Літера В у Топономічних назвах України

Віль-Вовн

Вільний поріг (Гадючий поріг, Вовчак) — останній, дев'ятий за лічбою поріг на Дніпрі. Виступав із води проти гирла р. Вільнянка. Назва Вільний в означенні «спокійний, повільніший від інших». Проте Вільний поріг був також небезпечним для проходження су­ден, особливо в місці, яке носило назву «Вовче горло», звідси ін­ша назва — Вовчак. Гадючим, очевидно, названий був за поши­рення на грядах гадюк. Щодо походження назви Вільний існує й інша думка. Дехто вбачає за можливе ен­демічний ланцюг: р. Вільна (впадає в Дніпро з правого боку про­ти порога Вільний) -> поріг Вільний -> р. Вільнянка (лівобережна). Можна припустити народноетимологічне пристосування з якогось іншого, можливо, посесивного утворення. Поріг затоплений водами водосховища.

Вільногірськ — місто Верхньодніпровського р-ну Дніпропетров­ської обл. Розташоване на залізниці Дніпропетровськ — П'ятихатки. Виникло 1956 року. Прикм. частина складного топоніма Вільно — від залізничної станції Вільні Хутори (давня назва Вільнянське), розташо­ваної поруч. Остання перейняла назву від хуторів під тією ж назвою, розташованих в р-ні залізниці. Ім. частина топоніма -гірськ від гірське, гірські виробки — місто виросло навколо гірських виробків титанових руд. У місцевості здіймається од­на з антикліналей Українського кристалічного щита, і місця­ми рельєф справді схожий на гірський.

Вільнянка — річки: 1) (Волнянка, Вольнянка, Вольненька) — ліва притока Дніпра, гирло проти затопленого порога Вільного, назву якого, імовірно, й перейняла. Утворення від основи Вільн- за до­помогою суф. групи -ян і -ка; 2) (Вольнянка, Вільна, Вольная, Вильненька) — права притока Самари (басейн Дніпра). Назва, очевидно, від с. Вільне (Вольное), розташованого на річці. Поселення згадуєть­ся 1743 року (див. Вільний поріг).

Вільнянськ (колишнє Софіївка, Червоноармійське) — місто, районний центр Запо­різької обл. Розташоване на півночі області, в верхів'ї р. Вільнянка, ліва притока Дніпра. Засновано Софіївку 1840 року вихідцями з центральних районів Росії. Сучасна назва від р. Вільнянка.

Вільха — річки: 1) (Ольха) ліва притока Гнізни (басейн Серету); 2) притока Фоси (басейн Південного Бугу). Назва від вільха (діалект ольха, ільха) — рід дерев і кущів з родини березових. Ця рослина по­ширена по всій території України, особливо в Поліссі, у Карпа­тах і по Дністру, росте по берегах річок, боліт. Усі назви типу Ольха, Ольховка, Ольшанка та ін., розповсюджені у межах всьо­го історичного слов'янського простору, відносять до похідних від назви дерева. Ім. безсуфіксне утворення; Вільхівка — річки: 1) (Ольховка) ліва притока Кривалю (басейн Горині); 2) (Ольховая) права притока Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу); 3) (Ольховка) права притока Трубежа (басейн Десни); 4) (Ольховка) права притока Церему (басейн Горині); 5) правий рукав Дніп­ра в Херсонській обл.; селище міського типу, підпорядковане Харцизькій міськраді Донецької обл. Розташоване на р. Вільхівка, права притока Вільхової, від якої й перейняло назву. Назва утворилася від вільха (див. Вільха) за допомогою складного суф. -івк(а). Звідси ж. Вільхова — річки: 1) (Ольхова) ліва притока Борової (басейн Сіверського Дінця); 2) (Ольховка) ліва притока Кринки (басейн Міусу); 3) (Ольхова, колодязь Ольховий) ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону); 4) (Ольхова, Ольхівка, Ольховка) права притока Вільчі (басейн Прип'яті); 5) права притока Лугані (басейн Сіверського Дінця). Назва від вільха (див. Вільха), утворена за допомогою суф. -ов(а); Вільхова Говтва — річка, ліва притока Говтви (басейн Псла). Походження прикм. ча­стини складного гідроніма див. Вільхова, ім. — див.: Говтва; Вільховець — річки: 1) права притока Пруту (басейн Дунаю); 2) права притока Росі (басейн Дніпра). Утворена назва за допомогою суф. -овець від вільха (див. Вільха); Вільховий Дніпро — правий рукав Дніпра в Херсонській обл. Назва за поширення на берегах вільхи (див. Вільха і Дніпро).

Вільча (Вильча, Вялча) — 1) річка, права притока Іллі (басейн Прип'яті). Назва польського походження і означає «вовча». Зараз місцеві жителі називають її Вял­ча; 2) селище міського типу Поліського р-ну Київської обл. Розташоване на р. Вільча, від якої й одержало найменування. Час заснування не­відомий. До категорії селище міського типу віднесено у 1947 році.

Вільшана — річки: 1) (Ольшанка) ліва притока Осколу (басейн Сіверського Дінця); 2) (Ольшана) ліва притока Псла (басейн Дніпра); 3) (Ольшана) права притока Ворскли (басейн Дніпра); 4) (Ольшана) права притока Многи (басейн Псла); 5) (Ольшана) права притока Хоролу (басейн Псла); 6) (Ольшанка, Ольшаний колодязь, Олешанка) права притока Уди (басейн Сіверського Дінця); 7) притока Многи (басейн Сули). Від вільха (див. Вільха) за допомогою суф. -ана; селище міського типу: 8) Городищенського р-ну Черкаської обл. Розта­шоване на р. Вільшанка (Ольшанка, Вільшана). Відоме з літопи­су XII ст. Назва від р. Вільшанка, на якій розташова­не. Вільшани — селище міського типу Дергачівського р-ну Харківської обл. Роз­ташоване неподалік від р. Уда (басейн Сіверського Дінця). Засноване близько 1665 року переселенцями з Вільшани на Київщині, звідки й принесли назву. Вільшанка — 1) селище міського типу, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на р. Синюха, ліва притока Південного Бугу. Засноване 1774 року бі­ля вільхового лісу переселенцями-втікачами від кріпацького поне­волення та болгарами-переселенцями; 2) річки: усього до СГУ внесено 29 річок під цією назвою. Утворено від вільха за допомогою суфіксації (спочатку -ан, а потім -ка).

Вільшанський Діл — вершина Українських Карпат. Розташована біля с. Лумшори Закарпатської обл. Перша частина назви походить від вільхи, якої багато росте в цій місцевості; друга частина від діл — «гора, що розділяє два села, дві річки тощо» (див. Діл).

Вінниця (колишнє Венница, Віниця) — місто, обласний і районний центр Вінницької обл. Розташоване при впадінні у Південний Буг з лівого боку р. Вінничка і з правого — р. Вишня. Вперше згадується як фортеця 1363 року. Походження назви остаточно не доведено. Є кілька припущень. Одні дослідники за основу слова Вінниця беруть старослов’янське віно «придане, посаг, придбання, дарована зем­ля», маючи на увазі той факт з історії, що Поділля, а отже і Він­ниця, було придбане князями Коріотовичами. Інші походжен­ня назви виводять від винокурень (винниць), яких у минулому було багато у цій місцевості. Гадають, назва міста походить від р. Вінничка, на березі якої було побу­довано фортецю. Як і в інших місцях, очевидно, зі стратегічних міркувань, фортеця збудована не на основній річці — Південному Бу­зі, а на його притоці Вінничці. До 1825 року річка Вінничка відома як Вінніца. Походження назви річки Вінничка не встановлено. Ймовірно, вона утворилася від слов’янського терміна віннік — «низови­на». Дослівно: «річка на низовині». де перший компонент Віно- виводять з того ж віннік. Із зрос­танням міста значення р. Вінниці значно зменшилося, що й спри­чинилося до зміни назви. За допомогою демінутивного суф. -ичк перетворилася на похідну від міста — Вінничка.

Віта — річки: 1) правий рукав Десни (басейн Дніпра); 2) права притока Дніпра (впадає нижче Києва). Дехто назву вважає балтійською (латвійське «місце, місцевість», литовське «місце, простір, округа»). Запропо­нована версія походження гідроніма Віта не обґрунтована фоне­тично. Варіанти Віта, Віть відсилають до індоєвропейського, праслов’янського «звивиста». Звідси ж Вітка — річка, ліва притока Ужа (басейн Прип'яті); озеро В'єтка в селі Смородськ Дубровицького р-ну Рівненської обл. та ін.

Вовковинці (колишнє Волковинці) — селище міського типу Дережнянського р-ну Хмельницької обл. Розташоване на залізниці Хмельницький — Жмеринка, на вододілі річок — правих приток Південного Бугу — Вовк, Рів і Згар. Річка Вовк (у минулому Волк) волоком з'єднувала­ся із річками Згар і Рів. На шляху волока в 60-х роках XIV ст. після зруйнування татаро-монголами села Сітанове його жителі побудували тут слободу. Спочатку їх звали вовковинцями (волковинцями) від урочища Вовкове, Волкове за допомогою складного суф. -инці. Згодом назва закріпилася й за слободою.

Вовнизький поріг (Вовнізький, Вовніг, Вовніговський, Волжинський, Волницкий поріг, Внук поріг) — шостий за лічбою поріг на Дніпрі проти с. Вовниг — нині Солонянського р-ну Дніпропетровської обл., від якого, як гадають, й одержав на­зву. Візантієць Костянтин Багрянородний (X ст.) у своїх пра­цях називав поріг слов’янською назвою «Вольни праг», тобто Вільний поріг. Так, очевидно, називали його наші далекі предки в озна­ченні «повільний, тихіший, не такий бурхливий, як Ненаси­тець». Скандинави називали його Варуфорс «Тихий поріг». Щодо походження назви с. Вовниг існує думка, що вона похідна від найменування порога, що більш імовірно.

Вовч-Вод

Вовча — річки: 1) (Вовча Вода, Вовчанка) права притока Самари (басейн Дніпра). Походження назви остаточно не доведено. Існує кілька гіпотез. Одна з них виводить її від волок. У минулому з Дніпра через Са­мару та її притоку Вовчу і далі волоком до р. Кальміусу, а нею до Азовського моря водили байдаки баржі, струги. Існує ще од­не пояснення назви, а саме: в XII ст. на берегах цієї річки жила половецька орда по імені Бурчевичі (від тюркського «вовча»). Своїми покровителями (тотемою) орда вважала степових вовків. Цілком можливо, що річка одержа­ла свою назву від цієї орди, а згодом те найменування набу­ло іншого семантичного значення; 2) (колишнє Вовчі Води) ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва від Вовк через ут­ворення вовча (назва урочища, де водилися вовки). Ще в не­далекому минулому по долині річки, в лісах водилося багато вовків. У СГУ подано 32 балки, розташовані у різних місцях України з аналогічними назвами, і 23 потоки та яри під найменуванням Вовчий.

Вовчанськ (колишнє Вовчі Води, Вовчий) — місто, районний центр Харківсь­кої обл. У 1674 році козаки-переселенці з Правобережної Украї­ни на чолі з Мартином Старочудним заснували слободу на р. Вовчі Води, від якої вона й дістала назву. Пізніше слобода перетворилася в м. Вовчий, яке 1780 року стало повітовим центром Харківського намісництва під назвою Вовчанськ. Утворення від основи Вовч- за допомогою спо­лучення суф. -ан + -ськ.

Вовче Горло — річка, лівий рукав Дніпра в Черкаській обл. Назву виводять як метафоричну, виражену словосполучен­ням прикм. (вовче) + ім. (горло). Термін горло означає «протока».

Вовчинець — річка, ліва притока Гнилоп'яті (басейн Тетерева). Назва від вовк, через вовчий, імовірно, перейшла від урочища, в якому во­дилися вовки. Утворена за допомогою суф. групи -ин + -ець. На ній с. Вовчинець, нині Козятинського р-ну Вінницької обл.

Вовчок — 1) річка, права притока Вовка (басейн Південного Бугу). Демінутивне ут­ворення за допомогою суф. -ок від найменування р. Вовк; 2) озеро на сході Чернігівської обл. Назва, імовірно, від апелятива вовчик, вовчок «напівкругла балка чи яр».

Вовчоярівка — селище міського типу Лисичанського р-ну Луганської обл. Роз­ташоване на автошляху Лисичанськ — Попасна в урочищі Вов­чий Яр, від якого й перейняло назву. Найменування урочища від вовк (див. Вовча). Виникло у 1783 році.

Водиця — річка, права притока Дніпра. Назву виводять від індоєвропейського «во­да» > слов’янського > українського вода, утворена давнім гідронімічним суф. -иця. Логічніше виводити її від апелятива водиця. На Водиці роз­ташоване передмістя Києва Пуща Водиця.

Водолага (Адалага, Адалаг, Одалагь, Отдалага, Водолаки, Водолажки, Водолаги) — річка, права притока Можу (басейн Сіверського Дінця). Вперше згадується під 1572 роком. Є припущення, що гідро­нім тюркського походження й утворився від тюркського прикм., котрий має кілька означень, серед яких поняття «чистий, чиста вода, чиста ріка». Не виключено, що в основі гідроніма лежить тюркське «джерело». В українькій мові в обох випадках назва як незрозуміла трансформу­валася на Водолага, де основа твориться від вода, внаслідок чого звук і випадає; лага служить формантом. Звідси ж Водо-лажка — притока Водолаги. Назва утворилася за допомогою демінутивного суф. -к(а).

Водоспадна (Учан-Су) — річка, впадає в Чорне море поблизу м. Ялти в Криму. У гирлі утворює чотириступінчастий водоспад. Звідси назва, утворена за допомогою суф. -на. Верхній ступінь мав назву від татарського «летюча вода», Кремасто неро «вися­ча вода» (грецьке).

Водянське — селище міського типу, підпорядковане Добропільській міськраді Донецької обл. Виникло на березі р. Водяна— права притока Маячки (басейн Сіверського Дінця), від якої й перейняло назву. Утворе­на за допомогою суф. -ськ від основи водян-. Населені пункти засновано у 1909 році.

Воз-Володарськ

Вознесенськ — місто, районний центр Миколаївської обл. Розташоване між р. Південний Буг та її притокою Мертвоводом. Виникло на місці запорізько­го зимівника Соколи, біля якого запоріжці утримували так звану Соколинську переправу. У 1789 році царським урядом було вирішено побудувати тут м. Вознесенськ. Збудоване 1795 року, назване на честь релігійного свята Вознесіння. Утворення за допомогою суф. -ськ.

Воинь (Воин) — місто-фортеця, що існувала в часи Київської Ру­сі на оборонній лінії по р. Сула (ліва притока Дніпра), яке розкопували 1956—1959 років, нині залите водами Кременчуцького водосховищами. Назва Воинь — присв. утворення від антропоніма Воинь.

Войкове — селище міського типу: 1) підпорядковане центральній райраді м. Макіївки Донецької обл. Засноване 1938 року. Розташоване на залізниці Донецьк — Шахтарськ; 2) підпорядковане Харцизькій міськраді Донецької обл. Засноване 1957 року; Войковський (колишнє Копані) — селище міського типу Амвросіївського р-ну Донецької обл. Роз­ташоване у верхів'ї р. Сухий Яланчик (басейн Азовського моря). Засноване в XIX ст. у зв'язку з будівництвом цегляного заводу, якому присвоєно ім'я П.Л. Войкова. Колишня назва від копані — «ями, вириті для збору води; кринички». Найменування на­званих населених пунктів від прізвища діяча колишньої радянської держави П.Л. Войкова. Закінчення -є виконує роль суфікса як слово­творчого засобу.

Волинська височина — височина розташована на півдні Волинської і Рівненської та на півночі Львівської, Тернопільської і Хмельницької областей. Походження назви див. Волинь.

Волинь (Волинська земля) — давньоруська історико-географічна область на північному заході республіки, у басейні правих приток Прип'яті і верхів'я Західного Бугу, що охоплює сучасну Волинську, Рівненську і Житомирську обл. України, східну частину Хелмського та Замойського воєводств Польщі. Перша згадка під 1077 роком. «...Всеволод же (йде) противу брату Изяславу на Волынь». Походження слова Волинь точно не встановлено. Дехто виводить назву від «країна волохів», що малоймовірно. Найбільш прийнятне тлума­чення, за яким назва Волинь походить від «пташине воло» в переосмисленні «горбаста країна». В основі лежить праслов’янське — воле, волье «воло, підгруддя». Утворене за допомогою давньоруського суф. -инь. Звідси ж Волинська об­ласть, Волинська височина, Волинське Полісся. Звідси ж літописна Волинська земля. Релятив на -ськ від Волинь.

Волноваха — місто, районний центр Донецької обл. Розташоване біля витоку р. Мокра Волноваха (басейн Кальміусу). Засноване 1883 року як залізнична станція під час будівництва залізниці Ясинувата — Запоріжжя. Назва від однойменної р.Волноваха, нині Мокра Волноваха, у верхів'ї якої розміщене місто.

Воловець — селище міського типу, районний центр Закарпатської обл. Розташоване у доли­ні р. Вича (басейн Дунаю) біля підніжжя Плаю і Темнатика. Вперше в письмових джерелах згадується під 1433 роком. Виникло на важливо­му стародавньому шляху з Русі до Угорщини. За народними переказами, назва селища походить від потоку Волівчик, в якому пастухи-верховинці в давнину напували волів. Утворена від кореня віл- (вол-) за допомогою двоелементного суф. -овець.

Воловецький (Скотарський) перевал — один з найбільших пе­ревалів в Українських Карпатах. Перетинає хребет Вододільний, Верховинський і Полонинський. Проходить повз селище міського типу Воловець Закарпатської обл., від якого й одержав свою назву. Паралельне найменування Скотарський — від с. Скотарське, назва якого, в свою чергу, від скотар, худоба. Цим перевалом здавна переганя­ли скот з гірських пасовиськ.

Володарка — селище міського типу, районний центр Київської обл. Розташоване на р. Рось, права притока Дніпра. Відоме з 1150 року під назвою Володарь, Володарев. На­зва від давньоруського особового імені Володарь, утвореного від давньоруського володіти «володіти». Утворення на -ка. Звідси ж Володарка — річка, ліва притока Росі (басейн Дніпра). Назва від ойконіма Володарка, яка в цій парі первинна і має в лі­тописі чітко засвідчену історію.

Володарськ (до 1923 року — селище шахти № 10) — селище міського типу, підпоряд­коване Свердловській міськраді Луганської обл. Розташоване на р. Медвіжа, права притока Великої Кам'янки (басейн Сіверського Дінця). Заснова­не у 1905 році. Назва від прізвища В. Володарського — діяча колишньої ра­дянської держави.

Володарськ-В-Ворг

Володарськ-Волинський — селище міського типу, районний центр Житомирської обл. Роз­ташоване на р. Ірша (басейн Дніпра). В 1545 році відоме під назвою Олександрополь (по імені одного з магнатів). У 1607 році магнати Сапеги дали назву Хорошки, яка згодом змінилася на Горошки. З 1912 по 1921 роки — Кутузове, а 1921 року було перейменовано у Володарськ-Волинський. Походження першої частини склад­ного топоніма див. Володарськ; Волинський — за розташування на Волині на відміну від Володарська на Волгоградщині.

Володарське (колишнє с. Кальчик, Нікольське) — селище міського типу, районний центр До­нецької обл. Розташоване на р. Калька, права притока Кальчику (басейн Кальміусу). Виникло на місці хутора Гладкого, заснованого 1831 року Азовським козацьким військом, яке складалося з козаків, що по­вернулися з Дунайської Січі, і названого по імені кошового отамана Й. Гладкого. З 1885 року хутір почали називати Нікольським. Про походження сучасної назви див. Володарськ.

Володимир-Волинський (колишнє Володимырь, Володимир Волинськ) — місто, районний центр Волинської обл. Засноване на р. Луга (басейн Вісли) за князювання Володимира Святославича і назване його ім'ям. Уперше згадується в літописі 988 року як місто-фортеця Володимир. У 1795 році місто увійшло до складу Росії. Волинський — від розташуван­ня на Волині на відміну від Володимира-на-Клязьмі (Росія). В ос­нові назви спільнослов’янське ім'я-композит. Волод + -мир- // -мер-.

Володимирець — селище міського типу: 1) районний центр Волинської обл. Розташоване на р. Луга, права притока Західного Бугу (басейн Вісли). Відоме з 1570 року. На терито­рії Володимирця зберігаються рештки давньоруського поселення, ймовірно, міста Володимира, заснованого Володимиром Мономахом на по­чатку XII ст. На початку XIV ст. був центром Галицько-Волинського князівства. Назва від давньоруського власного імені Володимир. Ут­ворена суф. -ець; 2) районний центр Рівненської обл., розташоване на р. Бережанка (басейн Стиру). Відоме з 1570 року. Володимирець заснував промисловець Володимиркоу який мав у володінні рудьї, де плавили метал з міс­цевих болотних руд. Див. Володимир-Волинський.

Володимирівна — селище міського типу Волноваського р-ну Донецької обл. Розташоване в верхів’ї Кашлагача (басейн Самари). Засноване 1840 року переселенцями з Харківської, Курської та Орловської губерній. Назву виводять від прізвища землевласника Владимирова. Утворена за допомогою суф. -к(а).

Волоська Балаклійка — річка, ліва притока Балаклійки (басейн Сіверського Дінця). Ім. частина складного гідроніма походить від назви р. Балаклійка, в яку вона впадає. Прикм. частина від волох — загальна на­зва середньовічного романського населення князівств у Придунав'ї, Трансільванії, з якого в другій половині XIX ст. остаточно сформувалися молдавська та румунська нації. В 1711 році місцевість у теперішній Харківській обл. відійшла до волоського стольника Дмит­ра Єнакаю, що прийшов на чолі переселенців з Молдови. Оче­видно, населення навколишніх слобід почало називати річку по імені волохів — Волоською на відміну від інших приток Балаклійки — Середньої Балаклійки і Крайньої Балаклійки.

Волочиськ (колишнє Волочища, Волочиська) — місто, районний центр Хмель­ницької обл. Розташоване на лівому березі р. Збруч (басейн Дністра) при перетині його залізницею Хмельницький — Тернопіль. Тут у давнину проходив важливий торговельний шлях. Уперше зга­дується в документах під 1463 роком. У минулі часи поблизу міста зна­ходився волок між річками Збруч і Південний Буг. Човни волочили зі Збру­ча у верхів'я р. Случ (притоки Горині) і з неї у верхів'я р. Бужок, притоки Південного Бугу. Топооснова волок від давньоруського географічного терміна волок, вьльк «простір землі, вододіл між двома судноплавними ріками і шлях, по якому перетягають судна, вантажі». Походить від загальнослов’янського «волок», «волочити».

Волинське — озеро в Любешівському р-ні Волинської обл. З'єднане з р. Прип'ять і озером Біле, через які постачає воду в Дніпровсько-Бузький каньйон. Назва від ім. частини найменуван­ня с. Щитинська Воля, розташованого на його берегах, та суф. групи -янськ(е).

Воргол (Ворогл, Воргла, Воргов, Варгов) — річка, права притока Клевені (басейн Десни). В основі назви, ймовірно, лежить російське слово ворга «болотиста лощина, вкрита чагарником». Дослівно: «Річка, що протікає серед боліт, вкритих чагар­ником». Утворення від основи ворг- за допомогою форманта -ол. Інші дослідники назву здогадно виводять від мордовського апелятива «ліс» і «текти, сочитися, протікати». В такому разі Воргол ети­мологізувалося б як «лісовий потік». Таке тлу­мачення вірогідніше.

Ворголь — озеро на північному сході Сумської обл. Походження назви не з'ясовано. Очевидно, вона утворилася аналогічно до наймену­вання р. Воргол, що протікає в тій же місцевості.

Ворз-Вр

Ворзель — селище міського типу, підпорядковане Ірпінській міськраді Київ­ської обл. Розташоване на залізниці і автомагістралі Київ — Ко­ростень. Час заснування 1900 рік. На землях поміщика Пеховського був цегляний завод, який належав фон Ворзелю. Під час прода­жу земельних ділянок Пеховський в пам'ять про свого друга на­поліг на присвоєнні селищу, що почало рости, ім'я Ворзеля (з повідомлення працівників Державної історичної бібліотеки України).

Ворітський перевал (колишнє Веретський, Верецький) — один з найбільших перевалів в Українських Карпатах. Перетинає Вододільний і Верховинський хребти і сполучає шосейною дорогою Му­качеве і Стрий. Назва від ворота. Так називали та ще й досі на­зивають важливий рубіж, дорогу, шлях, що веде до значних еко­номічних чи оборонних центрів. Тут, імовірно, у значенні «про­хід, шлях». Утворено від основи за допомогою суф. -ськ. Звідси ж найменування с. Нижні Ворота Воловецького р-ну Закарпат­ської обл., яке лежить нижче воріт, і с. Верхні Ворота, розташо­ваного вище в горах, а також назва сіл Привороття Кам'янець-Подільського р-ну Хмельницької обл. та Коростишівського р-ну Житомирської обл.

Вороніж — селище міського типу Шосткинського р-ну Сумської обл. Розташо­ване на північному заході обл. Походження назви тлумачать по-різному: од­ні виводять її від ворона (птах), інші — від давньоруського воронь «чернь, чорна земля», що більш ймовірно. Не виключено, що ця назва занесена в минулому переселенцями. Походження річки також остаточно не з'ясовано. Одні виводять від ворона (птах), інші пов'язують з кольором води в річці (від дієслова воронити). Ряд вчених найменування пов'язують з морд. вирьнеже «лісовий захист», інші — з власним стародавним іменем Воронег.

Вороновиця — селище міського типу Вінницького р-ну Вінницької обл. Розта­шоване поблизу р. Ворона, притоки Південного Бугу, на автошляху Вінни­ця — Тульчин. Ймовірно, що назва походить від найменування р. Ворона, біля якої розташоване. Топонім утворив­ся за допомогою складного суф. -ов + -иця від ворон-. Час засну­вання 1545 року.

Ворохта — селище міського типу Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване в Карпатах на р. Прут, ліва притока Дунаю. Заснування Ворохти відносять до XVII ст. За народними переказами, у першопоселенців Мочерняків був слуга на прізвище Варохта — розумна, здібна людина, до якої жителі навколишніх сіл часто зверталися за пора­дами, приказуючи: «Іду до Ворохти».

Ворскла (Ворскль, Ворскло, Вьрьскла, Ворьсколь, Ворскола) — річка, ліва притока Дніпра. Відома ще в Київській Русі. Перша згадка про неї відноситься до 1105 року. На­зва не зовсім розгадана. Є кілька припущень щодо походження назви. дехто літописну форму поділяють на дві частини: аланське «білий» і тюркське «вода», «біла вода». Таку назву їй могли дати за геологічну будову берегових круч, що складаються з білих пісків і крейдяних відкладів. Інші пропону­ють гіпотезу, за якою назва Ворскла, як і Воргол, походить від морд. апелятива «ліс» і морд. «текти, сочитися, протікати». В такому тлумаченні назва означала б «лісова річка», що більш вірогідно. Припускають, що правдоподібніше виводити назву Ворскла від праслов’янського «ворчати». Від основи Ворскл- за допомогою суф. -иця утворилася назва правої притоки Ворскли — Ворсклиця.

Воскресенське (до 1947 року — Воскресенськ) — селище міського типу Жовтневого р-ну Миколаївської обл. Розташоване неподалік від злиття р. Мертвовод з Південним Бугом. Засноване 1789 року як адміралтейське поселення. Назва культового походження, пов'язана з назвою церкви св. Воскресіння.

Вошива — річки: 1) права притока Інгулу (басейн Південного Бугу); 2) права притока Кам'янки (басейн Дніпра); 3) ліва притока Берестової (басейн Орелі); 4) ліва притока Старовірівки (басейн Орелі). Назву виводять від водяна вошера (народна назва — водяні воші) — комахи, що водяться у стоя­чих та слабопротічних водах. Гідронім твориться за допомогою суф. -ива від вош-.

Врадіївка (до 1964 року — Велика Врадіївка) — селище міського типу, районний центр Миколаїв­ської обл. Розташоване неподалік від р. Кодима, права притока Південного Бугу, на північному заході області. Засноване селянами-втікачами в другій половині XVIII ст. Назву одержало від прізвища вахмістра Врадія, який сприяв забудові населених пунктів. Утворена за допомогою суф. -ївк(а), який має відносно-присв. значення.

Врубівка (колишнє Угольщик) — селище міського типу Лисичанського р-ну Луган­ської обл. Розташоване на залізниці Лисичанськ — Первомайськ. Виникло 1948 року на місці одного з найбільших радгоспів УРСР «Угольщик», який було засновано 1922 року; Врубівський (колишнє шахта «Надія») — селище міського типу Лутугинського р-ну Луганської обл. Розташоване на залізниці Родакове — Лутугине. Виникло 1897 року. Назви від гірничого термі­на врубівка.

Ву-В’я

Вуглегірськ (до 1958 року — селище міського типу Хацапетівка) — місто Донецької обл. Підпорядковане Єнакіївській міськраді. Розташоване на залізни­ці Горлівка — Дебальцеве. Виникло 1878 року в зв'язку з будівництвом залізниці. Перша частина складного топоніма вугілля, друга — від гірник, утворена суф. -ськ.

Вугледар (колишнє «Селище будівничих Південнодонецьких шахт») — селище міського типу Марійського р-ну Донецької обл. Розташоване на автошля­ху Донецьк — Велика Новосілка. Підпорядковане Донецькій міськраді. Засноване в 1966 році у зв'язку з будівництвом шахт для видобутку кам'яного вугілля. Перша частина топоніма від вугіл­ля, друга — елемент дар виступає як формант, що вже сформу­вався раніше.

Вугляр (колишнє Вугільник) — селище міського типу, підпорядковане Макіївській міськраді Донецької обл. Розташоване на схід від Донецька, непо­далік від залізниці Макіївка — Моспіно. Назва від вугляр; дослів­но означає: «виробник вугілля». Поселення виникло у 1965 році у зв'язку з будівництвом шахти.

Вузлове (колишнє Батєва) — селище міського типу Берегівського р-ну Закарпатської обл. Вузлова залізнична станція, від якої ідуть шляхи на Чоп, Му­качеве. Звідси й назва. До категорії селище міського типу віднесено у 1971 році.

Вулканічні Карпати (Вулканічний хребет) — південно-західне пасмо Ук­раїнських Карпат. Розташовані на межі із Закарпатською низовиною. Долинами річок Тиса, Боржава, Латориця й Уж розподіляються на окремі масиви: Верхній Діл, Синяк, Маковиця, Тупий та ін. Скла­дені виверженими вулканічними породами. Звідси прикм. части­на ороніма. Походження ім. частини див. Карпати.

В'язовий — річка, права притока Сули (басейн Дніпра). Імовірно, назва від­биває особливості місцевої рослинності. Старожили свідчать, що в минулому по берегах В’язовий росло багато в'язу — рід де­рев і кущів з родини в'язових, різновидністю яких є берест (див. Береста). Назва утворилася за допомогою суф. -ов від в'яз. Звід­си ж В'язовок (у XVIII—XIX ст. — В'язова, В'язівка) — річка, права притока Самари (басейн Дніпра). Назва за допомогою демінутивного суф. -ок від В'язова. Гадають, що назви з коренем в'яз- можуть указувати на грузький характер дна чи берегів річки, проте пере­важно в іншій афіксації, напрмиклад: Вязьма (в басейн Верхнього Дніпра), В'язоватка (в басейн Дону) тощо.