Міф про Переяславську раду

А чи бачив хтось документ - який був підписаний 1654 року в Переяславі? Звичайно ні! - бо його з'їли миші, як стверджують москалі!.

А чи знаєш ти, що Богдан Хмельницький саме в 1654 році просто заплатив москалям від 800 до 1 млн. талерів, на які москалі просто тупо нанесли свої символи, отримавши власну монету.

Ніякого злиття України з Московією не було - український гетьман просто найняв москалів для військової кампанії проти поляків, не бажаючи того ще й створив їм грошову систему.

Але що ж тоді підписали у Переяслові?

Морозяного січневого ранку Бог­дан Хмельницький поспішав у Переяс­лав. Там на нього чекали московські по­сли. Гетьман їхав із Чигирина, де поховав свого старшого сина Тимоша, який був його надією і опорою.

"Не зронивши сльози, - писав потім француз Проспер Меріме, - старий геть­ман глянув на синове тіло і мовив: "Дя­кувати Богу, що мій Тиміш загинув як справ­жній козак, не дістався ворогові в руки".

До того ж перед тим його серце спус­тошила сімейна драма. Друга дружина красуня Олена (Гелена), через яку в ньо­го напередодні війни виник гострий кон­флікт зі старостою Чаплинським, вияви­лася зрадницею. Вона шпигувала на ко­ристь поляків. Присуд був холодний і жорстокий - стратити.

За шість років війни, яку вів гетьман із Польщею, він переріс роль бунтівника, перетворившись на полководця, якого Олівер Кромвель називав "князем та са­модержцем України". Притім Хмельниць­кий намагався знайти нових союзників. Він вів переговори з Туреччиною, Воло­щиною, Семигородом, Швецією та Мо­сквою.

У Московії довго "придивлялись" до ситуації, не наважуючись вступати у війну з Польщею. Аж 1 жовтня 1653 року Зем­ський собор у Москві ухвалив рішення про протекторат над Україною і надан­ня військової допомоги Хмельницькому.

Для переговорів гетьман обрав не столичний Київ, а невелике містечко Переяслав. 9 (19) жовтня 1653 року до України виїздить велике московське по­сольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. У Переяславі спочатку геть­ман скликає старшинську раду, а згодом генеральну військову раду. У ній взяли участь представники козацтва Київсько­го, Чернігівського та Брацлавського пол­ків і жителі Переяслава. Не було пред­ставників від селян, міщан (крім Переяс­лава) та духовенства.

переяславська рада.

А уже 8 (18) січня 1654 року о дру­гій годині дня почали бити в тулумбаси, скликаючи люд на раду. Богдан Хмель­ницький постав під гетьманським бун­чуком в оточенні генеральної старши­ни. Від імені царя гетьману було вруче­но грамоту та знаки гетьманської вла­ди: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку.

Не залишилось жодного докумен­та, в якому б описувались ті події. Лише Бутурлін у "Статейному списку", який він склав для царя, описав ці події. Він пи­сав, що зібралось начебто багато люду і всі одностайно захотіли "під високу руку царя".

Проте відомо, що на майдані у той день було лише 284 особи.

Ще у звіті московського бо­ярина йдеться про те, що геть­ман описав ситуацію, в якій опинилась молода держава, і що для її збереження не обійти­ся без підтримки московського царя. Це поклало початок міфу про Переяслав.

А в церкві духовенство вже чекало гетьмана і старшину, щоб привести їх до присяги. Та тут сталось щось непередбачуване. Хмельницький висунув умову, щоб посли присягли від імені царя в тому, що він не ви­дасть їх польському королю, не порушить їхніх прав і надасть на їхні маєтності свої грамоти. Цар­ські посли відмовились це ро­бити, після чого Хмельницький раптом вийшов із церкви, щоб порадитися зі старшиною. У той момент доля угоди висіла на во­лосині.

Далі московські посли ру­шили приймати присягу в інших полках та сотнях. І наразились на відвертий спротив. Зокрема, відмовилися присягати царе­ві київський митрополит Сильвестр (Косів) і вся верхівка Пра­вославної Церкви. Лише після досить жорсткого тиску лояль­ної до Москви козацької стар­шини митрополит і вище духо­венство все ж таки прийняли присягу, як пише Самовидець, "за слізьми світа не бачачи".

Переяславська рада (худ. Михайло Хмелько, 1951 р., Державний музей українського мистецтва, Київ).

Ратифікація договору мала відбутись у Москві, туди поїха­ли козацькі посли - військовий суддя Самійло Зарудний та пол­ковник Павло Тетеря. Вони ви­клали цареві свої головні ви­моги, які майже повністю були погоджені. Отож письмова уго­да про московський протекто­рат була скріплена печатками уже в березні у Москві. Тому має назву "Березневі статті". До сло­ва, її оригінал не зберігся!  :smailuk27:

Навесні того ж року ро­сійські війська рушили на Литву й швидко захопили всі великі міста. Швеція по­чала війну з Польщею, за­хопивши Познань, Варша­ву, Краків. Хмельницький швидким маршем пройшов Галичину і Волинь, взяв в облогу Львів. Настала за­гроза цілковитого знищен­ня Польщі як держави. І тут цар Олексій Михайлович, всупереч домовленостям, підписав з Яном Казими­ром мир.

Після зради Москви Хмельницький скликав на раду старшину і сказав:

"Нема чого нам добра спо­діватись од Москви, коли вона з Польщею по­єдналась, - треба нам відцуратись Москов­ського царя і приста­ти до Угорського та Шведського, щоб зва­лити Польське коро­лівство".

На думку історика І. Лисяка-Рудницького, гетьман планував ство­рити союз із протес­тантськими держава­ми: Швецією, Бранден- бург-Пруссією, Трансіль­ванією. Водночас він відновив свої колишні зв'язки з Портою та її васалами - Молдавією і Волощиною. Альянс був спрямований зде­більшого проти Поль­щі, але потенційно - і проти Московії.

За кілька місяців до смерті в Чигирині геть­ман скликав козацьку старши­ну і звернувся до неї: "Не встиг я завершити свою справу і вми­раю з великим смутком, не зна­ючи, що буде після мене..."

Передчасна смерть вели­кого гетьмана у 1657 році ста­ла на перешкоді здійсненню цього сміливого задуму. Однак коли по його смерті Москва ста­ла грубо втручатися у внутріш­ні справи Гетьманщини, то Іван Виговський розірвав з нею до­говір 1654-го і уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою (1658 р.).

Згодом це не завадило російським і радянським історикам створили міф про Переяславську раду. Навіть пам'ятник Хмельницькому в центрі Києва показує рукою у бік Москви. Мовляв, саме з нею ми дружимо. :smailuk1: Хоча відомо, що насправді полководець вказу­вав булавою туди, куди мало на­ступати його військо...