Повернутись до початку Густинського літопису

 ¹ Потоп — у біблійній міфології всесвітня повінь, наслана богом за людські гріхи; у хвилях потопу загинули всі люди і тварини, окрім божого обранця Ноя, його родини і тих живих створінь, яких він узяв на свій ковчег.

 ² Стовпотворіння. — Нащадки Ноя споруджували у Вавілоні вежу, яка мала досягти неба, але бог зруйнував її, визнавши це будівництво за вияв гріховного зухвальства.

 ³ Розділення мов. — Зруйнувавши вавілонську вежу, бог розділив, «змісив» мови її будівничих, щоб вони не могли порозумітися між собою.

 ⁴ Розсіяння люду. — Після розділення мов люди, не маючи змоги спілкуватися, розсіялися по світу, започаткувавши різні народи.

 ⁵ ... у монастирі... гуртожительному Густинському... — Йдеться про Густинський чоловічий монастир в селі Густинь на правому березі річки Удаю, біля міста Прилуки на Чернігівщині; заснований 1600 р. Протягом тривалого часу був осередком політичних і культурних зв'язків між Україною, Росією та Молдавією. Ансамбль його споруд — видатна пам'ятка української архітектури стилю барокко.

 ⁶ Гомep (IX ст. до н. е.) — давньогрецький поет; йому приписують авторство епічних поем «Іліада» та «Одіссея».

 ⁷ ... турок Грецію осів. — Ідеться про завоювання Візантії турками, яке завершилося взяттям Константинополя у 1453 р.

 ⁸ «Попроси отця свого, і покличе до тебе учителів, і научить тебе» — «... Вопроси отца твоего, й возвЂстит тебЂ, старцы твоя, й рекут тебЂ...» — П'ята Книга Мойсеева, Второзаконіє, гл. 32, ст. 7.

 ⁹ Афет (Іафет, Яфет) — за біблійною легендою, один із трьох синів Ноя, родоначальник європейських народів.

 ¹⁰ Гомер — за біблійною легендою, один із синів Афета; від нього начебто походять кельти (прадавні кіммерійці і кімри римських часів), які колись жили над берегами Чорного й Азовського морів. Згодом під тиском скіфів вони рушили на північний захід і зайняли північні острови і півострови Європи.

 ¹¹ Рифат — другий син Гомера, онук Ноя.

 ¹² Пафлагони — населення Пафлагонії, країни на чорноморському узбережжі Малої Азії.

 ¹³ ...енети, генети, венеди, венедиці... — слов'янські племена, які'на «рубежі і в перших століттях нової ери жили між Ельбою (Лабою) на заході і межиріччям Дніпра та Оки на сході, Балтійським морем на півночі і Дунаєм та Карпатами на півдні.

 ¹⁴ Анти — південно-східна група давньослов'янських племен; жили переважно в лісостеповій смузі східної Європи протягом другої половини IV — початку VII ст.

 ¹⁵ Алани — група сарматських племен.

 ¹⁶ Роксани (роксолани) — група сарматських племен.

 ¹⁷ Mocоx — сьомий син Яфета, онук Ноя.

 ¹⁸ Сарматія — країна сарматів, іраномовних кочових племен (аорсів, язигів, роксоланів, аланів та ін.). Європейська Сарматія займала землі над Чорним морем (між Доном і Віслою); азіатська Сарматія — від Дону до Уралу.

 ¹⁹ Александр Македонський (356 — 323 до н. е.) — цар Македонії з 336 р., син Філіппа II Македонського, вихованець Арістотеля; славетний завойовник: підкорив землі до ріки Інду, створивши світову монархію, яка розпалася по його смерті. ²⁰ Азія Менша — Мала Азія.

 ²¹ Йосиф Флавій (37 — бл. 100) — давньоєврейський воєначальник та письменник-історіограф.

 ²² Птоломей Клавдій — давньогрецький вчений, жив у II ст. н. е. в Александрії; розвинув геоцентричну концепцію світобудови; у творі «Географія» він систематизував географічні знання свого часу. Або:

Птоломей І Cотер («Рятівник») — один із воєначальників Александра Македонського, засновник царської династії Птоломеїв, яка правила в елліністичному Єгипті у IV — III ст. до н. е.

 ²³ Геродот (бл. 490 — бл. 424 до н. е.) — давньогрецький письменник-історіограф, автор «Історії», що містить опис греко-перських воєн V ст. до н. е. і охоплених ними земель, у тому числі і північного Причорномор'я.

 ²⁴ Апполліоній (Апполлоній) — мабуть, Апполлоній Родоський (бл. 295 — 215 до н. е.), давньогрецький поет і граматик; очолював Александрійську бібліотеку; прагнув відродити старовинний епос; автор поеми «Аргонавтика».

 ²⁵ Cабеллікуc — мабуть, Сабеллік, Марк Антоній Коккіо (1436 — 1506), італійський історик і ритор, автор праць з історії Венеції.

 ²⁶ Страбон (бл. 63 до н. е. — бл. 24 н. е.) — давньогрецький географ та історик, автор твору «Географія», в якому зібрано відомості про країни західної та південної Європи, Малої Азії, північного і східного Причорномор'я, зокрема про розселення племен у Криму та пониззі Дніпра, про скіфів і роксоланів.

 ²⁷ Гвагнін (Гваньїні) Александр (1538 — 1614) — польський історик-хроніст, за походженням італієць; автор історико-географічного «Трактату про дві Сарматії, азіатську і європейську, і про те, що в них є». Тут подаються відомості про польські, литовські, білоруські та українські землі. Автор «Короткої хроніки Польщі».

 ²⁸ Каппадокія — східна частина Малої Азії.

 ²⁹ ... брата Асканового... — Мабуть, ідеться про Аскона Педіана (9 — 76), давньоримського філолога й історика, автора коментаря до промов Ціцерона. Його історичні праці відомі тільки з цитат і переказів.

 ³⁰ ... гори Рифайські... — За уявленнями стародавніх греків і римлян, гори на півночі, з яких беруть початок ріки Дунай, Дніпро, Дон, Волга.

 ³¹ Троянська війна — війна давніх греків із малоазіатським містом Троєю; час її традиційно визначають 1194 — 1184 рр. до н. е.

 ³² Іллірик (Іллірія) — історична область у південно-західній частині Балканського півострова; в давнину була заселена іллірійцями; з І ст. до н. е. стала римською провінцією; в V ст. її завоювали готи; в VI ст. почала заселятись слов'янами, які згодом утворили тут кілька держав.

 ³³ Пліній Секунд Старший Гай (23 — 79) — давньоримський учений і державний діяч, автор «Природничої історії»; описав тогочасні германські землі і війну римлян з германцями.

 ³⁴ Троя — місто-держава на північно-західному узбережжі Малої Азії, зруйнована на початку XII ст. до н. е. під час Троянської війни.

 ³⁵ Антенор — персонаж давньогрецької міфології; троянець; був прихильником миру з греками; по зруйнуванні Трої заклав на Італійському півострові місто Патавію (Падую), за іншими переказами — місто Кирену, де обожнювались його нащадки.

 ³⁶ Море Венединське — Адріатичне море.

 ³⁷ Аттіла (? — після 453) — - вождь гуннського союзу племен з 434 р.; поширив свою владу на схід — до Волги, на захід — до Рейну, на північ — до островів Датського архіпелагу, на південь — за Дунай. Його військо спустошувало землі Східної Римської імперії, північної Італії, доходило до Рима і воювало в Галлії.

 ³⁸ Цимбри, кіммерійці — кочові племена, що на початку І тисячоліття до н. е. заселяли південні надчорноморські степи; ходили в походи на держави Малої Азії; в VII ст. до н. е. скіфи відтіснили їх в Азію і на захід; в Карпатській котловині західні цимбри були асимільовані, зокрема, фракійцями.

 ³⁹ Таврика — Кримський півострів. ⁴⁰ Меотійське болото — Азовське море.

 ⁴¹ Кіммерійці босфорські — цимбри, кіммерійці, які жили над Босфором кіммерійським, тобто над Керченською протокою; у V ст. до н. е. внаслідок об'єднання грецьких міст-колоній тут виникла Боспорська держава, яка в IV ст. розпалася під натиском гуннів.

 ⁴² Черкаси, п'ятигорці — жителі північного Кавказу.

 ⁴³ Діодор Сікуль (Сіцілійський; бл. 80 — 21 до н. е.) — давньоримський історик; автор твору «Бібліотека», який викладав всесвітню історію від початку до галльської війни Цезаря, тобто до 60 р. до н. е., і містив відомості з географії, етнографії та історії культури.

 ⁴⁴ Шведи — давні скандінави, свеони.

 ⁴⁵ Мітрідат — тобто Мітрідат VI Євпатор (132-63 до н. е.), цар Понтійського царства, що з II ст. до н. е. існувало на території теперішніх Іраку й Туреччини; підкорив Колхіду, Малу Вірменію, Боспорське царство, Херсонес, Ольвію; тричі воював з Римом.

 ⁴⁶ ... з .... царем ... партським ... — тобто царем Парфії, країни в Азії, на південь від Каспійського моря; її населення — парти, парфяни — залежало від Ассірії, Мідії, Персії та імперії Александра Македонського; у III ст. до и. е. заснувало власну державу, яку, зрештою, підкорила Персія.

 ⁴⁷ Tpогyc Помпеюc (І ст. до н. е. — І ст. н. е.) давньоримський історик, автор «Історії Філіппії», в якій намагався трактувати світову історію з позицій македонських царів; описав, зокрема, Скіфію.

 ⁴⁸ Павсаній Перігет (бл. 115 — після 180) — грецький письменник, автор твору «Мандри по Елладі», де подає чимало історичних, географічних, міфологічних відомостей.

 ⁴⁹ ... Ерік, воєвода короля думського (котрий по тому був королем шведським)... — Йдеться, мабуть, про Еріка VIII Святого, шведського короля (1155 — 1160), який запровадив у Швеції християнство (Ерік — ім'я дев'яти датських і чотирнадцяти шведських королів).

 ⁵⁰ Істрія — півострів у північно-східній частині Адріатичного моря; був заселений іллірами і кельтами, романізований римлянами, захоплений готами, потім візантійцями; у VII ст. підкорений Карлом Великим; слов'яни почали тут осідати з VI ст.; в XIII ст. Істрією заволоділа Венеція.

 ⁵¹ Далмація — римська провінція, що обіймала більшу частину сучасної Боснії, Чорногорії, західної Сербії і приморську частину Хорватії; первісно була заселена іллірійцями і кельтами, романізована римлянами; у VI — VII ст. спустошена аварами і слов'янами та заселена племенами сербів і хорватів; у IX ст. нею заволодів Карл Великий; тут змагалися слов'янські держави, Візантія, Венеція, Угорщина та сіцілійські норманни. За раннього середньовіччя відігравала істотну економічну й культурну роль.

 ⁵² Mізія (Місія, Мезія) — місцевість між нижнім Дунаєм і Балканами, населена фракійськими племенами; у І ст. була римською провінцією, у IV ст. тут осіли готи, в VI — VII — слов'яни, наприкінці VII ст. сюди вторглися протоболгари (тюркські племена з-над Волги) і разом зі слов'янами утворили Перше Болгарське царство (680 — 1081).

 ⁵³ Албанія — країна у південно-західній частині Балканського півострова, заселена грецькими колоністами та іллірійськими племенами; у II ст. підкорена Римом, у VI і VII ст. її займають слов'яни; у IX і X ст. входила до складу Болгарського царства, а після його падіння повернулася під владу Візантії; згодом належала Сербії, Другому Болгарському царству, деспотії Епіру, Неаполю і королівству Сіцілії; слов'яни відтіснялися романцями, потім албанцями — нащадками іллірійців; 1266 р. виникло албанське, королівство; у XIV ст. Албанія потрапила б залежність від Туреччини.

 ⁵⁴ Філіпп — тобто Філіпп II (бл. 382 — 336 до н. е.), цар Македонії; батько Александра Македонського.

 ⁵⁵ Йовіш (Зевс, Юпітер) — за греко-римською міфологією, верховний бог, цар і отець людей та богів.

 ⁵⁶ ... переможець мідійських і перських, вавілонських і грецьких царств... — Йдеться про Мідію — рабовлас.иицьку державу на північно-західних землях теперішнього Ірану і на півдні теперішнього Азербайджану; існувала з VII ст. по 550 р. до н. е., коли її завоювали перси. Перські царства — рабовласницькі держави; існували з III тисячоліття до н. е. до XI ст. н. е. Вавілонські царства — рабовласницькі держави в південній частині Мессопотамії, на території теперішнього Іраку; існували з II тисячоліття по VI ст. до н. е. Грецькі царства — рабовласницькі держави, які існували в II — І тисячоліттях до н. е. на території південної частини Балканського півострова, островів Егейського моря, західного узбережжя Малої Азії, на берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі південної Італії та на сході Сіцілії; у II ст. до н. е. увійшли до складу Римської держави.

 ⁵⁷ Александрія — місто в Єгипті, порт на Середземному морі; засноване в IV ст. до н. е. Александром Македонським; осередок елліністичної культури і раннього християнства.

 ⁵⁸ Марс — за римською міфологією, бог війни.

 ⁵⁹ Арей (Арес) — за грецькою міфологією, бог бурі, грози, війни; у римській міфології — Марс.

 ⁶⁰ Мінерва — за римською міфологією, богиня мудрості, покровителька ремесел і мистецтв; у грецькій міфології — Афіна Паллада.

Апіній Александрієць — мабуть, Аппіан з Александрії (II ст. до н. е.), автор «Римської історії».

 ⁶² Нестор (? — після 1113) — давньоруський літописець й апограф, чернець Києво-Печерського монастиря.

 ⁶³ Морави (моравани, муравляни) — слов'янські племена, які від середини І тисячоліття заселяли Моравію.

 ⁶⁴ Чехи — слов'янське плем'я, яке жило по нижній течії річки Влтави, лівої протоки Лаби (Ельби); в IX і X ст., об'єднавшись із сусідніми племенами, заснували державу Пшемишлідів; назва поширилась на всю країну і на всіх її мешканців.

 ⁶⁵ ... хорвати білі ... — Візантійський імператор-історик Костянтин Багрянородний (X ст.) засвідчує, що хрещені хорвати, які жили в Далмації, походили від нехрещених хорватів, званих білими; країну останніх він не зовсім точно визначає десь поблизу Баварії й Угорщини.

 ⁶⁶ Ляхи — назва, якою на Русі з XI ст. іменували групу польських племен, західних слов'ян загалом.

 ⁶⁷ Поляни — західнослов'янське плем'я в поріччі середньої і нижньої Варти, знані були також як лендзяни; назва походить від «поля», тобто «оброблюваної землі».

 ⁶³ Лутичі (лютичі) — західнослов'янські племена (долечани, ратарі, хижани, черезпеняни), що жили між річками Лабою (Ельбою) й Одрою (Одером) та на островах Рюген, Узедом і Воллін у Балтійському морі.

 ⁶⁹ Мазовшани — ранньопольське плем'я, яке в IX — XI ст. населяло територію теперішнього Мазовша, історичної області над середньою течією Вісли та над нижньою течією Нарева й Західного Бугу.

 ⁷⁰ Поляни — східнслов'янські племена, які жили на правобережжі Дніпра між річками Россю й Тетеревом; стали основою давньоруської народності.

 ⁷¹ Деревляни — східнослов'янські племена, які в VI — X ст. жили в Поліссі, на правобережжі Дніпра.

 ⁷² Прип'ять — річка в межах білоруського та українського Полісся, права притока Дніпра.

 ⁷³ Двіна — тобто Західна Двіна, річка, що бере початок на Валдайській височині і впадає у Ризьку затоку Балтійського моря.

 ⁷⁴ Дреговичі — східнослов'янські племена, які жили між Прип'яттю І Західною Двіною.

 ⁷⁵ Полоть (Полота) — річка в межах теперішньої Білорусії, притока Західної Двіни.

 ⁷⁶ Полочани — східнослов'янське плем'я, яке жило в басейні Західної Двіни та у верхів'ях річок Німану й Березини, над річкою Полоттю.

 ⁷⁷ Сейм — ліва притока Десни.

 ⁷⁸ Псьол (Псел, Псло) — річка, ліва притока Дніпра.

 ⁷⁹ Cівepи (Сіверщина) — земля сіверян, східнослов'янських племен, які жили на лівобережжі Дніпра і по Десні.

 ⁸⁰ Ільмep (Ільмень) — озеро на Новгородщині; з нього витікає річка Волхов, на якій стоїть Новгород Великий; у другій половині І тисячоліття в басейні озера жило східнослов'янське плем'я ільменських слов'ян, або новгородських словен.

 ⁸¹ Новгород — тобто Новгород Великий, давньоруське місто на річці Волхов, біля озера Ільмень.

 ⁸² Гостомисл — легендарний ватажок новгородських словен, перший новгородський князь чи посадник; життя його припадає на першу половину IX ст.

 ⁸³ Таціт Публій Корнелій (бл. 55 — бл. 120) — давньоримський державний діяч та історик, автор «Історії» та «Анналів», в яких описано події часів ранньої імперії, а також етнографічного нарису «Германія».

 ⁸¹ Прокопій Кесарієць (Кесарійський, кінець V ст. — бл. 562) — візантійський історик, автор «Історії воєн Юстініана з персами, вандалами і готами», в якій висвітлюється історія Візантії VI ст., подаються відомості про слов'ян та народи Кавказу.

 ⁸⁵ Длугош (1415 — 1480) — польський історик; автор синтетичної «Історії Польщі» та «Анналів, чи хронік славного Королівства Польського».

 ⁸ ° Леон І (400 — 474) — візантійський імператор з 457 р.; воював із вандалами; противник єресі монофізитів.

 ⁸⁷ Равенна — місто в північно-східній Італії, поблизу Адріатичного узбережжя, засноване умбрами; порт, резиденція західноримських імператорів; з 540 р. під владою Візантії, лонгобардів, папства, Венеції.

 ⁸⁸ Поморська земля (Помор'я) — польські землі над Балтійським морем, при гирлах Одера і Вісли.

 ⁸⁹ Ругія — Йдеться, мабуть, про Аркону на острові Ругія (Рюген) у Балтійському морі, заселеному в середні віки слов'янським плем'ям ранів; осередок культу слов'янського бога Світовіта.

 ⁹⁰ Тевтони — германські племена, що заселяли в середині І тисячоліття до н. е. західну частину Ютландського півострова. Близько 120 р. до н. е. тевтони разом з племенами кімврів і гельветів вдерлися на Італійський півострів, але були розгромлені римлянами; рештки їх розселилися в Галлії; згодом назву «тевтони» почали застосовувати до всіх германців.

 ⁹¹ Вандали — східногерманські племена; вийшли із Скандінавії; у І — IV ст. заселяли землі над верхніми течіями Одеру і Дунаю; у V ст. під тиском готів рушили на південний захід і, вторгшися на Піренейський півострів, осіли в Андалузії; 429 р. підкорили північну Африку і заснували свою державу, завоювавши Корсіку, Сардінію, Балеари і частину Сіцілії.

 ⁹² Гелімер (? — 577) — останній вандальський король в Африці (530 — 539), полонений Велізарієм 534 р.

 ⁹³ Tанаїc — давньогрецька назва Дону. -

 ⁹⁴ Скіфи — іранські племена, які населяли територію теперішньої України в І тисячолітті до н. е. — на початку І тисячоліття н. е.

 ⁹⁵ Колхіда — давньогрецька назва південно-східного і східного Причорномор'я; у VI ст. до н. е. тут виникли грецькі колонії; з Колхідою пов'язаний давньогрецький міф про аргонавтів.

 ⁹⁶ Понтійське море (Понт) — давньогрецька назва Чорного моря, античні письменники називали його також Скіфським морем. ⁹⁷ Окіянське море. — Йдеться, мабуть, про Балтійське море, яке Птоломей називав Сарматським океаном.

 ⁹⁸ Литва — балтські племена, що заселяли правобережжя Німану; на сході їхніми сусідами були східнослов'янські племена кривичів і дреговичів; предки литовців.

 ⁹⁹ Прусси — балтські племена; населяли узбережжя Балтійського моря між нижніми течіями Вісли та Німану.

 ¹⁰⁰Поморяни — західнослов'янські племена; жили на узбережжі Балтійського моря між нижніми течіями Одеру і Вісли; предки кашубів.

 ¹⁰¹ Волохи — загальна назва середньовічного населення придунайських князівств і Трансільванії; предки румун і молдаван.

 ¹⁰² Татари — назва одного з монгольських племен, знана із V — VI ст.; в XII — XIII ст. поширилась на людність монгольського, тюркського й тунгусько-тібетського походження, охоплену імперією Чінгісхана, пізніше Золотою Ордою, казанським, астраханським, сибірським, ногайським та кримським ханствами.

 ¹⁰³ ... гори Угорські, звані також Татри, чи Бескиди... — Карпати.

 ¹⁰⁴ ... море Венедицьке, тобто океан великий Північний, що його нинішні географи морем Сарматським називають... — Балтійське море.

 ¹⁰⁵ Варяги — давньоруська назва норманнів, жителів Скандінавії. Легенда про «закликання варягів» на Русь лягла в основу так званого норманізму, теорії, що стверджує вирішальну роль варягів-норманнів у створенні давньоруської держави й формуванні матеріальної та духовної культури Київської Русі IX — XI ст. Сучасна історична наука доводить антинауковість норманнізму і стверджує, що давньоруська державність виникла задовго до появи на Русі варягів внаслідок економічного й суспільно-політичного розвитку східних слов'ян. Варяги, що осіли на Русі при князівських дворах, у військових дружинах і по містах, швидко послов'янились.

 ¹⁰⁶ Хозари (козари) — тюркські племена; у VI ст. жили в Берсілії — на території теперішнього північного Дагестану; між 567 і 571 р'р. підпали під владу Західнотюркського каганату; в VII ст. утворили Хозарський каганат; в X ст., після занепаду своєї держави, розчинилися між кочівниками південно-східної Європи.

 ¹⁰⁷ Кий, Щек, Хорив, Либедь — три брати й сестра, які, за літописним переказом, були засновниками Києва; вважають, що Кий — полянський князь кінця VI — початку VII ст.

 ¹⁰⁸ Боричів узвіз — дорога у давньому Києві, яка з'єднувала нижню, наддніпрянську, і нагірну частини міста, Поділ із Горою.

 ¹⁰⁹ Щекавиця — одна з трьох гір, на яких було засновано Київ; на ній Щек спорудив своє городище.

 ¹¹⁰ Хоревиця — одна з трьох гір, на яких було засновано Київ; на ній спорудив городище Хорив.

 ¹¹¹ Рюрик (? — 879) — варязький князь, котрого новгородці у 862 р. покликали князювати на Русь; родоначальник династії Рюриковичів.

 ¹¹² Аскольд (? — після 862) — київський князь, за літописом, разом із Діром очолював похід на Візантію 860 р. і вів боротьбу з уличами та печенігами; убитий Олегом у Києві, де й похований (Аскольдова могила).

 ¹¹³ Дір київський князь; за літописом, сподвижник Аскольда; можливо, його иопередник, що князював близько середини IX ст.

 ¹¹⁴ ...од диму по білій вивірці. — По шкурці сірої зимової білки від кожного дому.

 ¹¹⁵ Кромер Мартин (1512 — 1589) — польський історик-хрокіст, церковний діяч, єпископ.

 ¹¹⁶ Ростислав Словенський — тобто вели коморавський князь Ростислав (846 — 869), який запросив із Візантії до Моравії християнських місіонерів Кирила і Мефодія.

 ¹¹⁷ Святополк Муравський (? — 894) — моравський князь від 871 р.; домігся заснування моравської церковної митрополії в 873 р., на чолі якої став Мефодій; однак по смерті Мефодія Святополк усунув з краю його учнів.

 ¹¹⁸ Коцел Болгарський. — Ідеться про Коцела (? — 874), князя слов'янського Паннонського князівства; у справі поширення християнства спершу діяв заодно із зальцбурзьким єпископом, з 866 р. етав прихильником Кирила і Мефодія.

 ¹¹⁹ Mиxаїл — візантійський імператор Михаїл III (842 — 867).

 ¹²⁰ Святі Книги — біблійні та богослужебні християнські книги, що їх перекладали Кирило, Мефодій та їхні учні.

 ¹²¹ Cолунь (Салоніки, нині Фессалоніки) — місто в північній Греції, столиця давньої Македонії, одне з найважливіших візантійських міст; порт на Егейському морі; його околиці в VI і VII ст. заселяли слов'яни, мова яких була там загальнознаною.

 ¹²² Кирило (світське ім'я Костянтин; 827 — 869} — первовчитель слов'ян, родом із Солуня; обстоював християнство візантійського типу в Моравії і Паннонії; створив слов'янське письмо, переклав церковні книги з грецької мови на слов'янську.

 ¹²³ Мефодій (бл. 815 — 885) — брат І сподвижник Кирила, паннонський і моравський архієпископ.

 ¹²⁴ Євангеліє — частина Нового завіту Біблії; чотири перші його книги, в яких викладається життя і вчення Ісуса Христа (Євангелія від Матфея, Марка, Луки, Іоанка).

 ¹²⁵ Апостол — частина Нового завіту Біблії, книги діянь і послань апостолів.

 ¹²⁶ Псалтир — одна з книг Старого завіту Біблії; містить псалми царя Давида, Мойсея, левітів, Асафа та ін.

 ¹²⁷ Октоїx (Осьмигласник) — християнська богослужебна книга, в якій зібрано церковні служби і піснеспіви на кожний день тижня.

 ¹²⁸ Пілатове писання — апокрифічне «Діяння Пілата», звіт імператору Тіберію про справу Ісуса Христа.

 ¹²⁹ Папа римський Миколай — тобто Миколай І, що був папою у 858 — 867 рр. Відлучивши від церкви константинопольського патріарха Фотія, дав привід до розколу християнської церкви на східну і західну.

 ¹³⁰ До філіппійців (філіп'ян) — одне з послань апостола Павла, що входить до складу Нового завіту Біблії.

 ¹³¹ Андронік — один із апостолів «другого покоління», учнів апостола Павла, проповідників-поширювачів християнства в поганському світі.

 ¹³² Павло-апостол. — В християнській традиції «апостол поган»; не знав Ісуса Христа за його земного життя і не належав до дванадцяти апостолів, але завдяки місіонерсько-богословським здібностям був визнаний за «первопрестольного апостола» й «учителя всесвіту». Спершу був запеклим гонителем християн, та завдяки чуду, прозрівши, прийняв хрещення і став проповідувати християнство. За переказами, був страчений з наказу імператора Нерона близько 65 р. н. е.

 ¹³³ ... в Кракові, на Клепарі... — Йдеться про північну частину Кракова.

 ¹³⁴ Святослав Всеволодич (бл. 1125 — 1194) — великий князь київський, онук Олега «Гориславича»; у 1185 р. йому було близько 60 років І він був найстарішим і найстаршим серед усіх тогочасних руських князів.

 ¹³⁵ Кончак — половецький хан; у другій половині XII ст. об'єднав лід своєю владою племена східних половців; нападав на Київську, Переяславську і Чернігівську землі; в 1185 р. розбив новгород-сіверського князя Ігоря Святославича і взяв його в полон; персонаж «Слова о полку Игоре※.

 ¹³⁶ Переяслав — місто на річці Трубежі, притоці Дніпра; столиця Переяславського князівства.

 ¹³⁷ Ростиславичі — нащадки смоленського князя Ростислава Мстиславича (? — 1167), правнука Володимира Мономаха; з 1154 р. князював у Смоленську, а в 1158 р. захопив київський великокнязівський престол.

 ¹³⁸ Ігор Святославич (1151 — 1202) — з 1179 р. новгород-сіверський князь; син чернігівського князя Святослава Ольговича; онук Олега «Гориславича» (як Святослав та Ярослав Всеволодичі); в 1198 р., по смерті Ярослава Всеволодича Чернігівського, став князем у Чернігові; герой «Слова о полку Игоре※.

 ¹³⁹ Новгород-Сіверський — місто на річці Десні; столиця Новгород-Сіверського князівства.

 ¹⁴⁰ ... Ярослав, брат Святославів... — Йдеться про Ярослава Всеволодича Чернігівського (1140 — 1198), молодшого брата Святослава Київського.

 ¹⁴¹ Чернігів — місто на Десні; давня столиця сіверян, одне з найбільших міст Київської Русі, столиця Чернігівського князівства.

 ¹⁴² Любеч — давньоруське місто в Чернігівській землі. Вперше згадується в літописі під 882 р. Осередок торгівлі й фортеця.

 ¹⁴³ Всеволод Святославич (? — 1196) — рідний брат Ігоря Святославича, князь трубчевський і курський, Буй-Typ чи Яр-Typ «Слова о полку Игоре※.

 ¹⁴⁴ ...призвав туди Ярослава, й Ігоря, і Всеволода, братів своїх... — Йдеться про Ярослава Всеволодича та Ігоря і Всеволода Святославичів, двоюрідних братів Святослава та Ярослава Всеволодичів.

 ¹⁴⁵ Всеволод — тобто Всеволод Юрійович Велике Гніздо (1154 — 1212), син Юрія Долгорукого, владимиро-суздальського князя з 1176 р. «Слово о полку Игоре※ називає його найсильнішим на той час князем, котрий може Волгу «веслами розплескати», а Дон «шоломами вичерпати».

 ¹⁴⁶ Гліб Святославич — князь чернігівський, син Святослава Всеволодича.

 ¹⁴⁷ Роман Ростиславич (? — 1180) — князь смоленський з 1159 р.

 ¹⁴⁸ Всеволод Московський — Всеволод Юрійович Велике Гніздо.

 ¹⁴⁹ Давид Ростиславич — Давид Ростиславич Смоленський (1140 — 1197), брат Рюрика; головний-негатив ний персонаж «Слова о полку Игоре※, котрий покинув руське військо, не підтримавши похід 1185 р. Пам'ятною була і поведінка Давида, що спричинила прорив половців у 1177 р.; Святослав Всеволодич вимагав суду над Давидом, а закінчилася справа зміною династії у Києві — Ростиславичі поступилися Києвом Святославові.

 ^І50 Рюрик Ростиславич (бл. 1139 — 1215) — правнук Володимира Мономаха, син смоленського князя Ростислава Мстиславича; в 1185 р. співправитель великого князя київського Святослава Всеволодича; один із найвидатніших політичних діячів тогочасної Русі; помер чернігівським князем.

 ¹⁵¹ ...Мстислава Володимирича, сина стрийового... — Йдеться про Мстислава, сина Володимира Мстиславича; був тоді городенським князем.

 ¹⁵² Чорні клобуки — племена тюркського походження, які в середині XII ст. осіли в лісостепових землях над Россю і охороняли південні кордони Київського князівства.

 ¹⁵³ Чорторий — протока в заплаві Дніпра біля Києва; у XII ст. течія Дніпра нижче гирла Десни ділилася на два рукави: лівий — Чорторий і правий — Старик.

 ¹⁵⁴ Козел Сотонович, Єлтуг, Тутор, Бякоба, Кунячук, Чугій, Кончак, Гліб Тирієвич — ватажки половців.

 ¹⁵⁵ Олег Святославич — мабуть, син Святослава Всеволодича Київського.

 ¹⁵⁶ Володимир Глібович. — Йдеться про Володимира Глібовича (? — 1187), переяславського князя; персонаж «Слова о полку Игоре※; помер від рани, яку дістав під час вилазки із обложеного Кончаком Переяслава.

 ¹⁵⁷ ...Всеволод Ярославич із Луцька... — Йдеться про Всеволода Ярославича Волинського (? — бл. 1185), сина Ярослава Ізяславича Луцького, персонажа «Слова о полку Игоре※.

 ¹⁵⁸ Мстислав Ярославич — тобто Мстислав Ярославич Німий (? — 1228), брат Всеволода Ярославича Волинського.

 ¹⁵⁹ ... Мстислав Романович із Смоленська... — Тобто Мстислав Романович Добрий, чи Старий (? — 1223); 1180 р. княжив у Пскові, 1185 р. брав участь у поході Ігоря на половців, 1196 р. воював із Ольговичами, 1197 р., по смерті Давида Ростиславича, посів смоленський стіл; разом із чернігівськими князями ходив у Галицьку землю; герой битви на Калці, у якій загинув.

 ¹⁶⁰ Ярослав Галицький — Ярослав Володимирич (? — 1187), князь галицький, тесть Ігоря Святославича, батько Ярославни, Осмомисл «Слова о полку Игоре※.

 ¹⁶¹ Кобяк Карлисевич, Ізай Бимокович, Тувлій, Токмиш, Осалук, Тарх, Данило, Содвак Куловицький, Корязь Колотонович, Тарсух — ватажки половців.

 ¹⁶² Святослав Ольгович (? — 1185) — Святослав Олегович Рильський, син Олега Святославича, племінник Ігоря Святославича; учасник походу 1185 р., в якому загинув; персонаж «Слова о полку Игоре※.

 ¹⁶³ Xорол — річка на Сумщині й Полтавщині, права притока Псла. ¹⁶⁴ Ольстин Олексич — воєвода Ярослава Всеволодича, посланець на переговори з половцями.

 ¹⁶⁵ Роман Княжич. — Йдеться про Романа Кзича, сина половецького хана Гзи (Кзи).

 ¹⁶⁶ Володимир — син Ігоря Святославича, учасник походу 1185 р., персонаж «Слова о полку Игоре※.

 ¹⁶⁷ Боняк — половецький хан; вперше згадується в літописі під 1096 р., коли його військо напало на Київ; у 1097 і 1105 рр. знову нападав на Русь; 1107 р. біля Лубен був розгромлений дружинами руських князів.

 ¹⁶⁸ Другий же князь, [Гза]... — Гза (Кза, Гзак, Къза, Хоз Бурнович) — половецький хан; двічі згадується в літописі: в 1168 р., коли Олег вятослвич, брат Ігоря, взяв його вежі; в 1185 р. як переможець Ігоря.

 ¹⁶⁹ Город Римов — тепер село Велика Буримка в Чорнобаївському районі на Черкащині.

 ¹⁷⁰ Путивль — місто на річці Сейм на Сумщині.

 ¹⁷¹ Лавро-половчанин — половець, котрий втік на Русь разом з Ігорем; в літописах його названо Лавром, чи Лавором, у «Слові о полку Игоре※ — Овлуром.

 ¹⁷² Олег (бл. 1173 — бл. 1188) — син Ярослава Володимировича Галицького від його коханки Настаски, спаленої галицькими боярами.

 ¹⁷³ Володимир (1151 — 1198) — син Ярослава Володимировича Галицького від його жони Ольги Юріївни, дочки Юрія Долгорукого.

 ¹⁷⁴ Роман Ніздилович — воєвода Святослава Всеволодича Київ-

 ¹⁷⁵ Всеволод Святославич Чермний (? — 1215) — чернігівський князь, син великого князя київського Святослава Всеволодича.

 ¹⁷⁶Володимир Святославич (? — 1201) — син великою князя київського Святослава Всеволодича.

 ¹⁷⁷Святослав Святославич — син великого князя київського Святослава Всеволодича.

 ¹⁷⁸ Ростислав Ярославич — син Ярослава Всеволодича.

 ¹⁷⁹Давид Ольгович (? — бл. 1196) — син Олега Святославича Чернігівського, зять Ігоря Святославича Новгород-Сіверського.

 ¹⁸⁰ Борис Ольгович — брат Давида, син Олега Святославича.

 ¹⁸¹Ростислав Рюрикович (? — 1218) — син Рюрика Ростиславича.

 ¹⁸² Tорки (гузи, узи) — тюркське плем'я; із середини XI ст. кочувало в причорноморських степах, здійснюючи набіги на Русь і Візантію; з XII ст. ввійшло до племенного союзу чорних клобуків.

 ¹⁸³ Жигмонт (Сігізмунд І Старий, 1467 — 1548) — король польський і великий князь литовський з 1506 р.

 ¹⁸⁴ Кесар німецький. — Йдеться про Максиміліана І Габсбурга (1493 — 1519).

 ¹⁸⁵ Князь моcковcький. — Йдеться про Василія III Івановича (1479 — 1533), великого князя московського з 1505 р. Литовсько-польсько-московські війни за сіверські землі тривали з 1487 по 1537 р.

 ¹⁸⁶ Миндикерей. — Йдеться про Менглі-Гірея (? — 1515), кримського хана з 1468 р., в 1482 р. очолювана ним орда напала на Україну, захопила і зруйнувала Київ.

 ¹⁸⁷ Бузcьк (Бузьк, Буськ) — місто на Львівщині на річці Бузі; в літописах вперше згадується під 1097 р. як центр Волинської землі; з 1100 р. — столиця Буського князівства; з XIII ст. входив до складу Галицько-Волинського князівства; в XIV ст. захоплений Польщею.

 ¹⁸⁸ Батий (? — 1255) — татаро-монгольський хан, онук Чінгісхана; очолював татаро-монгольську навалу на Русь у 1236 — 1243 рр.; його військо вщент зруйнувало Київ.

 ¹⁸⁹ Лянцькорунський Прецлав (Лянцкоронський Предслав, ? — 1531) — українсько-литовський феодал, хмільницький староста; очолював походи українських козаків 1516 р. на Акерман і 1528 р. на Очаків.

 ¹⁹⁰ Україна — тут: Подніпров'я.

 ¹⁹¹ Білогород — тобто Білгород-Дністровський (Акерман) — місто на Дністровському лимані, відоме з VI ст. до н. е. як грецький поліс Тіра; з IX ст. давньоруське місто Білгород; в XVI ст. — турецька фортеця Акерман (Білий камінь).

 ¹⁹² Очаків — місто на березі Дніпровського лиману, біля виходу його в Чорне море; в кінці XIV — на початку XV ст. литовський князь Вітовт заснував фортецю Дашів. На її місці 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей, захопивши ці землі, спорудив фортецю Кара-Кермен (Чорна Фортеця), яка невдовзі перейшла туркам і дістала назву Ачі-Кале (Очаків); в 1523, 1669, 1688, 1692 і 1694 рр. Очаків штурмували українські козаки.

 ¹⁹³ Овидове озеро — Дністровський лиман; очевидно, назва пов'язана з легендою, згідно з якою тут відбував заслання, помер і похований римський поет Публій Овідій Назон (43 до н. е. — 18 н. е.).