П топономічний словник літери П

Поли-Полонина

Полична — ріка, права притока Случі (басейн Горині). Назва, очевидно, від полиця «відносно низовинні береги річки».

Полісся — низовинна рівнина на півночі України і півдні Білорусії. Вперше згадується в літописі 1274 року. Назву виводять від давньоруського ім. ліс на -ь|(е) за допомогою преф. по-. Полісся — лісовий край, площа землі, пишно вкрита деревами. У поняття «ліс» здавна вкладався зміст «листяний ліс». Звідси ж Поліська терасова рів­нина — один з найбільших рівнинних просторів України. Розта­шована на півночі України, в Поліссі. Назва терасова від тераса (від французького «земля») — форма рельєфу, що має вигляд уступів з більш-менш горизонтальною поверхнею. Ви­никли внаслідок ерозійної роботи вод.

Поліське (колишнє Хабне) — селище міського типу, районний центр Київської обл. Час засну­вання невідомий. Вперше згадується в документах 1415 року як має­ток Києво-Софійського монастиря. Розташоване на р. Уж, правій притоці Прип'яті (басейн Дніпра). Первісна назва від давньоруського хабити «ухиля­тися, остерігатися». Охабне «покинуте, залишене». Можливо, давнє поселення виникло на руїнах ще давнішого поселення, знищеного кочівниками. Сучасна назва, ймовірно, від ліс, утворена через топонімічний проміжок Полісся, серед якого воно розта­шоване.

Поліський заповідник — розташований в Житомирській обл. на кордоні з Білорусією, між ріками Уборть, правою притокою Прип'яті, і Болотницею, правою притокою Прип'яті (басейн Дніпра). Створено Поліський заповідник у 1968 році. Найбільший за суходільною площею з усіх заповідників України. Для Поліського заповідника у ландшафтно-географічному відношенні характерні ти­пові борові ліси на півночі та суборові ліси на півдні. Багато реліктів та ендеміків. Назва від Полісся, утворена за допомогою суф. -ськ.

Полова — 1) ріка, ліва притока Удаю (басейн Сули); 2) правий рукав Стоходу (басейн Прип'яті). Назва, ймовірно, від давньоруського кореня пол-, від яко­го й російське полой «заливний луг, застійні води на низовині», пал, пол «болото». Річки здавна мають заболоче­ні русла. Відомо, що верхній шар заболоченої поверхні влітку швидко пересихає, надаючи їй світло-жовтого, швидше полово­го кольору. Це явище може вказувати на походження назви річ­ки від апелятива полова.

Половецька земля (Половецький Степ, у стародавній Русі — Половьци, Поле Половецьке) — історична назва території в IX—XII ст. За лі­тописом, її північний кордон проходив по Лівобережжю — в межиріч­чі Ворскли й Орелі, на Правобережжі — в межиріччі Росі й Тясмину, на заході — по лінії Інгульця, на півдні вона включала північно-кавказькі, північнокримські і приазовські степи. Наз­ва від половці (кумани, кипчаки) — тюркська народність, що з'яви­лася тут у XI ст. і витіснила з давньоруських степів печенігів, торків та ін. Походження назви народності половців достовірно не відоме. Найбільшого визнання одержало пояснення слова половці від давньоруського слова половий (старослов’янське плова — «солома», звідси — полова, по­ловий (блідий). Тюркська паралельна назва Дешт-і-Кипчак у перек­ладі означає «Степ кипчаків», де Дешт, Дашт — власна назва причорноморських і прикаспійських рівнин, Кипчак — самоназ­ва половців. Прикм. половецький перетво­рився на складову частину власної назви.

Пологи — місто, районний центр Запорізької обл. Розташоване на лівому березі р. Канка, ліва притока Дніпра. Виникло наприкінці XIX ст. під час бу­дівництва залізниці Бердянськ — Катеринослав і Волноваха — Олександрівка, за 3 км від слободи Нові Пологи, заселеної вихідцями з сіл Пологи Вергуни і Пологи Яненки Київської губ. Назва Пологи від полог «рівна похила місцевість, степова западина, луки». Міс­цевість в долині р. Конка, очевидно, нагадувала переселенцям про рідні місця. Вони й назвали Пологами. Імовірно, за подіб­ність місцевості названі й одноіменні села Вінницької, Київсь­кої, Сумської, Полтавської обл. С. Пологи Пологівського р-ну Запорізької обл. має інше походження назви. За французьким мандрів­ником XVI ст. Г.Л. де Бопланом, у той час у середній течії Дніп­ра проти комарів і мошок, яких тут було дуже багато, застосову­вали спеціальні намети — пологи, схожі на ті, що й нині використовуються на півночі Росії.

Полонина Красна — одна з полонин в Українських Карпатах. Розташована на сході Полонинських гір у Закарпатській обл. Полонина Красна — складне найменування, в якому обидві частини є апелятивами, що перейшли у власні назви: Полонина — безлісий платоподібний тип рельєфу у верхньому поясі Українських Карпат, представлений переважно субальпійськими луками; відносно ви­рівняні схили гірських пасовищ на межі лісу. Красна — в озна­ченні красива, мальовнича.

Полонина Плай — одна з полонин в Українських Карпатах. Розташована в Горганах. Назва від діалектного плай «незаліснений простір у горах, легкопохилий, покритий травою хребет».

Полонина Рівна (Руна) — одна з полонин в Українських Кар­патах. Розташована на північному-заході Закарпаття, в західній частині Полонин­ських гір. Походження назви Полонина див. Полонина Красна. Рівна від прикм. рівний — вона являє собою широке плоскогір'я.

Полонино-Пом

Полонино-Чорногірська область — фізико-географічна область в Українських Карпатах. Розташована в Закарпатській обл. між кордоном Словаччини і Чорногорами. Походження назви див. Полонина Красна і Чорногора.

Полонинські гори — хребет Українських Карпат, розташований на Закарпатті. Назва від поширення в горах полонин (див. Полонина Красна). Утворилася від полонина за допомогою суф. -ськ(і), який служить для вираження узагальненої ознаки.

Полонка — ріка, права притока Чорногузки (басейн Прип'яті). Назву ви­водять від давньоруського полоня «відкритий простір, який не поріс дерева­ми і кущами».

Полонне — місто, районний центр Хмельницької обл. Розташоване при впа­дінні р. Хоморець в р. Хомора (басейн Прип'яті). Стародавнє місто, час заснування невідомий. Перша згадка в Іпатіївському літописі під 1171 роком. Походження назви точно не встановлено. Існує декілька гі­потез. Найімовірніше, що вона походить від слова полонь, яке в давні часи в діалекті жителів Полісся означало «чисте безлісе місце, луг, сіножать, пасовисько» Утворення середнього роду з суф. -н(е).

Полтава — місто, обласний і районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Ворскла при впадінні в неї потоку (нині зниклого) Полтавка (літописний Лтава, Олтава, басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Залишки давніх осель, виявлені археологами на території сучасного міста, свідчать про існування тут скіфських і слов’янських поселень у XII— VI ст. до н. е. Назва відома з 1430 року у грамоті великого ли­товського князя Вітовта. Походження назви не з'ясовано. Існує ряд гіпотез. За однією з них, назва походить з літописного Лтава (Олтава) — місто на Ворсклі в Переяславській зем­лі, про яке згадується під 1174 роком. В інших літописах того часу поселення називаєть­ся Олтавою. Назву Полтава виводять з літописної форми Пьльтава, де ко­рінь Пьльт- означає плот — «плетінь, огорожа». Дослівно Пьльтава — означає «Місто, що відгороджує». Знахо­дячись на межі з Диким полем, воно було плотом. Більшість дослідників сходиться на тому, що ойконім Полтава походить від гідроніма Лтава (Олтава) — ліва притока Ворск­ли, яка в наш час зовсім висохла. У літописних гідронімах Лтава (Ол­тава) і Лто (Олто) один слов’янський корінь — Олт-, що ототожнюєть­ся з праєвропейською неозначеною формою дієсл. «текти, пливти, лити». Отже, ойконім Полтава міг утворитися від назви річки Лтава (Олтава) за допомогою преф. По-. Дослівно: «Пол­таві». Поселення Полтава, очевидно, виникло спочатку не на березі р. Ворскла, як прикордонної річки, а дещо на відстані — на її при­тоці, як це спостерігається в інших місцях. Щодо походження назви Полтава існу­ють й інші гіпотези. Як іменник на -ава — Лтава досить поши­рений у балто-слов’янсько-германській гідронімії, від кореня lut- на озна­чення заболоченості.

Полтва — річки: 1) (Пельтів) ліва притока Західного Бугу (басейн Вісли); 2) (Полква) права притока Горині (басейн Прип'яті). Походження назви не з'ясова­не. В основі її, ймовірно, знаходиться слов’янський корінь Пльт- у зна­ченні «плот, плетінь, огорожа», дослівно: «Міс­це, що відгороджує» (див. Полтава). Ріки, очевидно, виконували роль кордонів. Існує інше тлумачення утворення гідроніма Пол­тва — формація у-основи («плисти (текти)»). Утворення Полква генетично з Полтва. Тут первісне «полоскати» (ідея ру­ху води).

Польова — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на вододілі Уди і Лопані (басейн Дону) за 6 км від залізничної станції. Пере­січна. Відоме з XVII ст. Назва від поле; гадають, назва дана тому, що, на відміну від інших слобід, Польова була заснована серед поля.

Поляни — літописне східнослов’янське плем'я або ж група племен, що жи­ли в IX—X ст. на правому березі Середнього Дніпра і на просто­рих полях, від яких й одержали назву. Утворилася від основи пол- за допомогою суф. -яни. Центром землі полян був Київ.

Помічна — місто Добровеличківського р-ну Кіровоградської обл. Розташоване на південному-заході. Виникло в зв'язку з будівництвом заліз­ниці (1877—1879) Ольвіополь — Єлисаветград. Залізничний роз'їзд було названо за найменуванням с. Помічна, розташовано­го поблизу. Назва села від балки Помощної, що впадає в р. Чорний Ташлик (басейн Південного Бугу). Походження назви балки пов'язують зі словом мох «помощье», тобто велике мохове болото. Існують ін­ші тлумачення, менш вірогідні.

Поморяни — селище міського типу Золочівського р-ну Львівської обл. Розташо­ване на сході області, на вододілі рік Стрип і Золота Липа (басейн Дністра). Час заснування невідомий. Вперше згадується в доку­ментах середини XV ст. (1455) як опорний пункт, створений шляхетською Польщею в боротьбі з народними маса­ми. На Тернопільщині ще й тепер можна зустріти місцевий гео­графічний термін море в означенні «заболочена земля». Ймовір­но, що назва і походить від цього терміна. Спочатку, очевидно, вона була дана жителям такої місцевості, а згодом і їхньому по­селенню. Суф. утворення на -ян(и).

Пон-Пор

Пониззя — див. Поділля.

Пониква — ріка, права притока Лагодівки (басейн Стиру). Топонім Пониква виводять з індоєвропейського«мочар, болото». Топоніми з основою поник-, понек- поширені в ряді країн, що свідчить про давнє (індоєвропейське) походження.

Понора — річки: 1) права притока Ікопоті (басейн Прип'яті); 2) права притока Ікви (басейн Прип'яті). Назва від місцевого географічного терміну поно­ра — округла або видовжена лійкоподібна заглибина, в якій зникають поверхневі води, в тому числі й води річки; яр. Понори характерні для карстових областей. Понора протікає в Товтрах (Медоборах), де розвинені карстові явища. В основі нур-/ныр-, нор-/нор(а) < давньослов’янське «ховатися, занурюватися». Звідси ж струмок Понора, ліва притока Горині (басейн Прип'яті).

Понорниця — селище міського типу Коропського р-ну Чернігівської обл. Ві­доме з 1654 року. Розташоване на правобережжі Десни на понорах (див. Понора). Назва від прикм. понорна утворена за допомогою суф. -иц(я): Понор-н-иця. Звідси ж Понурка — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) ліва притока Шостки (басейн Десни). Назва на -к(а).

Попадя — ріка, ліва притока Сули (басейн Дніпра). Назву пов'язують з російським діалектом попадья (курськ.) «разветвленный глубокий овраг с отвесными стенами». Гадають, що відповідна лексема могла існувати в Посуллі. Звідси, очевидно, і Попадь — ріка, ліва притока Виру (басейн Десни).

Попасна — місто, підпорядковане Первомайській міськраді Лу­ганської обл. Розташоване на заході області. Виникло 1878 року, коли поча­лось будівництво залізничної станції за 4 км. від хутора Попасна, який належав місцевому поміщикові і був базою для випасу овець. Первісна назва хутора — Кленовий за поширення клену — рід де­рев або кущів з родини кленових. Станція і місто дістали назву від хутора.

Попівка — річки: 1) права притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу); 2) права притока Случі (басейн Дніпра); 3) ліва притока Вільшанки (басейн Дніпра). Назви річок вказують на приналежність їх у минулому попам. До основи гідроніма додано суф. -івк(а).

Попільня — 1) селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Розташоване на залізниці Фастів — Козятин. Засноване як село у 1585 році; 2) ріка, ліва притока Бритаю (басейн Дону). Назва від слова попіл. Починаючи з XIV ст. в Україні, в Поліссі і Лісостепу розвивалось виробництво по­ташу, який виробляли з попелу спалених дерев. Біля кожного та­кого виробництва була так звана попільня (попельня) — приміщення, де зберігали попіл і технологічно його обробляли. Звідси ж наз­ва й кількох інших сіл України. Назва місцевості, де була попіль­ня, могла перейти спочатку на ділянку річки, до берегів якої во­на тяжіла, а згодом і на все русло річки.

Порняла — ріка, ліва притока Жупанів (басейн Пруту). Тече від хребта Порняла, якому й зобов'язана своєю назвою. Оронім з молдавського «відправлення, відхід», імовірно, пов'язаний з вівчарським гос­подарством.

Порозовиця — ріка, права притока Росі (басейн Дніпра). Назва дуже давня, її відносять до індоєвропейської мовної спільності. Значення первісної гідрооснови «джерело».

Пот-Прив

Потічка — ріка, права притока Дніпра. Назва від апелятива потік. Являє собою гідронім жіночого роду, утворений від потік + суф. -ка. Звідси ж Потічок — річки: 1) ліва притока Пруту (басейн Дунаю); 2) права притока Росі (басейн Дніпра). У СГУ подано більше 120 гідронімів, пов'язаних з тер­міном потік.

Почаїв — місто Кременецького р-ну Тернопільської обл. Розта­шоване за 25 км на південний-захід від залізничної станції Кременець, поблизу Почаївської гори. Вперше згадується в документах 1450 року. У кінці XVI ст. тут уже існувала Почаївська лавра. Назву Почаїв виводять від Почаївської гори. Ймовірно, що назва гори від поча «калюжа, болото, старе русло річки», що походить від давньослов’янського «бути вологим, текти». Утворена суф. -їв. Тут, біля підніжжя Кременецьких гір, зокрема Почаївської гори, лежали великі болота. Однак пізніші дослідження вчених вказують, що Почаївська гора, а звідси й По­чаїв, — суф. дериват від власного імені Почай (тип Нечай і под.).

Почайна — ріка, права притока Дніпра, що існувала у Києві, була Ки­ївською гаванню. Витікала на Оболоні з оз. Іорданського, тек­ла в східній частині Подолу і впадала в Дніпро нижче урочища Хре­щатик, нині головної вулиці столиці. Відома в іс­торії з часів Київської Русі до початку XVIII ст., коли 1712 році в ко­сі, що відокремлювала пониззя Почайни від Дніпра, було прорито ка­нал. Він сполучав Славутич з гаванню на Почайні, внаслідок чого під час весняної повені води розмили косу і пониззя Почайни злилося з руслом Дніпра. Назву виводять від поча «калюжа, болото, старе русло річки»; потча — «річкова або озерна заплава, затон, гу­ба». Давньослов’янське з індоєвропейського «бути вологим, текти». Назва могла виникнути з гідрооснови pot-jajь й, оче­видно, певний час означала «ріка», «водопійна ріка». Звідси ж Крива Почайна — ріка, притока Почайни; означальна частина гідроніма пов'язана з її пок­рученим (кривим) руслом.

Правобережна Україна (Правобережжя) — історико-географічна назва території України на правобережжі Дніпра. Назва від слів правий і берег.

Приазовська височина (Азовське плато) — відповідає приазовській частині Азовсько-Подільського кристалічного масиву, розта­шована в Запорізькій і Донецькій обл., поблизу берегів Азовсько­го моря. Звідси й назва. Найвища вершина — Могила Бельмак (див).

Приазовське (до 1934 року — Покровка Друга) — селище міського типу, районний центр Запорізь­кої обл. Розташоване на автошляху Ростов — Одеса, неподалік від Азовського моря. Звідси й назва. Засноване 1860 року на місці ногайсь­ких аулів Ессабей-2 і Шуют-Джурет (Сеїть Джюсет). 1864 року по церкві св. Покрови назване Покровкою. 1925 року після приєднання до то­дішнього Мелітопольського округу, на території якого вже була інша Покровка, назване Покровкою Другою. Сучасна назва з 1935 року. Від Азовське (море) за допомогою преф. при- і флексії -є.

Приазов'я — географічна область на південному-сході України, що при­лягає до Азовського моря. Займає частину території Донецької, Запорізької і Херсонської обл. Назва Приазов’я від топооснови Азов-, преф. при- та флексії -я.

Прибережне — селище міського типу, підпорядковане Єнакіївській міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Булавинка, ліва притока Кринки (басейн Азовського моря). Час виникнення невідомий. Гадають, що по­селення з'явилось одночасно із селищем міського типу Булавинське, коли тут, на берегах Булавинки, оселилася, рятуючись від переслідування царських військ, частина козаків — учасників повстання під про­водом Кіндрата Булавіна 1709—1710 років. Рік віднесення до категорії селища міського типу 1964.

Привілля — 1) (колишнє Асесорське, П'ята Рота, Привільне) — місто Лисичанського р-ну Луганської обл. Розташоване на правому березі Сіверського Дінця (басейн Дону). Засноване 1753 року служилими людьми та селянами-втікачами. Назва від апелятива привілля — привільна сте­пова місцевість, серед якої воно розташоване. Асесорським нази­валося за приналежність поселення одному з асесорів — засідате­лів казенної палати. П'ятою Ротою іменували в часи утворення на Донбасі військових поселень (XVIII ст.). У 20-х роках XIX ст. почало називатися Привільним; 2) селище Троїцького р-ну Луган­ської обл. Розташоване за 25 км на південний схід від райцентру. Засно­ване 1929 року у зв'язку із створенням радгоспу «Привілля», від якого й перейняло назву. Аналогічні найменування мають кілька сіл в Донецькій, Сумській, Кіровоградській та Миколаївській обл.

Привороття — див. Ворітський перевал.

Прид-Приморське

Придеснянське плато — південно-західна окраїна Середньоруської височини. Розташоване в басейні Десни. Назва від гідронімічної основи Десн-, за допомогою преф. при- та суф. групи-янськ(е).

Придніпровська височина — див. Український кристалічний щит.

Придніпровська низовина — розташована в центрі території Ук­раїни, простягається на Лівобережжі вздовж Дніпра, від гирла Десни до гирла р. Самара. Назва за розташування біля (при) Дніп­ра. Утворена від Дніпро за допомогою преф. при- та суф. -ськ(а). Друга частина складної назви від апелятива низовина — форма земної поверхні, яка не перевищує 200 м над рівнем моря.

Придніпров'я (Подніпров'я) — історико-географічна область, яка займає територію в середній течії Дніпра. Придніпров’я у межах України по­діляють на: Північне — від гирла р. Снов до м. Канева, Середнє — від м. Канева до м. Запоріжжя і Нижнє — від м. Запоріжжя до гирла Дніпра. Назва від гідронімічної основи Дніпр-, за допомо­гою суф. -ов'я та преф. при-.

Придністров'я (Подністров'я) — історико-географічна обл., що прилягає до Дністра. Назва від гідронімічної основи Дністр- за допомогою преф. при- та суф. -ов'я.

Прикарпатська височина — підвищена рівнина між Карпатами та Волино-Подільською височиною. Прорізана верхньою течією Дніст­ра. Назва від основи Карпат-, утворена за допомогою преф. при-і суф. -ськ(а). Звідси ж Прикарпаття — географічна область, що прилягає з північного-сходу і південного заходу до Українських Карпат. Назва утворе­на від основи Карпат-, преф. при- та формантом. -т(я).

Приколотне (колишнє Задонська) — селище міського типу Великобурлацького р-ну Харківської обл. Виникло в зв'язку з будівництвом залізниці Вовчанськ — Куп'янськ як пристанційне селище під назвою Задонське (від прізвища поміщика Задонського). Пізніше перейменова­но по назві хутора Приколотного, що лежав неподалік. Найменуван­ня останнього не з'ясовано. Не виключено, що назва від українського слова приколоток у значенні «сніп соломи, сніп, обмолочений не розв'язаним» через антропонім Приколотний.

Прилуки (літописне Прилукь, Прилуч, Прилука) — місто, районний центр Чернігівської обл. Одне з найдавніших міст України. Вперше згадується в документах 1092 року. Розташоване на р. Удай (басейн Су­ли). В основі топоніма — географічний термін прилук, прилука < лука < праслов’янське «вологі, низовинні луки, розташовані у вигині (закруті) ріки», «берег у згині ріки». Дано, ймовірно, за край великого закруту р. Удай між теперішнім м. Прилуки і с. Кулишівка. Словотворчим засобом служить флексія -и. Ріка Сула та її притока Удай, зокрема величезна лука останньої, мали важливе значення в обо­роні східних рубежів Київської Русі від нападу кочівників. Невдовзі після початку князювання Володимир Святославич, про що повідомляється в літописі під 987 роком (988), «нача ставити городи по Деснь и по Востри, и по Трубежеви, и по Сул, и по Ступгь» для захисту від вторгнення войовничих печенігів. Отже, на краю закруту, біля прилуки, і було побудовано одне з міст-укріплень Прилуки.

Приморськ (з 1780 до 1822 років — Обиточне, з 1822 до 1964 років — Ногайськ, з 1964 до 1972 років — Приморське) — місто, районний центр Запорізь­кої обл. Розташоване на р. Обитічна (басейн Азовського моря), від якої поселення одержало первинну назву. 1822 році перші відо­мості про місто під назвою Ногайськ. Утворена за допомогою суф. -ськ від ногайці, які жили в цій місцевості. Сучасна назва — від розташування на узбережжі Азовського моря. Утворилася за допомогою преф. при-, суф. -ськ- від ос­нови море-.

Приморське (до 1946 року — Сартана) — селище міського типу Новоазовського р-ну Донецької обл. Розташоване на правому березі Кальміусу, непода­лік від Маріуполя. Засноване 1870 року греками-переселенцями з Криму, які й перенесли колишню назву. Сучасна назва від словосполу­чення при морі (біля моря), дана за розташування поблизу Азов­ського моря. Утворена за допомогою суф. -ськ(е).

Приморськи-Прол

Приморський — 1) селище міського типу, підпорядковане Феодосійській міськ­раді АРК. Розташоване на березі Феодосійської затоки Чорного моря. Звідси назва. До категорії селище міського типу віднесено у 1952 році; 2) курорт у Білгород-Дністровському р-ні Одеської обл. Розташований на пере­шийку, що відокремлює Шаболотський лиман від Чорного моря. Славиться грязями Шаболотського лиману (озера). Назва за розта­шування біля моря (див. Приморське). Утворена від основи мор- за допомогою преф. при- та суф. -ськ(ий).

Прип'ять (давньоруське Припеть, Препьть, пізніше — Припять, Прип'ять) — 1) ріка, права притока Дніпра. Щодо походження назви існує ряд гіпотез. Одні її виводять від праслов’янського pri-pe-ti, інші від давньоіндійського «падати, лити». Імовірні­ше, в основі назви індоєвропейське «швидко рухатися». Існують й інші тлумачення, менш переконливі; 2) селище міського типу Чорно­бильського р-ну Київської обл. Засноване 1972 року у зв'язку з будів­ництвом Чорнобильської АЕС. Розташоване неподалік від р. Прип'ять, від якої й перейняло назву. Звідси Прип'ятка — ріка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назва утворена за допомогою де­мінутивного суф. -к(а) від Прип'ять.

Присліп — вершина Українських Карпат. Розташована на хребты Боржава, захыдныше селища Міжгір'я Закарпатської обл. Назва від діалектного апелятива присліп «долина, з двох боків закрита горами», в означенні «вершина над присліпом». Звідси ж наз­ва кількох потокыв на Закарпатті.

Притиснинська алювіальна рівнина (Притиснинська рівнина) — частина Середньо-Дунайської низовини. Розташована на південно-західному перед­гір'ї Українських Карпат у межах Закарпатської обл. і сусідньої Румунії. Перша частина складного топоніма від розташування при Тисі, понад р. Тисою (басейн Дунаю). Слово алювіальна від ла­тинського алювій «намив, нанос», тобто рівнина, вкрита алювіальними уламками, пухкими відкладами під дією води (водних потоків, розливів під час повені та ін.).

Причорноморська низовина (в Київській Русі — Луце моря). — Розташована на півдні України при Чорному морі — прилягає до Чорного моря.

Пришиб — 1) селище міського типу Михайлівського р-ну Запорізької обл. Ви­никло 1874 року. Назва від давньоруського географічного терміна пришиб «круча над закрутом ріки, коліно ріки, яр при крутому повороті річки». Згодом в українську мову ввійшло як «пристанище, за­тишне захищене місце на березі, де можна пристати човном». Назву принесли переселенці зі слободи Пришиб Кобе­ляцького повіту Полтавської губернії (нині Кременчуцького р-ну Пол­тавської обл.); 2) с. Балаклійського р-ну Харківської обл. Тут жив і помер видатний вітчизняний письменник Г.П.Данилевський. Від терміна пришиб назва кількох сіл у Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Миколаївській та Полтавській обл.

Прірва — річки: 1) права притока Дніпра; 2) (Літнянка) права притока Дністра. Назва від українського прірва «заглибина з високими обривисти­ми берегами». Апелятив перейшов у власну назву. Річки мають високі скелясті береги.

«Провальський степ» — філіал Луганського заповідника, міс­цевість у Свердловському р-ні Луганської обл., на вододілі рік Велика Кам'янка, Кундрюча та Бургуста. Існує з 1975 року. Розташо­ваний за 80 км від Луганська, на північному схилі головного вододілу Донецького кряжа, в балці Калинова і Провалля — права притока Айдару (басейн Сіверського Дінця). Від останнього й перейняв назву. Найменуван­ня балки Провалля за її орографічний характер.

Прогній — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) права притока Дніпра; 3) правий рукав Дніп­ра. Назва від географічного терміна прогній «протока із застійною водою». Звідси ж Прогнійка — ріка, ліва притока Дніпра. Демінутивне ут­ворення від прогній за допомогою суф. -к(а); Прогнійська — ріка, права притока Дніпра, утворена від тієї ж основи суф. -ськ(а); Прогноєць — ріка, ліва притока Дніпра, утворена від тієї ж основи суф. -єць.

Пролетарське (до 1956 року — Холодна Балка) — селище міського типу, підпоряд­коване Макіївській міськраді Донецької обл. Виникло 1929 році у зв'язку з будівництвом кам'яновугільної шахти. Колишня назва — від найменування урочища, розташованого на околиці селища. Звідси ж Пролетарський (колишнє Картушино) — селище міського типу Антрацитівського р-ну Луганської обл. Засноване в 70-х роках XIX ст. Роз­ташоване на залізниці Дебальцеве — Ровеньки за 12 км від райцентру. Назва від апелятива пролетаріату утворена від основи пролетар- за допомогою суф. -ськ(е). Колишня назва — від найме­нування урочища.

Прос-Пут

Просяна — селище міського типу Покровськго р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Дніпропетровськ — Ясинувата. Засно­ване в 1882—1884 роках біля одноіменної залізничної станції. За народними перека­зами, назва станції від просо, і дали її за те, що в р-ні будівниц­тва росли великі масиви проса. Утворилася за допомогою суф. -ян(а), що вказує на ознаку.

Прудянка — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Розта­шоване на залізниці Харків — Москва. Засноване на початку XVII ст. переселенцями — селянами-втікачами з с. Срібні Пруди (Стави) Курської губернії. Спочатку село називалося Прудами, згодом Новосергіївкою, з другої половини XIX ст. — Прудянкою. Назва від пруд за допомогою суф. групи -ян- і -к(а).

Прут — ріка, ліва притока Дунаю. Походження назви остаточно не до­ведено. Вона дуже давня і відноситься до індоєвропейської прабатьківщини. Вперше згадується Геродотом (V ст. до н. е.), який називав її скіфською рікою Пората — «хвиляста вода, хвиляста ріка» (ірано-скіфське). На стародавніх римських картах Прут позначався як «Дланська ріка». Назву Прут тлумачать по-різному. Од­ні виводять її від сарматського «широкий» або «брід», інші від грецького «переправа, перевіз», ще інші від грецького «лихоманка» в розумінні «нестійка, бурхлива». Сучасна форма гідроніма Прут вперше з'явилася в X ст. у записах Константина Багрянородного. Заміна на Прут, що сталася шляхом переосмислення, відбулася в старослов’янській мові. Цей процес різними дослідниками розглядається по-різному. Найві­рогідніше, воно сталося під впливом праслов’янського, яке виводять з ірано-скіфського «швидкий», «стрибаючий». Назва виникла внаслідок переосмислення чи народної етимології і мог­ла бути використана у слов’янському варіанті цього гідроніма.

Прядівка (Прядивка) — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) ліва притока Орелі (басейн Дніпра). Назву пов'язують зі словом прядиво — «пенька, приготовленная для прядения волокні пеньки». Дехто вважає за більш імовірне походження гідроніма від давньоруського продати в означенні «скакать», з яким пов'язують українське пруд — «швидка течія».

Псел (Псьол, Песель, Псола, Псоль, Псло, Псиль, Псіоль) — ріка, ліва притока Дніпра. Давня українська назва — Псло. У літописі вперше згадується 1111 року. Походження назви остаточно не з'ясовано. Одні вважають, що вона походить від давньогрецького пселос «темний», але це не підтверджується історичними дани­ми. Інші пов'язують її з назвами кавказьких рік Пса, Псе, Супса, де кабардинське псо «вода, річка», черкеське пса «вода». Більшість дослід­ників сходиться на тому, що назва виникла від давньослов’янського піс, пьс, пес «луки, вологе місце».

Пулемець, Пульмо — озеро, одне з найбільших на Поліссі. Дер­жавний заповідник. Розташоване в Любомльському р-ні Волинської обл. і відноситься до групи Шацьких озер. Назву Пулемець виводять від давньопруського географічного терміна «пустище, часто поросле низькорослим чагарником» > литовського «ягода, що росте на болоті» > польського «сухі влітку і затоплювані під час весняних повенів низовинні і прибе­режні луки». Варіант Palme/Palmy з цим означенням увійшов в українську гідроніміку у вигляді назви оз. Пульмо, Пулемець. Ос­танній утворився за допомогою слов. суф. -емець. Ареал говорів у р-ні Волинських озер має ви­мову ненаголошеного о як у, особливо у переднаголошених скла­дах.

Пустомити — 1) (колишнє Мито) селище міського типу, районний центр Львівської обл. Розташо­ване у межиріччі р. Щирка та її притоки Ставчанка (басейн Дністра), на стародавньому торговельному шляху, нині на залізниці Львів — Стрий. Вперше згадується в документах 1441 року. Колишня назва від мито: в ми­нулому біля поселення була митниця, де з торгових людей за про­їзд і перевезення крамів збирали королівське мито. Ймовірно, що це поселення було місцем збору мита. Після зруйнування поселень татаро-монголами ця місцевість надовго залишилася незаселеною — «пустош, пусто». З виникненням нових поселень виникли й нові назви, до яких як складова частина іноді входили назви зруйнованих поселень. Так, гадають, могла виникнути назва Пустомити — Пусто + мито, де закінчення -и виконує роль сло­вотворчого засобу. Можна припустити також виникнення ойконіма як наслідок введення певних пільг на даних митницях.

Путивль — місто, районний центр Сумської обл. Розташоване на правому березі р. Сейм (басейн Десни), при впадінні в неї Путивльки. Вперше зга­дується в Іпатіївському літописі 1146 року як одна з фортець Київсь­кої Русі. Походження назви остаточно не встановлено. Виводить її від найменування р. Путивлька. Дехто гадає, що ойконім Путивль перейняв первинну назву річки Путивлька, наймену­вання якої дослідники виводить від путь спочатку в означенні «те­чія». Більш вірогідним вважають походження наз­ви міста Путивль від антропоніма. Одні вбачають в ньому давньоруське ім'я. Інші виводять від імені давньоруського тисяцького Потяти.

Путивлька — ріка, права притока Сейму (басейн Десни). Про походження назви див. Путивль.

Путила — 1) (колишнє Путилова, Путилівка, Путилка, Путилиця) — ріка, права притока Черемошу (басейн Пруту). Назву виводять від слова путь, шлях. Таке тлумачення ставлять під сумнів, гадаючи, що гідронім скоріше походить від прізвища Пушило. Звідси ж Путилівка — ріка, ліва притока Горині (басейн Прип'яті), утворена від топооснови за допомогою суф. -івк(а); 2) селище міського типу, районний центр Чернівецької обл. Відоме з 1647 року. До XX ст. — Путилів, Путила, Сторонець (місцеві жителі й зараз називають Путилів). Путила і Сторонець колись були різними поселеннями, які 1920 року злилися в одне під назвою Путила. Назва від р. Путила, притоки Черемошу, на якій воно розташоване. Ім'я Сторонець — від лівої притоки Путили Сторонця (Сторонецького потоку).

Пуц-П’я

Пуцита — ріка, права притока Дністра. Від молдавського пуци «смердіти»; дос­лівно: «смердюча». Так називається й прилегла до ріки місцевість. Назва утворилася від основи за допомогою форманта -т(а). Звідси ж Пуцівка (Пуцавка, Пусовка, Пуцивка) — ріка, права притока Південного Бугу. Утворилася від основи пуц- суф. -івк(а).

Пуща Водиця — селище міського типу, підпорядковане Подільській райраді м. Києва. Кліматичний курорт. Назва від праслов’янського «пус­тий», давньоруського — «заповідь, заказ, заповідний ліс», тобто «ділянка лісу, де заборонено мисливство і рубан­ня дерев». Про такі пущі Володимир Мономах писав: «Конь ди­ких своими руками связал есмь в пущах». Друга скла­дова частина від назви хутора Водиця.

П'ятихатки (колишнє П'ятихатка) — місто, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на автошляху Дніпропетровськ — Олександрія. Виникло в XVIII ст. Засноване у 1886 року. За народними переказа­ми, цю назву місто дістало від чумаків, що проїжджали повз то­дішній хутір до Криму. У той час тут стояло п 'ять хат братів Потабашних — перших поселенців. Одна з цих хат збереглася донині й стоїть на вул. Зеленій.