колишня назва) в зв'язку з будівництвом кам'яно-вугільних шахт; селища міського типу: 2) (до 1915 року — Іслам-Терек, Іслам-Дірек) районний центр Кримської обл. Розташоване в степовій частині Кримського п-ова. Перша письмова згадка відноситься до 1788 року; 3) (до 1938 року — Обухівка) Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської обл. Пристань на Дніпрі. Засноване в другій поло­вині XVIII ст. Назви від прізвища С.М. Кірова — діяча колишньої Ра­дянської держави.

Кіч-Кл

Кічера — вершина Українських Карпат. За словником Б. Грінченка, кичера — «гора, вкрита лісом», місцевий географічний термін — просто «гора», наприклад, «кичера, звана Гропа».

Кічкас — ріка, ліва притока Дніпра. Назва з тюркського «мала ріка». Звідси ж назва колишнього м. Кічкас, значна час­тина якого з побудовою Дніпрогесу затоплена водами водосховища, а решта ввійшла до складу м. Запоріжжя. У кінці І тис. н. е. тут бу­ла переправа через Дніпро, відома на Русі під назвою Крарійського перевозу, «де перевозяться на Русь херсоніти [тобто купці з Криму], а печеніги в Херсоніт».

Кішка (Бака) — вершина Кримських гір. Розташована на південному-заході Сімеїза. Відома залишками будівель і поховань таврів — одних з найдавніших поховань на Кримському п-ові. Назва за схожість її обрисів з кішкою, що лежить. Паралельна назва нині вживається рідко. Походить вона від тюркського «жаба» і дана була, оче­видно, за те, що схожа своєю конфігурацією на жабу.

Клавдієво-Тарасове — селище міського типу Бородянського р-ну Київської обл. Розташоване на залізниці Київ — Коростень. Засноване 1900 року в зв'язку з будівництвом залізничної станції. Перша частина складного топоніма зберігає ім'я інженера-будівельника Клавдія Немішаєва, друга — за назвою села, розташованого неподалік. Утворена за допомогою присв. суф. -єв(о), -ов(е).

Клебань-Бик — 1) (Клебан-Бик, Клебін-Бик, Клепан-Бик, Кльопан-Бик та ін.) ріка, ліва притока Кривого Торця (басейн Сіверського Дінця). Назва від діалектного клебань «ковбаня» і тюркського прикм. «вели­кий» (див. Бик); 2) селище Костянтинівського р-ну Донецької обл. Заснування почалося 1946 року в зв'язку із спорудженням тут Клебань-Бикського водосховища, одного з найбільших в Донбасі. Назву перейняло від р. Клебань-Бик.

Клевань — місто Рівненського р-ну Рівненської обл. Розташо­ване на залізниці Рівне — Луцьк, неподалік від р. Горинь. Зга­дується у 1446 році. Назву виводять із латинського «парафіяльний священник», «місце пара­фії». Звідси ж Клебановиці (в тій же Волинській землі).

Клевень (Кливань, Клевна, Кленна, Кленушка) — ріка, ліва притока Сейму (басейн Десни). Назву виводять з балтійського, порівнюючи з литовським латвійським — «клен». Варіанти Кленна, Кленушка являють собою кальку (переклад) балтійської назви.

Клецька (Гутянка, Межир.) — ріка, ліва притока Случі (басейн Гори­ні). Назва, імовірно, від архаїстичного українського клець, клецька «чурбан, обру­бок, колода». Дослівно: «Коротка (куца) ріка». Колишня назва Гу­тянка вказує на розміщення на її берегах в минулому гути — примітивного підприємства з виробництва скла. Межирічкою звали за її положення між двома ріками — Случ і Стави.

Клива — вершина Українських Карпат. Назва від запозиченого з румунського місцевого географічного терміна клива «незаліснена гора (вершина)».

Клобук — згаслий вулкан в Українських Карпатах. Назва, від тюркського «шапка».

Кн-Ков

Княжа гора — 1) вершина Канівських гір. Тут, біля Княжої гори, у пер­ші ст. н. е. існувало слов’янське м. Родень. Назва Княжа гора дана на честь київського князя Святослава, для раті якого роденці виготов­ляли червлені щити і сталеві мечі; 2) підвищення у м. Львові, на якому галицький князь Данило Галицький у 1240—1250 роках побуду­вав місто-фортецю і назвав її Львовом.

Княждвір — Княждвірський тисовий заповідник — державний заказник тисового лісу в Карпатах, розташований біля с. Верхнього Івано-Франківської обл. Створений у першій половині XIX ст. За народним переказом, в урочищі, де тепер знаходить­ся заказник, колись були хороми князя Данила Галицького, де він відпочивав,— князів двір. Звідси й назва. Проте назва могла і не мати жодного відношення до князя Данила Галицького. В Карпатах і Прикарпатті князем називали не лише руського історичного князя, а й сільського старосту — при поселенні на «волоському праві».

Княже — озеро у центрі Полтавської обл., в гирлі р. Сліпорід. Княжі Байраки — ріка, права притока Омельника II (басейн Дніпра). Княжна — ріка, права притока Водолажки (басейн Дону). Назви свідчать про те, що зем­лі, на яких протікають річки чи розташоване озеро, належали князям (див. Княждвір).

Кобеляки — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на правому березі Ворскли, при впадінні в неї р. Кобилячок, відома в минулому як Кобеляк, Кобеляка. Із зростанням поселення значення р. Кобеляк, Кобеляка значно зменшилось, що й спричинилося до змі­ни її назви: за допомогою демінутивного суф. -ок перетворилася на похідну від міста (див. Кобилячок). Від останньої місто й дістало назву. Засноване на початку XVII ст., в 1647 році згадується як місто, що належало Полтавському козачому полку.

Кобилецька Поляна — селище міського типу Рахівського р-ну Закарпатської обл. Розташоване при злитті рік Крайня і Шопурка (басейн Тиси). Назва протягом часу кілька разів змінювалась. Після возз'єд­нання Закарпаття з Радянською Україною йому повернули ста­ру назву. Перша частина складного топоніма від хребта Кобила, неподалік від якого воно розташоване, за допомогою суф. гру­пи -ецьк(а). Ім. частина — від апелятива поляна, що перейшов у власну назву.

Кобилячок — річки: 1) (колишня Кобыльник, Кобылякь, Кобилянек) ліва притока Дніпра; 2) (колишня Кобылячка, Кобеляка) права притока Ворскли (басейн Дніпра). Назву відносять до зоогеографічного семантичного ряду. Утворилась від основи ко­бил- за допомогою форманта -ячок.

Кобрин (Кобрина) — ріка, права притока Маньки (басейн Дніпра). Назву виводять від слов’янського словосполучення з префіксом ко- та давньослов’янською основою «грязь»..

Ковель — місто, районний центр Волинської обл. Розташоване на р. Турія, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Вперше згадується в документах під 1310 роком як с. Ковле. Походження назви не встановлено. Дехто її виводить від власного імені (прізвиська), в основі якого лежить давньослов’янське «зрада, засада».

Ковжига — ріка, ліва притока Ворскли (басейн Дніпра). Назву виводять від полонізованої форми українського апелятива коврига. Існує інше тлумачення (див. Коврай).

Коврай (Каврай) — річки: 1) ліва притока Ірклію (басейн Дніпра); 2) ліва притока Супою (басейн Дніпра). Назву виводять від діалектного каурай «сухий ко­миш». Інші гідронім Каврай виводять від основи слов’янського дієслова «текти, протікати» та преф. Ко-/Ка-, оформлення суф. -ай.

Ковсуг (Ковсюг, Ковсюх, Ковсюга, Койсуг, Койсу) — ріка, ліва притока Євсугу (басейн Сіверського Дінця). Назва від тюркського — «вівця», «вода, ріка». Дослівно: «Овеча ріка» (ріка, в якій напувають овець). Звідси ж: Койсу — ріка, права притока Альми (басейн Чор­ного моря).

Ког-Козацьке

Когильник (Кундук) — ріка, впадає в лиман Сасик (Кундук), роз­ташована між ріками Прут і Дністер. Припускають, що назва є транс­формацією давньотюркського «каганат, князівство» (див. Кагамлик). Більш вірогідно, що походження гідроніма таке саме, як і Кагальника — ріка в басейн Дону в Ростовсь­кій обл. Росії: тюркське (ногайське) «трава». Ріка тече по трав'яному ложе.

Кодацький поріг — перший поріг на Дніпрі. Виступав з води біля с. Старі Кодаки, за 18 км нижче від Дніпропетровська. Звідси й назва. Давньоруська назва «Не спи», тобто будь насторожі. Затопле­ний водами водосховища.

Кодима — річки: 1) (Кодимь, Кудимь, Кодома) права притока Південного Бугу; 2) (Кодимо, Кодемо, Кодемка) права притока Бахмуту (басейн Сіверського Дінця); 3) права притока Висуні (басейн Інгульця). Походження назви остаточно не з'ясоване. Припускають, що вона походить від удмуртського діалекту «болото», «ріка, що протікає болотистою місцевіс­тю». На користь етимології говорить те, що в басейні Кодими знаходиться ойконім Балта. Назва Кодима була занесена в гідронімію Правобережної України кочовими племенами, до складу яких входили фіно-угри. Інші виводять назву від алтайського Катунь і, на їхню думку, вона була перенесена кочівниками з Алтаю. Слово походить від монгольського хатин — «жінка, цариця»; 4) місто, районний центр Одеської обл. Перша письмова згадка відноситься до 1784 року, коли Кодина була селом, через яке проходив шлях із Поділля до Білгородської орди і Кримського ханства. Розташоване на залізниці Одеса — Жмеринка, на р. Кодимі (права притока Південного Бугу), від якої й перейняло своє найменування.

Кодра — ріка, права притока Тетерева (басейн Дніпра). Єдиної загальної етимології гідроніма Кодра поки що немає. Назву пов'язують з молдавським кодра «дрімучий ліс», вважаючи, що Кодра протікає серед лісів.

Козак — рукав у пониззі Дніпра. За народними переказами, так називали цей рукав турки в XVI—XVII ст. Боячись частих напа­дів запорізьких козаків, вони контролювали цю територію і го­ворили: «Не ходи на Козак, там небезпечно». Приклад переходу апелятива у власну назву.

Козаринівка — див. Казарська.

Козарівська — ріка, ліва притока Ропочева (басейн Серету). Назва від антропоніма Козар: долина належала Козареві. Прізвище — від апелятива козар «пастух кіз». Назва утворилася за допомогою двоелементного суф. -івськ(а).

Козарка — річки: 1) ліва притока Росави (басейн Дніпра). Щодо поход­ження назви існує кілька тлумачень. Більш вірогідне те, за яким гідронім виводять від казара, казарка — рід птахів з ро­дини качачих, які в минулому водилися на берегах річки. Саме слово казарка в українську мову ввійшло з турецького «гуска»; 2) права притока Смілистого (басейн Серету). Бере початок від г. Казари, звідси й виводять назву річки. Назва г. Казари від козар «пастух кіз»; 3) лівий рукав Дніпра в Полтавській обл. Біляава, супроти літописної фортеці Родня — одного з опорних пунктів Київської Русі, як га­дають, було стійбище хозар (казар), кочових племен, котрі жили в степах південно-західної Європи в кінці І тис. н. е. Утворення за допомогою суф. -к(а).

Козацька (Козацьке Річище) — ріка, права притока Дніпра; Козацьке (Криве) — ріка, правий рукав Дніпра. Тут же с. Козачі Лагері. Назва від ко­зак (див. Козак). Дана за розташування у минулому на берегах ріки козацьких з'єднань, про що говорить варіант Козацьке Річище і с. Козачі Лагері. Варіант Криве — за конфігурацію рукава (річища). Прикм. утворення на -цька.

Козацьке — селище міського типу Бериславського р-ну Херсонської обл. Розта­шоване на правому березі Дніпра. Засноване 1782 року селянами-переселенцями з Курської, Рязанської, Тамбовської, Могильовської губерній. Назва від невеликої степової р. Козак, біля якої було засно­ване поселення.

Козацькі-Кок

«Козацькі Могили» — музей-заповідник, пам'ятник незламної мужності наших предків. Розташований на стику трьох областей: Волинської, Рівненської та Львівської, неподалік від м. Берестеч­ко Горохівського р-ну Волинської обл., на тому місці, де в 1651 році відбулась відома історична битва запорізьких козаків з польською шляхтою. Триста козаків, оточені з усіх боків, відстоюючи сво­боду і незалежність українського народу, полягли в жорстокій сі­чі, але зброї не склали і ворогові не здались.

Козача Лопань — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Розташоване в верхів'ї р. Лопань, ліва притока Уди (басейн Сіверського Дінця). Звідси назва ім. частини складного топоніма. Означальна — від прикм. козачий: селище засноване козаками-переселенцями у 1760 році.

Козелець — селище міського типу, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на р. Ос­тер (басейн Десни). Час заснування невідомий. Вперше згадується на початку XVII ст. Гадають, що назва походить від давньоруського козель, козьль «козел», звідси козелеск «козиний ліс». У давні часи в лі­сах Полісся водилося багато кіз.

Козельщина — селище міського типу, районний центр Полтавської обл. Спочатку це було укріплення для захисту південних земель Переяславського князівства від нападів тюркських племен. Саме ж поселення виникло в дру­гій половині XVIII ст. Назву виводять від прізвища землевласни­ків Козельських. Утворилося за допомогою суф. -щин(а) від коре­ня козел-.

Козин — ріка, ліва притока Стубли (басейн Горині). Прикм. утворення на -ин від антропоніма коза. Звідси Козівка — ріка в басейні Південного Бугу. Суф. утворення на -івка.

Козли — вершина в Українських Карпатах. Розташована в Чорногорі. Складена з так званих магурських твердих пісковиків і має форму заокруглених скель, схожих на гірських козлів. Звідси й назва.

Козлівка — ріка, права притока Росі. Назву пов'язують з російським діалектом козел «омут, водоворот в реке». Не виключаються варіанти тлумачення від найменувань рослин: укр. козел або «борщ» (козлики, бедринець), або від антропоніма Козел.

Козятин — місто, районний центр Вінницької обл. Розташоване у верхів'ї р. Гуйви, правої притоки Тетерева (басейн Дніпра). Виникло в зв'язку з бу­дівництвом залізниці Київ — Одеса 1870 року. Збудовану залізничну станцію бу­ло названо іменем с. Козятина, розташованого поблизу, яке вперше згадується за часів гайдамаччини як село, однак, слід га­дати, воно існувало задовго до того. Назву виводять від старослов’янського власного імені Козята на зразок Путята. Назва утворилася від основи козят-і суф. -ин.

Койсу (Кой-Су) — про походження назви див. Ковсуг.

Коктебель (з 1944 року по 1997 рік — Планерське) — селище міського типу, підпорядко­ване Феодосійській міськраді АРК. Кліматичний курорт. Розта­шоване на узбережжі Чорного моря, на автошляху Феодосія — Алушта. Назву виводять з давньоарабської, причому по-різному: одні як «долина синіх гір», інші — «серед синіх скель», ще інші — «по­селення серед синіх вершин». Назва Планерське від планер — лі­тальний апарат, що не має власної механічної тяги. Починаючи з 1923 року тут відбуваються змагання з планерного спорту.