З богом починаєм. Отче, благослови.
Повість минулих літ Нестора, чорноризця
Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська
земля 1, і хто в ній 2 почав спершу княжити, ; як Руська
земля постала.
Тож почнемо повість оцю.
Після потопу, отже, три сини Ноєві розділили
Землю — Сим, Хам і Яфет 3.
І дістався схід Симові: Персіда, Бактрія і аж
до Індії в довготу, а в широту ж до [города] Рінокорури,
— як ото сказати, від сходу і аж до півдня,— і Сірія, і
Мідія, і Євфрат-ріка, і Вавілонія, [і] Кордуена, і
Ассірія, ; Месопотамія, Аравія Старіша, Елимаіс, Індія,
Аравія Сильна, Колія, Коммагина, Фінікія вся.
Хамові ж дісталась південна частина: Єгипет,
Ефіопія, прилегла до Індії, і друга Ефіопія, з якої
витікає ріка ефіопська Червона, та, що плине на схід,
[город] Фіви, Лівія, прилегла аж до Кірінії, Мармарія,
Сірт, Лівія друга, Нумідія, Масурія, Маврітанія, котра є
навпроти [города] Гадіра. А [з країв], що є на схід, він
узяв Кілікію, Памфілію, Пісідію, Місію, Лікаонію,
Фрігію, Кавалію, Лікію, Карію, Лідію, Місію другу,
Троаду, Еоліду, Віфінію, Стару Фрігію. І острови також
він узяв: Сардінію, Кріт, Кіпр, і ріку Гіону, яку
називають Нілом.
Яфетові ж дісталась північна сторона і західна:
Мідія, Албанія, Арменія Мала і Велика, Каппадокія,
Пафлагонія, Галатія, Колхіда, Боспорій, Меотія, [город]
Дервія, Сарматія, Тавріанія, Скіфія, Фракія, Македонія,
Далматія, Молоссія, Фессалія, Локрія, Пеленія, котра й
Пелопоннесом зветься, Аркадія, Іпіротія, Іллірія,
Слов'яни, Ліхнітія, Адріакія, Адріатичне море. Узяв же
він і острови: Британію, Сі|цілію, Евбею, Родос, Хіос,
Лесбос, Кіферу, Закінф, Кефаллінію, Ітаку, Керкіру і
частину азійської4 сторони, яку називають Іонією, і ріку
Тігр, що тече межи Мідією і Вавілонією. [Узяв він також
краї] до Понтійського моря на північних сторонах: Дунай,
Дністер і Кавкасійські гори, себто Угорські, а звідти,
отже, й до самого Дніпра. [Дісталися йому] й інші ріки:
Десна, Прип'ять, Двіна, Волхов. Волга, що йде на схід у
частину Симову.
В Яфетовій же частині сидить русь, чудь і всякі
народи: меря, мурома, весь, мордва, заволоцька чудь,
перм, печера, ям, угра, литва. зимигола, корсь, летьгола
5, ліб. Ляхи ж, і прусси, і чудь сидять поблизу моря
Варязького. По сьому ж морю сидять варяги: сюди, на
схід,— до наділу Симового; по тому ж морю сидять вони на
захід — до землі Англійської6 і до Волоської. Яфетове бо
коліно й це: варяги, свеї, нормани, готи, русь, англи,
галичани, волохи, римляни. німці, корляги, венедиці,
фряги та інші. Вони сидять [одні коло одних] од заходу
до півдня і сусідять з племенем Хамовим.
Сим же, Хам та Яфет, розділивши землю і метавши
жереб, [поклали] не переступати анікому в братній уділ,
і жили кожен у своїй частині.
І був [тоді] один народ. А коли намножилося
людей на Землі, то намислили вони у дні Іоктана й Фалека
спорудити башту до неба. І, зібравшись на містині поля
Сенаар зводити башту до небес і город навколо неї
Вавілон, будували вони башту сорок літ. І не була вона
завершена, бо зійшов господь бог глянути на город і на
башту і сказав господь: «Се народ один і мова одна». І
змішав бог народи і розділив на сімдесят і на дві мови,
і розсіяв [їх] по всій Землі7. По змішанні ж народів бог
вітром великим розвалив башту, однак є останок її межи |
Ассірією і Вавілоном; і є він у висоту [?]. а в ширину
54338 лікті. Багато літ держиться останок той.
Після того ж, як було розвалено башту і
розділено народи, взяли сини Симові східні краї, а
Хамові сини — південні краї; Яфетові ж сини захід узяли
і північні краї. Від цих ото сімдесяти і две народів, од
племені таки Яфетового, постав народ слов'янський —так
звані норики, які є слов'янами.
По довгих же часах сіли слов'яни по Дунаєві, де
єсть нині угорська земля і Болгарська. Од тих слов'ян
розійшлися вони по Землі прозвалися іменами своїми, —
[од того], де сіли, на котрому місці. Ті, що, прийшовши,
сіли по ріці на ймення Морава, і прозвалис моравами, а
другі чехами назвалися. А се — ті самі слов'яни: білі
хорвати, серби і хорутани. Коли ж волохи найшли на
слов'ян на дунайських, і осіли між них, і чинили їм
насильство, то слов'яни ті, прийшовши, сіли на Віслі і
прозвалися ляхами. А від тих ляхів [пішли одні, що]
прозвалися полянами, другі ляхи [прозвалися лютичами,
інші — мазовшанами, ще інші — поморянами.
Так само й ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по
Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами, бо
осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і
назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і назвалися
полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву
Полота; од сеї [річки] вони прозвалися
полочанами. Слов'яни ж, [що] сіли довкола озера Ільменя,
прозвалися своїм іменем — [словенами]; і зробили вони
город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на
Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами.
І так розійшовся слов'янський народ, а від його
[імені] й діста-логічного зв'язку з першою і перенесе-
ли [свою] назву слов'янські письмена 9.
Коли ж поляни жили особно по горах сих
[Київських], то була тут путь із Варягів у Греки, а із
Греків [у Варяги]: по Дніпру, а у верхів'ї Дніпра —
волок до [ріки] Ловоті, а по Ловоті [можна] увійти в
Ільмень, озеро велике. Із цього ж озера витікає Волхов і
впадає в озеро велике Нево, а устя того озера входить у
море Варязьке. І по тому морю [можна] дійти до самого
Риму, а од Риму прийти по тому ж морю до Цесарограда, а
від Цесарограда прийти в Понт- море, у яке впадає
Дніпро-ріка. Дніпро ж витікає з Оковського лісу і плине
на південь, а Двіна із того самого лісу вибігає і йде на
північ, і входить у море Варязьке. Із того ж лісу
витікає Волга на схід і вливається сімдесятьма гирлами
в море Хвалійське. Тому-то із Русі можна йти по Волзі в
Болгари і в Хваліси, і на схід дійти в уділ Симів, а по
Двіні — у Варяги, а з Варягів — і до Риму, од Риму ж — і
до племені Хамового. А Дніпро впадає в Понтійське море
трьома гирлами; море це зовуть Руським. Побіля нього
ж учив святий апостол Андрій, брат Петрів.
Як ото говорили, коли Андрій учив у Синопі і
прийшов у [город] Корсунь, він довідався, що од Корсуня
близько устя Дніпрове. І захотів він піти в Рим, і
прибув в устя Дніпрове, і звідти рушив по Дніпру вгору,
і за приреченням божим прийшов і став під горами на
березі.
А на другий день, уставши, сказав він ученикам
своїм, які були з ним: «Бачите ви гори сі? Так от, на
сих горах возсіяє благодать божа, і буде город великий,
і церков багато воздвигне бог». І зійшов він на гори сі,
і благословив їх, і поставив хреста. І, поклонившись
богу, він спустився з гори сеї, де опісля постав Київ, і
рушив по Дніпру вгору.
І прибув він до словен, де ото нині Новгород,
і, побачивши людей, тут сущих, — який їхній обичай, і як
вони миються і хвощуться, — здивувався їм.
І пішов він у Варяги, і прибув у Рим, [і]
повідав, скільки навчив і скільки бачив, і розказав їм:
«Дивне бачив я в землі Словенській. Коли йшов я сюди,
бачив бані дерев'яні. І розпалять вони їх вельми, і
роздягнуться, і стануть нагими, і обіллються мителем, і
візьмуть віники, і почнуть хвостатись, і [до] того себе
доб'ють, що вилізуть ледве живі. А обіллються водою
студеною — і тоді оживуть. І так творять вони
повсякдень. Ніхто ж їх не мучить, а самі вони се'
мучать, і творять не миття собі, а мучення». І, це чувши,
[римляні] дивувалися. Андрій же, побувши в Римі, прийшов
у Синоп 10.
Коли ж поляни жили особно і володіли родами
своїми, — бо й до сих братів існували поляни і жили
кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен
родом своїм, — то було [між них] три брати: одному ім'я
Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив і сестра їх —
Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек
сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на
третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею.
Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого
назвали його Києвом, І був довкола города ліс і бір
великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони
мужами11 мудрими й тямущими і називалися полянами. Од
них ото є поляни в Києві 12 й до сьогодні.
Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був
перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої
сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ».
Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він
доЦесарограда. А сей | Кий княжив у роду своєму і ходив
до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого]13 , а тільки
про те відаєм що велику честь, як ото розказують,
прийняв він од [того] цесаря,-котрого я не знаю, [як не
знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди].
А коли він вертався назад, [то] прийшов до
Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і
хотів [тут] сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що
жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище
те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут
він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хори
і сестра їх Либідь тут скончалися.
А по сих братах почав рід їхній держати
княжіння в полян. А в деревлян [було княжіння] своє, а
дреговичі [мали] своє, а словени — своє в Новгороді, а
другі [сиділи] на [ріці] Полоті, котрі й [називаються]
полочанами. Од сих же [полочан на схід(?) є] і кривичі,
що сидять у верхів'ї Волги, і в верхів'ї Двіни, і в
верхів`ї Дніпра; їхній же й город є — Смоленськ, бо туди
сидять кривичі. Також сіверяни [сидять на схід(?)] од
них. На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері —
меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А по Оці-ріці,
де впадає вона у Волгу, [сидить] окреми народ — мурома.
І черемиси окремий народ, і мордва окреми народ. Бо се
тільки слов'янський народ на Русі: поляни, деревляни,
новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани, — бо
сидять14 вони по [ріці] Бугу, — а потім же волиняни. А
се — інші народ які данину дають Русі: чудь, весь, меря,
мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва,
зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову,
[походять] від коліна Яфетового, бо живуть у північних
краях.
Коли ж слов'янський народ, як ото ми сказали,
жив на Душ то прийшли од [землі] скіфів, себто від
хозар, так звані болгар її і сіли вони по Дунаєві, [і]
були насильники слов'ян. А по сьому прийшли білі угри і
успадкували землю Слов'янську, прогнавши волохів, які
раніш захопили були Слов'янську землі. Бо ці угри
з'явилися за Іраклія, цесаря [грецького], які ходили [з
ним] на Хоздроя, цесаря перського.
У ті самі часи існували й обри, що воювали
проти цесаря Іраклія і мало його не схопили 15. Ці ж
обри воювали проти слов'ян і приму-чили дулібів, що
[теж] були слов'янами, і насильство вони чинили жінкам
дулібським: якщо поїхати [треба] було обринові, [то] не
давав він запрягти ні коня, ні вола, а велів упрягти
три, або чотири, або п'ять жінок у телігу і повезти
обрина, — і так мучили вони дулібів 16. Були ж обри
тілом великі, а умом горді, і потребив їх бог, і померли
вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка
в Русі й до сьогодні: «Погинули вони, як обри», — бо
нема їхнього ні племені, ні потомства.
Після цих же прийшли печеніги, а потім ішли
чорні угри мимо Києва, — але опісля, за [часів] Олега.
Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були
з роду слов'янського і назвалися полянами, а деревляни
теж [пішли] від слов'ян і назвалися древлянами. Радимичі
ж і вятичі [походять] од ляхів. Бо було в ляхів два
брати — [один] Радим, а другий Вятко. І, прийшовши, сіли
вони: Радим на [ріці] Сожу, [од якого] й прозвалися
радимичі, а Вятко сів своїм родом по Оці; од нього
прозвалися вятичі. І жили в мирі поляни, і древляни, і
сіверяни, і радимичі, і вятичі, і хорвати. Дуліби тоді
жили по Бугу, де нині волиняни, а уличі [й] тиверці
сиділи по [другому] Бугу і по Дніпру; сиділи вони також
поблизу Дунаю. І було множество їх, бо сиділи вони по
Бугові й по Дніпру аж до моря, і єсть городи їх і до
сьогодні. Через те називали їх греки «Велика Скіфія».
[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони
предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов. Так,
поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і
поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів
своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику
пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ход'ив
жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а назавтра
приносили [для її родини те], що за неї дадуть. А
деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і
вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль
у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А
радимичі, і вятичі, і сіверяни один обичай мали: жили
вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і
срамослів'я [було] в них перед батьками і перед
невістками.
Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани,
не відаючи закону божого, бо творили вони самі собі
закон.
Говорить Георгій [Амартол] у літопису, що
«кожному народові [дано] закон. В одних є писаний, а в
других — звичай, який ті, що не мають [писаного] закону,
вважають отчим законом. Серед них же — це насамперед
сіри, які живуть на краю Землі. Вони мають закон отців
своїх і звичай: не розпутствувати, не перелюбствувати,
не красти, не обмовляти, чи убивати, чи загалом усім
діяти зло.
[Такий] же закон і в бактріян, — яких називають
брахманами й островичами 18, — котрі за настановами
прадідів і з благочестя м'яса не їдять, вина не п'ють,
блуду не чинять і ніякого зла не коять через страх
великий перед богом . Бо ж явно інакше в прилеглих до
них індів — убивців, негідників, гнівливих надприродно:
адже у внутрішній [частині] країни їхньої людей їдять і
подорожніх убивають, та ще й одні одних 19 вони їдять,
яко пси.
А інший закон у халдеїв і вавілонян: брати. [за
себе] матерів, і з дітьми братів блуд чинити, і вбивати.
Усяке безстидне діло вони діють, вважаючи його за
доброчесне, навіть якщо й далеко від землі своєї вони
будуть.
Інший же закон у гелів: жінки в них орють, і
доми зводять, і мужські діла роблять. Але [й]
розпутствує [кожна], скільки хоче, бо мужі їхні зовсім
їх не здержують і не ревнують. У них же є і хоробрі
жінки, здатні ловити звірів. Володіють [ці] жінки мужами
своїми і володарюють над ними.
У Британії ж багато мужів з однією жінкою
сплять і так само багато жінок з одним мужем
задовольняють похіть, і беззаконня як закон отчий чинять
вони щедро і нездержливе.
Амазонки ж мужа не .мають, яко скот
безсловесний, а один раз на рік, під весняні дні, ідуть
вони із землі своєї і злягаються з навколишніми мужами,
вважаючи цей час за якесь для них торжество і велике
празникування. Коли [ж] од них зачнуть вони у чреві. то
знову розбіжаться звідси всі. А як прийде пора родити
[і] якщо народиться хлопча — погублять його, якщо ж
дівочої статі — то її вигодують і дбайливо її
виростять».
Так само оце й нині, при нас, половці держать
закон предків своїх: кров проливати і вихвалятися цим. І
їдять вони мертвечину і всяку нечисть, хом'яків і
ховрахів. А [за себе] беруть вони мачух своїх і ятрівок,
і інші [сповняють] обичаї отців своїх. А ми ж,
християни, — скільки [єсть] земель, що вірують у святую
трійцю, і в єдине хрещення, і в єдину віру, — закон
маємо один, оскільки ми в Христа охрестилися і в Христа
втілились.
По сих же літах, по смерті братів сих, [Кия,
Щека і Хорива], утискувалися [поляни] деревлянами та
іншими навколишніми [племенами] . І знайшли їх хозари,
коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте
нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму
по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і
старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину
нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В
лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали:
«Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці
хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її]
однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя
обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з
нас, і з інших земель». І все це збулося, [бо] говорили
вони не з своєї волі, а за божим повелінням.
Так [було] й за фараона [Рамзеса?], цесаря
єгипетського, коли привели перед фараона Мойсея, і
мовили старці фараонові: «Сей усмирить землю
Єгипетську». Як воно й сталося: погинули єгиптяни од
Мойсея, а спершу [євреї] були в рабстві у них. Отак і ці
[хозари]: спершу вони володіли, а опісля [ними] самими
володіють. Як ото воно й сталося: володіють бо хозарами
руські князі й до сьогоднішнього дня.
У РІК 6360 [852], індикта 1 15, коли почав
Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] —
Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за
сього цесаря приходила Русь на Цесароград, як ото писав
[Георгій] у літописанні грецькому2. Тим-то і звідси
почнемо, і числа положимо.
Отже, від Адама до потопу 2242 роки, а від
потопу до Авраама 1082 роки; від Авраама до виходу
Мойсеевого [з Єгипту] 430 років, од виходу Мойсеевого до
Давида 601 рік; від [смерті] Давида і од початку
цесарювання Соломонового до полонення Єрусалима 448
років; од полонення до [початку цесарювання] Олександра
[Македонського] 313 років, од [смерті] Олександра до
різдва Христового 333 роки. Од різдва Христового до
[початку цесарювання] Костянтина [Великого] 318 років, а
од [початку цесарювання] Костянтина до [смерті] Михайла
сього 542 роки 3.
Од першого року [цесарювання] Михайла сього до
першого року [княжіння в Києві] Олега, руського князя,
29 літ; од першого року Олегового, відтоді, як він сів у
Києві, до першого року [княжіння] Ігоревого 31 рік; од
першого року [княжіння] Ігоревого до першого року
[княжіння] Святославового 33 роки; од першого року
[життя] Святославового до першого року [княжіння]
Ярополкового 28 років. Ярополк [Святославич] княжив 8
літ, Володимир [Святославич] княжив 37 літ, Ярослав
[Володимирович] княжив 40 літ. Тому-то від смерті
Святославової до смерті Ярославової 85 літ, од смерті
Ярославової до смерті Святополкової4 60 літ.
Та ми до попереднього повернемось і розкажемо,
що вдіялося в ці літа, як ото ми раніш почали були — [у]
перший рік [цесарювання] Михайла, — і по порядку
положимо числа [літ].
У РІК 6361 [853].
У РІК 6362[854].
У РІК 6363[855].
У РІК 6364 [856].
У РІК 6365[857].
У РІК 6366 [858]. Михайло-цесар з військом рушив
берегом і морем на Болгар. Болгари ж, побачивши, [що] не
могли вони стати насупроти, просили охрестити їх [і дали
згоду] покорятися грекам. Цесар, отож, охрестив князя
їхнього [Бориса] і бояр усіх, і мир учинив з Болгарами
1.
У РІК 6367 [859]. Варяги, приходячи | із замор'я,
брали данина з чуді, і з словен, і з мері, і з весі, [і
з] кривичів. А хозари оралі. з полян, і з сіверян, і з
вятичів; брали вони по білій вивірці 1 — стільки від
диму.
У РІК 6368[860].
У РІК 6369[861].
У РІК 6370[862]. Вигнали [чудь, словени, кривичі
і весь] варягів за море, і не дали їм данини, і стали
самі в себе володіти. І не було в них правди, і встав
рід на рід, і були усобиці в них, і воювати вони між
собою почали. І сказали вони: «Пошукаємо самі собі
князя, який би володів нами і рядив за угодою, по
праву».
Пішли вони за море до варягів, до русі. Бо так
звали тих варягів — русь, як ото одні звуться свеями, а
другі — норманами, англа-ми, інші — готами, — отак і ці.
Сказали русі чудь, словени, кривич і весь: «Земля наша
велика і щедра 1, а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити
і володіти нами».
І вибралося троє братів із родами своїми, і з
собою всю узяли русь. І прийшли вони спершу до словен, і
поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат]
Рюрик, а другий, Синеус, — на Білім озері, а третій,
Трувор, — в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала
[свою] назву Руська земля 2.
А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор,
і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера]
Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його
Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам
своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому —
Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро. А варяги по
тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді —
словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у
Білоозері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма
володів Рюрик.
І було в нього два мужі, Аскольд і Дір, не його
племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до
Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру.
Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали,
кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі],
сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які
зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі
їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір
зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато
варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик
княжив у Новгороді.
У РІК 6371[863].
У РІК 6372[864].
У РІК 6373[865].
У РІК 6374 [866]. Рушив Аскольд і Дір на Греків,
і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого
походу Русі на] Михайла-цесаря 1. А цесар [Михайло тоді]
був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної
ріки, єпарх 2 [Орифа] послав йому вість, що русь іде на
Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину
Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і
Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в
город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої
Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А
тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами
винісши, у море 3 вмочили [її] полу 4. Була тиша, і море
заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і
знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі
розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що
мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося.
У РІК 6375[867].
У РІК 6376 [868]. Почав цесарствувати [в Греках]
Василій 1.
У РІК 6377 [869]. Охрещена була вся земля
Болгарська.
У РІК 6378[870].
У РІК 6379[871].
У РІК 6380[872].
У РІК 6381[873].
У РІК 6382[874].
У РІК 6383[875].
У РІК 6384[876].
У РІК 6385[877].
У РІК 6386[878].
У РІК 6387 [879]. Помер Рюрик. Княжіння своє він
передав Олегові, що був із його роду, віддавши йому на
руки сина свого Ігоря, бо той був дуже малий.
У РІК 6388[880].
У РІК 6389[881].
У РІК 6390 [882]. Вирушив Олег [у похід], узявши багато своїх воїв — варягів,
чудь, словен, мерю, весь, кривичів. І прийшов він до Смоленська з кривичами, і
взяв город Смоленськ, і посадив у ньому мужа свого. Звідти рушив він униз [по
Дніпру] і, прийшовши, узяв [город] Любеч і посадив мужа свого.
І прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут]
Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду
зоставив, і сам прийшов [на берег Дніпра], несучи Ігоря малого. А підступивши
під Угорське [і] сховавши воїв своїх, він послав [посла] до Аскольда й Діра
сказати, що, мовляв: «Ми — купці єсмо, ідемо в Греки од Олега і од Ігоря-княжича.
Прийдіть-но оба до рідні своєї, до нас».
Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші [вої] з човнів, і мовив
Олег Аскольдові й Дірові: «Ви оба не є ні князі, ні роду княжого. А я єсмь роду
княжого. — І [тут] винесли Ігоря. — А се — син Рюриків».
І вбили вони Аскольда й Діра, і віднесли на гору, і погребли [Аскольда]
на горі, яка нині зветься Угорське і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі
поставив [боярин] Ольма церкву святого Миколи [Мирлікійського]. А Дірова могила
— за святою Ориною.
І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам
руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.
Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, | і
кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода, — триста
гривень на рік заради миру, — що до смерті Ярославової давали [новгородці]
варягам.
У РІК 6391 [883]. Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх,
став із них данину брати по чорній куниці.
У РІК 6392 [884]. Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, і наклав на
них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм
противник, і вам нічого давати».
У РІК 6393 [885]. Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви
данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам,
а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І
володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами1 , радимичами, а з уличами й
тиверцями мав рать.
У РІК 6394 [886].
У РІК 6395 [887]. [У Греках] Леон цесарствував, син Василіїв, який також
Левом прозвався, і брат його Олександр. Вони це сарствували двадцять і шість літ
1.
У РІК 6396 [888].
У РІК 6397 [889].
У РІК 6398 [890].
У РІК 6399 [891].
У РІК 6400 [892].
У РІК 6401 [893].
У РІК 6402 [894].
У РІК 6403 [895].
У РІК 6404 [896].
У РІК 6405 [897].
У РІК 6406 [898]. Ішли угри мимо Києва горою, що зветься нині Угорське.
І, прийшовши до Дніпра, стали вежами1 , бо ходили вони [так], як і половці. І,
прийшовши зі сходу, ринулися вони через гори великі, що прозвалися горами
Угорськими, і стали воювати проти слов'ян і волохів 2, які тут жили. Бо сиділи
тут раніше слов'яни, і волохи забрали землю Слов'янську. А потім угри прогнали
волохів і унаслідували землю ту. І сиділи вони зі слов'янами, підкоривши їх
собі, і відтоді прозвалася земля [ця] Угорською. І стали воювати угри проти
греків, і захопили вони землю Фракійську і Македонську, аж до [города] Солуня, і
стали воювати проти моравів і проти чехів.
Був же один народ слов'янський: слов'яни, що сиділи по Дунаю і яких
захопили угри, і морави, і чехи, і ляхи, і поляни, яких нині звуть русь. Сим же
моравам найперше було створено письмена, які й дістали назву — азбука
слов'янська; ця азбука є в Русі і в Болгарах дунайських.
Бо коли слов'яни [вже] жили охрещеними, то князі їхні — Ростислав, і
Святополк, і Коцел — послали [послів] до цесаря Михайла3, кажучи: «Земля наша
охрещена, а нема в нас учителя, який би нас учив, і повчав, і витолкував святії
книги. Не розумієм бо ми ні грецької мови, ні латинської. Ті ж нас учать так, а
інші — інак, тому-то не розуміємо ми написання букв, ані значення їх.
Пришліть-но нам учителів, які можуть нам розказати [про] книжні слова і їх
суть».
Це почувши, Михайло-цесар скликав філософів усіх і переказав їм усі
речі слов'янських князів. І мовили філософи: «Єсть муж у Солуні, на ім'я Лев, і
є в нього сини, що розуміють мову слов'янську, — і вчені два сини в нього, і
філософи». Це почувши, цесар послав [посланця] по них у Солунь до Льва, кажучи:
«Пошли до нас негайно обох синів своїх, Мефодія і Костянтина».
Це почувши, Лев негайно послав їх. І прийшли вони оба до цесаря, і
сказав їм цесар: «Осе прислала до мене Слов'янська земля, просячи учителя собі,
який би міг витолкувати їм святії книги. Бо сього вони хочуть». І умовлені вони
були цесарем, і послали їх у Слов'янську землю до Ростислава, і Святополка, і
Коцела.
Коли ж ці оба прийшли, | [то] почали вони створювати письмена азбуковні
слов'янські і переклали Апостол і Євангеліє. І раді були слов'яни, що почули
[слова] про велич божу своєю мовою. А після цього переклали вони Псалтир, і
Октаїх4, і інші книги.
Деякі тоді почали хулити слов'янські письмена, кажучи: «Не належить бо
нікотрому народові мати свою азбуку, окрім євреїв, і греків, і латин, — згідно з
Пілатовим написом, що його він на хресті господньому написав»5.
Коли ж почув це папа римський [Адріан], він осудив тих, що ропчуть на
слов'янські письмена, кажучи: «Нехай сповниться слово Писання, що «восхвалять
бога всі народи»6, і друге: «Возглаголять усі мовами різними [про] велич божу,
оскільки бо дав їм святий дух говорити»7. А якщо хто хулить слов'янську грамоту
— хай будуть вони відлучені од церкви, допоки виправляться. Бо вони — вовки, а
не вівці, так що треба за ділами впізнати їх і берегтися їх. Ви ж, чада, божого
послухайте учення і не відкиньте повчання церковного, як ото поучив вас Мефодій,
учитель ваш».
Костянтин тим часом вернувся назад і пішов навчати болгарський народ, а
Мефодій зостався в Моравії. Після цього ж князі Коцел поставив Мефодія за
єпископа в Паннонії, на місці святого апостола Андроника, одного з сімдесяти
учеників святого апостол; Павла. А Мефодій посадив двох попів, гарних
скорописців, і повністю переклав усі книги [Святого письма] з грецької мови
слов'янською за шість місяців, почавши з березня місяця [і] до двадцяті і
шостого дня жовтня місяця. Закінчивши ж, воздав він достоин; хвалу і славу
богові, який дав таку благодать єпископові Мефодію наступнику Андрониковому,
тому що учителем слов'янського на роду є Андроник-апостол.
До Моравії ж доходив і апостол Павло й учив тут. Тут бо є Іл лірія, до
якої доходив апостол Павло, і тут спершу були слов'яні Тому-то вчителем
слов'янського народу є Павло. Від того ж народ і ми єсмо, русь; тим-то й нам,
русі, учителем є Павло апостол, оскільки учив він народ слов'янський і поставив
по собі слов'янське му народові за єпископа і намісника Андроника.
А слов'янський народ і руський — один; од варягів бо прозве лися вони
руссю, а спершу були слов'янами; хоча вони й полянам звалися, але мова [в них]
слов'янська була. Полянами ж вони пре звалися тому, що в полі сиділи, а мова в
них була одна — слов'янська.
У РІК 6407[8991.
У РІК 6408[900].
У РІК 6409[901].
У РІК 6410[902]. Леон, цесар [грецький], найняв угрів прот болгар, і
угри, напавши, всю землю Болгарську розоряли. Симео же, [князь болгарський],
довідавшись [про це], повернув на угрії Угри насупроти пішли і перемогли болгар,
так що Симеон ледве в [город] Дерестер утік1.
У РІК 6411 [903]. Коли Ігор виріс, він ходив [у походи] вслі за Олегом,
і [кожен] слухався його. І привели йому жону із Псков на ім'я Ольгу.
У РІК 6412[904].
У РІК 6413[905].
У РІК 6414[906].
У РІК 6415 [907]. Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивш в Києві. Узяв же
він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичі і мері, і полян, і сіверян, і
деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібі і тиверців, котрі є пособниками. Ці
всі називалися «Велика Скіфія(. І з цими усіма вирушив Олег на конях і в
кораблях, і було корабл числом дві тисячі1.
І прибув він до Цесарограда, | а греки замкнули Суд 2 і город заперли.
І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив
він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони
розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони
посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І
багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять.
І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса.
А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов
[Олег] до города.
Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега:
«Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег
воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно
приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий
Дмитрій, посланий на нас богом».
І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів:по
дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися
греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі.
Олег тоді, трохи відступивши од города, почав мир ладнати з обома
цесарями грецькими, з Леоном і з Олександром. Він послав до них обох у город
Карла, Фарлофа, Вермуда, Рулава і Стемида, кажучи: «Згоджуйтесь мені на данину».
І сказали греки: «Чого хочете — [того] ми й дамо тобі». І зажадав Олег дати воям
на дві тисячі кораблів по дванадцять гривень на кочет, а потім давати углади 3
на руські городи — спершу на Київ, а тоді й на Чернігів, і на Переяславль, і на
Полоцьк, і на Ростов, і на Любеч, і на інші городи, — бо по тих городах сиділи
князі, під Олегом сущі.
« [Коли] приходять руси, нехай посольське 4 беруть, скільки [посли]
хотять. А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину 5 на шість місяців: і хліб, і
вино, і м'яса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять
6. А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цесаря нашого 7 на дорогу їжу, і
якорі, і канати, і паруси, і [все], скільки треба».
І згодилися греки, і сказали обидва цесарі і боярство все: «Якщо
прийдуть руси не для торгу — хай місячини не побирають. Хай заборонить князь
людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в
землі нашій. Руси, що прибувають, нехай живуть коло [церкви] святого Мами 8. А
[коли] пошле цесарство наше [своїх мужів], хай ті перепишуть імена їхні, і тоді
[хай] візьмуть вони місячину свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з
Чернігова, і [з] Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город
одними воротами 9, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п'ятдесят чоловік, і хай
торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого».
Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на
данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Олега і мужів його
водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном,
богом своїм, і Волосом, богом скоту. І утвердили вони мир.
І сказав Олег: «Ізшийте паруси паволочані 10 русам, а словенам —
шовкові». Так і вчинили. І повісив [Олег] щита свого 11 на [Золотих] воротах,
знаменуючи побіду, і пішов од Цесарограда. І напнули руси паруси паволочані, а
словени — шовкові, і роздер їх вітер. І сказали словени: «Візьмемось за свої
грубі. Не дано словенам [напинати] паруси шовкові».
І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і
всяке узороччя11. І прозвали [кияни] Олега—«Віщий», бо були люди [ці] поганами і
невігласами.|
У РІК 6416[908].
У РІК 6417[909].
У РІК 6418[910].
УРІК 6419 [911]. З'явилася звізда велика на заході, подібна до списа 1.
У РІК 6420 [912]. Послав Олег мужів своїх налагодити ми і укласти
договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячі
«Згідно з другою угодою, що відбулась при 1 тих же цесарях, Льві й
Олександрові, ми, [мужі] від народу руського — Кар; Інгельд, Фарлоф, Вермуд,
Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, —
послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих
бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою
самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружбі яка од
багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажання наших князів і за [їхнім]
велінням, і від усіх, що є під рукою його [Олега], сущих русів. Наша світлість,
більше від інших за воле божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка
бувала меж християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто
на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку
засвідчити і утвердити по вірі і по закону-нашому.
Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть
такі:
По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від
усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому
обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і
подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і
назавжди дружбу, немінливу | й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і н
писанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й
непорушну, до князів світлих наших руських і до вс [людей], що є під рукою
світлого князя нашого, завжди і в усі літа.
А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:
[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали
віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], б дуть не йняти віри, нехай
не клянеться 2 та сторона, яка прагне щоб [доказові] не вірили; а коли
поклянеться [позивач] по вірі своїй — буде [такою] кара, якою й виявиться
провина.
Про це: якщо хто уб'є, християнина русин чи християн] русина, нехай
умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є
він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме
родич убитого; але жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону
якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки
не знайдеться, і тоді хай умре.
Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб'є яким-небудь знаряддям, то за
удар або побої нехай дасть п'ять літр 3 срібла по закону руському; якщо ж той,
що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе
[потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми]
нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому;
після цього за провину хай [більше] не стягують.
Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки,
християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку,
тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься 4 він, крадіжку чинячи, і
буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще |
нехай забере своє ті який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай
буде і узятий тим же, у кого буде украдено, і зв'язаний буде, і оддасть те, що
посмів украсти, однак оддасть потрійно.
Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християн русинові,
завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай
верне потрійно.
Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він
знайдений 5 буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром
своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке
небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи
бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми,
руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову.
Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда
човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси]
товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки],
виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з
посольством до цесаря вашого 6, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і]
проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому
убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь,
то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.
Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи
греками, проданий в ту [їхню] країну 7, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин,
що викуплять 8 і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті,
які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть
за нього, що вважається на торзі на [той] день 9 ціною челядина. Так само якщо з
війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у
свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.
Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам
потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то
коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі]
у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].
Про полонення русами 10 [тих], які часто прибувають із якої-небудь
нраїни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про 11 полонених
християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай]
продають по двадцять золотих 12, і хай прибудуть вони в Греки.
Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно
проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином, [і]
нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо 13 вони втратили челядина і
жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо
ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, — хай буде він
винуватим.
Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з
них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай
верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить
заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай
успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних
[людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються 14.
Якщо злочинець15 [не] повернеться 16 в Русь, — хай жаліються руси
християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь.
Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].
На підтвердження ж і непорушність [миру, що має] бути межи вами,
християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми. [руси], і ви, оба
[цесарі], новим написанням 17 на двох хартіях 18 , — цесаря вашого і своєю
рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущрю трійцею єдиного
істинного бога вашого 19 засвідчив [свій договір] і дав нашим послам 20. Ми ж
клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за
звичаєм народу нашого не переступати ні нам, ні іншому [кому] із країни нашої
встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарям
21 вашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і за свідчення
існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт 22
п'ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420»
Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами — золотом, і
паволоками, і фофудіями 23, — приставив до них мужів своїх показати їм церковну
красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки,
і каміння дороге, і стражданню господні — вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі
святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він
їх у свок землю з честю великою.
Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох
цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як
[дійшли згоди] клятви не переступати ні грекам, ні русі.
І жив Олег, мир маючи з усіма землями [і] князюючи в Києві.
І приспіла осінь, і спом'янув Олег коня свого, якого поставив був
годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і
віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один ві(щун: «Княже!
Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши
це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше
на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши
декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов.
А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п'ятий рік
спом'янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться]
померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де є кінь мій,
що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді
посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те —
лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я
на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп
голий, і зліз він з коня, [і] посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть
мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія
вжалила його в ногу.
І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем
великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же
могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його
княжіння тридцять і три 24.
Се ж не 25 дивно є, що від волхвування збувається чародійство, як ото
було в цесарювання [у Римі] Доміціана. Відомо, що був [тоді] один волхв, на ім'я
Аполлоній Тіанський, який ходив і творив усюди в городах і селах бісівські чуда.
Якось, коли він із Риму прийшов у Візантій, упросили його тутешні жителі вчинити
оці [чуда]: він вигнав безліч зміїв і скорпіонів із города, щоб вони не вадили
людям, [а] коли зійшлися бояри, приборкав роз'ярених коней. Так само, коли він і
в Антіохію прийшов, і впросили його вони, — бо антіохійців мучили скорпіони й
комарі, — він зробив мідного скорпіона і закопав його в землі. І поставив він
над ним невеликий мармуровий стовп, і звелів людям узяти палиці і ходити по
городу [і] кричати, потрясаючи палицями: «Без комара [бути] городу!» Так іщезли
з города комарі й скорпіони. Запитали його також і про землетрус, що загрожував
городу 26. Він зітхнув [і] написав на дощечці оці [слова]: «Горе тобі, нещасний
городе, бо потрусить тебе багато, охопить тебе вогонь, оплачуть же тебе й при
березі Оронта!» 27
Про нього ж і великий Анастасій [із] божого города [Єрусалима] сказав:
«[Зображення], зроблені Аполлонієм, навіть і донині в деяких місцях існують.
Стоять викувані [ним зображення], що відганяють четвероногих [і] птиць, які
можуть вадити людям, другі ж — щоб удержувати потоки річок, які ринуть
нестримно, а деякі інші стоять, щоб запобігати людській згубі і каліцтву. Бо ж
не тільки за життя його таке й подібне вчинили біси завдяки йому, але й по
смерті його, перебуваючи коло гробу його, вони чуда творили на його честь і на
спокусу нещасним людям, яких особливо на таке ловить диявол».
А хто що скаже про спрямовані проти Нерона 28 чаклунські діла, який
сам таким умілим був на чародійську облуду? Він завжди явно 29 глузував з
Аполлонія, що той не мав властивого чародіям філософського досвіду. «Треба було
б йому, —говорив [Нерон], — як ото і я, словом тільки творити те, чого він
хотів, а не чаклунством досягати того, що він здійснював».
А все те за допустом божим і дією бісівською буває. Такими речами
[має] випробовуватися наша православна 30 віра: чи тверда | вона єсть [і]
кріпка, пробуваючи [в] господові, чи не зваблює її враг оманливих ради чудес і
сатанинських діл, які чинять раби і слуги зла.
А ще [бувало, що] іменем господнім пророкували декотрі, як Валаам, і
Саул, і Каіафа, і бісів навіть вигнали, як Іуда і сини Скева. Бо й на
недостойних часто діє благодать [божа], щоб іншим учинити благодать 83. Хоча
Валаам далекий був од обох, — од [праведного] життя і віри, — а проте проявилася
в нім благодать заради дбання про інших. І фараон таким був, але й тому [бог]
будучину показав 30. І Навуходоносор законопереступником [був], але й цьому
також одкрив [бог], що станеться через багато поколінь 31 являючи цим, що многі,
котрі мають хибні думки, [ще] до пришестя Христа чинять знамення іншим способом
на спокусу людям, я не розуміють добра. Такими ж були Симон Волхв, і Менандр, і
інії з приводу яких істинно сказано: «Не чудесами спокушати...»
У РІК 6421 [913]. Почав княжити Ігор після Олега 1. У сей же час почав
цесарствувати [в Греках] Костянтин, син Леонтів, зять Романів 2.
А деревляни заперлися 3 [в городі Іскоростені] від Ігоря після
Олегової смерті.
У РІК 6422 [914]. Пішов Ігор на древлян і, перемігши, наклав на них
данину, більшу від Олегової.
У сей же рік прийшов Симеон, [князь] болгарський, на Цесарі град і,
вчинивши мир, пішов до себе 1.
У РІК 6423 [915]. Уперше прийшли печеніги на Руську землі, вчинивши мир
з Ігорем, пішли до Дунаю.
У ці самі часи прийшов Симеон [на Греків], грабуючи Фракію Греки тоді
послали по печенігів. Та коли печеніги прийшли і хотіли [рушити] на Симеона, то
розсварилися грецькі воєводи. Печеніг побачивши, що вони самі між собою воюють,
пішли назад до себ а болгари з греками зступились, і посічені були греки.
Симеон узяв також город Адріанів, який спершу називавс городом Ореста,
сина Агамемнонового, бо він, колись у трьох ріка купавшись, позбувся тут недуги
[і] сей город назвав [так] на сво честь. Пізніше ж кесар Адріан, який обновив
[город], назвав [йоге на свого честь Адріановим; а ми звемо [його] Адріанградом
1.
У РІК 6424[916].
У РІК 64251917].
У РІК 6426[918].
У РІК 6427[919].
У РІК 6428 [920]. Поставлено Романа 1 цесарем у Греках. Ігор же воював
проти печенігів.
У РІК 6429[921].
У РІК 6430[922].
У РІК 6431[923].
У РІК 6432[924].
У РІК 6433[925].
У РІК 6434[926].
У РІК 6435[927].
У РІК 6436[928].
У РІК 6437 [929]. Прийшов Симеон, [цар болгарський], на Цесароград. І
захопив він Фракію й Македонію, і прийшов до Цесарграда з силою великою і з
гордістю, і вчинив мир із Романом-цес рем, і вернувся до себе 1.
У РІК 6438[930].
У РІК 6439[931].
У РІК 6440[932].
У РІК 6441[933].
У РІК 6442 [934]. Уперше прийшли угри на Цесароград, і грабували вони
всю Фракію. Роман же учинив мир із уграми1.
У РІК 6443[935].
У РІК 6444[936].
У РІК 6445[937].
У РІК 6446[938].
У РІК 6447[939].
У РІК 6448[940].1
У РІК 6449 [941]. Пішов Ігор на Греків 1. І хоча послали болгари вість
цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград десять тисяч суден 2, — вони і
прийшли, і припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по
[узбережжі] Понту до [города] Іраклії і до Пафлагонської землі, і всю землю
Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків],
полоненими 3 взявши, — тих розтинали, а | других же, ставлячи як мішені,
стрілами розстрілювали. А скільки ратників 3 [грецьких] схоплювали 4, [то], руки
назад зв'язавши, гвіздки залізні посеред голів вбивали їм. Багато ж і святих
церков вони вогневі оддали, і майна немало [по] обох сторонах [Босфору] взяли, і
монастирі ж і села всі вогневі оддали.
Потім же, коли прийшли війська зі сходу, — Панфір-доместик 5 із
чотирма десятками тисяч, і [Варда] Фока-патрикій з македонянами, і Феодор [Спонгарій]
-стратилат 6 із фракійцями, а з ними також і сановники боярські, — обійшли вони
русів довкола. І порадилися руси, і вийшли, оружившись, проти греків, і битва
межи ними обома була люта, [і] заледве одоліли греки. Руси ж повернулися до
дружини своєї під вечір і на ніч, сівши в човни, утекли. Але Феофан, [сановник
Романа], зустрів їх у човнах з вогнем і став пускати вогонь трубами на човни
руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум'я, кидались у воду
морську [і] намагалися [подалі] відбрести. І таким чином рештки [їх] вернулися
до себе.
Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що
сталося, і про вогонь із човнів. «Таке, як ото блискавка, що на небесах, —
казали вони, — греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се
не подолали ми їх».
Ігор же, прийшовши, став збирати численних воїв. І послав він [послів]
по варягів за море, закликаючи їх проти греків [і] маючи намір знову піти на
них.
У РІК 6450 [942]. Симеон, [цар болгарський], пішов на Хорватів. І
переможений він був хорватами, і помер, зоставивши Петра, сина свого, княжити 1.
У сей же рік родився Святослав у Ігоря.
У РІК 6451 [943]. Знову прийшли угри на Цесароград і, мир учинивши з
Романом, вернулись до себе 1.
У РІК 6452 [944]. Ігор зібрав багато воїв — варягів, і русів, і полян, |
і словен, і кривичів, і тиверців. І печенігів він найняв, і, заложників у них
взявши, рушив на Греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе.
Коли почули це корсунці, вони послали [гінців] до Романа, кажучи: «Тут
ідуть руси, покрили вже море кораблями, без числа кораблів». Так само й болгари
послали вість, кажучи: «Ідуть руси, і печенігів вони найняли собі».
Це почувши, цесар послав до Ігоря ліпших бояр, прохаючи і кажучи: «Не
ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини». Так само
й печенігам послали вони паволок і золота багато.
Ігор же, дійшовши [до] Дунаю, скликав дружину, і став рад тися, і
повідав їм річ цесареву. Сказала тоді дружина Ігорева: «І якщо так говорить
цесар, то чого нам більше од сього хотіти — бившись, узяти золото, і серебро, і
паволоки? Бо хто відає, хто подолає — чи ми, чи вони? Чи з морем хто в згоді? Се
ж не по землі ходимо, а по глибині морській, і спільна смерть усім». І послух їх
Ігор, і повелів печенігам пустошити Болгарську землю. А сам узявши в греків
золото і паволоки на всіх воїв, він вернувся назад і прийшов до Києва, до себе.
У РІК 6453 [945]. Прислав Роман, і Костянтин, і Стефан Ігоря послів
налагодити колишній мир. Ігор тоді, поговоривши з ними про мир, послав мужів
своїх до Романа. Роман же зібрав бояр і сановників. І привели руських послів, і
повеліли [їм] говорити, і [стали] писати речі обох [сторін] на хартію: «Згідно з
другою угодою, що відбулась при цесареві Романові, і Костянтинові, і Стефанові,
христолюбивих владиках 1, ми, од народу руського посли й купці, Івор, посол
Ігоря, великого князя руського, й інші посли: Вуєфаст — Святослава, сина
Ігоревого, Іскусев — Ольги-княгині, Слуди — Ігоря, племінника Ігоревого, Уліб —
Володисл вів, Каніцар — Предславин; Шигоберн — Сфандри, жони Улібової, Прастен —
Турдрів, Лібіар — Фостів, Грім — Сфірків, Прастен —Якуна, племінника Ігоревого;
Кари — Тудків, Каршев — Тудор Єгрі — Єрлісків, Воїст — Воїків, Істр — Яміндів,
Прастен — Бернів 2, Ятвяг — Гунарів, Шібрід — Алданів, Кол — Клеків, Стеггі
Єтонів, Сфірка — [......?], Алвад — Гудів, Фудрі — Тулбів, Мутор — Утінів;
купці: Адун, Адолб, Ангівлад, Уліб, Фрутан, Гомол, Ку Єміг, Турбрід, Фурстен,
Бруни, Роальд, Гунастр, Фрастен, Інгелі Турберн і другий Турберн, Уліб, Турбен,
Мони, Руальд, Свен, Стір, Алдан, Тілій, Апубкар, Свен, Вузелів, і Сенько-бирич3,
после Ігорем, великим князем руським, і всім князівством, і всіма людьми Руської
землі, і ними заповідано [нам] обновити давній мир, розладнаний од багатьох літ
ворожнечолюбцем-дияволом, який ненавидить добро, [і] утвердити дружбу межи
Греками і Руссю.
І великий наш князь Ігор, і бояри його, і всі люди руські послали нас
до Романа, і Стефана, і Костянтина, великих цесарів грецькі учинити дружбу з
самими цесарями, і з усім боярством, і з усі людьми грецькими на всі літа,
допоки сонце сіяє і весь світ стоїть. [А] якщо намислить [хто] із країни Руської
розладнати цю дружбу, то [ті], скільки їх прийняло хрещення, хай дістануть
відпле од бога вседержителя — осудження їх на погибель і в сей в і в будучий, а
[ті], скільки їх не охрещено є, хай не мають помочі від бога, ані від Перуна,
хай не захистяться вони щитами своїми, і хай посічені будуть мечами своїми, і
хай [погинуть] од стріл і од іншого оружжя свого, і хай будуть вони рабами і в
сей вік і в будучий.
Великий князь руський і бояри його хай посилають для того, [для чого
їм треба], у Греки до великих цесарів грецьких [стільк кораблів з послами своїми
і купцями, скільки хочуть.
Оскільки ж їм є [так] установлено, [то] носили посли печаті золоті, а
купці — срібні; нині ж домовився князь наш посилати грамоту до цесарства вашого.
Коли од них, [русів], посилатимуть послів і купців, хай приносять вони грамоту,
де написано: «Я послав стільки-то кораблів», і щоб із тих [грамот] узнали й ми,
[цесарі], що вони з миром приходять. Якщо ж вони без грамот прибудуть і передані
будуть нам, ми будемо держати їх і стерегти [доти], доки не сповістимо князеві
вашому [про них]. Якщо вони рук [зв'язати] не дадуть, а стануть противитись і
будуть убиті, то хай не карається за смерть їх князем вашим [ті хто вбив]. Якщо
ж, утікши, прибудуть вони в Русь, а ми напишемо [про них] до князя вашого, то
[нехай] зроблять [із ними та як їм, [властям], угодно.
А якщо прийдуть руси не на торг, хай не побирають місячину. І хай
заборонить князь послам 4 своїм та [іншим] русам, які приходять сюди, щоб не
творили вони безчинства в селах, ні в країні нашій. А коли вони приходять, хай
живуть коло [церкви] святого Мами. А [коли] пошле цесарство наше 5 [мужа свого],
хай перепише він імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою — і посли
посольське своє, і купці місячину свою, — спершу [ті, що] від города Києва, а
тоді з Чернігова, і з Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в
город одними воротами, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п'ятдесят чоловік, і
хай торгують, як ото їм треба; а тоді нехай виходять [із города] і муж цесарства
нашого хай оберігає їх; а якщо хто з русів чи з греків учинить [що-небудь] за
несправедливо, | хай він розсуджує. Коли ж руси входять у город, хай не творять
вони капості і [хай] не мають права купити паволок більше [ніж] на п'ятдесят
золотих; а якщо хто купить [скільки-небудь] із тих паволок, нехай показує
цесаревому мужеві, і той їх запечатає і віддасть їм.
А відходячи звідси, руси [нехай] беруть од нас, що потрібно: їжу на
дорогу і що треба для човнів, як це вже встановлено раніш, і хай вертаються
безпечно у свою сторону; і хай не мають вони права зимувати коло [церкви]
святого Мами.
А якщо втече челядин від русів, коли вони прийдуть у країну цесарства
нашого, і од [церкви] святого Мами, [де вони живуть], то якщо він буде
знайдений, — нехай вони візьмуть його; а якщо не знайдеться, — нехай поклянуться
наші руси-християни за своєю вірою7 , а нехристияни по закону своєму, [що він
утік], і тоді беруть од нас, [греків], ціну свою, як це вже встановлено давніше:
дві паволоки за челядина.
Якщо ж від кого із людей цесарства нашого 6, чи з города нашого 8, чи
з інших городів утече челядин до вас, [русів], і принесе що-небудь, — нехай вони
вернуть його назад, і якщо те, що він приніс, буде ціле все, — нехай візьме
[той, хто його спіймав], від нього, [того, чий є челядин], два золотих за
спіймання.
Якщо ж заміриться хто з русів узяти [що-небудь] у людей цесарства
нашого , [то той], що це вчинить, покараний буде вельми; а якщо він візьме, —
хай заплатить подвійно. А якщо таке саме вчинить гречин русинові, — нехай
дістане ту ж кару, яку ото дістав він, [русин].
Якщо ж приключиться украсти що-небудь русинові в греків чи гречинові в
русів, [то] належить, щоб [крадій] повернув не лише одне [вкрадене], але й ціну
його; якщо виявиться, що вкрадене продано, — нехай він оддасть його подвійну
ціну і [хай] буде він покараний по закону грецькому, і за правилом грецьким, і
по закону руському.
А скільки полонених християн, підвладних | наших, приведуть руси сюди,
[в Греки, то] якщо буде [це] юнак чи дівчина добра, хай дадуть [греки] десять
золотих і візьмуть їх; якщо ж він, [noлоняник], є середнього віку, — хай дасть
[покупець] вісім золотих і візьме його; якщо ж буде старий чи дитина, — нехай
дасть п'ять золотих. Якщо ж виявляться руси в рабстві у греків, [то], коли вони
полоняниками,- хай викуповують їх руси по десять золотіх якщо ж його, [русина,
раніш] купить гречин [і поклянеться про це] перед хрестом, [то] належить йому
взяти [ту] ціну, скільки він і дав за нього.
Про Корсунську сторону. Скільки ж є городів у тій частині [землі
Грецької], хай не мають права [на них] князі руські. Хай воює [князь руський] у
тих сторонах, — а та сторона не покоряється нам 9, — і тоді, якщо попросить
війська од нас, [греків], князь руський, ми дамо йому, скільки йому буде треба,
— і нехай він воює 10
І про це: якщо знайдуть руси корабель грецький, викинутий [на берег] в
якому-небудь місці, — хай не завдадуть вони йо шкоди; якщо ж із нього візьме хто
що-небудь чи людину [з нього забере в рабство, — хай буде той винуватий по
закону русько і грецькому.
А якщо виявлять руси корсунян, які рибу ловлять в усті Дніпра, — хай
не чинять їм ніякого зла.
І хай не мають руси права зимувати в усті Дніпра, Білобереж;
коло [острова] святого Елевферія, а коли прийде осінь, хай ідуть вони у
доми свої в Русь.
І про сих: оскільки ж приходять чорні болгари і пустошать в стороні
Корсунській, то ми поручаемо князю руському, хай їх не пускає, бо вони завдають
шкоди [і] його стороні.
А якщо скоять злочин який-небудь греки, сущі під владі цесарства
нашого, [то] не майте ви, [руси], права карати їх, а за велінням цесарства
нашого хай дістане [злочинець так], як ото вчинить.
А якщо уб'є християнин русина чи русин християнина, — і хай задержать
того, що вчинив убивство, родичі вбитого [і] х уб'ють його.
Якщо | ж утече той, що вчинив убивство, і зникне, і якщо і буде
імущим, — хай візьмуть майно його родичі вбитого; якщо той, що вчинив убивство,
є неімущим і втече, — нехай шукають йо доки він [не] знайдеться, а якщо
знайдеться, —хай убитим буде.
А якщо ударить мечем, чи списом, чи яким іншим знаряддям русин гречина
чи гречин русина, — хай за цей злочин заплатить він п'ять літр срібла по закону
руському; якщо ж він є неімущим, — хай [дасть], скільки може, і все те [хай]
продане буде, навіть хай і одежу, в якій він ходить, — і те з нього зняти, а про
решту [суми] нехай поклянеться він по своїй вірі, що не має [більше] нічого, і
тоді [хай] одпущений буде.
Якщо ж зажадає наше цесарство од вас воїв на тих, що нам противляться,
то хай напишуть [мужі наші] до великого князя вашого і [хай] він пошле нам
[стільки], скільки ми хочемо; і з цього довідаються інші країни, яку дружбу
мають Греки з Руссю.
Ми ж договір сей 11 виклали на двох хартіях, і одна хартія є у
цесарства нашого і на ній єсть хрест і імена наші написані, а на другій [імена
свої написали] посли ваші і купці ваші. А відходячи з послом цесарства нашого,
хай вони допровадять їх 12 до великого князя руського Ігоря і до людей його, і
ті, приймаючи хартію [нашу, хай] поклянуться додержувати вірність [тому], про що
ми домовились і написали на хартії сій, на якій написані суть імена наші.
Ми ж, [руси], скільки нас охрестилося, клялися [своєю] церквою святого
Іллі в соборній церкві [цесароградській Софії] і присягальним чесним хрестом, і
хартією сею додержувати ж усього, що є написано на ній, і не переступати з того
анічого; а якщо переступить це [хто-небудь] із країни нашої, чи князь, чи інший
хто, чи охрещений, чи нехрещений, — хай не має він од бога помочі, і хай буде
він рабом 13 у сей вік і в будучий, і хай заколений буде своїм оружжям. А
нехрещені руси хай покладають щити свої, і мечі свої оголені, і обручі 14 свої,
і інше оружжя і хай клянуться, що все, написане на хартії сій, [буде] додержано
Ігорем, і всіма боярами, і всіма людьми, і землею Руською в наступні літа і
завжди. Якщо ж хто із князів чи із людей руських, чи християнин, чи нехрещений,
переступить се 15, що написано на хартії сій, — йому належить від оружжя свого
померти, і хай буде він проклят богом і Перуном [за те], що переступив свою
клятву.
А коли схвалить [це] Ігор, великий князь, хай береже він дружбу сю15
правдиву, хай вона не розладнається, допоки сонце сіяє і весь світ стоїть, у
нинішні віки і в будучі».
Послані ж Ігорем посли прийшли до Ігоря з послами грецькими і повідали
всі речі цесаря Романа. Ігор тоді призвав послів грецьких [і] сказав: «Говоріте,
що вам повелів цесар!» І сказали посли цесареві: «Се послав нас цесар. Рад він
єсть мирові і хоче мир мати з князем руським і дружбу. А твої посли водили вже
цесаря нашого до присяги, і нас послали водити до присяги тебе і мужів твоїх». І
обіцявся Ігор так учинити.
І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв
Перун. І поклали [руси] оружжя своє, і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі
його, і скільки [було] поган-русів. А хри-стиян-русів водили присягати7 в церкву
святого Іллі, що є над ручаєм кінець Пасинчої бесіди, бо це була соборна церква,
а багато варягів і хозар були християнами
Ігор тим часом, утвердивши мир з Греками, відпустив послів; одаривши
хутром, і челяддю, і воском, він одпустив їх. А посли прийшли до цесаря [свого
Романа] і повідали всі речі Ігореві і [розповіли про] дружбу, яку [він виявляє]
до Греків.
Ігор же став княжити в Києві, мир маючи з усіма землями. І приспіла
осінь, і став він замишляти [похід] на деревлян, прагнучи добути більшу данину.
У РІК 6453 [945] 1 Сказала дружина Ігореві: «Отроки2 Свенельдові
вирядилися оружжям і одежею 3, а ми — голі. Підино, княже, з нами по данину, хай
і ти добудеш, і ми».
І послухав їх Ігор, пішов у Деревляни по данину. І добув він [собі ще]
до попередньої данини, і чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину,
він пішов у свій город [Київ].
Та коли він повертався назад, він роздумав [і] сказав дружині своїй: «Ідіте
ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще». І відпустив він дружину свою
додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.
Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем
своїм Малом і сказали: «Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все
стадо, якщо не уб'ють його. Так і сей: якщо не вб'ємо його, то він усіх нас
погубить».
І послали вони до нього [мужів своїх], кажучи: «Чого ти йдеш знову? Ти
забрав єси всю данину». І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з
города Іскоростеня, вбили Ігоря 4 і дружину його, бо їх було мало. І похований
був Ігор, і єсть могила його коло Іскоростеня-города в Деревлянах і до сьогодні.
Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і
кормилець 5 його [тут] був Асмуд, і воєвода [тут] був Свенельд, той самий отець
Мстишин 6.
І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону 7
його Ольгу за князя свого Мала і Святослава [візьмемо] і зробимо йому, як ото
схочем». І послали деревляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до
Ольги, і пристали вони під Бори-чевим [узвозом] у човні, бо тоді вода | текла
біля Гори київської, і на Подоллі не сиділи люди, а на Горі.
Город же Київ був [тут], де є нині двір Гордятин і Никифорів, і двір
княжий був у городі, де є нині двір Воротиславів і Чюдинів, а перевісище було
поза городом; поза городом був і двір теремний другий, де є двір доместиків 8, —
за святою Богородицею над горою, — саме тут був терем кам'яний 9.
І розповіли Ользі, що деревляни прийшли, і позвала [їх] Ольга до себе,
і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни «Прийшли, княгине». І
мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали
деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили,
бо був муж твій як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо
пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя Мала», — бо
ім'я йому було Мал, князю деревлянському. Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ
ваша. Мужа свойого мені вже не в скресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед
людьми своїми. То нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я
пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки [не] підемо, а
понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.
Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі
теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І
прийшли до них [кияни], кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж
сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки [не] підемо, а
понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам [нести]. Князь наш
убитий, а княгиня наша хоче | [йти] за вашого князя». І понесли їх у човні.
Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигорджуючись, у великих
застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, [так] і вкинули з човном
у яму. І, приникнувши [до ями], Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж
сказали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і
засипали їх.
І пославши Ольга [послів] до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро
просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого
князя. А то не пустять мене люди київські». Це почувши, древляни вибрали ліпших
мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.
Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи [їм]
так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, [слуги], тоді розпалили мийню, і
ввійшли древляни [туди], і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла
[Ольга] запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.
І послала вона [послів] до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас.
Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я
над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». Вони ж, почувши [це], звезли медів
вельми багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до
гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм 10 насипати
могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли
деревляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали
деревляни Ользі: «Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?» А вона відповіла:
«Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого». І як упились деревляни, звеліла
вона отрокам своїм пити за них, а | сама відійшла звідти і потім наказала
отрокам сікти їх. І посікли їх п'ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і
спорядила воїв на рештки їх.
Початок княжіння Святославового
У РІК 6454 [946]. Ольга з сином Святославом зібрала воїв багатьох і
хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І вийшли древляни насупротив. І коли
зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис
пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім
малим. І сказав [воєвода] Свенельд і [кормилець] Асмуд: «Князь уже почав.
Ударимо, дружино, вслід за князем».
І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах
своїх. А Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті [городяни]
вбили були мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися
в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя
і на що [довелося б їм] здатись.
І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила
вона так: послала [послів] до города, кажучи: «Чого ви хоч досидітись? Адже всі
ваші городи здались мені, і згодились на данину, і обробляють ниви свої і землю
свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Деревляни ж [їй]
сказали: «Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого».
І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви
до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинила тризну мужеві моєму. Тому я вже
не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду
назад». Запитали тоді древляни: «Чого ти хочеш од нас? | Ми раді дати і медом і
хутром». Вона ж сказала їм: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у
вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і г три горобці. Бо не хочу я тяжкі
данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись
бо ви єсте в облозі тож дайте мені се мале».
Деревляни ж раді були [цьому]. Зібрали отож вони од двора по три
голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм:
«Се вже покорились ви єсте мені й моїй дитині Ідіть-но в город, а я завтра
відступлю од города і піду в город свій Деревляни ж раді були [цьому], увійшли в
город і розповіли [пр все] людям. І обрадувалися люди в городі.
Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по
горобцеві, звеліла [їм] кожному голубові й горобцеві прив'язат трут, обгортаючи
[його] в маленькі платочки [і] ниткою прив'язуючи до всіх голубів і горобців. І
звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців.
Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а
горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли 1. І
не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися.
І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх.
А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила,
а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх
зоставила платити данину.
І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини [її] ішли 2 Києву, а
третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом. І пішла Ольга по
Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і
уроки 3. І [донині] є становища її і ловища її.
І прийшла вона в город свій Київ із сином своїм Святославом. І,
пробувши один рік,
У РІК 6455 [947], пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по [ріці]
Мсті погости 1 і данину, і по [ріці] Лузі погости, і данину, і оброки 2. І
ловища її є по всій землі, і знаки 3 [її], і місця 4, і погости, і сани її
стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру [є] перевісища [її], і по Десні, і
єсть село її Ольжичі й до сьогодні.
Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і
перебувала [тут] із ним у любові.
У РІК 6456[948].
У РІК 6457[949].
У РІК 6458 [950].
У РІК 6459[951].
У РІК 6460[952].
У РІК 6461 [953].
У РІК 6462 [954].
|
