Топономічні назви на літеру Д

_{admin
2 0
10-05-2025, 04:50}

Да-Демі

Дарниця — індустріальний р-н Києва. Розташований на лівому березі Дніпра. Існувало поселення в IV ст. до н. е. Воно мало значну кількість населення і досить високий рівень матеріальної культури. Вперше в документах назва поселення згадується під 1508 роком. Походження назви остаточно не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. Одна з них зводиться до того, що за часів Київської Русі в Дарниці знаходились постоялі двори, де зупинялись іноземні посли й купці, які приїжджали до київських князів. Вони привозили із собою дари. Як зазначається, існує тлумачення, що саме слово Дарниця складається зі слів дар і ниць: прибулі сюди перед княжими довіреними падали ниць, підносячи свої дари. Таке тлумачення не переконливе, є прикладом народної етимології. За іншим тлумаченням, княгиня Ольга буцімто дала в дар своєму синові Святославу озеро, розміщене на лівому березі Дніпра. Згодом назва озера — Дарниця — нібито поширилась на навколишню місцевість. Ми гадаємо, що найбільш імовірне утворення назви від дар і складного суф. -ниц(я).

Дворище — село Володарсько-Волинського р-ну Житомирської обл. Назва від дворище — тип поселення в Україні в XIV—XV ст., що складалося з небагатодвірних розкиданих займищ. У XV—XVI ст. дворище — «земельна ділянка з садибою»; згодом почали називати сільце, а потім село. До цього типу назв, імовірно, відноситься с. Дворець на Житомирщині і Хмельниччині, Дворик на Хмельниччині, Дворовичі на Рівненщині — від прізвища чи прізвиська переселенців за ознакою розселення.

Дворічна — селище міського типу, районний центр Харківської обл. Розташоване в межиріччі Осколу та в гирлі його приток Верхньої Дворічної і Нижньої Дворічної, які утворюють одне гирло. Засноване близько 1661 року козаками і селянами-переселенцями з Правобережної України як сторожовий пост і добре укріплена слобода. Назва від терміна дворіччя — за розташування між двома ріками, утворена від основи Дворіч- за допомогою суф. -н(а).

Дворіччя (колишнє селище шахти ім. Свердлова) — селище міського типу, підпорядковане Артемівській міськраді Донецької обл. Розташоване при впадінні р. Мокра Плотва в Бахмут (басейн Сіверського Дінця). Виникло у зв'язку з будівництвом соляної шахти. Сучасна назва з 1964 року дана за розміщення біля двох річок. Утворена від апелятива дворіччя. Пор. Дворічна.

Дебальцеве — місто обласного підпорядкування Донецької обл. Розташоване на сході області, в західній частині Дебальцевсько-Іванівського кряжа. Виникло у зв'язку з будівництвом 1878 року Донецької залізниці, яка зв'язала чотири напрямки: Звірівський, Попаснянський, Луганський і Микитівський. Як свідчать документи, залізничну станцію побудували на землі Мазараки (в іншому документі Мазаракія), купленій ним у нащадків воронезького поміщика А. І. Дебальцева (чи Дебальцова). Імовірно, назва залізничної станції була дана від найменування с. Іллінка-Дебальцовка (нині Іллінка), розташованого поблизу. Остання названа Дебальцевим іменем свого батька Іллі. Флексія -є служить словотворчим засобом.

Деменка — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Назва, ймовірно, від демня — синонім терміна рудня, причому, гадають, старіший від останнього. Утворилася за допомогою суф. -енк- від основи дем-. На березі Деменка виплавляли залізо.

Демерджі — 1) вершина Кримських гір. Назва від тюркського «коваль»; 2) ріка, впадає в Чорне море. Назва від однойменного гірського хребта.

Демерджі-яйла (Фуна) — хребет Головного гірського пасма в Кримських горах, розташований на північний-схід від Алушти. В перекладі з тюркського «коваль», «пасовище, літнє пасовище». Дослівно: «Літнє пасовище коваля». Греки називали масив Фуна — «Димуча».

Демидівка (колишнє Демидів) — селище міського типу Млинівського р-ну Рівненської обл. Розташоване на автошляху Рівне — Берестечко. Вперше згадується під 1570 роком як Демидів. Найменування, очевидно, антропонімічного походження, утворене від Демид за допомогою присв. суф. -ів, -івк(а).

Демір-Капу — вершина Кримських гір. Розташована на Бабуган-Яйлі. У перекладі з турецького «залізо», «ворота». Дослівно: «Залізні ворота».

Дему-Десе

Демурине — селище міського типу Межівського р-ну Дніпропетровської обл. Розташоване на залізниці Красноармійськ — Синельникове. Засноване 1894 року у зв'язку з будівництвом Катерининської залізниці. Назва станції пов'язана з прізвищем місцевого селянина Демури, хутір якого був поблизу. Утворена назва від основи Демур- та присв. прикм. суф. -ин(е). Пізніше назва закріпилася за пристанційним селищем.

Деражня — селище міського типу, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на р. Вовк, правій притоці Південного Бугу. Засноване на початку XVI ст. вихідцями з Кальної Деражні. Слово деражня давньоруського походження і означало «місце первинного обробітку деревини до винайдення пилки». Звідси ж назва Дераженка — ріка, притока Корчика (басейн Горині). Утворена від основи Дераж- суф. -енк(а); Деражка — ріка в басейні Горині, утворена від тієї ж основи суф. -к(а); Деряжна — ріка, права притока Івоту (басейн Десни).

Дергачі (колишнє Деркачі) — місто, районний центр Харківської обл. Розташоване поблизу р. Лопань (басейн Сіверського Дінця). Засноване близько 1660 року переселенцями з Придніпров'я. Вірогідних даних про походження назви немає. Існує кілька народних переказів. За одним із них, назва походить від деркач (російське дергач), він же коростель — «водяна болотяна курочка». За іншим переказом — від прізвища атамана Деркача, який очолював у той давній час переселенців. Таке тлумачення вірогідніше. Роль словотворчого засобу виконує флексія -і. З часом колишнє назва Деркачі трансформувалася на суч. Дергачі.

Деревичка (Деревная) — ріка, ліва притока Случі (басейн Прип'яті). Назва, ймовірно, похідна від с. Деревичі (сучасні Великі Деревичі Любарського р-ну Житомирської обл.), утворилася за допомогою суф. -ка. Назва походить від давньоруського дерева «група дерев», «територія, поросла лісом» > д(е)ревляне (союз племен) «лісові люди». Ріка Деревичка протікає по території колишніх древлян, від якої, ймовірно, і перейняла назву.

Дереглуй (Дерлуй, Дерехлуй, Дерелуй) — ріка, права притока Пруту (басейн Дунаю). Назву виводять з тюркського «дерево», відносячи до групи гідронімів з афіксною частиною. Інші дослідники, на основі вивчення гідронімів на -луй, вважають гідронімічний суф. -луй формою родово-давального відмінка чоловічого роду в романських мовах, зокрема в молдавській. Існують інші пояснення форманта -луй. Можливість виникнення його залишається не зовсім з'ясованою.

Дерекойка (Дерекой) — див. Бистра.

Деркул (Деркуль, Колодезь Дерколовь) — ріка, ліва притока Сіверського Дінця (басейн Дону). Назва від кримсько-татарського «долина, ущелина, яр, тіснина» і «озеро, ріка». В означенні «ріка, що тече в глибокій долині». Звідси ж Деркульський степ — заповідник у Луганській обл. Розташований між ріками Комишна, Нагольна і Деркул. Від основи за допомогою суф. -ськ(ий) і одержав назву. Створений 1892 року за ініціативою видатного російського ґрунтознавця і географа В.В. Докучаєва.

Дерло — ріка, ліва притока Дністра. Припускають походження основи дерл- з балтійського «дорідний, родючий». Назва утворена від основи дерл- та слов. флексії -о.

Деряжна — див. Деражня.

Десенка — річки: 1) (Десьонка, Десянка, Десенка) ліва притока Десни (басейн Південного Бугу); 2) правий рукав Дніпра в Київській обл. Неподалік від впадіння Десни в Дніпро; 3) правий рукав Десни в Чернігівській обл. Назва похідна від Десна. Утворена за допомогою демінутивного суф. -енк(а). Дослівно: «Маленька Десна».

Десн-Диме

Десна — річки: 1) (Дєсна, Дисна, Дистна, Дясна) ліва притока Дніпра, 2) (стародавня Десниця, Бугова Десна, Деснянка, Десінка, Десниця) ліва притока Південного Бугу. Походження назви не встановлено. Існує кілька гіпотез. Акад. О.О. Шахматов вважав її походження зі слов’янського слова десьнь «правий». Він гадав, що слов'яни повністю жили в гирлі Дунаю, звідки рухалися на північ — на Волинь і Середнє Подніпров'я. Одна з найбільших приток Дніпра виявлялася праворуч їхнього руху і вони, мовляв, назвали її Десною («Правою»). Це припущення підтримали інші. Більшість топонімістів дану гіпотезу ставлять під сумнів. Є гіпотеза, за якою Десна одержала свою назву не від слов'ян, які нібито рухалися на північ, залишаючи Десну праворуч, називаючи ліву притоку Дніпра правою. Дослідник вважає це маловірогідним з тієї причини, що східні слов'яни, які тут селилися, ніколи не мали (як і західні) у своїй мові слова «правий»; воно відоме як діалект лише південним слов'янам. Десна свою назву одержала від балтів, для яких, у їх русі на схід, вона тривалий час була «правою або південною» рікою. Таке тлумачення малообґрунтоване. Найбільш сприйнятною вважаємо гіпотезу, за якою гідронім Десна виводять з індоєвропейського «яскраво блищати, світити», до якого згодом приєднався іранський елемент -зьа-/-за-, спільний для гідронімів Де-сна, Сн-ов, Сн-опоть, Пере-те-сна та ін. Назва р. Десни, лівої притоки Південного Бугу, ймовірно перенесена переселенцями.

Джанкой — місто, районний центр АРК. Розташоване на півночі області, на залізниці і автомагістралі Москва — Сімферополь. Перша згадка відноситься до 1855 року. Назву виводять від іранського «душа, дух, життя» і тюркського «поселення». Дослівно: «Миле, приємне поселення».

Джур-Джур (Кремасто-Неро) — водоспад, розташований в Кара-бі-Яйлі біля с. Генеральського, підпорядкованого Алуштинській міськраді АРК. Назва від тюркського. Назва Кремасто-Неро — з грецького «висяча вода».

Джурин — ріка, ліва притока Дніпра. Про походження назви див. Горинь.

Дзвонецький поріг (Звонець, Звонецький поріг, Дзвін-поріг) — четвертий поріг на Дніпрі. Виходив з води за 2 км вище с. Звонецького Солонянського р-ну Дніпропетровської обл. У стародавній Русі називали Дзвін-порог. Скандинавці іменували його Геландр «Гулкий». Нині затоплений водами водосховища. Назва від апелятива звонець в розумінні «дзвінкий».

Дзержинськ — 1) місто обласного підпорядкування Донецької обл. (до 1938 року — Щербинівка). Розташоване поблизу р. Кривий Торець (басейн Сіверського Дінця). Виникло неподалік від с. Щербинівки в зв'язку з початком промислових розробок кам'яного вугілля у 1906 році. Щербинівку, за народним переказом, засновано богуславським козаком Щербиною у XVII ст., який згодом загинув у бою з татарами; 2) селище міського типу, районний центр Житомирської обл. (до 1924 року — Романів). Розташоване на р. Лісна, права притока Тетерева (басейн Дніпра). Перша письмова згадка відноситься до 1471 року. У сиву давнину в цій місцевості жило слов’янське плем'я древляни. Колишня назва нібито від імені першого поселенця Романа, який, за легендою, оселився тут наприкінці XV ст.; Дзержинський — селище міського типу, підпорядковане Ровеньківській міськраді Луганської обл. Назви від прізвища Ф.Е. Дзержинського — діяча колишньої радянської держави.

Диканька — селище міського типу, районний центр Полтавської обл. Розташоване в північно-східній частині обл., неподалік від р. Ворскла. Відоме з середини XVII ст. Спочатку це був невеликий хутір серед непрохідного
дикого лісу. Щодо походження назви є дві версії. Одні дослідники пов'язують її з диким лісом, в якому було засновано поселення; інші — з прізвищем Дикань, що більш вірогідно. Це прізвище й досі тут зустрічається. Утворена за допомогою суф. -ка.

Дике поле — історична назва території степів між Доном і Дністром, котра здавна належала Київській Русі і була на тривалий час значно обезлюднена внаслідок спустошливих набігів кочових войовничих племен печенігів, узів, аварів, половців (куманів) і татаро-монголів. Поняття «Дике поле» зникло в кінці XVIII ст., коли було розгромлено турецько-татарське панування в Причорномор'ї та Приазов'ї. Назва дике в розумінні «незаселене, небезпечне від страшних набігів, які приносили з собою нелюдські страждання».

Димарка — ріка, ліва притока Дніпра. Назва від слова димарка, яке в XVII—XVIII ст. означало піч рудні, в котрій за допомогою міхів виплавляли залізо з руди. Відомо, що на березі Димарки, яка входила до Чернігівського полку, в 1754 році виплавляли залізо.

Димер — селище міського типу Вишгородського р-ну Київської обл. Розташоване на автомагістралі Київ — Овруч на вододілі Дніпра, Ірпені і Здвижу. Виникло 1582 року. Назва — трансформована форма з первісного Здемарь.

Дими-Дніпро

Димитров (до 1937 року — Гродівський рудник, з 1937 по 1957 роки — Новий Донбас) — місто, підпорядковане Красноармійській міськраді Донецької обл. Розташоване на вододілі р. Солона і Казенний Торець, на залізниці Донецьк — Дніпропетровськ. Виникло у 1912 році. Димитрове — селище міського типу, підпорядковане Олександрівській міськраді Кіровоградської обл. Виникло 1947 року під час освоєння Семенівсько-Головківського буровугільного родовища. Назва від прізвища болгарського діяча Г. Димитрова.

Дихтинець — потік, ліва притока Путили (басейн Пруту). Назву виводять від діготь, за заняттям населення — Дігтинець. Ця початкова назва змінилася внаслідок топонімічної метонімії.

Діброва — селище міського типу Олевського р-ну Житомирської обл. Розташоване на північному-заході області, на залізниці Сарни — Коростень. Назва від апелятива діброва — тип лісу, в деревостої якого переважає дуб — рід дерев з родини букових. Засноване в кінці XIX ст.

Дівиця — річки: 1) ліва притока Лоші (басейн Десни); 2) (Новый Поток) ліва притока Остра (басейн Десни). Назву виводять від індоєвропейського слова «джерело, потік, течія». Назва утворена за допомогою суф. -иця. Звідси, очевидно, і гідронім Дівичка — ріка, права притока Удаю (басейн Сули), утворений від основи за допомогою суф. -к(а), що виражає відтінок здрібнілості.

Дівич — гора, одна з наймальовничіших вершин Товтрів (Медоборів). Розташована над р. Збруч, лівою притокою Дністра. Назва від дівочого монастиря, який стояв колись на горі і був зруйнований турками, а жителів слободи, що лежала під горою, і черниць забрали в полон. З Дівич-горою пов'язано ряд легенд.

Дівичка — див. Дівиця.

Дігтярі (колишнє Міняйли, Міняйлівка) — селище міського типу Срібнянського р-ну Чернігівської обл., розташоване на р. Удай при впадінні в неї Лисогору (басейн Дніпра). Перша письмова згадка відноситься до 1666 року. Назва від діхтяр, діхтярі — робітники, які займаються виготовленням дьогтю. У селі здавна був розвинений цей промисел. У Дігтярах 1845 року перебував Т.Г. Шевченко. Тут він написав повість «Музикант», в якій змалював тяжке життя кріпаків.

Діл — хребет Українських Карпат в р-ні м. Борислава. Назва від місцевого географічного терміна діл — «гора, що розділяє (ділить) два села, дві річки тощо». Звідси і хребет Великий Діл біля Борислава; Верхній Діл — хребет, розташований на Закарпатті між ріками Латориця і Боржава (басейн Тиси). Верхній від верх «вершина, високі гори» (див. Верховина).

Ділятин — селище міського типу Надвірнянського р-ну Івано-Франківської обл. Розташоване на р. Прут (басейн Дністра). Вперше згадується в документах 1578 року. Назву виводять від імені першого поселенця Ділята (Ділета). Інші дослідники вказують, що в податкових реєстрах того часу згадується прізвище шляхтичів Отецька та Кості Ділятинських, від яких ніби й походить назва, що менш вірогідно. Скоріше прізвище шляхтичів похідне від населеного пункту Ділятин.

Дніпро (Дніпр, Дніпер, Славутич, Славута) — головна ріка України, бере початок на Смоленщині (в Росії), протікає по Росії, Білорусії і впадає в Дніпровський лиман Чорного моря. Найдавніша з писемних назв Борисфен (Бористен) згадується Геродотом (V ст. до н. е.), Птоломеєм (II ст.) та ін. Ця назва загальноприйнята з іранського (авестійського) «широке місце». В літературі вказується як на назву скіфську. Це пояснюється тим, що вони першими з іраномовних народів з'явилися на Дніпрі (VIII ст. до н. е.). На думку вчених, назва відноситься не до самої ріки Дніпро, а до широкого лиману в пониззі ріки. Деякі дослідники печенізьку назву Дніпра (Барух), мимохідь згадувану візантійським імператором й істориком Костянтином Багрянородним в одній зі своїх праць, як і санскритське Вагах, а також назву, дану іраномовними племенами, Вагаз, Вагазіоп і гунську назву цієї ріки Уаг пропонують вважати найдавнішою назвою Дніпра, яка означала Вепр «дикий кабан». Цю думку підтверджують тим, що культ вепра посідав особливе місце у стародів міфології давніх — древньогрецька назва Борисфен (Бориспен) є переосмисленням давньоіндійського гідроніма Вагах через його іранську переробку Барз-дон «Вепр-ріка» і що від цієї назви утворилися давньогрецькі гідроніми Барос (Барис), Борис-тен «Вепр-ріка» і варіант Данапер, який означає навпаки — «ріка Вепр». Про походження сучасної назви Дніпро існує кілька гіпотез. Одні її виводять від скіфсько-балканського «Ріка-задня» в розумінні «дальня ріка» при тлумаченні назви Дністра як «ближня ріка» (по відношенню до р. Істр, нині Дунай). Таке тлумачення малоймовірне. Існує інше міркування, за яким гадають, що фракійці, за скіфською традицією, назви Дніпро і Дністер позначали односкладовим словом «ріка», але з додатком природних орієнтирів по Істру стосовно Дністра і по Ібру (в басейні Тетерева) — стосовно Дніпра. За цим тлумаченням назви річок визначають їх положення: D?n істрівський (біля Істра) — Дністер, d?n ібрівський (біля Ібра) — Дніпро. Згодом дослов’янський гідронім трансформувався на слов’янський Дьнепрь. Таке тлумачення не переконливе. Вірогідніше тлумачення, підтримуване більшістю вчених, за яким назви всіх великих річок Північного Причорномор'я, в тому числі й Дніпро, мають переважно індоєвропейське (індійсько-іранське) походження. Середню течію Дніпра, на відміну від царських скіфів, котрі жили в пониззі ріки, отже і її назву, відому як «водна глибочінь», освоїли скіфи-землероби. Ця ж назва у формі Данапер в IV ст. н. е. згадується в Анонімному периклі (посібнику для мореплавців). Пізніше, в VI ст., в хроніці візантійського історика Менандра Протиктора подано цю ж назву. Тоді ж готський історик, за походженням алан, Іордан (Іорнанд) подав варіант Danapris, латинізовану форму Danaper, похідну від скіфського Dana-apara. Гадають, що гідроніми Danapris/Danaper походять від дакійсько-фракійського проміжка Danu-ipr-os, де Dana — «вода, ріка» та індоєвропейське Іпр (Ібр) із значенням той, що розливається»; отже, «широкий» > Dunipr-Duneapar (на фракійській основі) > Dьneprь — в тому ж розумінні «глибока ріка». Отже, більшість вчених у своїх дослідженнях назву Дніпро виводять з найдавніше зафіксованих варіантів Danapris/Danaper, витлумачуючи з латинського варіанта Danapris (Даnареr). Паралельні назви Дніпра — Словута (Славута), Словутич (Славутич) значно давніші від найменування Дніпро, відносяться до праслов’янської гідронімії. Походження назви Словута (Словутич) остаточно не з'ясовано. Гадають, це ім'я утворилося від індоєвропейського, праслов’янського «текти». Первинне значення гідроніма означало «чиста, прозора, ясна». Гадають, що гідронім Словутич міг виникнути або з дослов’янської дієсл. основи із значенням «текти», або від праслов’янського дієсл. «славитися, бути відомим» і споріднений з лексемою Слава «носій слави». Інші вважають ім'я Словутич епітетом Дніпра, виводять його від давньоруського словутичь, похідне від словять «знаменитий». Похідною назвою від гідроніма Словута (Славутич) — м. Славутич Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. Розташоване в межиріччі Дніпра і Десни — місто чорнобильських енергетиків. Засноване 1987 року.

Дніпро-Дніпря

Дніпрові пороги (Дніпровські пороги) — пороги, які були розташовані в руслі р. Дніпро між Дніпропетровськом і Запоріжжям. Пороги — кам'янисті ділянки в руслі ріки зі значною швидкістю течії, які спричинилися внаслідок неоднакового розмивання різнорідних порід. Перший описав пороги, їх назви, а також весь Дніпровський шлях візантійський імператор Костянтин Багрянородний (X ст.). Після збудування Дніпрогесу залиті водами водосховища. Пороги служили перешкодою для судноплавства в Запорізькій обл.

Дніпровське — селище міського типу Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської обл. Засноване 1951 року. Розташоване на березі Дніпра (Дніпропетровського водоймища), за що й дістало назву.

Дніпровський лиман — затока на півночі Чорного моря в Херсонській і Миколаївській обл. Від Чорного моря відокремлений Кінбурнською косою. Назва похідна від гідроніма Дніпро, який впадає в цю затоку. На півночі у лиман впадає р. Південний Буг, за що існує паралельна назва. Про походження слова лиман див. Лиман.

Дніпровський луг (Великий Луг, Великий Луг Запорізький, Луг, Великая Плавня, Плавня, Великий Луг або Плавня) — розміщений на Лівобережжі нижче о. Хортиці, переважно залитий Каховським водосховища. Вперше згадується під 1190 роком. Слово плавні означає «надмірно зволожені ділянки заплавної тераси, вкритої водно-болотною і болотно-луговою рослинністю». Назва прикм. частини похідна від гідроніма Дніпро. Про походження назви Великий Луг Запорізький див. Великий Луг Запорізький.

Дніпровські пороги — див. Дніпрові пороги.

Дніпродзержинськ (до 1936 року — Кам'янське) — місто Дніпропетровської обл. Розташоване на правому березі Дніпра. Вперше згадується 1750 року як с. Кам'янське (назва від каменоломень, що були розташовані поблизу). З 1936 року — Дніпродзержинськ. Таку назву дістало на честь Дніпра і Ф.Е. Дзержинського (див. Дзержинськ).

Дніпро-Донбас — канал між ріками Дніпро і Сіверський Донець, від яких і перейняв назву. Початок бере з Дніпродзержинського водосховища, біля с. Шульгівка Криничанського р-ну Дніпропетровської обл., і з'єднується з Сіверським Дінцем.

Дніпропетровськ (до 1926 року — Катеринослав) — місто, обласний центр Дніпропетровської обл. Розташоване на Дніпрі. У 1776 році за наказом Г.О. Потьомкіна там, де Кільчень впадає в Самару, на місці слободи Половиці, заснованої в середині XVII ст., було закладено місто, назване на честь Катерини II Катеринославом. Низовинне лівобережжя, на якому будувалося місто, навесні затоплювалося водою, тому в 1784 році за наказом Катерини II перенесено на правий берег Дніпра у Кайдаки. Закладка міста відбулася 9 (20) травня 1787 року на горі, де нині розміщена Жовтнева площа. 1797 році Павло І перейменував місто на Новоросійськ. У 1802 році йому повернено стару назву. З 1926 року — сучасна назва. Перша частина складного топоніма від Дніпро, на якому розташоване місто; друга дана на честь Петровського — революціонера, діяча колишньої радянської держави, колишнього робітника одного із заводів Катеринослава.

Дніпрорудне — місто Василівського р-ну Запорізької обл. Розташоване на лівому березі Дніпра. Засноване 1961 року в зв'язку з освоєнням Білозерського залізорудного р-ну. Назва від Дніпро і руда — мінеральна речовина, з якої добувають метал, у даному разі руда залізна.

Дніпряни (до 1946 року — Британи) — селище міського типу, підпорядковане Новокаховській міськраді Херсонської обл. Розташоване на лівому березі Дніпра. Засноване 1791 року кріпаками-переселенцями з різних губерній — Полтавської, Курської, Орловської та ін. Назва похідна від Дніпро, утворилася за допомогою суф. -яни. Щоб кріпаки не тікали, їм голили (брили) голови. Звідси виводять стару назву Британи (бриті). Приклад народної етимології. Більш імовірне її походження від географічного терміна Бретань. Відомо, що в цій місцевості по Дніпру оселялися французи (див. Велика Лепетиха), очевидно, вихідці з п-ова Бретань, розміщеного на північному-заході Франції, назва якого, в свою чергу, походить від кельтського племені бритти, витісненого з Бретані германськими племенами в V ст. Під впливом переосмислення в українській мові є було замінено на и. Звідси, імовірно, Британ — два лівих рукави в пониззі Дніпра, о. Британ поблизу Нікополя на Дніпропетровщині. Існує також думка, за якою назва Британи тюркського походження й утворилася від «один» + «зниклий», що менш імовірно.

Дніпров-Дніпря

Дніпровські пороги — див. Дніпрові пороги.

Дніс-Довга

Дністер (Дністро) — ріка, впадає в Дністровський лиман Чорного моря. Походження назви остаточно не з'ясоване. ЇЇ слід віднести до найдавніших часів. Різні народи і племена, просуваючись у басейні ріки, по-новому сприймали назву і щоразу її видозмінювали. Вперше згадується Геродотом у V ст. до н. е. як прикордонна зі Скіфією р. під назвою Тіріс. Пізніше Страбон і Птоломей називали її скіфською назвою Тірас; назва з іранського «швидкий». Цей давній географічний термін походить від іранського прикм. «швидкий», курдського «дикий, неприборканий». Сучасна назва вперше згадується в IV ст. Амміаном Марцелліном як Danastius. Готський історик Іордан називає річку Danaster. Походження цієї назви дослідники виводять по-різному. Одні її виводять від авестійського «ближня ріка» при тлумаченні назви Дніпро як «задня ріка». Таке тлумачення не переконливе. Більш ймовірне тлумачення, за яким Danastris розглядається як двочленна назва, що становить сполучення двох апелятивів — дан + стрий. У своїй нижній течії ріка мала назву Дон у значенні «вода», «ріка», а в верхній — Стрий, що означає «швидкий». Таке тлумачення підтримується більшістю дослідників, етимологію її можна вважати встановленою. Скіфи говорили щось на зразок «don Istros», як ми нині говоримо: «ріка Волга» чи «ріка Дністер», а згодом це словосполучення злилося в одне слово. Дослідники припускають, що слово Істрос і на мові фракійців означало «швидкий», тобто те, що й Тірас на мові скіфів. Молдовани і румуни ріку здавна називали Ністру. В стародавній Русі ріка спочатку була відома як Дьністрь. Ця назва, як первинна, зайшла і в Україну. Згодом тут вона стала відома як Дністр, Дністер, паралельна під молдавським впливом — Ністр. Таким чином, назва ріки Дністер не скіфська, як про це тлумачили ряд дослідників, а доскіфська. Сучасний фонетичний вигляд Дністер належить мові слов'ян. У місцевого (у вузькому розумінні) населення Дністер відомий ще під назвою Берег.

Дністровський лиман — затока (лиман) у північно-західній частині Чорного моря — розширене русло Дністра, найбільший прісноводний лиман України. Колишня назва Овідієве озеро. ЇЇ пов'язували з іменем давньоримського поета Публія Овідія Назона, вважаючи, що він жив у цих місцях у засланні. У молдован лиман був відомий під назвою Видов, Видовул, лакул Овідулуй. Сучасна українська назва походить від імені Дністер, утворилася від топооснови Дністр- за допомогою суф. -овський. Бімгородським лиманом називали за іменем найбільшого поселення на Дністровському лимані — Білгорода. У запорізькій пісні лиман подано у формі Дністровий лиман. Про походження слова лиман див. Лиман.

Добра — річки: 1) (Добрая, Красная, Добрянка) — ліва притока Сухого Ташлика (басейн Південного Бугу); 2) (Добренька, Добрая) права притока Висуні (басейн Інгульця); 3) права притока Гнилої Липи (басейн Дністра); 4) права притока Конопельки (басейн Прип'яті). Назва від прикм. добрий, вказує на якість води. Аналогічне походження назв Добра Вода — ріка, притока Свидні (басейн Десни); Добривідка — річки: 1) (Доброводка, Добриводка, Доброводівка) ліва притока Коропця (басейн Дністра); 2) (Доброводка) ліва притока Пруту (басейн Дунаю). Прикм. утворення без спеціального топонімічного форманта.

Добровеличківка — селище міського типу, районний центр Кіровоградської обл. Розташоване на р. Добра, ліва притока Сухого Ташлика (басейн Південного Бугу). Виникло в другій половині XVIII ст. За народними переказами, тут була чумацька зупинка. На ній поселився кріпак-втікач коваль Величко. Згодом переселенці заснували хутір, який назвали Добровеличківка. Назва від гідроніма Добра і прізвища коваля Величко за допомогою суф. -івк(а).

Добромиль (колишнє Вашина) — селище міського типу Старосамбірського р-ну Львівської обл. Розташоване на залізниці Старий Самбір — Нижанковичі. Засноване одним з дворових перемишлянського князя — Вашем, звідси первинна назва. Сучасна назва від давньоруського імені Добромил + суф. -і, тобто місто Добромила. Перша згадка про Добромиль відноситься до 1374 року, за іншими даними, до 1566 року.

Добропілля — місто, районний центр Донецької обл. Розташоване на р. Бик, ліва притока Самари (басейн Дніпра). Виникло у 1953 році на місці хутора Парасковіївки, відомого з першої половини XIX ст. Сюди в 1914—1915 роках у нововідкритий район залягання кам'яного вугілля було прокладено залізницю. Залізнична станція за гарні чорноземні поля, серед яких вона виросла, була названа Добропіллям. Неподалік від станції були відкриті рудники — Ерастівський і Святогорівський. У 1922 році рудники об'єднані в один — Червоноармійський. У 1953 році перетворено в місто Добропілля. Назва від словосполучення добре поле.

Добротвір — селище міського типу Кам'янсько-Бузького р-ну Львівської обл. Розташоване на лівому березі Бугу. Виникло у 1952 році. Нове селище створено у зв'язку з будівництвом Добротвірської ДРЕС. Свою назву одержав від найменування с. Добротвір, розташованого неподалік, а згодом перейменованого на Старий Добротвір. Перша письмова згадка про село 1417 року. Походження назви не встановлено. Ймовірно, вона виникла від словосполучення добро творити. Назва новозбудованого Добротвора виправдовує це найменування: ДРЕС дарує електроенергію навколишнім поселенням.

Добрянка — селище міського типу Ріпкинського р-ну Чернігівської обл. Виникло у кінці XVII ст. Розташоване на півночі України на залізниці Чернігів — Гомель, на невеличкій однойменній р. Добрянка, права притока Откильні (басейн Сожу), від якої й перейняло назву. Найменування річки від лісу Доброго, де бере початок.

Довбуша печера — печера в Карпатах поблизу м. Яремче Івано-Франківської обл. Названа на честь видатного народного героя захисника поневолених у XVIII ст. Олекси Довбуша, який, за словами І.Я. Франка, «був окрасою, князем і владикою тих гір, орлом того повітря, оленем тих борів, перед ким дрижали сміливі й сильні, корилися горді, наділялись слабі, бідні і пригноблені». Звідси ж назва гори Довбуша поблизу м. Збаража Тернопільської обл. над р. Тнєзною, ліва притока Серету (басейн Дністра).

Довга Сага — ріка, ліва притока Хоролу (басейн Псла). Про походження ім. частини назви див. Сага. Прикм. частина довга вказує на розміри річки в порівнянні з сусідніми струмками.

Довге-Дом

Довге — озеро, розташоване в Шацькому р-ні Волинської обл. і відноситься до групи Шацьких озер. Назва являє собою субстантивований прикм. довгий(-е), узгоджений у роді з номенклатурним словом озеро.

Довжанка — річки: 1) ліва притока Завадки (басейн Дністра); 2) права притока Серету (басейн Дніпра). Назва від прикм. довгий. Утворилася від основи довг- з переходом гуж, суф. утворення на -анк(а). Звідси ж Довженька — ріка, притока Яловичари (басейн Пруту), утворення на -еньк(а); Довжик — річки: 1) права притока Кам'янки (басейн Тетерева); 2) права притока Нетриусу (басейн Псла); 3) ліва притока Бабки (басейн Сіверського Дінця); 4) права притока Нетриусу (басейн Сіверського Дінця). Назва від прикм. довгий з переходом г у ж, утворена демінутивним суф. -ик. Звідси ж Довжик Грузький — ріка, ліва притока Лисогору (басейн Сули). Про означальну частину гідроніма див. Грузька.

Докучаєвськ (до 1954 року — селище Оленівські Кар'єри) — місто Волноваського р-ну Донецької обл. Розташоване на р. Суха Волноваха (басейн Кальміусу). Засноване у 1898 році у зв'язку з початком добування кар'єрним способом доломіту для металургійної промисловості. У 1954 році назване на честь видатного російського ґрунтознавіця-географа В.В. Докучаєва.

Долина — місто, районний центр Івано-Франківської обл. Виникло в другій половині X ст. Розташоване в верхів'ї р. Сівка (басейн Дністра), в глибокій долині. Приклад переходу апелятива у власну назву. Долина, порівнюючи з довжиною, вузька заглибина в земній поверхні, спричинена розмивною діяльністю текучих вод.

«Долина нарцисів» — мальовнича долина, один з найкрасивіших куточків в Україні, державний заповідник. Розташована на Закарпатті в урочищі Кіреш поблизу м. Хуста, на правобережній терасі р. Тиса (басейн Дунаю). Навесні більше як на ЗО га місцевість вкривається нарцисами — рід трав'янистих рослин з родини амарилісових. Походження першої частини топоніма див. Долина.

Долинська — місто, районний центр Кіровоградської обл. Виникло 1871 року під час будівництва залізниці Харків — Миколаїв. Спочатку залізнична станція і пристанційне селище називалися Казанкою. Сучасна назва від прізвища поміщиці Долинської.

Доманівка — селище міського типу, районний центр Миколаївської обл. Розташоване на р. Чортала, правій притоці Південного Бугу. Виникло на початку XIX ст. на місці хутора молдованина Худобашева. Назва від прізвища польських землевласників Доманівських. Назва від основи доман- та суф. -івка.

Домаха — річки: 1) притока Кальміусу (впадає в Азовське море); 2) притока Кушугуму (басейн Дніпра); 3) у межиріччі Дністра і Турунчука; рукави: 4) лівий Дніпра в Дніпропетровській обл.; 5) правий Дніпра в Київській обл.; 6) правий Дніпра в Херсонській обл.; 7) (колишнє Яське) — озеро на Турунчуку, поблизу с. Яськи Біляївського р-ну Одеської обл. Звідси ж Домашка — ріка, ліва притока Дніпра. Назва Домаха пов'язана з розселенням запорізьких козаків. Словом домаха (дом + аха) козаки називали своє стале місце перебування, житло. Гадають, що назва оз. Яське занесена з Придніпров'я козаками-чорноморцями в період 2-ї російсько-турецької війни. Колишня назва походить від дуже давнього с. Яськи. Див. Яськівка. Існує цілий комплекс Наддніпрянських Домах.

Домоткань (Демохан, Демоткань, Демокан) — ріка, права притока Дніпра. Назву виводять з іранського «річковий колодязь, колодязь поблизу великої річки».

Домузла (Домузгла, Домузли, Домузлу) — ріка, впадає в Азовське море. Назву виводять від татарського «дика свиня» та форманта -їй. Дослівно: «свиняча».

Дон-Дох

Дона — ріка, ліва притока Пруту (басейн Дунаю). Назва від аланського дон, дона «вода, ріка».

Донбас — див. Донецький кам'яновугільний басейн.

Донець — 1) ріка, права притока Тетерева (басейн Дніпра). Назва від аланського дон «текуча вода, ріка» (див. Сіверський Донець); 2) (Донцій) місто-фортеця, що існувало за часів Київської Русі на східних її рубежах, нині городище. Знаходилось над крутим урвищем правого берега р. Уда, неподалік від її впадіння в Сіверський Донець (басейн Дону), на відстані одного км від теперішньої залізничної станції Карачівки. Було знищене в нерівнім бою під час навали Батия 1240 року. Назва похідна від р. Донець (див. Сіверський Донець). Назва від топооснови дон- та українського суф. -ець.

Донецьк (до 1924 року — Юзівка, з 1924 до 1961 року — Сталіно) — місто, обласний центр Донецької обл. Розташоване у верхів'ї р. Кальміус (басейн Азовського моря). Перші поселенці на території нинішнього міста, в урочищі Олександрівці, з'явилися наприкінці XVIII ст. Це були запорожці. Одні з них заснували зимівники, інші, заможніші, разом із сім'ями й наймитами осідали хуторами. Так виникли хутори Овечий, Олександрівка, а нижче за течією Кальміусу — зимівник Мандрикине, заснований козаком Мандрикою. Останній з 1803 року став поміщицьким маєтком Авдотьїних. Згодом поряд виникли невеликі слободи — Олександрівка, Олексіївка, Григорівка. З будівництвом у 1869—72 років англійським капіталістом Джоном Юзом біля хутора Овечого металургійного заводу виникло селище, яке невдовзі злилося з шахтарським селищем Олександрівкою, а пізніше й з іншими поселеннями. Так виникла Юзівка, назва утворена від скороченої форми найменування Юзівський завод (власником якого був англієць Юз (Хьюз)). Отже, назва заводу виникла раніше. Дещо пізніше, в кінці 60-х і на початку 70-х років XIX ст., виникло поселення з тією ж назвою. В основі сучасного найменування Донецьк лежить перша частина складного топоніма Донецький басейн, похідна від р. Сіверський Донець. Вона утворена від скороченої форми прикм. Донець- за допомогою суф. -ськ. Назви міст Донецьк у гирлі Сіверського Дінця (Ростовська обл. Росії), Сєвєродонецьк, Сіверськ (колишнє Яма), розташовані на Сіверському Дінці, мають безпосередній зв'язок з цим гідронімом.

Донецький кам'яновугільний басейн (Донбас) — індустріальний р-н України, який охоплює Донецьку, Луганську, частково Дніпропетровську обл. України і частково Ростовську обл. Росії. Донецький — від назви р. Сіверський Донець. Басейн — в географії: простір, з якого води стікають до Сіверського Дінця; в геології: область залягання корисних копалин. Звідси — Донецький кам'яновугільний басейн. Донбас — складноскорочене слово від Донецький (кам'яновугільний) басейн.

Донецький кряж (Аланські гори, пізніше — Оленячі гори) — горбасте плато в межах Донецької, Луганської обл. України та Ростовської обл. Росії. Розташований на півдні середньої течії Сіверського Дінця. Кряж — видовжене підвищення або система підвищень, що являє собою залишки складчастих гір давніх геологічних епох, внаслідок ерозії перетворених майже на рівнину. Араби Донецький кряж (IX ст.) називали Венендерські гори по імені племені венендери (онногундури), які жили в східній частині кряжа. Колишня назва Аланські гори пов'язана з іраномовним племенем алани — предками осетин, які жили в цій місцевості в І тис. н. е. Оленячими горами звалися ще у XVIII ст. за поширення в лісах кряжа оленів.

Донське — селище міського типу Волноваського р-ну Донецької обл. Розташоване біля витоку р. Калка, ліва притока Кальміусу (басейн Азовського моря). Засноване 1946 року. Назва від Дон за допомогою суф. -ське. Принесена вихідцями з Дону.

Донузлав — озеро, найбільше й найглибше в Криму, утворилося з морської затоки. Розташоване в західній частині Кримського п-ова, нині з'єднане каналом з морем. Назва від татарського «дика свиня» (див. Домузла), вказує на поширення в минулому диких свиней. Гідронім дослівно перекладають як «свиняче». Звідси ж найменування р. Донузлав, яка впадає в озеро Дорогань — ріка, права притока Случі (басейн Горині). Назва від давньоруського дорога «путь, шлях». Утворена від топооснови за допомогою суф. -ань. Звідси ж Дорогинка — річки: 1) права притока Ірпеня (басейн Дніпра); 2) права притока Тетерева (басейн Дніпра), утворення за допомогою суф. -инка.

Дорогобуж — село Гощанського р-ну Рівненської обл. Розташоване на лівому березі Горині (басейн Дніпра), неподалік від автомагістралі Рівне — Житомир. Одне з найстаріших поселень України. Поблизу Дорогобужа, на високому березі Горині, лежить старе городище з високими валами, що сягають 10—12 м, — залишок міста Дорогобужа — столиці удільного князівства Київської Русі. Перша згадка в літописі датується під 1084 роком. Назву виводять від фрази дорога на Буг, тобто лежить на дорозі, що веде із Західного Бугу на Південний Буг. Більш імовірно, від антропоніма До-рогобуд + суф. з присв. значенням -jь, звідки Дорогобуж/-д/>ж/.

Дохна (Дохно) — ріка, права притока Південного Бугу. Давньослов’янське, з іншими сполученнями чергування. В українській діалектиці відомий апелятив від праслов’янського «болото», «здуховина», «топке місце на болоті»; Дохна дає замулене дно і болотисті береги.

Др-Дубі

Драбів — селище міського типу, районний центр Черкаської обл. Розташоване у верхів'ї р. Золотоношка, ліва притока Дніпра. Перша письмова згадка відноситься до 1680 року, коли багатий козак, згодом переяславський полковник, захопив ці землі разом з хутором Драбів. Назва хутора походить від Драбового лісу, що ріс поруч. Походження назви лісу невідоме. Ймовірно, присв. утворення на -ів від антропоніма — прізвища чи прізвиська Драб, що походить із драб «обірванець, жебрак».

Дражище (Дражіще, Драбіще) — ріка, права притока Раківця (басейн Дунаю). Назву пов'язують з коренем драг-, віддієслівною назвою болота, трясовини. Звідси походження племінної назви одного із східнослов’янських союзів племен дреговичі, названих від численних дрегв або дрягв «боліт». Стара форма Драбіще, не ясна. Він припускає її утворення від драб «обірванець, жебрак», можливо, мала метафоричне значення.

Дракуля (Дракуле, Драгуля) — ріка, ліва притока Дунаю. Очевидно, того ж походження, що й Деркул (басейн Сіверського Дінця).

Древлянська земля (земля древлян, давньоруського Дєрєва, Дєрєвьска земля) — «...Послуша их Игорь, йде в Дерева в дань». Назва від давньоруського дєрєва «група дерев», «територія, поросла лісом». Звідси назва давньоруського союзу племен Д(е)ревллне або Д(е)ревллны — «лісові люди».

Дрестна — ріка, права притока Ревни (басейн Десни). Назву виводять від діалектного дрезна «драговина, мочар, болото». Дослівно: «ріка із заболоченим руслом». Існують й інші тлумачення, менш вірогідні.

Дрогобич — місто, районний центр Львівської обл. Розташоване на р. Тисмениця, права притока Бистриці (басейн Дністра). Виникло в XI ст. За народним переказом, поблизу сучасного поселення було м. Бич, зруйноване під час татаро-монгольської навали. Пізніше на цьому місці виникло нове місто, яке називалося Другобич. Від цієї форми нібито й утворилась сучасна назва. За іншою версією, назва міста, відображаючи значну заболоченість місцевості, на якій виникло давнє городище, походить від мікротопоніма Дреговина/Дроговина. Утворений приєднанням до основи Дрегов-/Дрогов- суф. -ич. Термін дрегович/дроговин закономірно став означати спочатку мешканця тієї Дроговини, а потім і (його) поселення. Перехід звуків в — б пояснюють фонетичними тенденціями бойківських говірок, підсиленими впливом урядової латині (на якій здійснювалось в давнину міське діловодство), для якої зміна в — б є досить частим явищем. Найбільш вірогідне припущення, за яким назву вважають антропонімічного походження, утворилася від імені До-рогобыт чи Дрогобыт і мала такий розвиток: Дрогобыт/ь / Дрогобычь > Дрогобич.

Дружба — 1) (колишній Хутір Михайлівський) місто, підпорядковане Шосткинській міськраді Сумської обл. Розташоване неподалік від р. Івотка, права притока Свіси (басейн Десни), на перехресті залізниць Суми — Унеча, Конотоп — Брянськ. Засноване у 1962 році; 2) селище міського типу Ічнянського р-ну Чернігівської обл. Засноване у 1963 року. Розташоване на залізниці Прилуки — Бахмач; 3) селище міського типу Олевського р-ну Житомирської обл. Розташоване на залізниці Сарни — Коростень. Утворене 1961 року; 4) печера, найбільша з усіх відомих печер в Українських Карпатах. Розташована біля с. Мала Уголька Тячівського р-ну Закарпатської обл. Назва від дружба — приязні стосунки на основі взаємної прихильності і відданості.

Дружківка — місто обласного підпорядкування Донецької обл. Розташоване біля злиття р. Казенний Торець з її притокою Кривий Торець (басейн Сіверського Дінця). Під час побудови Курсько-Харківсько-Азовської залізниці збудовану тут залізничну станцію назвали по імені с. Дружківки (нині Олексієво-Дружківка), розташованого за 6 км. З часом ця назва поширилась на пристанційне селище, а згодом на місто, що виросло з поселень Яковлівки, Карлівки і Гаврилівки, які лежали поблизу. Назви цих поселень похідні від прізвищ або імен землевласників.

Дубана — ріка, ліва притока Лисогору (басейн Дніпра). Назва від дуб — дерево з родини букових. Утворення за допомогою суф. -ана. Вказує на поширення в долині ріки дубу. Наші предки завжди прихильно ставилися до дубів, з великим бажанням селилися біля них, переносили назву цього дерева на свої поселення, ріки, озера. В Україні є понад 130 гідронімів і понад 100 населених пунктів, назви яких походять від слова дуб. Звідси ж Дубина — ріка, ліва притока Удаю (басейн Сули). Утворена за допомогою суф. -ина; Дубиця — ріка, ліва притока Солониці (басейн Тиси). Назва від дуб утворена суф. -иця; Дубки — ріка в басейні Уборті; Дубниця — ріка в басейні Корчика (басейн Горині).

Дубівський (колишнє Громівка) — селище міського типу, підпорядковане Антрацитівській міськраді Луганської обл. Розташоване неподалік від м. Антрацит, на залізниці Дебальцеве — Новошахтинськ. Виникло в кінці XIX ст. на місці селища шахти № 26, яка належала капіталісту Громову. Звідси колишня назва. Сучасне найменування від балки Дубова, вздовж якої виріс новий мікрорайон.

Дубк-Дубрі

Дубки — див. Дубана.

Дубляни — міста: 1) Нестеровського р-ну Львівської обл. Розташоване неподалік від автошляхів Львів — Нестеров і Львів — Кам'янка-Бузька. Засноване у 1968 році; 2) Самбірського р-ну Львівської обл. Розташоване за 15 км на схід від районного центру. Перша письмова згадка відноситься до 1432 року. За переказами, назви походять від дубових лісів, яких багато було колись у цих місцевостях. Імовірно, спочатку так звали жителів, а згодом ця назва закріпилась і за їхнім поселенням.

Дубниця — див. Дубана.

Дубно — (колишнє Доубень, Дубен, Дубна) — місто, районний центр Рівненської обл. Розташоване на р. Іква, права притока Стиру (басейн Прип'яті). Перша літописна згадка про Дубно відноситься до 1099 року. Тоді під Києвом зустрілися руські князі і запропонували володимирському князеві Давиду Ігоревичу відмовитися від князівства, а натомість віддали йому кілька поселень, в тому числі й Дубен. Місто Дубно має три різні фіксації: Дубен, Дубна, Дубно. Перша, скорочена форма прикм. чоловічого роду, від давньоруського у функції означуваного ад'єктива до утраченого десигната «Дубен город», «дубовий город»; друга жіночого роду (Дубна — Дубная) погоджена з десигнатом типу «крепость», «осада»; третя, нині діюча, — із Дубное (містечко, село) -> «дубове місто (через дубові споруди, дубові лісомасиви)». Менш імовірна антропонімічна основа назви. Звідси ж назви рік Дубень, Дубня в басейні Дністра і Дубниця в басейні Дніпра. Суф. -н-о після приголосного вказує на давність топоніма.

Дубове — селище міського типу Тячівського р-ну Закарпатської обл. Розташоване в долині р. Тересва, права притока Тиси (басейн Дунаю). Назва від дуб (див. Дубана). У центрі поселення росли великі старезні дуби. Утворене за допомогою суф. -ове. Виникло в першій половині XVI ст.

Дубовець — річки: 1) ліва притока Айдару (басейн Сіверського Дінця); 2) (Дубовиця) ліва притока Деркулу (басейн Сіверського Дінця); 3) права притока Вілії (басейн Тетерева). Утворена від дуб через дубовий за допомогою суф. здрібнілості -ець; звідси Дубок — річки: 1) права притока Дніпра; 2) лівий рукав Дніпра в Полтавській обл. Утворена від дуб за допомогою суф. здрібнілості -ок; Дубравка — ріка, права притока Свічі (басейн Дністра), утворення за допомогою складного суф. -авка: Дубрівка — ріка, ліва притока Дністра, де словотворчим засобом є суф. -івк(а).

Дубов'язівка — селище міського типу Конотопського р-ну Сумської обл. Розташоване на вододілі Єзуча і Ромена (басейн Дніпра). Засноване в середині XIX ст. Назва, очевидно, від заснування населених пунктів серед лісу, в якому переважали дуб та в'яз.

Дубок — див. Дубовець.

Дубравка — див. Дубовець.

Дубрівка — див. Дубовець.

Дубро-Дур

Дубровиця — місто, районний центр Рівненської обл. Розташоване на р. Горинь (басейн Прип'яті). Виникло на місці літописного Домбровиця, перша письмова згадка про яке відноситься до 1183 року, за іншими даними до 1005 року. В основі теперішньої назви існує кілька етимологій: 1) від давньоруського діброва «ліс, гай»; 2) від дуброва (діброва) «дубовий ліс»; 3) від литовського, латвійського («болото», «грузька місцевість»); 4) від апелятива дубровиця «невеликий дубовий гай». Останню етимологію вважають найбільш прийнятною.

Дуванка — ріка, права притока Красної (басейн Сіверського Дінця). Назва могла виникнути від тюркського «відкрите високе місце». Дослівно: «Ріка, що протікає по підвищеній місцевості». Не виключено, що назва походить від татарського «дільба полонених і полонянок». В українській мові — дуванка. На Дуванці був великий приплив татарських осушників.

Дуліби — села: 1) Волинської обл.; 2) Львівської обл. (два). Назва від слов’янського племені дуліби, попередня назва бужан, які жили в цій місцевості серед інших етнічних груп. Звідси ж назва с. Дуляби на Тернопільщині. Найменування племені дуліби (дулеби, дульбы), походить від німецького «країна волинок (дудок)». Такий же термін існує і в західних слов'ян. Цю назву дали готи, які в VI—VII ст. проходили через басейн Західного Бугу, де в той час жило слов'янське плем'я, серед якого була досить поширена гра на волинках (дудках), їх готи і називали дударями (дулебами).

Дунаївці — місто, районний центр Хмельницької обл. Розташоване на р. Тернава (басейн Дністра). Вперше згадується в історичних джерелах 1403 році як Дунай-город. Гадають, що назва походить від слова дунай «став, розлив води». Так, в народній пісні співається: «Ой, за горами, вода дунаями». Утворена за допомогою суф. -івці. Від даного терміна виводять і Дунаєць — річки: 1) права притока Дніпра, утворена суф. -єць з відтінком зменшеності; 2) права притока Есмані (басейн Десни), треба думати, перенесена переселенцями з Придніпров'я. Вважають, що назви, похідні від р. Дунай, є лексико-семантичним йому протиставленням; звідси, з середньої течії ріки, покинувши свою батьківщину, слов'яни рознесли в район свого розселення його ім'я.

Дунай — річки: 1) друга за величиною в Європі, впадає в Чорне море. До території України прилягає своєю нижньою течією (Кілійським гирлом). У різні часи у різних народів називався по-різному. Греки в VIII—V ст. до н. е. верхню її частину від початку до порогів («Залізні ворота»), тобто ту, що протікала через Дакію, — Данувієм, нижню частину, в області гетів, — Істром (у Гесіода, VII ст. до н. е.); скіфи (нижню течію) Matods; кельти — Dunavius (І ст. до н. е.); римляни Dunabios (все русло) (Цезар, І ст. до н. е.); готи — Tucnoha, Tusnova; давні слов'яни IX ст. — Доунай; німці — Donau; угорці — Duna; чехи — Dun?u; румуни — Dun?preu; болгари — Дунав; турки — Tuna; давньоруська назва (XII ст.) — Дунай, Істр, в ХV-ХVIІ ст. — Дуна; українці — Дунай. Походження назви остаточно не з'ясовано, її тлумачать по-різному: від дуже давньослов’янського апелятива «велика вода» з наступним змішуванням з неслов’янською назвою Дунаю: обоє з індоєвропейського «бігти, текти». Отже, гідронім Дунай вважають дуже давнім, доіндоєвропейським утворенням. Звідси ж Дунайські плавні — єдина в Україні ділянка первісного плавневого ландшафту, створеного природою впродовж століть, розташований у пониззі Кілійського гирла Дунаю, займає частину островів й акваторії Чорного моря. Площа 14,8 тис. га, з них 5,6 тис. га водних просторів. З 1973 року — філіал Чорноморського заповідника. Мета — охорона унікальних в Європі ландшафтів Дунайських плавнів; 2) ліва притока Многи (басейн Сули). Сучасну назву деякі дослідники пов'язують з назвою р. Дунай. Таке тлумачення не має серйозної доказовості. Гадають, що назва походить від українського апелятива дунай, який має велику кількість значень: «розлив води», «далека незнайома ріка, море». Ймовірно, назва ріки означає «невелика ріка, яка утворює великі повені». Звідси ж Дунайка — ріка, ліва притока Роставиці (басейн Дніпра). Утворилася від основи дунай- за допомогою суф. -ка.

Дупа — ріка, права притока Серету (басейн Дністра). Назву виводять від іллірійського «два», «ріка». «Місце роздвоєння річки». Давньоіндійський гідронім теж означає «дві ріки, дві води».

Дурна — ріка, права притока Дніпра. Гідронім з означенням, що має негативний характер: ріка із слабопротічною затхлою водою.

← Попередня Наступна →