Топонімічний словник літери Б

Білг-Білол

Білгород — давньоруське літописне місто (тепер с. Білгородка Києво-Святошинського р-ну Київської обл. на р. Ірпінь). Перша літописна згадка 992 року. Назву виводять від білих кам’яних будівель на відміну від ста­рих дерев'яних будівель в інших містах. За іншим тлума­ченням, від білий в означенні «прекрасний». Безсуф. композит, у якому перший компонент білий від давньоруського «білий», а другий -— «укріплене поселення», «фортеця». В давньоруській мові означало обгороджене поселення, укріплен­ня з товстими стінами, в яких були вежі та бійниці.

Білгород-Дністровський — місто, районний центр Одеської обл. Розташоване на західному узбережжі Дністровського лиману. Уперше згадується в літописних дже­релах в 910 році. У VI ст. до н. е. на місці Білгород-Дністровського була фінікійська коло­нія Офіуза; в V ст. до н. е. д.-ф. рабовласницьке місто — держава Тіра (Тірас), населена тіритами, згодом підкорена даками. У даків місто захопили римляни. В 1503 році тут укріпилися турки, які побуду­вали фортецю під назвою Аккерман — «Біла фортеця». Слов'яни називали його Білгородом. Гадають, що назва дана за колір споруд. Після російсько-турецьких воєн місто в 1812 році перейшло до Росії. В 1944 році йому повернули слов'янську назву Білгород. Друга складова частина — прикм. Дністровський — вказує на його розташування на Дністрі на відміну від Білгорода, розташованого в Росії — Біл­город Рязанський.

Біле — озера: 1) в Любешівському р-ні Волинської обл. З'єднане з Дніпровсько-Бузьким каньйоном, а через оз. Волянське — з Прип'ят­тю, є джерелом постачання води каналу. Назва за чисту прозору воду на відміну від води в оз. Чорному, яка має темно-зелений відтінок; 2) в Рівненській обл.; 3) в Одеській обл. Назви за бере­ги, вкриті світлими пісками; смт. (колишня Штеричівка) Лутугинського р-ну Луганської обл. Розташоване на р. Біла, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону), від якої й перейняло назву. Засноване в дру­гій половині XVIII ст. одним з офіцерів Бахмутського гусарсько­го полку Штеричем, звідси стара назва. За іншими даними, час заснування Білого відносять до 1705 року.

Біленька — потік: 1) ліва притока Айдару (басейн Сіверського Дінця); 2) (Большая Белинская, Белинская, Беланка, Бєлянька, Біла, Бєлянська) права притока Казенного Торця (басейн Сіверського Дінця); 3) (Ниж­ня Біленька, Мала Біленька) права притока Казенного Торця; 4) притока Білої (басейн Сіверського Дінця). Назва за відклади крейди в руслах річок або по їх берегах. Утворення від прикм. біла за допомогою суф. -еньк-.

Біленьке — смт., підпорядковане Краматорській міськраді До­нецької обл. Засноване 1679 року. Розташоване на р. Біленька, правій притоці Казенного Торця, від якої й перейняло назву. Закінчення -є слу­жить словотворчим засобом.

Білий Колодязь — смт. Вовчанського р-ну Харківської обл. Розташоване на залізниці Білогород — Куп'янськ. Вперше згаду­ється 1760 року. Виникло на місці заснованих козаками хуторів, поблизу одного з яких, за народним переказом, біля крейдяних оголень був білий колодязь, від якого хутір одержав назву. 2) (кол. Іванівка) смт., районний центр Херсонської обл. Належало головному розпорядникові будівницт­ва м. Херсона І.А. Ганнібалу — дядьку матері О.С. Пушкіна. Спочатку називалося по імені Ганнібала Іванівкою. Сучасна назва селища закріпилася з 1847 року і походить від найменування Біле озеро, нині Білозерка, на березі якого воно розташоване.

Білокам'янськ (колишнє Каламіта, Інкерман) — місто, підпорядкова­не Севастопольській міськраді АРК. Розташоване на скелястій місцевості на березі р. Чорна, неподалік від її гирла. Виникло в VI ст. н. е. У межах міста знаходиться найбільше з усіх печерне місто, від якого й походить стара назва «печера», «фортеця». На лівому березі р. Чорна розташовані кам 'яні кар 'єри, де добувають білосніжний моховатковий вапняк, відомий під назвою інкерманського каменю. З цього білого буді­вельного матеріалу побудовано багато будівель Білокам’янська. Звідси й назва. Каламіта, можливо, від грецького каламос «очерет».

Білокоровицько-Топільнянський кряж — височина, що підноситься серед низовинної болотистої місцевості в центральній частині Українського Полісся, в Житомирській обл. Назва від розташу­вання його між с. Білокоровичі Олевського р-ну Житомирської обл. та с. Топільня Луганського р-ну тієї ж області, яке лежить на р. Свинка (басейн Прип'яті). Походження найменування с. Топільні місцеві краєзнавці пов'язують з весняними повенями, що час­то затоплюють місцевість. Виникнення назви с. Білокоровичі ос­таточно не встановлено. Гадають, назва спочатку означала жите­лів (а не місце), які розводили корів білої масті.

Білокуракине — смт., районний центр Луганської обл. Розташоване на р. Біла (басейн Сіверського Дінця). Звідси перша частина ойконіма. У ми­нулому поселення належало магнату Куракіну, що пояснює дру­гу частину ойконіма. Засноване 1700 року.

Білолуцьк — смт. Луганської обл. Засноване у першій полови­ні XVII ст. при впадінні р. Біла в Айдар, саме там, де притока робить великий вигин — луку. У 1643 році слободу спалили татари і жителі побудували нове поселення на правому березі Айдару, ниж­че по його течії, але назву зберегли стару. Ут­ворене від словосполучення біла лука за допомогою суф. -ськ.

Білоп-Бію

Білопілля (колишня Крига) — місто, районний центр Сумської обл. Розташоване на р. Вир, неподалік від впадіння в нього р. Крига. Засноване 1672 року на місці давньоруської фортеці Вир, збудованої в XI—XII ст. для захисту від по­ловців. Уперше згадується 1111 року. У 1239 року фортецю зруйнував хан Батий. Сучасне поселення виникло під назвою Крига. Найменування Білопілля перенесене переселенцями з с. Білопілля на Київщині (нині с. Козятинського р-ну Вінницької обл. Назва с. Білопілля, очевидно, походить від словосполучення біле поле, де частина бі­ле виступає в означенні «вільне». Див. Білий Колодязь).

Білоріченський (колишнє Біленьке, селище шахти «Білоріченська») — смт. Лутугинського р-ну Луганської обл. Розташоване на заліз­ниці Родаково — Лутугине в басейні р. Білої, лівої притоки Сіверського Дінця (басейн Дону). С. Біленьке виникло в другій половині XVIII ст. Сучасна назва від шахти «Білоріченська», побудованої поблизу слободи Біленької на початку XX ст. Назва шахти від словосполучення Біла річ­ка. Утворена за допомогою суф. групи -єн + -ськ(а).

Білосарайська коса — 1) коса на північному березі Азовського моря, на південний-захід від Маріуполя, проти гирла р. Мокра Білосарайка; 2) с. Першотравневого р-ну Донецької обл. В основі топоніма Білосарайська коса лежить тюркська назва, що зустрічається в документах XVII ст. В одному з них 1638 року повідомляється про ногайців, які «кочують по сю сторону Перекопи на Колмиюса, де на Бердах, да на Балысараех». Дехто вважають за можливе походження назви від давньоіндійського парисара, що означало «окружність, хо­діння навколо, обхід». Ця назва, очевидно, дана праіндійським племенем сіндів, які, за свідченням Геродота, жили в північно-східному Приазов'ї, зокрема на п-ові Тамань. Приазовські тюрки термін парисара трансформува­ли на свій лад, мабуть, використавши два своїх терміни: «мед» і «палац». Дослівно: «Медовий палац». Місцеве населення назву пов'язує зі словосполученням Білий сарай, який нібито колись був на косі. Приклад народної етимології.

Білосток — річка, права притока Західного Бугу. Назву виводять від слів білий (світлий) і стік. Прикм. частина словосполучення від світлої на відміну від більш темної води сусідніх рік.

Білявка (колишня Головківка) — місто, районний центр Одеської обл. Розташоване на узбережжі оз. Біле поблизу рік Дністра і Турунчука. Перша згад­ка про поселення під назвою Головківка відноситься до 1792 року, яку заселили козаки Чорноморського війська. Колишня назва, ймовірно, антропонімічного походження і пов'язана з прізвищем одного з першопоселенців — Головка. Сучасне найменуван­ня від прізвища першого кошового отамана, який загинув при об­лозі Очакова,— Білого. Утворення від антропоніма Білий на -івка.

Бірки — смт. Нововодолазького р-ну Харківської обл. Розта­шоване на південний схід від Харкова. Засноване 1559 року селянами-втікачами з Правобережної України. Назва утворилася від основи бір за допомогою суф. -к та топонімотвірної флексії множини -и. Дана за розташування поселення в час його виникнення серед бору.

Бірюкове (до 1920 року — Криничне) — смт. Свердловського р-ну Луганської обл. Розташоване на р. Кундрюча (басейн Дону). Засно­ване в другій половині XVIII ст. Стара назва від наявності криничок (джерел). Сучасна назва від прізвища голови сільської Ради В.М. Бірюкова, вбитого 1920 року.

Бісків — див. Бескиди.

Біюк-Бузлук-Коба — печера в Кримських горах. Розташована в центральній частині нагір'я Карабі. З татарського «велика», «льодова», «печера».

Біюк-Дере — річка, басейн Чорного моря. Назва з татарського «вели­ка», «долина, ущелина, яр, тіснина». Звідси ж Біюк-Узень (Бююк-Єзен) — річка, права притока Качі (басейн Чорного моря в Криму). Від татарського «великий» і «річка».

Бія-Бов

Біянка (Біанка) — річка, ліва притока Інгулу (басейн Південного Бугу). В основі назви тюркський дієприкм. «битий, молочений, зруйнований; той, кого з силою виштовхували назовні (про струмінь води)». Гадають, більш переконливим є творення гідро­німа від тюркської складної основи і слов’янського форманта -ка. Ви­никла назва від апелятива бий «повелитель, глава племені, вождь» і терміна -ян(йан) «сторона, оточуюча місцевість». До­слівно: «Місцевість правителя».

Благодатне — смт. Волноваського р-ну Донецької обл. Розта­шоване у верхів'ї р. Кашлагач, правої притоки Мокрі Яли (басейн Самари). Засноване наприкінці XVIII ст. За іншими даними, у 1840 році втікачами-кріпаками. Назва від благодать, благодатний «повний дос­татку, такий, що радує» і походить, імовірно, від розташування на родючих чорноземних ґрунтах.

Близниця — гора, триглава вершина Українських Карпат, найвища точка на Свидовецькому хребті (на Гуцульщині). Назва походить від українського діалекту близна «рубець, шрам». Утворення ж. р. із суф. -иц(я).

Близнюки — смт., районний центр Харківської обл. Виникло на початку XX ст. У 1869 році після побудови залізниці Харків — Ростов тут ви­никла залізнична станція Надеждине. У 1903 році вона згоріла. Через деякий час на цьому місці збудували таку саму станцію і назвали її за схо­жість до колишньої Близнюки. Згодом назва поширилась і на селище, що виросло біля залізничної станції. Існує інше тлу­мачення. Неподалік від залізничної станції височать дві степові могили, схо­жі одна на одну. Після того як згоріла перша станція, другу, за переказами старожилів, назвали на честь цих могил, що менш імовірно.

Бобер — річки: 1) права притока Случі (басейн Прип'яті); 2) права притока Ужа (басейн Прип'яті). В основі гідроніма лежить праслов’янська лексема «бобер», представлена у всіх слов’янських мовах. Назва від того, що в минулому в цих річ­ках водилися бобри; Бобрадь — річка, впадає в Кременчуцьке водосховище. Утворена від топооснови бобр- та праслов’янського суф. Бобри — 1) річка, басейн Прип'яті; 2) оз. на північному-заході Чернігівської обл. Назва від бобер (у формі множини) і вказує на поширення бобрів, які во­дилися тут ще на початку XIX ст. (див. Бобер). Словотвірним за­собом служить флексія -и; Бобрик — річки: 1) права притока Бобра (басейн Го­рині); 2) ліва притока Псла (басейн Дніпра); 3) ліва притока Сули (басейн Дніпра); 4) ліва притока Терну (басейн Сули); 5) ліва притока Шостки (басейн Десни); 6) права притока Ірпеня (басейн Дніпра); 7) права притока Гнилоп'яті (басейн Тетерва); 8) права притока Трубежа (басейн Дніпра), права притока Убеді (басейн Десни), лівий рукав Дніпра нижче гирла Сулою. Суф. утворення від бобр вка­зує на поширення в минулому в басейні Дніпра бобрів — одного з об'єктів промислів у Київській Русі. Назва утворена за допомо­гою суф. -ик. Звідси ж Бобриця — річки: 1) права притока Дніпра; 2) права притока Ірпеня (басейн Дніпра). Назва від бобр, утворена суф. -иця. Свідчить про поширення в минулому бобрів (див. Бобер). Звідси ж Бобрівка — річки: 1) права притока Турії (басейн Прип'яті); 2) права притока Самари (басейн Дніпра); 3) ліва притока Смілки (басейн Горині); 4) ліва притока Тетерева (басейн Дніпра); 5) права притока Горині (басейн Прип'яті);6) права притока Західного Бугу (басейн Вісли). Утворення на -івка від бобр; Бобровиця — річки: 1) ліва притока Детюківки (басейн Сули); 2) ліва притока Трубежа (басейн Дніпра); 3) лівий рукав Дніпра нижче гирла Красної. Назва від бобр утворена за допомо­гою суф. -иця від Боброва; 4) місто, районний центр Черні­гівської обл., розташоване на півдні обл., на залізниці Київ — Бахмач. Виникло у XII ст. Назву виводять від так звваних бобровників — категорія феодальних залежних селян, що жили тут в XIV—XVIII ст., во­лоділи бобровими гонами (бобровицями) і мали своє самоуправ­ління.

Бобринець (колишній Малий Бобрик) — місто, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на автомагістралі Кіровоград — Миколаїв, не­подалік від р. Інгул. За одними даними, засноване близько 1770 року вихідцями з с. Великий Бобрик на р. Кодима, котрі раніше прийшли з с. Старий Бобрик на Житомирщині (ни­ні Володарськ-Волинського р-ну). За іншими даними, засновни­ком Бобринця був полтавський козак Хома Бобрик, а поселення згадується в 1767 році в донесенні запорізького полковника Андрія Кійнаша саме про заснування в цих місцях Малого Бобринця. Таке тлумачення більш вірогідне. Назва антропонімічного по­ходження — від основи прізвища Бобрик, утворена за допомогою двоелементного суф. -инець.

Бобриця — див. Бобер.

Бобрівка — див. Бобер.

Боброва — див. Бобер.

Бобровиця — див. Бобер.

Бовванець — річка, ліва притока Збруча (басейн Дністра). Назву виводять від бовван «кам'яні стовпи — останці», які утворилися в долинах приток Збруча внаслідок вивітрювання і нагадують кам'яних ідо­лів, яким поклонялися стародавні слов'яни.

Баб-Байдарк

Бабаї — селище міського типу Харківського р-ну Харківської обл. Розташова­не на р. Уда (басейн Сіверського Дінця) на автомагістралі Москва — Сімферополь. Виникло 1643 року. Назва походить від імені чугуївсь­кого боярина Федора Бабая, власника села. Словотворчим засо­бом служить флексія множини.

Баба-Людова — вершина Українських Карпат. Назву першої ім. частини складного топоніма пов'язують з давньоруською міфологією. За уявленням наших далеких предків, баба — жіноче божество, тіт­ка бога Святовича, богиня землі, яка витала над світом у вигля­ді хмар; пізніше уособлювала світло і жила нібито в горах, на скелястих вершинах, на високих кручах річок. Звід­си, можливо, й назва г. Баба поблизу Гусятина, велика кількість назв Бабина гора, зокрема неподалік від Збаража, Бабині гори над р. Студеницею — лівою притокою Дністра. Проте топооснова баб- ба­гатозначна, ім. частина складного ороніма могла утворитися й від іншого терміна: корінь боб-/баб- у слов’янських мовах має означен­ня чогось одутлого. Для порівняння сербською баба «кругла ягода». У такому разі оронім Бава-Людова дослівно означатиме: «Гора з заокругленою вершиною», що, гадаємо, більш імовірно. Верши­ну Бабин Писок у Товтрах виводять за подібність її силуету до профілю обличчя міфічної баби-яги. Назва р. Баба — правої притоки Дес­ни, очевидно, походить від українського поліського діалекту баба «трясови­на, грузьке місце». Річка й справді має заболочене русло. Назва річок Баба — 1) ліва притока Великого Бурлука (басейн Сіверського Дінця); 2) притока Гірського Тікичу — походить від тюркського «потік, ручай».

Бабуся (Бабузя, Рівчак) — річка, права притока Удаю (басейн Сули). Гідро­нім — складне тюркське утворення, де перший компонент означає «потік, ручай»; другий «до­лина, рукав ріки», казахське «ріка». Ва­ріант Рівчак відповідає українському «потік, рів». Бабуся — переосмислен­ня в слов’янських мовах на поняття більш зрозуміле.

Багата — річки: 1) права притока Орелі (басейн Дніпра); 2) ліва притока Орелі (басейн Дніпра). Назва, ймовірно, за характер долини, багатої на розлогі луки і щедрі сіножаті та пасовиська з родючими чорно­земними ґрунтами, особливо в Сахновщинському р-ні Харків­ської обл. Гідронім являє собою прикм. ж. р. без спеціального топонімічного форманта.

Багатенька — річка, права притока Багатої (басейн Орелі). Назва похідна від Багата, утворена за допомогою демінутивного суф. -еньк(-а), який вказує на здрібнілість об'єкту. Дослівно: «Маленька Багата».

Багачка — річки: 1) ліва притока Сули (басейн Дніпра); 2) ліва притока Убеді (басейн Десни); 3) права притока Вересочі (басейн Десни); 4) права притока Трубежа (басейн Дніпра); 5) права притока Псла (басейн Дніпра). Назва від прикметника багатий, утворена за допомогою суф. здрібнілості -ачк- (див. Багата). Про походження назви Багачка,— правої притоки Псла — див. Велика Багачка.

Багва (Багна) — річка, ліва притока Гірського Тікичу (басейн Південного Бугу). Назва від українського діалекту багва «мокра заболо­чена рівнина», «мокре місце між двома горбами». Багна — права притока Шубранця (басейн Дунаю). Назва від болотистої місцевості Багна, з якої витікає річка. Від кореня баг- географічного терміна багно та суф. -ва, від основи багн- та суф. -івка походить найменуван­ня р. Багнівка, правої притоки Черемошу (басейн Дунаю). Від цього ж кореня за допомогою суф. -уват(а) названа р. Багнувата в басейні Дністра.

Базавлук (Бузулук, Бузлук, Бузувлук) — 1) річка, права притока Дніпра; 2) острів на Дніпрі, нижче Дніпровських порогів. Етимологія Базавлук нале­жить до чітко не з'ясованих. Дехто з дослідників назву виводить від тюркського «зіпсована вода». Звідси ж Базавлучка — права притока Базавлука. Утворена за допомогою українського суф. -чка.

Базалія — селище міського типу Теофіпольського р-ну Хмельницької обл. Роз­ташоване у верхів'ї р. Случ правої притоки Горині (басейн Прип'яті). Час за­снування невідомий. У 1561 році, за іншими даними близько 1570 року, український магнат Костянтин-Василій Острозький на місці с. Колищинці збудував фортецю і перейменував поселення у м. Старокостянтинів на відміну від Новокостянтинова, яке він заснував біля Летичева на р. Вовк, лівій притоці Південного Бугу. Згодом Ста­рокостянтинів магнат назвав своїм ім'ям Василь (п. Базиль). З часом звук и змінився на а. Штучна назва утворена під впливом а в попередньому складі.

Байдарка (Байдар) — річка, ліва притока Чорної (басейн Чорного моря, в Криму). Назва від татарського «чудова». Утворена за допомогою слов. суф. -ка.

Байдарс-Бала

Байдарські ворота — збудовані 1848 року на перевалі через Голов­не пасмо Кримських гір. Назву дістали від колишнього найменування Орлинівської долини з тюркського «чудова», «рівнина». Байдарські ворота сполучають Південний берег Криму з Севастопо­лем. Прикм. частина складного топоніма утворена від Байдар суф. -ські.

Байрачки — селище міського типу Перевальського р-ну Луганської обл. Розта­шоване на залізниці Дебальцеве — Луганськ у південно-західній частині об­ласті. Засноване 1956 року. Назва від байрак «балка, поросла травою». Селище розміщене на місцевості з байрачним рельєфом.

Бака — див. Кішка.

Бакай — річки: 1) ліва притока Базавлука (басейн Дніпра); 2) ліва притока Дніп­ра; 3) ліва притока Південного Бугу; 4) ліва притока Псла (басейн Дніпра); 5) права притока Ка­зенного Торця (басейн Сіверського Дінця); 6) правий рукав Дніпра. Назва від на­родного географічного терміна бакай «глибока западина», яма в річці, в ставку; баюра, глибока баюра в балці; яма в болоті. Термін слов’янського походження.

Бакунька — річка, права притока Росі (басейн Дніпра). Існує припущення, за яким назва Бакунька походить від рослини бакун. За іншим, більш ві­рогідним тлумаченням, назву Бакунька пов'язують з тюркським дієсл. осно­вою «дивитися, спостерігати», «сторожа». Назва зумовлена тим, що в давньоруський період, коли на лівому бере­зі середньої і нижньої течії Росіі будувалися оборонні фортеці, на правому березі біля Стеблева було збудовано сторожу (бакун), неподалік від якої протікала річка. Гадають, що від цієї сторожі і виникла назва р. Бакун(ька).

Бакша — річка, права притока Сільниці (басейн Південного Бугу), впадає поблизу Тульчина. Назва від тюркського (половецького) апелятива «сад». З сучасних тюркських мов даний апелятив зустрічається тільки в каракал­пацькій мові у значенні «город».

Балабине (колишнє Петрівка, Петрівське, Строганове) — селище міського типу За­порізького р-ну Запорізької обл. Розташоване на лівому березі Ка­ховського водосховища. Назва на честь Петра Балабина — ко­мандира одного із загонів морської піхоти часів кримських похо­дів (1739 року).

Балаклава — міський р-н Севастополя. До 1957 року м. АРК, колишній районний центр Балаклавського р-ну. Розташоване на березі однойменної бух­ти Чорного моря. Стародавній географ Страбон згадує про існування тут поселення Сюмболонлімне «Гавань символів, призвісток». Звідси генуезьке Чембало. Сучасна назва походить від турецького «риба» та «гніздо». Дослівно: «Місце, багате рибою». Звідси ж назва Балаклавська бухта. Утворена за допомогою суф. -ська.

Балаклійка (колишня Балаклея, Баликлейка, Баликлея, Булуклея, Буликлея та ін.) — річка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). На­зву виводять по-різному: одні з татарської «джерело», інші з тюркської (половецької, караїмської, татарської, турецької) «риба», «рибна», що ві­рогідніше. Згодом в українській мові формант -ли змінено на -лія/-лея як уподібнення гідронімам жіночого роду.

Балаклія (колишнє Ново-Серпухов) — місто, районний центр Харківської обл. Роз­ташоване там, де р. Балаклійка впадає в Сіверський Донець. У 1571 році на Сіверському Дінці і на Осколі російським урядом було встановлено сторо­жову службу — сім варт, завдання яких було повідомляти про наб­лиження татар. У гирлі р. Балаклійки була побудована третя варта. У 1663 році тут оселилися черкаси (так називали тоді українських ко­заків), сюди прибуло кількасот українців з теперішньої Черкаської обл. на чолі з атаманом Я.С. Черніговцем. Вони разом з російськими ко­заками збудували фортецю-острог і «осадили» 150 дворів. Посе­лення було назване Ново-Серпухов (по імені російського м. Серпухова). Цей рік і вважають роком заснування Балаклії. У 1891 Ново-Серпухов перейменовано на Балаклію. Звідки пішла назва, до­стовірно невідомо. Одні стверджують, що так паралельно назива­ли Ново-Серпухов переселенці з с. Балаклія на Черкащині. Інші, що вона походить від назви р. Баликлеї (нині Балаклій­ка), біля якої виросло поселення, що більш вірогідно.

Балк-Бас

Бал-Кая — вершина Кримських гір, що підноситься над р. Анга­ра. Назва від татарського «мед» і «гора»: «Медова гора». Назва­но вершину так тому, що колись тут водились дикі бджоли, які жи­ли в пустотах гір. Меду було так багато, що місцями він витікав назовні.

Балта — місто, районний центр Одеської обл. Розташоване на р. Кодима (басейн Південного Бугу). Відоме з XVI ст. як торговий і ремісничий центр, що виник біля заснованої турками і кримськими татарами фортеці Балти. 1690—1695 років, після завоювання цієї місцевості Польщею, магнат Юзеф Любомирський побудував на високому лівому березі р. Кодима фортецю, навколо якої виросло поселення під назвою Юзефград. Згодом була відновлена стара назва. Вона походить з молдавського «болото», запозичене зі слов’янських мов. Справді, правий берег р. Кодима має низовину, болотисту заплаву. Тлумачення з турецького «сокира» в означенні топоніма «місце, розчищене від лісу» малоймовірне, не наукове.

Бар — 1) потік, ліва притока Тисмениці (басейн Дністра). Назву виво­дять від праслов’янського бара «річка, потік, болото», старослов’янського бар «мок­ре місце», древньоруського бара «болото»; 2) місто, районний центр Вінницької обл. Вперше згадується 1425 року під назвою Рів, яку дістало місто від однойменної річки (тепер потоку), на якій воно стоїть. У 1537 році польська королева Бона Сфорца — дружина коро­ля Сигізмунда І Старого — купила Рів у магната Одровонжа і перейменувала його в Бар (на згадку про місто Барі на півдні Італії, в якому вона народилася). Тоді місто було перенесене на лівий берег р. Рів.

Баран — річка, права притока Південного Бугу. Назву виводять від баран «пі­ниста хвиля у вузькому місці річки». Звідси ж ви­водять найменування Баранів — річка, ліва притока Сарати (басейн Дунаю). Вперше згадується 1891 року під назвою Baranis. У 1909 із суф. -ів. Аналогічне походження назви має потік Баранія — права притока Тиси (басейн Дунаю), а також Баранка — річка, права притока Герцушки (басейн Дунаю), утворена від баран та демінутивного суф. -ка.

Баранівка — селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Розташоване на р. Случ (басейн Прип'яті). Перша згадка відноситься до 1565 року. На­зву виводять від першопоселенця на прізвище Баран за допомо­гою суф. -івка. Творення топоніма від роду діяльності мешканців села — виготовлення декоративного посуду, зокрема так званих баран­ців,— не переконливе. Очевидно, тут баранці являють собою явище детопонімізації — перетворення власної географічної на­зви на загальну.

Баранія — див. Баран.

Баранка — див. Баран.

Барвінкове — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване на залізниці Слов'янськ — Лозова. Засноване 1680 року. За народним переказом, не­подалік від садиб перших поселенців Шпака і Незолі була балка, в якій росло багато польових квітів — барвінку — рід рослин з родини барвінкових. Так, нібито, виникла на­зва поселення: Барвінкова Балка, Барвінкова Стінка, а згодом Бар­вінкове (стінка, стіна — «крутий схил з глибоко врізаною долиною, часто порослою лісом або чагарником». Дуже по­ширена в Україні назва урочищ, сіл, лісів). За іншим, більш імовір­ним переказом, поселення названо на честь козацького атамана Барвінка. Підтвердженням цього служить суф. приналеж­ності -ове. Структура топоніма має такий вигляд: Барвін(о)к + ов(е).

Баришівка — селище міського типу, районний центр Київської обл. Розташоване на право­му березі р. Трубіж, лівої притоки Дніпра. Достовірних відомостей про по­ходження назви немає. Вважають, що це літописне м. Баруч, яке вперше згадується 1125 року. Інші вказують на існування в минулому на території сучасної Баришівки поселення Борисівки — володіння київського князя Бо­риса (XI ст.). Сучасне поселення вперше в істо­ричних документах згадується в 1603 році як Баришівське Городище, а в 1630 році як Баришеве. У народній вимові назва поселення звучала як Баришівка подібно до того, як м. Бориспіль назива­ють Боришпіль. Утворен­ня за допомогою суф. -івка.

Басанка — річки: 1) права притока Великого Ромна (басейн Дніпра); 2) ліва притока Саги (басейн Дніпра); 3) правий рукав Дніпра. Назву остаточно не доведено. Виводять її то з монгольського басан «кра­сивий», то з аналогічного тюркського «переможець». Назву витлума­чують з турецького «придушення, кошмар». Є версія, що в основі гідроніма лежить народне слово баса «кра­са, красота, хорошість, пригожість, нарядність, вишуканість,

прикрашення, наряд, прикраса»; -н- — інтерфікс, в даному разі частина слова, що служить для з'єднання основи і суф. Звідси ж, імовірно, Басанська — річка, ліва притока Томаківки (басейн Дніпра), утворена за допомогою суф. -ськ(а), можливо, через проміжний антропонім Басан та суф. -к(а).

Бат-Безі

Батіг — річки: 1) (колишня назва Довжа) ліва притока Калюс(ик)а (басейн Дніс­тра); 2) ліва притока Мукші (басейн Дністра); 3) ліва притока Південного Бугу; 4) права притока Бужка (басейн Південного Бугу). Семантика пов'язана зі словом батіг, до­сить поширена в слов’янській гідронімії. Колишнє найменування Довжа дано за видовжену вузьку форму русла, що асоціюється з новою назвою. Звідси, очевидно, назва Батіжок — 1) річка, притока Нападівки (басейн Південного Бугу), 2) потік, ліва притока Кетроси (басейн Дністра) та ін. Утворення за допомогою демінутивного суф. -ок від основи батіг. Даний демінутив — давня гідронімічна метафора.

Батіліман — 1) затока Чорного моря на півдні Кримського півострова. Назва від грецьких слів «блакитна», «затока»; 2) селище, підпо­рядковане Севастопольській міськраді АРК. Розташоване на бе­резі затоки Батіліман, від якої й одержало назву.

Батурин (колишній Баторій) — селище міського типу Бахмацького р-ну Чернігівської обл. Стоїть на високих берегах р. Сейм, лівої притоки Десни (басейн Дніп­ра). Засноване 1625 року як польське укріплення. Дещо трансформо­вана назва від прізвища польського короля Стефана Баторія, ут­ворена за допомогою присв. суф. -ин.

Бахмач (Бахмачь) — місто, районний центр Чернігівської обл. Розташоване в верхів'ї р. Борзенка, правої притоки Борзни (басейн Десни). Виникло в 60— 70-х рр. XIX ст. під час будівництва Курсько-Київської (1867) і Лібаво-Роменської (1873) залізниць на місці літописного м. Бахмачь, відомого в 1147 році (Іпатіївський літопис). Тут було споруджено дві залізничні станції, навколо яких виросло два поселення. Вони й дали поча­ток місту. Назва від одноіменного містечка, що лежало за 2 км від залізниці (нині с. Бахмач). Назва походить від літописного Бахмач — посесив на -j(ь) від Бохмат // Бахмат. Древньоруське бахмать «низькорослий кінь».

Бахмут (Бахмат, Бахмутка, Бахмутова, Бахмутовка, Багмита, Багмут, Бахмута) — річка, права притока Сіверського Дінця. Походження назви ос­таточно не встановлено. ЇЇ виводять від татарського імені Магомет або Махмуд (по-татарськи «достохвальний». Інші вважають, що в основі гідроніма Бахмут лежить український апелятив татарського походження «низькоросла порода коней», що більш вірогідно (див. Бахмач). Відомо, що ще у XVIII ст., за свідченням російського академіка Палласа, в східних степах Ук­раїни, отже в долині Бахмутки, паслися табуни бахматів (тарпа­нів) — низькорослих диких коней.

Бахтин (Бахтин Колодязь) — річка, права притока Осколу (басейн Сіверського Дінця). Припускають, що в основі гідроніма лежить тюркське, запозичене з іранської мови, бух «щастя». Вважають, що гідронім Бахтин має раннє походження, є реліктом складного гідроніма дотюркського періоду. Сучасна назва антропонімічного походження — від Бахта або Бахтин, що містить тюркську основу іранського походження, очевидно, запозичену з авестійської. У варіанті Бахтин Колодязь друга частина складного гідро­німа — Колодязь — означає «джерело, річка».

Бахчисарай (Бахчесарай, Бакчесарай) — місто, районний центр АРК. Розта­шоване в долині р. Чуруксу, правої притоки Качі (басейн Чорного моря). Вперше згадується в грамоті Менглі-Гірея в 1502 році. Заснування відносять до останньої чверті XV ст. Спочатку (1519) тут було побудовано палац під назвою Бахчисарай, що від перського «садочок» і тюркського «палац». Дослівно: «Палац у са­дочку». Згодом назва палацу перейшла й на поселен­ня, що виникло біля нього.

Баштанна — селище міського типу, районний центр Миколаївської обл. До революції спочат­ку називалося Полтавським, потім Полтавкою (від переселенців з Полтавщини). Розташоване на залізниці Харків — Миколаїв. За­сноване 1806 року. Найменування від балки Баштанка, назва останньої від баштан — місце вирощування баштанних культур: кавунів, динь, гарбузів. Утворена за допомогою суф. -ка.

Беденекир — вершина Криму на околиці м. Ялти. У перекладі з татарської «Перепелиний горб».

Безіменка — річки: 1) ліва притока Липи (басейн Дніпра); 2) права притока Стубли (басейн Дніпра). В обох випадках апелятив перейшов у власну назву.

Безл-Берегов

Безлюдівка — селище міського типу Харківського р-ну Харківської обл. Розта­шоване на лівому березі р. Уда (басейн Сіверського Дінця). Від того, що слобода виникла на безлюдді, далеко від населених пунктів, вона й діста­ла таку назву; час її заснування 1660 року. Топонім утворено від ко­реня люд-, преф. без- та суф. -івка.

Безодня — річки: (Bezaonia) — ліва притока Стугни (басейн Дніпра); 2) ліва притока Усті (басейн Прип'яті); 3) права притока Росі (басейн Дніпра). Назва від апелятива безодня, бездонна, про що вказує і польська форма гідроніма. Типовий приклад переходу апелятива у власну назву.

Белз — місто Сокальського р-ну Львівської обл. Розташоване на р. Солокії (басейн Вісли). Одне із Червенських міст. Вперше згаду­ється в літописі 1030 року. Ойконім має генетичне співвідношення з гідронімом Белзець — річкою, лівою притокою Полтви. Походження назви міста пояснюють по-різному. Одні тлумачать її то як ілліризм «брус, балка», зіставляючи назву Белз із діалектом «білитися», то як полонізований балтизм з ятвязького «білий». Інші назву виво­дять від давньоруського бєлизь «біліє місце» в розумінні «світла поляна се­ред темного лісу». Топоніми з основою Белз- утворюють щільний ареал на порубіжних бойківських теренах, де фіксуються географічні терміни (бойківські) бевз, бевза, беуза «про­валля, прірва, глибінь, непрохідні місця, безодня, стрімкий бік гори». Назва, очевидно, зумовлена характером рельєфу місцевос­ті.

Белзець (Бельзець) — річка, ліва притока Полтви (басейн Західного Бугу). Виті­кає з великого ставу біля с. Гончарівки (колишнього с. Белзець) Золочівського р-ну Львівської обл., від якого і виводять назву. Колишню на­зву села, в свою чергу, виводять від м. Белз із зменшувальним суф. -ець. Старожили села кажуть, що колись давно частина жителів м. Белза заснувала тут нове велике посе­лення, яке і названо Белзець. Це тим більше імовірно, що тери­торія села входила свого часу до складу Белзького князівства (ХІІ-ХІІІ ст.).

Бельбек — річка в АРК, впадає в Чорне море. Назва, імовірно, від тюркського «ущелина» та географічного терміну в значенні «закрут, заворот річки». Дослівно: «Закрут поблизу ущели­ни». Згодом відбулося контактне перенесення назви з ділянки річки на все її русло.

Берда (Бердь, Бердо, Бердянська, Бердинка, Берданка) — річка, впадає в Бердянську затоку Азовського моря. Походжен­ня назви остаточно не з'ясовано, існує кілька тлумачень. Най­більш імовірно, що це українська назва і відбиває добре відомий в дав­нину в слов’янських мовах термін бердо, бардо «пагорб, гора, урвище». Отже, назва означає: «річка, що має урвисті бере­ги» або «річка, що протікає в урвищі». У Геродота Берда відома як Агара, що означає «плідна, багата». На пер­шій географічній карті Росії (1614) ріка позначена під іменем Богдан.— Див. Богдан.

Бердичів — місто, районний центр Житомирської обл. Розташоване на р. Гнилоп'ять (басейн Дніпра). Виникло у X ст. Як Бердичів вперше згаду­ється 1546 року. Топонім виводять від назви тюркських племен берендеїв, переможених київськими князями і поселених на землях Київ­ської Русі (див. Келеберда). Спочатку місто нібито називалось Берендичів. Згодом ця назва видозмінилась і набула сучасної форми. Таке тлумачення науково не доведено. Найбільш імовірно, що топонім антропонімічного походження. У 1430 році князь литовський Вітовт віддав місцевість, де нині розташоване місто, путивльському та Звенигородському наміснику Каленику, підданий яко­го Бердич і заснував тут свій хутір.

Бердо — вершина Українських Карпат. Розташована біля с. Ям­не Івано-Франківської обл. Назва від українського бердо. Звідси ж назва г. Бердо в Сторожинецькому р-ні Чернівецької обл., найменування потоків у басейні Дністра і Серету, а також р. Бердовець — притоки Рожани (басейн Дністра); утворена від основи суф. групою -овець. — Див. Берда.

Бердянськ (до 1830 року — Кутур-Огли, 1842 року — Ново-Ногайськ, до 1939 року — Бердянськ, до 1958 року — Осипенко) — місто, районний центр Запорізької обл. Розташоване на узбережжі Азовського моря. Назва від р. Берда, яка протікає через місто; утворена за допомогою суф. групи -ян + -ськ. Від Бердянська походять гідроніми Бердянська затока, Бердянська коса.

Берегове — місто, районний центр Закарпатської обл. Розташоване в долині р. Тиса (басейн Дунаю). Виникло в XI ст., входило до складу Київ­ської Русі. З кінця XI ст. під владою Угорщини. Назва від слов’янського берег «ділянка землі біля води, гора» та суф. -ов(е). Звідси ж на­зва Берегівські горби — підвищення, розташовані на південному-заході За­карпатської низовини, на схід від м. Берегового.

Берегом-Березнегувата

Берегомет — селище міського типу Чернівецької обл. Розташоване на р. Серет (басейн Дунаю). Назва від українського берегомет «місце, де берег розмива­ється водою». Аналогічне походження найменування с. Берего­мет Кіцманського р-ну Чернівецької обл.

Бережани — місто, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на пра­вому березі р. Золота Липа (басейн Дністра). Виникло в 1375 році. Назва на -ани від апелятива берег і утворена за моделлю «назва жителів за місцем проживання». Реконструкція топоніма має такий ви­гляд: берег — бережа — бережани. Остання дана, очевидно, спо­чатку поселенцям, а вже потім перейшла і на поселення. Від цього ж апелятива походить назва Бережанка — річки: 1) ліва притока Гір­ського Тікичу (басейн Південного Бугу); 2) ліва притока Горині (басейн Прип'яті); 3) притока Дністра; Бережинка — річка, притока Серету (басейн Дунаю); Бережниця — притока Чорного Черемошу (басейн Пруту) і її права притока Бережшка. Гадають, що назви дуже давні, можливе переосмислення в українській мові з балт. «береза».

Березанка — річки: 1) ліва притока Росі (басейн Дніпра); 2) ліва притока Недри (басейн Дніпра). Назва утворена від кореня берез- за допомогою двоелементного суф. -нка. Дана за поширення в минулому в до­линах річок березових лісів. В Укра­їні є понад 100 населених пунктів і безліч річок, балок, назви яких походять від слова береза. Первісна назва «береза» підкрес­лювала ознаку «білого» (дерева); 3) (до 1914 року — Олександрофельд, до 1923 року — Суворове, до 1966 року — Тилігуло-Березанка) — селище міського типу. Роз­ташоване в долині р. Сасик (впадає в Березанський лиман Чорно­го моря). Найменування Тилігуло-Березанка одержало за розта­шування між двома лиманами — Тилігульським і Березанським. Сучасна назва від найменування о-ва Березань, через проміжну лан­ку — р. Березань. Утворена від основи за допомогою демінутив­ного суф. -к(а).

Березань — 1) о. на Чорному морі, при виході з Дніпровсько-Бузького лиману. В епоху Київської Русі протягом тривалого часу тут було слов'янське поселення. Стародавні греки називали острів (раніше півострів) Борисфеном, турки — «острів біля впадання в море ріки Вовчої». Від останньої назви походить пе­реосмислене українське Березань, яку народна етимологія створила від кореня Берез- і суф. -ань. Назву виводять від іранського (авестійського), скіфського «високий». Ця назва поширилась на лиман Березанський, р. Березань (впадає в Березанський лиман Чорного моря); 2) місто Баришівського р-ну Київської обл. Розташоване при впадінні р. Березанки (колишня Березна, Березань) в р. Недру (басейн Дніпра), від якої й перейняло назву. Найменування річки, імовірно, походить від роз­ташування в її долині березових лісів. Згодом, із зростанням зна­чення міста, відбулася зворотня метонімія: назва річки змінилась як похідна від ойконіма за допомогою суф. -к(а). Засноване на початку XVII ст. кріпаками-втікачами з Правобережної України. Утворена за допомогою суф. -ань від кореня берез-.

Березине — смт. Тарутинського р-ну Одеської обл. Розташо­ване на лівому березі р. Когильник, що впадає в озеро-лиман Сасик (Кундук). Засноване 1816 року. Назва дана на честь перемоги росій­ських військ у листопаді 1812 року на р. Березинь. Словотворчим за­собом служить флексія -є.

Березівка — річки: 1) ліва притока Мерла (басейн Ворскли); 2) ліва притока Гни­лого Тікичу (басейн Південного Бугу); 3) ліва притока Інгулу (басейн Південного Бугу); 4) ліва притока Турчанки (басейн Десни); 5) ліва притока Інгульця (басейн Дніпра); 6) ліва притока Лисогору (басейн Сули); 7) ліва притока Мокрого Ташлика (басейн Дніпра); 8) ліва притока Хоролу (басейн Псла); 9) ліва притока Шийки (басейн Тете­рева); 10) ліва притока Дніпра; 11) права притока Дніпра; 12) права притока Кам'янки (басейн Тетерева); 13) права притока Кодими (басйн Південного Бугу). Назва від бе­реза (див. Березанка), утворена від кореня берез- за допомогою суф. -івка; селища міського типу: 1) (колишня паралельна назва Ново-Олександрівка) районний центр Одеської обл. Розташоване на р. Тилігул (впадає в Тилігульський лиман). Засноване 1802 року на місці чумацької стоянки. Назва, імовірно, принесена переселенцями; 2) Харківського р-ну Харківської обл. Розташоване за 15 км на південнирй-захід від Харкова. Виникло 1629 року, за на­родним переказом, серед березового гаю, за що й одержало назву.

Березівські мінеральні води — бальнеологічний курорт. Міне­ральні води відкриті 1862 року. Курорт з 1926 року. Розташований в Хар­ківському р-ні Харківської обл. біля колишнього с. Березівка, розташо­ваного на автошляху Харків — Богодухів, від якого й дістав на­зву. Село, в свою чергу, назване від хутора Березів, що колись був розташований у березовому гаї.

Березна — смт. Менського р-ну Чернігівської обл. Розташо­ване на автошляху Чернігів — Новгород-Сіверський. Вперше згадується в літописі 1152 року, у рік відбиття навали половців. Утво­рення від кореня берез- за допомогою прикм. суф. -на.

Березне — смт., районний центр Рівненської обл. Вперше згадується під 1445 роком. Розташоване на р. Случ (басейн Горині). Колишнє містечко Березного, Березна. Основа назви: Березний. На­родна етимологія: «Коли село добудовували у бік річки, його ста­ли називати Бережани, потім Березним, бо неподалік ріс бере­зовий гай». Утворення від кореня берез- за допомогою прикм. суф. -не.

Березнегувата — річка, права притока Інгулу (басейн Південного Бугу). Назва по­ходить від береза. Утворилася від основи берез- за допомогою суф. -нег- (гадають, діалектний формант, що відповідає загальноприй­нятому в українській мові -ник-/-няк-) та суф. -уват, поширеного на півдні України на землях, які входили до Запорізької Січі.

Березнегувате-Берш

Березнегувате — смт., районний центр Миколаївської обл. Розташоване на правому бер. р. Висунь, правої притоки Інгульця (басейн Дніпра). Заснова­не в другій половині XVIII ст. запорізькими козаками і селяна­ми — втікачами з Полтавщини і Чернігівщини. Назва від най­менування б. Березнегувата, де започатковано поселення. Ос­тання, очевидно, від діалектної основи березняг — «місцевість, вкри­та густим березняком». Прикм. утворення із суф. -уват.

Березовець — річки: 1) ліва притока Інгульця (басейн Дніпра); 2) притока Бе­резівки (басейн Сули). Назва утворена за допомогою суф. -ець від прикм. березовий. Вказує на поширення в долині річок берези.

Березовиця — річки: 1) ліва притока Лисогору (басейн Сули); 2) ліва притока Ве­ликого Ромна (басейн Сули). Назва вказує на характер місцевої флори. Утворилася за допомогою суф. групи -ов + -иця, що до­дається до кореня берез-.

Берека — річки: 1) права притока Берестової (басейн Орелі); 2) (Береки) права притока Сіверського Дінця. Назва від поширеного в минулому берек — дерев і кущів виду горобиних. Остання відома в формі множини, походить від найменування урочища Береки, розташованого у її верхів'ї неподалік від с. Береки. Спочатку, очевидно, назву урочища було перенесено на ділянку річки біля нього, а згодом вона поширилась на все русло.

Береста — річка, права притока Случі (басейн Прип'яті). Назва від берест— дерево з родини в'язових. Вказує на поширення в долині річки бересту. Закінчення -а у плані змісту ви­конує роль словотвірного засобу — суфікса.

Берестечко — місто Горохівського р-ну Волинської обл. Розташо­ване на р. Стир (басейн Прип'яті), на стику Волинської, Рівненської і Львівської обл., дуже давнє поселення. У письмових документах відоме з 1445 року як с. Берестки. Проте гадають, що воно засноване значно раніше. Назва, очевидно, від того, що навколо росли бе­рестяні ліси: берест (в'яз, ільм) — дерево з родини в'язових (див. Береста). Утворився ойконім від основи берест- і суф. -ечко. Ана­логічне походження мають назви ряду населених пунктів України, в основі яких лежить слово берест. Неподалік від м. Берестечка знаходиться музей-заповідник незламної мужності наших предків — запорізьких козаків — «Козацькі Могили».

Берестова — річки: 1) права притока Орелі (басейн Дніпра); 2) права притока Кам'янки (басейн Дніпра); 3) права притока Берди (басейн Азовського моря); 4) права притока Кальміусу (басейн Азовського моря). Подібні назви мають ряд балок. Назва утворена за допомогою прикм. суф. -ова від бе­рест (див. Береста), що має в діалектах бересток, берестина, ільм. Звідси ж Берестовенька — річка, притока Берестової (басейн Орелі). Гідронім утворився за допомогою суф. -еньк(а) і спочатку мав демінутивне значення. Звідси ж Берестовиця — річка, права притока Десни (басейн Дніпра). Назва утворилася за допомогою суф. -иц(я).

Берислав — місто, районний центр Херсонської обл. Розташоване на правому березі Каховського водосховища Засноване на початку XV ст. як литовська фортеця і державна митниця під назвою «Вітовта митниця». У 1450 році його захопили татари, а пізніше (1475 року) — турки, які збудували тут фортецю Кизикермен (Кизькермен) — «Дівоча фортеця», що мала загороджувати запорожцям шлях до Чорного моря. Фортеця була також одним з найбільших невільничих ринків. У 1695 році її захопило російсько-українське військо. 1774 року землі між Південним Бугом і Дніп­ром були приєднані до Росії, і в 1784 році Кизикермен перейменовано в Берислав на честь взятої, здобутої слави.

Бершадка (Бершада, Берладинка, Бернадинка у верхів'ях Бережанка) — річка, ліва притока Дохни (басейн Південного Бугу). Назву виводять від берш — риба, схожа на окуня. Назва дана за те, що в минулому річка була багата на берші. Утворена від кореня берш- та суф. -ад(а). Нова форма гідроніма виникла після заснування на річці м. Бершадь за допо­могою демінутивного суф. -ка. Звідси, очевидно, Бершадь — річка, притока Серету (басейн Дунаю). Паралельна назва Берладинка, як вважа­ють, могла утворитися від рослини берладинка — різновид фіалки, вони ж братки триколірні.

Бершадь — місто, районний центр Вінницької обл. Розташовавне при впадінні р. Бершадка в Дохну (басейн Південного Бугу). Вперше згадується у 1459 році як фортеця на кордоні великого князівства Литовського. Назва від найменування р. Бершадки її первинної форми Бершада.

Бес-Бир

Бескиди — система хребтів, складова частина Українських Карпат. Лежить у північній зовнішній смузі Карпат, на кордоні Сло­ваччини, Польщі та України. Походження назви тлумачать по-різному. Одні її виводять від іллірійського «бук» + «ліс». Також подається кілька зна­чень цього апелятива: бескед «крутизна, прірва, яруга, скеля, го­ра»; бескид, бескет — «гори, гірський хребет»; бескид — «гірський хребет, через який можна перейти». Гадають, в основі слова ле­жить дослов'янський корінь. Оронім Бескиди пов'язують також з на­звою з албанського (фракійського) «полонина, ряд високих гір». При цьому залишається нез'ясований елемент -к(ед). Отже, таке тлу­мачення не переконливе. Українське бескид набуло зна­чення «гора», «стрімкий схил», «нагір'я, гірський хребет». Саме останнє слід вважати найбільш вірогідним. Звідси ж Бісків — потік, права притока Путали (басейн Дунаю). Назва похідна від однойменної гори, звідки бере початок Бісків. У назві ороніма вбачають той же дослов'янський корінь, що і в слові бескид.

Бессарабія — історико-географічна область між Дністром і Прутом, південно-східна частина її входить до складу України. У IX—XI ст. входила до складу Київської Русі, а згодом Галицько-Волинського князівства. Назва, як доводить румунський вчений Петричей-ку-Геджеу, походить від найменування касти жерців, що існувала на території Молдови в IX—XI ст., з додатком до по­чатку частки ба, яка означала титул. Пізніше, у XVII ст., у доку­ментах зустрічається прізвище, аналогічне назві цієї касти, яке на­лежало одному з господарів Молдови — Бесарабу. Отже, назву Бессарабія виводять від генетично нового поняття — во­лоського (моравського) Цара Басараба — «Земля Басараба».

Беш-Байрак — річка, права притока Мертвоводу (басейн Південного Бугу). Назва з тюркського «п'ять», «балка». У річку впадає п'ять вели­ких балок. Звідси й назва.

Бешка (Бекша) — річка, ліва притока Інгульця (басейн Дніпра). Дехто, враховуючи варіант Бекша, пов'язує гідронім з турецького або татарського «польовий город». Тлумачення не переконливе. Інші, досліджуючи назви з тюркською основою, вказують, що вони іноді мають псевдосуфіксальні оформлення. Вони гадають, що гідронім Бешка виник від тюркських компонентів з турецького «п'ять» і -ка з «скеля, твердий камінь».Бешка, крім того, несе в собі культурно-історичну інформацію про тюркський етнос: відбиває релі­гійно-символічне число п'ять, яке в мусульман впливало на творення тюркських, іранських, арабських географічних назв. Вплив цей позна­чився і на порубіжні з ними слов’янські географічні назви.

Бешкетне — єдине в гірському Криму карстове поле. Розта­шоване біля підніжжя Ай-Петринської яйли. Назва від татарського «п'ять» і «корито». Треба думати, тут були розташовані ко­рита для напування худоби.

Беш-Кош — вершина, останець в Кримських горах, біля м. Бах­чисарая. Назва від тюркського «п'ять» і «притулок», «пристановище, місце стоянки».

Бєльськ — літописне місто на Волині. Згадується в 1253 році в Іпатіївському літописі. Назва утворена від слов’янської осно­ви в розумінні «сира низовина; болото, грузькі луки» та суф. -ьsk.

Бик (колишня Велика Самара) — річка, ліва притока Самари (басейн Дніпра). Назву виводять від тюркського прикм. «великий». Назву Бик співвідносять зі слов’янським апелятивом бик.

Билбасівка (колишня Белбасівка) — смт. Слов'янського р-ну До­нецької обл. Розташоване в долині Сухого Торця (басейн Сіверського Дін­ця). Засноване як козацька слобода 1670 року. Названа іменем першопоселенця козака Билбаса. Утворена за допомогою суф. -івк(а), що найчастіше вказує на відантропонімічне походження топоніма. Нащадки Билбасів живуть у селищі й досі.

Бирючий — острів на Азовському морі в Херсонській обл. У назві відбилося південноросійське діалектне слово бирючий (від бірюк — «вовк»). Не виключено, що це калька з тюркського «вовчий».