П топономічний словник літери П

Пав-Парас

Павлиш (колишнє Бутівка) — селище міського типу Онуфріївського р-ну Кірово­градської обл. Розташоване в долині р. Омельник, права притока Дніпра, за 16 км на південь від пристані Кременчук. Відоме з 1776 року, од­нак гадають, що засноване в XVII ст. козацьким отаманом Пав­лом Бутом, відомим в історії під прізвищем Павлюк, згодом — гетьман нереєстрових запорізьких козаків, керівник селянсь­ко-козацького повстання 1637 року, після розгрому якого був страчений у Варшаві. Спочатку поселення називалося Бутівкою. Отже, в основі топоніма лежить корінь від імені Павло.

Павлоград — місто, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на р. Вовча (басейн Дніпра). На місці сучасного Павлограду запорізький старшина Матвій Хижняк (за іншими даними, Хижняківський) 1770 року заклав зимівник. У 1775 році його було перетворено на військову слободу Матвіївку, яка стала штаб-квартирою Луганського пікінерського пол­ку і була перейменована в Луганку. У 1780 році поблизу неї виник шанець — військове поселення-укріплення, назване по імені спадкоємця престолу Павла — Павлоградом. У 1784 році населення з укріплення переселено в Луганку, яка з 1979 року почала називатися м. Павлоградом.

Паднівська — ріка, права притока Старої (басейн Стоходу), тече по Урочи­щу Падніва, назва якого, ймовірно, походить від географічного терміна падь, падина «невелика рівнина у западині». Назва утворилася від основи Падн-за допомогою складного суф. -ів + -ськ- та флексії -а.

Паліївка (Паліївщина) — ріка, права притока Унави (басейн Дніпра). Наз­ву пов'язують з іменем народного героя кінця XVII — початку XVIII ст., керівника народно-визвольної боротьби на Правобе­режній Україні проти польсько-шляхетського загарбання С.П.Палія-Гурка. Утворена за допомогою суф. -івк(а) (-івщин-а).

Пантаївка — селище міського типу, підпорядковане Олександрівській міськра­ді Кіровоградської обл. Розташоване на залізниці Кіровоград — Кременчук і автошляху Сміла — Олександрія. Засноване 1960 року внаслідок об'єднання населених пунктів Пантаївки і Нового Життя. Під час прокладання залізниці тут була побудована залізнична станція, названа по імені розташованого поблизу с. Пантезівки, при цьому назву дещо змінили. Село Пантезівка засноване спадкоємцем якогось земле­власника Пантезея, іменем якого й назване. Антропонімічне ут­ворення на -ївк(а).

Пантелеймонівка — селище міського типу Ясинуватського р-ну Донецької обл. Розташоване на залізниці Горлівка — Ясинувата. Засноване 1926 року у зв'язку з будівництвом неподалік від залізничної станції. Пантелеймонівка динасового заводу, біля якого незабаром виникло селище, котре перейняло назву залізничної станції Пантелеймонівка. Остання має культо­ве походження: вона була відкрита 1876 року у день св. Пантелеймона. Суф. утворення на -івк(а).

Пантин — ріка, ліва притока Малого Серету (басейн Дунаю). Походжен­ня назви остаточно не встановлено. Деякі дослідники виводять від молдавського «схил». Інші вказують на слов’янське словотворення гідроніма від імені Панта (Пантелеймона). Ут­ворення на -ин. Звідси ж Пантинець — ріка, права притока Пантину, утво­рилася за допомогою демінутивного суф. -ець.

Панютине (до 1872 році — Лозова-Азовська) — селище міського типу Лозівського р-ну Харківської обл. Виникло 1869 року під час будівництва Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Назва від прізвища царсько­го генерала Панютіна, на землях якого була побудована станція. Флексія -є являє собою словотворчий засіб. Колишня назва — від р. Лозова і напряму залізниці, що веде до Азовського моря.

Папоротня — ріка, ліва притока Ірші (басейн Тетерева). Назва від папо­роть, сільвінія плаваюча — рослина, що росте в неглибоких водоймах і на заболочених місцях. Дана за поширення її в руслі р. Утворення на -н(я).

Параска — ріка, права притока Невільниці (басейн Пруту). Назву виводять від молдавського «залишати, занехаяти» в означенні «занеяхана». Згодом назва зазнала впливу українського жіночого імені Параска.

Параш-Перекопськи

Парашка — вершина Українських Карпат. Розташована в Бески­дах. Назва від жіночого імені Парашка (Параска). Походження її загадкове, можливо, тут сталося якесь переосмислення.

Партизани — селище міського типу Генічеського р-ну Херсонської обл. Розта­шоване на залізниці Лозова — Сімферополь. Засноване 1874 році у зв'язку з будівництвом цієї залізниці. Назва від керченських пар­тизанів, розстріляних тут у 1919 році.

Первомайськ (колишнє Ольвіополь) — місто, районний центр Миколаївської обл. Розташоване при впадінні р. Синюха в Південний Буг. У XVII ст. польський уряд на правому березі гирла Синюхи побудував сторо­жове укріплення Богополь («Боже місто»). У 1744 році в урочищі Татар-Орель, на правому березі гирла Синюхи, побудував шестибастіонний шанець (укріплення) під назвою Орловського або Ор­лик, біля якого згодом виросло поселення Орлик. Ця назва походить від розташування тут прикордонного з Польщею стовпа з двоголо­вим орлом. За народними переказами, в цьому місці колись іс­нувало невелике поселення козака Орлика. У 1770 році Орлик пере­йменовано на Єкатериношанц, у 1773 році — Єкатеринин, у 1781 році — Ольвіополь на честь грецької колонії Ольвії, що існувала в стародавні часи на лівому березі Бузького лиману. У липні 1919 року населені пункти Ольві­ополь, Богополь і селище залізничної станції Голта були об'єднані в одне міс­то під назвою Первомайськ. Назва на честь свята 1 Травня. Ут­ворення за допомогою традиційного міського суф. -ськ. Первомайське — селище міського типу: 1) підпорядковане Сніжнянській міськраді До­нецької обл. Розташоване на автошляху Сніжне — Таганрог. Час виникнення невідомий. До категорії смт. віднесено у 1957 році; 2) (колишнє Джурчі) районний центр АРК. Розташоване у верхів'ї р. Воронцовка (басейн Чорного моря). Перша письмова згадка відноситься до 1798 року; 3) Жовтневого р-ну Миколаївської обл. Розташоване на за­лізниці Миколаїв — Снігурівка. Виникло у 1932 році. Первомайський — селище міського типу: 1) (колишнє селище шахти № 2) підпорядковане Сніжнянській міськраді Донецької обл. Розташоване на автошляху Сніжне — Таганрог, поруч із селищем міського типу Первомайське. Виникло у 1910 році; 2) (колишнє Лихачове) районний центр Харківської обл. Розташоване на залізниці Харків — Лозова, у верхів'ї р. Орелі, лівої притоки Дніпра. Виникло у 1924 році на місці колишньої поміщицької економії Лихачова. Звідси стара назва.

Перевальськ (колишнє Селезнівський рудник, Паризька Комуна) — місто, районний центр Луганської обл. Виникло в кінці XIX ст. Розташоване неподалік від р. Біла, на перевалі одного з відрогів Донецького кряжа. Звідси сучасна назва. Колишнє найменування Селезнівський — від назви селища міського типу Селезнівка (див.), розташованого за 6 км.

Перевід — річки: 1) ліва притока Серету (басейн Дунаю); 2) права притока Лисогору (басейн Сули); потік 3) права притока Окопу, ліва притока Пруту. Назва від пе­ревід — штучний рукав річки, яким переводять воду. У першому і другому гідронімах воду переводили до млина, в третьому, щоб вода від потоку під час повені не робила шкоди, було зроблено перевід — рів, яким воду перевели до Окопу, ліва притока Пруту. Око­пом назвали так тому, що потік окопали, тобто поглибили русло.

Переволок — річки: 1) правий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл.; 2) права притока Дніпра. Назва від волок «перешийок між двома ріками, через який перетягують човни або товар з однієї річки в іншу». Утворилася за допомогою преф. пере-. Колись тут перетягали каюки (човни). Звідси: Переволока — річки: 1) правий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл.; 2) права притока Дніпра. Переволочка — ріка, лівий рукав Дніпра. Назва від Переволока, утворена демінутивним суф. -к(а). Переволочна — селище міського типу: 1) Прилуцького р-ну Чернігівської обл., розташоване на р. Удай (басейн Сули). Дослідники вважають, що Переволочна — це літописне м. Переволока, яке згадується в XI ст; 2) Кобеляцького р-ну Полтавської обл. Розташова­не на лівому березі Дніпра поблизу гирла р. Ворскла. Час заснуван­ня невідомий. Під Переволочною 1709 року капітулювали рештки розгромленої під Полтавою шведської армії.

Перегінське — селище міського типу Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване на лівому березі р. Ломниця, права притока Дністра. Перша згадка відноситься до другої половини ХІІІ ст. Гадають, що назва походить від перегін, утворена за допомогою прикм. суф. -ськ(е); в минулому тут переганяли коней з Галичини до Угорщини, а угорських до Галичини. За іншою версією, також від перегін, але в іншому значенні: під час захоплення в XV ст. кращих земель польськими феодалами селянські господарства переплановувались, селян зганяли, переганяли на гірші землі, так звані гони, що вірогідніше.

Перекоп — село Валківського р-ну Харківської обл. Розташова­не між верхів'ями рік Мжа (басейн Дону) і Коломак (басейн Дніпра). Вперше згадується в «Смотренной книге» міст Охтирського пол­ку під 1686 роком. Припускають, що воно побудоване 1601 року. У той час Перекоп лежав на Муравському шляху, по якому та­тари часто робили набіги. Проти цих наскоків, як гадають, бу­ло зроблено Перекоп — широкий і глибокий рів з валом. Однак в «Книге Большому Чертежу», написаній в 20-х роках XVII ст., вказується про існування Перекопу між ниніш­нім м. Валки і с. Перекоп з давніх часів: «рву версты с три, а ров в ширину сажени с полторы, а в глубину сажень, а инде и больше. А по сторонам того рву обойти нельзя: пришли леса и бо­лота». Цілком імовірно, що назва Перекоп пов'язана з дав­нім Перекопом.

Перекопська затока — розташована на північному-заході Чорного моря, відгороджує із заходу від материка Кримський п-ів. Назва від розта­шування біля Перекопу (див. Перекопський перешийок).

Перекопський перешийок — перешийок на півдні України, між Каркінітською затокою Чорного моря та Сивашем, з'єднує Кримський п-ів з материком. Назва від тюркського «вал з ровом», «ворота». Дослівно: «Ворота у валові з ро­вом». У слов’янських мовах переосмислене на Перекоп в означенні «вал з ровом, що перетинає перешийок по всій ширині». Перекопський перешийок із неза­пам'ятних часів був укріплений — перекопаний ровом з валом, звідки й назва. Існує думка, що рів у давнину був каналом, який зв'язував Чорне й Азовське моря. Як свідчать римський учений Пліній Старший (І ст. н. е.) і візантійський імператор Костянтин Багрянородний (X ст.), ці споруди (вал з ровом) були створені близько 2 тис. років тому для оборони п-ва. Пізніше вони не по­новлювались. Від назви перешийка походить назва м. Красноперекопськ (див.), затоки і групи озер. За свідченням Страбона і Птоломея; стародавні греки Перекопський перешийок називали «рів».

Перекопські-Переяславе

Перекопські озера — на півночі Кримського п-ова Айгульське оз. (див.), Красне оз. (див.). Походження назви Перекопські див. Пе­рекопський перешийок.

Перемишляни — місто, районний центр Львівської обл. Розташоване на р. Гнила Липа (басейн Дністра). Перша писемна згадка про Перемишляни від­носиться до 1473 року. Назву виводять від власного імені Перемисл. Однак суф. -ян(и) може вказувати на поселенців. Отже, назва Перемишляни могла утворитися від його засновників — вихідців з Перемисла. Антропонімічне утворення на -ян(и).

Пересечен — літописне місто у Київській землі. Перша згадка під 1154 роком. Назва від давньоруського географічного терміна пересеч, пересечка «перелісок», «перерізана ярами місцевість».

Пересічна — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Розта­шоване на берегах верхньої течії р. Уда (басейн Сіверського Дінця) на автошляху Харків — Суми. Засноване в середині XVII ст. Ймовір­но, що назва виникла від перехрестя (пересічення давніх шляхів): з Харкова на Суми і з Криму на Білгород. Утворена від основи пересіч- за допомогою суф. -н-.

Пересопниця — давньоруське літописне місто (тепер с. Рівненського р-ну Рів­ненської обл.). Розташоване на правому березі р. Стубла, лівої притоки Го­рині (басейн Прип'яті). Вперше згадується в літописі під 1149 роком. Наз­ву виводять від переспа, присба «гребля, насип, земляний вал» че­рез болота. В основі лежить давньоруське сьпь сопь «насип, вал». Звідси ж назва с. Переспа на Волині. Структура назви: Переспа > Пересоп > Пересоп -н - иця, утворена за допомогою суф. -иц(я).

Пересута — рыка, ліва притока Горині (басейн Прип'яті). Назву виводять від давньоруського «наливати, сипати» та преф. пере-. Дослівно: «литися, переливатися».

Перечин — селище міського типу, районний центр Закарпатської обл. Розташоване при впа­дінні р. Тур'я в Уж (басейн Дунаю) на залізниці Самбір — Чоп. У документах 1266 року говориться про землі цієї місцевості, що належа­ли якомусь магнату Перечі, від прізвища якого, можливо, й похо­дить назва. Антропонімічне утворення на -ин.

Перечинська улоговина — зниження між відрогами Українсь­ких Карпат. Назва похідна від селище міського типу Перечин, в р-ні якого воно розташоване.

Перещепине — селище міського типу Новомосковського р-ну Дніпропетровсь­кої обл. Розташоване вздовж лівого пологого берега Орелі. Час ви­никнення невідомий. Перша згадка відноситься до 1764 року. Про по­ходження назви існує кілька версій. В усній розповіді колишньо­го запорожця М.Л.Коржа говориться: «Прикордонне це урочи­ще... начебто перещеплювало, тобто розділяло Гетьманщину від Запоріжжя». За іншою версією, по­селення названо так тому, що там, де воно лежить, колись була переправа через Оріль, біля якої татари «перечіпяли» (переймали) тих, хто тікав від їхніх набігів, а пізніше царські військові — втікачів-кріпаків. Ще за іншою гіпотезою, назва від прізвища зас­новника Перещепине козака Перещипи, що найбільш ві­рогідно. Звідси ж Мала Перещепина. Мала на відміну від Перещепиного. Біля Малої Перещепини розташовані Малоперещепинські болота (див.).

Переяславець — місто Київської Русі. У 967—971 роках було ре­зиденцією київського князя Святослава. Знаходилось біля теперішнього м. Тулча в Румунії. Назва похідна від одного з найбільших міст Київської Русі — Переяслава, утворена за допомогою демінутив­ного суф. -ець.

Переяслав-Х-Печенє

Переяслав-Хмельницький (літописний Переяславль (Руськый), до 1943 року — Переяслав) — місто, районний центр Київської обл. Час заснування невідомий. Розташоване біля злиття р. Альти з Трубежем (ліва притока Дніпра). Вперше згадується під назвою Переяслав 907 року у договорі князя Олега з Візантією як одне з чотирьох найбільших міст Київської Русі. Згодом, на відміну, очевидно, від Преслава (Переяславля) Дунайського (Болгарського), до топо­німа додано прикм. частину Руський (Переяслав Руський). Про виникнення назви міста існують різні легенди. Одна з них розповідає, що місто назване Володимиром Святославичем на честь перемоги руського воїна-богатиря Кирила Ко­жум'яки (за іншими джерелами — отрока Яна Усмовича) в єдиноборстві з печенізьким велетнем: «...понеже отрок русский перея славу от печенегов». Звідси, ніби, й пішла назва Переяслав. Однак літописне пояснення походження назви Переяслав є типовим випадком «народної етимології». Переяслав кілька разів згадується тим же літописцем значно раніше. Як це міс­то, так і Переяславль-Залеський, і Переяслав-Рязанський свої назви одержали від незасвідченого давньоруського імені Переяслав і суф. -jь, дослівно: «Місто Переяслава». Саме ім'я складається з дієсл. основи Пе­рея- (<переяти) і досить поширеного в княжих іменах давньоруського елемента -слав «слава, честь, похвала». Існує також думка, що назва Переяслав занесена з Наддунав'я. Після витіснення у VII ст. наддунайсь­ких сіверів протоболгарами з м. Преяслава на дніпровському Лівобережжі згадуються свої сівери, а також своє м. Переяс­лав (сучасний Переяслав-Хмельницький). Південнослов’янське Пре- відповідає східнослов’янському Пере-. Цілком можливо, що ними принесена і назва р. Ляьт(а) (Олт). На Переяслав-Хмельницький місто перейменоване 1943 року на честь Богдана Хмельницького, під керівництвом якого 1654 року тут було прийнято рішення про возз'єднання України з Росією.

«Перлина» — найбільша печера в Товтрах (Медоборах). Розта­шована поблизу с. Крутилова Городоцького р-ну Хмельницької обл. Відкрита восени 1969 року. Утворилася в результаті тектонічних рухів і роботи текучої та підземної води. Складена з твердих вап­няків. Назва від перли — дорогоцінне каміння органічного походження. Назву дали тернопільські спелеологи за її своєрідну неповторну красу.

Перчем-оба — вершина Кримських гір, біля м. Судак. Назва від тюркського «чубата» і «вершина». Дослівно: «Чубата вершина».

Першотравенськ (до 1960 року — селище міського типу Шахтарськ) — 1) місто, підпо­рядковане Павлоградській міськраді Дніпропетровської обл. Засноване 1951 року у зв'язку з початком освоєння Західного Дон­басу. Розташоване неподалік від залізниці і автомагістралі До­нецьк — Дніпропетровськ; 2) (до 1934 року — Токарівка) селище міського типу Баранівського р-ну Житомирської обл. Розташоване на р. Хомора при впадінні її в Случ (басейн Горині). Засноване наприкінці XIV ст. Назва на честь свята Першого Травня. Утворена форман­том -енськ.

Першотравневе — селище міського типу: 1) (колишнє Мангуш) районний центр Донецької обл. Розташоване на автошляху Маріуполь — Бердянськ, біля рік Мокра Білосарайка і Суха Білосарайка. Засноване 1779 року греками-переселенцями з кримського м. Мангуш (нині с. Партизанське Сімферопольського р-ну), які й принесли колишню назву на нове по­селення; 2) Овруцького р-ну Житомирської обл. Розташоване на залізниці Овруч — Гомель. Засноване 1956 року у зв'язку з видобут­ком кварцитів; 3) (колишнє Моквин) Березнівського р-ну Рівненсь­кої обл. Розташоване при впадінні р. Сереговка в Случ (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Колишня назва від моква «мо­чар». Поселення розташоване серед мочаристої низовини. Сучасна назва на честь свята Першого Травня. Утворена суф. -ев(е).

Петриківка — селище міського типу Царичанського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване в пониззі р. Чаплинка неподалік від впадіння її в Орель (басейн Дніпра). Посе­лення виникло 1772 року на місці запорізького зимівника — хутора коза­ка Петрика, коли сюди переселилися жителі сусідньої Курилівки, зруйнованої повінню. Назва утворена за допомогою присв. суф. -івк(а) від Петрик. Петриківка — давній центр українського народного мис­тецтва, зокрема розписів на стінах жител.

Петрівка — селище міського типу: 1) (колишнє Караяшник, Петропавлівка) Станич­но-Луганського р-ну Луганської обл. Розташоване в пониззі р. Євсуг, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Засноване в другій поло­вині XVII ст. донськими козаками під назвою Караяшник. За ак­тивну участь козаків у повстанні Кіндрата Булавіна у 1707—1708 роках поселення було спалене. Відновлено 1771 року під назвою Петропав­лівка (від назви церкви Петра і Павла). Сучасна назва закріпилася з 1923 року, як частина старої; 2) (колишнє Балай, Курисове-Покровське, Ізмаїло-Покровське) Комінтернівського р-ну Одеської обл. Розташоване на залізниці Одеса — Кіровоград, на невеличкій р. Балай, від якої первинна назва. Час заснування невідомий. З 1787 року — Курисове-Покровське. Перша частина складного топо­німа від прізвища Куриса, друга — від церкви св. Покрови. Після взяття Ізмаїла — Ізмаїло-Покровське. З 1921 року найменування від прізвища діяча Комуністичної партії і колишньої Радянської держави Г.І.Петровського. З 1937 року — Петрівка. Назва утворена за допомогою суф. -івк(а).

Петропавлівка — селище міського типу, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване при впадінні р. Бик у Самару (басейн Дніпра). На початку XVIII ст. на території сучасного селища жили селяни-втікачі. В 1775 році сюди було пе­реведено першу роту Луганського пікінерського полку. Від назви церкви св. Петра і Павла військову слободу було найменовано Петропавлівкою. Словотворчим засобом тут служить суф. -івк(а).

Петрос (Петрош) — 1) вершина Українських Карпат. Розташова­на на сході Закарпатської обл.; 2) (Кетроса) ріка, ліва притока Лімниці (басейн Дністра). Назва утворена від молдавського прикм петрос «кам'янистий», жіночий рід петроасе, з характерним молдавським переходом п — к. Паралельна назва Кетроса від найменування прилеглої до річки горбистої міс­цевості.

Печенєги — країна, зайнята однойменним народом, знаходила­ся в Північному Надчорномор'ї в IX—XI ст. Назва утворилася від давньоруського ет­ноніма Пененьгы/Печеньзи. Етнонім Печенєги — народно-етимологічне утворення від тюркського «печеніги».

Печені-Північне

Печеніги — селище міського типу, Чугуївського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на р. Сіверський Донець (басейн Дону). Засноване 1654 року українськими переселенцями з Опішні (нині Полтавська обл.) на місці стародавнього кочовища печенігів — тюркських кочових племен, які жили в степах Причорномор'я в IX—XII ст. Назва від етноніма — печеніги. Звідси ж Печенізьке водосховище на р. Сіверський Донець, вище за течією від селища Печеніги, а також Печеніжина гора біля м. Чугуєва.

Печеніжин — селище міського типу, Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване в передгір'ях Карпат при злитті рік Лючка і Печеніга (басейн Дунаю). Час заснування невідомий. Перша згадка відноситься до 1443 року, однак гадають, що воно існувало значно ра­ніше. Щодо походження назви існує дві версії. За однією, топо­нім пов'язують з печенігами — тюркськими племенами, значну кількість яких, взявши в полон, руські князі оселяли на своїх землях. Од­ним з таких поселень, гадають, і є Печеніжин. За іншою, більш вірогід­ною версією, назву міста виводять від прізвища Печеніга, похідного від загальної назви печеніг, утворена за допомогою суф. -ин.

Печеніжина гора — див. Печеніги.

Пивиха (Пиво, Пиво-Гора) — найвище підвищення на тери­торії Полтавської обл. Височить над навколишньою рівнинною місцевістю на півдні Глобинського р-ну, неподалік від селища міського типу Градизька. Назва від пиво, утворена від основи за допомогою суф. -их(а). Назва виникла за розташування в минулому під горою запорізь­кої пивоварні. Згодом тут було засновано Пивогірський монастир.

Пирогове (колишнє Шереметка) — село Вінницького р-ну Вінниць­кої обл. Розташоване на заході від Вінниці на автошляху Вінниця — Бар. Перейменоване 1950 року на честь видатного російського хірурга, анато­ма і педагога, основоположника воєнно-польової хірургії М.І.Пирогова. Словотворчим засобом служить закінчення -є.

Пирятин (Пирятинь) — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Удай (басейн Дніпра). Вперше згадується в лаврентіївському літописі під 1115 роком, в Іпатіївському літописі 1154 року як місто-фортеця Київської Русі. Назву виводять від імені Пирята — скороченої форми імені київського боярина XI—XII ст. Пирогоста — і присв. суф. -ин. За іншими тлумаченнями, назву виводять від праслов’янського «вогонь», «пировати», тобто Пир + ят + ин.

Письменне (колишнє Кільмансталь) — селище міського типу Васильківського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Синельникове — Красноармійськ. У зв'язку з будівництвом залізниці 1884 року стан­цію назвали за прізвищем землевласника Письменного, у дещо зміненому вигляді. Назва пристанційного селища Кільмансталь по­ходила від прізвища німецького колоніста Кільмана, який 1886 року побудував тут кілька будівель. У 1946 році селище Кільмансталь перей­няло назву залізничної станції.

Південне — місто Харківського р-ну Харківської обл. Розташова­не на залізниці Харків — Мерефа. Виникло 1905 році. 1963 році об'єднане із залізничною станцією Комарівкою, відомою з другої половини XVII ст., в од­не місто — Південне. Назва за розташування південніше (точні­ше — на південний захід) від Харкова.

Південний Буг (у місцевій вимові Бог, Буг, рідше Біг) — ріка, впадає в Бузький лиман Чорного моря. Вперше згадує Геродот у V ст. до н. е. під назвою Гіпаніс — «Кінська», на її берегах тоді водилися табуни диких коней; у Іордана (VI ст. н. е.) — Vagosola; у Константина Багрянородного (X ст.) — Воуой; у руському літописі назва Бог вперше занотована 1171 року. Пізніше на картах XV—XVII ст. — Bog, Boh, Bohus, те ж саме в актах того періоду — Богь, Бугь. Турки Південний Буг називали «Біла Вода». Єдиної загальної етимології назви Південний Буг немає. Деякі вчені вважають, що найвірогіднішою є назва, яку виво­дять з германського «потік, ручай». Напевне, така етимологія найбільш вдала, якщо брати за основу «потік». Біль­шість учених стоїть на тому, що обидві річки — Південний Буг і Західний Буг, які починаються на Поділлі недалеко одна від одної і потім розтікаються в різних напрямках, мають спільне походження назв. Сформувавшись в одному місці, назва була перенесена в інше, ймовірніше, з півночі на південь (див. Західний Буг). Пізніші най­менування Південного і Західного Бугу синхронні балто-слов'янській і праслов'янській спільності з територією нижньої Наддунайщини і межиріччя Дністра та Дніпра в їх середніх течіях.

Північне Причорномор'я — географічна й історична назва те­риторії, до якої входили сучасні Запорізька, Миколаївська, Одеська і Херсонська обл. та АРК. Ім. частина складного топоніма від слів Чорне море, утворена за допомогою преф. При-, Північне — за розташування на півночі від Чорного моря.

Північно-Пін

Північно-Кримський канал — бере початок з Каховського водосховища на Дніпрі поблизу м. Нова Каховка, тече через Перекопський перешийок до м. Джанкой і далі на Керченській п-ів. Значна частина траси каналу прохо­дить по території північного Криму, звідси й назва.

Підволочиськ (колишнє Волочище, Підволочисься) — селище міського типу, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на правому березі р. Збруч, ліва притока Дністра. Вперше згадується в документах середини XVII ст. З давніх часів р. Збруч перетинала важливий торговельний шлях. Згодом на обох його берегах виникло поселення під назвою Волочище від волок — сухопутний відрізок шляху, по якому волокли струги і який знаходився поблизу. Пізніше поселення, розміще­не на лівому березі, почали називати Волочиськ, на правому — Підволочиськ, тобто біля (під) містом Волочиськом. Звідси й назва. Ут­ворена від волок за допомогою преф. під- і суф. -иськ.

Підгайці — місто Бережанського р-ну Тернопільської обл. Розта­шоване у верхів'ї р. Коропець, ліва притока Дністра. Вперше згадуєть­ся в документах 1463 році вже як місто. Назва від преф. під- та ім. гай «під гаєм», «біля гаю». Дана, імовірно, за виникнення поселення біля гаю (через проміжну ланку — назву жителів).

Підгірці — село Бродівського р-ну Львівської обл. Одне з найстародавніших сіл України. Згадується в літописах під 1188 та 1233 роками та в «Слові о полку Ігоревім» під назвами Пльсньск, Пльснеск, Преснеск. Довгий час було відоме як Плісненсько. Сучасна назва від положення його під горами на відміну від сусіднього села Загірці. Біля Підгірців зберег­лися рештки стародавнього городища, оточеного валами і ровами довжиною близько 7 км. Найкраща і найбільша пам'ятка давньоруських обо­ронних споруд.

Підгородна — селище міського типу Первомайського р-ну Миколаївської обл. Розташоване на автомагістралі Київ — Одеса. Засноване в XIX ст. під час побудови залізниці Рудниця — Ольвіополь. Назва за розташування поблизу м. Первомайська, тобто «під городом», «поблизу города (міста)».

Підгородне — місто Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на р. Кільчень (басейн Дніпра). Перші відомості про поселення відносяться до 1600 року, коли тут був запорізький зи­мівник. Походження назви пов'язане з виникненням слободи поблизу Катеринослава (нині Дніпропетровськ) до перенесення його на правий березі Дніпра (див. Дніпропетровськ). У той час сло­бода лежала під (біля) містом (городом).

Підкамінь — селище міського типу Бродівського р-ну Львівської обл. Розташо­ване у верхів'ї р. Іква, права притока Стиру (басейн Прип'яті), на автошля­ху Тернопіль — Броди. Перша письмова згадка відноситься до першої половини XIII ст. Після зруйнування татаро-монголами вперше згадується 1441 року. Назва дана від розташування поселення під каменем — величезним сірим монолітом кварцового піскови­ку, що піднімається на околиці міста на високому кургані гост­рим шпичаком висотою 16 м. З каменем пов'язано кілька легенд. Утворена за допомогою преф. під- від ім. камінь.

Підкарпатська Русь — історична назва території сучасної Закар­патської обл. Походження іменникової частини назви див. Київська Русь. Прикм. — за розташування під Карпатами.

Пікінерка — див. Аджамка.

Пінські болота — розміщені у Рівненській і Волинській облас­тях та сусідній Білорусії. Назва від білоруського м. Пінськ. Ос­таннє вперше згадується в літописі під 1097 роком як Пінеске, що оз­начає місто на р. Піні.

Піс-Пли

Пісківка — 1) (Пясковка, Песчанка) ріка, права притока Тетерева (басейн Дніпра). Назва за піщане русло; 2) селище міського типу Бородянського р-ну Ки­ївської обл. Засноване в кінці XVI ст. Розташоване на р. Пісківка (колишнє Піщанка), права притока Тетерева, від якої й перейняло назву. Во­на утворилася від пісок через Піскова, за допомогою суф. -івк(а).

Пісочин — селище міського типу Харківського р-ну Харківської обл. Відоме з 1732 року. Розташоване на правому березі р. Уда (басейн Дону), на заліз­ниці Харків — Люботин. Як свідчать місцеві краєзнавці, первіс­не поселення було засноване на нині висохлій р. Пісочній, звід­си й назва. Утворилася від пісок за допомогою суф. -ин.

Пісочне — озеро, на північному-заході Волинської обл. Державний заповід­ник. Розташоване поблизу автомагістралі Ковель — Брест в Шацькому р-ні і відноситься до групи Шацьких озер. Свою наз­ву отримало від прикм. пісочний. Піски підступають до самої во­ди озера. Аналогічну назву мають ще чотири озера на Волині, значно менші за розмірами.

Піщана бухта — затока Чорного моря на заході Кримського п-ова. Назва за піщані береги. Бухта — невелика, досить глибока зато­ка, захищена від бурь і хвиль.

Піщанка — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Уперше згадується під 1734 роком. Розташоване на р. Хрустова, ліва притока Кам'янки (басейн Дніст­ра). Походження топоніма від прикм. піщаний. Звідси ж назва сіл Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл., Красноградсь-кого р-ну Харківської обл. Назви за розташування на пісках.

Піщанське — озеро на північному заході Волинської обл., у групі Шацьких озер. Назва від с. Піща, розташованого на південному узбережжі озера. Ут­ворилася за допомогою суф. групи -ан + -ськ. Походження най­менування села не ясне.

Плава — річки: 1) ліва притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу); 2) в басейн Уборті. Назва від плав «трясовина, де під верхнім рослинним покривом стоїть вода». Утворення від топооснови плав і флексії -а, яка служить словотворчим засобом. Звідси ж Плави — озеро на лівому березі р. Оріль (басейн Дніпра) поблизу с. Котівки Магдалинівського р-ну Дніпропетровської обл. Утворена від топооснови та флексії -и, яка служить словотворчим засобом.

Плес — річки: 1) права притока Мени (басейн Десни); 2) ліва притока Дніпра. Наз­ва від географічного терміна плес, плесо. Українською плесо — «від­крите широке місце в річці», «наносний ґрунт біля річки». Звід­си ж Плесо — правий рукав Дніпра (в Херсонській обл.).

Плечі — вершина Українських Карпат. Височить над м. Раховом Закарпатської обл. ЇЇ безлісі, вкриті травами обриси нагадують людські плечі. Географічний термін плече відомий і як оронімічний термін — «відріг гори, її піднятий край».

Плиска — річки: 1) ліва притока Борзни (басейн Десни); 2) права притока Унави (басейн Дніпра). Назву виводять від діалектного плисса «чиста поверхня води, не заросла очеретом». Утворена суф. -к-.

Пло-Поділл

Плоска — 1) вершина Українських Карпат. Розташована в Надвірнянському р-ні Івано-Франківської обл. Назва вказує на плоскість вершини гори; 2) ріка, права притока Путили (басейн Черемошу). Джерелом гідроніма є назва місцевості Плоска, яка згадується тут з 1502 року, — рівна плоска місцевість, що серед гір трапляється рідко.

Плянуль — вершина Українських Карпат. Розташована біля селище міського типу Глибока Чернівецької обл. Назва від румунського «рівна, плоска».

Побужжя (Побожжя) — історико-географічна область східної части­ни Поділля (див.) у басейн Південного Бугу (верхня і середня течії), у Він­ницькій і Хмельницькій обл. У минулому преф. по- означав «по обидва боки». Звідси й назва. Уперше згадуєть­ся 1257 році в Іпатіївському літописі. Входило до складу Галицько-Волинського князівства.

Побузьке — селище міського типу Голованівського р-ну Кіровоградської обл. Розташоване на лівобережжі р. Південний Буг. Звідси й назва. Засно­ване 1959 року. Утворилася від словосполучення по Бугу за допомогою суф. -зьке.

Повна (Польна) — ріка, ліва притока Деркулу (басейн Сіверського Дінця). Назву виводять від полна, польна «низькі заливні луки зі старицею».

Повчанське плато (Повчанські висоти) — плато на Волин­ській височині. Назва від с. Повна Вербського р-ну Рівненської обл., розташованого в центральній частині плато. Утворена за допомогою суф. групи -ан + -ськ. Походження найменування села не ясне.

Погребище (колишнє Рокитне) — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розта­шоване на р. Рось, правій притоці Дніпра. Час заснування невідомий. Сучасна назва вперше згадується 1570 року. Перейменоване після зруйнування татаро-монголами. На місці колишнтого поселення довгий час чорніли руїни, біля яких люди, що після навали залишилися жи­вими, будували землянки або, як їх тоді називали, погреби. Звід­си й назва. Утворення за допомогою суф. -ищ(е).

Подесення — див. Наддесення.

Поділ — один із найбільших і найдавніших районів м. Києва. Розташований на правому березі Дніпра між гирлом колись глибокої його притоки р. Почайни, яка в стародавньому Києві правила за га­вань для річкових суден, і схилами гір Старокиївської, Замкової та Хоревиці й Щекавиці. Назва Поділ — іменник на -і(е) від давньоруського подоль «нижня частина міста» в порівнянні з горою — підвище­ною частиною міста, де жили князі та їхні приспішники. Словом Поділ названо також районн в м. Харкові, Чернігові, Полтаві, а та­кож кілька сіл у Полтавській та Чернігівській обл.

Поділля (колишнє Подольная земля, Русь Дольная, Пониззя) — історико-географічна область, розташована між Південним Бугом і Дніс­тром. Територія Поділля — дольна, тобто являє собою місцевість, роз­ташовану нижче відносно Покуття і Прикарпаття. Ця територія входила до складу Галицького князівства і в літописі XIII ст. зу­стрічається під назвою «Русь Дольная, Понизье». Слово пониззя утворене від давньоруського низ, преф. по- та суф. -є. Східна частина Пониззя, розташована у верхів'ї Південного Бугу і його приток, була відома в той час під назвою Побужжя. У другій половині XIV ст., після монголо-татарського нашестя, за територією Пониззя закріпилася давня літописна назва — Поділля. Найменування виводять від давньоруського апелятива дол, подол, синоніма давньоруського низ. Подоль — «нижня частина міс­та; місця, розташовані в долині ріки». Причину зникнення давньоруської назви Пониззя і заміни її найменуванням Поділля слід вбачати, очевидно, у появі й активізації в цей же історич­ний період територіальної назви Низ, що почала вживатися до пониззя Дніпра. Поділля — територія сучасної Хмель­ницької і Вінницької обл.

Поділь-Пок

Подільська височина — височина на лівобережжі Дністра, на тери­торії Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Вінницької обл. Простягається з північного-заходу на північний-схід. Найвища точка г. Камула. До складу Подільської височини входять Гологори, Воронят, Кременецькі гори, Тов­три. Назва від розташування на Поділлі. Разом з Волинською височиною (див.) утворюють Волино-Подільську височину. У давніх протис­тавних у семантичному плані понять з семантикою «верх — низ» орієнтиром були Карпати, які відіграли велику роль у просторо­вій орієнтації (див. Поділля).

Подільський уступ (Подільський карниз) — відносно крутий схил на півночі і північному-заході Подільської височини, на межі з Волинською височиною і Малим Поліссям. На лінії уступу утворився столовий рельєф (столові гори), це пов'язано із заляганням твердих нижньо-сар­матських вапняків і пісковиків. Походження прикм. частини то­поніма див. Поділля.

Подільські печери — печери, розміщені на Подільській височині у басейні лівих приток Дністра. Печери — підземні порожнини, які утворилися в легкорозчинних осадових породах — вапня­ках, доломіті, кам'яній солі, гіпсі — під дією підземних вод. Найбільші з Подільських печер розташовані в Тернопільській обл., у межи­річчі Збручу та Серету — Кривчанська, Млинівська, Вітрова та Вертеба. Походження першої частини складного топоніма див. Подільська височина.

Подніпров'я — див. Придніпров'я.

Подністров'я — див. Придністров'я.

Пожина — ріка, права притока Герцушки (басейн Дунаю). Назва від румунського діалекту «шлея».

Покотилівка — селище міського типу Харківського р-ну Харківської обл. Розта­шоване за 8 км на південь від Харкова. Засноване 1818 року із сіл Покотилівки і Карачаївки. Покотилівка заснована в першій половині XVIII ст. ко­шовим атаманом Запорізької Січі К.Покотилом. Звідси й назва. Утворена від основи Покотил- за допомогою присв. суф. -івк(а).

Покровське (колишнє Мечетна) — селище міського типу, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на р. Вовча (басейн Самари). У XVII ст. місцевість, на якій розташоване селище, належала Запорізькій Січі. Першим посе­ленцем був відставний старшина Головко (1760 рік). Після ліквідації Січі сюди було переселено одну з рот Луганського пікінерського полку. Колишня назва Мечетна від мечеть. За народними переказами, тут колись стояла мечеть. Назва культового походження і пов'яза­на з церквою Покрова Богородиці.

Покутсько-Буковинські Карпати — частина Українських Кар­пат, між р. Прут і кордоном України з Румунією. Походження назви див. Покуття, Буковина Північна, Карпати.

Покуття — географічна обл., між ріками Прут і Черемош. Займає південно-східну частину сучасної Івано-Франківської обл. Назва від слова кут «ріг» (кут, що утворився від злиття двох річок), утворена преф. по-, який у минулому означав «по обидва боки». Вперше згадується 1395 року в одній з молдавських грамот.