Таємна січ -  Кампот
  Головна сторінка
Цікава Україна
Праці істориків
Усі розділи
Новини
Пошук
Словники
Книги
Автори
Допомога
Завантаження
Про проект
Контакти
 
   

В розділі періоди:
 

Реклама в розділі
Реклама в розділі періоди
 
  Нове:

Нариси воєнно-політичної історії України

Буквар Івана Федоровича

Атлантида в Криму!

Вовчухівська операція УГА

Чи був Мазепа зрадником?

 
  Цікаво:
А чи знаєш ти, що Характерники живуть серед звиайних українців...
читати далі..
 

Реклама
 
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ / Праці істориків / Історія Укр. - Трубчанінов С.В., Винокур І.С.

КИЇВСЬКА РУСЬ

 

§6. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В ДОДЕРЖАВШІЙ ПЕРІОД

1. АНТИ. ЗАСНУВАННЯ КИЄВА

Через деякий час після важкої поразки, якої завдали в кінці

IV ст. антам готи, вони знову стали відігравати відчутну роль у між­народних відносинах. Слов'янські об'єднання антів і склавинів з кінця

V ст. почали здійснювати походи за Дунай на територію Візантії.

З розповіді про заснування Києва (вміщено в літописі "Повість минулих літ") випливає, що виникнення міста пов'язано з діяльністю князя Кия. Візантійський імператор запросив його на військову службу, на дунайському кордоні Кий збудував укріплення ("Києвець"), але згодом залишив його і повернувся на Дніпро.

Вчені вважають, що князь Кий жив наприкінці V — у першій половині VI ст. Спочатку його резиденцією була Замкова гора на березі струмка Киянки біля Подолу, а згодом він спорудив фортецю на високому березі Дніпра на Старокиївській горі. Тут відкрито рештки

напівземлянок з типовою слов'янською керамікою V-VI ст.

В середині VI ст. кочова орда аварів, що раніше мешкала над Аральським морем, з'явилася у Північному Причорномор'ї. В 60-х роках VI ст. авари оселилися в Середньому Подунав'ї, створивши державу — Аварський каганат. Становище антів настільки усклад­нилося, що вони припинили напади на Візантію та стали її союзниками.

У 602 р. аварський каган зве­лів своєму воєначальнику знищити плем'я антів. Після цього повідом­лення візантійського історика пись­мових свідчень про антів більше не­має. Проте анти не зникли безслід­но. Саме їх великий український іс­торик М.Грушевський вважав пред­ками нашого народу.

 
  Воїн Ант  
 
Воїн Ант

2. ОБ'ЄДНАННЯ ДУЛІБІВ. СОЮЗИ ПЛЕМЕН VIII-IX ст.

У київському літописі, який складено у ХП ст., розповідається про те, як обри (авари) підкорили слов'янське плем'я дулібів. Вчені вважають, що дулібське об'єднання могло займати велику територію: Волинь, Прикарпаття, землі по інший бік Карпат (плем'я дулібів у VIII-IX ст. відоме на заході Чехії).

Обри люто знущалися над підвладним населенням. Літописець писав, що авари запрягали у вози дулібських жінок і їздили на них.

Але згодом Аварський каганат був розгромлений, а слов'яни відновили свою незалежність. Літописець записав: "були сі обри тілом великі, а розумом горді, і погубив їх бог: померли всі, і не зісталось ні одного, так що виникло прислів'я: "загинули, як обри".

З київського літопису XII ст. відомі назви союзів племен у східних слов'ян, які існували у VIII-IX ст. напередодні утворення Київської держави.

На півночі, у лісовій смузі Східної Європи (ці землі зараз входять до складу Росії та Білорусії) проживали такі племена: словени, кривичі, радимичі, дреговичі, вятичі.

На території України в Середньому Подніпров'ї мешкали поляни, по Дніпру південніше Києва — уличі. На захід від полян — древляни, за древлянами — дуліби, бужани і волиняни (свідчення літопису досить приблизні, проте вчені допускають, що дуліби могли мешкати у Серед­ньому Подністров'ї, бужани — у Середньому Побужжі, а волиняни — над Західним Бугом).

У Прикарпатті жили хорвати. Звідси, із згадуваної візантійськими авторами Білої Хорватії, вийшли ті слов'янські племена, що заселили західну частину Балканського півострова. В Подністров'ї мешкали тиверці, на Дніпровському Лівобережжі — сіверяни.

 
  Знущання над дулібійськими жінками  
 
Знущання над дулібійськими жінками

3. РОЗВИТОК ГОСПОДАРСТВА

Між східнослов'янськими племенами поступово стиралися від­мінності у матеріальній і духовній культурі. Особливо це стосувалося Правобережжя Дніпра. Пам'ятки Правобережжя VIII-IX ст. об'єднують в одну археологічну культуру (Луки-Райківецької). Окремі поселення і могильники цієї культури виявлено на території Румунії та Болгарії.

Провідною галуззю у східних слов'ян було землеробство. В VII-VIII ст. впроваджується рало з широким наральником і череслом, завдяки чому поглиблюється оранка. Існували різні системи земле­робства: в Лісостепу застосовувалася перелогова (коли врожайність землі падала, її закидали та розорювали цілину) та парова (орні землі ділилися на дві чи три ділянки, одна з яких оброблялася, а виснажена ділянка залишалася відпочивати на кілька років).

На пасовищах і в лісах випасалися корови, свині, кози й вівці. Землеробство забезпечувало тварин кормами на зиму. Заради м'яса полювали на кабана, оленя, лося, зубра; заради хутра та внутрощів, з яких робилися лікарські препарати — на ведмедя, бобра, куницю, білку. Ловили сомів, щук, судаків та іншу рибу. В їжу і для виготов­лення напоїв широко використовувався мед диких бджіл.

Розвивалися різноманітні ремесла. Найбільшої вправності досягли металурги, ковалі, ювеліри. Про розвиток торгівлі з Візантійською імперією та Арабським халіфатом свідчать знахідки окремих монет і монетних скарбів візантійського і східного походження.

 

Запитання та завдання: 1. Що вам відомо про антів та заснування Києва? 2. Розкажіть про дулібів і союзи східнослов'янських племен в VIII-IX ст. 3. Що відомо про господарство східних слов'ян?

§7. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ З ЦЕНТРОМ У КИЄВІ

1. УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

 
  Заняття полян  
 
Заняття полян

В кінці VIII — середині IX ст. сформувалися об'єднання схід­них слов'ян, що згадуються в арабських джерелах під назвами Куявія, Славія та Артанія. Куявія — це Київська держава, де правили нащадки Кия. Славія охоплювала північні племена, що мешкали навколо озера Ільмень. Артанія, напевно, існувала на сході слов'янського світу.

Середнє Подніпров'я, де протікає Рось та її притоки Роська, Роста­виця, Росава, стало осердям Київської держави. Допускають також, що русь — назва одного з племен полянського союзу. Пізніше назва Русь поширилася на всю територію держави, тому її ще називають Київська Русь, Давня Русь чи просто Русь.

В першій половині IX ст. до Київської держави були приєднані древляни і західна частина сіверян, потім — дреговичі. Київський князь Аскольд воював також з кривичами. Русь виходить і на міжнародну арену, стає гідним суперником Візантії.

Влітку 860 р. 200 руських лодій (човнів) несподівано напали на Царгород (так називали на Русі Константинополь). Русичі взяли місто в облогу. Візантійський імператор запропонував Аскольду укласти угоду, згідно з якою Візантія виплачувала київському князеві щоріч­ну данину, а він за це зобов'язувався надавати військову допомогу.

Однією з умов угоди було хрещення Аскольда. Для християнізації Русі Вселенський (константинопольський) патріарх Фотій надіслав до Києва священиків. Подальша доля Аскольда з писемних джерел невідома (аж до трагічних подій 882 p., коли його було вбито).

В літописах поряд з Аскольдом згадується князь Дір. Але про нього та час його правління майже нічого не відомо. Він міг бути родичем Аскольда.

2. ОБ'ЄДНАННЯ КИЄВА ТА НОВГОРОДА

 
  Збирання дані  
 
Збирання дані

Наприкінці VIII — X ст. жителі Скандинавії або як їх нази­вали в Європі — нормани, виявляли неабияку активність. Загони їхніх воїнів — вікінгів (руська назва — варяги) нападали на землі Франції, Німеччини, Англії, Ірландії, Іспанії, Італії.

Літописець розповідає, що близько 862 р. племена Славії запро­сили правити над собою трьох варягів-братів (Рюрик, Синеус і Тру-вор). Вчені встановили, що реальною особою був лише Рюрик.

Рюрик помер у Новгороді в 879 р. Його спадкоємцем став малоліт­ній син Ігор. До повноліття Ігоря правителем був родич Рюрика Олег. Вчені встановили, що ім'я Олег походить від скандинавського слова "хельга", котре означає "віщий".

У 882 р. Олег зібрав багато воїнів, з якими рушив в похід на південь. Під час походу по Дніпру було захоплено місто кривичів Смоленськ, а потім Любеч. За свідченням літописця, прибувши до Києва, Олег заховав більшу частину дружини, а решту видав за купців, які нібито пливли до Константинополя. Коли на берег прийшли князі Аскольд і Дір, вискочили з човнів воїни Олега і вбили їх.

Так були об'єднані в одну державу більш цивілізована христия­нська Русь та язичницький Новгород. Столицею став Київ. Літописець приписує Олегові такі слова, які той сказав про Київ: "Хай буде се мати городам руським".

Літописець, який творив у XII ст., вважав вбивство Аскольда і Діра законним, оскільки вони нібито були не князівського роду, а боярами Рюрика, що колись пішли в похід на Царгород. Вчені вста­новили, що вигадки літописця є спробою довести законність правління потомків Рюрика (Рюриковичів) у Києві.

 

3. ДЕРЖАВА ЗА ОЛЕГА ТА ІГОРЯ

 
  Лодії Олега  
 
Лодії Олега

В 883 р. Олег підкорив племена древлян, пізніше відбулися походи на сіверян і радимичів. Олег, за висловом літописця, "мав рать" з уличами і тиверцями, які не визнали владу Києва.

У 907 р. Олег здійснив похід на Константинополь. З Олегом пішли воїни підвладних племен, а також хорвати, дуліби і тиверці. 80-тисячне військо пливло на 2 тисячах човнів. Пограбувавши околиці Царгорода, Олег наказав поставити лодії на колеса, і коли подув попутний вітер, ті з'явилися під стінами міста з боку поля. Греки запросили миру. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя. Візантія сплатита по 12 гривень срібла на кожен човен, а також зобов'я­залася давати щорічну данину Києву та іншим великим містам.

У 911 р. Олег послав "мужів своїх" до Візантії, оскільки греки не дотримувалися умов попереднього договору. Було укладено нову угоду, яка чіткіше визначала русько-візантійські відносини. За легендою, Олег помер, коли його вкусила змія, що виповзла з черепа коня.

Ігор князював з 912 по 945 р. Відразу після смерті Олега Ігор переміг повсталих древлян. З роки йшла боротьба з уличами, поки вони переселилися в межиріччя Південного Бугу і Дністра. В 915 р. на кордонах Русі з'явилися кочівники печеніги та уклали з князем мирну угоду, але не дотримали її, тому через кілька років Ігор воював з ними.

Військова дружина Ігоря здійснила походи на Візантію (941 і 944 роки). Перший похід закінчився невдало. Князь найняв варягів і печенігів. Військо рушило морем і на конях вздовж берега. Проте до битви не дійшло. Візантійці вислали своїх послів, які запропонували сплатити данину, більшу ніж за Олега.

В 945 p., під час збирання данини, древляни розгромили дружину київського князя, а самого Ігоря вбили.

 

Запитання та завдання: 1. Що вам відомо про правління князя Аскольда?

2.Розкажіть про варягів і похід Олега на Київ. 3. Які події відбувалися в правління Олега? 4. З ким до­водилося во­ювати Ігорю?

 

§8. ЗМІЦНЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В СЕРЕДИНІ X ст.

1. РЕФОРМИ КНЯГИНІ ОЛЬГИ

 
  Похід Ігоря  
 
Похід Ігоря

Після смерті Ігоря його жінка Ольга залишилася з маленьким сином Святославом, якому було трохи більше десяти років. Про походження княгині розказують різне: одні кажуть, що вона із півночі Русі, інші доводять, що вона болгарка.

Літописець розповів про жорстоку помсту Ольги. Перше древлянське посольство, яке приїхало до Києва з пропозицією княгині вийти заміж за їхнього князя Мала, було закопане живцем. Наступне по­сольство древлян згоріло в мийні. Ще 5 тисяч древлян було перебито після тризни на місці вбивства Ігоря. Київські війська оточили древлянську столицю Іскоростень. Під час пожежі вигоріло все місто.

Ольга наклала тяжку данину на уцілівших жителів Іскоростеня: дві третини її мало йти на Київ, а третина — місту Вишгороду, яке належало Ользі. Княгиня зі своїм сином і військовою дружиною об'ї­хала Древлянську землю та встановила різні данини і повинності. Для упорядкування держави Ольга їздила до Новгорода, а також по Десні.

Скрізь княгиня встановлювала спеціальні пункти — погости, куди у певний час звозилася данина з підвладних племен. На погостах княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд. Навіть у часи літописця, який жив в кінці XI ст. — на початку XII ст., ще існували встановлені Ольгою погости.

За наказом Ольги було зроблено знаки на деревах, стовпах і каменях, що свідчили про княжу власність на землю та мисливські угіддя.

 
  Древляни на човні  
 
Древляни на човні

2. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ОЛЬГИ І СВЯТОСЛАВА

Княгиня Ольга проявила велику активність у зовнішній полі­тиці. На чолі великого посольства вона відвідала Константинополь. Було укладено угоду з Візантією, що зміцнила господарські та культурні зв'язки із цією могутньою державою.

Ольга прийняла християнство (при хрещенні отримала ім'я Олена), причому її хрещеним батьком був візантійський імператор. Княгиня сприяла поширенню християнства в Київській державі.

Посольство княгині відвідало у Німеччині двір імператора "Свя­щенної Римської імперії". Цими посольствами Ольга піднесла між­народний престиж Київської Русі.

Син Ігоря й Ольги Святослав (964-972) вирішив зняти загрозу Русі зі сходу. Спочатку він підкорив своїй владі східнослов'янське плем'я вятичів, що мешкало на річці Оці. Далі він рушив на Волгу, де розгромив хозарських союзників болгар і буртасів. Спустившись по Волзі, київська військова дружина завдала поразки військам Хозарського каганату. Святослав оволодів столицею Хозарії містом Ітіль.

Потім Святослав вирушив до Азовського моря, перемігши дорогою племена ясів (предки осетин) і касогів (предки адигейців і черкесів). Місто Тмутаракань на Таманському півострові стало центром найпівденніших земель Русі.

Після перемог Святослава Хозарський каганат припинив своє існування. Для стримування навал кочівників зі Сходу руський гарнізон було розміщено в хозарському місті-фортеці Саркел на Дону, яка відтоді почала називатися Білою Вежею.

В результаті походів Святослава кордони Київської держави розширилися до верхньої Волги на північному сході і Руського (Чорного) моря на півдні.

 

3. ВІЙНИ НА ДУНАЇ

 
  Переговори візантійського імператора  
 
Переговори візантійського імператора

 

У 968 р. на чолі 60-тисячного війська Святослав рушив у Болгарію. Він розгромив болгар і захопив 80 міст по Дунаю. Візантій­ський уряд був надзвичайно стурбований зміцненням позицій Русі, тому підбурив печенігів до нападу на Київ.

Святослав разом з військовою дружиною повернувся у При­дніпров'я й прогнав кочівників. Для зміцнення своєї влади Святослав посадив на київський стіл (престол), на час своїх походів, старшого сина Ярополка, древлянську землю віддав іншому синові — Олегові, а в Новгород послав Володимира.

В 969 р. Святослав повів свої війська на Константинополь. Назустріч вийшла велика армія візантійського імператора, тому Святослав відійшов у Болгарію.

Навесні 971 р. візантійці зібрали нові війська й пішли на русичів. Вони взяли в облогу загони Святослава в Доростолі. Відбулася велика битва, у якій загинуло 16 тисяч воїнів. Візантійський імператор прийняв пропозицію Святослава про укладення миру.

На зворотньому шляху, біля дніпровських порогів, весною 972 р. на князівську дружину несподівано напали печеніги. Святославав загинув. За переказами, печенізький хан наказав окувати череп князя золотом і зробити з нього чашу.

 

Запитання та завдання: 1. Розкажіть, як помстилася княгиня Ольга за вбивство свого чоловіка? 2. Що вам відомо про реформи княгині Ольги? 3. Розкажіть про зовнішньополітичну діяльність Ольги та Святослава. 4. Що ви знаєте про події дунайських воєн? Про які риси Святослава свідчить документ в кінці параграфу?

 

КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИСЕЦЬ ПРО КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА

З "ПОВІСТІ МИНУЛИХ ЛІТ" (XII ст.)

Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він збирати хоробрих воїв, бо й сам був хоробрий. Він ходив як барс, багато воєн чинив. Возів з собою він не возив, ні котла, м'яса не варив, але, тонко нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, він їв. Навіть шатра не мав, а попону слав і сідло клав у головах. Таки­ми ж і всі інші вої його були. І посилав він до інших земель послів, кажучи: "Хочу на вас іти".

 
  Руські мечі  
 
Руські мечі

 

§9. ВОЛОДИМИР ВЕЛИКИЙ

1. ПОЧАТОК ПРАВЛІННЯ ВОЛОДИМИРА

Через кілька років після смерті Святослава спалахнула міжусобна боротьба між його синами. Приводом до початку конфлікту стало вбивство князем Олегом київського боярина, котрий полював у древлянській землі. Підбурюваний своїми боярами, Ярополк в 977 р. повів своє військо в похід, щоб відібрати в Олега Древлянську волость. Дружина Олега зазнала поразки, а сам він при втечі загинув.

Володимир, коли дізнався про смерть Олега, був так наляканий цією звісткою, що втік у Швецію. Він повернувся із загоном варягів. Новгородці та варяги вирушили в похід на Київ. Володимир посватався до князівни Рогнеди, батько якої був варягом і володів містом Полоцьком. Коли ж йому відмовили, оскільки його матір — проста служниця, Володимир напав на місто, вбив батька і двох братів Рогнеди, а князів­ну силою взяв за жінку.

Загони Володимира оточили Київ, а пізніше місто-фортецю Родень (розташовувалася в гирлі Росі), де заховався Ярополк. Зраджений своїм найближчим оточенням, Ярополк загинув. Володимир почав правити у Києві (980-1015). Після перемоги Володимир не дав варягам грабувати Київ, а спровадив їх до Візантії.

Вже у 981 р. Володимир відвоював у Польщі міста Перемишль, Червен та деякі інші. Цього та наступного року двічі воював Володимир з племенами вятичів. Він поширив свою владу ще й на племена радимичів, які проживали на північ від Києва, та хорватів, що жили у Прикарпатті.

2. ВІЙНИ З КОЧІВНИКАМИ

 
  Закладання Білгорода  
 
Закладання Білгорода

Південним рубежам Русі загрожували племена кочівників печенігів, тому Володимир наказав збудувати міста-фортеці вздовж приток Дніпра південніше Києва. У ці фортеці було набрано загони дружинників з різних земель Русі. Між річкою Стугною і Києвом збудували велике місто Білгород, яке стало резервом для військових сил.

Літописець передав легенду про те, як на річці Трубіж у 993 р. зустрілися війська Володимира з печенігами. Печенізький хан запропонував провести поєдинок між богатирями. Довго не міг знайти Володимир богатиря, коли прийшов якийсь чоловік і розповів йому про свого наймолодшого сина, що залишився в Києві. Той одного разу як розгнівався, то роздер шкуру руками. Володимир закликав з Києва цього юнака, він переміг печеніжина, а на знак перемоги було засновано місто Переяслав.

Іншого разу печеніги обложили Білгород. Голод був у місті великий. Люди навіть вирішили здатися печенігам, але один старець дав мудру пораду. З усього міста зібрали по жмені вівса, пшениці чи на­віть висівок і зробили з них бовтанку на воді. Викопали два колодязі, в кожний з яких було вставлено дерев'яну діжку. В одну діжку влили бовтанку, а в іншу — розбавлений водою мед. Білгородці запросили до себе послів печенігів і сказали їм, що можуть оборонятися скільки завгодно, оскільки вони мають поживу із самої землі. Послам показали ці колодязі, з одного брали бовтанку і варили з неї кисіль, з іншого брали медовий напій (ситу). Білгородці їли самі та ще й послів пригощали. Набрали посли в корчаги бовтанки й сити та пішли до своїх вождів, ті ж, почувши про таке диво, зняли облогу з міста.

3. РЕФОРМИ ВОЛОДИМИРА

 
  Білгородці варять кисіль  
 
Білгородці варять кисіль

Володимир удосконалив державне управління, задля чого усунув від влади в окремих регіонах Русі місцеві князівські династії. Замість племінного він запровадив територіальний поділ держави. Своїх синів Володимир призначив посадниками у найбільші міста.

Князь запровадив державну символіку. Найдревніша з відомих вченим князівських емблем — зображення у вигляді літери "Ц" на печатці Святослава Ігоревича. Емблема Володимира дещо відрізняється від батькової. Цей символ часто називають "тризуб". Одні вчені кажуть, що тризуб є символом Трійці; інші твердять, що це родовий знак Рюриковичів, в якому дехто вбачає сокола, котрий падає на здобич. Археологи засвідчили зображення тризуба на дуже багатьох предметах: срібних монетах, будівельній цеглі з Десятинної церкви, металевих виробах і т.ін.

Київська Русь за князювання Володимира Святославича перетво­рилася на одну з наймогутніших держав Європи, з якою змушені були рахуватися її сусіди.

Слов'янські племена були язичницькими, вірили в багатьох богів. У кожного з племен були свої головні боги. Реорганізуючи управління Київською державою, щоб ще більше зміцнити свою владу, Володимир у 980 р. оголосив головним серед богів Перуна — бога грому й блискавки. Ідол Перуна в Києві був вирізаний з дерева, зі срібною головою і золотим вусом. Літописець назвав також інших язичницьких богів, ідоли яких поряд з Перуном були встановлені Володимиром в Києві на капищі, що було поза його двором — Хоре, Дажбог, Стрибог, Сімаргл, Мокош. Богам приносили жертви, в тому числі й людські.

4. ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА

 
  Хрещення Володимира  
 
Хрещення Володимира

Літописець розповідає, що до Києва приходили місіонери з багатьох країн. Посли Володимира теж побували в багатьох країнах і після свого повернення так описали церковне богослужіння у Царгороді: "напевно їхній бог перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях".

У 988 р. Володимир здійснив похід на Херсонес (або Корсунь, як його називали в руських літописах). За порадою грека Анастаса Володимир наказав перекопати підземний водопровід, яким надходила вода до міста. Херсонес капітулював. Володимир став вимагати у візантій­ських імператорів видати за нього заміж їхню сестру Анну. Імператори ж почали наполягати на хрещенні Володимира.

Єпископ херсонеський і прислані з Константинополя священики охрестили Володимира, він отримав при хрещенні ім'я Василь. Після свого хрещення Володимир у супроводі попів повернувся на Русь.

Володимир наказав порубати і спалити дерев'яні ідоли (Перуна прив'язали до хвоста коня і стягнули до Дніпра), а усім киянам під страхом смерті зійтися до Дніпра. Кияни увійшли до ріки, тримаючи на руках маленьких дітей, а попи чинили молитви. Пізніше почали здійснювати хрещення і в інших землях Русі.

Володимир поставив на чолі християнської церкви на Русі херсонесця Анастаса. У 996 р. завершено будівництво головного храму Русі — церкви Богородиці в Києві (більш поширена її назва — Десятинна, оскільки князь дав на її утримання десятину від своїх доходів).

Християнська церква відразу взялася за викорінення язичницьких звичаїв. Вона взяла під свій захист сім'ю, боролася проти звичаїв кри­вавої помсти. У віддалених від Києва місцевостях процес християнізації затягнувся.

Прийняття християнської віри вводило Київську Русь в коло найцивілізованіших держав того часу.

 

Запитання та завдання: 1. Що ви знаєте про початок правління Володимира? 2. Що розповідає літопис про боротьбу з печенігами за князювання Володи­мира? 3. Які головні реформи здійснював князь Володимир? 2. Коли і за яких обставин Володимир прийняв християнство? Як відбувалося хрещен­ня Русі?

§10. КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ПРАВЛІННЯ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

1. МІЖУСОБИЦЯ ПІСЛЯ СМЕРТІ ВОЛОДИМИРА

 
  срібна монета  
 
срібна монета

Незадовго до смерті Володимир наблизив до себе молодшого сина Бориса, який мав стати його спадкоємцем. Коли Володимир помер, Борис перебував у поході на печенігів, владу в Києві захопив Свято-полк Ярополкович (його матір Анну Володимир взяв заміж силою).

За свідченням літопису, Святополк наказав убити Бориса, який стояв табором на річці Альта. Пізніше було вбито Гліба, коли той виїхав з Мурома, щоб провідати хворого батька, відгукнувшись на підроблений від імені Володимира лист. Святослав, який правив у древлянській землі, втік до Угорщини, де й пропав без вісти.

Проти Святополка виступив Ярослав, підтриманий новгородцями та варягами. Святополк спирався на свого тестя — польського короля Болеслава та печенігів. Боротьба тривала кілька років, доки Ярослав у 1019 р. остаточно не зайняв київський князівський престол. Святополк утік на захід.

Кілька разів проти Ярослава виступав його брат Мстислав. Нарешті брати домовилися про спільне правління та поділили територію Київ­ської Русі на дві частини по Дніпру: на Правобережжі правив Ярослав, а на Лівобережжі, з центром у Чернігові, — Мстислав. Брати спільно здійснили похід на захід і відвоювали землі, які захопив польський король. Після смерті Мстислава Ярослав об'єднав під своєю владою обидві частини Русі.

2. НАПРЯМКИ ДІЯЛЬНОСТІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

 
  Битва Ярослава Мудрого із Святопоком  
 
Битва Ярослава Мудрого із Святопоком

Князювання Ярослава, якого в народі називали Мудрим, стало періодом найвищого розквіту Київської держави.

Ярослав відстоював руські землі від нападів південних кочівників. У 1036 р. його дружина розг­ромила під самими стінами Києва печенізьку орду. Похід проти Візантії, задуманий як демонстрація си­ли, провалився, проте незабаром з Візайтією на­лагодились дружні взаємини.

Головну увагу Ярослав зосередив на зміцненні держави. Він затратив величезні кошти на розбудову Києва, взявши за взірець столицю Візантії — Царгород. У Києві, як і в Царгороді, зводяться Золоті Ворота, величний Софійський собор та інші споруди нового розкішного центру ("Гора Ярослава"). Великий князь піклувався про розвиток освіти, науки, письменства, мистецтва. Сучасник Ярослава Мудрого німецький літописець назвав Київ окрасою Сходу й суперником Константинополя.

Шлюби єднали київський двір з наймогутнішими державами Європи. Князь був одружений з донькою шведського короля — Інгігердою. Одна сестра Ярослава вийшла заміж за польського короля, інша — за візантійського царевича. Ярослава називали "тестем Європи". Своїх дочок він видав за норвезького, французького та угорського коро­лів. Син Ізяслав одружився з сестрою польського короля Казимира, а Всеволод — з донькою візантійського імператора Костянтина Мономаха.

3. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ. "РУСЬКА ПРАВДА"

 
  Ярослав розбудовує Київ  
 
Ярослав розбудовує Київ

Біля 1039 р. у Києві було організовано митрополію, яку очолив надісланий грецький єпископ. Центром митрополії був Софійський собор, збудований на місці переможної битви з печенігами.

У 1051 р. за бажанням Ярослава собор руських єпископів обрав Київським митрополитом Іларіона, який був поборником незалежної від Константинополя церкви.

За князювання Ярослава Антоній заснував скит в печері, з якого виріс Києво-Печерський монастир. Цей монастир став виразником незалежної орієнтації Руської церкви, а також визначним центром літописання. Пізніше засновувалися подібні монастирі і в інших землях Київської держави (у Чернігові та ін.).

За Ярослава Мудрого створено перший кодекс права — "Руську Правду". В найдавніших списках "Руської Правди" знайшло своє відо­браження звичаєве право: за злочин проти будь-якої людини встанов­лювався однаковий штраф, діяв звичай кривавої помсти. Пізніше з'яви­лися нові норми права, властиві для феодального суспільства. Так, штрафи залежали від соціального стану потерпілих (за вбивство управи­теля маєтку феодала належало сплатити штраф у 80 гривень, а за вбивство смерда — тільки 5 гривень).

Ярослав Мудрий помер у 1054 р. на 76-му році життя.

 

Запитання та завдання: 1. Що ви знаєте про міжусобицю після смерті Володимира? 2. Які основні напрямки політики князя Ярослава Мудрого? 3. Що вам відомо про церковне життя на Русі за Ярослава Мудрого? 4. Як називався перший кодекс руського права?

 
  Іларіон  
 
Іларіон

 
  Ярослав Мудрий  
 
Ярослав Мудрий




§11. СОЦІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

1. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА СУСПІЛЬСТВА

Протягом Х-ХІ ст. в Київській державі сформувалися феодальні відносини. Великий князь київський за своїм положенням був рівним західноєвропейським королям, місцеві князі — герцогам і графам, бояри — баронам, князівські дружинники — рицарям.

Земля, що була головним джерелом добробуту людей, належала феодалам (князям та боярам). Селяни потрапляли у залежність до феодалів, оскільки користувалися їхньою землею.

Господарським і адміністративним центром князівського або боярського маєтку (вотчини) був феодальний двір. Феодалом призначався управитель вотчини — тіун.

Низовою ланкою управління була сільська община (громада). Смерди (селяни-общинники) складали найбільшу групу населення Київської держави. Ті смерди, які проживали на вотчинних землях, обслуговували господарство феодалів, сплачували оброк (давали частину врожаю, худоби, виробів домашнього ремесла).

Рядовичі і закупи були більш пригніченими. Рядовичами називали тих людей, які потрапляли в кабалу до феодала, оформлену рядом (спеціальною угодою). Якщо селянин брав позику (купу) його називали закупом.

Джерела згадують про холопів (рабів), яких можна було продавати, карати, навіть убивати. Рабів використовували на домашніх роботах у феодальному дворі.

Відносно вільними були міські ремісники і торговці, які становили найчисельніші верстви населен­ня міст.

2. РЕМЕСЛО І ТОРГІВЛЯ

 
  Стани Київсьї Русі  
 
Стани Київсьї Русі

В Київській державі значного розвитку набуло ремісниче виробництво (у містах, у феодальних замках і деяких селах). У міському ремеслі виділяють понад 60 основних спеціальностей. Поза містами розвивалися лише окремі види ремесел і домашніх промислів.

У курганах Києва, Чернігова та інших міст знайдено чимало цінної зброї, побутових речей, різноманітних прикрас з благородних і кольорових металів. Унікальними речами є срібні оправи двох турячих рогів з кургану Чорна Могила у Чернігові. Жіночі прикраси добре відомі зі скарбів, яких лише в Києві знайдено близько 60. У скарбах чимало браслетів, діадем, колтів (великі порожнисті золоті й срібні підвіски, які впліталися у волосся або чіплялися до головного убору).

Сформувалися регіональні ринки, в яких відбувався обмін між окремими галузями виробництва. У великих і малих містах, а також у деяких селах існували спеціальні місця для ведення торгівлі — торги.

Через Русь пролягали важливі шляхи міжнародної торгівлі, які з'єднували країни Західної і Центральної Європи з Візантією, Закав­каззям та Середньою Азією. Головний шлях, що проходив територією України — шлях "із грек у Варяги, і з Варяг у греки" Дніпром та іншими річками, який сполучав Чорне і Балтійське моря.

Важливими товарами, що вивозили з Русі, були хутра, мед, віск, шкіри, худоба, вироби київських ремісників (мечі, кольчуги та ін.).

В грошовому обігу на Русі ходили арабські, візантійські і захід­ноєвропейські монети, монети місцевого карбування, цінні шкурки звірів, гривні (срібні зливки, вага яких коливалася від 95 до 197 грам). Всі ці грошові знаки складали певну грошову систему.

 
   
  Київська гривня та коштовності
Київська гривня та коштовності

 
  Формування території Київської Русі  
  мапа - Формування території Київської Русі
Формування території Київської Русі

 
  Східна Європа в середині 13 століття  
 
Східна Європа в середині 13 століття

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Функцією сільської общини був періодичний переділ орних і сінокісних земель між домогосподарствами — членами общини. Згодом орна земля і сіножаті перейшли в постійне користування окремих сімей. Але община продовжувала контролювати порядок землекористування, в її власності перебували ліси, болота, річки, озера, мисливські та рибальські угіддя. Через сільського старосту община підтримувала зв'язок з феодалом-вотчинником.

На багатьох поселеннях і городищах археологи знаходять зерна проса, пшениці, жита, гречки, вівса, а також спеціальні господарські ями для їх зберігання.

Плуг, рало, соха і борона були основними землеробськими знаряд­дями, їх використовували за допомогою тяглової сили худоби — коней і волів. Рало і плуг були також господарськими одиницями, на які накладалася данина, хоча її звичайно стягували хутром або грошима.

На Русі знали різні системи землеробства — вирубну, перелогову та парову. Панівною в лісостепових районах була парова система з трипільною сівозміною (трипілля).

До складу домашнього стада входили: велика рогата худоба, коні, вівці, свині. Важливу роль відігравали мисливство, рибальство, бор­ництво.

Господарство на Русі досягло значного рівня, в той же час воно в основному залишалось натуральним, що було характерно для ранньо­феодальних держав.

 


Запитання та завдання: 1. Що ви знаєте про феодальні відносини? 2. Які основні ремесла були розвинуті в Київській Русі? 3. Розкажіть про розвиток торгівлі. Що ви знаєте про грошовий обіг? 4. Розкажіть про розвиток сільського господарства.

§12. КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА ЗА ЯРОСЛАВИЧІВ

1. ПРИЧИНИ МІЖУСОБИЦЬ

 
  реконструкція сільської хатини  
 
реконструкція сільської хатини

В XI ст. із зміцненням позицій удільних князів на Русі стало відчутним прагнення середніх і малих князів до відокремлення від Києва. Ярослав Мудрий запобігти цьому процесу навіть при всій своїй провидності не міг. Кожному з п'яти синів Ярослав Мудрий надав якийсь уділ. Роль глави держави була покладена на старшого сина — Ізяслава. Інші князі повинні були коритися йому і слухати як батька (див. документ внизу сторінки).

Декілька років старші сини Ярослава (Ізяслав, Святослав і Всеволод) правили мирно і в згоді між собою. Вони спільно вирішували питання внутрішнього життя і зовнішньої політики Русі. Після смерті молодших Ярославичів старші брати розділили їх землі між собою.

Ще за життя Ярослава помер його син Володимир. Малолітньому синові Володимира Ростиславу не дісталася частина дідової спадщини. У 1064 р. сталася перша сутичка за уділ між старшими Ярославичами та їхніми найближчими родичами, коли Ростислав Володимирович захопив Тмутаракань і вигнав звідти Гліба Святославича.

Полоцьке князівство, яким правив онук Ярославового брата Ізяслава Всеслав Брячиславич, все більше заявляло про свою незалежність від Києва.

В 1067 р. Ярославичі, після перемоги над полоцьким князем Все-славом, запросили його на переговори, але порушили клятву й схопили його з маленькими синами та кинули до порубу (в'язниці).

 

ЗАПОВІТ ЯРОСЛАВА МУДРОГО з літопису "Повість минулих літ"

 

У рік 6562 [1054]. Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: "Осе я одхожу зі світу сього. А ви, сини мої, майте між собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить Він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, — замість себе, — стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир, а Вячеславу — Смоленськ".

 

2. КИЇВСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1068 p.

Старшим Ярославичам спочатку вдавалося успішно обороняти кордони Русі від кочівників. У 1060 р. вони здійснили похід на конях і в човнах проти орди торків і відігнали її далеко від кордонів Русі. Але зі сходу прийшла нова орда кочівників — половці.

В 1068 р. половці напали на Русь. В битві на річці Альті військо трьох Ярославичів було розгромлено. Князі кинулися до своїх міст під захист їхніх стін. Кияни скликали на Подолі віче та стали вимагати від Ізяслава, щоб той видав їм зброю, необхідну для оборони міста. Але князь відмовив, тому що боявся озброєного народу.

Кияни розгромили двір тисяцького Коснячка та звільнили з порубу полоцького князя Всеслава і проголосили його своїм князем. Літописець вважав розгром руського війська та повстання в Києві божою карою за численні гріхи, в тому числі й за те, що Ізяслав цілував хреста, обіцяючи недоторканість Всеславу, але порушив клятву.

Ізяслав втік до Польщі й через кілька місяців повернувся з польським військом, яке вів його родич князь Болеслав Сміливий. Київське ополчення виступило назустріч, щоб дати бій під Білгородом, проте вночі Всеслав утік до Полоцька. Кияни змушені були повернутися до міста. Тоді вони звернулися до Святослава і Всеволода, щоб ті вис­тупили посередниками у переговорах з Ізяславом, погрожуючи спалити місто.

Ізяслав пообіцяв нікого не карати, але після зайняття Києва його син стратив 70 киян, а багатьох осліпив. У відповідь почалися вбивства поляків, яких розпустили на постій. Польський князь Болеслав змушений був забрати своє військо і повернутися до Польщі.

 

3. ПОШУКИ ПОРОЗУМІННЯ

 
  Звільнення князя Всеслава  
 
Звільнення князя Всеслава

Через деякий час після київського повстання старші Яро-славичі, їхні бояри та представники вищого духовенства зібралися у Вишгороді, щоб внести доповнення до "Руської Правди". Разом з новими статтями вона дістала назву "Правда Ярославичів". Доповнення стосувалися покращення становища вільних смердів (так, за вбивство вільного смерда встановлювався штраф у 40 гривен, коли за вбивство вотчинного смерда сплачувалось всього 5 гривен).

Між Ярославичами незабаром спалахнув конфлікт. Святослав з Всеволодом вигнали Ізяслава з Києва, той знову подався до Польщі. Верховним князем став Святослав, а Всеволод приєднав до своїх володінь Волинь і Турово-Пінську землю. Після смерті Святослава Ізяслав з польським військом повернувся на Русь. Всеволод віддав йому Київ а сам став князювати в Чернігові.

Проти Всеволода виступили племінники: Олег Святославич і Борис Вячеславич, які перед цим втікли до Тмутаракані. Ізяслав виступив на допомогу Всеволоду. У битві на Нежатиній ниві спочатку було вбито Бориса, а потім загинув Ізяслав. Олег знову втік до Тмутаракані.

У 1078-1093 pp. в Києві князював Всеволод. Коли він помер, його син Володимир, прозваний Мономахом, не став князем у Києві, а послав гінців до сина Ізяслава Святополка в Туров. Святополк став князем у Києві, а Володимир поїхав до Чернігова. Олег Святославич, який претендував на Чернігів, привів з собою половців і Володимир Мономах зму­шений був перейти на князювання до Переяслава. Ростиславичі заво­лоділи Галичиною. На Волині ще за правління Всеволода став князю­вати Давид Ігоревич.

В 1097 р. у Любечі зібрався з'їзд князів, на який прибули Свя­тополк Ізяславич з Києва, Володимир Мономах з Переяслава, Давид та Олег Святославичі, Давид Ігоревич, Василько Ростиславич.

На з'їзді було вироблено норми міжкнязівських відносин, які були скеровані на подолання усобиць і забезпечення політичної єдності країни. "Отчина" проголошувалася володінням певної князівської лінії та передавалася в спадок від батька до сина. Це повинно було сприяти стабілізації внутрішнього становища. Проте, як показали наступні події, міжусобиці не припинилися. Вже через кілька днів після з'їзду в Києві було схоплено та осліплено князя Василька.

 


Запитання та завдання: 1. Як склалася доля Київської держави після смерті Ярослава Мудрого? Використавши текст документу, встановіть, які землі дістались кожному з Ярославичів. 2. Що ви знаєте про київське повстання 1068 p.? 3. Які були спроби вирішити міжкнязівські непорозуміння?

 

§13. ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

1. ПРИХІД ДО ВЛАДИ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА

На схилі свого життя Володимир Мономах (син Всеволода Ярославича і Марії-Анастасії, дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха) написав "Повчання дітям", у якому коротко виклав свою біографію. Вже в 13-річному віці (а народився він у 1053 р.) батько послав його на князювання до Ростова. Всього він пригадав про 83 великих походи і багато менших. Князь знав кілька іноземних мов, був одружений на англійській принцесі Гіті (доньці короля Гарольда, який загинув у 1066 p.).

Володимир Мономах уклав з половцями 19 мирних угод, свого сина Юрія одружив із дочкою одного з половецьких ханів. В той же час, у боротьбі з ворожими ханами Володимир Мономах не знав по­щади. У 1103 р. на з'їзді біля Долобського озера під Києвом на його пропозицію князі ухвалили рішення про спільний похід проти половців. Біля острова Хортиця відбулася битва, під час якої було вбито 20 поло­вецьких ханів. Великі походи руських князів у 1107,1109,1111 роках закінчилися перемогою завдяки Мономаху.

У квітні 1113 р. помер надзвичайно жадібний київський князь Святополк Ізяславич. Багато ремісників і торгівців розорилося, деякі навіть стали холопами, після того як заклали своє майно лихварям. Кияни відразу розгромили двір найближчого радника князя — тисяць­кого Путяти, потім почали грабувати двори лихварів. Київські бояри вирішили запросити на князювання Володимира Мономаха. Але пере­конати його в цьому змогло лише друге посольство.

 
  З'їзд біля Долобського озера  
 
З'їзд біля Долобського озера

2. ПРАВЛІННЯ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА В КИЄВІ

Коли Володимир Мономах прибув до Києва, його зустріли митрополит з єписко­пами та багато киян.

За ініціативою князя було розроблено "Статут Володимира Мономаха", який став доповненням до "Руської Правди". Нові статті обмежили діяльність лихварів і землевласників, яка призводила до розорення ремісників, селян і торговців. Володимир Мономах в роки свого Золотий   амулет-оберіг    правління (1113-1125) зумів піднести (т.з. змійовик), який належав    могутність Києва. Він об'єднав під своєю Володимиру Мономаху владою більшу частину Русі: землі вздовж

Дніпра (Київську, Переяславську, Смоленську), землі на заході (Волинську, Туровську, Мінську) та півночі (Новгородську, Ростово-Суздальську). Там правили його діти і внуки.

Верховну владу київського князя визнавали навіть чернігівські князі Святославичі та галицькі Ростиславичі. Спроби окремих князів виступити проти Володимира Мономаха завжди закінчувалися пораз­кою.

Війська київського князя успішно відбивали напади сусідів. В 1113 р. половці, зачувши про смерть Святополка, прийшли під стіни одного з порубіжних міст Русі, але одразу втекли, коли дізналися, що проти них вийшов Володимир Мономах зі своїми синами і чернігівським князем.

Аж до смерті Володимира Мономаха не було більше нападів половців на Русь. В 1116 р. його син Ярополк взяв три міста, які належали половцям над Сіверським Дінцем. Після цього половці відкочували далеко на схід.

Кілька разів на Русь приходили війська поляків і угорців, але зазнавали поразок. Воєводи Володимира Мономаха ходили в походи на Дунай та Волгу.

Успіхи політики Володимира Мономаха позитивно вплинули на внутрішній розвиток Русі. Пожвавилися існуючі та виникли нові господарські зв'язки. Величними будовами прикрасилися міста. Під Києвом було споруджено дерев'яний міст через Дніпро.

Літописці в своїх записах передали ту любов і шану, якими користувався в народі київський князь. Коли помер Володимир Мономах, за ним тужило багато люду, "як ото діти за отцем або матір'ю", — записав київський літописець.

 
   
 
підпис картинки

3. КНЯЗЮВАННЯ МСТИСЛАВА ВОЛОДИМИРОВИЧА

Після смерті Володимира Мономаха в Києві став правити його старший син Мстислав (1125-1132). Він продовжував зміцнювати владу і престиж київського князя. Молодші брати Мстислава, які правили в найбільших містах Русі (Переяслав, Ростов, Володимир на Волині, Туров) слухалися його і за першою вимогою ходили в походи. Сини Мстислава князювали в Курську, Новгороді, Смоленську.

Мстислав підкорив Полоцьке князівство, направивши проти нього з різних боків війська восьми удільних князів, наказавши їм почати атаку в один день. За межами володінь київського князя залишалися тільки Галичина та Чернігівщина. Проте й князі цих земель визнавали старшинство київського князя.

Мстислав проводив активну зовнішню політику. Сам він був одружений на шведській принцесі, а своїх дочок видав заміж за датського принца, норвезького та угорського королів, візантійського царевича. Сини його були одружені з польською та чеською принцесами.

Війська Мстислава та його братів вели успішну боротьбу з кочівниками. Вони відкинули їх далеко за Дон.

Помер Мстислав у віці 56 років. Літописець зазначав, що в роки його правління князі руські жили тихо, ніхто не смів іншого образити, тому й назвали Мстислава Великим.

Правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава Великого — час останнього піднесення могутності Києва.

 

Запитання та завдання: 1. Якою була доля Володимира Мономаха до 1113 року? Використавши текст документу вкажіть, які риси вважав Володимир Мономах важливими для князя? 2. Розкажіть про правління Володимира Мономаха в Києві. 3. Що ви знаєте про Мстислава Великого?

 

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ ПРО ОБОВ'ЯЗКИ КНЯЗЯ з "Повчання дітям"

Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів, сам робив я усе, що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів я сам дбав.

Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

 

§ 14. ПОЛІТИЧНА РОЗДРОБЛЕНІСТЬ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. ВІДОКРЕМЛЕННЯ УДІЛЬНИХ КНЯЗІВСТВ

Після смерті Мстислава Великого київський стіл перейшов до його брата Ярополка. Перед смертю Мстислав уклав угоду з Ярополком, згідно якої спадкоємцями влади великого київського князя мали стати діти Мстислава. Ярополк надав Переяслав Всеволоду Мстиславичу. Це викликало протест молодших Мономаховичів. Юрій Володимирович, князь Ростово-Суздальської землі, несподіваним наскоком захопив Переяслав і вигнав звідти племінника, але протримався у місті лише вісім днів. Так було покладено початок тривалим усобицям, які підір­вали могутність Київської держави.

Ярополк діяв нерішуче і тому не зміг гідно продовжити справу своїх попередників. Чернігівські князі разом з половцями часто напада­ли на Київщину. Новгород вийшов з-під влади Києва в 1136 p., коли мешканці міста вигнали Всеволода Мстиславича. З того часу новгородці на свій розсуд запрошували до себе князів, які були лише воєначальниками, а правили Новгородською землею бояри.

В умовах роздроблення Київ не зберіг свого колишнього політичного значення, хоча й не перетворився на рядовий центр.

Київська держава розпалася на ряд самостійних князівств: Київське, Переяславське, Чернігівське, Ростово-Суздальське, Полоцьке, Галицьке, Волинське, а також Новгородську землю.

 

2. КИЇВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

 
  Міжкнзіська усобиця  
 
Міжкнзіська усобиця

 

У 1139 p. Києвом заволодів чернігівський князь Всеволод Оль-гович. У 1146 р. проти спадкоємця Всеволода — його брата Ігоря, котрий прокнязював усього 13 днів — спалахнуло повстання киян. Новим князем став онук Мономаха Ізяслав Мстиславич.

Ізяславу довелося витримати тривалу боротьбу з суперниками. Двічі він покидав Київ під тиском суздальського князя Юрія Довгорукого. Проте Ізяславу вдалося відновити владу Києва над цілим рядом князівств, хоча повернути колишню могутність і велич Києва йому і його наступникам так і не вдалося.

В кінці 60-х років XII ст. боротьба за київський престол загострилася. 1167 року київські бояри запросили на князювання сина Ізяслава Мстиславича волинського князя Мстислава. Він розгорнув енергійну діяльність по захисту торгових шляхів і південних кордонів Русі від половецьких нападів.

Деякі князі заздрили славі Мстислава. Бояри Бориславичі організу­вали змову, почали нашіптувати князям про "недобрі наміри" Мстисла­ва. Утворилася коаліція 12 князів, до якої приєдналися половці, угорці й поляки. Керував коаліцією володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський (син Юрія Довгорукого).

У 1169 р. після тривалої облоги союзники оволоділи Києвом, і два дні жорстоко пустошили його. Літописець записав: "не було милосердя нікому нізвідки: церкви горіли, християн убивано, інших брано в неволю". Вперше Київ було піддано такому розоренню.

В Київській землі в ХІІ-ХІІІ ст. виникає кілька удільних князівств, центрами яких були міста: Вишгород, Білгород, Треполь, Канів.

 

3. ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ ТА ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВА

 
  Вбивство князя Ігоря  
 
Вбивство князя Ігоря

 У 1054 р. Переяслав та Чернігів стали центрами князівств. Переяславщина весь час зберігала найтісніший зв'язок з Києвом. Кня­зювання у Переяславі вважалося першою сходинкою до київського престолу. Тому, наприклад, Переяслав кілька разів захоплював Юрій Довгорукий. Переяславщина не ділилася на окремі уділи.

У літописі під 1187 роком в зв'язку з Переяславом вперше зафік­совано нову назву щодо Південної Русі — "Україна". Йшлося про переяславського князя Володимира Глібовича, за яким, як записав літописець, "Україна багато потужила".

Чернігів вперше згадується в літописі під 907 р. Землі по Десні, Сожі й у верхів'ях Оки, де мешкали сіверяни, радимичі та вятичі, були надані Святославу Ярославичу, а потім закріплені за його нащадками: Ольговичами і Давидовичами. З часом Чернігівське князівство розпалося на дрібніші уділи, центрами яких стали міста Новгород-Сіверський, Курськ, Стародуб, Путивль, Брянськ та ін.

Одним з найвідоміших князів на Чернігівщині був Ігор Святославич, який в 1178 р. став новгород-сіверським князем, а в 1185 р. здійснив похід на половців, оспіваний у поетичному творі "Слово о полку Ігоревім". В 1199 р. Ігор став великим чернігівським князем.

 

Запитання та завдання: 1. Коли починається відокремлення удільних князівств від Києва? 2. Що відомо про становище Київського князівства? 3. Розкажіть про Переяславське і Чернігівське князівства. Коли вперше літописом зафіксовано назву "Україна"?

 

§15. КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ. ПОБУТ

 
  Замок в Любечі  
 
Замок в Любечі

 

Християнська церква з перших кроків своєї діяльності вступила у боротьбу з язичництвом і всіма пережитками дофеодальної ста­ровини. Вона взяла під свій захист моногамну сім'ю, боролася проти звичаїв кривавої помсти, сприяла зміцненню нових, більш прогресивних у порівнянні з рабством феодальних форм панування й підкорення.

З прийняттям християнства в Київській Русі з'явився новий пантеон. Але цей новий пантеон можна співставити з попереднім — язичницьким, оскільки священики намагались зменшити зовнішню різницю між язичництвом і християнством. Християнський Ілля-пророк "засвоїв" риси і функції язичницького бога грому й блискавки Перуна. Язичницького Сварога — опікуна ковалів і їх "вогняної справи" — змінили святі Кузьма та Дем'ян. З язичницьким святом на честь сонця й весни перегукується християнська Пасха (Великдень).

Центрами розвитку культури на Русі були міста. Не випадково скандинави називали Київську державу "країною міст". В Києві на початку XIII ст. проживало понад 50 тисяч жителів, у Чернігові та Галичі — в середньому по ЗО тисяч, у Переяславі — близько 20 тисяч, у Володимирі-Волинському, Вишгороді та Білгороді — в кожному по більш ніж 10 тисяч, у Новгород-Сіверську — близько 4 тисяч, в Луцьку — менше 2 тисяч мешканців.

Побут різних верств населення визначався рівнем їхнього стано­вища у суспільстві. Переважна більшість населення носила простий одяг, що складався з короткої підперезаної сорочки і штанів. Поверх сорочки весною і восени одягали грубий одяг з вовни, який на зиму звичайно замінювався овечою шубою.

Найбільш характерною ознакою князівського і боярського одягу був плащ ("корзно"). Князі носили високі чоботи з м'якої кольорової шкіри та шапки з хутряним околишем.

Типовою прикрасою жінок були скроневі кільця, які виготовлялися переважно з бронзи і срібла, впліталися у волосся і чіплялися до головних уборів. Широкого вжитку набув головний убір типу вінця.

Основою харчування були злакові культури. У літописі зустрічаємо слова "коврига" і "коврижка", згадуються хліби, що "з медом і з маком творені". Із проса, вівса, пшениці, гороху готували каші й киселі. Споживали м'ясо домашніх тварин і птиці, молочні продукти, рибу, овочі (капуста і ріпа), фрукти (яблука, грушки, сливи). З меду готувалися напої та солодкі приправи. Пили хлібний квас і пиво. Виноградні вина привозили з Візантії.

 

2. ОСВІТА. УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ. ЛІТЕРАТУРА І ЛІТОПИСАННЯ

Освіта в Київській державі була предметом піклування князів. Першу школу відкрив у Києві Володимир Святославич. Ярослав Мудрий зібрав велику бібліотеку, сам переклав з грецької мови цілий ряд книжок. Син Ярослава Мудрого Всеволод знав п'ять мов.

Свідченням поширення писемності серед киян є графіті (написи на стінах) у Софійському соборі. їх відкрито понад 400. На одній зі стін навіть було виявлено абетку.

Усну народну творчість дослідники розглядають як передісторію літератури. Багато українських народних пісень та казок мають корені часів Київської держави. Давнє походження мають обрядові пісні (ве­сільні, похоронні), різного роду плачі і голосіння. Великого розвитку в добу Київської держави набули казки про тварин, Змія-Горинича, Бабу-Ягу. У Києві складалося чимало билин, особливо про князя Володимира і його богатирів — Іллю Муромця, Добриню та інших.

Митрополит Іларіон в першій половині XI ст. написав філософський твір "Слово про закон і благодать". Князь Володимир Мономах залишив "Повчання дітям". Видатне місце належить "Слову о полку Ігоревім". В цьому творі, присвяченому невдалому походу проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича (1185), невідомий автор звер­нувся до всіх князів із закликом припинити усобиці.

В кінці XI ст. чернець Києво-Печерського монастиря Нестор уклав літопис {"Повість минулих літ"), в якому виклав історію Київської держави з 860 по 1111 р. Пізніше над "Повістю минулих літ" працювали інші люди, вони доповнили літопис розповіддю про події, сучасниками яких стали ("Київський літопис" розповідає про події 1111-1199 pp.).

 
  Сторінка з Київського Євангілія  
 
Сторінка з Київського Євангілія

3. АРХІТЕКТУРА

Першим кам'яним християнським храмом на Русі була Десятинна церква, збудована в Києві у 992-996 pp. з каменю і цегли. Це був великий багатоярусний храм, що мав багате внутрішнє оздоблення. Підлога Десятинної церкви була викладена мозаїкою з шматочків мар­муру, стіни вкривали мозаїка та фрески. Навколо Десятинної церкви відкрито залишки фундаментів трьох кам'яних палаців.

За князювання Ярослава Мудрого у Києві споруджено Софійський собор. Зовнішній вигляд храму відзначається винятковою красою. Масивні стовпи підтримують арки і склепіння, що увінчуються куполами. Внутрішній простір складається з п'яти нефів — поздовжніх прос­торів між рядами стовпів. З трьох боків храм був оточений галереями. Яскраві та довершені мозаїчні зображення і фрескові розписи у Софійському соборі розраховані на їхнє сприйняття глядачем на відстані.

Знаменитою архітектурною спорудою "міста Ярослава" у Києві були Золоті ворота, які стали парадним в'їздом до Києва. Вони увійшли до складу нової лінії міських укріплень. Споруда складалася з двох ярусів: башти з проїзною брамою і невеликої церкви на горі.

У другій половині XI ст. споруджено Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський собор Видубецького монастиря. Визнач­ні архітектурні споруди зводилися і в інших містах Русі: Спаський собор в Чернігові, Михайлівський собор у Переяславі та ін.

Фортифікаційні (оборонні) споруди були пов'язані з такими двома частинами міста як дитинець (кремль), де жили князі та бояри, пере­бував військовий гарнізон, і посад, де мешкали прості жителі. Оборонні споруди були дерево-земляними: вал з ровом, дерев'яні кліті всередині валу і дерев'яна стіна над ним.

4. ЖИВОПИС. МУЗИКА

 
  Золоті ворота та Десятинна церква  
 
Золоті ворота та Десятинна церква

 

Живопис представлено монументальним живописом (мозаїка і фрески), станковими творами (ікони), книжковими мініатюрами.

Мозаїка і фрески широко використовувалися для оздоблення кам'яних будівель. У Софійському соборі Києва під хорами на стінах збереглася композиція, яка змальовує князя Ярослава Мудрого з сім'єю. На стінах є зображення сцен полювання, музикантів, танцюристів, скоморохів, акробатів, фантастичних звірів і птахів. Мозаїка і фресковий розпис є у соборі київського Михайлівського Золотоверхого монастиря, у чернігівському Спаському соборі та інших.

Ікони писалися мінеральними фарбами на спеціально підготовлених дерев'яних дошках. Спочатку на дошку наклеювали полотно, яке потім ґрунтували. Фарби розводили на квасі та яєчному жовтку.

Великого розвитку набула книжкова мініатюра. Найдавніша кни­га, що збереглася — євангеліє, написане в 1056-1057 pp. у Києві дия­коном Григорієм для новгородського посадника Остромира. Книга оздоб­лена декоративними за­ставками, заголовними літерами і мініатюрами.

Князі і бояри влашто­вували бенкети, під час яких танцювали та грали скоморохи. Відомі назви музичних інструментів: гудки, сопілки, гуслі, буб­ни. Церква засуджувала і переслідувала скоморохів, називаючи їхні вистави "сатанинськими" обря­дами. В той же час хрис­тиянство сприяло поши­ренню хорового співу.

 


Запитання та завдання: 1.

Що ви знаєте про духовне життя і побут? 2. Розкажіть про розвиток освіти, усну народну творчість, літературу і літописання. 3. Що ви знаєте про розвиток архітектури? 4. Якого рівня досягнув живопис? Що ви знаєте про розвиток музики?

 

§ 16. МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА

1. БИТВА НА КАЛЦІ

 
  Розписи Софії Київської  
 
Розписи Софії Київської

На початку ХШ ст. держава монголів підкорила багато кочових племен у Центральній Азії, завоювала Китай. Весною 1223 р. 30-тисячне монгольське військо під командуванням Джебе і Субедея з'явилося у Половецькій землі. Половці звернулися за допомогою до руських князів. Старійші князі — Мстислав Романович (з Києва), Мстислав Святославич (з Чернігова), Мстислав Мстиславич (з Галича) — на з'їзді у Києві вирішили допомогти половцям.

В приазовських степах, недалеко від річки Калка, об'єднана русько-половецька рать зустрілася з монголами. 31 травня 1223 р. відбулася битва. Відсутність єдиного командування, неузгодженість дій і навіть ворожнеча між князями під час битви призвели до трагічного фіналу. Успішні дії галицько-волинських дружин Мстислава Удатного і Данила Романовича, що спочатку потіснили монголів, не підтримали інші князі. Не витримавши удару ворожої кінноти, половці в паніці втекли.

Київський князь зі своїм полком перебував неподалік від місця бою і залишався стороннім спостерігачем розгрому руських дружин. Монголи оточили його табір і князь склав зброю, повіривши обіцянці Субедея відпустити його на Русь. Однак монголи, захопивши князів, поклали їх під дошки, а самі сіли на дошках обідати і подушили їх.

 

2. НАВАЛА БАТИЯ

Виснаживши сили в битві на Калці, монголи повернулися в свої степи. У 1235 р. монгольські війська під командою хана Батия рушили в похід на захід. Спочатку монголо-татари підкорили Волзьку Болгарію і половців. Зимою 1237-1238 pp. спустошливого нашестя зазнала Північно-Східна Русь: князівства Рязанське і Володимиро-Суздальське.

 
  Кам'яні баби в українському степу  
 
Кам'яні баби в українському степу

Після розорення Північно-Східної Русі монголи розташувалися в межиріччі Дону й Волги. У 1238 р. Батий завдав поразки половець­кому хану Котяну, після чого той з рештками своєї орди пішов до Угорщини. Навесні 1239 р. монголи розгромили Переяславське кня­зівство. Обороною міста керував єпископ Симеон, але сили були нерів­ними. Монголи захопили місто і спалили його.

Восени 1239 р. була спустошена Чернігівщина. Мстислав Глібович (один з місцевих князів) дав бій під стінами міста, проте був розгромлений. Жителі міста кидали на ворогів зі стін величезні камені. Але монголи використали стінобитні машини. Все місто було спалене, а монастирі пограбовані (лише у XVIII ст. Чернігів досягнув колишніх розмірів). Після цього було спустошено Путивль і Глухів.

На початку 1240 р. передовий монгольський загін вперше з'явився під Києвом. Восени 1240 р. Батий знову вирушив на Південну Русь. Форсувавши Дніпро і подолавши укріплення по річці Рось монголи в кінці листопада підійшли до Києва.

3. ОБОРОНА КИЄВА

 
  Зображення монголів  
 
Монголи

Воєвода Дмитро, надісланий галицько-волинським князем Да­нилом Романовичем, очолив оборону Києва. У ній взяли участь рядові жителі міста, на плечі яких ліг основний тягар боротьби. Впродовж дев'яти днів кияни мужньо відбивали напади більш чисельніших ворогів.

Лише на десятий день ординцям удалося вдертися до міста через пролом в оборонній стіні. Боротьба точилася на київських вулицях. Останнім форпостом захисників міста стала Десятинна церква.

Після захоплення Києва монголи завдали удару по Галицько-Волинському князівству. Літопис зафіксував головні події, пов'язані з оволодінням монголо-татарами містами і замками Волині і Галичини взимку 1241 р. Археологи виявили ряд населених пунктів, що загинули під час руху Батиєвої орди.

Подолавши мужній опір населення Південної Русі, полчища Батия протягом року спустошували Польщу, Угорщину, Чехію, країни Балканського півострова. Руські князі, діючи поодинці, були приречені на розгром, проте героїчний опір Русі підірвав наступальний порив монголів.

 

Запитання та завдання: 1. Розкажіть про битву на Калці. Чому руські князі зазнали поразки? 2. Коли монголи напали на Русь? 3. Розкажіть про оборону Києва. Прочитайте документ в кінці параграфа.

 

РОЗОРЕННЯ КИЄВА БАТИЄМ з літопису "Повість минулих літ"

 
  метальна машина  
 
Метальна машина

 

...І поставив Батий пороки під город коло воріт Лядських, бо тут підступили були дебрі, — і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, стріли затьмарили світ перемо­женим, і Дмитро поранений був. Вийшли татари на стіни і сиділи того дня й ночі, а городяни зробили ще друге укріплення навколо святої Богородиці. А назавтра прийшли [татари] на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, од тягаря повалилися з ними стіни церковні, і так укріплення було взяте воями. Дмитра ж вивели, пораненого, але вони не вби­ли його через мужність його.

 
                   
Початок ст.1 ст.2 ст.3 ст.4