Про Хотинську фортецю
	Про походження назви Хотин
	Битва 1621 року під Хотином
	Легенда про битву 1673 року

Битва 1621 р.

Хто підходить до фортеці, той ще здалеку бачить величний пам'ятник. Це зображення уславленого полководця, українського гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Хоча скульптура бетонна і вкрита бронзовкою, але пам'ять про Хотинську битву 1621 року сонцем сяє, як золото. Багато історичних і літературних джерел розповідають про цю битву, яка спасла від турецького гніту всю Європу.

А ось що розповідає легенда про вирішальну роль козаків у цій битві.

Про козаків різне твердили, але народ завжди називав їх спасителями, оборонцями рідної землі. Навіть вороги не могли втриматись, щоб не визнати у козаків надзвичайну сміливість, мужність, героїзм, військову вправність. Тоді у смертельний, нерівній битві 1621 році козаки вирішили стати на захист народу і християнської віри, хоча могли б, скориставшись випадком, напасти на малозахищені турецькі гавані на Чорному морі та татарські селища у Криму. Не піддались козаки на хитрі пропозиції султана, який обіцяв їм всякі пільги (крім того, автономію у складі Турецької імперії із столицею в Києві або в Кам'янці на Поділлі).

45 тисяч запорожців (в тому числі 700 донських козаків) зібрались і вирушили в похід через Молдову до Хотина на з'єднання з польсько-литовським військом. Шляхта спромоглася зібрати тільки 35 тисяч (серед них було багато іноземних найманців).

5 тисяч козаків полягли у битві з татарами і турками ще до початку великої битви під Хотином. Вони затримували османську армію, даючи можливість Польщі підтягнути війська. На цілу добу затримали козаки противника. Осман II зі своїми вояками прийшов на битву тоді, коли польсько-литовська сила вже зайняла кращі позиції, готуючись до захисту. Та мало було у поляків гармат: усього 28, а у козаків 23 мідні і залізні гармати, але великий обоз з порохом, свинцем, кулями. У війську Османа II було 300 гармат, а кількість війська перевищувала 200 тисяч.

Козаки для укриття від ворожих ядер вирили окопи. Артилерія козаків була легка, рухлива, зручна в бою. Козаки мали над ворогом перевагу в ручній, вогнепальній зброї (кріси, пістолети, самопали, а також піки, луки, кинджали, ножі). Численні вози з провіантом і зброєю у козаків ставали додатковим валом оборони. І головне, в чому була перевага козаків у цій битві над ворогом - це любов до Батьківщини та велика майстерність і досвід боротьби. Кількість козаків перевищувала число польських та інших воїнів Речі Посполитої, тому всю свою міць турки направляли саме проти козаків, вороги надіялись, що коли розіб'ють козаче військо, то справляться з польським за 3 дні.

Сила козаків була в тому, що більшість з них добре знали повадки ворога і брали участь в переможних боях. А найголовнішим було те, що козаки захищали свою землю, їх роль у битві під стінами Хотинської фортеці була основна. Поляки вважали, що саме на їх споконвічні землі турки не підуть, тому були у них, у війську слабкодухі, були й дезертири. А козаки так і залишались монолітом, були дуже згуртовані, не піддавались на пропозиції турків (кожному зрадникові турки давали 50 злотих).

Козаки йшли на цю битву з благословення православного патріарха Феофана, який кликав їх покласти голови, захищаючи християн від бусурманів. В середовищі козаків, які огрубіли в походах і кривавих битвах, панувала глибока повага до Бога, як до вищої справедливості і добра. На битву козаки йшли, як на святкову службу Божу, ніколи не пиячили під час битви, а тільки вже після перемоги справляли тризну по померлих мучениках за народ і віру. Козаки під час бою зрадників, порушників дисципліни, пияків страчували. Святково вдягаючись на козацьку Раду, на бенкет, козаки в основній масі під час бойових дій підкреслювали свою бідність, показуючи, що на смертну криваву боротьбу з ворогами українського народу вони йдуть доведені до відчаю.

Розташування військ під час хотинського бою було таке, що позаду Дністер, а попереду ворог. Праворуч від козаків, під Хотинською фортецею і в ній самій - польські війська. Це підтримка. Особливо козакам допомагали «лісовички» - польська легка кавалерія.

У безкінечних атаках на козаків турки розбивались об їх згуртованість і майстерність бою під керівництвом талановитого полководця Петра Сагайдачного. Турецькі гармати стріляли безперестанку, але не влучно. За земляними валами козакам було безпечно. П. Сагайдачний застосовував таку тактику: активна оборона вдень і нищівні атаки вночі. Дарма потім недруги сичали, що козаки ради наживи йшли в нічні атаки у табір турків. Так, після таких атак козаки повертались з багатою здобиччю, знищивши багато ворогів. Але захоплена їжа, одяг, гармати давали козакам сили для продовження боротьби. Адже битва Хотинська тривала 37 днів.

Турки очікували на скору перемогу. Осман II, підійшовши в перший день до Хотинської фортеці, сказав, що їсти буде він аж увечорі, коли святкуватиме вже перемогу над козаками. Але козацьке військо виявилось незламним. Раз за разом збільшувалась кількість гармат, відбитих у турків. 15 тисяч чоловік загиблих - це втрати козаків в цій страшній багатоденній битві, але 80 тисяч було вбито османців-загарбників.

Битва під Хотином у 1621 році була однією з найбільших битв у Європі 17 століття. В битві з одного і з другого боку було задіяні більш як 300 тисяч воїнів та велика кількість обслуги. Безперервно грізно гриміли постріли з 300 гармат. Брязкіт списів і шабель, бойові кличі і зойки людей - вся ця страшна пісня війни потрясала очевидців: «Небо палало, повітря затьмарювалось димом, земля тремтіла, стогнали ліси, скелі розпадалися на куски». Було завзяття і мужність, був і прихований відчай, але переважували сила духу і усвідомлення необхідності подвигу заради захисту рідної землі. Це робило козаків непереможними. Мужньо бились і литовські, і польські воїни. Великі втрати були в їх рядах. Коронний гетьман Польщі Ян Кароль Хоткевич від серцевого нападу помер під час битви. Королевич Владислав захворів і майже всю битву не полишав свого шатра.

Султан, 16 річний, зухвалий, жорстокий. Осман II, плакав, як жінка, гриз нігті, міняв полководців, сам особисто брав участь у катуваннях полонених. На початку битви у турків, крім великих гармат, здатних розбити найтовстіші мури (ці гармати тягли по 4 пари волів), були ще і гармати середнього і малого калібру. Крім величезної кількості зброї, боєприпасів, у турків були табуни коней, безліч мулів, верблюдів, Осман II взяв з собою у похід 4 бойових слони, тварин, небачених в цих краях. Слони ці мали найбільше настрахати «невірних».

Та не так сталося, як султану гадалося. В останній бій він вирішив попереду атакуючого війська гнати тварин, щоб вони потоптали земляні козацькі шанці. Першими йшли 4 бойових слони, за ними гнали безліч мулів, верблюдів, биків. Страшні, величезні слони, як скали, йшли на приступ.

Та не розгубилися козаки. Вийшли назустріч слонам характерники. Це були найдосвідченіші воїни, які володіли великою силою духу і вмінням в мить зібрати в один ривок чи удар всю силу свого тіла, вони не знали страху смерті, їх фантастична сміливість паралізувала ворогів. Характерники виділялись серед інших козаків довгими «оселедцями», тобто пасмом волосся, довжина якого вказувала на багато років перебування в козачому війську. Під час бою «оселедці» вільно гуляли навколо голови.

Коли козаки пішли на слонів босі і майже голі, в лахміттях замість одягу, розхристані, лякаючи ворога стихійністю рухів слони злякались цих чудних, небачених ними створінь. Навколо голів характерників дибом від їхніх диких козацьких криків повставали «оселедці», вони, як аркани, закрутили слонів у жах. Не слухаючись погоничів, слони повернули назад і з несамовитим гуркотом кинулись на військо турецьке. А за слонами і всі тварини, що задіяні були в цій атаці, пішли топтати турецьке розгублене військо.

Ця битва остаточно вибила у турків надію на перемогу. Вже ніякими жорстокими діями каральних загонів проти дезертирів не можна було підняти турків і татар в атаку. Серед війська Османа II була паніка, нечувана тривога. Тому-то змушені були турки укласти з Польщею мир і не пішли далі на Україну та на Європу.

Через рік у Стамбулі повстали яничари, які не змогли простити Осману II поразку величезного турецького війська під Хотином. Задушили султана мотузкою. Але це не мотузка смерть йому принесла. Це «оселедці» козацькі цього зухвалого завойовника ще у Хотинський битві на смерть пов'язали!