Українська хата
admin 40 359 4
Стародавня назва хати сягає тисячолітніх глибин, можливо, навіть дольодовикового періоду.
Українська хата Інтер'єр хати Фото хати Малюнки української хати
ПочатокІнтер'єр українського житла
Традиційне народне житло відзначалося не тільки мальовничістю свого зовнішнього вигляду, але й багатством інтер'єру, оздобленого з мистецьким смаком.
Піч - зберігає давнє священне значення для господаря. Тому її найчастіше розмальовували чудовими візерунками. Вважалося, що ворожа сила, задивившись на цей розпис, забуває про своє лихе діло. Житло людей, родинне вогнище (піч) завжди були священними — це цілий безмежний Всесвіт, де живуть батьки й діди, народжуються діти й онуки. У прадавні віки, коли не було церкви, сім'я молилася біля родинного вівтаря, яким була піч. У ній палало багаття, їй приносилися жертви: зерно з нового врожаю, перший кусень тіста перед випіканням хліба, ритуальні напої тощо. За давніми віруваннями, за піччю живе Домовик — добрий дух сім'ї. Якщо до нього ставляться добре, він допомагає всій родині, приносить щастя, а якщо ображають — шкодить.
Коли родина переселялася до нової оселі, обов'язково брали зі старої печі жарину і вносили її у нову хату, щоб запалити родинне вогнище в цій оселі.
Домовик. Кликали також свого Домовика на нове помешкання. Магічне значення має і сміття, яке несли до нової хати "на щастя". Вважалося, якщо викидати сміття після заходу сонця, хату обсядуть злидні. Тому його краще спалювати або виносити вдень. Коли в печі випікається хліб, у хаті не можна підмітати, бо це неповага до хліба; коли печуть хліб, на печі не можна лежати, щоб не турбувати її в цей час, який вважається священним. До печі дотуляють ніжками новонароджену дитину — такий обряд прилучення до хати і Роду. На піч молода в хаті молодого кидала свій пояс, щоб долучитися до нового домашнього вогнища.
Сволок. Таким же магічним значенням наділяв наш народ і хатній сволок — символ міцності будови, сім'ї, здоров'я всіх мешканців цього житла. На сволоці дуже часто робили орнаменти, які були своєрідними оберегами: написи, позначки, рівнобічні та косі хрести (крижі), різного типу сварги, а також небесні знаки сонця і місяця, голуби, дерева та інші ще дохристиянські символи.
Вікна. Уже найдавніші трипільські будівлі мали вікна - "очі". Через вікна своєї хати людина дивиться на світ.
Розмальовані квітами вікна повідомляють, що в хаті є дівка на виданні. Цікавий звичай зберігся на Лемківщині, де на вхідних дверях малюють своєрідне Дерево роду (квіт): гілочки з листками барвінку означали жінок та дівчат, які були в родині, гілочки із зірками — чоловіків та парубків. Коли народжувалася дитина, домальовували нову гілочку, а коли хтось помирав — хрестик.
Найдавніші вікна були просто отворами, завішаними тканиною або закриті створками. Шибки в давнину заміняли волові міхури, напнуті на рами. В XVI — XVII ст. шибки робили з пластинок слюди, закріплюючи їх свинцем. Із появою скла вікна стали справжньою окрасою хати. Зсередини вони завішувалися оздобленими занавісками, або "фіранками", через які можна було бачити все, що діється на вулиці, але погано видно, що в хаті. Подекуди вікна прикрашалися вишитими рушниками, що служили оберегами. Віконні рами прикрашалися різьбленням, особливо в Карпатах та Закарпатті. Ці традиції збережені й нині.
Поріг — символ початку і закінчення хати, дому. За найдавнішими повір'ями, саме під порогом перебувають душі померлих Предків, які охороняють рід. Причиною таких вірувань, вірогідно, були первісні типи поховання під порогом. Порогові віддають шану, йдучи до вінця і вирушаючи в останню путь (стукання труною об поріг). В Україні поширене повір'я: якщо підмітати до порога, то все добре вийде з хати, не можна також мести хату двома віниками. Тому старші люди підмітають від порога в хату, щоб "все добре залишилося в хаті". На Поліссі поширений звичай прибивати палицю з осики до порога, щоб відлякувати все зле. Магічними властивостями наділив народ кінську підкову, яка приносить щастя у родину. Тому її прибивали на порозі або над дверима. За правилами народного етикету, завжди вважалося, що вітаються через поріг тільки погано виховані або просто злі люди. Тому казали: "Не подавай руки через поріг, бо посваришся". Не можна й передавати через поріг якусь річ.
Розмовляти з сусідою через поріг також неввічливо:-слід або запросити до хати, або самому вийти до нього. Особливою шаною для гостя вважається зустріч його біля воріт, так само, як і провести за ворота.
Покуть — священне місце в хаті. Тут перебувають хатні Боги, садовлять найпочеснішого гостя, сидять наречені, стоїть ритуальний сніп жита (Дідух), ставлять божниці (спеціальні полички для священних образів, в давнину — статуй), прикрашені вишиваними рушниками.
Стіл також має магічну силу, символізує достаток родини. Його першим заносять до нової хати, на нього кладуть хліб-сіль, ставлять ритуальні страви. На стіл гріх сідати чи класти шапку. Назва стіл походить від стародавнього звичаю стелити рушник або обрус (пізніше — скатертину), щоб на них класти їжу. Звичай застеляти стіл притаманний українцям з давніх-давен. Незастелений стіл — символ бідності або скупості господарів. Обід чи бенкет за одним столом об'єднував людей і встановлював добрі стосунки. Тому їжа за одним столом із ворогом вважається приниженням людської гідності.
У деяких регіонах Карпат (Гуцульщина, Бойківщина, Лемківщина) функції столу виконувала скриня. Стіл-скриня складається із двох частин: нижнє підстолиння використовувалося для зберігання різних речей, одягу, цінних паперів тощо, а верхнє накриття служило як стіл. Щоб дістати якусь річ, кришку столу відсувають. У деяких місцевостях у таких столах-скринях зберігали харчові продукти.
Скриня — традиційний для України вид меблів, у якій зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно. Вона належала жінці. Дівчині на виданні батьки купували скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками. Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя. Скриня передавалася у спадок тільки після смерті її власниці. Всередині скриня мала невеличкий, у вигляді прибитої до стінки коробочки, "прискринок" для зберігання дрібних цінних речей, прикрас, стрічок. Щоб полотно й одяг у скрині не псувалися від довгого зберігання, у прискринок клали вузлик тютюну (від молі). Скрині в Україні були двох типів: з двосхилим віком (кришкою) і з прямим (пізніше — напівокруглим) випуклим віком.
Скрині були різьблені, ковані, мальовані, в бідних — із чистого не-прикрашеного дерева. Дівчина не дозволяла чужим заглядати у свою скриню, то була її таємниця. Із втратою віри в магічне значення скрині, цей звичай забувався, тому в деяких місцевостях, вихваляючи свою дочку, батьки стали показувати близьким, що надбали для своєї доньки. Хоча переважно в Україні заглядати до чужої скрині вважалося великим нахабством і невихованістю. Народною етикою це засуджувалося.
Ліжко. Для спання в Україні здавна використовувалися дерев'яні ліжка, лави, полики. Піл, або полик, — це дерев'яний настил, який встановлюють від печі або лежанки до протилежної стіни. Вдень він служить місцем для різних побутових речей та домашніх робіт, а вночі на ньому сплять. Український полик відрізняється від російських та білоруських полатей тим, що влаштовується внизу (приблизна висота ліжка), в той час як податі — на відстані 80 см від стелі. Піл, як і лави, українки застеляють кольоровими ряднами або килимками, що створює особливий затишок у хаті.
Мисник — це дерев'яна полиця для зберігання посуду. Іноді він має форму шафи, що підвішувалася на стінку. Були також кутові мисники, які розміщувались у кутку кімнати. У побут українців дуже рано увійшли різні меблі: стільці, ослони, комоди, шафи, ліжка. Багато назв меблів та побутових пристроїв для ткання, теслярства тощо в українську мову прийшли із Західної Європи.
Свастика. Найдавніший елемент, що малюється на хатах як оберіг. Найголовніше його значення — це небесний вогонь. Цей знак досить поширений у традиційних слов'янських, і зокрема в українських, вишивках. Свастика (сварга) була відома ще в троянців: за часів Троянської війни вона як священний знак прикрашала зброю: мечі, булави тощо. Різні види свастик (як із ламаними лініями, так і з заокругленими кінцями, що переходять у спіральні завитки) і досі пишуть на українських писанках як магічні символи найвищого неба та сонця. Свастика є знаком Сварога, так само, як стріла — знаком Перуна.
Ці сонячні знаки малювали здавна на хатах, перед дверима, на сволоці, вважаючи їх оберегами проти злих сил. Ось як передав це в своїй "Молитві" український поет Богдан-Ігор Антонич:
Накреслю взір його неземний, Святий, арійський знак таємний, Накреслю свастику на хаті І буду спати вже спокійний.
Архітектура українського житла надзвичайно розмаїта і має свої локальні регіональні особливості: конструктивні, декоративно-художні, відмінності у плануванні та інтер'єрі. Регіональні типи житла в цілому відповідають етнографічному районуванню України1. Проте нині відбувається багато змін в архітектурі народного житла внаслідок впровадження професійних методів будівництва, нових будівельних матеріалів, способів оздоблення тощо. Комфортність карпатського житла зумовила поширення традицій карпатських будівників у інших регіонах України (на Півдні, Лівобережжі). Центральноукраїнський тип житла поширився далі на північ (Полісся) та на південь. Але, незважаючи на ці докорінні зміни у традиційній архітектурі, українське житлобудування зберігає і розвиває кращі зразки народного житла і має надзвичайно самобутні риси, що добре вирізняють його від традицій сусідів — росіян і білорусів.
В інтер'єрі також відображалися значні події родинного життя. Так, коли в хаті була породілля із немовлям, ліжко завішувалося ширмою (на Півдні) або тканиною, перекинутою через жердину (Поділля, Покуття). Таку завісу не знімали протягом шести тижнів, коли мати й дитина були найбільш вразливі. Отже, це був своєрідний охоронний засіб, що рятує від "поганих очей".
Коли в хаті був покійник, вікна та дзеркала завішували хусткою, знімали святкові прикраси, стіл застеляли скатертиною або тканиною, веретою, килимком тощо.
Кожне річне свято вимагало своїх особливих атрибутів, прикрас, елементів інтер'єру. Так, на Різдво на покуть виставляли Дідуха з жита, пшениці або вівса. На стіл під скатертину клали солому, часник, а під стіл — леміш від плуга. На стелю підвішували різні прикраси у вигляді птахів, їжаків чи "павучків", виготовлених із паперу, глини, яєць, колосків. На столі обов'язково лежав обрядовий хліб — калачі. На думку багатьох дослідників, Дідух символізує чоловіче начало, а солома, покладена під скатертину, - жіноче. На Покутті ця солома називається "Баба". Отже, за своїм значенням символіка Різдвяного інтер'єру сягає найдавніших глибинних звичаїв нашого хліборобського народу, які, вірогідно, успадковані ще від доби Трипілля.
Перед Великоднем хата обновлялася, милася, підмазувалася, білилася. Це своєрідне очищення після зимового періоду мало значення весняного оновлення життя. Особливою прикметою Великодніх свят були насамперед писанки та крашанки, складені на застеленому святковому столі, де стояв також кошик з освяченими великодніми короваями. Стіни прикрашалися новими рушниками та штучними квітами.
На Зелені свята (Русалії, Трійцю) та на Купайла хата прикрашалася живими зелами, овочами, квітами, своєрідними рослинними оберегами у вигляді віночків, букетиків, які освячувалися і протягом року використовувалися для лікування, обкурювання, магічних дій.
Перед святом Свічки (1 вересня), коли піч "іменинниця", її обов'язково білять, наносять новий розпис, прикрашають квітами, бо в цей день справляють "весілля комина".
Зміни в інтер'єрі житла також зумовлювалися і сезонними роботами, наприклад, восени вносили ткацький верстат, який влітку виносили на горище або в комору, бо жінка займалася городом, полем та іншими справами. Отже, кожної пори року хатнє господарство мало свій вигляд, свою символіку і образну динаміку.
Полтавщина
Інтер'єр полтавського житла був типовим для лівобережних районів України. За традицією піч у полтавському житлі розмішувалась у кутку біля вхідних дверей, відкрита шафка для посуду (мисник) — у протилежному кутку біля дверей. У найсвітлішому місці в хаті —
попід вікнами чільної стіни проти печі — ставили широку масивну лаву. На лаві встановлювали кужіль із прядивом; сидячи на лаві, шили та вишивали, а на свята садовили почесних гостей. Характерна особливість інтер'єру полтавської хати — поперечна балка (поперечний сволок) стелі, яка стягувала дві протилежні поздовжні стіни хати й конструктивно не була пов'язана із традиційним поздовжнім сволоком, який становив основу несучої конструкції стелі. Білена стеля хати навхрест була поділена сволоками, які не білились, а прикрашались контурним або тригранним різьбленням. На сволоках вирізьблювали культові обереги (хрест, солярні знаки — кружала, кола тощо), іноді дату зведення хати та прізвище господаря. За традиційними уявленнями, ці знаки охороняли родину від ворожих сил та сприяли її добробуту. Про належність полтавського інтер'єру до українського житла лівобережних районів Дніпра свідчила також і форма комина печі. На відміну від правобережної, полтавська піч мала закритий стінами комина припічок, тобто комин печі не нависав над припічком, а стояв на ньому.
Типовими елементами декору в інтер'єрі полтавського житла були різноманітні декоровані профільним різьбленням кронштейни, які підтримували полички, розташовані над дверима та над вікнами. За характерну форму завершення у вигляді кінської голови ці кронштейни мали назву «коників». «Коники» служили своєрідними кілками, на які вивішували ткані або вишиті рушники (мал. 9).
Мал. 9. Інтер'єр житла. Полтавщина
Київщина
Інтер'єр житла Київщини був типовим для правобережних районів України. За загальноукраїнською традицією піч у київському житлі розмішували в кутку біля вхідних дверей. У протилежному кутку на традиційному місці відкритих поличок (мисника) встановлювали засклену шафу. Попід вікнами чільної стіни хати проти печі на місці традиційної широкої лави розміщували переносну лавку (канапу). Належність київського інтер'єру до житла правобережних районів Дніпра засвідчувала форма опертого на стовпчик димаря (комина) печі, що нависав над припічком.
Інтер'єр житла південних районів Київщини щедро прикрашався розписом. На початку XX ст. для настінного розпису, крім традиційних мінеральних(глиняних)та рослинних барвників, почали використовувати анілінові фарби. Майстерно прикрашалась мальованими композиціями піч. Стрічкою квіткового орнаменту підкреслювались горизонтальні профільні виступи та верхні частини основних елементів печі — припічка, лежанки, комина, грубки. Підприпічка комин прикрашались квітковими композиціями вазонного або букетного типу. У композиції вводили й улюблених у фольклорній традиції птахів — півня, галку, сороку. Рослинними орнаментами, виконаними олійними фарбами, декорувалися стіна над ліжком, двері та вікна, а також меблі — шафи, спинки канапок (мал. 10).
Мал. 10. Інтер'єр житла. Київщина
Південь України
Інтер'єр житла південних лівобережних районів України наслідував загальноприйняті в українській традиції прийоми розташування печі в кутку біля вхідних дверей, шафи для посуду в протилежному кутку й лави попід вікнами чільної стіни хати, вирізняючись формою комина варистої печі: піч мала закритий стінками комина припічок. В інтер'єрі петриківського житла розписували стелю, горішню частину стіни, особливо розкішно орнаментували комин печі. В його композиційну структуру на початку XX ст. органічно ввійшли елементи класичної архітектури — колонки, карнизи, фігурні декоративні арки. Карнизи прикрашали живописним орнаментом у вигляді рослинного сюжету — бігунчика, бігунця або кольоровими смугами. Вази, букети, квітки та гілочки заповнювали площини комина між колонками (мал. 11). За допомогою ганчірки (віхтя), щіточки-пензля, навкоси зрізаної стеблини рогози петриківці створювали пишні рослинно-орнаментальні композиції, фарби виготовляли домашнім способом із трав, листя та ягід. Використовували також і природні барвники — кольорові глини, вохру, глей, сажу та крейду.
Інтер'єр житла правобережних районів нижньої течії Дніпра мав так само загальноприйняте розташування й відрізнявся від лівобережних лише формою комина варистої печі. Піч мала відкритий припічок, над яким на стовпчиках або без них нависав комин у формі усіченої чотиригранної піраміди. Похилі стінки комина мали завади вгорі й понизу профільне завершення у вигляді кількох тяг.
Мал. 11. Інтер'єр житла. Південь України (Лівобережжя)
На початку XX ст. до варистої печі з метою доцільнішого її використання добудовували ще одну піч (грубу), якою опалювали хату. Конструктивно-архітектурне вирішення цього комплексу (піч-груба) продовжувало традиційні прийоми, усталені в усіх районах України. Грубу прикрашали настінним розписом. Декор груби поєднувався в кольоровій і в орнаментальній розробці з оздобленням печі.
У житлі правобережної України надавали перевагу рослинному, вазонного типу орнаменту, який виконували насиченими червоними кольорами. Розписом, окрім печі та груби, прикрашали стіни, стелю, вікна (мал. 12).
Мал. 12. Інтер'єр житла. Південь України (Правобережжя)
Поділля
Розташування та розподіл основних частин житлового приміщення (хати) подолян були типовими, як і в усій Україні. Варисту піч розмішували в кутку між сінешньою та тильною стінами хати біля вхідних дверей. Біля печі попід тильною стіною на стовпчиках настеляли дошки для спального місця (піл). У кутку між сінешньою та чільною стінами біля дверей кріпили відкриту шафу для посуду (мисник), а попід вікнами чільної стіни ставили лаву. За традицією піч отвором (челюстями) завади була обернута до вікон чільної стіни хати.
Особливих рис подільському інтер'єру надавало декоративно-художнє оформлення його архітектурно-конструктивних елементів та хатнього начиння.
Любов подолянок до мальовничості виявлялась у багатобарвних настінних розписах, якими прикрашали інтер'єр. Особливу перевагу надавали декоративному оздобленню печі. Усі її елементи — комин, профільні карнизи, челюсті і навіть заслінка — розписувались (малювались, підводились) кольоровими глинами. Прикрашались розписом також стіни та вікна. Святковості інтер'єру надавали писані по білому та жовто-вохристому тлу миски, які виставляли напоказ у миснику, а також паперові прикраси — витинанки, які кріпили на сволок (мал. 13).
Мал. 13. Інтер'єр житла. Поділля
Полісся
В інтер'єрі Полісся майже до початку XX ст. збереглось багато архаїчних елементів. Наслідуючи загальноукраїнську традицію розташування, піч розмішували в кутку біля вхідних дверей, полички — відкриту шафу (мисник) у протилежному кутку біля входу, лаву — попід вікнами чільної стіни, а спальне місце (піл) — безпосередньо біля печі вздовж тильної стіни з колискою над ним. У хатах збереглися такі елементи, як спеціальний димохідний пристрій (світець, посвіт), що кріпився під отвором стелі над лучиною. Архаїчною була й форма курної печі, дим від якої виходив одразу в хату, через що закіптюжені стіни нічим не прикрашалися. Характерові курної печі відповідав темний, так званий димлений керамічний посуд (горщики, глечики, гладущики). Усі дерев'яні ужиткові речі — посуд, знаряддя праці також були позначені рисами архаїчної простоти (мал. 14).
Мал. 14. Інтер'єр житла. Полісся
Лемківщина
Розподіл та розташування основних частин інтер'єру житлового приміщення (хижі) лемківського житла традиційні. Вариста піч завжди розміщувалась у кутку між сінешньою та тильною стінами хати біля вхідних дверей. Уздовж тильної стіни ставили ліжко, а попід вікнами короткої бокової (причілкової) стіни — лаву та перед нею стіл.
Разом із тим інтер'єр лемківського житла вирізнявся передусім напрямком отвору (челюстей) печі, де топили, куди ставили горщики для приготування їжі та випікали хліб. Тільки у лемків отвір печі орієнтували не на чільну, як це було в українській традиції, а на причілкову стіну. Таке розміщення отвору печі зумовило ряд специфічних особливостей інтер'єру житла. Ліжко хоча й розмішувалось на традиційному місці при тильній стіні, але вже на деякій відстані від печі, не впритул до неї. Вільна робоча площа перед піччю освітлювалася з вікна, яке обладнували у тильній стіні хижі. Специфічно видовженої форми набув також і підвісний над припічком перед челюстями печі комин (цівка).
Найпочеснішим у лемківській хижі було місце біля столу, який покривався скатертиною (обрусом). До коротких боків столу приставляли переносні невеликі лавочки.
У горішній частині причілкової стіни, що мала два вікна, розмішували образи (боги), яскраві, писані синьо-червоним пишним рослинним орнаментом по білому тлу тарелі та народні картини (мал. 15).
Мал. 15. Інтер'єр житла. Лемківщина
Гуцульщина
За розподілом та розташуванням основних функціональних частин житлового приміщення (хати) гуцульський інтер'єр був таким, як і в інших районах України. Зокрема, для гуцульського житла властиве розташування варистої печі в кутку між сінешньою та тильною стінами хати біля вхідних дверей. Загальноукраїнською ознакою було й те, що в гуцулів піч отвором (челюстями), де топили, куди ставили горщики для приготування їжі та випікали хліб, завжди була обернена до фасадної (фронтової) стіни. Форма гуцульської печі була характерною й для жител усіх правобережних
районів. Провідною ознакою її було розміщення димоприймача (комина) чотиригранної форми, який або підвішувався над припічком, або ставився на стовпчиках на нього.
Традиційним було також розташування ліжка з жердкою та колискою над ним біля печі вздовж тильної стіни хати, мисника в кутку між сінешньою та чільною стінами й лави — попід вікнами.
Разом із тим інтер'єр гуцульського житла вражав неповторністю та мистецькою вишуканістю декоративно-художніх засобів оформлення, багатством кольорових поєднань. Кожний з його елементів — піч, сволок, жердка, мисник, ужиткова тканина, побутове начиння — свідчив про виняткову працездатність гуцулів, їхню любов до орнаменту, різноколірних та різнофактурних поєднань. Заможні господарі викладали печі купованими мальованими кахлями. Сюжетно-орнаментальна розробка кожної кахлі зображала художньо виражені фрагменти традиційно-побутового життя гуцулів: сімейні та календарні свята, мистецькі уподобання, види художніх промислів, культові споруди, оберегові та символічні зображення тощо.
Значення оберегу мав різьблений орнаментальний декор, яким прикрашався сволок, вхідні двері та меблі. За традиційними уявленнями гуцулів, прикрашені відповідними орнаментальними композиціями предмети набували магічної сили, яка оберігала людей від ворожих та шкідливих сил і сприяла добробуту родини (мал. 16).
Мал. 16. Інтер'єр житла. Гуцульщина
------ Хата