Український портал » Сучасна Україна » Цікаво почитати » 8 березня очима сучасної українки

8 березня очима сучасної українки

admin
  247   0    
8 березня очима сучасної українки
8 березня очима сучасної українки

Хочете - святкуйте, не хочете - маєте право. Для мене 8 березня з дитинства було гарним сімейним святом, коли приходили гості, або ми до когось, папа ухитрявся в село доправити наперед, заховати і презентувати вазонки/букети/цукерки. Нічого більше. Свято означало, що у всіх гарний настрій, вихідний, і настала весна.

---

Автор тексту (на фото) Анастасія Донець.

її сторінка у ФБ - дивитись

---

Виховували нас гарно. У мене були приклади моїх обох неймовірних бабусь, які в нелюдських умовах здобули медичну освіту, були крутими, сміливими, так виховали своїх дітей, і нас з сестрою. Говорили в очі те, що вважали за потрібне. Їх поважали. Я не мала підстав думати, що з правами жінок щось не так.

Те, що я заручниця своєї статі, я зрозуміла після народження дитини. Біль, безсилля, слабкість фізична, смабкість емоційна - розплата за космічну любов до дитини - вибили з колії на пів року. Я важко народжувала. А років сто тому, взагалі б - не вижила.

Коли оклигала - зрозуміла страшніше - я домашній арештант. Я була прикута до дитини. І то - мій чоловік був на рідкість хорошим батьком, вставав вночі, гуляв з дитиною, допомав у хатній роботі. Але. Це ні в яке порівняння не йшло про те, щоб я могла розпоряджатися своїм часом на рівні з ним, чи отримувати те, чого я хочу.

І я ще писала магістерську. Сьогодні я в шоці. Як мені це вдавалось?

Батьківство має бути таким же відповідальним, як і материнство. Це печерні звичаї, з усім цим : тижемать, головнепризначення і т. д. І виходить все це, виключно, з виховання.


І досі, в нашій країні, в нашому суспільстві - жінка в декреті - це домашній арештант. Людина, позбавлена сили, і будь яких ресурсів. І у більшості випадків - елементарної підтримки.


Усе, що мені хочеться сказати сьогодні - не поміститься в пост.

  • Я дуже дорого заплатила за свою освіту,
  • можливість займатись спортом,
  • працювати на улюбленій роботі,
  • висловлювати свою думку,
  • бути собою,
  • вільно подорожувати,
  • спокійно водити автомобіль.

Я знаю, що сучасна українка залишається в полоні архаїчних традицій, страхів, дескримінації і осуду. Висміюванні, лише за статевою ознакою.


Мені сьогодні нема на що жалітись. Але мій шлях в «чоловічий світ свободи» був босяком по ріщі.

Я аплодую кожній жінці, яка наважилась жити, так, як хоче. Нам тисячоліттями було відмовленно у цьому лише на основі фізичної слабкості.

Я аплодую тим, хто не мовчить. Не боїться бути собою. Сильною. Слабкою. Емоційною. Але собою. Хто приймає рішення, ризикує, бере на себе відповідальність.


І нехай буде цей один день на рік, коли в суперечках про доцільність і походження, ми все таки, про це говоримо.

Відзначайте, як хочете: цукерками і квітами, фільмами і статтями, лекціями і деклараціями, привітаннями і ігнором.


Залишається головне: наші права, жіночі права і потреби - вони особливі, вони пройшли важкий шлях визнання, і ще досі, належно, не захищені суспільством.

Залишити свій коментар:

оновити, якщо не видно коду
  Особистий кабінет

  • Український портал
  • Тільки українською
  • Слідкуй за новинками
kampot.org.ua