Українська топономіка на літеру Л

Літ-Лоп

Літин — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Згар, правій притоці Південного Бугу. Вперше згадується в першій половині XV ст. Походження назви точно не встановлено. За переказом, його заснував литовський воєвода Літк (Літа), який побудував тут замок. Найменування міста виводять також від літ «болотис­та місцевість» та суф. -ин. Таке тлумачення менш вірогідне.

Лов'ятин — ріка, права притока Тясмина (басейн Дніпра). Назва, ймовірно, балтійського походження.

Лознище — озеро, на північному заході Чернігівської обл. Назва від основи лоз- (див. Лозова) за допомогою суф. -ищ(е). Останній вживаєть­ся на означення місця, де колись щось знаходилось, в даному ра­зі колись росли лози.

Лозова — досить поширений гідронім. У СГУ внесено 19 рі­чок під цією назвою. Утворилася від апелятива лоза за допомо­гою суф. -ов(а). Звідси ж Лозовенька — річки: 1) ліва притока Береки (басейн Сіверського Дінця); 2) ліва притока Уди (басейн Сіверського Дінця). Назва похідна від Ло­зова, утворилася суф. -еньк(а); Лозовок — ріка, права притока Дніпра, утво­рення на -ок, що підкреслює відтінок зменшеності. Лозуватка — ріки. Під цією назвою в СГУ подано 13 річок. Назва утворилася від основи лоз- за допомогою суф. -уват + суф. -к(а). Лозова — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване на півдні області на перехресті важливих залізниць. Виникло в кінці 60-х років XIX ст. у зв'язку з будівництвом Курсько-Харківсько-Азовської залізниці і залізничної станції. Назву запозичено у посада Лозова, що був розташований за 3,5 версти від залізничної станції, біля витоку р. Лозова. Лозове (до 1949 року — Торфорозробка) — селище міського типу Деражнянського р-ну Хмельницької обл. Розташоване на р. Вовчик (басейн Південного Бугу). Виникло в 1929 році у зв'язку з розвитком торфового промислу, звідси первинна на­зва. У долині ріки неподалік від торфорозробок багато лози.

Локачі — селище міського типу, районний центр Волинської обл. Розташоване на правому березі р. Луга, права притока Бугу. Перша згадка в документі, що відно­ситься до 1542 року, в якому говориться про продаж містечка Локачі кня­зеві Сангушкові. Походження назви не встановлено. Існує кіль­ка версій. Одні тлумачать її походження від давньоруського локы «калюжа, низовинне заболочене місце» через найменування мешканців ці­єї території локачів. Є й інші гіпотези. Найбільш вірогідно — це множинна форма від антропоніма Локач, реально засвідченого в слов’янському ономастиконі.

Локниця — річки: 1) ліва притока Стоходу (басейн Прип'яті); 2) права притока Свидівки (Болотниці) (басейн Прип'яті). Існує кілька гіпотез щодо по­ходження назви Локниця. Одні виводять її від давньослов’янського локи, докове «ка­люжа, дощ» або ж Іикпа — «болотяне місце». Інші — від давньослов’янського локня «лікоть, вигин річки» в розумінні «звивиста», дана за вели­ку кількість меандр, що вірогідніше. Звідси, ймовір­но, Локня — річки: 1) ліва притока Виру (басейн Десни); 2) права притока Ворскли (басейн Дніпра); 3) права притока Клевені (басейн Десни); 4) ліва притока Реті (басейн Десни); 5) права притока Псла (басейн Дніпра); 6) права притока Сули (басейн Дніп­ра); 7) права притока Сейму (басейн Десни). Звідси ж Локнянка — ріка, ліва притока Виру (басейн Десни). Утворилася від основи Локн- за допомогою суф. -янк(а).

Лопань (Лопин, Лопина, Лопаюс) — ріка, ліва притока Уди (басейн Сіверського Дінця). В деяких російських говірках слово лопань означає «колодязь на багні, на болоті». Вважають, що первісно лопань означало «вода, яка б'є назовні», походить від лопатись, лопнути. Інші дослідники у схожій назві — Лопанка, права притока Ропші (басейн Десни, Росія), вбачають балтійський гідронім. Звідси давньопруське, литовське, латвійське в розумінні «лисиця». Як вказують дослідники, в цьому районі ми зна­ходимо унікальне сусідство балтійських, іранських і слов’янських етнічних елемен­тів. Суф. -ань вторинного походження на слов’янському ґрунті під впливом топонімічного оточення.

Лопатин — селище міського типу Радехівського р-ну Львівської обл. Розташова­не на перетині автошляхів Радехів — Броди, Берестечко — Бузьк. Перша письмова згадка відноситься до 1366 року. Існує кілька гіпотез про походження назви. Найбільш імовірна думка, яка виводить її від давньоруського (очевидно, язичницького) імені чи прізвища Лопата. Утворення від основи Лопат- і суф. -ин.

Лопатина — ріка, права притока Івоту (басейн Десни). Назва від українського діалекту лопатина «заглиблення в ґрунті невизначеної форми», «низовинне місце, що затопляється сніговою водою». Дослівно: «Невелика ріка, що пересихає». Звідси ж Лопатиха — ріка, ліва притока Дніпра. Назва утворилася від ос­нови лопати- за допомогою суф. -их(а).

Лопатник — потік, ліва притока Пруту (басейн Дунаю). Назва від українського діалекту лопаття «латаття». Дослівно: «Ріка, багата лататтям».

Лаб-Лас

Лабич — ріка, ліва притока Остра (басейн Десни). Топоров і Трубачов назву здогадно виводять від балтійського в означенні «хороший» або ж від давньопруського «доброрічка».

Ладан — селище міського типу Прилуцького р-ну Чернігівської обл. Розташо­ване на р. Удай (басейн Сули). Відоме з 1619 року. За народними пере­казами, поселення виникло на місці божниці Ладо (Лад, Рад — міфічна особа у слов'ян, поганський бог сонця, згодом весілля, кохання і добробуту). Звідси, очевидно, й назва.

Ладижин — селище міського типу Тростянецького р-ну Вінницької обл. Розта­шоване на правому березі р. Південний Буг. Перша письмова згадка від­носиться до 1362 року. Походження назви остаточно не з'ясовано. Існує дві гіпотези. За однією, назву одержало від стародавнього літописного поселення Лодяжин, що було зруйноване татаро-монголами, по­близу якого виникло сучасне селище. Назву літописного Ладижин виводять від іме­ні язичницької (поганської) богині Лади. За іншою, на­зву виводять від слов’янського ладо. У слов'ян це слово означало «зарос­ті, що утворилися на місці запустілого поселення». Однак гадають, що утворення відбулося не безпосередньо від цього тер­міна, а через антропонімічний проміжок — від імені Ладига, за допомогою суф. -ин.

Ладижинка — ріка, ліва притока Коломаку (басейн Дніпра). Назва від Ла­дижин, принесена звідти переселенцями-втікачами від турецького агре­сії, та демінутивного суф. -к(а).

Лази — вершина Українських Карпат. Назва, імовірно, від міс­цевого географічного терміна лаз «сіножать (поляна) в лісі». Звідси ж Лазівщана — ріка, ліва притока Чорної Тиси (басейн Дунаю). Дос­лівно: «Ріка, долина якої багата сіножатями». Утворена склад­ним суф. -івщан(а).

Ланівці — селище міського типу, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на розлогій рівнині при впадінні річок Буглівки і Жерді в р. Жирак (басейн Прип'яті). Час заснування невідомий. Вперше згадується в докумен­тах 1444 року. Назва, очевидно, пов'язана з терміном лан — поземельна міра в шляхетській Польщі і феодальній Литві та на загарбаних ни­ми українських землях в XIV—XVIII ст.; основне мірило феодальних повинностей залежного селянства. Назва від лан за допомогою суф. -івець (назва жителя), -івці — множина > Ланівці (ойконім).

Ланна — ріка, ліва притока Орчику (басейн Дніпра). Назва від лан — на­родна назва поля, ниви. Дослівно: «Польова, протікає серед ла­нів». За походженням слово лан німецьке, яке в XIV ст. че­рез польську мову було запозичене в українську у значенні «орна зем­ля».

Ланчин — селище міського типу Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване в передгір'ї Карпат, на лівому березі р. Прут (басейн Ду­наю). Засноване в X ст. в урочищі Ланок — великій рівнинній ді­лянці серед лісу над р. Прут, на якій обробляли землю, з сировиці — соляної води джерел, що існують і нині, — варили сіль. Назва урочища Ланок збереглася до цього часу. Утворена від топооснови лан- (див. Ланна) і суф. -ин. Літера -ч- служить інтер­фіксом (частиною слова, що з'єднує основу і суф.).

Ларга — ріка, ліва притока Пруту (басейн Дунаю). Колишня назва Текуч (від текти). На березі річки розташоване с. Джикотяни, яке колись називалося Ларга від молдавського ларг «широкий» за розтягнутість села вздовж річки. Назва села перейшла й на річку.

Ластівчине гніздо — унікальна архітектурна споруда, пам'ятка архітектури. Розміщена на мисі Ай-Тодор у Місхорі, в Криму. У 80-х роках XIX ст. відставний генерал, який приїхав сюди на лікування, побудував тут дерев'яний будиночок. Згодом його ку­пила московська купчиха Рахманова, перебудувала і назвала «Ластівчиним гніздом». У 1911 році будинок потрапив до нового гос­подаря — бакинського нафтопромисловця Штейгеля. Будинок було знесено і на його місці під керівництвом інженера А. Шервуда — сина відомого архітектора В. Шервуда, було побудовано оригінальну кам'яну споруду в готичному стилі, яка й зберегла­ся до нашого часу. Нова назва «Замок кохання» не прижилася, за будівлею закріпилась попередня назва — «Ластівчине гніздо». Назва за подібність до ластівчиного гнізда, приліпленого до стрімкої стіни.

Лат-Лиман

Латориця — річки: 1) ліва притока Бодрогу (басейн Тиси), відома з 1248 року; 2) права притока Стиру (басейн Прип'яті). Походження назви остаточно не з'ясовано. Запропоновано ряд гіпотез. За однієї її виво­дять від румунського діалекта «швидкий, бистрий, бурхливий». Дехто наголошує на кельтському походженні, зіставляючи з гідронімами Франції Латара, Латера. Існують й інші гипотези. Дехто кореневе Лат-/Лот-співвідносить з праслов’янським дієсл. «швидко, стрімко рухатися (про воду)», вважаючи, що на основі чергування виникло апелятивне латар (з варіантами). Таким чином дослідник відносить гідронім Латориця до архаїстичного слов'янізму.

Лебедин — місто, районний центр Сумської обл. Розташоване на р. Вільшанка (басейн Десни). В Дулінському перемир'ї, укладеному 1618 року, згадуєть­ся Лебединська сторожа (Лебедян). ЇЇ будівництво як укріплення на південному кордоні російської держави почалося 1616 року. У 1654 році, рятую­чись від гніту польської шляхти і нападів турко-татар, переселен­ці з Правобережної України поселились на Лівобережжі; на міс­цях трьох слобід — Леб'яжий город, Кобища і Довгалівка — зас­нували місто під назвою Леб'яжий город. Сучасна назва дещо видоз­мінена. Колишня назва походить від оз. Лебедин (Лебедине, Леб'яже), котре розташоване на околиці міста і на якому, за переказом, во­дилося багато лебедів. Припускають також, що топонім виник від прізвища Лебідь, що менш вірогідно. Словот­ворчим засобом служить суф. -ин.

Лебедине — озеро: 1) на південному-сході Чернігівської обл.; 2) на південному-сході Сумської обл.; 3) на південному-сході Івано-Франківської обл. Назва від лебідь — рід птахів родини качачих підродини гусячих. У минулому на озерах водилися лебеді. Утворився гідронім за допомогою суф. -ин(е). Звідси ж Лебединець — ріка, права притока Гуйви (басейн Тетерева). Утворення від основи лебед- за допомогою суф. -инець; Лебединка — ріка, ліва притока Тясмину (басейн Дніпра), назва утворилася за допомогою суф. -инк(а); Лебедиха — ріка, ліва притока Дніп­ра, утворення з суф. -их(а); Лебедишка — річки: 1) лівий рукав Дніпра в Запорізькій обл.; 2) лівий рукав Дніпра в Херсонській обл. Назви утворилися за допомогою суф. -ишк(а); Лебедівська — ріка, права притока Дніпра, утворення за допомогою склад­ного суф. -івськ(а); Лебідь — ріка, ліва притока Десни. Безсуф. утворення від апелятива лебідь.

Лебедячі (Лебедині) острови (колишнє Сари-Булатські) — о-ви, розташовані на північному-заході від Кримського п-ва в Каркінітській затоці Чорного моря. Філіал Кримського заповідно-мисливського гос­подарства — заповідник білих лебедів. Звідси сучасна назва. Колишнє найменування від назви мису — Сари-Булат.

Лемиць — ріка, права притока Дністра. Ймовірно, назва від лема, лемиця діалектне «трясовина, драговина, мочар». Дослівно: «Ріка, багата трясовинами». Звідси, очевидно, і Лемля — ріка, ліва притока Ірші (басейн Тетерева).

Леніна — селище міського типу Лутугинського р-ну Луганської обл. Розташо­ване поблизу залізниці Родакове — Лутугине. Виникло в 1947 році навколо шахти імені В. І. Леніна. Леніне (колишнє Сім Колодязів) — селище міського типу, районний центр АРК. Розташоване на залізниці Джанкой — Керч. Ви­никло в кінці XIX ст. Ленінське — селище міського типу: 1) підпорядковане Свердловській міськраді Луганської обл. Розташоване на за­лізниці Ровеньки — Свердловськ. Засноване у 1900 році; 2) підпо­рядковане Дзержинській міськраді Донецької обл. Розташова­не неподалік від залізниці Костянтинівка — Горлівка. Назви по імені В.І. Леніна.

Ленківці (колишнє Леньківці) — селище міського типу Кальменецького р-ну Черні­вецької обл. Розташоване неподалік від Дністра. Вперше згаду­ється в документах 1488 року як Ленцовичеве село, тобто село Ленцовича. Утворене за допомогою суф. -івц(і).

Лета — ріка, ліва притока Стиру (басейн Прип'яті). Гідронім вважають місцевим дослов’янським індоєвропейським реліктом.

Либідь — ріка, права притока Дніпра в м. Києві, бере початок поблизу залізничної станції Київ-Волинський, гирло біля селища Корчуватого. У минулому була повновод­ною і використовувалась для місцевого судноплавства. Поход­ження назви не ясне, є багато гіпотез. Гадаємо, найбільшої уваги заслуговує творення її від індоєвропейського «вода», «багнисте місце» із праслов’янським суфіксом. Літописний зв'язок гідроніма з іменем дівчини (сестри Кия, Щека і Хорива) — наслі­док пізнішого переосмислення.

Лиман — озеро: 1) на Чорноморському узбережжі в АРК; 2) на південному-заході Полтавської обл.; 3) на північному-сході Дніпропетровської обл.; 4) на півночі Донецької обл.; 5) на півночі Полтавської обл.; 6) на південному-сході Херсонської обл.; 7) два озера в центральній частині Харків­ської обл. Географічний термін лиман походить від грецького «га­вань», «бухта, затока при впадінні ріки в море», запозичене в українську мову через тюркську мову. У наш час слово лиман має подвійне зна­чення: а) затоплене морем гирло ріки або балки. Звідси загаль­на назва багатьох лиманів. Від них виникли власні назви пере­лічених вище лиманів узбережжя Чорного і Азовського морів, а також Дніпровський (Дніпро-Бузький), Дністровський та ін.; б) затоплені водами пониження на плоскій низовинній місце­вості. До них відноситься оз. Лиман у Харківській обл.; 8) селище міського типу Зміївського р-ну Харківської обл. Розташоване на автошляху Зміїв — Балаклія, на північний-захід від оз. Лиман, від якого й перейняло наз­ву. Засноване 1682 року.

Лиманс-Лисо

Лиманське — селище міського типу Одеської обл. Розташоване на березі лиману, розширеного гирла р. Кучурган. Звідси й назва. Засноване в кін­ці XVIII ст.

Лиманчук (колишнє селище шахти № 1) — селище міського типу, підпорядковане Сніжнянській міськраді Донецької обл. Розташоване в басейн р. Міус (басейн Азовського моря), на схід від райцентра. Виникло в зв'яз­ку з будівництвом вугільної шахти у 1957 році. Назву виводять від урочища Лиман, низовинної місцевості, яка в минулому залива­лася водою. Утворена за допомогою суф. -чук.

Липа — річки: 1) ліва притока Дністра; 2) ліва притока Розтоки (басейн Дністра); 3) ліва притока Стару (басейн Прип'яті). Походження назви остаточно не з'ясоване. Вказують на наявність в гідронімі елемента -па, який є не суфіксом, а самостійним словом, що засвідчено в балтійських мовах і оз­начає «ріка». Інші дослідники гідронім Липа відносять до дослов’янського шару, вважаючи його іллірійського походженням, в якому первинним варіантом гідроніма був Лупа, де -упа в значенні «ріка». Таке тлумачення вва­жають вірогідним. В іллірійську мову гідронім, очевидно, потрапив з індоєвропейського з наголосом на другому складі. Звідси ж Гнила Липа (див. Гнила). В українській мові назву переосмисле­но, в ній вбачають слово липа — рід дерева з родини липових. По­хідні від Липа: Липець — ріка, ліва притока Харкова (басейн Сіверського Дінця); Липецька — ріка, права притока Тилігулу (басейн Тилігульського лиману); Липка — ріка, права притока Єзуча (басейн Дніпра); Липчик — ріка, ліва притока Липця (басейн Сіверського Дінця); Лип'янка — річки: 1) ліва притока Товмача (басейн Південного Бугу) і 2) ліва притока Старовірівки (басейн Орелі), утворилася за допомогою суф. -янк(а).

Липова Долина — селище міського типу, районний центр Сумської обл. Розташоване у вер­хів'ї р. Хорол (басейн Псла). Засноване в другій половині XVII ст. Назву виводять від долина з означенням липова (пор. Липовець).

Липовець — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Соб (басейн Південного Бугу). Перша письмова згадка відноситься до XIV ст. За народними переказами, назва походить від липового гаю, який ріс на околиці поселення і в якому жителі ховалися під час та­тарських набігів. Утворилася за допомогою суф. -ець від основи прикм. липов(ий).

Липчик — див. Липа.

Лип'янка — див. Липа.

Лиса Гора — вершина: 1) Верхньодністровської рівнини у Львівсь­кій обл.; 2) Придніпровської височини у Запорізькій обл.; 3) Розточчя у Львівській обл. та ін. Назва від прикм. лисий, дана за голу (лису), не вкриту лісом вершину. Лиса Гора Придніпровської височини у XVI ст. була відома як Біла Гора (так її називали за світлі гірські породи).

Лисичанськ — місто, районний центр Луганської обл. Розташоване на р. Сів. Донець (басейн Дону), в урочищі Лисичий Байрак. Колись тут була і слобода Лисичий Байрак, заснована українськими козаками на початку XVIII ст. як сторожовий пікет. Поселення виникло в 1795 році. За народними переказами, в урочищі водилося багато лисиць. Назва Лисичанськ утвори­лась, очевидно, за допомогою суф. групи: спочатку -ан(и) (лисичани), а потім від лисичан- + -ськ.

Лисогір (Лисиця, Лисогорка) — ріка, ліва притока Удаю (басейн Сули). Слов’янське складне гідронімічне утворення. Варіант Лисиця вказує на відношення його до зоогеографічного семантичного (смис­лового) ряду, пов'язаного з лисицею. Назва могла бу­ти перенесена з мікроороніма — невеликої гірки, кручі, де во­дилися лисиці. Не вик­лючено, що гідронім Лисогір походить від оронімічного словосполу­чення Лиса гора.

Лися-Лі

Лисянка — селище міського типу, районний центр Черкаської обл. Розташоване на берегах Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу). Засноване в XVI ст. втікачами з поневолених литовцями земель. Археологічні пам'ятки вказу­ють на те, що тут в IX—X ст. існувало городище. Перша пись­мова згадка відноситься до 1622 року. Як свідчать документи Лисянського районного краєзнавчого музею, Лисянка дістала назву, очевид­но, від назви Лиса Гора, що розташована неподалік. Ім'я гори походить від того, що її гола вершина здавна здіймалася серед густих, колись непрохідних лісів. Утворилася назва за допомо­гою суф. -янк(а). В Лисянці у дячка вчився хлопчаком Т.Г. Шевченко.

Литвинка — річки: 1) права притока Багви (басейн Південного Бугу); 2) правий рукав Дніпра. Протягом XIV ст. українські землі, за винятком Захід­ної Волині і Галичини, опинилися під владою Литви. Спочатку литвинами називали самих литовців, а пізніше почали називати так білорусів, тому що Білорусія значно рані­ше ввійшла до складу Литви. Топоніми, які виникли у цей пе­ріод, притаманні тим районам, де в минулому проходили межі Литовської держави. Назва річки від апелятива литвин за допо­могою суф. -к(а). На цій же основі виникли топоніми: Литвинове гирло — одне з гирл Нижнього Дніпра. Назва утворилася за допомогою суф. -ов(е).

Лишній поріг (Личний поріг) (давньоруською — Наперезуй, варяги нази­вали Струвун) — восьмий поріг на Дніпрі. Виступав з води за 15 км нижче від порога Будила. Назва від прикм. личний — віт­рильний мотузок, зроблений з лика. Згодом назва набула семан­тично більш ясного для новішого часу означення — лишній. Лишній поріг мав глибокі природні проходи, а тому не становив перешкоди для судноплавства. Тут можна було трохи перепочити. Звідси назви Наперезуй і Струвун. Ці дієслова означали «нав'язуй, розперезуй» (вітрила). Нині Лишній поріг затоплений водами водосховища.

Лівадія — селище міського типу Ялтинського р-ну АРК. Курорт. Розташоване на південному узбережжі Чорного моря. Як населений пункт існувало ще за серед­ньовіччя. Назва, ймовірно, від грецького «луки». Закінчення -я служить словотворчим засобом.

Лівобережна Україна (Лівобережжя) — історико-географічна назва частини території України, розташованої на лівому березі Дніпра. Звідси й назва. Термін Лівобережна Україна вперше згадується в XVII ст. як Лівобережна Гетьманщина. Походження ім. частини топоні­ма див. Україна. Згідно з Андрусівським перемир'ям (1667 року), зна­ходилась на автономному положенні в складі царської Росії. На чолі стояв гетьман. Звідси Гетьманщина.

Лізна — річки: 1) (Лозна, Лозная, Лезная, Лозовая) ліва притока Деркулу (басейн Сіверського Дінця); 2) (Лозная, Лознянка, Лозняна) права притока Айдару (басейн Сіверського Дінця). Назва від діалектного лізна, лозна, лозо­ва (див. Лозова). Звідси ж Лізниця — річки: 1) ліва притока Жерева (басейн Прип'яті); 2) (Лозниця) права притока Норина (басейн Прип'яті); 3) (Лозниця) ліва притока Ужа (басейн Прип'яті). Назва утворена від основи лізнза допомогою давнього гідронімічного суф. -иц(я).

Лісківець (Лісковец, Лисківець) — ріка, ліва притока Виженки (басейн Пруту). Назва похідна від діалектного ліска «ліщина». Утворена суф. -ець від прикм. лісковий. Приклад стандартної на Буковині моделі для творення гід­ронімів від назв рослин. Звідси ж Малий Лісковець — ріка, ліва притока Лісківця (басейн Пруту).

Лісна — річки: 1) ліва притока Тетерева (басейн Дніпра); 2) притока Ірпеня (басейн Дніпра); 3) рукав Дніпра на Дніпропетровщині. Назва від ліс, утворена суф. -н(а), вказує на розташування русел річок у лісі. Звідси ж Лісова Кам'янка — ріка, ліва притока Тетерева (басейн Дніпра), ут­ворена від основи ліс за допомогою суф. -ов(а). Друга складова частина гідроніма — Кам'янка — своє ім'я одержала за кам'янис­те русло (див. Кам'янка).

Лісне — селище міського типу, підпорядковане селище міського типу Володарське Донецької обл. До категорії селище міського типу віднесено у 1964 році. Розташоване в Азовсь­кому лісництві, від якого перейняло назву.

Лісова Кам'янка — див. Лісна.

Ло-Луганське

Лопухівська — ріка, ліва притока Ворскли (басейн Дніпра). Назва від лопух — рід рослин родини складноцвітних. Утворена за допомогою складної суфіксації -ів + ськ. Дослівно: «Ріка, що про­тікає через місцевість, порослу лопухами». Звідси ж Лопушка — ріка, лівий рукав Дніпра; Лопушна — ряд потоків, що впадають в Дністер і Прут; Лопушини (Лопушня) — ріка, ліва притока Ріки (басейн Тиси).

Лоска — ріка, права притока Десни (басейн Дніпра). Назва від давньоруського лоск - «лощина, виярок».

Лоханський поріг — третій поріг на Дніпрі. Виступав з води нижче від Сурського порога біля с. Волоського. Біля правого берега Дніпра падав трьома лавами, біля лівого — однією. За часів Київської Русі називали Островним прагом за те, що ут­ворював три невеликих острова, між якими були проходи. Зго­дом виникла сучасна назва від Лохані — назви проходу між висту­пом порога і лівим берегом. Назву Лохань лоц­мани пояснювали тим, що вода в проході плещеться, як у лоханці. Нині поріг затоплений водами водосховищами.

Лохвиця (Локвиця) — 1) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра) (колишнє Лохвища, Лохвя, Лохфича, Лохвица). Походження назви не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. За однією з них, гідронім ви­ник від лох «самець сьомги в період нересту». Тлумачення на­ївне. Інші назву виводять від давньослов’янського «дощ», «калю­жа». Назву виводять від старослов’янського «калюжа, водойма»; 2) місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Лохвиця (басейн Дніпра), на автомагістралі Київ — Суми. Час заснування невідомий. Вперше згадується в літописах 1320 року. Назва від р. Лохвиця. Утворення від лохв- за допомогою гідронімічного суф. -иц(я).

Лохова — ріка, притока Утки (басейн Сули). Утворення від рослини лох малопереконливе. Назва, ймовірно, походить від індоєвропейського.

Лош (Лошь, Лош) — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніп­ра). Назву виводять від балтійського, звідки литовське «лосось» родини риб ряду оселедцеподібних. Звідси «ріка лососів». Ймовірно від цієї ж основи Лошенка — ріка, притока Десни (басейн Дніпра), утворена від лош- за допомогою суф. -енк(а); Лошак — річки: 1) ліва притока Псла (басейн Дніпра); 2) права притока Кам'янки (басейн Тетере­ва), утворена за допомогою суф. -ак; Лошівка — ріка, ліва притока Стиру (басейн Прип'яті), утворена за допомогою суф. -івк(а).

Лубни (літописне місто — Лубьн, Лубно у Переяславській землі) — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Сула (басейн Дніпра). Назва вперше згадується в «Поучений Владимира Мономаха» під 1096 роком. Назва — корот­ка форма прикм. від давньоруського «луб, кора, лико». Від праслов’янської основи. Очевидно, субстантивований ад'єктив на -ьн- від давньоруського в значенні «луб'яне, дощане, дерев'яне». Звідси ж похідні: Лубна — ріка: 1) ліва притока Слоту (басейн Десни); 2) ліва притока Кізки (басейн Ір­пеня); Лубня — ріка, ліва притока Тні (басейн Горині); Луб'янка — річки: 1) права притока Случі (басейн Горині); 2) притока Сули. Подібні гідроніми в басейні Оки (притока Волги) в Росії — Лубенка, Лубенской, Лубня, Лубинка тощо; в Білорусі — Лубень, Лубянка та ін.

Луганка — ріка, ліва притока Каратиша (басейн Берди). Назва утворена від гідроніма Лугань, похідного від луг, за допомогою складного суф. -анк(а).

Луганськ (колишнє Ворошиловград) — місто, обласний центр Луганської обл. У 1797 році на правому березі р. Лугань (басейн Сіверського Дінця) біля с. Кам'яний Брід виросло поселення навколо новозбудованого так званого Катеринославського ливарно-гарматного заводу, перейме­нованого в 1797 році в Луганський. У 1883 році це поселення було об'єдна­не з с. Кам'яний Брід і перейменовано на Луганськ (від начви р. Лугань через словосполучення Луганський завод).

Луганське (до 1923 року — П'ятнадцята Рота) — селище міського типу Артемівського р-ну Донецької обл. Розташоване на автомагістралі Хар­ків — Ростов, на р. Лугань (басейн Сіверського Дінця). Заснування Луганського пов'язане з розміщенням у цій місцевості в 1754 році п'ятнадцятої роти Бахмутського гусарського сербського полку, звідси й колишня назва. Сучасне найменування від р. Лугань, утворене за допомогою суф. -ськ(е).

Луганськи-Лукі

Луганський заповідник — розташований в Луганській обл. Зас­нований 1968 року з метою охорони реліктових звірів: бабака і вихухоля. До складу Луганського заповідника входить Стрільцівський степ та Станично-Луганський філіал. Назва від найменування р. Лугань, через ойконімічний проміжок Луганськ, Луганська обл.

Луганчик — ріка, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва утворила­ся за допомогою суф. -чик від Лугань, похідної від луг.

Лугань — ріка, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Утворення від луг за допомогою суф. -ань.

Лугини — селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Розташоване на широ­кому лузі р. Жерів при впадінні в нього р. Лугинка (басейн Прип'яті). Перша письмова згадка відноситься до 1606 року. Назва утворена за допомогою суф. -ин(и) від луг. Подано у формі мно­жини, що свідчить, мабуть, про походження її від назви жителів. Від назви містечка Лугини. походить назва Лугинка — ріка, права притока Жерева (басейн Прип'яті). Утворена від основи Лугин- за допрмогою демі­нутивного суф. -к(а).

Лужани (колишнє Лукани) — селище міського типу Кіцманського р-ну Чернівець­кої обл. Розташоване на р. Совиця (басейн Пруту). Вперше згаду­ється в грамоті від 7 жовтня 1453 року, в якій говориться, що боярин Федір Вітольд купив село у поміщика Вранича за 400 татарських злотих. Засноване в долині з багатими луками. Назва Лужани свідчить, що воно є історичною назвою поселен­ців цієї території, а вже від них пішла назва поселення. Утворена від луг суф. -ан(и).

Лужанка — річки: 1) ліва притока Свічі (басейн Дністра). Бере початок на південний-схід від с. Лужки, від якого й походить назва; 2) права притока Тересви (басейн Тиси). Протікає через с. Широкий Луг, від основної (ім.) частини якого, імовірно, й походить назва. Обид­ва найменування утворені за допомогою суф. -анк(а).

Лукава — річки: 1) права притока Дніпра; 2) притока Лімниці (басейн Дністра). Очевидно, назва від давньослов’янського сполучення «звивиста ріка». Звідси ж Лукавець — річки: 1) ліва притока Бист­риці-Надвірнянської (басейн Дністра); 2) права притока Вільхівки (басейн Го­рині), утворена від основи Лукав- за допомогою суф. -ець; Лука­виця — ріка, притока Лімниці (басейн Дністра), утворена від тієї ж основи суф. -иц(я); Лукавка — ріка, притока Уборті (басейн Прип'яті), демінутив­не утворення від основи Лукав- суф. -к(а).

Луква — ріка, права притока Дністра. Походження назви не ясне. її ви­водять від лука «закрут, коліно, звивина». Дослівно: «звивиста». Утворилася від кореня лук- і форманта -ва. Від Луква назва Луквиця — ріка, права притока Лукви, утво­рена за допомогою суф. -иц(я).

Луки — озеро на півночі Волинської обл., у групі Шацьких озер. Назва від лука «закрут, коліно річки». Зумовлена кривизною конфігурації берегової лінії озера. Утворилася від основи Лук- та флексії -и, яка служить словотворчим засобом.

Луків (колишнє Мацеїв) — селище міського типу Турійського р-ну Волинської обл. Розташоване у верхв'ї р. Вижівка, права притока Прип'яті. Вперше згаду­ється в історичних документах 1537 року як с. Лукове. Після заволодіння ним магнатом Мацеєвим (1557 рокк) одержало назву Мацеїв. Сучасна назва, очевидно, походить від луки (див. Луки).

Луко-Любе

Лукомль (літописний Лькомль) — сучасне село Луком'я Оржицького р-ну Полтавської обл. і біля нього городище, що на луці (закруті) Су­ли. Від давньоруського «звивина, вигин» і виводять назву Лукомль в розумін­ні «поселення на луці». Найменування сучасного села Луком’я по­хідне від Лукомль.

Лунгул — вершина Українських Карпат, біля с. Руської Черні­вецької обл. Назва від румунського «довгий» + -ул — поширений формант.

Лупа — ріка, ліва притока Ірпеня (басейн Дніпра). Про походження наз­ви див. Липа.

Лутупше — мысто, районний центр Луганської обл. (з 1914 року по 1925 рык — Шмидтівка). Засноване 1896 року у зв'язку з будівництвом заводу прокатних валків. Розташоване на р. Вільхівка (басейн Сіверського Дінця). Назва на честь російського вченого-геолога Л.І. Лутугіна, дослідника До­нецького басейна. Флексія -є служить словотворчим засобом.

Луцьк (літописне місто Волинської землі Льчьскь, Луческь, Луческь Великий) — місто, обласний центр Волинської обл. Розташоване на р. Стир (басейн Прип'яті). Давнє місто. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1085 року, проте польський хроніст XV ст. Ян Длугош вважає, що Луцьк засновано київським князем Володимиром Святославичем у 1000 році. Назву виводять від давньоруського лу­ка «кривизна, вигин, затока, берег затоки, берег річкової дуги» та давньоруського суф. -ськь, що утворює відносний прикм.

Львів — місто, обласний центр. Розташоване на р. Полтва (басейн Західного Бугу). Засноване галицько-волинським князем Данилом Галицьким, як гадають, у 1247 році на честь одруження свого сина Льва, на терито­рії давньоруського городка, який існував тут задовго до побудови Львова. Упер­ше згадується 1256 році в описі пожежі Холма. Отже, назва від імені сина князя Данила Романовича — Льва. Утворена від давньоруського імені Львь за допомогою присв. суф. -ів.

Льодова печера (Бузлук-Коба) — одна з великих печер, розта­шованих у Кримських горах, на Карабі-Яйлі, неподалік від р. Суат (басейн Салгиру). Назва від лід за допомогою суф. -ов(а). У пече­рі протягом літа зберігається лід. Паралельна назва від татарського «льодова», «печера». Один з прикладів топонімічної кальки.

Любар (колишнє Любартов) — селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Розта­шоване на р. Случ (басейн Прип'яті). Гадають, що на місці сучасного Любара існувало давньоруське літописне місто Болохів. Сучасна назва пов'язана з іменем литовського князя Гедиміна Любарта, який в середині XIV ст. збудував тут свій посад і укріплення, щоб тримати в покорі се­лян і відбивати татарські набіги. У документах XV—XVI ст. відо­ме під назвою Любартов. Найменування Лю­бар вперше з'явилося в документах 1604 року.

Любашівка (колишнє Довгеньке, Чорноморське) — селище міського типу, районний центр Одеської обл. Розташоване на півночі області. Виникло в кінці XVIII ст. обабіч балки Довгенької, звідки первинна назва. Сучасна назва Любашівка — від прізвища власників поселення Любашських. Утворена за допомогою суф. -івк(а) від основи Любаш-.

Любеч (літописнеий Любичь, Любязь в Чернігівській землі) — селище міського типу Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. Розташоване на погорбованому мальовничому лівому березі Дніпра, при впадінні в нього р. Болгач. Уперше згадується в літописі під 882 роком, де роз­повідається про те, що князь Олег, ідучи з Новгорода до Ки­єва, захопив Смоленськ і Любеч: «Взя Любець и посади мужь свой». Любеч відіграв важливу роль в історії стародавньої Русі. Тут 1077 року відбувся перший з'їзд руських князів. Назву виводять від давньослов’янського. Варіант Любьць давньоруський діалект. Назва утворена від основи Люб- та суф. -еч.

Любо-Ля

Любомль (колишнє Любин) — місто, районний центр Волинської обл. Розташова­не на перетині залізниці Ковель — Хелм (Польща) і автошляху Шацьк — Володимир-Волинський. Вперше згадується під 1287 роком. Щодо походження назви існує кілька тлумачень. Найімовірніше утворення: Любомль < антропонім Любомь + jь.

Люботин — місто Харківського р-ну Харківської обл. Залізничний вузол лежить на р. Люботинка, права притока Уди (басейн Сіверського Дінця), на перетині залізниць Харків — Полтава, Суми — Мерефа. Виросло на місці слободи, заснованої в середині XVII ст. переселенцями з Правобережної України. Ойконім Люботин походить від давньоруського антропоніма Любота + суф. -ин.

Люботинка — ріка, права притока Уди (басейн Сіверського Дінця). Назву утворено від ойконіма Люботин за допомогою суф. -к(а).

Люта — річки: 1) ліва притока Івотки (басейн Десни); 2) притока Убоді (басейн Десни). Лютенька — рыка, ліва притока Псла (басейн Дніпра). Лютинка (міс­цева назва Лють) — рыка, права притока Дністра. Лютиця — ріка, ліва притока Ста­ру (басейн Прип'яті). Лютичана — ріка, права притока Тисмениці (басейн Дніс­тра). Лютишок — ріка, ліва притока Жерева (басейн Прип'яті). Лютка — ріка, права притока Прип'яті. Лютянка — ріка, ліва притока Ужа (басейн Дунаю). Гадають, в основі гідронімів локальний західно-поліський архаїзм ljut «грязь, болото, мочар», який поширився й на інші регіони. Назви зумовлені характером русел річок.

Лютіж — річки: 1) права притока Дніпра; 2) притока Смячі. Назва від давньоруської основи лют- «лютий, дикий» + суф. -еzь (-іж, -еж).

Лютка — див. Люта.

Лютянка — див. Люта.

Ляда — ріка, ліва притока Вересні (басейн Прип'яті). Словом лядо слов'яни називали покинуту ділянку землі, порослу чагарником, — зарості. Термін ля­да, лядина має й інше значення: він пов'язаний з найстарішим способом підсічного, так званого лядиного землеробства.

Ладова — ріка, ліва притока Дністра. Назва утворилася за допомогою суф. -ов(а) від ляда (див. Ляда).

Лядська — ріка, ліва притока Уборті (басейн Прип'яті). Назва від прикм. лядський «польський».