А - топономіка на літеру А

Ав-Ай

Авдіївка — місто Ясинуватського р-ну Донецької обл. Розташоване за 20 км на північ від Донецька. Утворене 1957 року з двох селищ міського типу — Авдіївка І та Авдіївка II. За народним переказом назва від імені козака Авдія — першого поселенця, який прийшов сюди в першій половині XVIII ст. На антропонімічне походження топоніма вказує і суфікс -івка.

Автономна Республіка Крим (до 1991 року Кримська область) — входить до складу України. Розміщена на Кримському півострові. Столиця Сімферополь. Перший елемент назви — Автономна — походить від грецького autonomos < autos «сам», nomos «закон» — самоуправління, право самостійно вирішувати внутрішні питання будь-якої частини держави. Другий елемент — Республіка — від латинського res «справа», publicus — «суспільний», «всенародний» — форма державного правління, при якій вища державна влада належить обраним на певний термін органам влади. Про походження назви Крим див. Кримський п-ів.

Аджамка (Аджимка, Аджинка, Пікінерка) — річка, ліва притока Інгулу (басейн Південного Бугу). Назву виводять з турецької (перською аджам «перо»), що цілком імовірно. Однак структурно-фонетичні особливості варіанту Аджинка (на базі якого сформувалася сучасна назва Аджамка), який походить від тюркького «гір­кий», примушує вбачати гідронім із значенням «річка», вода якої гірчить, «зіпсована». Розвиток гідроніма Аджинка > проміжний варіант Аджимка > сучасна форма Аджамка пояснюється чергуванням голосних і синонімією прикм. суф. -н- і -м-.

Варіант Пікінерка пов'язаний з розміщенням у с. Аджамці 1733 Пікінерського полку. Річку почали називати Пікінерською Аджамкою, або просто Пікінеркою.

Аджігол (Аджі-Голь) — озеро на околиці Феодосії в АРК, відоме цінними лікувальними грязями. Назва від тюркського «гіркий» і «озеро».

Аерофлотський — смт., підпорядковане Залізничній райраді м. Сімферополя АРК. Назване на честь аерофлоту. Утворене за Допомогою суф. -ськ(ий).

Азовське (кол. Колай) — смт. Джанкойського р-ну АРК. Роз­ташоване неподалік від Азовського моря, від якого й перейняло назву Утворене від основи Азов- і суф. -ськ(е).

Азовське море — у різних народів мало різні назви. Корінне населення сх. Приазов'я античної епохи — меоти й інди — на­зивали його Тамарунда, про що засвідчує Пліній Старший (23(24) — 79 роки). Назва Тамарунда на мові тих народів означала «мати моря». Дослівно ж цю назву виводять з «годувальниця Чорного моря». Останній компонент «годувати (грудьми)». Стародавні греки називали його Меотійським озером, або Меотидою (від назви племені меоти, які жили на його узбережжі в І тис. до н. е. і в І тис. н. е.). Римляни море називали «Меотійське болото»; слов'яни — Сурозьким і Синім; араби — Бар-ель-Азов «темно-синє море». Від останньої деякі дослідники виводять сучасну назву. За іншою версією, більш вірогідною, від назви м. Азова, що виникло приблизно у III ст. до н. е. в гирлі Дону як місто-колонія Танаїс. У східних джерелах на початку XIV ст. воно зазначене під назвою «кінець, гирло». Назва дана за розташуванням в гирлі Дону.

В XV—XVII ст. генуезці і кримські татари Азовське море називали «морем чабаків». У татар було ще відоме під назвою, яка складалася з «устя (Дону)», «море». Звідси давньоруські назви Озарське, Азавське.

Айгульське озеро — на півночі АРК, у групі Перекопських озер. Назва від грецького «святий» і тюркського «озеро». Назва утворилася за допомогою слов. суф. -ськ(е).

Айдар (Адар, Ойдар, Войдар, Яйдар — річка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Походження назви остаточно не встановлено. Одні її виводять від тюркського «пасмо волосся, коса», інші як «конусоподібний горб, на якому складена купа каміння», ще інші як «козача стрижка».

Ай-Петрі — вершина Кримських гір. Розташована на північ від Алупки. З грецької «святий», «Петро» — «Гора святого Пет­ра». Звідси Ай-Петринська яйла — масив Кримських гір. Те саме миси на Кримському п-ові Ай-Тодор, Ай-Фока.

Ай-Ал

Айя — мис на півдні Кримського п-ова, в р-ні Севастополя. З грецької «святий». На вершині скелястого мису видно сліди будівлі, яка могла бути маяком або храмом. Саме з останнім і пов'язують назву.

Ак-Кая — вершина Кримських гір неподалік від м. Білогірськ. Назва від татарського «скеля». Тут знаходяться пам'ятки епохи палеоліту: відкрито 17 стоянок і поселень.

Акмонайський перешийок — з'єднує Кримський п-ів з Керченським. Топонім є слов'янським утворенням від татарського «білий» і «шия, перешийок» у значенні «Білий перешийок». Перешийок вкритий білими пісками.

Актаське озеро — у північно-західній частині Керченського п-ова. Назва від двох татарських слів «білий» і «камінь». Береги оз. вкриті білим вапняком. Утворена за допомогою укр. суф. -ськ(е).

Акчокрак — річка, права притока Домузли (басейн Азовського моря). Назва від татарського «білий» і «джерело».

Алібей — озеро на північно-західному узбережжі Чорного моря. Назва від імені турецького воєначальника XVIII ст. Сараскіра Гаджі-Алі-бея.

Аліяга (Аліага) — річка, впадає в оз. Китай (бас. Дунаю). Назва з тюркського — чоловіче ім'я та титул молодших і старших начальників в Османській імперії.

Алмазна — місто, підпорядковане Стахановській міськраді Луган­ської обл. Засноване 1887 року. Розташоване на залізниці Дебальцеве — Первомайськ. Назва від алмаз — мінералу з класу самородних металів, дорогоцінний камінь. Спочатку Алмазом на місцевій шахті було названо вугільний пласт за його високу якість і велику потужність (до 2,5 м). Пізніше назва поширилась на забій, а згодом і на невеличке того часу селище. Утворена за допомогою прикм. суф. -на.

Алупка — місто, підпорядковане Ялтинській міськраді, курорт на Південному березі Криму. В стародавні часи тут було таврійське поселення (IV ст. до н. е.). У місті є залишки будівель середньовіччя. Сучасне поселення виникло після включення п-ова до складу Росії. З двадцятих років XIX ст. Алупка стала помістям новоросійського гене­рал-губернатора князя М.С. Потьомкіна. Походження назви ос­таточно не з'ясовано. Виводять її від грецького «лисича, лисиця». Назву виводять також від древньо-грецького «без страждань» у розумінні «безпечне місце» (для стоянки суден). Найімовірніше походження назви від грецького «ли­сина на голові» у розумінні «гола місцевість». Мабуть, це слово і лягло в основу топоніма. Утворений за допомогою суф. -ка. Звід­си ж Алупкинський хаос — одне з невисоких вулканічних куполоподібних підвищень у Кримських горах в р-ні Алупки, яке внаслідок вивітрювання і обвалів розпалось на безліч брил, утворивши безладне хаотичне нагромадження. Утворена двоелементним суф. -инський.

Алушта — місто республіканського підпорядкування АРК, курорт на Південному березі Криму. Виникло в VI ст. Араби в XII ст. називали його Шалушта. За наказом візантійського імператра Юстініана І була побудована фортеця Алустон. У XIV—XVII ст.ст. відома як Алуста, Луста, Луска, Луске, Лустіа. Руїни фортеці збереглися до нашого часу. Сучасна назва від найменування фортеці від грецького, яке дослівно означає «невмите», «немите», «невикупане».

Ал-Ан

Алчак-Кая — вершина Кримських гір. Розташована біля м. Суда­ка. Назва від тюркського «низький» і «скеля».

Алчевськ (1931—1961 — Ворошиловськ; 1961—1991 — Комунарськ) — місто обласного підпорядкування Луганської обл. Засно­ване 1895 року у зв'язку з будівництвом найбільш великого в Європі Донецько-Юр'ївського металургійного заводу. Будівництво фі­нансувалося гірничозаводчиком меценатом О.К. Алчевським. Йо­го іменем і названо місто.

Альбовець (Албовець, Албовец) — річка, права притока Серету (басейн Ду­наю). Назва від молдавського кореня алб- «білий», утворена за допомогою укр. суф. -овець. Корінь алб-, очевид­но, індо-європейського походження.

Альма (Алма) — річка в АРК, впадає в Каламітську затоку Чорного моря. Назву могли дати генуезці. В перекладі з латинської означає «Та, що харчує; годувальниця». Татари переосмислили її по-сво­єму і назвали - «яблуня». В долині здавна ростуть дикі яблуні.

Альта — річка, права притока Трубежа (басейн Дніпра). У минулому річка називалася Льта, Лто, Льто. Вже давно топонімісти помітили, що назва цієї річки подібна до назви річки Олта, лівої притоки Дунаю. Раніше вважали, що назву Оль на береги Дунаю принесли слов'яни з Дніп­ра, проте нові дослідження показали зворотне. Саме прототипом її послужила стародавня назва Олта. Назву виводять від праіндо-європейського «текти», «пливти», «ли­ти». Гід­ронім утворено за допомогою давнього гідронімічного суф. -иця.

Амвросіївка (колишній Донецько-Амвросіївський) — місто, районний центр До­нецької обл. Розташоване в південній частині Донецького кряжа, на південному сході області. Засновне 1669 року як пристанційне село у зв'язку з будівництвом Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Назване іменем повітової слободи Амвросіївки (нині с. Благодатне), яка розташувалась неподалік. Назву слободі дано на честь старшини (за іншими даними — підполковника) Амвросія Луконіна. Ойконім утворено від антропонімічної основи за допомогою двоелементного суф. -івк(а).

Ананьїв — місто, районний центр Одеської обл. Розташоване на півночі Одещи­ни. В історичних документах — слобода Анані (Анань). Вперше зга­дується 1767 року. Тут селилися втікачі селяни-кріпаки з України, Росії, Молдови. За народним переказом, назва слободи походить від власного імені першого поселенця запорізького козака Ананя (Ананія), утворена за допомогою присв. суф. -їв.

Ангара — річка, ліва притока Салгиру (басейн Сиваша). Назва від тюркського «розколина», «ущелина», «каньйон». До тюркської мови тер­мін потрапив з бурятської «паща тварини», «рот». Річка витікає з каньйону — гли­бокої вузької долини з крутими схилами, що розмиті водами. Назву річки перейняв Ангарський перевал, розташований між горами Чатир-Даг і Димерджі неподалік від річки Ангари. Суф. -ський вказує на відношення до гідроніма Ангара.

Андріївка — річки: 1) права притока Вербчі (басейн Десни); 2) права притока Жванчика (басейн Дністра). Назва від особового імені Андрій утворена за допомогою суф. -івка; смт.: 1) Слов'янського р-ну Донецької обл. Розташоване на р. Сухий Торець (басейн Сіверського Дінця). Засноване 1938 року з хуторів Биківка, Єфанівка, Мазанівка, Суханівка, Хомичівка, які виникли в другій половині XIX ст. Назва на честь Андрія Петрунчика — першого голови комуни, організованої на х. Суханівка, який загинув від рук бандитів; 2) Тельманівського р-ну Донецької обл. Розташоване на залізниці Донецьк — Маріуполь. Виникло 1882 році у зв'язку з будівництвом залізниці як пристанційне селище під назвою Карань (від тюркського «чорний»), що пов'язана з вихо­дами неподалік темних гранітів. Утворилася від тюркської основи *каг-та слов. суф. -ань. У 1930 році поруч почалося будівництво селища Кизил-Таш (з тюркської «червоний камінь», на відміну від Карань). У 1947 році обидва селища було об'єднано під назвою Андріївка. Назва також антропонімічного походження; 3) Бердянського р-ну Запорізької обл. Розташоване на р. Кілтиччя, лівій притоці Обитічної (басейн Азовського моря). Засноване 1809 року на місці колишнього татарського аулу Канжегали пересе­ленцями — державними селянами з Київщини, Полтавщини та Чернігівщини, а також кріпаками-втікачами з різних місць Росії та України. Назване по імені першого переселенця з Полтавщини Андрія Дерев'янка; 4) Балаклійського р-ну Харківської обл. Розташоване на залізниці Харків — Ізюм неподалік від р. Сіверський Дінець, на березі озера Уступ. Час заснування невідомий. Вперше згадується про поселення, яке в той час називалося Андрієві Лози, 1627 року. Біля поселення існувала фортеця. Імовірно, що пер­винна назва антропонімічного походження і утворена від імені Ан­дрій (за допомогою суф. -єв), з яким пов'язана ділянка долини Сіверського Дінця, вкрита лозами — рід рослин з родини вербових.

Андрушівка (колишня Андрусівка) — місто, районний ценр Житомирської обл. Розташоване на південному сході Житомирщини на ріці Гуйва, правій притоці Тете-Рева (басейн Дніпра). На місці сучасного0 міста Андрушівка стояв козацький сторожовий пікет. Найменування перейняло від с. Андрусівки, яке стоя­ло далі на південь. Уперше воно згадується 1683 року в переліку «пустих сіл, у яких жодної халупи не було». Назва, оче­видно, антропонімічного походження і утворена за допомогою суф. -івк(а) від імені Андрусь (Андруш).

Ан-Ар

Антонівка — селище міського типу, підпорядковане Херсонській міськраді. Роз­ташоване на правому березі Дніпра, нижче від гирла Інгульця. Засноване 1870 року поміщиком Комстадіусом і назване по імені його сина Антона. Утворилося за допомогою суф. -івк(а).

Антошни — селище міського типу. Красилівського р-ну Хмельницької обл. Роз­ташоване на р. Ікопоть, лівій притоці Случі (басейн Прип'яті). Вперше зга­дується в другій половині XVIII ст. як с. Голодьки. Назва є мно­жинною формою від антропоніма Голодько. 1770 року один з родичів магната Сангушка, котрий орендував ці землі, назвав Голодьки ім'ям своєї дружини Антоніни. Закінчення -и й виконує роль су­фікса як словотвірного засобу. Топонім за походженням являє со­бою форму родового відмінка, переосмислену на форму множини.

Антрацит (колишнє Боково-Антрацит) — місто, районний центр Луганської обл. Розташоване на р. Нагольчик, правій притоці Нагольної (басейн Міусу). Ви­никло в роки перших п'ятирічок із шахтарських селищ. Район багатий на антрацит — найбільш метаморфічне, високоякісне вугілля. Звідси й назва. Типовий безсуфіксний топонім.

Анчокрак (Янчекрак, Янчокрак, Янчукрак) — річка, права притока Когильник (впадає в лиман Сасик, або Кундук). Походження назви остаточно не з'ясовано. Одні виводять її від половецького «гір­кий», інші від тюркського словосполучення «збоку», «сторона» і (cohrak). Ще інші стверджують, що географічний термін cohrak у топонімії тюркського походження на території Північного Причорномор'я виступає тільки в значенні «джере­ло», що найбільш ймовірно.

Апанли — річка, права притока Корсака (басейн Азовського моря). Гідронім виводять з тюркського «багатий на дичину» і префіксу з підсилювальним значенням ап-. Інші назву виводять від тюркського «колодязь» і суфіксу -ly. Дослівно: «Колодязна», «Річка, що тече в западині».

Апостолове (колишнє Вошиве, Покровське) — місто, районний центр Дніпропет­ровської обл. Засноване в кінці XVIII ст. відставним секунд-ма­йором Ямбурзького кірасирського полку М.Д. Апостолом, якому указом Катерини II 1793 року дано в дарчу земельний наділ 12 тис. де­сятин обабіч степової річки Вошивої. Ім'ям річки було названо й слободу. З побудовою церкви Святої Покрови слободу перейменовано на Покровське. З 1923 року, після об'єднання слободи Покровське з пристанційним селищем Апостолове, місто одержало сучасну назву. Утворена за допомогою прикмет. суф. -ов(е).

Арабатська Стрілка — вузька, довга коса, що відокремлює Сиваш від Азовського моря, намита морськими водами з черепашкового піску. Назву виводять від фортеці (Arabat) — XVI— XVII ст. З тюркської дослівно означає «передмістя». Руїни фор­теці збереглися до нашого часу поблизу с. Каменського, на березі Арабатської затоки. Найменували косу російські солдати під час кримських походів 1737—1739 років. Існує й інше тлумачення, а саме, що назва походить від татарського «шлях для гарби», «дорога для гарб». Ця дорога існувала ще за часів Київської Русі і вела до Тмутараканського князівства. Можливо, назва фортеці, в свою чергу, походить від згаданого шляху, згодом перенесена на косу — Арабатськ(а). Похідною назвою від Арабатська Стрілка є Арабатська затока Азовського моря на північному сході Кримського п-ова.

Арбузинка (до 1946 року — Гарбузинка) — селище міського типу, районний центр Миколаївської обл. Розташоване у верхів'ї р. Арбузинка (басейн Південного Бугу), від якої й одержало назву. Засноване в середині XVIII ст. переселен­цями з Поділля, Волині, Брацлавщини — учасниками селянсько-козацького повстання проти польських магнатів, а також молдаванами, білорусами, литовцями. Походження назви остаточно не встановлено. Припускають за можливе утворення назви від гар­буз: Гарбузин, Гарбузинка.

Армянськ (колошнє Перекоп) — селище міського типу Красноперекопського р-ну АРК. Розташоване на Перекопському перешийку, на залізниці Джанкой — Цюрупинськ, неподалік від Перекопського валу. Засноване 1783 року вірменами і греками, вихідцями зі зруйнованої турецької фортеці Оркапі, розташованої за 7 км. Спо­чатку було відоме під назвою Армянський базар. Назва зберегла­ся до початку XX ст. В основі топоніма лежить корінь армян-, доповнений суф. -ськ.

Артек — місцевість на Південному узбережжі Криму. Розташована бі­ля західних схилів кристалічного масиву Ведмідь-гора. У минулому тут існувало поселення стародавніх греків Кардіатрикон, назва якого, як гадають, походить від однойменної річки, що впадає в цьому районі. У перекладі з грецької ця назва означає «втіха серця». З часом назва Кардіатрикон спрощу­валась і набувала нових форм — Іатрикон, Атрикон, Артикон. З приходом у Крим тюрків, очевидно половців, ця назва була переосмислена і на древньо-тюркській мові означає «визначний, величний, кращий».

Ар-Ат

Артемівка (до 1925 року Павлівка) — селище міського типу Чутівського р-ну Полтав­ської обл. Виникло у зв'язку з будівництвом цукроварні в 1903— 1905 роках. У 1925 році цукрокомбінату присвоєно ім'я Ф.А. Сергєєва (Артема) — діяча колишньої радянської держави. Назва комбінату поширилась і на селище. Утворилася від Артем за допомогою суф. -івк(а).

Артемівськ — місто: 1) (колишнє Бахмут) районний центр Донецької обл. Розта­шоване на р. Бахмут, лівій притоці Сіверського Дінця (басейн Дону), на автома­гістралі Харків — Ростов-на-Дону. Найстаріше місто Донбасу. Вперше про «сторожу Бахмутську» згадується в літописі 1571 року. Назва перейнята від р. Бахмут (Бахмутка); 2) (колишнє Катеринівка) Перевальського р-ну Луганської обл. Розташоване на за­лізниці Дебальцеве — Комунарськ. Стара назва пов'язана з іменем землевласниці. Теперішні назви по імені діяча колишньої радянської держави Артема (Ф.А. Сергєєва). Утворені за допомогою суфіксальної групи: присв. суф. -ів та традиційного «міського» суф. -ськ.

Артемове (до 1921 року — хутір Нелєпівський, з 1938 року — м. Артема) — місто, підпорядковане Дзержинській міськраді Донецької обл. Роз­ташоване неподалік від залізниці Костянтинівка — Ясинувата. Засновне 1894 року в зв'язку з будівництвом вугіль­ної шахти, яку пізніше названо по імені Ф.А. Сергєєва (Артема). У 1938 році віднесено до категорії міст під назвою м. Артема, з 1965 року — Артемове. Утворена за допомогою суф. приналежності -ов(е). Стара назва хутора — від прізвища переселенця Нелєпи.

Артополот — річки: 1) (Артополог) ліва притока Многи (басейн Дніпра); 2) (Артополок) ліва притока Сули (басейн Дніпра). Назву виводять від іранського «річ­ка божества».

Арциз — місто, районний центр Одеської обл. Розташоване у заплаві річки Когильник і її лівої притоки Чаги (басейн Чорного моря). Засноване 1816 року як поселення польських і німецьких колоністів. Назва на честь пе­ремоги російських військ над наполеонівською армією 8—9 бе­резня 1814 року біля м. Арсі у Франції.

Аршиця — вершина Українських Карпат. Назва від місцевого гео­графічного терміна аршиця «стрімка, кам'яниста, дика гора».

Асканія-Нова (місцева назва Чаплі) — 1) заповідник цілинного степу на південному сході Херсонської обл. Територія, на якій знаходить­ся заповідник Асканія-Нова, раніше називалася Чаплі за розта­шування її на схилах Великого Чапельського поду (плоскої сте­пової западини, де весною збирається вода). У 1828 році німецький герцог Ангальт-Кетенський купив у Миколи І за безцінь (по 8 коп. за десятину) 42,3 тис. десятин землі. Згодом її перекупив землевласник Ф.Е. Фальц-Фейн; 2) смт. Чаплинського р-ну Херсонської обл. У 1841 році в степу поблизу хутора Чаплі було заснова­но хутір, названий іноземним магнатом на честь місцевості (колишнього графства з руїнами фортеці) Асканія в Німеччині Асканією-Новою.

Аскольдова могила — розташована на правому березі Дніпра в Києві, є складовою частиною природно-архітектурного парку. За свідченням літопису, тут в IX ст. князь Олег убив київських кня­зів Аскольда і Діра. Гадають, що Аскольд похований на місці загибелі. Звідси й назва.

Аталикова (Аталік, Отолика) — річка, ліва притока Дніпра. Назва від тюркського «кінь» і прикм. форманта -іик. Дослівно: «Кінська».

Ат-Баш — вершина Кримських гір в р-ні Сімеїза. Назва від татарського «кінь» і «голова» — «Кінська голова». За формою вершини, яка подібна до кінської голови.

Ау-Ая

Аули — селище міського типу Криничанського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на правому березі Дніпра. Назва від апелятива, який у тюркомовних народів вживається в розумінні «поселення, село, селище, табір, стоянка, кочовище (що складається з юрт), подвір'я, житло». У минулому тут був татарський аул. Закінчен­ня -и у плані змісту виконує роль словотворчого засобу.

Ачи — озеро на Керченському перешийку Кримського півострова. Назва з тюркського «гіркий» дана за гіркосолону воду.

Аші-Голь — озеро на Керченському перешийку Кримського півострова, неподалік від смт. Приморський. Назва від тюркського «гірке», «озеро з гіркою водою».

Аюдаг (Ведмідь-гора) — мис і гора на Південному березі Криму. Назва від башк., кипч., кримсько-татарського «ведмідь» і турецького «гора» та інших татарських мов «гора» — «Ведмідь-гора». Зовнішнім виглядом гора схожа на ведмедя, що ніби припав до моря і п'є воду. Стародавні греки називали її Кріу-Метоп (Метопону) «Баранячий лоб», іта­лійські моряки середньовіччя — Камілле «Верблюд», турки нази­вали гору також Буюк-Кастель «Велика фортеця».

Аян — річка, права притока Салгиру (басейн Сиваша). Назва від тюркського «світлий». Назва зумовлюється чистою прозорою водою.

Аян-Дере (Узень) — річка Кримського півострова, впадає в Чорне мо­ре. Назва від тюркського «світлий», «долина». Варіант Узень від тюркського «текти», «річка».