Сергій Скальд: «Нам потрібно самим творити історію.»
admin 5 181 0
Вибухом в українській літературі стала збірка націоналістичної поезії «Голос крові». Ми спостерігаємо творення нового жанру в літературі – націоналістичної поезії. Формується нова генерація поетів, які своїми віршами ведуть боротьбу за честь і свободу рідної землі. Пропоную вашій увазі інтерв’ю із українським поетом-націоналістом, співавтором збірки «Голос крові» Сергієм Скальдом.
Сергію, розкажіть коротко про себе.
Корінний чернівчанин, народився 1978р. Дитячий садочок, школа, потім – Криворізькій Військовий Ліцей. Свій творчий шлях розпочав на вулицях рідного міста, але тоді свої вірші я забивав у голови різнокольорових чужинців за допомогою важких черевиків та бейсбольних бит. Працюю,та виховую двох синьооких діток,час від часу римую думки і мрію про світ який буде належати білим людям.
Коли та як сформувались націоналістичні погляди, що спонукало зайняти таку позицію?
Почалось все, ну, якщо по-правді розказувати, то Ви не повірите. Спонукав фільм «Ромпер Стомпер». Саме у 1996-97 роках було зародження скінхед- руху в Україні. Спочатку це були звичайні скінхеди-хулігани. Потім ми почали більше думати, перейшли в більш політичне русло - вступ в «Патріот України», С-НПУ. А погляди сформувались на вулиці. Так, як я народився ще в Радянському Союзі, то мав змогу не з чуток відчути всю безглуздість, всі нісенітниці, які тоді пропагувались. І от, власне у 17 -18 років, а на мою думку це саме вік для боротьби, ми й почали боротися. І нехай по-своєму, нехай то правильно, чи не правильно, ми почали свою боротьбу. І так далі пішло-поїхало.
Коли це все вилилось у вірші?
«Пишу» дуже давно, але справа у тому, що коли молодий, то записувати вірші часу просто немає. Тому записую вірші та, власне, представляю їх широкому загалу останні кілька років. Те, що раніше писалось просто загублено.
Звідки черпаєте натхнення для творчості?
З вулиці. Я взагалі можу назвати себе «вуличною людиною». Читаючи мої вірші, ви побачите в них те, що відбувається на наших вулицях. І нічого зайвого. Вулиця завжди дає все, що мені потрібно.
Яке місце у Вашому житті займають віиші, чи є речі більш пріоритетніші?
Вірші – це як допомога. Це не є пріоритетною метою. Вірші, в першу чергу, допомагають людям. Ви самі бачите, що таке «Голос крові». Ми навіть не очікували такого вибуху. От, власне, після виходу «Голосу крові» зрозумів, що це дійсно комусь потрібно. До цього – бавились, ну бавились. Комусь подобається, комусь не подобається. А із «Голосом крові» Україна таки почула націоналістичні вірші. Що, насправді дуже приємно.
Стосовно ж речей більш пріоритетніших, то це звичайно ж моя країна. Вірші – то, так би мовити, форма боротьби за неї. І на першому місці для мене є безперечно мої діти.
Чи хочете, щоб Ваші діти продовжили Вашу справу, Вашу боротьбу?
Ну, я над цим працюю (щиро посміхається). По іншому просто неможна. Моя донечка, у вільний від навчання час, відвідує наші заходи, презентації. Їй дуже подобається справа, якою я займаюсь, вона взагалі в захваті від цього. Сина я виховаю також в цьому руслі. По-іншому і бути не може, це навіть не обговорюється.
Повернемось до творчості. Ваші вірші покладені на музику, розкажіть про це детальніше.
Першими, хто поклав мої твори на музику, був гурт «Широкий лан», тепер уже неіснуючий. Власне, весь їхній репертуар складався з моїх віршів. Зараз він зазнав певних реформацій, тепер існує гурт «Різак». Також Арсеній Білодуб обіцяв використати один з моїх віршів у новому альбомі гурту «Сокира Перуна»
У квітні вийшла збірка націоналістичної поезії «Голос крові». Розкажіть детальніше про неї. Як виникла така ідея, яка мета книги?
Ідея виникла у нас із Юрієм Руфом – створити збірку, в яку увійдуть твори націоналістичного змісту авторів з усієї України. Приблизно півроку ми шукали поетів-націоналістів, збирали твори, редагували їх. Був великий масив роботи. Завдячуючи авторам «Голосу крові», своїми силами ми втілили задум в життя. А мета… Насправді, спочатку просто прагнули зібрати сучасну українську націоналістичну поезію. А як воно вийшло… Вийшло, взагалі-то, набагато краще. Зараз відбуваються презентації у багатьох містах України.
А як, власне, публіка реагує на націоналістичну поезію?
Я бачу як в молодих людей горять очі. Я бачу, як у старшого покоління течуть сльози. Все, чого ми прагнули досягнути – усе вийшло. І, я Вам скажу більше, ніхто не очікував таких продажів. Ми вже перерахували більше 10 тисяч гривень на допомогу в’язням сумління. Що мені особисто подобається у самих презентаціях, то це те, що, скажімо, люди, які між собою ворогують, об’єднуються. Велика проблема в Україні – постійні чвари між націоналістами, боротьба за прапори, а не за країну, за свої рейтинги. На наші ж презентації приходять люди з різних організацій. Сідають разом і слухають. До нас приходять і хулігани футбольні і «свободівці», і «тризубівці». Тому дуже приємно, коли наша збірка, наші вірші об’єднують.
Які творчі плани на майбутнє Ви маєте?
Зараз – це, власне, презентації по різних містах України «Голосу крові», резонанс від якого не вщухає. Планується вихід й другої частини «Голосу крові». Іде збір матеріалу для другої збірки, яка буде більш об’ємнішою, потужнішою та об’єднає ще більше поетів. А, взагалі, не знаю. Я не належу до писак, які входять до літературних спілок, сидять в окулярах і сперечаються, яку там риму підібрати. Я не розраховую на літературні премії. А зважаючи на те, як реагує наша влада, то треба готувати сухарі або гвинтівку. Власне, випадок в Кам’янці-Подільському показав, що ми рухаємось в правильному руслі. І, якщо владі це не подобається – це прекрасно.
Що Ви побажаєте українцям ?
Нам потрібно самим творити історію. Тому побажаю твердого характеру і правильно обирати свій шлях в житті. Для когось війна за Україну – це постійні сутички, а для когось – з кухлем пива і розфарбованою «мордою» пищати гімн України п’яним на майдані. Треба правильно обирати свій шлях, чого вам і бажаю.
Підготувала Анастасія Надвідна