Літера Г - топономічний словник

Гав-Гат

Гаврилівна — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Роз­ташоване на р. Уда, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Виникла 1650 року. Назва від імені видатного російського поета Гаврила Державша, утворена суф. -івка.

Гайворон — місто, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на ліво­му березі Південного Бугу, на залізниці Вінниця — Первомайськ. Виник­ло у першій половині XVIII ст. як козацький зимівник. Щодо походження назви ніяких документів до нашого часу не дійшло, отже, науково не обґрунтовано. На думку вчених, вона походить від давньоруського воронограй > українське грайворон, трансформоване на гайво­рон. Топонім складається з двох частин: у першій грай від «граяти, каркати»; в другій «ворон, крук» Назва, очевидно, виникла за місцем (ліс, гай, місце колишніх бойо­вищ), де збиралися ворони, і спочатку, ймовірно, була дана урочищу, а вже від нього місту.

Гайове — озеро на південному заході Сумської обл. Назва від розташування серед гаю, утворена за допомогою суф. -ове від гай. З терміном гай пов'язане походження назв ряду сіл: Гаї, Гаївка, Гайки, Зе­лений Гай тощо.

Гайчур (Гайчул, Янчул, Анчу, Ганчул) — річка, ліва притока Вовчої (басейн Самари). Назву виводять від тюркського «вільно, легко» і «степ». Дослівно: «Ріка на степовому роздоллі». Таке тлумачен­ня вважають сумнівним, вказуючи, що форма Ганчул є звуковим різновидом первинної форми Янчул. Остання являє собою сло­восполучення «сторона, бік» + термін «боковий степ» на відміну від просто «територія, де були всі головні поселення ногайців». «Боковим степом, стороною» спочатку на­зивався степовий простір на північний схід, звідки починалися володін­ня запорожців. Утворення сучасного гідроніма Гайчур — процес роздріб­нення цих двох однакових за назвою річок.

Галицька низовина — див. Галичина.

Галич — місто, районний центр Івано-Франківської обл. Розташоване поблизу городища літописного м. Галичь, яке вперше згадується під 1084 роком. Зруй­новане монголо-татарами Сучасний Галич виник у XIV ст. Походження назви точно не встановлено. Існує кілька тлумачень. Одні назву виводять від давньоруського гала, гал «низовина, болотиста місцевість». Інші пов'язують її з українським гала в означенні «великі купини на річці». Ще інші утворюють її від імені пле­мені галичани, яке пов'язане з видобутком солі (від кельтського гал «сіль»), дослівно «соляники». Про це свідчать і давньоруські літописи. В такому разі назва утворилася від основи гал- та суф. -ич.

Галичина (Галицька земля) — історична область у верхній час­тині басейн Дніпра, Дністра і Вісли, займала територію сучасної Львів­ської, Івано-Франківської і Тернопільської обл. та територію Польщі, що прилягає до України. Назва у значенні «Земля галичан» (див. Галич). Суф. утворення на -ина. Звідси ж Галицька низови­на, розташована у верхів'ях Західного Бугу. Назва від Галицька земля.

Галка — річки: 1) ліва притока Лисогору (басейн Сули); 2) права притока Удаю (басейн Сули); 3) притока Тростянця (басейн Сули). Назву виводять від балтійсько-слов’янської основи гала — одне із слів, що служило для означення не­проточності русла річки, болота; гала, гало «низовина, болотиста місцевість». За спостере­женням геоботаніків, галами в Поліссі називають міжрічкові обшири з відкритими калюжами, заростя­ми очерету і комишу, подушки рослинної маси, що плавають на воді й коливаються під ногами, великі купини. Назва утворена за допомогою суф. -к(а). Звідси Галочка — ліва притока Лисогору (басейн Сули), утворення за допомогою суф. -очка.

Гаспра — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міськраді АРК. Розташоване на Південному березі Криму між Ялтою і Алупкою. Виник­ло в середині XVIII ст. Назву виводять від гр. аспра «білий». Да­на за відшарування світлих гірських порід. До категорії селище міського типу від­несено у 1930 році.

Гатка — річки: 1) ліва притока Звіздалі (басейн Прип'яті); 2) ліва притока Ірпе­ня (басейн Дніпра); 3) ліва притока Південного Бугу; 4) права притока Псла (басейн Дніп­ра). Назва від гать «гребля (плотина), підпружена греблею вода», утворена за допомогою суф. -ка. Звідси ж Гатна — ліва притока Мольниці (басейн Пруту), назва від гать за допомогою суф. -на; Гать — права притока Случі (басейн Горині), безсуф. утворення від апелятива гать.

Гв-Гі

Гвардійське — селище міського типу: 1) Новомосковського р-ну Дніпропетров­ської обл. Розташоване на лівому березі р. Самара (басейн Дніпра). До категорії селище міського типу віднесено у 1958 році; 2) (колишнє Сарабуз) Сімферопольського р-ну АРК. Розташоване на р. Салгир. Назва на честь радянських воїнів-гвардійців, які визволяли селище від фа­шистських загарбників. Так, у січні 1944 році біля колишнього Сарабуза то­чилися запеклі бої, в ході яких радянські гвардійці зломили укріплену оборону фашистів на підступах до Сімферополя. На честь цієї події спочатку овоче-молочний радгосп було наймено­вано «Гвардійський». Згодом назва була перенесена на селище. До категорії селище міського типу віднесено у 1957 році.

Гега — вершина Українських Карпат (між Микульчином і Вер­ховиною, на Івано-Франківщині). Назва від румунського «гост­роверхий».

Генічеськ (колишнє Генічі, Єнічі, Усть-Азовськ) — місто, районний центр Херсон­ської обл. Розташоване на узбережжі Утлюцького лиману Азов­ського моря і протоки Тонкої, яка з'єднує лиман із Сивашем. Вели­кий порт. Виник 1784 року в р-ні видобування кухонної солі. Назва від татавського — «тонкий», походить від назви протоки Тонкої. Звідси ж назва Генічеського озера, яке знаходиться за 12 км на південь від м. Генічеська, на п-ові Семенівський Кут, що є частиною Арабатської Стрілки, а також Генічеської протоки, між Азов­ським морем і затокою Сиваш. Назва утворена від старої форми топоніма Єніче > Генічі + суф. -ськ.

Геройське (колишнє Прогной, Прогної) — с. Голопристанського р-ну Херсонської обл. Розташоване на Кінбурнській косі, на березі Дніпровського лиману. Стара назва від прогнойських озер. Сучасна назва дана на честь геройських подвигів радянських солдат у часи Ве­ликої Вітчизняної війни в боротьбі за визволення Кінбурнської коси від фашистів. Назва утворена від апелятива герой та суф. -ськ.

Герцушка (Герца, Херцушка) — річка, права притока Пруту (басейн Дунаю). Демінутивне утворення на -к(а) від ойконіма Герцуга, нині м. Герца Глибоцького р-ну Чернівецької обл.

Гирло — 1) лівий рукав Дніпра біля с. Дніпряни Херсонської обл.; 2) річка, що протікала до створення Каховського водосховища з р. Конки, лівої притоки Дніпра, в Білозерський лиман. Географічний термін гирло з румунського «ріка, ручай», запозичений у слов'ян.

Гірне — селище міського типу: 1) підпорядковане Харцизькій міськраді До­нецької обл. Розташоване на Зуївській антикліналі — одному з південно-східних відрогів Донецького кряжа. Засноване 1957 року із селища шахти № 20; 2) підпорядковане Краснодонській міськраді Лу­ганської обл. Назва від місцевого географічного терміна гора. Невисокі горби, підвищення на Донецькому кряжі, як і на Поділлі та в інших місцях України, називають горами. За розташування на Зуївській горі і дана назва. До категорії селище міського типу від­несено у 1957 році.

Гірник — 1) (колишнє Соцмістечко) місто, підпорядковане Селидівській міськраді Донецької обл. Розташоване на правому березі р. Вовча (басейн Самари). Засноване 1939 року; 2) селище міського типу, підпорядковане Червоногвардійській міськраді Львівської обл. Розташоване на автостраді Червоноград — Жовква. Виникло 1954 року; 3) селище, під­порядковане Ровенківській міськраді Луганської обл. Розташова­не неподалік від автомагістралі Харків — Ростов. До категорії селище міського типу віднесено у 1969 року. Безсуф. топонім. Звідси ж Гірницьке — селище міського типу: 1) підпорядковане Орджонікідзенській міськраді Дніпро­петровської обл. Засноване у 1928 році; 2) (колишнє селище шахти № 1), підпорядковане Сніжнянській міськраді Донецької обл. Заснова­не у 1912 році. Назва утворена за допомогою прикм. суф. -цьк(ий) від гірник (шахтар).

Гірське — місто, підпорядковане Первомайській міськраді Луган­ської обл. Розташоване на перехресті залізниці Харків — Луганськ і автостради Лисичанськ — Комунарськ. Виникло у 1938 році у зв'язку з будівництвом заводу. Назва походить від апелятива го­ра через прикм. гірський, зумовлена розташуванням міста на підви­щенні (горі).

Гірський Тікич — річка, права притока Тікичу (басейн Південного Бугу). У багатьох місцях русла виступають кристалічні породи Українського щита, внаслідок чого течія річки має гірський характер. Звідси назва прикм. частини складного гідроніма. Про походження другої частини див. Тікич.

Гле-Гло

Глеювата — річка, права притока Білого Черемошу (басейн Пруту). Назва від глей «глиняста грязюка». Суф. утворення на -ювата.

Глибинець — річки: 1) права притока Очеретянки (басейн Тетерева); 2) права притока Вижівки (басейн Прип'яті). Назва від глибина, глибокий із суф. -ець. Таке найменування Глибинець одержав за характер русла: місця­ми він протікає в глибоких ущелинах. Глибока — річки: 1) (Глібока) ліва притока Великого Біскова (басейн Пруту); 2) ліва притока Пограничної (басейн Південного Бугу); 3) права притока Хоролу (басейн Псла). Назва від прикм. глибо­кий, утворення без спеціального топонімічного форманта. Назви стосуються неглибоких річок і мають відносний характер: у деяких місцях ці річки мають заглиблення, яких немає в сусідніх ріках. Звідси ж Глибочок — річки: 1) ліва притока Ірші (басейн Те­терева); 2) права притока Тетерева; 3) ліва притока Хомори (басейн Случі); 4) ліва притока Ів'янки (басейн Тетерева). Утворення від того ж прикм. за допомогою демінутивного суф. -чок. Глибока Долина — річки: 1) ліва притока Гнилоп'яті (басейн Тетерева); 2) притока Горині (басейн Прип'яті). Ім. частина складного топоніма від географічного терміна долина. Прикм. частина — від глибокий. Дослівно: «Ріка, що протікає в глибокій долині». Глибоке — озеро: 1) в середній частині Полтавської обл.; 2) на південному заході Чернігівської обл.; 3) на заході Чернігівської обл. Назва від глибини в порівнянні з сусідніми озерами.

Глинка — річка, права притока Тетерева (басейн Дніпра). Назва від глина — характерної осадової породи, поширеної в руслі річки. Утворена за допомогою суф. -ка. Звідси ж Глинківка — річка, притока Дністра, утворена від глинк- складним суф. -івка; Глинна — річки: 1) ліва притока Лисогору (басейн Сули); 2) ліва притока Лохвиці (басейн Сули), утво­рена суф. -н(а); Глинник — річка, ліва притока Случі (басейн Горині), утворе­на суф. -ик; Глинниця — річки: 1) ліва притока Пруту (басейн Дунаю); 2) притока Сейму (басейн Десни); утворена суф. -иц(я); Глинничка — річка, притока Корчика (басейн Горині); утворена суф. -ичк(а); Глинська — річка, права притока Ворскли, суф. утворення на -ськ; Глиняк — річка, притока Сули, утворен­ня від тієї ж основи суф. -як; Глиняна — річка, права притока Ужа (басейн При­п'яті), утворена суф. -яна; Глинянка — річки: 1) права притока Бобрика (басейн Прип'яті); 2) права притока Случі (басейн Горині), суф. утворення на -янка.

Глинськ — селище Роменського р-ну Сумської обл. Розташоване на правому березі Сули (басейн Дніпра). Вперше згадується в літописі 1320 року під назвою Глинеск. У так званій Замковій Горі, розташованій на півдні селища, здавна видобувають високоякісну червону глину для виготовлення посуду. Назва літописного Глинеск від давньоруського прикм. (від глина і суф. –ськ). Ойконім означає: «Поселення на глинястій землі». Звідси ж назва Глиняни — селище міського типу Львівської обл. Розташоване на р. Перегноївка (басейн Вісли). Од­не з найстаріших поселень Львівщини. Вперше у документах згадується 1379 року. Назву, очевидно, спочатку було дано жителям міс­цевості, які, на відміну від інших поселень, хати будували з гли­ни, хоч навколо були ліси. Назва утворена від глин- за допомогою суф. -ян(и).

Глинська — див. Глинка.

Глиняк — див. Глинка.

Глиняна — див. Глинка.

Глинянка — див. Глинка.

Глобине — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Сухий Омельничок. Виникло на початку XVIII ст. на місці хутора Малень­кий Кагамличок. Поселення заснували українські козаки на чо­лі з Глобою. Звідси назва.

Глодос — потік, права притока Черлени (басейн Пруту). Назва від молдавського «грязь», «повний грязюки». Звідси Глодянка — потік, права притока Квасного (басейн Тиси), утво­рена від основи глод- та суф. -янк(а).

Глу-Гове

Глумча (Глумецка) — річка, ліва притока Уборті (басейн Прип'яті). Гідронім відносять до старослов’янського типу з суф. -ча від, очевидно, в розумінні «забавна, пустуха».

Глухів — місто, районний центр Сумської обл. Розташоване на р. Есмань, притоці Клевені (басейн Десни). Відоме з 1152 року. За народною етимологією, назву виводять від словосполучення глухе місце. Вірогідніше, в основі ойконіма лежить дохристиянське ім'я Глух.

Гнила — річки: 1) ліва притока Бистриці-Тисменницької (басейн Дніст­ра); 2) ліва притока Стрипи (басейн Дністра); 3) ліва притока Стрия (басейн Дніст­ра); 4) права притока Збруча (басейн Дністра); 5) правий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл. Назва утворена від гнилий, у ній відображено особливості води: від слабої проточності вона місцями застоюється і загниває. Жіночий рід назви орієнтований на лексему ріка; Гни­ла Липа — річки: 1) ліва притока Дніпра; 2) ліва притока Золотої Липи (басейн Дністра); 3) ліва притока Стиру (басейн Прип'яті). Походження назви див. Гни­ла і Липа; Гнила Прип'ять — річки: 1) права притока Прип'яті (басейн Дніп­ра); 2) ліва притока Простиру (басейн Дніпра). Походження назви див.Гнила і Прип'ять; Гниле море — див. Сиваш; Гнилий Рів — річка, права притока Вілії. Про походження гідроніма див. Гнила і Рів; Гнилий Ташлик — річка, права притока Тясьмину (басейн Дніпра). Пояснення назви див. Гнила і Ташлик. Гнилий Тікич — річка, ліва притока Тікичу (басейн Південного Бугу). Походження назви див. Гнила і Тікич; Гнилий Тясмин — річка, права притока Тясмину (басейн Дніпра). Походження гідроніма див. Гнила і Тясмин; Гнилий Яланець — річка, ліва притока Південного Бугу. Походження гід­роніма див. Гнила і Яланець; Гниловід — річки: 1) лівий рукав Дніпра; 2) права притока Здвижу (басейн Тетерева); 3) права притока Дніпра. Від гниловід — «болото, поросшее сеном и лесом». Звідси ж Гниловоди — річка, права притока Стрипи (басейн Дністра). Дослівно: «гнила вода»; Гнилуша — річка, ліва притока Псла (басейн Дніпра), утво­рення за допомогою суф. -уша; Гнилюха — річка, права притока Південного Бугу, утворення на -юха.

Гнилоп'ять — річки: 1) (Гнилопядь, Гнилопят) — права притока Тетере­ва (басейн Дніпра); 2) (Гнилые Пяты, Гнилые Пяти) права притока Посто­лової (басейн Південного Бугу). Назву притоки Тетерева виводять від індоєвропейського «шлях». В давніх документах п'ятою називали міс­це, де сходились кордони трьох різних ґрунтів або маєтків. При­пускають, що Гнилоп'ять Південно-Бузьку названо так за те, що во­на була кордоном з Болехівською землею. Звідси ж назва Гнилоп'ятка — річка, ліва притока Гнилоп'яті, утворена від основи Гнилоп'ят- демінутивним суф. -ка. Основним ареалом поширен­ня гідроніма вважають басейн Тетерева.

Гнилуша — див. Гнила.

Гнилюха — див. Гнила.

Гніздичів — селище міського типу Жидачівського р-ну Львівської обл. Розташо­ване на р. Стрий, правій притоці Дністра. Перша згадка відноситься до 1491 року. Достовірних відомостей про походження назви немає. За народним переказом, тут були володіння боярина Гніздича, від якого ніби й пішло найменування. Утворилося за допомогою присв. суф. -ів.

Гнізна — річки: 1) ліва притока Серету (басейн Дністра); 2) притока Трубежа (басейн Дніпра). Походження назви оста­точно не встановлено. Існує кілька тлумачень. Гіпотетично з праслов’янськог «заглиблення, оточене підвищеннями».

Говда — вершина Українських Карпат. Назва від діалекта говда «ма­сивна гора».

Говерла — найвища вершина Українських Карпат в Івано-Фран­ківській обл., у хребті Чорногора. Назва від румунського «важкопрохідне підняття». Назва вершини поширилась на р. Говерлу — права притока Білої Тиси (басейн Дунаю), а також водосховище. Говерла на однойменній річці. Звідси ж Говерлянський масив. — Див. Укра­їнські Карпати.

Говт-Голом

Говтва (літописна Гьлта, Голтивь, Гьлть, Голта) — 1) річка, ліва притока Псла (басейн Дніпра). Походження назви остаточно не встановле­но. Існує ряд гіпотез. Одні назву виводить з тюркського «болото, трясовина», близького до турецького «озеро, став» із суф. -іу. Вбачаючи спільну назву у словененського гідроніма з дніпровським, цю загальну основу відносять до праслов’янського «безодня». Ця гіпотеза найбільш імовірна; 2) (літописна Гьолтавь) с. Козельського р-ну Полтавської обл., одне з найстародавніших поселень України. Вперше згадується в літописі 1097 року як значне укріплен­ня Київської Русі. Назва від найменування річки, на якій воно розташоване.

Гоголеве — 1) селище міського типу Великобагачанського р-ну Полтавської обл. Розташоване на залізниці Київ — Полтава. Виросло навко­ло залізничної станції Гоголеве; 2) (колишній хутір Купчинський, с. Яновщина, Василівка) с. Шишацького р-ну Полтавської обл. Назва на честь видатного російського письменника, нашого земляка М.В. Гого­ля. Утворена за допомогою присв. прикм. суф. -ев. Походження колишньої назви хутора Купчинський невідоме. Яновщиною називалося за другим прізвищем Гоголя — Яновський; утворена за допомогою суф. -щина. Коли в права володіння ввійшов батько письменни­ка Василь Панасович Гоголь, його почали називати Василівкою. В с. Гоголеве письменник провів своє дитинство.

Гоголів (Оглав) — стародавнє с. Броварського р-ну Київської обл. Розташоване в межиріччі Дніпра і його ліва притока Трубіжа. Гадають, що Гоголів виник на місці стародавнього поселення під тією ж назвою, яке було зруйноване татаро-монголами. У 1628 році відоме під назвою Хохолів, Гоголів. За народними переказами, назва походить від го­голь — красивий нирок, круглоклюва дика качка. Назва утворена за допомогою присв. суф. -ів. Гоголі й тепер водяться в болотах цієї місцевості. У Т.Г. Шевченка Гоголів зу­стрічається під назвою Оглав.

Гола Долина — річка, ліва притока Сухого Торця (басейн Сіверського Дінця). На­зва від прикм. голий. Таку назву річка дістала тому, що в її доли­ні немає деревної рослинності на відміну від інших долин Сіверського Дінця і Казенного Торця, вкритих лісами і чагарниками. Ім. час­тина гідроніма походить від апелятива долина.

Гола Пристань (колишнє Голий Перевіз) — місто, районний центр Херсонської обл. Розташоване на р. Конка, ліва притока Дніпра. Перші відомості відносяться до 1786 року. Колись через Голий Перевіз запорожці та чумаки возили сіль з Ягорлицьких соляних промислів. Місце­вість була гола, без будь-якої рослинності, без жител. Звідси й назва. У кінці XVIII ст. тут почали поселятися кріпаки-втікачі з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини. Згодом була побудова­на пристань, після чого ім. частина складного топоніма — посе­лення, що тут виросло, одержало сучасну назву. Назву міста пере­йняло оз. Голопристанське, розташоване неподалік.

Голованівськ — селище міського типу, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на обох берегах р. Кайнари. Засноване кріпаками-втікачами з По­ділля та Київщини. Перша письмова згадка відноситься до 1764 року. Назву виводять від прізвища одного з ватажків селянсько-ко­зацького повстання — Коліївщини — Голованя. Утворена за допомогою суф. -івськ.

Голованка — річка, права притока Дністра. Назва не з'ясована. Можливо, походить від того ж кореня, що і в народному географічному тер­міні головиця «джерело». Ймовірно, основою гідро­німа є місцевий географічний топонім голова «верхів'я річки, по­чаток». Утворена від основи голов- за допомогою суф. -анк(а). Від цієї ж основи, імовірно, Головенька — річка, ліва притока Сейму (басейн Десни), утворена суф. -еньк(а); Головесня — річка, права притока Десни, утворення за допомогою суф. -есня.

Гологірка — річка, права притока Полтви (басейн Вісли). Вважають, що назва від с. Гологори, яке лежить біля підвищення Гологори, від котрого й одержало назву.

Гологори (у XV ст. — Голыгоры) — підвищення північно-західної части­ни Подільської височини. Назва від словосполучення голі гори, яке вказує, що підвищення голе, тобто позбавлене деревної рослин­ності. Сучасна форма Гологори з інтерфіксом -о- виникла за анало­гією до продуктивної моделі композитів. Літописна назва Голые горы.

Голом'янка — річка, права притока Росі (басейн Дніпра). Назва похідна від давньоруського голомя, голомець, від праслов’янського. Очевидно, звідси російський діалект голомя, голянь, голомень «відкрите місце в озері» в ро­зумінні «не поросла рослинністю».

Голоп-Горл

Голопристанське — див. Гола Пристань.

Голуба Затока — селище міського типу, підпорядковане Ялтинській міськраді АРК. Розташоване на півдні Кримського п-ова. Виникло на місці поселення таврів, що існувало в першому тисячолітті до н. е. Назване по імені затоки, розташованої неподалік, води якої в теплі місяці мають переважно голубий колір. До категорії селище міського типу віднесено у 1971 року.

Гонтарівка — річка, права притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу). На­зву пов'язують з терміном гонтар «покрівельник» у функції влас­ної назви. Утворилася за допомогою суф. -івка. Звідси ж виво­дять Гонтарка — потік у басейні Серету. Біля потоку знаходилася са­диба якогось ґонтаря.

Гонтівка (колишнє Сербах, Серби) — село Вінницької обл. Відоме з XVI ст. Після жорстоких тортур тут було страчено і поховано Іва­на Ґонту — одного з керівників народного повстання — Коліїв­щини — проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні в 1768 році. На честь його і названо село. Антропонімічне ут­ворення на -івка. Стара назва, за народним переказом, походить від етноніма серби, які оселилися тут у XVIII ст.

Гончариха (колишнє Дортоба) — найвища вершина Приазовської височини на території Донецької обл. У минулому тут були виробки гон­чарної глини. Назва від основи Гончар- та суф. -иха. Колишня назва від тюркського «чотири» та «горб». Вершина має чотири горби, що виступають з різних її сторін.

Гора (пізніше Старокиївська гора) — одна з найдавніших час­тин Києва. Розташована між Володимирською вул., Десятинним провулком та Андріївським узвозом, високо здіймаючись над Подо­лом. Уже в другій половині першого тисячоліття до н. е. тут бу­ло слов’янське поселення-укріплення, про що свідчать археологічні знахідки. Згодом поселення стало дитинцем давнього Києва. За літописним переказом, належав полянському князеві Кию — одному з трьох братів легендарних засновників Києва. Назва від давньоруського апелятива гора як опозиція до Подольє (Поділля).

Горгани — права сторона середньої частини Українських Карпат — між долинами р. Мізунка та Ріка на заході і р. Прут та Яблуницьким перевалом на сході. Разом з Чорногорою є найвищою її частиною. Мають вигляд диких зубчастих скель, від руйнування яких у багатьох місцях утворилися розсипи. Назву виводять від місцевого географічного терміна горган — «висока кам'яниста гора», «курган», «хребет гірського ланцюга», «гірська верховина». Останні дослідження вказують на індоєвропейське походження ороніма, утвердження його в слов’янській мові.

Горинь (Горина) — річка, права притока Прип'яті (басейн Прип'яті). Щодо походження назви існує кілька гіпотез. Одні виводять її з готського «джерело». Деякі вчені дотримуються думки, що вона ут­ворилася від давньоруського горина в розумінні «гірська місцевість». І справді, в далекому минулому ріка звалася Горина. В Іпатіївському літописі під 1150 роком говориться, що Ізяслав Мстиславович «перейшов Горину і тут став табором». Сучасна назва відома з 1450 року, коли вона згадується в одній з українських грамот. Трубачов назву виво­дить від іллірійського «джерело». Таке тлумачення не­переконливе. Вірогідніше тлумачення походження гідроніма Го­ринь, в якому відстоюється слов’янська етимологія в означенні «ріка з гір». Давній (до XV ст.) варіант Горина зіставляється зі староруського горина «гориста місцевість». На окраїні Волинської гряди здіймаються високі ус­тупи, і течія ріки у верхній і середній частинах має напівгірський характер. Формантне утворення на -ина, як і -ьнь у старослов’янського горьнь — «гірський». Дослівно: «Ріка бере початок з гори (Кре­менецького кряжа) і долає значний гористий шлях». Звідси ж Горинка (Горинька) — ріка, ліва притока Горині. Назва ут­ворена за допомогою демінутивного суф. -ка(-ька).

Горіхова — річка, ліва притока Росі (басейн Дніпра). Гідронім походить від назви рослини — українські болотні горіхи (котелки, рогульки).

Горлівка — місто обласного підпорядкування Донецької обл. Розташоване на Головній Донецькій антикліналі (опуклому вигині напластованих верств, який є головним вододілом Донець­кого кряжа), на залізниці Харків — Ростов. На початку XVIII ст. на території сучасної Горлівки з'явились хутори, де оселилися запорізькі ко­заки і селяни-втікачі. У 1754 році на місці теперішнього Калінінського р-ну міста виникло військове поселення Государів Байрак (9-та Рота; див. Луганське), в якому була розміщена військова частина. У 1776 році хутори і зимівники, що лежали в урочищі Жований Ліс та в б. Сухий Яр, утворили слободу Зайцеве, південна частина якої носила назву Микитівка по імені десятника будівництва Микити Дев'ятилова. У цей же час виникла слобода Залізна. 1867 році почалось розвідування ву­гілля. До цього року відносять заснування Горлівки. За 6 км від Микитівки виникло робітниче селище і залізнична станція, названі ім'ям таланови­того гірничого інженера П. М. Горлова — піонера вугільної про­мисловості на Донбасі.

Горн-Горо

Горностаївка — селище міського типу, районний центр Херсонської обл. Розташоване на лі­вому березі Каховського водосховища. Гадають, засноване в кінці XIX ст. переселенцями з с. Горностаївки Чернігівської губ. Однак даних Чернігівського облархіву про переселення не­має. Цілком можливо, що походження назви пов'язане з антропонімом. Відомо, що назва згаданого села походить від прізвища його власника Горностая. До основи горностай до­дано суф -ївк(а).

Городенка — місто, районний центр Івано-Франківської обл. Розташоване на правобережжі Дністра. Виникло в кінці XII ст. Назва від давньоруського го­род — слово по кореню і за значенням праслов’янське. Походить від індоєвропейського кореня «оточувати, охоплювати». Город — первинно «огорожа, забі(о)р» > «об­несене огорожею місце» > давньоруське город «огорожа, забі(о)р». Город — «укріплення», старослов’янське град «стіна». Город — «населений пункт». У Київській Русі поняття «город» означало й землі, що до нього прилягали. Назва Городенка утворена від основи город- за допомогою суф. -енк(а). Походить від апелятива Городня.

Городець (Городец, Городок) Київський — літописне місто, згадуєть­ся під 1026 роком. Назва від давньоруського городець — «городок, кріпосця, укріп­лене тином місце, поселення». В руських землях було відомо 7 міст під назвою Городець. Утворення від город-суф. -ець. — Див. Городенка.

Городище — річки: 1) права притока Десни (басейн Дніпра), на ній розта­шований населені пункти Городище; 2) права притока Піщаної (басейн Сіверського Дінця); озеро на сході Чернігівської обл.; місто, районний центр Черкаської обл. Розташова­не на р. Вільшанка, права притока Дніпра. Перша письмова згадка від­носиться до XVI ст. Назва від апелятива городище «стародавнє земляне укріплення, городище, залишки стародавнього міста». Найменування озера і міста вказують на те, що вони розміщені поблизу городища; селище міського типу Перевальського р-ну Луганської обл. Засноване у XVIII ст. кріпаками-втікачами від поміщицького гніту, поблизу руїн городища, як виявилося згодом, скіфського (IV—III ст. до н. е.). Звідси й назва. Утворення на -ище (див. Городенка).

Городниця — селище міського типу Новоград-Волинського р-ну Житомирської обл. Розташоване на р. Случ, права притока Горині (басейн Прип'яті). Ви­никло на місці городища — руїн стародавнього міста періоду Київської Русі. Городниця вперше згадується 1685 році у скарзі магната Вержбицького на військо козацького полковника Макухи, яке спустошило йо­го маєток. Назва від кореня город- і суф. -иця.

Городня — місто, районний центр Чернігівської обл. Розташоване на р. Чибиш, ліва притока Смячу (басейн Десни). Засноване на початку XVII ст. шляхти­чем Хвощем як хутір Хвоща, що являв собою великий фільварк. Сучасна назва від давньоруського город, утворена суф. -ня. Див. Городенка.

Городок — міста: 1) районний центр Львівської обл. Розташоване на р. Верещиця, ліва притока Дністра. Виникло в період Київської Русі. Вперше згадується під 1213 роком як Городок Солоний, згодом Соляний горо­док, тобто місце соляних складів. З часом прикм. частина топо­німа відпала; 2) (колишнє Бедрихів, Новодвор, Бедрихівка) — районний центр Хмельницької обл. Розташоване на р. Смотрич, ліва притока Дністра. Назва відома з 1392 року. У документах XV ст. стає володінням маг­натів Бедрихів і одержує нову назву — Бедрихів. З переходом до магнатів Новодворських — Новодвор. З кінця XVI ст. — Бедри­хівка, Бедрихів Городок. Пізніше означальна частина топоніма відпала. Назва утворена від топооснови город (див. Городенка) за допомогою демінутивного суф. -ок. Дослівно: «Невелике укріп­лене поселення». Назва від давньоруського городок — «невелике укріплене поселення», утворена за допомогою суф. -к- від город. Див. Городенка.

Горохів — місто, районний центр Волинської обл. Розташоване на перетині автошляхів Луцьк — Радехів та Нововолинськ — Берестечко. Вперше згадується під 1487 роком як назва маєтку у Волинській землі. Назва від давньоруського антропоніма Горох, похідного від апелятива горох — трав’яниста рослина з родини бобових, давньоруського горох «зерно гороху». Утворено за допомогою суф. -ів.

Горохуватка (Гороховатка, Хороковатка, Гороховатна, Горохованка, Гороховка, Ольшаниця) — річка, ліва притока Росі (басейн Дніпра). Назва темна. Припускають, що вона могла утвори­тися від ойконіма Гороховатка, відомого з 1804 року, тоді як пара­лельна назва Ольшаниця — від назви с. Ольшаниця.

Горошине — с. Семенівського р-ну Полтавської обл. Колишнє лі­тописне м. Горошин (Грошин, Горошино) в Переяславській землі, вперше згадується під 1096 роком. Утворюють назву від антропоніма Горошкоу Гороша, очевидно, похідного від давньоруського горіха «гірчиця».

Гос-Гре

Гостомель — селище міського типу, підпорядковане Ірпінській міськраді Київ­ської обл. Стародавнє поселення. Розташоване на автошляху Київ — Коростень. Назва походить від антропоніма Гостомь, який є усі­ченою формою імені Гостомирь або Гостомысль, з присв. суф. -jь. Вставне j закономірно виникло внаслідок збігу з губним звуком м, вставне є — пізнього походження. Ця назва з 1795 року відома в формі Гостомль. Шлях трансформації ойконіма: Гостолjь > Гостомль > Гостомель.

Гоща — селище міського типу, районний центр Рівненської обл. Розташоване на р. Горині (басейн Прип'яті). Стародfdy' поселення. Відоме з XIV ст. Назва топооснови не ясна. Вважають, що в основі лежить давньоруське слово гость — «чужинець». Основа назви «гість, чужинець». Звідси гоща — «місце торгівлі». Не виключено походження назви Гоща від антропоніма Готк з формою Гощ. Звідси ж Гощанське плато — кряж на північно-східній окраїні Волинської височини у Рівненській обл. На­зва від м. Гоща, яке розташоване на височині утворена суф. -анськ. Термін плато (франц.) — «підвищена рівнина, обмежена крути­ми схилами або уступами».

Грабова Балка — заповідник грабового лісу. Розташований на сході Донецької обл. у верхів'ї р. Міус (басейн Азовського моря). Крайнє східне місцезнаходження грабу в Україні. Назва від граб — дерева з родини березових. Утворена за допомогою суф. -ов(а). Дру­га частина складного топоніма від апелятива балка — «суха або з тимчасовим водотоком долина з пологими схилами».

Грабовське (колишнє Пушкарі) — село Краснопільського р-ну Сум­ської обл. Розташоване на залізниці Суми — Білгород (Росія). Час виникнення невідомий. Назване на честь видатного україн­ського поета-демократа П.А. Грабовського.

Градиськ (колишнє Городище, Градище) — селище міського типу Глобинського р-ну Полтавської обл. Розташоване на лівому березі Кремечуцького водосховища. Стару назву Городище, Градище Катерина II наказала йменувати по-російськи Градижск. До категорії селище міського типу віднесено у 1957 році.

Гребінка — місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Гнила Оржиця, лівій притока Оржиці (басейн Дніпра), при перетині її залізницею Київ — Полтава. Засноване 1895 року. Назва на честь українського письменника Є.П. Гребінки, який народився поблизу — на хуторі Убіжище (нині с. Мар'янівка), розташоване північнічний-захід від м. Гребінка.

Гребінки — селище міського типу Васильківського р-ну Київської обл. Заснова­не на початку XVII ст. під назвою Гребінники, Угребенники. Розташоване у верхній течії р. Протока, ліва притока Росі (басейн Дніпра). Назву виводять від давнього місцевого терміна греб «горб»: посе­лення виникло на гребнях (горбах). Не виключено, що ойконім має антропонімічне походження.

Гребінь — 1) хребет в Українських Карпатах. Назва від географіч­ного терміна гребінь «верх хребта»; 2) річка, ліва притока Сарати (басейн Черемошу). Бере початок від однойменної гори, від якої й пере­йняла назву.

Грем'ячка — ріка, ліва притока Ушиці (басейн Дністра). Назву виводять від грем'яч — діалектного терміна «джерело, що стікає по кам'янистих поро­дах». Утворена за допомогою суф. -к(а). Дослівно: «Гучна ріка».

Гресівський — селище міського типу, підпорядковане Залізничній райраді м. Сімферополя. Розташоване на р. Салгир (басейн Азовського мо­ря). Назва від розміщення біля потужної ДРЕС. За­сноване у 1962 році.

Гри-Груз

Гривка — ріка, права притока Стоходу (басейн Прип'яті). Назву виводить від латинського «гирло річки». Утворена за допомогою демінутивного суф. -к(а). Існує й інше пояснення, де назву виводять з індоєвропейського «пожирати, горло, жерло, гирло». Такі тлумачення видаються сумнівними. Найімо­вірніше, гідронім походить від ідентичного місцевого апелятива гривка в означенні «височина». Згодом назва ороніма перейшла в гідронім. Приклад метонімії.

Гриняви — хребет Українських Карпат. Розташований на півдні Іва­но-Франківської обл., між ріками Чорний Черемош і Білий Чере­мош (басейн Пруту). Назва похідна від с. Гринява (колишнє Гриньова) Косівського р-ну Івано-Франківської обл., розміщеного в під­ніжжі хребта Гриняви, на березі р. Білий Черемош. Назву села виводять від власного імені Гринь (Григорій).

Гриців — селище міського типу Шепетівського р-ну Хмельницької обл. Розта­шоване при впадінні р. Білка в Хомору (басейн Случі). Гадають, що Гриців дуже стародавнє поселення й існувало ще за часів Київської Русі. Припускають походження назви від власного імені Гриць (Григо­рій) князя Треблянського, якому село належало наприкінці XI і на початку XII ст. Антропонімічне походжен­ня на -ів.

Гродівка — селище міського типу, підпорядковане Красноармійській міськраді Донецької обл. Колишнє Козацький пікет, оборонне укріплення в Дикому полі. Засноване в другій половині XVIII ст. городовими козаками — вихідцями з Полтавської губернії. В основі топоніма ле­жить апелятив городовий «міський».

Грузенька — ріка, ліва притока Берди (басейн Азовського моря). Назва­на так тому, що в XVIII—XIX ст. у документах розглядалася як притока Грузької, а суф. -еньк вказував на означення здрібні­лості. Дослівно: «Маленька Грузька». Приклад топонімічної демінутивації.

Грузька — річки: 1) права притока Інгулу (басейн Південного Бугу); 2) ліва притока Ка­зенного Торця (басейн Сіверського Дінця); 3) права притока Кривого Торця (басейн Сіверського Дінця); 4) ліва притока Кальміусу (басейн Азовського моря); 5) ліва притока Чорного Ташлика (басейн Південного Бугу). Назва від жіночого рроду прикм. грузь­кий «топкий, в'язкий».

Грузька Говтва (Голтва-Грузька, Шишацька Говтва) — річка, права прмтока Говтви, від якої перейняла ім. частину. Про походження прикм. частини див. Грузька. Шишацькою звали за протікання її біля с. Шишаки Полтавської обл.

Грузький Яланчик — річка, впадає в Таганрозьку затоку. Азовського моря. Про походження прикм. частини складного гідроніма див. Грузька, про походження ім. частини див. Мокрий Яланчик.

Грузько-Зорянське — селище міського типу, підпорядковане Макіївській міськ­раді Донецької обл. Розташоване на залізниці Макіївка — Мосьпине. Грузько-Зорянське виникло у 1938 році у зв'язку з будівництвом вугільної шахти «Холодна Балка», неподалік від р. Грузької, ліва притока Кальміусу (басейн Азовського моря). Звідси перший компонент складної назви. Другий компонент від зоря — символу кращого життя. Назва утворена за допомогою складного суф. -янськ(е).

Грузько-Ломівка — селище міського типу, підпорядковане Совєтській райраді м. Макіївки Донецької обл. Розташоване на р. Грузька, ліва притока Кальміусу (басейн Азовського моря). Назва складається з двох частин: перша дана за розташування поселення на р. Грузька, друга — від прізвища землевласника Ломова. Рік віднесення до категорії селище міського типу — 1938.

Грун-Гур

Грунь — 1) вершина Українських Карпат. Назва від місцевого гео­графічного терміна грунь «невисока гора з м'якими контурами», «вершина гори», «гірський хребет», «гора», «гірське поле, висока поляна» від романського «пригорок» 2) ріка, права притока Псла (басейн Дніпра). Назва від гцунь. У цьо­му разі «ріка, яка витікає з-під гори». Звідси ж Грунька — ріка, ліва притока Морозової (басейн Псла), назва утворена за допомогою суф. -к(а). Контактний перехід назви: оронім Грунь > гідронім Грунь.

Грунь-Ташань (Ташанська Грунь, Груня, Грунь Ташанська) — ріка, ліва притока Псла (басейн Дніпра). Гідронім являє собою приклад «гібрида», в якому кожен з елементів відноситься до різних мов: перша частина складного гідроніма від українського тер­міна грунь. В Східній Україні за­гальне слово грунь у значенні «покрите лісом підвищення» не зустрічається. Треба думати, що цей термін зане­сений із західно-української лексики. Друга, означальна, від тюркського «ка­мінь», утворена українським суф. -ан (див. Ташанка), дана на відміну від Грунь-Черкес (Грунь-Черкаська).

Грунь-Черкес (Грунь-Черкаська) — ріка, права притока Грунь-Ташані (басейн Псла). Назва першої частини складного гідроніма від грунь. Другу частину пов'язують з черкесами, які в XV ст. нібито переселилися з Кавказу. Дехто виводить її від рослини черкез чи від слова черкас, так на­зивали в минулому в Росії українців, що найбільш імовірно. — Див. Черкаси. Дана на відміну від Грунь-Ташані (Ташанської Груні).

Грушеваха — ріка, права притока Береки (басейн Сіверського Дінця). Назва від гру­ша — рослини з родини розових. У долині ріки ще й те­пер ростуть дикі груші. Утворена за допомогою суф. -аха від Гру­шева. Звідси ж Грушевиця — ріка, права притока Стиру (басейн Прип'яті), ут­ворена за допомогою суф. -иця від Грушева; Грушівка — річки: 1) лівий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл.; 2) правий рукав Дніпра в Дніпропетровській обл.; 3) права притока Мокрої Сури (басейн Дніпра), ут­ворена за допомогою складного суф. -івка від груша. Аналогічне походження ряду населених пунктів: Грушів, Грушеватка, Грушеваха, Грушів­ка, Грушове, Грушки та ін.

Губиниха — селище міського типу Новомосковського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Дніпропетровськ — Красноград. Перша письмова згадка відноситься до 1704 року. Походження назви точно не встановлено. За народним переказом, тут був зимівник козака Губина, від якого ніби й походить найменування. Більш імовірно, що воно опосередковане і походить від прізвиська жі­ночої статі, утвореного від прізвища Губин чи Губина та суф. -иха.

Губинівка (1776 року — Губиниха, 1850 року — Губиха) — ріка, ліва притока Кільчені (басейн Самари). Походження назви можливе від поширення губ — загальна назва грибів, походить від праслов’янського «щось випукле, вигнуте», спорідненого з групою слів у балтійських та іранських мовах з подібним значенням: литовське «нарост», афганське «шишка», що свідчить про дуже давнє походження терміна — з індоєвропейської мовної спільності. Дослівно: «Грибна ріка; ріка, в долині якої росте багато грибів». Утворена за допомогою складної су­фіксації -ин + -івка від кореня губ-. Походить від апелятива грибна «істівні гриби, всіля­кі овочі... ягоди». Утворення від основи губин- і суф. -івка у значенні: «Ріка, долина якої багата грибами, різни­ми дикими фруктами». Не виключено, що назва походить від то­го ж праслов’янського терміну через можливе антропонімічне посередницт­во.

Гуляйполе — місто, районний центр Запорізької обл. Розташоване на р. Гайчур, ліва притока Вовчої (басейн Дніпра). Гуляйполе виникло після спорудження Дніпровської укріпленої лінії. Перші поселенці — кріпаки-втікачі з Правобережжя, з с. Гуляйполе (сучасне с. Златопіль Софіївського р-ну Дніпропетровської обл. на р. Базавлук). Засноване 1785 року. Сама назва — це топонімічна модель, яка складається з дієсл. наказового способу гуляй і географічного терміна поле, тоб­то первісне значення назви: «гуляще (незаймане) поле, на яко­му випасують худобу».

Гумена (Гума) — ріка, ліва притока Малого Серету (басейн Дунаю). Назву пов'язують з молдавським «глина». Остання була первинною на­звою, згодом трансформувалася на прикм. гумена. Назва дана за глинясті береги річки.

Гурзуф — селище міського типу, кліматичний курорт АРК. Розташоване на Південному березі Криму, між Ялтою і Алуштою. Тут було поселення таврів. У VI ст. візантійці побудували фортецю, що захищала м. Гурзувіт. У XIV ст. тут господарювали генуезці; на середньовічних італійських картах місто позначається під назвою Гразуі, Горзаніум. В 1745 році перейшло до турків і дістало сучасну назву.

Гуркалабані — ріка, права притока Дністра. Перетинаючи місцевість з твердими кристалічними породами, ріка створює шум, гуркіт. Звідси й назва. Термін гуркало — з місцевої говірки на Буковині — «невеликий низький водоспад». Другу частину виводять від ка­лабаня «калюжа».

Гур-Гуц

Гусь — річки: 1) (Хусь) права притока Сули (басейн Дніпра). У 1647 році відома як Усть (діалектне «устьє ріки»); 2) права притока Ствиги (басейн Дніпра). Вказують на ймовірність ряду: Усть >Усь > Хусь > Гусь.

Гусятин (колишнє Всятин, Усятин) — селище міського типу, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на р. Збруч, притоці Дністра. Час заснування неві­домий. Тут існувало поселення давньослов’янської доби, про що свідчать за­лишки городища, під час розкопок якого було знайдено кам'яну статую давньослов’янського бога сонця Святовита. В історичних документах вперше згадується в XVI ст. Походження назви не встановлено. У 1559 році, коли Гусятин дістав магдебурзьке право, населені пункти згадується як Всятин. Згодом змінився на Усятин, а ще пізніше народна етимологія додала Г — Гусятин, що «зрозуміліше» для широких кіл населення. Ймовірно, назва відантропонімічного походження — від прізвища чи прізвиська Всята. Прикм. утворення на -ин.

Гусяче — озеро на півночі Чернігівської обл. Назва, очевидно, від гусь, гуска — рід птахів родини качачих. На озері з дав­ніх часів оселяються гуси. Назва утворилася від основи гус- за допомогою суф. -яч(е). Приклад переходу прикм. у власну назву.

Гути — селище міського типу Богодухівського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на р. Мерло (басейн Ворскли). Засноване в середині XVII ст. Назва від гута, терміна, яким в Україні здавна називали місце виготовлення скла і скляних виробів, а в польській мові, крім то­го, і металургійне виробництво. Ойконім досить поширений в Україні, Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччині та інших слов’янських землях. В Україні (1960 рік) існувало близько 90 населених пунктів під назвою Гути або назвами, похідними від цього слова.

Гуцульські Альпи — див. Чорногора.

Гуцульщина — історико-етнографічна область Карпат. Розташова­на у Бескидах, по обох схилах Чорногори — найвищого ланцюга Українських Карпат, займає східну частину Івано-Франківської, Чернівецької та південний-схід Закарпатської обл. Назва від гуцули — ет­нічна група українців. Утворена за допомогою суф. -щина.