Розанда Лупул

В Кам’янці-Подільському, в живописному передмісті Карвасари, збереглася дерев’яна Христовоздвиженська церква – шедевр подільської архітектури 18 ст. Збудована вона на вузькому березі р. Смотрич, на високому цоколі, аби не змило водою під час повеней. Кам’янчани називають її «церквою на Карвасарах».

Колись на її місці стояв пишний храм, в якому, за місцевими легендами, три сотні років тому провадився обряд вінчання між Тимофієм, старшим сином гетьмана Богдана Хмельницького і князівною Розандою-Домною-Луксандрою Лупу (в деяких джерелах князівна звалась ще Іриною).

Наречена, мовби, подарувала храму плащівницю – величезне покривало гаптоване золотистими нитками з фігурою Ісуса Христа посередині, яка і зараз зберігається в місцевому музеї. Це тільки легенда…

Розанда була донькою молдавського господаря Василя Лупу, уродженця Албанії. На позичках венеційським купцям Лупу розбагатів і купив в Турції, як тоді водилося, посаду молдавського господаря (князя). Від першого шлюбу господар мав доньок Марію і Розанду. Друга дружина Катерина народила йому сина Штефана. Розанді не було й 15, коли придворні проголосили її найгарнішою дівчиною князівства.

– Навіть на сонце можна дивитися, на неї – ні!

Молдавські князівни в усі часи вважалися найбагатшими і найбажанішими нареченими у Європі. Марію Лупу засватав Великий гетьман Литовський Янош Радзивілл, випередивши, за чутками, московського царя. На весілля Марії і Януша до столиці з’їхалося велике молдавське панство; поряд з батьками красувалися молоденькі дівчата на видані. Розанда між ними – як троянда серед польових квітів.  Молдавське прислів’я гласить, що дівчина здатна до шлюбних обов’язків, коли не впаде від кинутої в неї баранячої шапки.

Від знатних магнатів Молдови, Польщі, Литви до Лупу почали надходити шлюбні пропозиції. Одними із перших посватався шляхетний Петро Потоцький з Кам’янця-Подільського та уславлений лицар Дмитро Вишневецький. Лупу відмовив їм, вибачаючись молодими роками князівни.

Між тим Туреччина, в підпорядкуванні якої перебувала Молдова, була незадовільною родичанням господаря з впливовим і сильним Янушом Радзивіллом. Султан забажав, щоб для доказу вірності в Стамбул був відправлений заручник княжого роду. Так як Марія була одруженою, Штефан – малою дитиною, то до в Стамбул вирядили Розанду. Оселилася вона в Богдан-палаці, розкішній резиденції молдавських князів. Запрошенні вчителі навчали її турецької і французької мовам. Освічену князівну приязно приймали в покоях Валіде-ханум, матері султана. Прегарною заручницею зацікавився великий візир Ахмед Кюпрюлю, та й вона була до нього не байдужою.

Ахмед Кюпрюлю, як і його батько Мехмед, відігравали визначну роль в політиці Османської імперії, намагаючись зосередити в своїх руках всю повноту влади. Тонкий знавець людських душ, Ахмед легко звабив самотню дівчину, пообіцявши допомогу в поверненні додому.

Влітку 1648 року в Туреччині стався заколот яничар, в результаті чого султан Ібрагім позбувся престолу і був задушений шовковою мотузкою. Новим султаном став малолітній Магомет ІV: державою від його імені управляв великий візир Ахмед Кюпрюлю.

Портрет Розанди Хмельницької. Перша половина XIX ст., С-Петербург, Російський музей. Portrait of R. Khmelnytsky. 19f. century. St. Petersburg, Russian Museum.

Звільнена від попередніх домовленостей, Розанда повернулася у Молдову. На прощання Ахмед подарував їй коштовне намисто. Дівчина вважала його оберегом і, як натільний хрестик, ніколи з себе не скидала. А при молдавськім дворі в Ясах нічого не змінилося. До колишніх претендентів на руку князівни долучився багатий і войовничий польний гетьман Мартін Каліновський, який їй в батьки годився. На честь повернення доньки господар влаштовував пишні бали, різні забави. Під час святкувань Дмитро Вишневецький, який не змирився з відмовою князівни, переодягнувся в купецький одяг і проник у кімнати Розанди. Піднявся страшний шум і галас.

Посли Хмельницького у Радзивілла. Художник Вестерфельд "прибрав" стіну, щоб показати глядачеві й те, що діється назовні. А назовні ми бачимо дерев'яні стіни якогось укріпленого міста - як не Білої Церкви, то Києва

А батько мріяв про королівську корону для молодшої доньки. Зупинився на кандидатурі Георгія, синові князя Сігізмунда Ракоці, якого лагодили в польські королі. Але не судилося молдавській князівні стати польською королевою. Відбулася подія, яка перекраяла карту Європи: козаки під керівництвом гетьмана Богдана-Зіновія Хмельницького виступили проти Речі Посполитої. Спочатку Хмельницький воював проти Польщі у міцному союзі з Кримським ханством, потім його союзниками стала Молдова. Проти цього виступили Мултянія (Румунія), Трансільванія. Поступово союзники перетворювалися на ворогів і навпаки… Всі воювали проти всіх.

Три знаки – лихі передвісники нещасть передували подіям 1648 року. Перший – затемнення сонця, що відбулося перед Великоднем. Другий – комета з довгим хвостом, що пронеслася по нічному небу. Третій знак – сарана, що налетіла на землю, винищуючи трави і збіжжя. А над Варшавою у великій піст побачили на небі мітлу, меч і труну, а на ній хрест. І люди розуміли, відчули, що до них наближається страшна і неухильна кара Божа.

1650 року кримський хан, союзник Богдана Хмельницького, запросив козаків до участі в каральному рейді проти Молдови. В похід відправився татарський загін Тугай-бея і козаки, очолювані Д.Нечаєм і Тимофієм Хмельницьким. Тиміш Хмельницький, незважаючи на молоді роки, був досвідченим воякою. Сучасники повідомляли, що ніхто не міг перемогти його у битві: він стріляв з луку, спочатку правою рукою, потім лівою, рубав і колов шаблею, стріляв з рушниці, словом перепробував всю зброю, якою був обвішаний, поки не вирубував ворога. Був вправним вершником: крутився мов блискавка, стріляючи з усякого положення. Мав успіх у жінок, хоча і був рябим та малим на зріст.

В ту пору Тимофій почув про Розанду і закохався в неї. Козаки зайняли столицю князівства Ясси. А для закріплення військово-політичного союзу Хмельницький запропонував одружити Тимофія і Розанду. Лупу був в гніві: для нього Тиміш був мужиком і бидлом. Однак, він понад 20 років утримувався на княжому престолі, тому дипломатично відповів Хмельницькому, що являється васалом турецького султана і без його згоди не одружить дочку.

Два роки тягнулися весільні переговори. Лупу інтригував, змовляючись з поляками за спиною Богдана Хмельницького. Гетьман настоював на своєму: по-перше цим шлюбом він зміцнював слабку лінію південних флангів України. По-друге і, головне, утворював династію Лупу-Хмельницьких, як княжу і панівну.  Обидва намагались схилити на свій бік султана, надсилаючи щедрі дари в Стамбул. Лише, коли гетьман пообіцяв віддати Туреччині місто-фортецю Кам’янець, султан дав дозвіл на весілля.

– А не піде добром - зауважував він - нехай дівчину одружать силою!

У травні 1652 року Тимофій з козаками відправився до кордону з Молдовою. Лупу надіслав листа польному гетьману Мартину Калиновському з проханням про допомогу, обіцяючи за це руку Розанди.

– Тиміш стає на тому, щоб побратися з моєю донькою – жалівся господар. – Він уважає її за свою суджену, але ту обіцянку він взяв силою...

Хмельницький попередив Калиновського, щоб «той не займав Тимоша і відступився з дороги, позаяк Тиміш іде женитися і немає ніяких неприязних намірів проти поляків. А з ним іде 26 тисяч козаків або «весільних бояр». І не треба їм перешкоджати, бо він не може ручиться, що не буде бучі».

Калиновський отаборився біля гори Батіг. Він першим напав на Тимоша, намагаючись знищити суперника. Гетьман Хмельницький поспішив на допомогу синові.  Виявивши військову хоробрість і хитрість, козаки розгромили польські війська. В битві поліг і Мартин Калиновський. Після цього Богдан і Тимофій Хмельницькі підійшли до Кам’янця-Подільського і осадили місто, аби завоювати його, зробивши подарунок султану. Тиміш посварився з батьком. Закоханий хлопець тішився лише думкою про наречену, ніж про взяття фортеці – відзначали сучасники - Він був так близько від Молдови, де знаходилася його кохана, він дихав з нею одним повітрям і обмінювався частими зітханнями. Козаки відступили. Лупу визнав свій програш і повідомив, що має за честь поріднитися з Богданом і запрошує Тимофія на весілля, але з умовою, що той не вів за собою татар.

20 липня 1652 року Хмельницький відправив сина женитися до Молдови.

Тимоша Хмельницького супроводжували 6 тис. козаків, члени військової старшини та родичі. За козаками тягнулися вози з подарунками і товарами для продажу. Біля головної столичної брами в Яссах Тимоша чекав господар Василь Лупу з боярами. Тиміш зіскочив з коня і, припавши до ніг тестя, обняв його коліна. А господар підняв його і поцілував в голову. На весілля зібралось багато гостей, які танцювали, співали українських і молдавських пісень. Тиміш був напруженим і мовчазним, курив люльку біля вікна. Був одягнений в атласний жупан і бархатну ферезію. Він не довіряв Лупу, чекаючи від нього обману. Адже, після битви під Батогом, яку спровокував підступний господар, не пройшло і 40 днів.

Розанда Лупул та Тиміш Хмельницький 1653 рік

Після вінчання вже посміхався, обіймав за плечі молоду дружину. А Розанда навпаки – заливалась слізьми, а до того виглядала щасливою. Банкет закінчився і молоді усамітнилися у покоях, звідки не виходили два дні.

У вересні Тимофій і Розанда залишили Молдову. Князь з дружиною проводили молодих до самого кордону. Окрім багатого посагу, Василь Лупу подарував зятеві 2 тис. талярів і 4 коней, а Розанді 200 червонців і карету. Оселились молоді у Субботові, добре укріпленому батьковому хуторі.

Відірвана від батьків і подруг, вирвана з розкошів Розанда серед козаків почувала себе розгубленою і слабкою. В кореспонденції з Варшави, вміщеної в паризькій газеті повідомлялось, що Тиміш Хмельницький двічі бив молоду жінку, князівну Розанду, за милості, які дарувала вона колись турецькому візиру Ахмету…

Старий гетьман намагався вгамувати сина. Одного разу він наказав прив’язати норовистого Тимоша до гармати і пригрозив вистрілити, коли той не заспокоїться.  Під час нападу шалу, Тиміш наказав повішати на дереві свою мачуху з коханцем, звинувативши їх в крадіжці барила з золотими монетами. У Розанди, яка чекала дитину, погіршилось здоров’я. Їй не зуміли допомогти а ні вірменка-лікарка, а ні бабка-повитуха, тому Тиміш вирішив відвезти Розанду на лікування у Молдову. Розанда взяла з собою коштовності, свій посаг, який боялася залишити без нагляду.

Тиміш Хмельницький дав кошти на будівництво церкви в Яссах. На честь дружини церкву назвали Фрумас – прекрасна.  З тестем Тиміш домовився про військові дії проти господаря Матвія Бессараба, який загрожував Молдові. Незабаром гетьманич відправився в Україну вербувати військо, залишивши Розанду під наглядом лікарів та охоронною жовнірів, яких найняв за свої гроші. Наприкінці березня 1653 року канцлер Молдови Стефан Георгіце розпочав державний заколот проти Лупу. Василь Лупу, захопивши державну казну, разом з сім’єю поспішно втік до Хотина, а потім до Кам’янця-Подільського. Улаштувавши Розанду в Кам’янці, господар кинувся до Богдана Хмельницького.

Кам’янецьким старостою на той час був Петро Потоцький, який лицарське поставився до Розанди, хоча і була вона дружиною його заклятого ворога. Надав їй притулок у будинку кам’янецьких старост напроти Домініканського костелу,  на вулиці Трьох Хлібів. Вдівцеві-старості дуже вже прийшлася до душі і невістка Хмельницького, і гроші її батька - він навіть освідчився жінці. Та Розанда гордо відповіла, що заміж більше не піде.

Читати про скарби Розанди в Кам'янці.

В Кам’янці Розанді було затишно і спокійно. Вона відвідувала соборну церкву на Вірменському ринку, яку облюбували знатні молдавські втікачі. Церква стала популярною і серед простих молдован, котрі на свято Іоанно-Предтечі стікалися сюди з усієї Молдови.

Але, отримавши тайне послання від чоловіка, повернулася в Україну. Богдан Хмельницький поставив сина на чолі Брацлавського і Уманського полку, у кількості 8 тис. козаків з наказом, щоб «той побив Бессарабу, посівши його престол».

Силою зброї Тимош Хмельницький відновив на престолі Василя Лупу один раз, другий... Незабаром його військо було розбито Стефаном Георгіцу, а сам Тиміш зачинився з залишками козаків за брамою в Сочаві.  Об’єднанні полько-молдавсько-румунські війська облягли місто. Серед них був і Дмитро Вишневецький, польський лицар, закоханий в Розанду, який поклявся відомстити своєму супернику.

Становище козаків дедалі погіршувалося. Відчувалося нестача їжі, питної води. Тимофій нервував, конфліктував з старшиною, що породжувало напружувану атмосферу. Одного разу Тиміш Хмельницький ходив по замкових мурах поміж гармат, коли в нього випадково вдарив шмат гарматного колеса, відірваного ворожим ядром. Від того поранення він і помер. Тіло гетьманича з почестями привезли до козацької столиці Батурин. Урочистий похорон Тимоша відправили аж 27 грудня в Суботові, у церкві святого Михаїла, були на них батько, мачуха, сестри, козацька старшина — всі проводжали тіло з Чигирина,удова вийшла назустріч процесії зі свого будинку і є підстави вважати, що була нездорова..

Після смерті Тимоша Розанда впала у відчай. Передчасні пологи у Розанди закінчилися народженням двох мертвих хлопчиків.

У 1654 році, незабаром після смерті Тимоша, Суботів відвідав антіохійський патріарх Макарій, що їде з Чигирина Цей візит Павло Алеппський, який супроводжував його, описує так: «2 серпня … ми прибули в селище, на ім’я Суботів, де звичайно жив покійний Тимофій, син гетьмана. Жителі вийшли нам назустріч хресним ходом і повели нас у велику нову церкву в ім’я св. Михайла. У ній зібрані скарби вірменських церков, які були розграбовані і зруйновані покійним Тимофієм в Сучаві … У цій церкві гробниця Тимофія. Дружина його, дочка Василя (Лупулла), господаря Молдови, кілька разів відвідала нашого владику патріарха … У неділю вранці після утрені, ми зробили в її присутності поминання за її дружині, над гробницею якого, за їхнім звичаєм, висить велика корогва, на якій написаний дуже схожий портрет героя верхи на коні, з мечем у правій руці і з булавою в лівій і з зображенням на передньому плані Молдавії, як країни, яку він пішов завойовувати. Його бідна дружина … живе у палаці свого чоловіка, кругом якого він збудував укріплення з окопами, а тепер гетьман, його батько, щоб збільшити пишність палацу, будує навпроти нього, на височині, кам’яну церкву св. Іллі пророка. Ми помітили в її будові кілька величезних каменів, величина яких порушила нас здивування. На питання наші нам повідомили, що камені ці привезені з міста, що належав татарам, в п’яти милях звідси, де татари мали велику мечеть. Гетьман зруйнував її і відвіз камені для спорудження з них цієї церкви ».

Жила Розанда самітницею, не знімала чорний одяг, допомагала бідним. Про її багатство ходили легенди, адже зберігся її посаг і спадок від чоловіка був немалий.  В неї нікого не залишилося з рідних.  Мачуха і брат були взяті у полон, а батька заточили до страшної Чорної башти в Стамбулі, звідки ніхто не повертався.

  Гетьманова родина не проявляла жодної уваги, Розанду підтримував лише Юрій Хмельницький. На утримання вдови з двома малятами він віддав прибутки Зіньківського ключа з околицями — цей дарунок був подтверджений царем Олексієм Михайловичем в особливому указі. Далі нічого не чути про вдову, джерела чомусь не згадують її при дворі Хмельницького.

Як же далі складається доля Розанди? Ймовірно, що вона не покинула Україну та проживала в м. Рашкові на Поділлі. Сусіди недоброзичливо ставились до вдови, звалювали на неї вину за всі останні невдачі, але явно не виказували неповаги невістці гетьмана, тай легенда про скарби Лупула відігравала тут не останню ролю: підозрювали, що Розанда встигла врятувати частину батьківського багатства.а після чоловіка їй також дістався чималий спадок. Покірна жінка нікому не могла завдати шкоди. А через те, що свекор ставився до неї з повагою, то вдову перестали чіпати, і, на її велику радість, забули про неї зовсім.

Портрет Розанди із музею в Чигирині

Наступні свідчення про Розанду не зовсім переконливі. Є версії, що Юрій Хмельницький, коли став гетьманом, віддав Розанду, як нагороду, польському шляхтичу Антоновському, який перейшов на службу до козацького війська і командував артилерією. Отже, з нею знову обійшлись, як з підневільною. Шлюб взяли під 1660 рік, через рік народився син Петро. Невдовзі після цього ми знову зустрічаємо Розанду в Рашкові- Подільському або ж у сусідньому Вади-Рашкові- Басарабському, де вона живе усамітнено. Здається мова йде про Рашків-Подільський, що належав Конецпольському: в договорі з Розандою останній віддає "дружині Тимоша Хмельницького" цю волость на правах закладу.

Про останні роки життя Розанди маємо дві версії. За однією, Накко — автор історії Бассарабії. вважає, що брат удови, Стефан Лупул, який став у 1659 році господарем, запрошував сестру до себе в Ясси і навіть послав супровід, який був розпорошений козаками: таким чином Розанда залишилась у Рашківському палаці, добре зміцненому для відбиття грабіжницьких зграй. Але це не врятувало її від катастрофи: 1666 року козаки під проводом Дрозденка вбили її, відрубавши голову,  за те, що вона не хотіла поділитися з ними своїм багатством. Частина награбованих коштовностей потрапила до рук Юрія Володієвського, а інша, частка, дісталася Дорошенкові. Єдиним спогадом про перебування Розанди в чигиринському дворі є коштовне намисто, що зберігалося в білоцерківській церкві, куди було дароване Семеном Палієм.

Інша версія доводить, що з 1666 року Розанда жила в Молдавії, де і померла у 1686 році. Ось так догоріла свіча цієї вродливої, але, на жаль, нещасливої жінки, яка символізує жіночу покірність.

Василь Лупу

Родовід Розанди

Про Розанду у Вікіпедії

Людмила Смоляр, Валентина Вінюкова-Волкова