O топономіка України на літеру О

Об-Од

Обеста (Обиста, Обста) — ріка, ліва притока Клевені (басейн Десни). Від литовського «ріка», де основа А- і суф. -(і)sta.

Обитічна — 1) (Дженалгач) — ріка, впадає в Азовське море, в Запорізькій обл.; 2) затока на півночі Азовського моря в Запорізькій обл.; 3) коса на північному узбережжі Азовського моря, в Запорізькій обл. Щодо походження назви існує кілька тлумачень. Найбільш імовірне те, за яким її виводять від імені р. Обитічна, назву якої виводять, в свою чергу, від слов’янського апелятива «текти, течу в обихід». Звідси нині забутий місцевий ге­ографічний термін обіток «потік води, що щось огинає», а від нього похідний прикм. обитінний, тобто обтічний. Утворився то­понім від основи тік, де звук к чергується з ч. Річку до 1783 року на­зивали Дженалгач, що означало «така, що плутається», тобто має звивисте русло. Під час кримських походів 1737 року російські моря­ки Обиточну косу називали Віссаріоновою, мабуть, на честь одно­го з загиблих своїх товаришів.

Оболонь — район м. Києва. Походить від апелятива оболонь < праслов’янського «низина» > «низина, вкрита травою».

Обухів — селище міського типу, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Кобрин, притоці Стугни (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Вперше зга­дується в історичних документах XIV ст. як Лукавиця. У 1482 році татарського орда кримського хана Менглі-Гірея зруйнувала поселення. Піс­ля відбудови воно належало литовському кухмістру П.Олехновичу і нази­валося Кухмістрівщиною. 1588 року поселення купив князь Острозь­кий. Деякий час воно належало Обуху, підданому князя, від ньо­го і закріпилася назва Обухів. Походження первинної назви — Лукавиця, за народним переказом, пов'язують з боротьбою проти татаро-монголів у XIII ст. Назва Лукави­ця ніби походить від стріляння з луків. Таке тлумачення малоймовірне і являє собою приклад народної ети­мології. Можна припустити, що в основі назви лежить корінь лук, як і в гідронімах Луква, Лукава, Лукавиця, і означає «звиви­на». Ймовірно, назва дана за розташування поселення на звиви­ні р. Кобрин.

Овечі Води — річки: 1) ліва притока Дніпра. Початок бере від Овечої гряди у Верхньорогачицькому р-ні Херсонської обл., від якої й одержала назву. Найменування гряди, очевидно, за випасання на ній овець; 2) притока Самари (басейн Дніпра). На берегах ріки здавна було розвинене вівчарство. Звідси й назва.

Овідіополь (до 1789 року — Хаджі-Дере) — селище міського типу, районний центр Одеської обл. Розташоване на східному узбережжі Дністровського лиману. Виникло наприкінці XVIII ст. Назване так 1793 року по імені давньоримсько­го поета Публія Овідія Назона. У свій час поет жив у засланні в м. Томі, яке, як вважали донедавна, існувало на місці сучасного Овідвополя. Згодом доведено, що воно було там, де розташований румунсь­кий порт Констанца. Отже, назва Овідіополь є свідченням історичної не­точності. Назва дана 1793 року. Тоді, за часів Катерини II, коли офі­ційна російська топонімія переживала «грецьку моду». Звідси й другий елемент складної назви — поль (давньогрецьке поліс «місто»). Турецька фортеця Хаджі-Дере від хаджі «той, хто здійснив ходіння на прощу в Мекку» і дере «долина», «ріка».

Овруцький (Словечансько-Овруцький) кряж — підвищення у Поліссі, на півночф Житомирської обл. Простягається із заходу на схід від с. Усового до м. Овруча, від якого й одержало назву. Паралельна назва від м. Овруч і с. Словечно, розташованого на кряжі. Утво­рення від двоелементного суф. -анськ. Значення терміна кряж див. Донецький кряж.

Овруч (колишнє Вручий, Вручій, Вручай) — місто, районний центр Житомирської обл. Розташоване на р. Норин, лівій притоці Ужа (басейн Дніпра). Одне з найдавніших міст України і всієї східної Європи. Час заснування не­відомий. Вперше в «Повісті временних літ» згадується 977 року під назвою Вручий (Вручій) як одне з міст східнослов’янських древлян, яких підкорила київська княгиня Ольга. «Побегошу же Ольгу с войми 60 град рекомый Вручий», — говориться в літописі. Після зруй­нування нею Іскоростеня (див. Коростень) Вручий став центром древлянської землі. Походження назви остаточно не з'ясоване. ЇЇ виводять від давньоруського вьрети «бити ключем, кипіти». О — протетич­не або з «во Вручий» — активний дієприкм. теперішнього часу з основою від праслов’янського «кипіти, пінитися, клекотіти». Ймовірно, таку назву могла одержати спочатку ріка зі швидкою течією в тому ж розумінні (нині струмок Вручий, ліва притока Норина (басейн Прип'яті), що витікакз Словечансько-Овруцького кряжу), а вже від неї перейняло найменування поселення, що на ній виникло. З часом назва Вручий трансформувалася на Оврицкое место (1437, 1498), Овруч. Часті і давні слов’янські записи контексту сприя­ли виникненню вторинних аглютинативних утворень (утворення довільних слів і граматичних форм шляхом приєднання до коре­ня афіксів): Вручий > а(б) Вручий > Овручий > Овруч.

Оглав — див. Гоголів.

Одеса — місто-герой, обласний центр Одеської обл., порт на Чорному мо­рі. Гадають, що вже за кілька століть до н. е. і до IV ст. н. е. тут були грецькі пристані Істріан та Ісіаков, а на північному-сході від них, бі­ля Тилігульського лиману — гавань Скопелі. Ще раніше на місці сучасної Одеси та її околиць були поселення кімерійців, скіфів, сарматів. За часів Київської Русі тут жили східнослов’янські племена тиверців та уличів. 1239—1240 років татаро-монголи зруйнували слов'янські поселення, а місцевість приєднали разом із Причорномор'ям до Золотої Орди. На початку XV ст. північно-західне Причорномор'я перебува­ло під владою феодальної Литви, яка 1396 року розгромила татарське військо. Пізніше один з татарських воєначальників — Бей-Хаджі на місці сучасної Одеси заснував укріплення під назвою Хаджибей, Гаджибей (а згодом Качибей, Коцібіїв). У 1764 року турки, готуючись до війни з Росією, побудували поблизу Хаджибея фортецю Єні-Дунья «Новий світ». У 1791 року, за Ясським мирним договором, Хаджи­бей і Єні-Дунья відійшли до Росії. 1793 року за пропозицією видатного полководця О.В.Суворова почалось будівництво фортеці. 1794 році за проектом інженера Ф.Деволана, під спільним керівництвом фельдмаршала О.В.Суворова й адмірала Й.М.Дерібаса, біля фор­теці почалося будівництво майбутнього міста і порту, яке спочат­ку називали, як фортецю, Хаджибей. У 1795 році Хаджибей під впли­вом «моди» на давньогрецьку топонімію перейменовано на Одесу — від назви стародавньої грецької колонії Одес, Одесос, Ордісос, яка нібито була розташована на березі Тилігульського лиману. Пізніше було встанов­лено, що ця колонія знаходилась у Болгарії, в р-ні м. Варни.

Ож-Окн

Ожерельна — ріка, ліва притока Кінської (басейн Дніпра). Спочатку названа була Інженерною, від лінії укріп­лень на її берегах, побудованих у 70-х роках XVIII ст. Згодом від­булося переосмислення.

Озерище — правий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл. Назва ут­ворена від апелятива озерище «місце, де колись було озеро».

Озерна — 1) найдовша печера в Європі. Розміщена в межи­річчі Серету і Збручу в Тернопільській обл. Названа за наявність у ній великої кількості красивих озер; 2) вершина Українських Кар­пат. Розташована на Горганах, неподалік від оз. Синевир, від яко­го й одержала назву.

Озернянка — ріка, ліва притока Тереблі (басейн Тиси). Назва за розміщен­ня в долині річки, зокрема в її середній течії, високогірських озер. Утворилася за допомогою суф. групи -янк(а).

Озеро — річки: 1) права притока Остра (басейн Десни); 2) в басейн Горині. Назва підкреслює слабку протічність рік, широкі розливи під час повені; озера: 1) на Кінбурнській косі Чорного моря; 2) в Ківерців­ському р-ну Волинської обл.; 3) у Володимирецькому р-ні Во­линської обл. Яскравий приклад переходу апелятива озеро у власну назву Озеро.

Озерянське — озеро на південному-заході Чернігівської обл. Розташоване неподалік від с. Озеряни Бобровицького р-ну, від якого й перей­няло назву. Утворена за допомогою суфіксації: спочатку -ян, а потім -ськ(е). Аналогічне утворення топоніма Озерянський кряж — підвищення в Житомирській обл. Розташований на південному-заході від Овруцького (Словечансько-Овруцького) кряжа біля с. Озеряни Олевського р-ну. Суф. -ський вказує на відношення до об'єкту на місцевості — с. Озеряни.

Озоя — вершина Українських Карпат. Це румунська назва, запозичена зі слов’янського otr + sojь. Звідси сербсько-хорватське osoje «тінисте місце».

Окінка — ріка, ліва притока Стиру (басейн Прип'яті). У верхів'ї с. Оконськ. Утворена від основи ок- за допомогою форманта -інка.

Окнище — озеро, мальовнича своєрідна неповторна водойма. Розташована поблизу с. Оконськ на Волині. Назва від українського окни — «джерело, невелике озеро з чистою водою». Живиться джере­лами карстових вод, що витікають з-під стрімких крейдяних стін з глибини більше як 15 м. Суф. -ищ(е) вказує на місце, де були розміщені джерела.

Око-Ол

Оконське — озеро на сході Волинської обл. Назва від окни (див. Окнище). Утворена за допомогою суф. -ськ(е).

Олевськ — селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Розташоване на р. Уборть, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Вперше згадується 1488 року, у документі, в якому київський боярин Пирхало прохав київсь­кого воєводу дати йому в «держание волость Олевско, отодвинувши инших бояр». Назву місцевості пов'язують з іме­нем Овруцького князя Олега Святославича, який жив у другій половині X ст. За народними переказами, поселення в давнину називали Олеговим городищем. Згодом назву скоротили до од­нослівної Олегськ, а ще пізніше, для зручнішої вимови, транс­формували на Олевськ.

Олександрівка (деякий час Бахметьєве) — селище міського типу, районний центр Донецької обл. Розташоване на р. Самара (басейн Дніпра), в північно-західній частині обл. Засноване 1762 року на землях генерала Норова, які він одержав у дарчу від царського уряду. Походження назви не з'ясовано. За народними переказами, поселення носить ім'я сина одного з магнатів-землевласників. Населених пунктів з назвою антропонімічного походження Олександрівка досить багато.

Олександрія —1) місто, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на р. Інгулець (басейн Дніпра). У 40-х роках XVII ст. на місці Олександрії запо­різький козак Ус влаштував зимівник Усівку. Із заснуванням Но­вої Сербії Усівку в 1754 році було заселено сербами і хорватами, а зго­дом волохами і перейменовано на Бечею (паралельна назва Беча, Бечка — по імені р. Бешки, що впадає нижче в Інгулець). 1784 року слободу перетворено на місто і названо на честь онука Катерини II — Олександра І; 2) дендропарк у м. Білій Церкві Київської обл. Розташований на р. Рось (басейн Дніпра). Закладений наприкінці XVIII ст. поміщицею Олександрою Браницькою.

Олексієво-Дружківка — селище міського типу, підпорядковане Дружківській міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Кривий Торець (басейн Сіверського Дінця). На початку XVIII ст. тут, в урочищі Паршаківка, було засновано запорізький пікет, що входив до Самарської паланки (паланка — адміністративно-територіальна одиниця в Новій Січі 1734—1775 років), біля якого почали оселятися кріпаки-втікачі. У годину лихоліття, в 1769 році, під час одного з останніх на­бігів кримчаків, запорожці Паршаківки та козаки зі святогорських, маяцьких, торських та інших слобід дружно розгромили та­тар, після чого Паршаківку на честь дружної боротьби почали звати Дружківкою. Тлума­чення назви Дружківки, а звідси й міста Дружківки, від антропоніма Дружко надумане, нічим не підтверджене. Сучасна назва ви­никла у 1939 році внаслідок об'єднання с. Дружківки з сусіднім с. Олексіївкою, названою по імені магната Гаврилова.

Олех (Олега, Ольгов Колодязь, Ользовый Пристень) — ріка, права притока Бабки (басейн Сіверського Дінця). Назва від місцевого ботанічного терміна олех «ольха, ольшаник» — дерева і кущі з родини березових, що підтверджується історичними документа­ми. Інші варіанти — Олега, Ольгов Колодязь — виникли пізні­ше як переосмислення терміна олех. Назва Колодязь див. Білий Колодязь. Пристень — «крутий схил з глибоко вріза­ною долиною» (див. Барвінкове).

Олешківські піски (колишнє Олешшя) — територія на Лівобереж­жі Дніпра, неподалік від впадіння його у Дніпровський лиман, вкрита піщаними та супіщаними ґрунтами. В минулому тут рос­ли ліси, про які згадує давньогрецький історик Геродот у V ст. до н. е. Від поширення в цих лісах вільхи (ольхи) походить давньоруська назва Олешье в розумінні «вільховий ліс». Звідси й виводять теперішню наз­ву. Існують інші, менш вірогідні тлумачення. Подібні наймену­вання, утворені від даної топооснови, зустрічаються на значних просторах східнослов’янської території: Олешка — ріка, ліва притока Тетерева (басейн Дніпра); Олешки — ріка, ліва притока Дніпра; Олешня — річки: 1) права притока Ужа (басейн Прип'яті); 2) права притока Убеді (басейн Десни); 3) права притока Псла (басейн Дніпра); 4) права притока Ворскли (басейн Дніпра); 5) ліва притока Вересні (басейн Прип'яті); 6) ліва притока Сухого Виру, впадає в оз. Замглай (в Черні­гівській обл.).

Олика — селище міського типу Ківерцівського р-ну Волинської обл. Розташо­ване на р. Оличка (басейн Прип'яті). Перша згадка відноситься до 1149 року. Назва, ймовірно, похідна від р. Оличка (в минулому— Олица, Олика). Оличка (Олица, Олика) — річки: 1) ліва притока Стиру (басейн Прип'яті); 2) права притока Клецьки (басейн Прип'яті). Назва остаточно не з'ясована. ЇЇ виводять з польського Oloka — Олика (Олича) — Олуча; з тюркського (османського) «ущелина», «яр». ЇЇ порівнюють з сербсько-хорватським «жолоб, канава, рів, водний шлях на мілині».

Ольвія (Борисфен, Місто Борисфенітів) — місто, засноване в VI ст. до н. е. вихідцями з Іонії, головним чином з Мілета. Проіс­нувало понад 500 років. Це було велике грецьке місто-держава, значний економічний і культурний центр того часу. Залишки йо­го збереглися на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Миколаївської обл. Назва у перекладі з давньогрецького означає «щаслива». Територія Ольвії з 1920 року — державний заповідник, що перебуває у віданні Інституту археології НАН України. В античній літературі відоме під назвою Борисфен (за грецькою назвою Дніпра), імовірно, за те, що Ольвія знаходилася неподалік від гирла Дніпра.

Ольшанське — селище міського типу Миколаївського р-ну Миколаївської обл. Розташоване на правому березі гирла Південного Бугу. Засноване 1957 року у зв'язку з будівництвом цементного заводу. Назване на честь Героя Радянського Союзу Ольшанського, що загинув у цих місцях під час другої світової війни, будучи командиром десантного загону.

Ом-Оржи

Омельник — річки: 1) (Омельник Другий) права притока Дніпра; 2) права притока Псла (басейн Дніпра), 3) (Омельник Мокрий) права притока Переволоку (правий рукав Дніпра) в Кіровоградській обл. Назву виводять від омели — рід напівпаразитичних рослин з родини омелевих, яких багато росте на берегах цих річок. Назва утворена від осно­ви прикм. омельний за допомогою суф. -ик. Звідси, імовірно, назва Омельниха — два рукава Дніпра в Хер­сонській обл., утворена суф. -их(а); Омельничок — ріка, притока Сухо­го Омельничка. Утворена складним суф. -ичок.

Онуфріївна — селище міського типу, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на р. Сухий Омельник, ліва притока Омельника (басейн Дніпра). Виникло в кінці XVII ст. Назва від імені її засновника ко­зака Онуфрія. Утворена за допомогою суф. -івк(а) від основи Онуфрій.

Опака — ріка, права притока Бистриці-Тисменицької (басейн Дністра). Назва не досить ясна. Виводить її з індоєвропейського «вода, ріка». Таке тлумачення не переконливе. Більш ві­рогідним є пов'язання гідроніма Опака зі слов’янським дієсловом «навколо, з усіх сторін». Семантична паралель до слов’янсткого «утворення, накопичення, осідати». Отже, опока — це м'яка, в'язка глина, пухка речовина, все те, що осідає, утворює відклади, зокрема на дні річки; явище притаманне р. Опака. Звідси назва (Див. ще Опішня).

Опалиха — ріка, права притока Самари (басейн Дніпра). Назва від опал, опалиха — спалений викорінений ліс, серед якого протікає ріка.

Опілля — частина Подільської височини найвища і найбільш роз­членована її західна частина. Розташована між лівою притокою Дністра — Золо­тою Липою і Верещицею. На півдні підходить до Дністра, а на півночі до Гологір. Назва від терміна опілля «місцевість, вільна від лісу» (тер­мін мав й інші значення і широко відбився в східнослов’янській топонімії).

Опір (Опор) — ріка, права притока Стрия (басейн Десни). Назву ототожнюють з античною формою, яку можна наблизити до фракійського «брід». Більш імовірне її тлумачення від українського апелятива опір. Приклад негаційного гідроніма.

Опішня (колишнє Опошнь) — селище міського типу Зінківського р-ну Полтавської обл. Розташоване на правому березі р. Ворскла (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Гадають, що воно виникло в XII ст., про­те перша згадка відома з XVII ст. Назва від опока — осадочна легка шарувата світло-сіра порода, що складається з аморфного та дрібнозернистого кремнезему з домішками глауконіту, піща­них та глинистих частинок. Звідси колишня назва Опошнь — «посе­лення на опокових урвищах». Згодом назва трансфор­мувалася на Опошня > Опішня. Давньослов’янське опока означало ще «скеля».

Орджонікідзе (колишнє с. Покровське) — 1) місто обласного підпо­рядкування Дніпропетровської обл. Розташоване в пониззі р. Базавлук, правої притоки Дніпра. Вперше згадується під 1775 роком як с. Покров­ське. Згодом Катерина II віддала його князю Вяземському. 1886 року розпочато видобуток марганцевої руди. Виросло декілька рудни­ків, у тому числі Покровські копальні, які в 1922 році перейменовано на Олександрівську дільницю Максимівського рудника, названу по імені с. Олександрівки, що лежало поблизу. У 1934 році Олексан­дрівську дільницю перейменовано на рудник ім. Орджонікідзе. У 1956 році внаслідок об'єднання гірських селищ і с. Олександрівки бу­ло створено м. Орджонікідзе; 2) селище міського типу, підпорядковане Феодосійській міськраді АРК. Розташоване на східному узбережжі Чорного моря, на мисі Кіік-Атлам. Засноване у 1900 році. Назви по імені діяча колишньої Радянської держави Г.К.Орджонікідзе.

Ореанда — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міськраді АРК, курорт. Розташоване поблизу м. Ялти на узбережжі Чорного мо­ря. Вважають, що Ореанда виникла в глибокій давнині. Значення наз­ви, як і мовна приналежність ойконіма, невідомі. Припускають, що назва могла бути занесена греками-колоністами, вихідцями з м. Мілета, до якого, за свідченням Помпонія Мели (1-ша пол. І ст. н. е.), підходили відроги малоазійських Таврів, відомі тоді під назвою Ороанди. Назва останніх походить від давньогрецького «гора, підвищення» та «ділити, розподіляти». Дослівно: «Гірське відгалуження Таврійських гір».

Оржиця (Оржица — 1550 рік, Жжица — 1552 рік, Ржица —1645 рік, Си­рая Оржица) —1) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра). Назву виводять від стародавнього слова рьжиця, коренем якого є ржа «іржа». Назва, треба думати, дана за колір води: течія річки повільна, в її заплаві багато боліт. Утворилася назва за допомогою давнього гід­ронімічного суф. -иц(я); 2) селище міського типу, районний центр Полтавсь­кої обл. Розташоване на високому правому березі р. Оржиця (басейн Дніпра), від якої й одержала назву. У письмових документах упер­ше згадується в XVI ст.

Оржі-Осока

Оржів — селище міського типу Рівненського р-ну Рівненської обл. Розташо­ване неподалік від впадіння р. Устя в Горинь (басейн Прип'яті). Виникло на початку XVI ст. з трьох поселень: Оржева, Дубини і Мшакова. Достовірного пояснення походження назви Оржів не­має. Висловлюють думку про можливість зв'язку топоні­ма з давньоруським словом рьжиця > ржа > іржа.

Оріль (Єрель, Орел, Оггек Арел, Орель, Оугль, Угла, Уголь) — ліва притока Дніпра. По­ходження назви остаточно не етимологізовано. Існує кілька гіпо­тез. У літописі 1152 року згадується під назвою Уголь, Оугль — слов’янське «кут». Гадають, що слов’янське Уголь, Оугль є аналогією половецького Єрель, його калькою (перекладом). У літописі під 1183 роком при описі знаме­нитої перемоги Святослава над половецьким ханом Кобяком го­вориться: «Возвратишася Русь и стояша на месте нарицаемом Ерель, его же Русь зовет Уголь...». Назву Єрель виводять від тюркського «кривий» або «кутастий», дану за вигин русла. Гадають також, що назву Оріль слід ро­зуміти не в значенні «вигин ріки», а в значенні «окраїна руської землі, що клином заходить в степи кочівників». Виходячи з цьо­го, назву могли дати тільки руські люди, причому словом, запозиченим у тюркських племен.

Орілька — 1) ріка, ліва притока Орелі. Назва від Оріль, утворена за до­помогою демінутивного суф. -к(а). Дослівно: «Маленька Оріль»; 2) селище міського типу Лозівського р-ну Харківської обл. Розташоване на заліз­ниці Красноград — Лозова, на р. Орілька, ліва притока Орелі (басейн Дніп­ра), від якої перейняло назву. Засноване 1902 року.

Оріхів — місто, районний центр Запорізької обл. Розташоване на р. Конка (басейн Дніпра). На місці татарського поселення Сім татарських мечетей ви­ник зимівник запорізького козака Лиска, а 1796 року — селище Оріхова Балка, або Оріхове. 1799 року відомий як Оріхів Городок, 1801 року — Орі­хів. Існує кілька версій щодо походження назви. За однією, Оріхова Балка одержала своє найменування від водяного горіха — ро­гульки, рогатого або чортового горіха. За іншою, Оріхів назвали переселенці з с. Оріхівки Миргородського повіту Пол­тавської губернії, що більш вірогідно. Цілком можливо, що переселенці з Оріхівки оселилися в урочищі Оріхова Балка.

Оріхівка — ріка, ліва притока Дніпра. Найменування від назви місцевих водяних або рогатих горіхів (водяний каштан, російське — рогульник), у минулому поширених у ріках України, нині вимираюча водя­на рослина. Назва утворилася від основи прикм. оріхова за допо­могою суф. -к(а). Звідси ж Оріхова — правий рукав Дніпра, в Херсон­ській обл. Назва утворена суф. -ов(а). Оріхове — озеро: 1) на півночі Волинської обл.; 2) у Золотоніському р-ні Черкаської обл. Наз­ви утворені за допомогою суф. -ов(е). На Русі в X—XII ст. водяні горіхи були у широкому вжитку: їх су­шили, товкли й додавали до борошна. У XVIII ст. в Україні во­дяні горіхи розводили в ставках.

Орчик — ріка, права притока Орелі (басейн Дніпра). Гідронім утворено від основи Оріль та демінутивного суф. -чик.

Осинище — ріка, ліва притока Путилівки (басейн Горині. Назва від дієсл. осина (осика або тополя тремтяча — дерево родини вербових), утворена за допомогою суф. -ищ(е). Останній вказує на поширення в долині річки осик. Звідси ж Осинівка — ріка, права притока Осколу (басейн Сіверського Дінця). Назва утворилася за допомогою суф. -івк(а). Дана за поширення осик (осини) на бе­регах річки. Подібне походження назви Осичка — ріка, права притока Роськи (басейн Дніпра), утвореної за допомогою суф. -к(а), який вказує на здрібнілість гідроніма.

Оскіл (Осколь, Оскаль, Оскуль, Вьсколь, Оскола) — ріка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Впродовж тривалого часу в пошуках походження гідроніма Оскіл було запропоновано ряд гіпо­тез, припущень, здогадок. Деякі вчені етимологію Оскіл ставили в одному ряду з етимологією р. Ворскла (Ворскол), причому в розу­мінні «потік, вода». Інші пов'язували із давньослов’янським оскол «ске­ля». Ще інші виводили від словосполучення О (біля) скал (скель), дослівно «ріка, що витікає зі скель». ЇЇ виводять також із тюркського «сто річок». Найбільш ві­рогідним є тлумачення, за яким перший компонент Ос співставляють з назвою народу стани (оси, яси, йаси), котрі, як відомо, тривалий час жили в басейн Осколу. Другий компонент — давньотюркське «широка долина, велике русло, рукав річки». Дос­лівно: Оскол — «Яська (аланська) ріка». Та­ку назву могли дати не самі алани, а тюрки — сусіди алан (ясів).

Осниця — річки: 1) ліва притока Горині (басейн Прип'яті); 2) (Осина, Болотник) права притока Жерева (басейн Тетерева); 3) (Осница, Осниза) права притока Случі (басейн Горині). Назва від діалектного осниця «болотне місце», що підтверджує і варіант Болотник.

Осока — ріка, права притока Ужа (басейн Прип'яті). Назва афіксально не оформлена — від осока — рід рослин родини осокових. Дана, ймовірно, за поширення осоки в долині річки.

Осоко-Оч

Осокоринка — ріув, права притока Дніпра. Назва від осокір або тополя чорна. Дана за поширення на берегах річки осокорів. Утворена від топооснови за допомогою суф. -инк(а). Звідси ж Осокорівка — ріка, ліва притока Плоскої Осокорівки (басейн Дніп­ра). Ціла система Осокорівок фіксується у матеріалах XVIII ст. Утворена суф. -івк(а).

Остер — 1) (літописна Вострь, Вьстрь, Острь) — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Вперше згадується в літописі 987 року (988), коли ки­ївський князь Володимир Святославцч «нача ставити городы по Десн и по Востри, и по Трубежеви...». Назва з е більш новітня і від­носиться до XV ст. У більш давній формі назви виділяється ко­рінь -остр-. У давнину слово острий мало значення «швидкий»; 2) місто Козелецького р-ну Чер­нігівської обл. Розташоване при впадінні р. Остер у Десну. Звід­си й назва. Вчені гадають, що в околиці м. Остра існувало літописне м. Городець (Городок) (В)острьскій, він же Острь, Острецький, Гюргевь Городець, котрий згадувався під 1098 роком і являв собою од­ну з фортець, що захищала Київську Русь від вторгнення кочів­ників. Під час татаро-монгольської навали місто було зруйновано. Сучасний Остер відомий з XVI ст. Звідси ж Остра — ріка в басейні Західного Бугу (басейн Вісли); Остриця — ріка, ліва притока Прип'яті (басейн Дніпра), утворена суф.-иц(я).

Острів'янське озеро — розташоване в Шацькому р-ні Волин­ської обл., відноситься до групи Шацьких озер. Назва від с. Острів'я, розташованого на східному березі озера. Село ж найменоване так то­му, що воно розташоване між озер, ніби на острові: на півдні близь­ко підступають озера Чорне Мале і Климовське, на сході — вели­ке плесо Луки, на півночі Піщанські озера, а на заході — кілька невеликих ставків. Назва утворилася від острови за допомогою складного суф. -янськ(е).

Острог — місто, районний центр Рівненської обл. Розташоване на р. Вілія, притоці Горині (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Вперше згаду­ється в Іпатіївському літописі 1100 року як населений пункт Київської Русі. Твірна основа не ясна, її виводять від давньоруського апелятива острог — огорожа, дерев'яне укріплення з колод, пос­тавлених сторч і загострених зверху, в'язниця. У російській державі цей термін існував до XVII ст.

Отиня — селище міського типу Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване на р. Опрашина (басейн Дністра). Відоме з ХІІІ ст. як Вотьнинь. Походження назви остаточно не встановлено. Існує кілька версій. Найбільш вірогідне утворення від антропоніма Ота за допомогою суф. -ин. У XV ст. на Покутті мав свої землі якийсь Ioanni Ottha (1493 рік).

Отрадне — селище міського типу, курорт, підпорядковане Ялтинській міськра­ді АРК. Розташоване на березі Чорного моря на схід від Ялти. Назва від апелятива отрада — українське «відрада, утіха», обумовлена розташу­ванням Отрадного серед чудової приморської природи.

Охтирка — 1) ріка, ліва притока Ворскли (басейн Дніпра). Походження назви остаточно не встановлено. Існує кілька гіпотез. Вважа­ють за можливе походження гідроніма з іранського «біла фортеця». Нині назву виводять від тюркського «біла скеля» — підвищення, розташованого на околиці м. Охтирка, на березі річки, що більш вірогідно; 2) (колишнє Ахтирка) місто, районний центр Сумської обл., розташова­не на р. Охтирка, від якої й перейняло назву. Засноване 1641 року селянами і козаками з Правобережної України. Назва утворе­на суф. -к(а).

Очаків — місто, районний центр Миколаївської обл. Розташоване на північному березі Дніпровського лиману. Збудоване на місці стародавнього грецького міста-колонії Алектора, що існувало тут у І—III ст. н. е. На початку XV ст. ли­товські феодали з метою посилення колонізації Причорномор'я побудували тут фортецю Дашів. У 1492 році кримський хан Менглі-Гірей зруйнував її і збудував фортецю Кара-Кермен («Чорна фортеця»). Пізніше фортеця була захоплена Туреччиною і діста­ла нову назву: спочатку Ozy-kale а згодом Aci-kale. Гадають, назва поступово змінилася на російській основі на Ачаков > Очаков > українське Очаків. Припускають можливість утворення топо­німа від турецького «рів, рівчак».

Очаківське гирло (Бугазьке гирло) — з'єднувало Дністровський лиман з Чорним морем. Назва, ймовірно, від турецького «рів, рівчак». Колишня назва від тюркського "гирло, потік".

Очеретяне — селище міського типу Ясинуватського р-ну Донецької обл. Розта­шоване на залізниці Ясинувата — Дніпропетровськ. Засноване 1880 року у зв'язку з будівництвом цієї залізниці. Назву залізнична станція, а зго­дом і селище дістали від урочища Очеретяна балка, неподалік від якого будували станцію. Найменування балки від очерет — рід трав'янистих рослин з родини злаків. Ут­ворення за допомогою форманта -ин(е). Звідси Очеретинка — річки: 1) ліва притока Вершини (басейн Прип'яті); 2) права притока Горині (басейн Прип'яті). Назва утворена за допомогою суф. -инк(а) (див. Очеретине); Очеретувата — ріка, ліва притока Кільчені (басейн Самари). Назва утворена за до­помогою суф. -уват; Очеретяна — ліва притока Висуні (басейн Інгульця). Назва від апелятива-прикм. очеретяна; Очеретянка — річки: 1) ліва притока Ірпеня (басейн Дніпра); 2) ліва притока Стугни (басейн Дніпра); 3) права притока Ін­гульця (басейн Дніпра); 4) права притока Саксагані (басейн Інгульця); 5) права притока Терну (басейн Сули); 6) права притока Харкова (басейн Сіверського Дінця). Назви утво­рилися від прикм. очеретяна за допомогою суф. -к(а).