Іван Богун
admin 11 785 6
Іван Богун - увійшов в історію як непердбачуваний полковник, блискучий майстер польових боїв і захисту міст, які він перетворював на неприступні фортеці.
Коли він народився і де невідомо!
Перша згадка про Богуна з'являється у 1648 році під час Визвольної війни українського народу, згідно з «Реєстром Війська Запорізького 1649 року», він значився серед козаків Чигиринського полку, в його сотні був записаний «кадровий резерв» Хмельницького як прості козаки.
Треба додати, що народна дума згадує про нього як одного із чотирьох керівників повстання, які перед самим початком війни прибули на Низ (серед них ще Максим Кривоніс, Мартин Пушкар та Михайло Борохович). Згодом, 1650 року, за добрі організаторські здібності та військовий талант Богуна призначили кальницьким полковником.
 |
| Іван Богун у фільмі "Вогнем і Мечем" |
28 лютого 1651 року Богун вирішив затримати польське військо, що наступало на Вінницю, до приходу допомоги від Богдана Хмельницького. Залишивши частину козаків свого полку в місті, Богун з кінним загоном виступив проти ворожих сил - кінних авангардних частин на чолі з Лянцкоронським. При зближенні з козаками польські кіннотники, що розташувались півмісяцем, намагались оточити козаків. Козаки, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити, щоб перейти Буг по кризі і вийти до монастиря, що був на протилежному березі. Польські кіннотники кинулись їм напереріз і вийшли на кригу. Але тут їх чекала загибель. Відступ Богуна був маневром, військовою хитрістю. Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали лід і притрусили його снігом і сіном. Налетівши на ці проруби, значна частина польської кінноти пішла під кригу.
|
Гордий, спритний, добре вихований, але в той же час лютий боєць і абсолютно не керований в гніві. Завжди намагався здобути перемогу, неважливо скільки людей при цьому загине.
Іноді, в складних ситуаціях вдається до хитрощів, та до таких, що вороги не знають чого очікувати наступного разу.
|
В 1654 році Богун рішуче виступив проти возз'єднання України з Росією, засудив рішення Хмельницького укласти з Росією Переяславську угоду і ще рішучіше відмовився присягати російському цареві. Збереглися слова Богуна про Московію:
" ... в народі Московському владарює найнеключиміше рабство й невільництво у найвищій мірі й що у яких, окрім Божого й Царського, нічого власного немає й бути не може; й людей, на їхнього думку, створено нібито у тому, щоб не матір, а лише рабствувати. Самі вельможі та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, й в проханнях своїх завжди пишуть смердоті, що б’ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то усі смердоті вважаються кріпаками, начебто одного народу походять, а накуплені із бранців та невільників; й тії кріпаки, чи за їхнього назвою, кресьяни обох статей, себто чоловіки та жінки із їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах й в житлах од власників й господарів своїх нарівні із худобою, а незрідка й на собак вимінюються, й продані притому мусять бути ще зумисне веселими й виказувати своїм голосом, добротою й знаннями будь-якого ремесла, щоб через ті скоріше їхні купили й дорожче заплатили. Одне слово сказати, з’єднатися із таким неключимим народом є ті саме, що кинутися із вогню в полум’я "
(Сказав ці слова Богун на нараді в Чигирині 1651 року!)
1655 року Богун вписав ще одну героїчну сторінку в історії визвольної війни, керуючи обороною Умані, яку не вдалось взяти полякам. Він так укріпив цю фортецю (місто було оточене високими валами і глибокими ровами, аби вали були не приступними, Богун звелів облити їх водою, перетворивши на слизькі крижані гори), що польські воєначальники порівнювали її з голландською Бредою, що вважалася зразком військово — інженерної майстерності. В 1655 році Польща робить ще одну спробу оволоділи українськими землями. Польське військо оточило в містечку Охматів І. Богуна та кинулося навперейми Хмельницькому та полкові росіян, яким командував воєвода Шереметєв. Перевага була на боці поляків — вони відтіснили українців і росіян від Охматова, проте ті, оговтавшись, почали відновлювати втрачені позиції. Ось так, з перемінним успіхом тривала битва. А доля цієї битви в котре вирішилась Богуном. Знаний майстер прориву, він зумів вийти з облоги. А на ранок поляки, що рушили на Хмельницького з подивом зауважили: його побільшало і завзято гріється, ладнаючи бруствери із … замерзлих на полі бою. А щодо ідеї спорудження на «дрижиполі» такого валу, то І. Богун загадав свій досвід оборони Умані. Здолати цього валу поляки так і не змогли. Тому армії відступили, не зазнавши ні поразки, ні перемоги.
По смерті Богдана Хмельницького, Україна, по суті, розпалася на Лівобережну і Правобережну. Булава гетьмана, як відомо, переходила з рук до рук: Виговський, Ю. Хмельницький, Тетеря, Петро Дорошенко... Одні трималися польської орієнтації, другі - російської, дехто кидав погляди і на Крим з Туреччиною.
В грудні 1656 року Богун в якості одного із керівників козацького корпусу під командою наказного гетьмана Антона Ждановича вирушив у похід проти військ Речі Посполитої. Українські війська разом із союзними арміями Семиграддя та Швеції протягом першої половини 1657 року пройшли Західною Україною та Польщею, здобувши при цьому Краків, Берестя та Варшаву, хоча в кінцевому рахунку й змушені були відступити в Україну влітку 1657 року.
В політичному спектрі української козацької держави Іван Богун досить рішуче виступив проти укладення Богданом Хмельницьким Білоцерківського договору (28 жовтня 1651), засуджуючи при цьому політику поступок Польщі і зменшення козацького реєстру. У 1654 році Богун був у числі противників курсу Хмельницького на союз із Москвою. Він, разом з Іваном Сірком, Петром Дорошенком та інш., виступав проти підписання Переяславської угоди, й, не склавши присяги російському цареві, згодом очолив антимосковську старшинську опозицію.
Після смерті Б. Хмельницького (27 липня 1657 року) Іван Богун підтримував курс Івана Виговського та Юрія Хмельницького на унезалежнення від Москви української зовнішньої та внутрішньої політики, але й крен в інший бік вказаних гетьманів — на зближення із Польщею чи Туреччиною теж викликав спротив кальницького полковника. Зокрема, Богун відмовився підписувати укладений Виговським Гадяцький договір (6 вересня 1658 року) і разом зі славетним І. Сірком очолив народне повстання, метою якого було усунення гетьмана від влади. Зазнавши поразки, Виговський попросив допомоги в Туреччини та, васально залежного від неї, Кримського ханства. Але Іван Богуну та Сіркові вдалося завдати поразки кримським татарам і прогнати Виговського з країни. Також кальницький полковник виступив проти укладених Ю. Хмельницьким Переяславських статей, що їх нав'язувала Росія та Слободищенського трактату (1660), продиктованого Річчю Посполитою.
У 1662 році кальницький полковник Богун був ув'язнений поляками і відправлений до Мальборка. Але на поч. 1663 року він був звільнений Яном II Казимиром в обмін на участь у поході на Лівобережну Україну. Але згодом Богун був звинувачений у зносинах з московитами та урядом Івана Брюховецького і розстріляний поблизу Новгород-Сіверського 17 лютого 1664 року, за іншою версією — зі звичайної помсти за завдані ним поразки. Похований під Новгород-Сіверським.
