Літера В у Топономічних назвах України

Вал-Васил

Валки — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване на р. Мож. Назву виводять від урочища Валки — нерівної горбастої місце­вості, де 1646 року між ріками Мож і Коломак на території між ни­нішнім м. Валки і с. Перекоп було насипано вал для оборони від нападу татар з півдня. Збудовану фортецю називали по імені р. Мож — Можайським острогом, а поселення, що тут виник­ло, — Можайським городом, Можайським городом на Валках або просто Валками. Назва Валки — множина від слова валок «невеликий вал».

Валява — див. Свалява.

Валядинка (Волядинка) — річка, ліва притока Дністра. Назва від молдавського «глибока долина». В українській мові відбулося вторинне зближення зі словом воля і виділення псевдосуф. -инка. Наголос правильно стави­ти на -и- — Валядинка.

Вапнярка — смт. Томашпільського р-ну Вінницької обл. Ве­ликий залізничний вузол. Виникло в 70-х роках XIX ст. з побу­довою Південно-Західної залізниці. Розташоване неподалік від верхів'я р. Марківка, лівої притоки Дністра на Вапнярській рівнині. Назву перей­няло від с. Вапнярка, що було розташоване в районі залягання вапняку, який тут здавна випалюють. Назва від вапняр (робітник, який добуває і обробляє вапняк), вапнярка «піч для випалюван­ня вапняку».

Варва — 1) річка, ліва притока Лисогору (басейн Сули). Вважають, що в основі назви лежить термін вар «вода, що кипить», тобто вода, яка вирує; -ва — формант. Існують й інші при­пущення щодо утворення гідроніма, менш імовірні; 2) смт., районний центр Чернігівської обл. Розташоване в пониззі р. Варва, від якої й пе­рейняло назву. На думку вчених, городище, виявлене на околи­ці селища, є літописним м. Варта, поблизу якого військо київського князя Володимира Мономаха 1079 року розгромило багатотисяч­ну половецьку орду.

Варязький — острів, розташований на Дніпрі поблизу м. Заруба Канівського р-ну Черкаської обл. Вперше згадується 1223 року. Релятив на ьск- від етноніма варяг.

Василів — давньоруське літописне місто (тепер с. Заставнинського р-ну Чер­нівецької обл.). Розташоване на р. Дністер, який у давнину був важливим торговельним шляхом для торгівлі Галицької Русі з Ві­зантією. Засноване, очевидно, теребовльським князем Васильком в XI ст. Звідси й назва; в літописі згадується досить пізно (1229 року). Відантропонімічне утворення на -ів.

Василівна — місто, районний центр Запорізької обл. Розташоване неподалік від лівого берега Каховського водосховища на залізниці Запоріжжя — Сімферополь. Засноване 1783 року. Назване ім'ям начальника канце­лярії князя Г.А. Потьомкіна — Василя Попова, який одержав да­рчу 33 тис. десятин. Утворена назва за допомогою суф. -івк(а).

Васильків — місто, районний центр Київської обл. Засноване київським кня­зем Володимиром Святославичем у другій половині X ст. У літо­писі про цю подію згадується так: «постави же и под Стугною-град и нарече его во своє имя Васильєв» (християнське ім'я кня­зя Володимира — Василій).

Васильківка — смт., районний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на р. Вовча (басейн Самари) при перетині її залізницею Синельникове — Красноармійськ. Засноване у XVIII ст. на місці козацько­го зимівника. Назва від урочища Васильківка на р. Вовча, що пов'язана з іменем першопоселенця Василя Покваліпта. Після переселення сюди групи козаків поселення перетворилося на військову слободу Васильківка.

Васищ-Велика В

Васищеве — смт. Харківського р-ну Харківської обл. Розта­шоване на р. Уда (басейн Сіверського Дінця). Засноване 1647 року вихідцями з різних губерній Росії. Назва, очевидно, антропонімічного похо­дження: до цього часу серед старих місцевих прізвищ існує пріз­вище Васищев. Цілком можливо, що якийсь Васищев був першопоселенцем. Закінчення -є виконує роль словотворчого засобу.

Ватутіне (колишнє селище Шахтинське) — місто Звенигородського р-ну Черкаської обл. Розташоване на р. Шполка (басейн Південного Бугу). Засноване в зв'язку з освоєнням Юрківського (біля с. Юрківка) буровугільного родовища в 1946 році. Звідси колишнє найменування. Нова назва на честь генерала Радянської Армії М.Ф. Ватутіна, який командував військами, що брали участь у визволенні краю.

Вахрушеве — місто, підпорядковане Краснолуцькій міськраді Лу­ганської обл. Розташоване на вододілі річок Міус і Міусик. Утворене 1954 року з кількох робітничих селищ. Назване по імені радянсько­го державного діяча В.В. Вахрушева. Закінчення -є виконує роль словотворчого засобу.

Вашківці (Вашковец, Вашківців, колишня паралельна назва Васківці) — місто Вижницького р-ну Чернівецької обл. Розташоване на правому березі р. Черемош. Вперше згадується 1431 року. Назва від іме­ні Васко, здавна поширеного в Молдові і на Буковині. Розм. — Ватко, від якого й утворилася назва за допомогою суф. -івц(і).

Введенка — смт. Чугуївського р-ну Харківської обл. Розташо­ване на залізниці Харків — Чугуїв, неподалік від р. Уда (басейн Сіверського Дінця). Засноване 1647 року. За свідченням працівників Харківського державного архіву А.І. Бурика та Л.А. Адаменка, В. одержала назву від побудованої тут колись Введенської церкви.

Ведмідь-Гора — див. Аюдаг.

Вейсове (колишнє Маяцьке, Майданне, Старо-Майданне) — озеро, од­не з найбільших у групі Слов'янських солоних озер у м. Слов'янську Донецької обл. Колишня назва Маяцьке — за приналежність соляних промислів Маяцькій засіці, Майданне — за виробництво на березі озера дьогтю. Назва від тюркського «підвищення, відкрита місцевість, місце виробництва деревного вугілля, дьогтю, поташу в лісі». Сучасну назву озера виводять від прізви­ща землевласника Вейса. Утворена за допомогою присв. суф. -ов(е).

Велика Багачка (колишнє Брацлавець, згодом, до 1925 року — Багач­ка) — смт., районний центр Полтавської обл. Розташоване при впадінні р. Ба­гачка в Псел (басейн Дніпра). Засноване в кінці XVI — на початку XVII ст. Михайлом Браславцем, козаком-втікачем від гніту поль­ських панів. Відомо, що помер він у селі 1644 року. Водночас згаду­ється один із перших поселенців — Багач. Є підстава думати, що це одна і та ж сама особа: цілком можли­во, Багач прийшов з Брацлава (нині смт. Немирівського р-ну Він­ницької обл.), за що й був прозваний Брацлавцем подібно до то­го, як Микита Сененко був прозваний Уманцем. Назва селища і річки походить від цього прізвиська. Утворилася за допомогою суф. -к-. Великою названа в 1925 році на відміну від однойменного села, що виникло пізніше неподалік.

Велика Виженка — річка, лівий витік Виженки (басейн Пруту). Похо­дження назви див. Виженка.

Велика Вись (Вись) — річка, ліва притоув Синюхи (басейн Півд. Бугу). Вперше згадується в XVII ст. як Wis, Wisze, в 1750 році Вись, в XIX ст. Вись. Згодом на відміну від її лівої притоки Малої Висі почали називати Великою Виссю. Назва Вись, ймовірно, походить від географіч­ного терміна вис, виска «річка, що витікає з озера або болота». Біля м. Мала Виска, районний центр Кіровоградської обл., розташоване бо­лото, крізь яке р. Вись протікає своєю верхньою течією. Звідси ім. частина складного гідроніма. Означальна частина дана на від­міну від р. Мала Вись, лівої притоки Великої Висі.

Велика З-Велика П

Велика Знам'янка — село Кам'янка Дніпровського р-ну Запо­різької обл. Розташоване на березі Каховського водосховища Засноване селянами Чернігівщини в 1780 році. Більшість переселенців — із с. Знам'янки Херсонської губ., котрі переселилися сюди 1785 року і дали назву в пам'ять про своє поселення. Село відоме тим, що тут у II ст. до н. е. — VI ст. н. е. знаходилася перша столиця Скіфії до перенесення її в Крим. На околиці села — знаменитий скіф­ський курган Солоха, досліджений археологами.

Велика Калга (Калга, Каялга, Калгинська, Канжелга, Канжа-гали, Ханжига, Дурная) — річка, впадає в Домузлянський під (природне пониження на лівобережжі р. Дніпра у Херсонській обл.). Назва від татарського почесного титулу.

Велика Кам'янка — річки: 1) (Кам'янка, Каменка, Каменна, Кам'яна річка) права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва від прикметника кам 'яна, утворена за допомогою суф. -ка. В руслі виходи кам'яних порід. Велика на відміну від р. Мала Кам'янка, правої притоки Великої Кам'янки; 2) (Каменка) права притока Томаківки (басейн Дніпра). Назва від того ж прикметника Велика — на відміну від Кам'янка, що протікає поблизу.

Велика Карасівка (Біюк-Карасу) — річка, права притока Салгиру (Крим­ський п-ів). Нова назва відповідає старій татарській назві «вели­кий» + тюркський місцевий географічний термін «річка з ґрунтовим живленням».

Велика Корабельна — річка, ліва притока Південного Бугу. Переосмислення українським населенням тюркської назви, в якій перша частина «чорний», друга — «горб, ущелина, вузький прохід в горі». Утворена за допомогою суф. -н(а). Прикм. частина складного гідроніма Ве­лика дана на відміну від р. Корабельна.

Велика Кохнівка — смт., підпорядковане Кременчуцькій міськраді Полтавської обл. Розташоване на півдні області на залізниці Кременчук — Ромодан. Час заснування невідомий. Назва антропонімічного походження і пов'язана з прізвищем чи пріз­виськом першопоселенця Кохна, утворена за допомо­гою суф. -івка. За свідченням наукового працівника Полтавського облдержархіву В.Н. Жук, і нині в р-ні Кременчука мешкають жителі з таким прізвищем. Велика на відміну від с. Мала Кохнівка.

Велика Лепетиха — смт., районний центр Херсонської обл. Розташоване на лівому березі Каховського водосховища. Як і с. Мала Лепетиха, розташова­не неподалік, засноване французькими емігрантами 1795 року. За іншими, більш точними даними, у 1792 році на міс­ці запорізького зимівника, біля балки, яку згодом назвали Лепетишиною. Назва, на наш погляд, від неозначеної форми дієслова лепетати «говорити незрозумілою мовою». Найменування, тре­ба думати, дали селяни навколишніх сіл, оскільки вони не розу­міли французької мови. Звідси ж назва с. Мала Лепетиха (колишній хутір Синицьких) Запорізької обл. Прикм. частину складного топо­німа дано переселенцями з Великої Лепетихи.

Велика Новосілка (до 1946 року — Великий Янисоль) — смт., районний центр Донецької обл. Розташоване на р. Мокрі Яли біля впадіння в неї притоки Шайтанки та Кашлагача. Засноване 1779 року переселенця­ми з кримських поселень Салгир та Єні Сала (які вважали сво­єю рідною мовою грецьку і говорили на румейському діалекті), ін­ша частина переселенців говорила на кримсько-татарській мові. На їх мо­ві словосполучення Єні Сала означало «нове село». Згодом воно змінилося на Янисоль, Янисель, Янисаль тощо. В тому ж році на р. Калка переселенці, що прийшли з кримських сіл Єні Сала, Єні Кой, Джемрек і Уйшун, заснували інше село з назвою Яни­соль або Джемрек, назване згодом Мала Єні Сала або Малий Янисоль на відміну від Великий Янисоль на р. Мокрі Яли. У 1946 році с. Великий Янисоль перейменовано на Велику Новосілку, що є калькою первинної назви, а Малий Янисоль на Куйбишеве.

Велика Олександрівна (колишня Новоолександрівка) — смт., районний центр Херсонської обл. Розташоване на лівому березі річки Інгулець (басейн Дніпра). Засноване вихідцями з Полтавської, Київської і Черні­гівської губерній в 1784 році. Колишня назва дана вихідцями з с. Олександрівки нині Бобровицького р-ну Чернігівської обл. Згодом з Київщи­ни і Чернігівщини приїхали нові переселенці, які оселилися на Ін­гульці трохи нижче і назвали слободу Мала Олександрівка, після чого Новоолександрівку почали називати Великою Олександрівкою.

Велика Писарівка — смт., районний центр Сумської обл. Розташоване на р. Ворскла (басейн Дніпра). Засноване в XVII ст. Назва від писар. У другій половині XVII ст. село належало полковому писарю А. Мартинову.

Велика Р-Великий Д

Велика Руда — річка: 1) ліва притока Південного Бугу; 2) права притока Тетерівки (басейн Тетерева). Назва від апелятива руда в розумінні «мокра заболоче­на низина; місця, що заливаються весняною водою», «грузьке болото, де трясеться, колишеться вода», «болото з іржавою водою». Велика на відміну від інших, мен­ших річок з аналогічною назвою в цьому районі: ліва притока Південного Бугу, ліва притока Сниводи правої притоки Постолової (басейн Південного Бугу).

Велике Болото — найбільше болото в групі Малоперещепинських боліт, розташованих в Новосанжарському р-ні Полтавської обл. Назва Болото — приклад переходу апелятива у влас­ну назву. Велике — за великі розміри в порівнянні з сусідніми болотами.

Великий Аджалик — річка, впадає у Великий Аджалицький лиман на узбережжі Чорного моря в Одеській обл. Ім. частина гідроні­ма від турецького «гіркий». Великий на відміну від р. Малий Аджалик. Звідси ж похідна назва Великий Аджа­лицький лиман — озеро-лиман на Чорноморському узбережжі. Назва похідна від р. Великий Аджалик, яка в нього впадає.

Великий Бакай — правий рукав Дніпра між річками Чортомлик і Базавлук. Великий на відміну від іншого правого рукава Дніпра — Бакай.

Великий Березний — смт., районний центр Закарпатської обл. Розташова­не у верхній течії р. Уж (басейн Дунаю), на автостраді Львів — Уж­город. Уперше згадується в документах під 1427 роком. Назва, очевид­но, від поширення в місцевості берези — рослини з родини березових. Утворена за допомогою суф. -н(ий) від осно­ви берез-. Прикм. частина Великий — на відміну від с. Малий Бе­резний, розташованого неподалік.

Великий Бичків — смт. Рахівського р-ну Закарпатської обл. Розташоване на правому мальовничому березі р. Тиса при впадінні в неї р. Шопурка (басейн Дунаю). Перша документальна згадка відноситься до кінця XIV ст. Найдавнішим заняттям по­селенців було скотарство. На гербі селища вже в давні часи був зображений бик. Звідси виводять і назву. Однак існує інше, більш вірогідне тлумачення, за яким найменування виводиться з антропоніма Бинко чи Бичок за допомогою суф. -ів. Прикм. частина топоніма вказує на можливість існування в минулому іншого, Малого Бичкова.

Великий Вижен — вершина Українських Карпат. Розташована на Верховинському хребті. Назва від діалектного вижен «верх, вершина» (див. Вижниця).

Великий (Високий) Верх — вершина Українських Карпат. Розта­шована на Верховинському хребті біля Боржавської полонини, ос­піваної верховинцями в легендах і піснях. Назва від верх — си­нонім терміна гора, шпиль. Дослівно: «Висока гостра вершина гори».

Великий Діл — див. Діл.

Великий Донбас — вугільний басейн, який простягається зі сходу на захід на 1300 км від Каспійського моря до м. Ромни Сумської обл., на південному заході підходить близько до Дніпропетровська, на півночі до Хар­кова. Загальна площа, включаючи і територію Старого Донбасу, дорівнює 117 тис. кв. км, за що й одержав назву, в порівнянні з Донбасом Старим (25 тис. кв. км), Великий. Пояснення другої складової частини топоніма див. Донецький басейн.

Великий Є-Великий С

Великий Єрик — каньйон, з'єднується з Дунаєм; м. Вилкове Кілійського р-ну Одеської обл.

Великий Каньйон — гірська ущелина в Кримських горах, ут­ворена на місці тектонічної тріщини. Розташована між г. Бойка і Ай-Петринським нагір'ям. Науковий термін каньйон з іспанкького «труба» — глибока річкова долина, іноді зі сту­пінчастими схилами і відносно вузьким дном, часто зайнята рус­лом річки. Великим названий за розміри — це найбільший і найвеличніший каньйон Кримських гір.

Великий Катлабуг — річка, впадає в озеро-лиман Катлабуг. Про по­ходження ім. частини гідроніма див. Катлабуг. Великий — на відміну від р. Малий Катлабуг, що впадає неподалік.

Великий Кипчак — озеро на заході Чорноморського узбережжя Кримського п-ва. Ім. частина складного гідроніма від етноніма кипчак (половець, куман) — представник тюркської народності, що жила тут в XI—XII ст. Означальна частина гідроніма Великий — на відміну від озера Кипчак, розташованого в цьому ж регіоні.

Великий Куяльник (колишня Куяльник) — річка, впадає в Куяльницький лиман на узбережжі Чорного моря біля Одеси. Назву виво­дять від тюркського «скеляста». Таке тлумачення помилкове. Також назву виводять від українського місцевого терміна куяльник «джерело». Слово куяль­ник не тюркського, а слов’янського походження і воно фіксується в кар­патських говірках у значенні «джерело, ручай»

Великий Лак — озеро у плавнях Дністра між Кучурганським лиманом і річкою Турунчук. У місцевих говірках лексема лак вживається як гео­графічний термін, що означає невелике озеро. Запозичене з молдавського лак «озеро».

Великий Лог — смт. Краснодонського р-ну Луганської обл. Розташоване на р. Велика Кам'янка, права притока Сіверського Дінця (басейн До­ну). Засноване 1762 року. До 1925 року — Нижня Краснянка. Назва від «балка, улоговина».

Великий Луг Запорізький (Кінські (Конські) плавні) — історико-географічна територія по Дніпру нижче від колишніх порогів. Назва від луг — «простір, вкритий багатолітньою трав'яною рос­линою мезофільного характеру». Великий — за значні розміри, Запорізький — за розташування за порогами і за приналежність запорозьцям. Затоплений водами Каховського водосхлвища. Про похо­дження паралельної назви Кінські плавні див. Кінська.

Великий Любінь (колишнє Любин) — смт. Городницького р-ну Львів­ської обл. Курорт. Розташоване поблизу р. Верещиця, лівої притоки Дністра. Вперше згадується на початку XIII ст. як укріплений пункт, де жили поселенці, що несли військову службу. Походження назви не з'ясо­вано. Очевидно, вона походить від прикм. любимий, утворилася від основи люб- за допомогою суф. -ін(ь). Можна також припустити, що ойконім відантропонімічного походження й утворився від композит­ного імені Любомль з усіченою другою частиною. Структура антропоніма з усіченим другим компонентом композита в слов’янських мовах спільна, багато з них збігається лексично. Отже, їх тво­рення, безперечно, треба вважати праслов’янським явищем і належать такі антропоніми праслов’янській мові до VI ст. У XV ст. поселення складається з двох частин: більша одержала назву Вели­кий Любінь, а менша — Малий Любінь.

Великий Супій (Яготинське) — штучне озеро, створене в кінці XVIII ст. у долині р. Супій, лівої притоки Дніпра, північно-західніше від м. Яготина Київської обл. Звідси ім. частина складної назви і паралельне найменування озера. Великий на відміну від оз. Малий Супій, розташованого неподалік.

Виликий У-Велико

Великий Утлюк (Утлюг, Любезний Утлюк, Узун-Утлюк) — річка, впадає в Утлюцький лиман Азовського моря. Назва від тюркського «вигін», «місце, заросле травою». У варіанті Узун-Утлюк тюркське «річка, долина». Прикм. частина Великий на відміну від Малий Утлюк, що впадає поруч у той самий лиман.

Великий Фонтан — мис на північному узбережжі Чорного моря. Слов’янське утворення від молдавського «джерело». У цій місцевості багато природних мінеральних джерел.

Великий Чапельський під — природне зниження місцевості на південному сході Херсонської обл. Назва від чапля — птах ряду лелекоподібних — та суф. -ський. У цій місцевості в минулому водило­ся багато чапель. Слово під означає «плеската западина, у якій вес­ною збирається вода». Прикм. частина вказує на значні розміри.

Великий Ялпуг — річка, впадає в озеро Ялпуг між річками Прут і Дністер Одеської обл. Про походження назви див. Ялпуг.

Великі Деревичі — с. Любарського р-ну Житомирської обл. Гадають, що назва походить від найменування одного зі слов'ян­ських племен — древлян, які жили на цій території. З землею древлян (Деревською землею), можливо, пов'язані назви сіл Деревич (відоме з 1241 року) та Деревці тієї ж області.

Великі Мости — місто Сокальського р-ну Львівської обл. Розта­шоване на р. Рата (басейн Вісли). Вперше воно згадується 1472 року як с. Мости. У XVI ст. перетворилося на місто з сучасною назвою. Жителям невеликого лісового поселення було висунуто вимогу побудувати через р. Рату мости. Їх було споруджено чотири. Оче­видно, звідси й пішла назва поселення. Великі — на відміну від іншого с. Містки. Подано у множині, закінчення -и у плані зміс­ту виконує роль словотворчого засобу.

Великі Сірогози (Серогози) — річка, впадає у Великий Айгаманський під, у Херсонській обл. Долина річки багата єриками — глушицями (старими руслами), куди збігає весняна вода і залиша­ється в довгих ямах — сірогозах, від яких і виводили назву річки. Од­нак гідронім Сірогози на рукописних картах другої половини XVIII ст. зафіксований у формах Севрек Гоз (1784 рік), Сююрюгоз (1793 рік), Сірагоз (кінець XVIII ст.). Первинна назва гідроніма на ногайській мові означала «довгий потік, джерело». Цілком ймовірно, що в українській мові воно набуло не лише нової форми, а й значення внаслідок зближення з прикм. сірий. Великі — на відміну від невеликого потоку Малі Сірогози.

Великі Сорочинці — село Полтавської обл. У давнину називало­ся Краснопіллям (від красне в означенні «гарне» поле). Розташоване на лівому березі річки Псла (басейн Дніпра). Вперше згадується в документах 20-х років XVII ст. Походження назви в науковій літературі не з'ясоване. Існує тлумачення, за яким найменуван­ня Великі Сорочинці пов'язане з сарацинським пшоном. Так називали колись рис, рідкісний заморський продукт, який купували в сарацинів і яким торгували тут у ті часи. Таке назвисько було закріплене тоді за арабами та іншими народами Близького Сходу. Тих, що торгували рисом, називали сарацинцями. Від цього слова нібито й пішла назва. Таке тлумачення не переконливе. Походження назви відносять до родового значення. Можна припустити, вона могла утворитися від антропоніма Со­рока спочатку за допомогою суф. -оче — Сороче (урочище, посе­лення), а потім від основи Сороч- за допомогою двоелементного суф. -инц(і), синонімічного до -івц(і), що характерно для південно-східної частини Миргородщини.

Великоанадольський ліс — насаджений лісовий масив, пам'ят­ка природи на півдні Донецької обл., неподалік від м. Волновахи. Закладено 1843 року поручиком корпусу лісничих В.Є. Граффом ра­зом з лісоводом Ф.К. Арнольдом. Назва від с. Великоанадоль, не­подалік (за 3 км) від якого лежить ліс. Засноване 1829 року грецьки­ми переселенцями з Туреччини, з п-ова Мала Азія, грецька назва Анадоль (Анатолія) від грецького анатольє, італійського натолія «схід, країна ранку». Утворення за допомогою суф. -ський.

Великодолинське (колишнє Гросс-Лібенталь) — смт. Овідіопольського р-ну Одеської обл. Розташоване на залізниці і шосейній дорозі Одеса — Білгород-Дністровський. Засноване німцями-колоністами в кінці XVIII ст. під назвою Гросс-Лібенталь, що в пе­рекладі означає «велика люба долина». З 1944 року — сучасна назва. Великодолинське і справді розташоване у великій мальовничій долині. Від цього сло­восполучення за допомогою суф. -ськ- й утворено найменуван­ня. На відміну від Великодолинського неподалік є село з назвою Малодолинське.

Верхньо-Вес

Верхньовільхова (Ольхова, Верхня Ольхова) — річка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Первинна назва Вільхова (Ольхова) походить від вільха (ольха) — рослина з родини березових. Назва вказує на місцеву флору. Згодом річка відома як Верхня Ольхова. Нова назва на відміну від іншої річка Вільхова, яка впадає в Сіверський Донець нижче за течією. З виникненням на річці Верхня Вільхова села Верхньовільхове складна назва поселення перейшла на річку.

Верхньодніпровськ — місто, районний центр Дніпропетровської обл. Розташо­ване на річці Самоткань, на березі Дніпродзержинського водосховища. Ви­никло 1680—1690 років як запорізький зимівник на місці польського управління. Після ліквідації Запорізької Січі землі по річці Само­ткань відійшли князю Г. Потьомкіну, який 1780 році заснував на міс­ці зимівника слободу і назвав її своїм ім'ям — Григорівкою, 1785 року слободу перейменували на Ново-Григорівку, а 5 червня 1806, на відміну від Нижньодніпровська,— у Верхньодніпровськ. Утво­рення з суф. -ськ.

Верхня Хортиця — див. Хортиця.

Верхнячка (колишнє Яворовець) — селище міського типу Христинівського р-ну Черкаської обл. Розташоване в верхів'ї річки Уманка (басейн Південного Бу­гу). Звідси й назва. Утворена суф. -ячка від основи прикм. верх­ній. Колишня назва від явір та складного суф. -овець. Вперше згаду­ється в документах під 1648 роком, хоча гадають, що воно засноване значно раніше, а саме наприкінці XVI ст.

Верховина — 1) народна назва високогірної частини Україн­ських Карпат. Вододільна область у верхів'ї Дністра, Стрия, Латориці й Ужа. Назва від верх — синонім терміна «шпиль, верши­на, височина, гірський край». Дослівно: «Високі гори, високогірна область». Так називали первісно смугу Карпат на Бойківщині біля головного вододілу, але не дуже високу, з досить густим землеробським населенням. Згодом назва пошири­лась на високогірні області; 2) (колишшє Жаб'є) селище міського типу, районний центр Івано-Франківської обл. Розташоване на р. Чорний Черемош, ліва притока Черемошу (басейн Дунаю). Вперше згадується під 1424 роком. Назва від верховина. Старе найменування — Жаб'є — відбиття тваринного світу: назви з основою жаб- дуже поширені по всій Україні.

Верховинський хребет — вершина Українських Карпат. Розташова­на на північному заході Закарпатської обл. Походження назви див. Верховина.

Вершниця (Вершиниця, Верешница) — річка, права притока Случі (басейн Прип'яті). Назва від верх, вершок «яр, водориїна, розточчя, бал­ка, звідки витікає ручай», утворена за допомогою давнього гідронімічного суф. -иця.

Весела Долина (Весела) — річка, ліва притока Ворскли (басейн Дніпра). Назва означає «красива долина, мальовнича долина, долина, вигляд якої тішить око». В Україні близько 200 сіл, долин, ба­лок, назви яких походять від прикм. веселий (весела, веселе). Звідси, треба думати, і назва р. Веселуха — права притока Прип'яті (басейн Дніпра), суф. утворення на -уха.

Веселе — селище міського типу, районний центр Запорізької обл. Засноване 1812 року обабіч улоговини Малий Менчикур, на якій колись існувало степове мальовниче озеро. За народними переказами, чумаки, подорожу­ючи до Криму, завжди зупинялися біля нього, напували волів, відпочивали. Вони нібито й назвали цю місцевість Весела. Засно­ване згодом поселення одержало назву урочища.

Веселий Поділ — село Семенівського р-ну Полтавської обл. Роз­ташоване біля р. Хорол, права притока Псла (басейн Дніпра). Батьківщина видатного українського поета-байкаря Л.І. Глібова (1827—1893). Походження ім. частини складного топоніма див. Поділ. Прикм. частина вказує на мальовничість місцевості в означенні «гарне, чарівне».

Верхнє-Верхня

Верхнєторецьке (до 1978 року — Скотувата) — смт. Ясинуватського р-ну Донецької обл. Розташоване у верхів’ї р. Кривий Торець (басейн Сіверського Дінця), звідси й нова назва. Засноване на місці запо­різького зимівника в 1772 році біля балки Скотуватої, назва якої по­ходить від діалекта скоти «лисячі нори в глинястих або піщаних гор­бах, в ярах чи балках». Звідси колишня назва.

Верхні Ворота — див. Ворітський перевал.

Верхній Діл - див. Діл.

Верхній Нагольчик — смт. Антрацитівського р-ну Луганської обл. Засноване в кінці другої половини XVII ст. Розташоване на р. Нагольчик, правій притоці Нагольної (басейн Міусу), від якої за допомогою демінутивного суф. -ик і одержало назву. Означальна частина Верхній за розташування в верхній течії річки, дана на відміну від Нижній Нагольчик.

Верхній Рогачик — смт., районний центр Херсонської обл. Перша письмо­ва згадка відноситься до 1793 року. Розташована на шляху, яким здав­на возили з Криму сіль, у верхів'ї р. Рогачик — правій притоці Дніпра, від якої й дістало назву.

Верхня Біленька — річка, права притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва від прикметника жіночого роду біла за допомогою суф. -енька. У руслі річки виходи крейди. Звідси ім. частина назви. Прикм. частина гідроніма на відміну від р. Нижня Біленька, яка впадає неподалік, нижче по течії, в Сіверський Донець.

Верхня Дворічна (Вишня Дворічна, Дворічна) — річка, права притока Осколу (басейн Сіверського Дінця). Верхня — на відміну від Нижня Дворічна (див.), з якою одним гирлом впадають в Оскіл. Свій початок Верхня Дворічна бере північніше, вище від Нижньої Дворічної в порівнянні з течією Осколу. Дворічна — від географічного терміна дворіччя. В гирлі річок розташоване смт. Дворічна.

Верхняки (колишня Верхобори) — східна частина Авратинської височини у Хмельницькій обл., між містами Красилів, Меджибіж і Старокостянтинів. Колишня назва від верхній бір (розташований на височині). Після знищення лісу в першій половині XIX ст. дістали сучасну на­зву.

Верхня Лозуватка — річка, притока Омельника (басейн Дніпра). Назва утворена за допомогою суф. -уватка від лоза. Верхня на відміну від Нижня Лозуватка — притока Сухого Омельника.

Верхня Терса — річка, ліва притока Вовчої (басейн Самари). Назву виво­дять з тюркського прикметника «неправильна», а саме за вели­кий тупий кут, під яким вона впадає в р. Вовчу. Дослівно: «Та, що неправильно тече». Інші гадають, що назва походить від тюркського «протилежна, зворотна». Як вказують дослідники, таку назву вона одержала тому, що перша на шляху з Криму, на відмі­ну від інших річок, тече на північ, тобто в зворотному напрямі. Таке тлумачення ймовірне. Перша частина складного гідроніма вказує, що річка, на відміну від іншої — Малої Тедси, впадає вище по течії р. Вовча. Звідси ж назва Нижня Терса — ліва притока Малої Терси і Середня Терса — права притока Нижньої Терси.

Вес-Вил

Веселинове (колишнє Олександрівка) — селище міського типу, районний центр Миколаївської обл. Розташоване на правому березі р. Чичиклія, права притока Південного Бу­гу. Виникло наприкінці XVIII ст. на землях, одержаних полковником Веселиновим в дарчу від царського уряду. У другій полови­ні XIX ст. перейменоване на Олександрівку за ім'ям іншого по­міщика. Стара назва відновлена наприкінці XIX ст. Присв. утво­рення на -ове.

Вигода — селище міського типу Долинського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване на правому березі р. Свіча (басейн Дністра). Засноване 1883 року на землях сусіднього с. Пацикове (нині входить до складу Вигоди). Виникнення селища пов'язане з будівництвом водяної лісо­пилки австрійським капіталістом Поппером. За вигідне господа­рювання, збудовану залізничну станцію поштовий відділок було названо Вигодою. Згодом назва поширилась на прилеглу територію.

Видринка — річка, права притока Случі (басейн Прип'яті). Утворення на -инка від кореня видр-. Свою назву річка, очевидно, одержала за поширення в минулому на її берегах водолюбних тварин видр — рід ссавців родини куницевих. Звідси Видриця (Видра) — річка, права притока Десни. Назва утворена за допомогою гідронімічного суф. -иця.

Виженка (Біженка) — річка, права притока Черемошу (басейн Пруту). Вперше згадується 1783 року. Назву виводять від Вижниця (див.). Звідси ж с. Виженка Вижницького р-ну Чернівецької обл. Подібне походження назви с. Вижлів Славського р-ну Львівської обл., розташованого в верхів'ї р. Прут.

Вижівка (Вижевка, Вижовка, Вижва) — річка, права притока Прип'яті (басейн Дніпра). Назву виводять від терміна вижній «верхній», «горішній» (див. Вижниця). Утворилася від основи вижн- за допомогою суф. -івка. Назва, ймовірно, зумовлена тим, що річка витікає з найвищої частини Волинської височини. Первинна назва р. Вижва. З виникнен­ням населених пунктів Вижва (пізніше Стара Вижівка) і Нова Вижва значення річки значно зменшилося, що спричинило зміну її найменування на сучасне, яке набрало вигляду залежності — Вижівка.

Вижлів — див. Виженка.

Вижниця (Віжніца, Вишниця, Віжниця, Віжница) — місто, районний центр Чер­нівецької обл. Розташоване біля підніжжя Карпат, на правому березі р. Черемош (басейн Дунаю). Відоме з кінця XV ст. Назва кілька разів видозмінювалась. Походить від діалектного вижній «верхній». Вважають, що топонім є протиставленням назві якогось іншого поселення, яке тут лежало нижче за течією Черемошу. Найімовірніше, йдеться про зникле тепер с. Хмелеве, згадуване в грамотах XIV—XV ст. Назва утворилася від прикм. кореня Вижн- за допомогою суф. -иця. Є й ін­ше тлумачення того ж дослідника щодо походження назви, а саме творення її від терміна здвижниця.

Вилкове (колишнє Липованське, Вилків) — місто і порт Кілійського р-ну Одеської обл. Розташоване на наносних острівцях у гирлі Ду­наю, за 10 км від Чорного моря, там, де дельта Кілійського гирла ро­бить розгалуження — вилку на три рукави: Білгородський, Очаків­ський і Старостамбульський. Звідси й назва. Утворена за допомогою суф. -ове. Час заснування відносять до 1746 року. Однак дослідження показали, що воно засноване дещо рані­ше: після придушення Булавінського повстання частина донських козаків під проводом Гната Некрасова втекла з Дону спочатку на Кубань, а звідти в турецькі володіння — гирло Дунаю, де й осели­лися в 1740—1742 роках. Спочатку поселення називалося Липованським. Ця назва виникла від переселенців-старообрядців, яких називали липованами. 1775 року, після зруйнування Запорізької Січі, тут поселили­ся запорізькі козаки, які називали його Вилків, а згодом Вилкове. Перша згадка про Вилкове в історичних документах відноситься до 1762 року.

Вилок (колишнє Ніртелек, Уйлок, Вуйлок) — селище міського типу Виноградівсько-го р-ну Закарпатської обл. Розташоване на правому березі р. Тиса (басейн Дунаю). У стародавні часи на місці селища було с. Ніртелек, яке в кінці XIII ст., як гадають, було знесене Тисою під час повені. У 1304 році на цьому місці виникло нове село під назвою Уйлок, що угорською означає: «Нове поселення». Згодом село почали називати Вуйлок, а ще пізніше назва трансформувалася на Вилок.

Вилувате — озеро, на південному заході Чернігівської обл. Прикм. суф. –ува-те вказує на конфігурацію берегової лінії озера; від слова вила. Дослівно: «Подібне до вил». Утворення за допомогою суф. -ува-т(е).

Вим-Високи

Вимушівка — річка, права притока Дністра. Назву пов'язують з молдавським «пасовисько» та запозиченим від нього українським діалектом з тим же значенням. Гадають, назва первинно стосувалася місцевості.

Винники — місто, підпорядковане м. Львову. Засноване в дру­гій половині XIII ст. Розташоване неподалік від Львова на ав­тошляху Львів — Івано-Франківськ. Назва походить від мно­жинної форми антропоніма Винник.

Виноградів (колишнє Угочей, Севлюш) — місто, районний центр Закарпатської обл. Має тисячолітню історію, відоме з IX ст. Виникло біля давньоруської фор­теці — замку Каньковград. В X ст. називалось Угочей, в ХІІІ — Севлюш (запозичення з угорської), що означало «виноградний». Роз­ташоване на правому березі Тиси в підніжжі Чорної Гори, здавна багатої на виноградники, за що й дістало назву.

Виноградне — селище міського типу, підпорядковне Ялтинській міськраді АРК. Назва від виноград, утворена за допомогою суф. -не, вказує на поширення виноградників. Засноване 1971 року.

Вир — річки: 1) (Вирь, Вири) ліва притока Сейму (басейн Десни); 2) права притока Горині (басейн Прип'яті); 3) права притока Сожу (басейн Дніпра). Назва від вир «глибоке місце в річці, безодні, де бувають коловороти». Звідси ж Вирівська — річка, права притока Стиру (басейн Прип'яті).

Вирва — річки: 1) ліва притока Тетерева (басейн Дніпра); 2) права притока Вігору (В'яру) (басейн Вісли). Назва від вирва «вимоїна». Дана за характер течії. Звідси ж Вирка — річки: 1) ліва притока Бобра (басейн Горині); 2) ліва притока Горині (басейн Прип'яті); Вирок — річки: 1) права притока Здвижу (басейн Тетерева); 2) рукав Стиру (басейн Прип'яті). Демінути­вне утворення за допомогою суф. -ок.

Вирвихвіст — див. Урвихвіст.

Висачювський горб — поодиноке підняття, розташоване на Придніпровській низовинній рівнині в Полтавській обл. поблизу села Висачки, від якого й одержало назву. Утворена суф. -вськ(ий). Найменування села, в свою чергу, походить від розташування на підвищеній місцевості (височині).

Високе (колишнє селище шахти № 18) — селище міського типу, підпорядковане Гірняцькій міськраді Донецької обл. Засноване в 1957 році у зв'язку з будівництвом вугільної шахти. Назва від прикм. високий, дана за розміщення селища на більш підвищеній відносно іншої місцевос­ті — на вододілі річок Кальміус і його притоки Грузької (басейн Азов­ського моря).

Високий — селище міського типу Харківського р-ну Харківської обл. Курорт. Роз­ташований на автостраді Москва — Сімферополь. Назва, за свід­ченням місцевих краєзнавців, метафорична. Час заснування 1903 рік.

Високий Верх — див. Великий Верх.

Високо-Вілі

Високопілля (до 1915 — Кронау) — селище міського типу, районний центр Херсонської обл. Засноване 1869 року переселенцями з німецьких колоній Таврійської губернії. Розташоване на високому вододілі Дніпра та Інгульця, на південних відрогах Придніпровської височини. Звідси й назва. Утворилася від словосполучення високе поле.

Висунь (Висуні, Висунь, Исунь, Исунь) — річка, права притока Інгульця (басейн Дніпра). Витікає з південних схилів Придніпровської височини. Первин­на назва Вицунь. Назва від -иц «пити» (татарське), давньотюркського, татарського -іц «пий», авар. ицу — «джерело». Висунь зі значенням, близьким до українського «водопій; місце для напування худоби».

Вишгород (Вышьгород, Вышегород, град Вользин) — місто Вишгородського р-ну Київської обл. Велике давнє поселення часів Київської Русі, резиденція княгині Ольги, яку їй подарував князь Олег. Відоме як «град Вольгин (Вольжич)». Уперше згаду­ється в «Повісті временних літ» 946 року. Назва від вышьгород «акро­поль, верхній замок, кремль, детинець». Утворена із порівняльного ступеня присл. выше (від високо) + город.

Вишнева гора — державний заказник, крайня північно-західна ділянка степу на території України поблизу м. Рівного. Тут ростуть рід­кісні степові рослини, серед яких степова вишня, від якої й походить назва.

Вишневе — селище міського типу: 1) (колишнє Ерастівка) П'ятихатського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Дніпропет­ровськ — П'ятихатки. Час заснування 1926 рік. Колишня назва від при­належності села магнату Ерасту Бродському, 2) (колишнє селище залізничної станції Селидівка) підпорядковане Селидівській міськраді Донецької обл. Розташоване в верхів'ї р. Солона, права притока р. Вовча (басейн Са­мари), на залізниці Донбас — Кривий Ріг (засноване в 1880— 1883 роках). У 1962 році віднесене до категорії селище міського типу під сучасною назвою; 3) Києво-Святошинського р-ну Київської обл. Розташоване на заліз­ниці Київ — Фастів. Засноване 1887 року під час будівництва заліз­ниці. Назва від прикм. вишневий. Найменування вказує на розташування населеного пункту серед вишневих садів.

Вишнівець — селище міського типу Збаразького р-ну Тернопільської обл. Роз­ташоване у верхів'ї р. Горинь (басейн Прип'яті). Перша письмова згадка під 1395 роком. Назву виводять від вишня — рід де­рев чи кущів з родини розоцвітних. Утворена від основи вишн-за допомогою суф. -івець. Гадаємо ймовірнішим утворення назви від вишній «верхній, вищий, той, що лежить на горі або вище за течією річки, верховий». Вишнівець лежить у верхів'ї р. Го­ринь, звідси й назва. Утворена від основи вишн- і того самого складного суф. -івець. Утворена від вишній + двоелементний суф. -ів-ець. Не виключено утворення Вишнівець від ойконіма Вышнєе.

Вишня — річки: 1) права притока Південного Бугу; 2) права притока Сяну (басейн Вісли). Твірна основа не ясна. ЇЇ виводять по-різному. Одні в основі її творення бачать термін вишній, «верхній». Тоді дослівно: «Річка, що тече з височини». Дехто висловлює думку, що в гідроні­мі відбито найменування степової рослини — вишні (див. Вишне­ва гора).

Війтівці — селище міського типу Волочиського р-ну Хмельницької обл. Розта­шоване на р. Війтовина — права притока Південного Бугу, від якої й перейняло назву. Найменування р. вказує на приналежність її берегів яко­мусь війту. Термін воит, войт, воіт «війт» увійшов з п. мови — у містах на німецькому праві — виборний (а не призначений) го­лова міського самоврядування і міського суду. Назва м. утворена від основи війт та суф. -івці; найменування р. від тієї ж основи спочатку за допомогою прикм. суф. -ова, а по­тім суф. -ина. Подібне походження назв сіл Райки, Райківці — від райця «радник» і райки — «нащадок райця». Час заснування невідомий.

Вікнина — річки: 1) права притока Південного Бугу. Назву одержала від вікно «глибока незаросла ділянка болота». Від нього спочатку назву одержало поле, на якому лежало болото, а від поля — річка. І хо­ча цього вікна вже давно немає, згадка про нього залишилася в найменуванні річки; 2) права притока Совинці (басейн Пруту). Назва від грузького болота Вікнина, з якого вона витікає. Найменування болота від наявності вікон; 3) ліва притока Серету (басейн Дунаю). Назва від вікнина — трясовина, де розташо­вано кілька джерел, з яких бере початок річка.

Вілія — річки: 1) (Вилля) ліва притока Горині (басейн Прип'яті); 2) ліва притока Случі (басейн Горині); 3) (вона ж Дубовик) права притока Тетерева (басейн Дніпра). Походження назви остаточно не з'ясовано. ЇЇ виводять від балтійського хвиля. Інші тлумачать її походження з індоєвропейського печ- у зна­ченні «глибина». Назву Вілія виводять зі слов’янського велья «велика». Більшість дослідників підтримує припущен­ня, що назва походить з індоєвропейського «витися, плести», первісне «вода, текучий потік». Це, в свою чергу, спону­кає бачити в гідронімі «звивиста, буйна, швидка річка». Проте етимологія велика, швидка імпонує тільки названим річкам на vel-. Всі ж інші річки із цією основою маленькі й болотисті. Звідси Вілиця — річка, права притока Вілії (басейн Горині). Назва похідна від Вілія, утворена від основи Віл- за допомогою гідронімічно­го демінутивного суф. -иця.