Український портал » Історія України » Козацтво » За що і як карали на Січі

За що і як карали на Січі

Іван Сірко
  10 858   0    
За що і як карали на Січі
За що і як карали на Січі

Старовинні літописи свідчать про те, що у запорожців існувала чітка та злагоджена судова система. А також неписані адміністративні та карні закони, які регламентували життєдіяльність козаків. До правопорушників застосовувався цілий набір покарань, в тому числі, дуже екзотичних і рідкісних.

 

 Як у виборі військової старшини й розподілі земель, так і в судах, покараннях і стратах запорізькі козаки керувалися не писаними законами, а «стародавнім звичаєм, словесним правом і здоровим глуздом». Писаних законів від них годі було сподіватися передусім тому, що громада козаків мала позаду надто коротке минуле, шоб виробити ті чи інші закони, систематизувати їх і викласти на папері, а також тому, що все історичне життя запорізьких козаків було сповнене майже безнастанними війнами, які не дозволяли їм надто зупинятися на влаштуванні внутрішнього ладу свого життя, нарешті, запорізькі козаки взагалі уникали писаних законів, побоюючись, щоб вони не змінили їхніх свобод. Тому самі покарання і страти у запорізьких козаків стосувалися найбільше кримінальних і майнових злочинів, це загальне правило у всіх народів, що стояли й стоять на перших щаблях громадською розвитку людині потрібно передовсім захистити свою особу й майно, а вже потім думати про інші, складніші ланки громадського життя. Саме тому у запорізьких козаків за такий злочин, як крадіжка, який у влаштованій державі карається штрафом чи позбавленням свободи, призначалася смертна кара. «У них за єдино путо или плеть вешают на дереве». Звичай, замість писаних законів, визнавав як гарантію твердого ладу в Запоріжжі й російський уряд так, імператриця Катерина II, придушуючи повстання гайдамаків, указом від 12 липня 1768 року веліла «поступать с ними по всей строгости запорожских обрядов». Але при цьому не слід стверджувати, що запорізькі судді, керуючись у своїй практиці виключно звичаєм, дозволяли собі свавіллю чи тяганину. Незначна чисельність запорізького товариства, його чисто народний устрій і цілковита доступність кожного члена козацької громади до вищих начальників, робили суд у Запоріжжі простим, швидким і справедливим у повному й точному розумінні цих слів. Скривджений і кривдник усно викладали перед суддями суть своєї справи, вислуховували їх усне рішення й відразу припиняли свої чвари й непорозуміння, до того ж перед суддями всі були однаково рівними — і простий козак і значний товариш. Козацька рада на Запоріжі

Акти судових козацьких справ, що дійшли до нас, виявляють, що запорожці визнавали право першого займу, право договору між товаришами, право давності володінь, допускалися слідства «по самій справедливості, зрілим оком» у будь-який час, крім пісних днів першої седмиці; практикувалося попереднє ув'язнення злочинців у військову в'язницю чи пушкарню й суворий суд або катування; врешті дозволялася порука всього війська й духовних осіб за злочинців, особливо якщо ці злочинці попередньо виявляли себе з вигідного для всього війська боку або були йому чомусь потрібні.

Зі злочинів цивільного судочинства найважливішими вважалися справи з несправедливої грошової претензії, несплаченого боргу, взаємних сварок, різноманітних збитків, справи про перевищення визначеної в Січі норми продажу товарів.

Із кримінальних злочинів найбільшим вважалося убивство козаком товариша, побої, завдані козаком козаку у тверезому чи п'яному стані, крадіжка чогось козаком у товариша й переховування ним крадених речей: «особливо суворими були за велику крадіжку, за яку, при двох певних свідках, карають насмерть». Зв'язок із жінкою і содомський гріх, з огляду на звичай, що забороняв січовим козакам одруження, кривда жінки, коли козак «знеславить жінку, як не належить», бо такий злочин «до знеславлення усього Війська Запорізького служить»; зухвалість щодо начальства, насильство в самому Запоріжжі або у християнських поселеннях, коли козак відбирав у товариша коня, худобу й майно; дезертирство, тобто самовільне відлучення козака під різними приводами у степ під час походу проти неприятеля; гайдамацтво, тобто крадіжка коней, худоби та майна у мирних жителів українських, польських і татарських областей або у купців та мандрівників, що проїжджали запорізькими степами; приведення у Січ жінки, не виключаючи матері, сестри чи дочки; пияцтво під час походу на неприятеля. Останнє завжди вважалося у козаків кримінальним злочином і тягло за собою найсуворіше покарання.

Суворі закони, як зауважив Всеволод Коховський, пояснюються у Запоріжжі трьома причинами: по-перше, тим, що туди приходили різні прошарки населення; по-друге, тим, що військо жило без жінок і не зазнавало їх пом'якшуючого впливу на звичаї; по-третє, тим, що козаки вели постійну війну й тому для підтримання порядку у війську потребували особливо суворих законів.

Суддями у запорізьких козаків була вся військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул, довбиш, паланковий полковник і часом весь Кіш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскільки мав верховну владу над усім військом. Рішення суду Коша часом повідомлялося особливим документом, в якому писалося: «За наказом пана кошового отамана такого-то, військовий писар такий-то». Покарання і страти у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від характеру злочинів.

З покарань застосовувалися: прив'язування до гармати на площі за зневагу начальства й особливо за грошовий борг: якщо козак заборгує козакові й не захоче чи не зможе сплатити йому борг, винного приковують ланцюгами до гармати й залишають до того часу, поки або він сам не заплатить свого боргу, або хтось інший не поручиться за нього; подібний спосіб покарання, але тільки за злодійство, існував у татар, тож можна припускати, що козаки запозичили його у мусульманських сусідів; шмагання нагаєм під шибеницею за злодійство й гайдамацтво: «будучи самі великими злодіями з погляду стороннього, вони жорстоко карають тих, хто й найменшу річ украде у свого товариша»; розграбування майна за самовільне перевищення такси — встановленої у Січі норми продажу товарів, харчів і напоїв; заслання у Сибір, яке, зрештою, стало застосовуватися лише в останній час історичного існування запорізьких козаків, за імператриці Катерини II; перекази столітніх дідів вказують також на покарання різками, але документів про це немає, тому слід вважати, що таке покарання допускалося лише як поодиноке явище, мало співвідносне з честю запорізького «лицаря»; нарешті, при взаємній сварці, за переказами, допускалася й дуель.

Страти, як і покарання, у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від злочину, вчиненого тією чи іншою особою. Найстрашнішою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша — вбивцю клали живим у труну разом з убитим і обох закопували в землю. От як згадував про це Микола Гоголь у повісті "Тарас Бульба": «Але понад усе справила враження на Андрія страшна страта козака за смертовбивство. Тут же, при ньому, вирили яму, опустили туди живого вбивцю, а зверху поставили труну із тілом убитого, і потім обох засипали землею. Ще довго згадував Андрій той жахливий обряд страти. І вдень і вночі стояли перед його очима засипана людина разом із жахливою труною…» Зрештою, якщо вбивця був хоробрим воїном і добрим козаком, його звільняли від цієї страшної страти, замінюючи її штрафом.
Стовп ганьби

Стовп ганьби

Але найпопулярнішою стратою у запорізьких козаків було забивання киями біля ганебного стовпа: до цього засуджували осіб, що вчинили крадіжку або сховали украдені речі, дозволяли собі перелюбство, содомський гріх, побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп стояв на січовій площі біля дзвіниці, біля нього завжди лежала в'язка сухих дубових палиць з голівками на кінцях, званих киями й схожих на палиці, що їх прив'язують до ціпа. Киї замінювали запорожцям великоруські батоги. Якщо один козак украде в іншого якусь дрібницю, чи то в самій Січі, чи поза нею, а потім його викриють, то його приводили на площу, приковували до ганебного стовпа і тримали звичайно протягом трьох днів, а часом і більше, поки він не сплатить грошей за вкрадену річ. Протягом цього часу повз злочинця проходять товариші, причому одні мовчки дивляться на прив'язаного; інші лають і б'ють його; треті пропонують йому грошей; четверті, прихопивши з собою горілки й калачів, поять і годують його. В такому положенні злочинець залишався добу, а то й п'ять підряд, на розсуд суддів. Але звичайно бувало так, що вже за одну добу злочинця вбивали насмерть, після чого його майно відбирали на військо; траплялося, зрештою, що декотрі зі злочинців не лише залишалися жити, а й отримували від своїх товаришів гроші. Іноді покаранням киями заміняли смертну кару: в такому разі у покараного відбирали худобу й рухоме майно, причому одну частину худоби віддавали на військо, другу — паланковому старшині, третю частину і все рухоме майно винного — його дружині й дітям, якщо він був жонатим.

 Крім ганебного стовпа у запорізьких козаків використовували шибеницю й залізний гак: до них засуджували за «велику» або неодноразову крадіжку.

Шибениці ставили в різних місцях запорізьких вольностей над великими дорогами чи шляхами; вони мали вигляд двох стовпів з поперечкою нагорі і з мотузяним сильцем або петлею на перекладині. Щоб виконати страту, злочинця садовили верхи на коня, підводили під шибеницю, накидали на його шию петлю, швидко відганяли коня, і злочинець лишався висіти в петлі. Переказують, що від шибениці, за козацьким звичаєм, можна було врятуватися, коли якась дівчина виявляла бажання вийти за злочинця заміж. 

 

 

 Щодо цього очевидці наводять такий випадок: одного разу вели якогось злочинця на страту; назустріч йому вийшла дівчина під білим покривалом і виявила бажання вийти за нього заміж. Злочинець, наблизившись до дівчини, почав просити її зняти з обличчя покривку. Дівчина зняла. Тоді злочинець, побачивши перед собою потвору, подзьобану віспою, привселюдно заявив: «Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу!»


 

 

Залізний гак — та сама шибениця, але з заміною петлі мотузкою із гострим залізним гаком на кінці. Злочинця, засудженого на гак, підводили до шибениці, застромляли під ребра гострий гак і залишали його так висіти до того часу, поки його тіло не розкладалося й не розсипалися кістки, на пострах злодіям і злочинцям. Зняти труп із шибениці не дозволялося нікому під загрозою смертної кари. Залізним гаком користувалися поляки і, звичайно, від них його перейняли й запорізькі козаки.

Гостра паля або гострий кіл — це високий дерев'яний стовп із залізною шпицею нагорі. Для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, кілька чоловік піднімали його по круглій драбині й садовили на кіл. Зрештою, запорожці рідко застосовували таку страту, і про її побутування розповідають лише перекази старезних дідів, зате поляки дуже часто практикували цю страту для залякування козаків: запорожці називали смерть на гострій палі «стовповою» смертю. «Так умер покійний мій батько, так і я умру потомственною стовповою смертю». Народні перекази розповідають, що коли поляки підносили на кіл запорожців, то вони, сидячи на них, знущалися над ляхами, просячи у них потягнути люльку й потім, покуривши, оглядали своїх лютих ворогів каламутними очима, плювали їм «межи-очі», проклинали католицьку віру й спокійно вмирали «стовповою смертю». Гостра паля практикувалася у поляків і татар, від котрих, мабуть, і була запозичена запорожцями. Для виконання усіх перелічених страт у запорізьких козаків узагалі не існувало ката. Коли була потреба стратити якогось злочинця, то його наказували стратити злочинцеві. Якщо ж на той час був лише один злочинець, то його залишали у в'язниці до того часу, поки не з'являвся другий. Тоді новий злочинець страчував старшого.

 

P.S. У порівнянні із козаками-запорожцями, ми все ж-таки стали гуманнішими. І якщо триста років тому, крадій міг запросто розпрощатися з життям, то тепер - з нашим «майже досконалим» законодавством – навіть не має жодних гарантій, що він потрапить на лаву підсудних. Адже, відповідно до Кримінального кодексу України, можна безліч разів здійснювати крадіжки (станом на сьогоднішній день - на суму, яка не перевищує 60 грн. 50 коп.) і нести за це лише адміністративну відповідальність. До того ж, наприклад, при крадіжці грошей взагалі дуже складно знайти речові докази, що підтверджують провину… Ось такі реалії сучасного життя.



Залишити свій коментар:

  Особистий кабінет

  • Український портал
  • Тільки українською
  • Слідкуй за новинками
kampot.org.ua