Вишиванки та традиційне вбрання Слобожанщини

Для закріплення краю тканини служили такі види швів, як зубцювання і змережування. Поряд з набируванням і настилуванням, для яких характерна червона колористика вишивки, побутувало ажурне шиття. Чоловічі сорочки (як гунікоподібного крою, так і з уставками) шилися і грубого лляного домотканого полотна. Регіональну своєрідність становили так звані стрілкові сорочки вишиванка, назва яких походить від "стрілки" — плечової вставки у вигляді трикутного клина, розширеного до коміра. Форма стрілки могла бути і більш складної форми, коли трикутна стрілка доповнювалась прямокутником, що створював ефект погона. Поверхня стрілки вишивалася або шилася з червоного кумачу, яким також обшивали комір та пазуху сорочки.

Комір, манжети рукавів і поділ чоловічих сорочок вишиванок  вишивалися синіми і червоними нитками. Вплив міста простежувався у використанні білого ситцю для пошиття сорочок з манишками. До цих сорочок парубки носили на шиї кольорові хусточки, так звані шари. Поясним вбранням чоловіків були штани. Старше покоління носило штани з вибійчаного смугастого або в клітинку домашнього полотна, молоді чоловіки — з купованої матерії чорного або брунатного кольору. Побутували й широкі полотняні шаровари, які заправляли у чоботи. Давнім поясним жіночим вбранням були плахти і дерги.

 Крилаті плахти були святковим одягом, а по буднях носили тільки станок. Дерга виготовлялась з домотканої чорної вовняної тканини і, на відміну від плахти, вважалася буденним робочим одягом. Разом з плахтою вбиралися у фартухи (запаски, плати). їх виготовляли з домотканого полотна або вовни, згодом — з фабричної тканини. Фартухи могли бути як однотонні, так і оздоблені вишитим яскравим квітковим орнаментом досить великого розміру. Жінки біля поясу носили кольоровий, фігурно викроєний карман — бесагу. Кармани прикрашали зубцями і шнурами. Такий карман ще називали ладункою. Традиційний асортимент вбрання у вигляді вишиванки сорочки, керсетки і плахти наприкінці XIX ст. доповнився шарафанами (спідницями) і юпками. Поєднання шарафана і юпки звалося "парочкою". Юпку шили на ваті, з підкладкою та "вусами" (складками) позаду. Варіантом юпки була кофта. Вона оздоблювалася плисом, жовтим кантом з коленкору і кольоровим сутажем. Коротка кофта називалася баскою, довга — керасою.

Кераса до колін з пелериною називалася шушуном. По краях пелерина оздоблювалася шовковою стрічкою. Такою ж стрічкою обшивали й краї шушуна. Керсетки виготовляли з легкої фабричної тканини на підкладці. Схожими на керсетки були теплушки — безрукавки на ваті, шиті з плису, бумазеї або вовни. Керсетки відзначалися територіальною різноманітністю. їх шили з високим або з коротким станком і "вусами" або зі зборками. Застібували керсетку збоку на грудях. Попереду на грудях керсет розшивали кольоровими шнурами і кантами, зубцями і ґудзиками. Наявність у слобожанських керсетів зубцеподібного декору або конструктивної зубчастої застібки вирізняє їх серед керсеток Середнього Подніпров'я та Полтавщини. Запозиченими з міста були також діжурка і душогрійка. Діжурка — це тип пальта з фабричного грубого сукна, трохи розширеного донизу клинами, з відкладним коміром та широкими вилогами на грудях і прорізними кишенями з клапанами.

Плечовим святковим одягом типу накидки з рукавами була душогрійка; її шили з кольорового ситцю або з шовкової тканини. Верхнє демісезонне вбранням як чоловіків, гак і жінок становили свити І білого сукна. чоловічої свити обшивали плисом, а жіночої вишивали на вишиванці чорними нитками, Рі июнидом жіночої свити у жінок були халати, які шили з доморобного сукна білою, с иньогоабо чорного кольору. Закроєм вони були подібні до свити, але з круглим коміром-пелериною, оздоблюваною бахромою. Халат був обов'язковим елементом вбрання нареченої, його підперезували вишитим рушником. Аналогічним свиті верхнім одягом була юпка, шита з сукна і оздоблена плисом на рукавах і комірі. Чоловіки у літні святкові дні вбирали капоту — каптан, шитий з синього або чорного сукна. На сорочку надягали жилет з плису, сукна або тонкої вовняної тканини, прикрашений металевими ґудзиками і розшитий кольоровими нитками.

Поверх жилета вбирали чинарку (чунарку, чумарку) — верхній одяг типу каптану з відрізною талією та брижами, який застібувався на залізні або мідні гаплики і обов'язково підперезувався червоним або зеленим поясом. Перед і комір прикрашали блискучими Ґудзиками, іноді вишивали різнокольоровим шовком. Буденним одягом була куцина — верхній одяг, коротший за капоту. З плечового полотняного одягу переважали кафтани і кабати прямоспинного крою з тонкого чиноватого полотна. Взимку носили кожухи: прямоспинні та з відрізною спинкою. Призбируванням в талії та двома прорізними кишенями вони були подібні до чинарки. Поли, низ і край рукавів обшивали вузькою смугою овечого хутра та шнурами різного кольору. Як правило, кожухи крили синім або чорним сукном. Кожухи зі стоячим коміром мали назву байбарак.

Носили також тулуби — кожухи зі смушковими вилогами (комір з капюшоном). Кожухи, юпки, тулуби, капоти підперізували різнокольоровими вовняними поясами. На сході Слобожанщини побутували і ткані білі пояси — рушники, які на кінцях перетикали смужками з червоної та синьої заполочі. Характерною особливістю кожухів Слобожанщини було їх декорування кольоровим гарусом. Вирізнялися кожухи богодухівські, вільшанські, золочівські, вальківські, котелевські. Найбільшу славу здобули богодухівські кожухи. Вишивали їх спочатку вовняними нитками, а пізніше берлінським гарусом. Переважаючими кольорами були червоний різних тонів, зелений, бузковий, зрідка — синій. Назви орнаментальних мотивів були фітоморфними ("сосонка", "яблучка"), астрологічними кожух сам по собі був символічним уособленням багатства, то відповідно й орнаментальні мотиви несли на собі символічне навантаження: сосонка — аналог весільного деревця, яблучка — символ кохання, підкова — оберіг, що захищає власника.

Використовували такі вишиті кожухи у весільних обрядах. У свята дівчата заплітали косу "в дрібушки" — не в три пасма, а в двадцять, і в кінець коси вплітали багато стрічок різного кольору (синіх, жовтих, червоних, голубих, фіалкових), які називалися "кісниками". На голову дівчата надягали атласну стрічку червоного або синього кольору. Стрічки могли бути також з чорного плису і вишиті гарусом або вовняними нитками; з лівої сторони кріпилася квітка. Одним із святкових дівочих головних уборів була стрічка — картонна смуга, покрита кольоровою тканиною або стрічкою. Позаду до неї пришивали різнокольорові стрічки, що звисали майже до поясу. Але найпишнішим головним убором вважали шовкову або вовняну хустку, поверх якої заколювали багато блискучих булавок, закладали квіти і павичеві пера. На рівні скронь до неї прикріплювали пера селезня.

Якщо дівчина збиралася одружуватися, то поверх лопотушки — широкої стрічки, прикрашеної квітами з вузеньких стрічок — одягали два вінки з квітів, один поверх іншого. Жінки у свята поверх парчевого очіпку вив'язували шовкові хустки. Очіпок позаду зав'язувався стрічкою, кінці якої спускалися вздовж спини, як стрічки дівочого кісника. Очіпки шили з невеликими вушками і двома місяцеподібними півколами, які нагадували сідло і тому мали назву "сідласті". В описах етнографічної колекції, зібраної у Богодухівському повіті, згадують "очіпок-стовбун", шитий з золотої парчі й атласу, "очіпок-повзун до лапок", шитий зі срібної парчі, та буденний штофний очіпок з червоною стрічкою. Літні заміжні жінки поверх очіпка пов'язували намітку, яка на початок XX ст. практично вийшла з ужитку. V будні вдягали капор — прошитий на ваті очіпок з ситцю, овальної форми, зверху сплюснутий і прикрашений складками. До голови його притягували двома широкими стрічками, які обвивали голову і зав'язувалися на чолі. До типових уборів Слобожанщини належить також лубок, або "підкісник" — картонний обруч, обклеєний стрічками, позументом і пласкими блискучими ґудзиками; зверху він пов'язувався шоковою хусткою.

Літніми чоловічими уборами були картузи, а демісезонними — капелюхи з сукна. Капелюхом називали й зимовий головний убір з баранячого хутра, з великими навушниками на зразок шапки-вушанки. Взимку також вбирали кучму — невисоку баранячого хутра шапку з широким дном. Жіночими і дівочими прикрасами були мідні й срібні кільця та сережки, різнокольорове скляне намисто, коралове "добре намисто" та дукачі. Дівчата надягали на шию до дванадцяти разків намиста, між бусинами нанизували декілька великих хрестів і срібних монет. Як чоловіки, так і жінки носили чоботи на високих підборах зі сталевими або мідними підківками. Жіночі чоботи мали чорні, червоні, зелені або жовті халяви. Чоботи з чорної шкіри і різноколірними халявами мали назву "чорнобривці", з зеленої шкіри — "сап'янці". Влітку жінки взували відкриті черевики.

Історія Слобожанщини:

Слобожанщина, або Слобідська Україна, лежала на порубіжжі Московської держави, Речі Посполитої та Кримського ханату і до XVII ст. не належала до етнічної української території. З 30-50-хрр. XVII ст. ці майже безлюдні землі з нечисленними московськими фортецями почали активно заселятися українськими переселенцями з-за польського кордону, поселення яких — слободи — було звільнено від податків. Після ліквідації у 1 765 р. козацьких полків утворилося Харківське намісництво, пізніше — Слобідсько-Українська губернія.

 Сюди з центральних губерній Росії переселялися поміщики разом зі своїми селянами, що не могло не позначитись на українсько-російських взаємовпливах і у традиційно-побутовій сфері. Слобожанський етнографічний регіон повністю охоплює Харківську та Луганську області, південно-східні райони Сумської області (Білопільський, Сумський, Краснопільський, Тростянецький та Великопи-сарівський), східні райони Дніпропетровської області (Царичанський, Магдалинівський, Новомосковський, Юр'ївський, Павлоградський, Петропавлівський і Межівський) та більшу частину Донецької області (за винятком Великоновосілківського, Волноваського, Старобешівського, Тельманівського, Володарського, Новоазовського, Першотравневого та південної частини Мар'їнського районів).

На півночі Слобожанщина межує з Новгород-Сіверським Поліссям, на заході — з Полтавщиною, на південному заході — з Нижнім Подніпров'ям, Таврією та Приазов'ям; на сході територія регіону обмежена кордоном з Росією. Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з сорочки вишиванки, запаски або дерги, керсетки і свити або кожуха. Жіночі сорочки вишиванки  Слобожанщини були переважно полтавського типу. їх носили до початку XX ст. Наприкінці XIX ст. з'являються сорочки вишиванки  з високим стоячим вишитим коміром, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами.