Н топономічний словник літери Н

Наг-Наф

Нагольна — ріка, ліва притока Міусу (басейн Азовського моря). Назва по­хідна від найменування Нагольний кряж: Закінчення -а служить словотворчим засобом.

Нагольний кряж — південно-східна частина Донецького кряжа. Розташований у басейн р. Нагольна, лівої притоки Міусу (басейн Азовського моря) у Луганській обл. та Ростовській обл. Росії. Назву виводять від російського застарілого слова нагольний «нічим не прикритий, голий», в переносному розумінні «не вкритий деревною рослинністю». Більш імовірне походження назви від російського прикм. нагольний «справжній, досконалий». Цією назвою було підкреслено головне положення Нагольного кряжу у складі Донецького кряжа.

Нагольно-Тарасівка — селище міського типу, підпорядковане Ровенківській міськраді Луганської обл. Слобода виникла у XVII ст. Розташоване на р. Нагольна, звідси назва першої частини складного топоніма, друга частина ойконімічного походження.

Нагольчик — ріка, права притока Нагольної, від якої за допомогою демі­нутивного суф. -чик утворена назва.

Надвірна — місто, районний центр Івано-Франківської обл. Розташоване на правому березі р. Бистриці-Надвірнянської (басейн Дністра). Засну­вання Надвірної відносять до 1596 року. Назва, ймовірно, від польського «двірський, придвірний» і могла означати належність королівському чи цісарському двору. Словотворчим засобом служить за­
кінчення -а.

Наддесення, Подесення (літописне Подєс(ь)ньє) — географічна область понад р. Десною, ліва притока Дніпра. Ім. на -ь(j)е від гідроніма Десна, утворено за допомогою преф. По-.

Наддніпрянська Україна (Наддніпрянщина) — територія, що розташована вздовж обох берегів Дніпра, над Дніпром. Походжен­ня кожної частини складного топоніма див. Дніпро та Україна.

Надія — хутір поблизу Кіровограда, заповідник-музей. Тут у 1886—1907 роках жив видатний український драматург і актор Карпенко-Карий (І.К.Тобілевич). Тут його й поховано. Назва Надія, дана видат­ним драматургом, має алегоричне значення.

Научний — селище міського типу, підпорядковане Бахчисарайській міськраді АРК. Назва від російського прикм. научный (українською науковий). Тут працює астрофізична обсерваторія НАН України. Засноване у 1946 році.

«Нафтуся» — джерело мінеральної води у м. Трускавці Львів­ської обл., відоме далеко за межами України. Назва від слова нафта, її пестлива форма. Утворена за допомогою суф. -ус(я).

Неа-Нер

Неаполіс (Неаполь Скіфський, Неаполь, Керменчик) — за­лишки городища столиці Малої Скіфії — пізньої скіфської дер­жави — скіфського царства в Криму і Нижньому Подніпров'ї, що існувала з III ст. до н. е. по III—IV ст. н. е. Неаполіс був розташо­ваний на схилі глибокої балки, на південно-східній околиці сучасного Сімферопо­ля. Коли в II—ІІІ ст. до н. е. в степи північного Приазов'я прийшли зі сходу сармати і почали тіснити скіфів, останні стали переселятися в степові райони Криму, будувати там поселення-укріплення. Одним з таких поселень був Неаполіс (Неаполь) — назва від грецького «новий», «місто». Цю назву місто дістало, можливо, в порівнянні з попередньою столицею скіфської держави, відомою в літературі як Кам'янське городище, неподалік від Дніпра. Кер­менчик з тюркського «маленька фортеця».

Невільниця — ріка, права притока Дереглую (басейн Дунаю). Походження назви точно не встановлено. Гадають, що вона могла утворити­ся від неволя, невольний з неясним значенням. Місцеве молдавське на­селення називає річку Маре Невое «велика нужда», запозичене зі слов’янського неволя. Поряд з тим у письмових молдавських джерелах ця ріка трапляється під назвою Навалница від молдавського навалник, запозиче­ного з слов’янського навала «бурхливий», очевидно, як синонім Невільниці.

Недра — ріка, ліва притока Трубежа (басейн Дніпра). Назву виводять з іранського, порівнюючи її з перським діалектом «очерет, трість». Пропонована версія застаріла, непереконлива. Вважають, назва Недра походить від давньослов’янського ne-dьra.

Недригайлів — селище міського типу, районний центр Сумської обл. Розташоване на лівому березі Сули (басейн Дніпра), при впадінні в неї р. Недригайлівка. Час заснування невідомий. Перша згадка відноситься до 1647 року. Дос­товірних відомостей про походження назви немає. Одні виводять її від найменування р. Недригайлівка. Інші ж, що більш імовірно, від прізвища одного з першопоселенців Недригайла, а вже від назви поселення походить гідронім. Утворення за допомогою присв. суф. -ів.

Некрасове (до 1946 року — Юзвин) — село Вінницького р-ну Він­ницької обл. Розташоване поблизу автошляху Вінниця — Бар. Тут провів своє раннє дитинство великий російський поет, рево­люційний демократ М.О.Некрасов. На честь нього й назва.

Неліпівка — селище міського типу, підпорядковане Дзержинській міськраді До­нецької обл. Розташоване на р. Кривий Торець (басейн Сіверського Дінця), на залізниці Костянтинівка — Ясинувата. Час виникнення неві­домий. Назва антропонімічного походження, закріпилася від прізвища першопоселенця Неліпи та суф. -івк(а). До категорії селище міського типу віднесене у 1957 році.

Немирів — селище міського типу: 1) районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Устя, ліва притока Південного Бугу. Засноване наприкінці XIV ст. За народним пе­реказом, у минулому тут було м. Мирів, яке зруйнували татари. Пізніше виникло нове місто, назване Немирів. Таке тлумачення малоймовірне; 2) Яворівського р-ну Львівської обл. Бальнеологіч­ний курорт. Перші відомості відносяться до ХІІ ст. У документах уперше згадується 1580 рік. За легендою, наші предки оточили татар, які попросили миру. Їм ніби відповіли: «Не мир», — і розгроми­ли ворога. Побудоване тут село назвали Немирів. Типовий приклад народної етимології. Таке тлумачення назви неправдоподібне. Посесивне утворення із суф. -ів, імовірно, вказує на основу прізвища Немир(а), досить по­ширеного і відомого в західноукраїнських землях. Звідси й топо­нім Вінницької обл. Таке пояснення підтверджу­ють й інші дослідники. Назву виводять від антропоніма Niemirov.

Немішаєве («35-ша верства», Микуличі) — селище міського типу Бородянсько-го р-ну Київської обл. Розташоване на залізниці Київ — Корос­тень. Засноване 1900 року у зв'язку з будівництвом залізниці. Колишня назва «35-ша верства» дана за розташування на відстані від Києва за 35 верст. Згодом пристанційне селище було назване по імені с. Микуличі, розташованого неподалік. Сучасна назва від пріз­вища начальника залізниці К.С. Немішаєва. Закінчення -є слу­жить словотворчим засобом.

Ненаситецький поріг (Ненаситець, Ревучий, Розбійник, Дід) — п'ятий і найбільший поріг на Дніпрі. Виступав з води нижче с. Звонецького Солонянського р-ну Дніпропетровської обл., падав дванадцятьма лавами. На виході з останньої було найнебезпечніше місце для проходу суден, за що й звали «Пеклом». Глибина в ньому досягала 42 м. Назва Ненаситецького порога від слова ненаситний і дана за часті випадки загибелі на ньому суден. Ця назва відома
з часів Київської Русі. Звідси ж Розбійник, Дід (чорт). Утворена за допомогою суф. -ець. Скандинави називали поріг «Лелека». Нині Ненаситецький поріг затоплений водами водосховища.

Нересня (Нересна) — ріка, ліва притока Уборті (басейн Прип'яті). З балтійського в розумінні «потік, ріка».

Нет-Нижнь

Нетеча — річки: 1) ліва притока Дністра; 2) ліва притока Рашівки (басейн Псла); 3) ліва притока Харкова (басейн Сіверського Дінця). Назва від географічного термі­на нетеча, нетіч. Приклад негаційного гідроніма. Структурно-семантична група негаційних топонімів формально характеризується наявністю заперечень без- і не-, дуже давніх за походженням і семантикою. Ця група топонімів по­ходить з індоєвропейської мовної спільності, має відповідники в багатьох індоєвропейських мовах. Негаційні топоніми утворилися на основі апелятивів або як заперечення даної ознаки, властивості, характеру дії тощо, або ж як протилежність вже існуючої географічної назви. Звідси ж Нетіч — ріка, ліва притока Свічі (басейн Дністра); Нетечі — ріка на Івано-Франківщині.

Нетриус (Нітриус, Нетригуз, Нетривус, Нетриус) — ріка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Вважають, що назва гідроніма Нетриус похо­дить від назви населеного пункту Нетриус, позначеного на карті в кінці XVIII ст. Назва останнього, ймовірно, походить від прізвиська заснов­ника поселення Нетриус (Нетривус).

Нехворощ (Нехвороща, Нехворощь) — ріка, ліва притока Росі (басейн Дніпра). Назва остаточно не з'ясована. Гадають, семантикою гідрооснови може служити діалектне нехворощ «невеликий лісок, гайок». Не виключено, що назва Нехворощ походить від іншо­го діалекту нехворощ — найменування кількох рослин. Цю ж думку підтримують інші вчені. Звідси ж назва Нехвороща — ріка, ліва притока Орелі (басейн Дніпра). Флексія -а служить словотворчим засобом.

Нижанковичі (колишнє Краснопіль, Краснопіль-Нижанковичі) — селище міського типу Старосамбірського р-ну Львівської обл. Розташоване на р. В'яр, правій притоці Сяну (басейн Вісли). Під назвою Загуменники відо­ме з XII ст. Під час монголо-татарської навали в середині XIII ст. було знищене. Згодом відбудоване під назвою Краснопіль — від словосполучення Красне Поле (назва місцевості, на якій виникло поселення, в розумінні «гарне, красиве»). Сучасну назву, що знач­ний час проіснувала як частина складного топоніма Красцопіль-Нижанковичі, виводять від присл. нижче: поселення виникло нижче за течією річки від розташування літописних Загуменників. Од­нак суф. -ов + -ич(і) вказують на походження назви Нижанковичі від антропоніма (можливо, від Ніжанко, Нежанко).

Нижнє — 1) селище міського типу Луганської обл., підпорядковане Первомайській міськраді. Розташоване за 4 км від залізничної станції Тошківка. За­сноване 1754 року як військове поселення. Назване на відміну від колишнього селища міського типу Верхнього, що лежало вище за течією Сіверського Дінця (нині зли­лось з м. Лисичанськом); 2) озеро на південному-сході Закарпатської обл. Наз­ва на відміну від оз. Верхнє, розташованого вище в горах. Утво­рена від прикм. нижній за допомогою словотворчого засобу — флексії -є.

Нижні Ворота (колишнє Нижні Верецьки) — селище міського типу Воловецького р-ну Закарпатської обл. Розташоване біля підніжжя Бескидських гір та Верецького (Ворітського) перевалу. Уперше згадується в пись­мових джерелах XII ст. Стара назва від архаїзму, запозиченого з угорської, веретки — так називали злегка погорбовану місцевість се­ред гір, на якій лежало село. Нова назва від ворота. Так назива­ють прохід, ущелину або русло річки, що прорізає гірське пасмо. Нижні — на відміну від Верхні Ворота, розміщені вище.

Нижній Нагольчик — селище міського типу Антрацитівського р-ну Луганської обл. Розташоване на р. Нагольчик, права притока Нагольної (басейн Міусу), від якої за допомогою демінутивного суф. -чик одержало назву. Прикм. частина топоніма — за розташування Нижній Нагольчик нижче за течією річки від с. Нагольник і селище міського типу Верхній Нагольчик. Селище міського типу Нижній Нагольчик утворено у 1938 році.

Нижні Сірогози — селище міського типу, районний центр Херсонської обл. Засноване у дру­гій половині XVIII ст. Розташоване на єрику-глушиці (старому руслі) р. Великі Сірогози, від якої виводять назву. Нижні — на від­міну від с. Верхні Сірогози, розташованого вище за течією.

Нижньогірський — селище міського типу, районний центр АРК. Розташоване на р. Салгир. Час заснування невідомий. Відомо, що в XVII ст. тут існувало татарське с. Сейтлер (Сегидлер). Назва від словосполучення нижчє гір. Селище розташоване нижче північних схилів Кримських гір.

Нижньодніпровські піски — на лівобережному пониззі Дніпра в Херсонській обл. (див. Олешка: Олешківські піски).

Нижня-Нікі

Нижня Біленька (Нижня Біла, Нижній Білий Колодязь) — ріка, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Походження назви див. Верхня Біленька.

Нижня Дворічна — ріка, права притока Осколу (басейн Дону). Назва за роз­галуження русла — тече двома рукавами. Прикм. частина склад­ного гідроніма — на відміну від Верхня Дворічна (див.), яка впа­дає вище за течією.

Нижня Дуванка — селище міського типу, районний центр Луганської обл. Розташоване там, де зливаються ріки Красна і Дуванка (басейн Сіверського Дінця). Вперше про розселення українців і росіян по р. Дуванці згадується 1704 року. Поселення Нижня Дуванка виникло в 30-х роках XVIII ст. Назва — від р. Дуванка. Прикм. част. Нижня дана на відміну від назви селище міського типу Верхня Дуванка, що розташоване у верхів'ї р. Дуванка.

Нижня Кринка (колишнє Ханженкова) — селище міського типу Донецької обл. Роз­ташоване на р. Кринка (басейн Міусу). Засноване запорізькими ко­заками у XVII ст. 1788 року полковник Ханженков, одержавши в дарчу від царського уряду землю, об'єднав декілька козацьких хуторів у слободу і назвав її Ханженків-Нижнєкринський. Сучасну назву селище перейняло від р. Кринка, на якій воно розташоване. Прикм. частина Нижня на відміну від с. Верхня Кринка, що лежить вище за течією.

Нижня Терса (Терся, Мала Терса) — ріка, ліва притока Малої Терси (басейн Дніпра). Походження назви див. Верхня Терса.

Нижня Хортиця — див. Хортиця.

Низи — селище міського типу Сумського р-ну Сумської обл. Розташоване на р. Псел, лівій притоці Дніпра, в заплаві. Засноване 1662 року. Назва від апелятива низ, низи. З праслов’янського «рівнина у неглибокій западині». Тут Псел приймає ліву притоку Сироватку і її заплава розширюється до 5 км, з озерами-старицями.

Ніжин — місто, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на р. Остер, лівій притоці Десни (басейн Дніпра). Час заснування невідомий. Походжен­ня назви не досліджено. Одні гадають, що це давнє місто, про яке згадується в літописі 1078 року під назвою Нежата Нива, пізніше Нежатинь, Ніжнин. Інші назву виводять від літописного Унєжь, Унежин, Унежен (1147), знищеного монголо-татарами, назва якого, ймо­вірно, антропонімічного походження. Варіант Нежатин — від особового іме­ні Нежата, утворений за допомогою суф. -ин. Сучасна назва вперше згадується під 1618 роком.

Нікітська яйла — масив у Кримських горах, біля Ялти. Нікітська від назви поселення Нікіта, заснованого, за народним переказом, першим поселенцем Микитою (російською Никита). Яйла (татарське) — «літнє пасовище».

Нікітський ботанічний сад — розташований за 6 км від Ялти, бі­ля с. Нікіта. Від нього й назва ботсаду (див. Нікітська яйла). В 1811 році видано указ про заснування Казенного (державного) ботсаду.

Ніко-Нова С

Нікополь — місто, районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на Дніпрі, на правому березі Каховського водосховища. Виріс на місці коза­цької переправи Микитин Ріг, що згадується в джерелах 1530 року. Названа так по імені козака Микити Цигана, який першим по­селився тут. З 1652 року — Микитине. У 1765 році перейменоване на Слов'янське. Сучасна назва відома з 1791 року і походить від давньогрецького Nike - ім'я міфологічної богині перемоги на війні і в змаганнях і polis - «місто».

Нірка (Норка) — ріка, права притока Полкви (басейн Горині). Назва, оче­видно, від давньоукраїнського нора «джерело, витік». Утворення за допомогою демінутивного суф. -к(а). Звідси ж Нірниця (Норниця) — ріка, права притока Пантина (басейн Серету). Утворення на -иц(я) від прикм. норний.

Нова Борова — селище міського типу Володарсько-Волинського р-ну Жито­мирської обл. Розташоване на залізниці і автошляху Житомир — Коростень, неподалік від р. Ірша, ліва притока Тетерева (басейн Дніпра). Засноване у другій половині XVII ст. Назва від бір — сосновий ліс. Селище розташоване серед борів. Нова на відміну від с. Боро­ва, розташованого неподалік.

Нова Водолага — селище міського типу, районний центр Харківської обл. Розташоване в до­лині р. Вільховатка, права притока Можу (басейн Сіверського Дінця). Засноване близько 1675 року козаками Харківського полку та селянами-втікачами з Правобережної України на так званому Муравському шляху. Наз­ва на відміну від с. Стара Водолага, розташованого при впадінні в Мож р. Водолага, від якої й одержало назву (див. Водолага).

Нова Галещина — селище міського типу Козельщинського р-ну Полтавської обл. Розташоване на залізниці Полтава — Кременчук. Засноване в зв'язку з будівництвом Харківсько-Миколаївської залізниці як пристанційне селище. Назва залізничної станції від с. Галещина, походження якої не з'ясоване. За народними переказами, назва походить від прізвища поміщика Галецького.

Нова Каховка — місто обласного підпорядкування Херсонської обл. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Засноване 1951 року. Виросло на місці с. Джерельного (засноване 1891 року) у зв'яз­ку з будівництвом Каховської ГЕС. Назва від м. Каховка, на від­міну від неї Нова. Джерельне — назва за чисті води джерел, що били з прибережних скель.

Нова Маячка (колишнє паралельна назва — Велика Маячка) — селище міського типу Цюрупинського р-ну Херсонської обл. Розташоване непода­лік від Північно-Кримського каньйону. Засноване на початку XIX ст. кріпаками-втікачами з Чернігівської і Полтавської губ. Назву, га­дають, дістало від переселенців з с. Маячка Полтавської губ. (ни­ні Новосанжарського р-ну). Нова — на відміну від с. Стара Ма­ячка, розташованого південніше.

Нова Одеса (до 1832 року — Федорівка) — місто і пристань на Південному Бузі, районний центр Миколаївської обл. У 1776 році на цьому місці козаки-українці і молдовани заснували хутір Федорівку, названу по імені першопоселенця осадчого Федора. У 1832 році уланський полк, що сто­яв у Федорівці, називали Одеським, а Федорівку — Новою Оде­сою. Ця назва й закріпилася.

Нова Прага (колишнє Петриківка) — селище міського типу Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. Розташоване на правому березі р. Бешка, правій притоці Інгульця (басейн Дніпра). Засноване на початку 50-х років XVIII ст. Тут оселилися переселенці з Сербії, Чорногорії, а також зіслані старообрядці з різних губерній Росії. 1756 року перетворено на фортецю Петриківську. 1821 року розміщено Малоросійський кінний полк, у складі якого були чехи, після чого посад дістав назву Нова Прага. Назва по імені столиці Чехії — Прага.

Нова Сербія — адміністративно-територіальна одиниця на Правобережжі України в XVIII ст. У 1752 році з метою подальшої колонізації і захисту південних окраїн царський уряд на основі особ­ливих привілеїв оселив на правому березі Дніпра між ріками Тясмином і Синюхою з Виссю 16 тисяч сербських, а згодом хорватських і во­лоських виходців. З них було сформовано два полки. Місцевість, на якій були влаштовані поселення, названо Новою Сербією.

Нова У-Нові

Нова Ушиця (до 1829 року — Літнівці) — селище міського типу, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на р. Калюс, ліва притока Дністра. Вперше згадуєть­ся під 1439 роком. Назва від с. Ушиці, яке з виникненням Нової Ушиці назване Старою Ушицею.

Новгородка (колишній хутір Куцівка) — селище міського типу, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на р. Кам'янка, лівій притоці Інгулу (басейн Південного Бугу), на автошляху Київ — Дніпропетровськ. Засноване козаком Куцем у першій половині XVIII ст. У 1770 році відома під назвою хутір Куцівка. Згодом була заселена кріпаками з Полтавської губернії. Сучасна назва з 1882 року, від розташування тут Новгородського Кірасирського полку.

Новгород-Сіверське князівство — див. Сіверське князівство.

Новгород-Сіверський — місто, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на Десні (басейн Дніпра). Одне з найдавніших міст Київської Русі. Час заснування невідомий. Перша літописна згадка відноситься до 1098 року, проте, згідно з археологічними даними, виникло у 80-х роках X ст.. Ім. частина словосполучення скла­дається з давньоруського прикм. Новь та ім. городь, вказує на тип поселення та його відносний вік; означальна части­на — прикм. Сіверський — від сівери — назви східно-слов’янських племен, що жили в басейн Десни і верхній течії Сіверського Дінця. Утворення на -ськ. Означальна частина Сіверський дана на відміну від Новгорода-Святополчського у Київській землі (Святополчь).

Новгородське (до 1938 року — Нью-Йорк, до 1951 — Фенольна) — селище міського типу, підпорядковане Дзержинській міськраді Донецької обл. Засноване в кінці XVIII ст. Розташоване на Кривому Торці (басейн Сіверського Дінця). Назва від словосполучення новий город на означен­ня нових перетворень, які сталися в селищі в повоєнні роки. Утво­рена за допомогою суф. -ськ(е). Колишня назва Нью-Йорк у час ви­никнення мала іронічний зміст.

Новий Буг (колишнє Куца Балка, Семенівка, Новопавлівка) — місто, районний центр Миколаївської обл. Розташоване на автошляху Кривий Ріг — Вознесенськ. У другій половині XVIII ст. тут був зимівник запо­різького козака Якоби Куцого. Згодом по імені одного з першопоселенців почав називатися Семенівкою; ще пізніше — Новопавлівкою. Сучасна назва — від дислокування в Новопавлівці Бузь­кого полку уланської дивізії. У 1832 році Новопавлівку офіційно поча­ли називати Новим Бугом. Отже, прикм. частина топоніма залишилась.

Новий Роздол — місто Львівської обл. Розташоване на Лівобе­режжі Дністра. Засноване 1953 року у зв'язку з будівництвом Роздольського сірчаного заводу. Новий — на відміну від селище міського типу Роздол, роз­ташованого за 5 км від Нового Роздолу.

Новий Світ — селище міського типу: 1) Старобешівського р-ну Донецької обл. Розташоване на р. Кальміус (басейн Азовського моря). Засноване 1954 року у зв'язку з будівництвом Старобешівської ДРЕС поблизу невеликого хутора Новий Світ, названого так ко­лись, задовго до революції, як надія на кращу долю. Новий Світ з'єднався з селищем, що виникло біля ДРЕС, і назва хутора закріпилася за новим населеним пунктом; 2) підпорядко­ване Судацькій міськраді АРК. Розташоване на узбережжі Чор­ного моря, південно-західніше Судака. До розряду селище міського типу віднесено 1978 року. Як і попереднє селище, назву має алегоричну.

Нові Санжари — селище міського типу, районний центр Полтавської обл. Засноване у пер­шій половині XVII ст. Розташоване на р. Ворскла (басейн Дніпра). Назва від тюркського «урочище, брід», турецького «знаме­но, штандарт, адміністративна одиниця». Відомо, що 1243 року на Ворсклі зимувала татарська орда. Поселення, імовірно, спочатку ви­никло в р-ні с. Решетники (колишнє Санжари, Старі Санжари) біля урочища Сан-Чар, Сан-Чарів, яке згадується в одній зі скарг, пе­реданих кримським ханом Івану Грозному, стосовно пограбуван­ня тут перекопських (татарських) купців. Зго­дом найменування перейшло і на нове поселення, що виникло нижче за течією Ворскли, яке одержало назву на відміну від старішого села — Нові Санжари.

Нові Стрілища (колишнє Стрільчичі) — селище міського типу Жидачівського р-ну Львівської обл. Розташоване на автошляху Бібрка — Ходорів, на південних відрогах Опілля. Засноване за 1,5 км від руїн поселення Стрільчичі, зруйнованого татаро-монголами, про що засвідчують архівні документи під 1515 роком. Назву виводять від стріла, стріли, стрільчий, стрільцювати. Біля побудованої вежі в дуже давні ча­си на важливому торговельному Волоському шляху, що проходив з Волощини на Галич, Рогатин, Бібрку, Львів і далі в західну Єв­ропу, як місце розташування стрільчого загону для охорони куп­ців від пограбування виникло поселення, яке й було названо Стріль(чи)чі. Після його зруйнування частина населення відбудувала село, а частина побудувала неподалік нове селище, назване Новими Стрілищами. Подібне походження назви с. Стрілка Старосамбірського р-ну Львівської обл., розташованого на тому ж Волоському шляху.