ВСТУП. УЧНЯМ ПРО ДАВНЮ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ.

1. ХРОНОЛОГІЧНІ РАМКИ ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Як відомо, термін "історія", який запровадили ще давні гре­ки, означає "оповідь про минуле". Був час, коли історії в певному розумінні ще не було, бо не існувало і самої людини. Найдавніші люди ж прийшли в Європу з Африки понад 1 мільйон років тому, а близько 800 тисяч років тому вони потрапили на територію України. З цього часу й бере свій відлік давня історія України.

Протягом довгого часу люди, які мешкали в Україні, пройшли складний і тривалий шлях розвитку: від примітивних людських колективів до творення держав. Вони створювали все більш досконалі знаряддя праці, нарешті вдосконалювалися самі як фізично, так і духовно.

В Україні відбувалися ті ж процеси, що і в інших частинах Європи. Південь нашої держави входив до складу світової Римської імперії. Саме з території України вийшли племена, які значною мірою послабили могутність Риму та привели до повалення в 476 році нашої ери її наступниці — Західної Римської імперії. Цими подіями, як відомо, закінчується історія стародавнього світу. Цей період є завершальним і для давньої історії України.

2. ДЖЕРЕЛА ВИВЧЕННЯ ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ

Розвиток людини за Дарвіном

"Сліди" діяльності людських колективів (речі людей, їхні кістки, предмети, що свідчать про використання їх людьми) знаходять в пластах земної поверхні, які називаються "культурними шарами". Їх дослідженням займаються вчені-археологи (від грецьких слів "архайос" — стародавній і "логос" — вчення). Археологічні дослідження є най­важливішим джерелом вивчення давньої історії України.

Про територію України є згадки у багатьох творах давніх авторів. Багато написів знаходять на глиняному посуді, кам'яних надгробках і скелях. Писемні джерела є другим за важливістю джерелом вивчення давньої історії.

Досліджуючи монети (цим займається нумізматика — від грець­кого слова "номос", що означає монета), можна скласти уяву про еконо­мічний розвиток певного регіону, його політичну історію тощо.

Суттєвим джерелом є антропологічні дослідження. Антропологи (від грецьких слів "антропос" — людина і "логос" — вчення) за кіст­ками відтворюють зовнішність людей, розповідають про спосіб їх життя, хвороби та способи їх лікування тощо.

Вчені, які проводять мовознавчі дослідження, на підставі вив­чення назв окремих місцевостей і річок, роблять висновки про заселення цих країв у минулому різними племенами і народами.

Цікаву інформацію про умови життя людей в давнину дають геологія (розповідає про наступ льодовика, різні катастрофи тощо), ботаніка (аналізує рослини, якими живилися люди), зоологія (називає тварин, яких використовували наші предки) та інші науки.

підпис картинки

1 - напис на надгробній стелі, що виявлена при розкопках давнього Херсонесу в Криму, свідчить про перебування в цьому місті римських військових поселенців; 2, 3 - череп та відтворений за ним зовнішній вигляд неандертальця; 4 - зображення на монеті розповідає про військову перемогу царя грецької держави Боспор у Криму.

3. АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА

На підставі вивчення знарядь праці, якими користувалися люди, археологи вирізняють кілька віків в давній історії України.

Для первісних людей найдоступнішими матеріалами були дерево і камінь. Кам'яні знаряддя добре зберігаються в землі. Археологи виді­лили перший етап у розвитку людства — кам'яний вік. Він розпочався з появою людини на території України і закінчився 7 тис. років тому. Його поділяють на три доби (епохи): давній кам'яний вік або палеоліт (від грецьких слів "палайос" — давній і "літос" — камінь), середній кам'яний вік (мезоліт), новий кам'яний вік (неоліт).

7-6 тис. років тому почала використовуватися мідь — найдоступ­ніший і легкооброблюваний метал. Наступає мідний вік. Але мідь надто м'яка, тому й надалі широко застосовувалися знаряддя з кременю і кості. Тому добу міді називають ще енеолітом (міднокам'яним віком).

4 тис. років тому, коли було винайдено перший штучний метал — бронзу (сплав міді та олова), — розпочався бронзовий вік.

Розкопки на Старокиївській горі. ХХст.

Із застосуванням більш міцного металу — заліза — пов'язується ранній залізний вік (тривав на Україні з VIII ст. до н.е. до IV ст. н.е.). З'явилися знаряддя такої міцності й гостроти, яких раніше не можна було виготовити з каменю, міді і бронзи. Відкрилися нові можливості для розвитку землеробства, скотарства, ремесла і торгівлі.

В кожну епоху були поширені різні археологічні культури.

Археологічною культурою називається сукупність речових за­лишків, що свідчить про перебування на даній території у визначений час певної групи людей.

Запитання та завдання: 1. Якими є хронологічні межі давньої історії України? 2. Назвіть джерела вивчення давньої історії. 3. Які віки вирізняють архео­логи? Дайте визначення археологічної культури.

§1. ПОЧАТКИ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

1. НАЙДАВНІШІ люди

Найдавніші люди або архантропи (від грецьких слів "архайос" — стародавній та "антропос" — людина) потрапили на територію України близько 800 тисяч — 1 млн. років тому.

Природне середовище, в якому мешкали архантропи, суттєво відрізнялося від теперішнього. Клімат тоді був субтропічним. Рівнинами, які нагадували африканські савани, бродили табуни слонів, носорогів і диких коней, на свою здобич полювали могутні хижі звірі (печерні ведмеді, шаблезубі тигри і леви). В долинах річок росли широколистяні ліси, в яких знаходили притулок та їжу олені, у водоймах ніжилися гіпопотами, плавали зграї пташок.

В пошуках їжі люди часто змінювали місце проживання. Люди збирали рослинну їжу (корінці, молоді пагони, ягоди), слимаків, комах, пташині яйця, полювали на дрібних тварин.

Колективи найдавніших людей не були сталими, тому вчені харак­теризують їх як первісне людське стадо.

Найраніша стоянка архантропів відкрита у Закарпатті поблизу с.Королеве. Всього вченим на території України відомо близько ЗО подіб­них стоянок. На стоянках виявлено знаряддя праці, котрі виготовлялися з каменю. Серед них найважливіше місце належало ручним рубилам, що виконували функції сокири, кайла, метального каменю.

Архантроп

2. ЖИТТЯ В УМОВАХ ЛЬОДОВИКА

Понад 150 тисяч років тому настало велике похолодання. Північ України вкрилася товстим шаром льоду. Майже всю територію України займала тундра й холодні степи, в яких бродили мамонти, волохаті носороги, північні олені.

На зміну архантропам прийшли давні люди (палеоантропи або неандертальці). На території України відкрито понад 200 їхніх стоянок. Неандертальці навчилися використовувати вогонь для приготуван­ня їжі, зі шкір тварин почали виготовляти примітивний одяг, а з кісток і шкур мамонтів — споруджувати житла. Вони досягли значних успіхів у обробці каменю: замість рубил почали застосовувати гостроконечники (мали гострий робочий кінець) та скребла (мали видовжене і заокруглене лезо), якими оброблялися шкіри тварин.

Головним заняттям чоловіків було полювання на мамонта, дикого коня, зубра. Серед мисливських трофеїв траплялися й вовки, носороги, північні олені (в Криму — антилопи-сайги, осли, коні). Жінки та діти займалися збиральництвом.

Близько 100 тисяч років тому, або дещо пізніше, виникає родовий лад, який був першою в історії завершеною системою суспільних від­носин. Рід — універсальний людський колектив, що виконував шлюбні, господарські та релігійні функції. Він був тоді материнським або мат­ріархальним, оскільки значною була роль жінок, навіть родовід вівся за жіночою лінією.

3. ЛЮДИНА СУЧАСНОГО ТИПУ

В пізньому палеоліті близько 35-40 тис. років тому з'явилася людина сучасного виду — неоантроп або кроманьйонець.

Неандерталець

На території України відомо близько 500 стоянок кроманьйонців. Стоянки були невеликими, в основному складалися з 4-х-6-ти жител, поряд з якими були господарські майданчики, ями для сміття та ями-сховища для зберігання харчів.

Зростає рівень майстерності людей. З високоякісних пород каменю (передусім кременю) виготовляли різноманітні вироби: вістря, різці, скребки, ножі та ін. Основою життя залишалося полювання на великих звірів (мамонтів, північних оленів, коней, бізонів).

11-10 тисяч років тому в Європі встановлюється близький до сучас­ного клімат. Колишні тундри вкриваються широколистяними лісами. Період з 10 до 8 тисяч років тому археологи називають добою мезоліту.

Зникнення великих стадних тварин вимагало нових мисливських прийомів і нової зброї. Видатним досягненням було винайдення лука зі стрілами. Вірним другом мисливця стала приручена собака. Все більше вживалася рослинна їжа. Гарпунами з кості та кошиками з лози добували рибу.

На сьогодні відомо понад 300 мезолітичних пам'яток: стоянки, могильники, культові місця.

4. ЗАРОДЖЕННЯ ПЕРШИХ РЕЛІГІЙНИХ УЯВЛЕНЬ ТА МИСТЕЦТВА

Стоянка на Черкащині

Світогляд первісних людей був сплавом знань про навколишній світ, а також релігії, мистецтва, моралі. Для материнського роду харак­терні релігійні вірування й культові обряди, які пов'язані з культом жінки-праматері, охоронниці родового вогнища.

Найдавнішими з відомих на території України творів мистецтва є зображення на кістках тварин, які залишені неандертальцями.

На стоянці періоду пізнього палеоліту в Мізині на Десні відкрито залишки споруди для здійснення культових обрядів. Там вчені знайшли навіть примітивні музичні інструменти: флейти з кісток оленя, як ударні застосовувалися черепи та лопатки мамонтів.

Для культових церемоній люди використовували природні об'єкти. На схилі правого берега Дністра поблизу с.Баламутівка Чернівецької області виявлено печеру, на стінах якої нанесено сажею зображення тварин і людей. Поблизу с.Терпіння на Запоріжжі знаходиться Кам'я­на Могила — великий піщаний горб, завалений кам'яними брилами, в печерах під якими відкрито понад тисячу зображень різних епох (від пізнього палеоліту до бронзового віку).

Досліджені вченими поховання доби мезоліту свідчать про віру людей в повернення душ померлих. Обряд посипання покійників при­родною червоною фарбою (вохрою) мав символізувати очисний вогонь або кров.

Запитання та завдання: 1. Як жили найдавніші люди? 2. Що ви знаєте про неандертальців? 3. Розкажіть про племена мисливців періоду пізнього палеоліту — мезоліту? 4. Що ви знаєте про первісні релігійні уявлення і мистецтво? 5. Знайдіть на карті (С.13) пам'ятки палеоліту і мезоліту.

§2. ВИНИКНЕННЯ ЗЕМЛЕРОБСТВА Й СКОТАРСТВА

1. ДОСЯГНЕННЯ ЛЮДЕЙ В ДОБУ НЕОЛІТУ

8 тисяч років тому племена, які населяли територію Украї­ни, вступили в новий кам'яний вік (неоліт). Цю епоху, коли відбувся перехід від привласнюючого господарства до відтворюючого, називають "неолітичною революцією".

Малюнки давніх людей

На початку неоліту населення території України приручило бика і свиню. Вівця й коза з'явилися на наших теренах з півдня. Скотар­ство поступово перетворюється на основне заняття жителів Степу (дніпро-донецька культура та ін.). У Подніпров'ї ще довгий час основним заняттям залишалось рибальство і полювання.

Мешканці України вирощували городні культури: цибулю, часник і деякі інші. Але справжній переворот у житті осілих племен стався з освоєнням ними злакових культур, головні з яких — ячмінь та пшениця, проникли в Європу з Близького Сходу. Племена ранніх землеробів (дунайська та буго-дністровська культури) мешкали в південно-за­хідному регіоні України.

Величезним досягненням стало використання кераміки — виробів з природної глини, що обпалювалися, набуваючи при цьому необхідної міцності. Значно вдосконалювалися кам'яні знаряддя праці. Для спорудження будинків, огорож, виготовлення човнів широко застосовувало­ся дерево. З'явилися примітивні вироби прядіння і ткацтва.

2. ЕНЕОЛІТ. ПРАБАТЬКІВЩИНА ТРИПІЛЬЦІВ, ЇХ РОЗСЕЛЕННЯ

Археологічні рештки давніх людей

В кінці V_на початку IV тис. до н.е. племена, що населяли Україну, почали використовувати мідь — наступив енеоліт. Ця доба на території України представлена, передовсім, трипільською культу­рою (названа за першим поселенням, відкритим у 1893 р. видатним археологом Вікентієм Хвойкою біля с.Трипілля на Київщині). З того часу на території України виявлено понад 1000 її поселень.

Центр формування трипільської культури знаходився у Подунав'ї та в межиріччі Дунаю і Дністра. Антропологами встановлено, що засновники цієї культури ззовні були схожими на сучасних вірмен. Із збільшенням населення трипільці освоїли Нижнє Подунав'я, Подністров'я, Побужжя й частково Середнє Подніпров'я. У складанні трипільської культури на території України взяли участь і місцеві племена. Вчені підрахували, що на території поширення трипільської культури могло проживати до 2 мільйонів людей.

Поблизу сіл Майданецьке, Доброводи і Тальянки під Уманню на Черкащині вченими виявлено скупчення тисяч глиняних площадок — "слідів" будинків. В різний час тут існували величезні трипільські поселення з населенням не менше 15-20 тисяч жителів в кожному. Допускають, що тут міг знаходитися центр трипільських племен.

Ранні трипільські поселення нараховували по кілька десятків жител і господарських споруд, які розміщувалися кількома рядами або колами на зручних для оборони місцях. В центральній частині поселень розташовувалися великі громадські будинки і вільні площі, які могли використовуватися для загону худоби чи народних зібрань.

3. СПОСІБ ЖИТТЯ, ЗАНЯТТЯ ТРИПІЛЬЦІВ

Суспільство трипільців базувалося на патріархально-родових відносинах. На чолі роду стояв старійшина. Родові общини складали плем'я. Висловлюються гіпотези, що об'єднання всіх або більшості трипільських племен — одна з найдавніших держав у світі.

Побут трипільців

Трипільська культура в період її піднесення носила яскраво виявлений хліборобський характер: вирощувалася пшениця кількох сортів, ячмінь, просо, жито, а також бобові, коноплі та інші культури.

Трипільці займалися садівництвом (абрикоси, сливи, виноград), збирали дикоростучі плоди (кизил, грушки, яблука, вишні). Розвивалося приселищне скотарство (вирощували велику рогату худобу і свиней). У Причорномор'ї роль скотарства поступово настільки зросла, що воно стало головною галуззю господарства. Заради м'яса полювали на благо­родних оленів, косуль і кабанів, а у Подніпров'ї — ще й на лосів. На Дністрі та його притоках ловили сомів.

Спочатку трипільці будували напівземлянки. Пізніше з'явилися наземні житла площею до 150 квадратних метрів. Споруджувалися дво- і триповерхові будівлі. Головним будівельним матеріалом служила глина, хоча каркас житла був дерев'яним.

Спочатку використовувалася незначна кількість виробів з міді (шила, рибальські гачки, примітивні прикраси). Пізніше асортимент виробів значно збільшився, навіть з'явилася металева зброя.

Високого рівня у трипільців досягло виготовлення глиняного посуду. Існували спеціальні майстерні, в яких працювали майстри-гончарі. Виготовлявся найрізноманітніший посуд: кухонний, столовий, а також великі (висотою до 1 метра) посудини для зберігання зерна та інших продуктів. Посуд був розписаний кольоровим орнаментом.

4. ЗЕМЛЕРОБИ ТА СКОТАРІ ДОБИ БРОНЗИ

Трипільське знаряддя праці та посуд

В Степу України ще в енеоліті вперше у світі почали вико­ристовувати коня для верхової їзди. ВIII тис. до н.е. конярство розвину­лось як основна галузь скотарського господарства. Завдяки коневі частина племен, яка до того мешкала на Півдні України, за доби бронзи завоювала Індію (арії) або брала участь у навалі "народів моря" на країни Середземномор'я.

Найважливішими пам'ятками, що свідчать про життя племен скотарів у степах України є кургани, де поховані вожді та знатні люди. Спочатку облаштовували місце для поховання (яму, катакомбу, дерев'яний зруб тощо), а потім вже насипався курган. Покійника супроводжували необхідні у мандрівці в "потойбічний світ" речі (наприклад, колісниця, кам'яна булава), інколи — жінка та раби.

Пам'ятки землеробів

В археологічних культурах Лісостепу знайшли своє продовження традиції трипільців. Антропологи вважають, що внаслідок змішуван­ня трипільців з північними європейцями (для яких характерні висо­кий зріст, масивний скелет, світлий колір шкіри і довга голова) склався український фізичний тип населення.

Ряд археологічних культур (шнурової кераміки, комарівська, білогрудівська) у добу бронзи в Лісостепу, як вважають вчені, належать предкам сучасних слов'янських народів — праслов'янам. Поселення праслов'ян найчастіше розташовувалися на підвищених берегах річок і озер. Основним видом діяльності було землеробство, скотарство мало приселищний характер (велика рогата худоба і свиней).

Запитання та завдання: 1. Що таке "неолітична революція"? 2. На якій території сформувалася трипільська культура? 3. Опишіть спосіб життя трипільців? 4. Які племена мешкали у Степу і Лісостепу в бронзовому віці?

§3. НАЙДАВНІШІ ПЛЕМІННІ СОЮЗИ І РАБОВЛАСНИЦЬКІ ДЕРЖАВИ

1. КІММЕРІЙЦІ

Територія України в кам'яному віці

Найдавнішим народом на території України, ім'я якого нам відоме за писемними джерелами, є кіммерійці. В поемі "Одіссея", скла­деній найвідомішим поетом Давньої Греції Гомером, сказано, що місто і царство кіммерійців "хмарами вкутані вічно й туманами".

Панування кочових племен кіммерійців у Степу тривало в кінці II тис. до н.е. — VII ст. до н.е. Вчені вважають, що, найімовірніше вони належали до іранської мовної групи.

З території України, як свідчать грецькі та східні автори, кімме­рійці здійснювали походи до Малої Азії. Коли кіммерійців витіснили з Північного Причорномор'я племена скіфів, вони вирушили східним берегом Чорного моря в Малу Азію. Але у першій половині 40-х років VII ст. до н.е. скіфи, які також потрапили до Малої Азії, розбили кіммерійців. Кіммерійці осіли поблизу міста Сінопа, а відтак зовсім зникли з історичної сцени.

Серед пам'яток кіммерійців на території України переважають впускні поховання у насипах курганів доби бронзи. Вони супроводжу­ються зброєю та деталями кінської збруї.

В кіммерійський період землеробські племена Лісостепу досягли значного рівня господарського та культурного розвитку. За місцезнаход­женням одного з їхніх городищ, яке знаходиться в Чорному Лісі (Кіро­воградська область) створена цими племенами культура дістала назву чорноліської.

2. СКІФИ

Кімерійці

Відомо, що переслідуючи кіммерійців, скіфи потрапили на північ сучасного Ірану і встановили тут своє панування, що тривало 28 років. Вони нападали навіть на Палестину. Цар Мідії одного разу запросив вождів скіфів на бенкет, під час якого їх вбили.

Повернувшись із Передньої Азії, скіфи деякий час жили на Пів­нічному Кавказі, а пізніше переселилися на територію України. Давньогрецький історик Геродот писав, що Скіфія — це чотирикутник, один бік якого простягся на 20 днів шляху вздовж Чорного моря від Істру (Дунай) до Танаїсу (Дон). На таку ж саму відстань (20 днів шляху) розкинулася Скіфія вглиб суші.

Геродот назвав багато племен, які мешкали в Скіфії. Але справжніми скіфами були лише царські скіфи і скіфи-кочівники, які жили у степах Подніпров'я і в Приазов'ї. Калліпідів, які мешкали в степах між Дністром і Дніпром, Геродот називав напівеллінами (тобто напів-греками).

Територію Лісостепу від Дністра до Дніпра займали праслов'янські племена, Геродот називав їх скіфами-орачами. На Лівобережі жили споріднені з ними скіфи-землероби.

На Лівобережжі в землі будинків, які мабуть належали до східних І балтійських племен) існувало місто кгелон.

Скіфські воїни

Біля 515 p. до н.е. в Північне Причорномор'я вдерлися полчища перського царя Дарія І. Армія персів два місяці марно намагалася нав'язати скіфам вирішальну битву. Скіфські вершники несподівано з'являлися, обстрілювали ворога зі стріл і знову зникали в степу. Дарій, залишивши у таборі розпалені вогнища, кинувши обоз і поранених, вночі відірвався від скіфів і повернувся до Дунаю.

У середині IV ст. до н.е. за царя Атея у скіфів утворилася центра­лізована держава. В союзі з македонським царем Філіппом скіфи роз­громили Фракію. Проте пізніше у війні з колишнім союзником Атей зазнав поразки й загинув.

Кургани скіфських царів та знаті є найбільш дослідженими па­м'ятками Скіфії. їх часто називають "царськими". Це велетенські спо­руди діаметром понад 100 метрів, які сягали колись висоти до 20 і більше метрів. Археологами досліджено багато курганів. Серед них найбільш відомі такі: Солоха (поблизу с.Велика Знам'янка Запорізької області), Товста Могила і Чортомлик (під Нікополем на Дніпропетров­щині), Куль-Оба (в околицях Керчі). Досліджені кургани дали неоціненний матеріал до історії скіфів. В курганах виявлено численні високо­художні вироби ювелірів: вази та чаші зі сплаву золота і срібла, кош­товну зброю, золоті нашивні бляшки для одягу й головних уборів, дорогий чорнолаковий керамічний посуд, амфори для зберігання вина й оливи.

Багато предметів, що знайдено в курганах, сьогодні є всесвітньовідомими: золотий гребінь, на спинці якого зображено бій між вершником і двома пішими воїнами (курган Солоха); вази з Чортомлика, Куль-Оби, Гайманової Могили; нагрудна золота прикраса — пектораль — з Товстої Могили та багато інших.

Прикраси з скіфських курганів

3. САРМАТИ

Геродот розказав скіфську легенду про походження племені савроматів від шлюбів амазонок і скіфів (назва походить від іранських слів, що означають "оперезаний мечем"). У IV ст. до н.е. в межиріччі Дніпра та Дону вперше з'явилися сармати (так тепер грецькі автори у своїх творах стали називати савроматів). В III ст. до н.е. вони витіс­нили зі Степу скіфів, відкинувши тих у Крим і за Дунай.

Городища пізніх скіфів ще деякий час існували на Нижньому Дніпрі. У степовій частині і передгір'ях Кримського півострова утворилася держава (вчені називають її Малою Скіфією). У другій половині III ст. сармати знищили столицю Малої Скіфії — Неаполь Скіфський.

Сарматські вершники у залізних панцирах з піками та довгими мечами атакували ворога зімкнутим клином. Вони розтинали ворожі лави надвоє, а потім довершували їхній розгром. Сармати перемагали не лише скіфів або фракійців, але й регулярні римські війська.

У сарматському суспільстві велику роль відігравали жінки. Один грецький історик розповів про царицю Амагу, яка незалежно від свого чоловіка-п'яниці здійснила похід проти скіфів і визволила від їхньої облоги грецьке місто Херсонес.

Сармати вели кочове господарство, долаючи зі стадами коней та овець досить великі відстані. Майже єдиними відомими археологам пам'ятками сарматів у Північному Причорномор'ї є кургани. Жіночі й чоловічі поховання часто супроводжувалися майже одним і тим са­мим інвентарем, в тому числі і зброєю.

Запитання та завдання: 1. Що вам відомо про кіммерійців? 2. Розкажіть про основні віхи історії скіфів та риси їхньої культури. 3. Що відомо про племена сарматів?

§4. АНТИЧНІ МІСТА-КОЛОНІЇ В ПІВНІЧНОМУ ПРИЧОРНОМОР'Ї

1. ГРЕЦЬКА КОЛОНІЗАЦІЯ. НАЙДАВНІШІ КОЛОНІЇ

Сарматка

Грецькі мореплавці на Чорному морі, яке вони назвали "Не­гостинним морем" (Понт Авксинський), з'явилися в II тис. до н.е. Коли греки освоїли південні і західні береги моря, його стали називати "Гостинне море" (Понт Евксинський).

До заснування нових колоній греків спонукали різні обставини: нестача землі в Греції, боротьба демосу і аристократії, торгові інтереси. Колонізація відбувалася в умовах інтенсивного зростання грецьких міст-держав, розвитку сільського господарства, різних ремесел і торгівлі. Новозасновані колонії мали той самий політичний устрій, що й інші грецькі міста — рабовласницьку демократію.

В VIII-VII ст. до н.е. з'являються перші колонії греків у Північно­му Причорномор'ї. Основними районами колонізації були: територія по обидва боки Боспору Кіммерійського (Керченської протоки), Захід­ний Крим, райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів.

На правому березі Бузького лиману в середині VI ст. до н.е. виникла Ольвія (грецькою мовою — "щаслива"). В період найбільшого піднесен­ня Ольвії населення міста сягало 20 тисяч мешканців. До Ольвійської держави входило ще близько 200 сільських поселень. З ІІ-го ст. до н.е. Ольвія майже весь час перебуває в залежності від інших держав.

Херсонес (грецькою мовою — "півострів") засновано в кінці V ст. до н.е. Населення міста складало близько 15 тисяч жителів. Воно було

обнесено міцним му­ром висотою до 10 метрів, який частково зберігся.

До Херсонеської держави входили: місто Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії), за­снована Херсонесом колонія "Прекрасна Гавань" і сільські поселення в південно-західному Криму.

Ворота Херсонесу

Наймогутнішою державою серед грецьких колоній у Північно­му Причорномор'ї було Боспорське царство, яке виникло на початку V ст. до н.е., коли об'єдналися грецькі міста на Керченському і Таман-ському півостровах. Грецькі міста зберігали самостійність при вирішенні внутрішніх справ. Формально боспорські царі вважалися лише архон­тами Пантікапея і союзних йому міст, царями ж були по відношенню до підкорених місцевих племен.

Через деякий час владу захопив Спарток (можливо, вихідець із Фракії) і заснував династію, що правила Боспором понад три століття.

Близько 115 р. до н.е., коли загострилися відносини з сусідніми племенами, а також між рабами і рабовласниками, боспорський цар передав владу цареві південнопричорноморської держави Понтїї Мітрі-дату. В 107 р. до н.е. на Боспорі вибухнуло повстання під проводом скіфа Савмака.

Період війн понтійського царя Мітрідата проти Риму став пере­ломним для більшості грецьких міст, які поступово втратили політичну незалежність. В 63 р. до н.е. боспорці повстали проти Мітрідата на чолі з його сином Фарнаком. Мітрідат зачинився на акрополі Пантікапея і попросив заколоти себе мечем. Фарнак, залучившись підтримкою Риму, став царем Боспору. ,

За імператора Траяна (98-117 pp. н.е.) римські гарнізони з'явилися в Тірі, Ольвії, Херсонесі. Херсонес був головною базою римлян в Пів­нічному Причорномор'ї.

Римська імперія, яка напружувала всі сили для оборони своїх кордонів на Дунаї, близько 248 р. вивела свої війська з Ольвії, а дещо пізніше і з Тіри. Згодом ці міста стали лег­кою здобиччю для сусідніх племен.

Боспорські воїни

Кожне значне місто мало укріплену частину — акрополь. В містах вирізнялися спеціалізовані портові, торгівельні та адмініст­ративні квартали. Ремісники переважно оселялися на околицях міст.

Міста були оточені сільськими поселеннями, що складали так звану хору ("земля, область"). Основою сільського господарства було виро­щування зернових культур (ячмінь, просо, пшениця, жито, гречка). Значну кількість зерна вивозили з Боспору до Греції. Поступово важливе місце зайняло виноградарство. Продавали вино скіфам і сарматам. Дещо менше вирощували садових і городніх культур (яблуні, груші, мигдаль, грецький горіх, огірки, кавуни, дині). Греки утримували биків, буйво­лів, коней, кіз, овець, свиней, ослів, верблюдів, курей, качок, гусей. Важливе місце належало рибному промислу.

Серед ремесел найбільш масовим було керамічне виробництво. Основними видами кераміки були піфоси, амфори, кухонні каструлі, сковороди, тарелі, глеки, миски, чашки. Храми й вівтарі прикрашалися теракотовими статуетками (виробами з кольорової пористої глини), які зображували персонажів античної міфології, різних тварин і птахів.

Велика увага приділялася розвиткові фізичної культури. В Ольвії, Херсонесі, Пантікапеї для занять існували спеціальні приміщення — гімнасії. Влаштовувалися змагання з п'ятиборства, бігу, стрільби з лука та інших видів спорту. Про поширення медичних знань свідчать знахідки бронзових і кістяних інструментів (хірургічні ножі, пінцети, голки). В Ольвії відкрито залишки аптеки. В місцях поширення ліку­вальних грязей влаштовувалися святилища богів. У маленькому місті Парасін (знаходилося на березі Сакського озера на заході Криму) за допомогою грязей лікували різні рани.

§5. СЛОВ'ЯНИ НА ПОЧАТКУ НАШОЇ ЕРИ

1. РОЗСЕЛЕННЯ СЛОВ'ЯН

олівійський будинок

Слов'янські племена у Середньому Подніпров'ї на початку нашої ери витворили пам'ятки зарубинецької культури. Під тиском сарматів зарубинецьке населення переселяється у Верхнє Подніпров'я і Подесення, в Південне Побужжя, а окремі групи просунулися ще далі на захід і південний захід. Частина слов'ян, яка залишилася у Середньому Подніпров'ї, стала творцем київської культури.

На територію Західної України на початку нашої ери проникали слов'янські племена з території сучасної Польщі. У Середньому По­дністров'ї слов'яни межували з фракійськими племенами. В межиріччі Західного Бугу, Дністра і Південного Бугу виникла нова спільнота, яка залишила пам'ятки черняхівської культури (існувала в II-V ст.).

Черняхівську культуру творили різні племена, що проживали на території України. Під впливом Риму вдосконалювалася землеробська техніка, ремесла, торгівля, використовувалася римська монета. Зглад­жувалися відмінності між різними племенами. Встановлено, наприклад, що сарматам належить частина ґрунтових поховань черняхівської культури в степовій зоні. Але основним носієм черняхівської культури в Лісостепу були слов'яни.

Римляни називали слов'ян трьома назвами: венеди, анти, склавини. Племена антів і склавинів (останні називались також слов'янами) жили на території України, а венедами ще довго називали племена, котрі мешкали на узбережжі Балтійського моря.

В середині II ст. германські племена готів, які жили на пів­дні сучасної Швеції, що в їхніх легендах названий "островом Скандза", покинули свою батьківщину і оселилися на південному березі Балтій­ського моря поблизу гирла Вісли. Звідси готи та інші германські племена (серед них пізніше найвідомішими стали вандали, які пограбували Рим) почали переселення в південному та південно-східному напрямках.

В готських легендах йдеться про те, як готи, подолавши багнисті землі, де загинуло багато людей, потрапили до багатої на ріки чудової країни, що називалася Оіюм. Але з ними вступили в боротьбу місцеві жителі (слов'янські племена), тому готам довелося продовжити мандрів­ку до берегів Чорного моря.

На початку III ст. готи з'явилися на римському кордоні, де вони очолили коаліцію з різних племен, що розпочала війни проти Риму.

Готи поділялися на дві групи. На північ від Дунаю жили д   вестготи. На схід від Дністра — остготи.

На початку IV ст. остготи створили союз племен, який очолив їхній король Германаріх. Готські легенди зараховують до складу "держави Германаріха" десятки племен, що мешкали між Балтійським і Чорним морями. Зі скандинавських саг (пісень) відома назва столиці цієї держави, яка знахо­дилася над Дніпром — "Дніпрове місто".

3. ВЕЛИКЕ ПЕРЕСЕЛЕННЯ НАРОДІВ

Готські воїни

У кінці II ст. на території Волзько-Уральського межиріччя з'явилися вихідці з території сучасної Монголії, що відомі римським авторам під назвою гуни. Вони підкорили місцеві племена угрів і надовго включили їх до складу свого об'єднання (нащадками угрів є сучасні угорці, які називають свою країну "Хунгарія", тобто "країна гунів").

У 360-370 pp. гуни розгромили державне об'єднання пізньосарматського племені аланів. Потім вони зруйнували грецькі міста на Боспорі. Гуни привели в рух масу різних племен. Почалося так зване Велике переселення народів.

За легендою, близько 375 р. група гунів-мисливців погналася услід за оленем і так знайшла брід через Керченську протоку. Цим шляхом рушила армія гунів, яка вдарила в спину війську готів, котре чекало ворога біля Дону та вщент розгромила його. Король Германаріх, якому нібито було в цей час 110 років, кинувся на меч і помер. Після битви гуни вчинили страшний погром, знищивши багато тисяч готів, в тому числі жінок і дітей.

200 тисяч вестготів, рятуючись від гунів, з дозволу римлян пере­йшли через Дунай на територію Римської імперії. За ними пішла час­тина остготів, інші ж визнали зверхність гунів і навіть зберегли власного короля. Через деякий час остготський король Вінітарій спробував зміц­нити свою владу і напав на антів. Готи схопили вождя антів Вуса та розіп'яли його на хресті разом із 70 старійшинами. Оскільки анти були союзниками гунів, останні покарали Вінітарія.

Близько 400 р. гуни переселилися на територію Середнього Подунав'я. Півстоліття вони здійснювали спустошливі напади на країни Західної Європи. Але після смерті в 453 р. найвідомішого вождя гунів Аттіли їх держава занепадає.

Запитання та завдання: 1. Що ви знаєте про розселення слов'янських племен на території України в I-V ст. н.е.? 2. Що вам відомо про перебування на території України племен готів? 3. Розкажіть про гунську навалу та її наслідки.

Гунська діадема. Керч.

ЗНАЧЕННЯ ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Вчені вважають, що український народ є спадкоємцем усіх племен і народів, які мешкали на території України з глибокої давнини, хоча, на перший погляд, між українцями і багатьма давніми племенами немає расової, мовної, культурної чи релігійної спорідненості.

Населення території України було тісно пов'язане з Середзем­номор'ям та іншими регіонами Європи і Азії. Давня історія дає багато прикладів зв'язків і взаємних впливів різних племен і народів. Держави Стародавнього Сходу, грецькі міста в Північному Причорномор'ї, державні об'єднання кіммерійців, скіфів та інших племен мали безпосередній політичний і культурний вплив на населення лісостепової смуги між Дністром і Дніпром. Саме тут, на цій території, відбувався тривалий процес історичного розвитку, який завершився формуванням українського народу.

Знання давньої історії України дозволяє краще зрозуміти традиції способу життя, матеріального виробництва, мислення, культури українського народу, витоки яких сягають глибини віків.

Запитання та завдання: 1. Намалюйте "лінію часу", яка зображена на С.2 і заповніть її. 2. Які найважливіші події давньої історії України? 3. Що нам дає вивчення давньої історії України?