Українські імена
admin 139 538 13
В ім’я здавна вкладався глибокий духовний зміст. В історії імен висвітлюється краса й уява, мудрість і любов вільної народної душі. Досі вважається, що ім'я людини може впливати на характер і навіть на подальшу долю носія. Існує повір’я, що дітей треба називати іменами, які притаманні землі, де вони народились, тоді доля їхня буде щасливою. Бо ім’я - то справа не тільки естетична, а духовна, культурна, мовна, політична.
Ім’я та прізвище – адреса народу. У них, як у животворному зерні, притаєні могутні духовні сили народу. В них притаєна світла й трепетна душа України (Руси). І укараїнькі імена якнайкраще відповідають природі й духові рідної землі. Богатирі України (Руси) мали свої рідні імена, в яких ознаменовувалися найсвітліші достоїнства людини: любов до Бога, миру, сили, слави, влади, волі, дії, роду, краси, правди, перемоги, добра. В родині, яка дуже ждала дитини, новонародженого називали Ждан або Ждана, там де дитина була бажана, синові давали ім’я Бажан, донці – Бажана.
 |
Чоловічі імена |
| |
Жіночі імена |
Дівчинці, яка мала світле волосся, давали ім’я Світлана. Відому родину багато людей приходило вітати з народження донечки, донці давали ім’я Людмила (людьми люблена, мила). Ще в давні часи, як засвідчують джерела, був звичаєвий набір двоосновних імен. Але й ці складові частини імен могли формуватися з більш простих елементів, які також слід враховувати, бо вони можуть іноді давати відмінне тлумачення. Є імена, що втілюють любов батьків до Бога, який послав їм дитину, і через відповідне ім’я дбатиме про неї (Богумил, Богуслав, Богурад), а також побажання на майбутнє позитивних рис характеру своїй дитині (Доброслав, Добромисл). В 988 рокі в українців були відібрані рідні імена, бо ті вважались поганськими та ідолопоклонними. 
Попи, не питаючи думки батьків, давали українським дітям „святі христинські імена”, під якими приховувались імена грецькі, жидівські, латинські. Насправді, терміну „християнські імена” немає. Тому, що немає імен, створених Христом чи його учнями-євангелистами. 
Батьки деколи навіть давали „церковному отцю” хабар, щоб той бодай не дав дитині смішного чи негідного імені. Люди часто помиляються, коли називають чисто національними такі імена, як Денис, Павло, Петро. Греки, назвавши рідні українські імена варварськими, поганськими, українських дітей під час хрещення називалаи іменами грецькими. Але ж грецькі імена звеличують грецьких богів.
Наприклад, Дмитро – „приналежний до богині Деметри”. Денис – від бога Діонісія, Зіновій – „приналежний до божка Нестора”. Але є й імена, не пов”язані з богами і божками греції. Наприклад, Варвара – Чужинка, Петро („петра”) - Камінь, Скала. Ксенія – Чужа. Прикметно, що римо-католицька церква в Англії навіть у шістнадцятому столітті забороняла англійцям називати своїх дітей рідними англійськими іменами, проте не звертаючи уваги на на ті догми, вони давали своїм дітям рідні імена. Тому і зараз у них лишилися найпоширенішмим імена Альберт (Достойний), Едгар (Щасливий), Вільям (Хатній). 
І це може бути прикладом для українців! Сліпа рабська прив’язаність до чужих святощів та незнання рідної історії не робить людину ні мудрою, ні вільною, ні достойною. Маючи чуже ім’я, людина буде звикати до чужої історії, сама цього не усвідомлюючи. І це справа не дріб’язкова. Бо чому ж тоді, папа римський ніколи не погодиться мати ім’я японське, українське, китайське? Чому рабін ніколи не погодиться мати ім’я в’єтнамське чи папуаське? Чому імена одного народу звеличують, а ім’я другого дискримінують і ганьблять? Ми були б ще мудрішими, коли б були творцями рідних імен і вміли їх достойно прославляти. 
Бо народ, який має почуття національної свідомості, ніколи себе не підпорякує чужій духовності. Рідні імена, такі як Калина, Зірка, Русявка, Квітка, Маківка, зрозумілі, приємно гармоновані з красою навколишньої природи, з чарівним багатством рідної мови. І коли порівняти значення імен стародавньоукраїнських із значенням імен латинських, біблійних, грецьких, то відчуємо велику духовну довершеність наших предків. Наші предки не назвивали дітей ім’ям Вовк, Коза, Корова, Вівця ( відомо, що жидівське ім’я Рахель значить вівця, Лія – корова, Йосип – син корови). 
Звичайно, це не свідчить про потворність їхніх імен, але по них можна судити про розвиток уяви та душевну красу народу, який ці імена має. Чужі імена та прізвища, накинуті духовними чи мілітарними вторжниками, чинять розлад народних почувань, руйнують міст, який духовно ріднить потомків з предками. Ми забов’язані пробудити рідні імена, які лежать у поросі забуття. Прославити їх на весь світ красою своєї душі.
Винести їх з тьми забуття, адже в них тремтить жива душа предків. Будьте аристократами духовної краси, волі, сили і слави!
------ цікаво, українцю