Характерник Іван Сірко
admin 136 348 2
Сірко - 1605-1680рр.
Життя цієї людини оповите легендами. Іван Дмитрович Сірко (близько 1610 – 1680), славетний кошовий отаман Запорозької Січі уособлював, мабуть, як ніхто з когорти визначних українських полководців XVII століття, лицарську вдачу. Військовий і політичний український діяч, до самої смерті, обирався січовиками кошовим отаманом, тому й цілком справедливо вважався найуспішнішим оборонцем українського народу. Найбільших лаврів він здобув у боротьбі з турками і кримськими татарами. Прискіпливо підрахував кількість перемог Сірка (за жодної поразки їх набралося 55!) визначний дослідник Запорозької Січі Дмитро Яворницький.
Практики і техніки характерників
За все своє довге життя Сірко не програв жодної битви, заслуживши у татар прізвисько "Урус - шайтан", а у одноплемінників славу перевертня. Звідси й прізвисько: Сірко, тобто, вовк. Вмираючи в глибокій старості, Іван Сірко написав у заповіті, що якщо козакам стане нелегко, то щоб узяли з могили його праву руку і з нею йшли в бій. Навіть мертва рука отамана наводила жах на татар.
Дивитися фільми про Івана Сірка
Є легенда, що розповідає про те, як у Вітчизняну війну 1812 року французи несподівано покинули Москву і почали своє безславне відступ після того, як за наказом Михайла Кутузова з України була доставлена висохла рука Сірка, і з нею три рази обійшли навколо Москви.
Медаль України 500 років Запорізькому козацтву. Отаман Іван Сірко
Дванадцять разів Запорозька Січ обирала Івана Дмитровича Сірка кошовим отаманом. За кількасотрічне існування Січі жоден кошовий отаман не зажив такої любові й шани серед січового товариства. Україна – Лівобережна, Правобережна, Слобожанщина – в 60-70-ті роки XVII ст. не знала людини, яка б могла зрівнятися популярністю з Іваном Сірком. Загальне визнання й безмежну вдячність сучасників набула тоді очолена Іваном Сірком героїчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом українському народові. Запорозький витязь ставив найпершою й найголовнішою метою кожного походу врятування бранців із полону, визволення невільників, що конали в тяжкому рабстві у султанській Туреччині та Кримському ханстві. Великий талант полководця, особиста хоробрість, мужність і відвага поєднувалися в ньому з безмежною відданістю народній справі.
Відзначаючи ці якості, треба б наголосити й на суто людських рисах характеру Івана Дмитровича: розважливий і мудрий, демократичний, він був до аскетизму скромним у побуті й глибоко віруючим. На Січі жив у курені, їв разом із козаками з одного казана, носив, як і всі, простий одяг. Історики вважали, що за своїми спартанськими звичками нагадував кошовий київського князя Святослава.
Ще за життя Івана Сірка про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. Знаменитий лист-пародію запорозьких козаків султанові Оттоманської Порти, невідомо коли і ким створений (маємо його варіанти ще з початку XVII ст.), народна пам’ять пов’язала саме з цим легендарним кошовим. На всесвітньовідомій картині Іллі Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султану” відтворено образ Сірка, хоча про портретну подібність говорити важко – адже до нас не дійшла іконографія героя.
 |
| Сірко в старості |
Але й у сьогодення, віддалене трьома століттями від тих бурхливих часів, коли діяв Іван Сірко, він приходить героєм історичних романів, повістей, п’єс, оповідань, поем і віршів.
Літопис життя Івана Сірка – це суціль карколомна одіссея, в хитросплетіннях якої можна і заплутатися. Навіть рік і місце його народження достеменно невідомі. Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук із Києво-Могилянської академії, вважає, що майбутній кошовий народився на Поділлі. 
Більшість дослідників називає його батьківщиною селище Мерефа на Слобожанщині. Практично немає свідчень про перші 35-40 років життя Сірка.
Дмитро Яворницький дав такий портрет славного кошового: „І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам; він любив іноді погуляти і добре підвипити і в хмелю показати свій козацький запал; він був схильний хвилинно захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися від власного наміру й прийти до цілком протилежного рішення... „Нужда закон змінює”, – часто говорив Сірко, і, очевидно, діяв відповідно до свого улюбленого прислів’я”.
Перше зі свідчень про діяльність Сірка – цікава, але й дотепер практично не задокументована історія участі полку запорожців у Тридцятилітній війні (1618 - 1648) на боці французів. У 1644 році Богдан Хмельницький як військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі. За рік був підписаний-таки договір-контракт і 2500 козаків через Гданськ морем дісталися французького порту Калє.
Очолювали цих кондотьєрів полковники Сірко та Солтенко. Попереду їх чекали прецікаві події - облога і штурм неприступної іспанської фортеці Дюнкерк (яку називали „ключом від Ла-Маншу”). Останню неодноразово під час багатьох конфліктів намагалися взяти французи, але все безрезультатно... Козаки „розібралися” з супротивником за декілька днів.
 |
| Сірко. Художник С. Рєков, Україна, Дніпропетровська обл. м. Нікополь |
Історики та письменники другої половини ХVII століття відзначали військові доблесті Сірка, причому це робили й ті, які вороже ставилися до визвольної боротьби українського народу. Це стосується насамперед польського хроніста Веспіяна Коховського, який писав: „Страшний він був в орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер... гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках. Влітку він перебував на порогах, а взимку - на українському пограниччі. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, бо раз у раз бився з татарами...”
На довгі роки Сірка поглинула боротьба проти Османської імперії та її васалів – Кримського ханства та ногайських орд. Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв!
Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, неодноразово брали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню (Бендери), Арабат, Перекоп, навіть Ясси; татарські матері лякали дітей іменем Сірка.
1675 року Сірко здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім-паші, які вдерлися на Україну.
1679 року султан Туреччини планував похід на Україну і Росію, окремо на Січ готувалось вторгнення 25000 турків. Остання бойова акція Івана Сірка була здійснена за кілька місяців до його кончини. 1680 року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка (нині село Ленінське Дніпропетровської області). У „Літописі” Самійла Величка читаємо: „...того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко... поховано його знаменито... з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості ...не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях... численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир”.
Сучасник так писав про кошового: „Іван Сірко – превеликий колдун. Недарма його турки називали шайтаном”. Для воїнів ісламу, потурчених він і справді був лихим воїном...
Гордомисл Відоменко - http://kozaky.org.ua
Про Сірка у Вікіпедії - Читати
 |
 |
|
| (Графічна та скульптурна реконструкція Г.Лебидинської) | ||
Відважний лицар був похований на козацькому цвинтарі неподалік Чортомлицької Січі «з многою арматною і мушкетною стрелбою і со великою всего войска Низового жалостию, яко по том вожду своем справном и щастливом ... которого все войско зело любило и за отца своего почитало». У 1967 р. Сіркове поховання, розташоване в межах с. Капулівка, у зв’язку з наближенням Каховського моря було перенесене на нове місце — курган Сторожова Могила. Під час розкопок, проведених тут, був складений акт, що, зокрема, зафіксував таке:«...Скелет похованого лежав випростано на спині, головою на захід, права рука зігнута в лікті так, що кисть її була на грудях, ліва також зігнута в лікті, кисть — у ділянці живота... Череп частково ушкоджений, розтрощена лицева частина, що збереглася у фрагментах... У верхній щелепі немає жодного зуба, ямки зубів позаростали, окрім двох, з лівого боку. На нижній щелепі збереглося два останніх зуба, тобто зуб мудрості й останній кутній. Ямки решти зубів позаростали повністю... Плечові кістки обох рук у місцях прикріплення м’язів мають значні горбки, внаслідок чого тут діаметр кістки більший на один сантиметр. Як на правій кисті, так і на лівій бракує деяких фаланг пальців».
Могила Івана Сірка
Могила кошового отамана Війска Запорозького Івана Сірка (1680) біля села Капулівка, Нікопольський район, Дніпропетровської області
Як Ховали Сірка:
- Вперше полководця поховали 2 серпня 1680 на козацькому кладовищі біля Січі. Після невдалої спроби гетьмана Івана Мазепи здобути для України незалежність у 1709-му російський цар Петро І наказав зруйнувати Січ. Тоді ж москалі сплюндрували кладовище. Арканами розвалили хрести. Зі свіжих могил витягали козацькі тіла, відрубували їм голови, вішали.
Росіяни хотіли поглумитися і з Івана Сірка, але капулянці врятували тіло. Напоїли карателів. Вкрали труп отамана і перепоховали його в Ризі. У 1732 році козаки викупили в капуловского діда Мазая шматок землі і перенесли могилу Сірка. Через 20 років росіяни розбили камінний надгробок, розрили курган, але до труни не докопалися. Коли відійшли, селяни через кілька днів відновили курган. Землю нагрібає 4-метрової дубової дошкою, з боків якої запрягли по парі волів. Могила простояла до 1967 року, поки Каховське водосховище не підступило до неї впритул.
 |
| Актриса Марія Капніст була далекою родичкою отамана Івана Сірка. |
Курган розрили при світлі фар і ліхтариків, Пошкодили бульдозером труну. Кістки отамана переклали в просту соснову труну і поховали на нинішньому місці. Поклали Сірка в чужий курган - у могилу якогось скіфського царя. Голову відправили до Москви професору Герасимову, щоб зробив скульптурний портрет.
Череп повернули в 1990 році. Він 10 років припадають пилом у сейфі Нікопольського райради, поки 21 серпня 2000-го кістки не переклали в новий дубову труну. Леонід Бурда каже, на круглі дати до могили Івана Сірка приїжджають нащадки отамана. У Сірка було двоє синів і двоє дочок, - розповідає. - Хлопці загинули в боях, а про дочок історія згадок не залишила. Залишилися далекі нащадки його брата.
Однією з них була актриса Марія Капніст. Вона знімалася у фільмах "За двома зайцями", "Дике полювання короля Стаха", "Іванна", "Руслан і Людмила". Графиня народилася в 1915 році. Приїжджала на могилу Сірка в 1990-му. Жила в мене. Поговорили з нею про її пращури цілу ніч. Люди в селі тицяли пальцем на бюст Сірко і дивувалися, як вона схожа. Три роки тому Марія Ростиславівна померла.
 |
| Могила Сірка |
На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис: „Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я”. Саме тут варто звернутися до феномена „характерництва”. Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були „характерниками” (серед них – Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Дмитро Нечай і найбільший характерник із них – Іван Сірко). Це козаки, які володіли магією, – могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води („на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть”). Офіційна церква звинувачувала „характерників” у чаклунстві.
Візуальне обстеження черепа показало, що йому був властивий дуже сильний розвиток м’язового рельєфу. Крім того, він характеризувався різкою брахікранією, низьким обличчям, широкими вилицями, невисокими орбітами, трохи випуклим носом. Поєднання брахікранії та значної ширини вилиць дає підстави припустити, що серед предків Сірка могли бути носії степового (кочівницького) антропологічного компонента. Разом із цим в його зовнішності безумовно переважають риси центральноукраїнського типу.
Наведені особливості лягли в основу двох «документальних» портретів Івана Сірка, створених Г. Лебединською: графічного, який відтворює риси отамана в останні роки життя (з урахуванням старечих змін, що спричинили западання щік та губів), та скульптурного, де він зображений у розквіті сил.
Цікавий факт:
За наказом Михайла Кутузова з України була доставлена висохла рука Сірка, і з нею три рази обійшли навколо Москви
Читати про Характерника Устима Кармелюка
ДОДАТКИ
З "Історії Русів"
Сірко сей був в роді своєму людиною незвичайною і єдиною. Він з малочисельним військом своїм завше щасливо воював і був переможцем, не зводячи, однак, ні з ким неправедної війни. Баталії у нього вважалися за іграшку, і жодної з них він не програв. Татари Кримські й Білгородські, тії страховища і бич усім народам, були у Сірка полохливими оленями та зайцями. Він декілька разів проходив наскрізь їхні оселі та укріплення, декілька разів заганяв усіх Татар аж у Кефські гори, де й самі Хани їхні не раз крилися по ущелинах та чагарниках гірських. Татари вважали Сірка за великого чарівника і звичайно титулували його Руським шайтаном, але в суперечних між собою справах віддавалися на його суд, мовляв: "Як Сірко скаже, так тому й бути". При великих своїх користях і здобичах не був він анітрохи зажерливий і корисливий, але все те йшло на інших і навіть на його ворогів. Одна татарка того аулу, звідкіль відігнали були запорожці худобу, з'явившись до Сірка з малими дітьми, скаржилася йому, що в неї забрано ви-суджену нею корову, яка у неї одна й була, і "чим же мені годувати дітей?" Сірко зараз вернув увесь табун скотський того аулу і наказав аулові, коли за-бракне татарчиній корові молока, щоб вони всією громадою дітей її од своїх корів молоком годували, а на одяг їхній дав матері декілька штук з наказом, щоб вони, як виростуть, не воювали з Русаками. Словом кажучи. Сірко був людиною дивовижною і рідких прикмет щодо хоробрості, заповзятливості та всіх військових успіхів; і при достатньому числі війська легко міг зробитися Тамерланом або Чінгісханом, себто великим завойовником. А проте був він і Запорожець, себто рід блазня або навіженого. Одного разу писав до нього Гетьман Самойлович, дорікаючи, що на Запорозьких степах кочують вільно деякі аули Татарські. Він на теє йому відписуючи, що робить так з ласки Війська, з причин недороду в Татар трави і що при такій нагоді і вони інколи од них рівномірною ласкою користуються, закінчив нарешті, тим: "Якби й дідько, пане Гетьмане, допомагав людям у крайній Їх нужді, то гребувати тим не випадає, бо кажуть люди: нужда і закон зміняє. А як ми, живучи з татара-ми по-сусідськи, допомагаємо одне одному, то се розумному, анітрохи не дивно, а то нам тільки дивно, що ти. Пане Гетьмане, багато коло нас хархи-руєш, немов твій покійний батенько на хавтурах з парафіянами у Зінькові, чого ми й Вам упрійме бажаємо".
[Історія Русів. - С.225-226].
З ХРОНІКИ ВЕСПАСІЯНА КОХОВСЬКОГО
Страшний був орді, бо був досвідчений у військових справах і відважний кавалер, перевищуючи цим Дорошенка. А в Криму його ім'я наганяло такий пострах, що орда щодень пильнувала й була готова до бою, ніби Сірко вже напав. Навіть дітей татарських, коли вони плакали і іх не могли заспокоїти, лякали Сірком, кажучи "Сірко йде", і діти замовкали, не плачучи більше. Сірко був гожий чоловік, вояцької натури і не боявся ані сльоти, ані морозу, ані сонячної спеки. Він був чуйний, обережний, терпляче зносив голод, був рішучий у воєнних небезпеках і, що найбільша рідкість серед козаків - завжди тверезий. Влітку він перебував на порогах, а взимку - на українському пограниччі. Він не любив марнувати час або упадати коло жіноцтва, раз у раз бився з татарами, проти яких мав природну й невблаганну зненависть. На обличчі він мав природний знак, ніби шмат пурпуру.
[Historia panovania Jana Kazimiera przez nieznajomego autora wydana z rekorisu przez Eduarda Raczynskiego. - Poznan.1840. -S.245].
З ТАЄМНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ КОЛИШНЬОГО
ЗАПОРОЗЬКОГО ПИСАРЯ БИХОВЦЯ ПРЕДСТАВНИКАМ РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ
У МОСКВІ 1680 РОКУ
Коли Сірко був кошовим, то від нього не було жодного добра для великого государя. А сказати йому про це ніхто не смів, тому що всі, чи внаслідок волі Божої, чи внаслідок хитрощів якихось, дуже його боялися. Що він намислить, бувало, те й зробить. А якби хто не хотів йому коритися, того б негайно убили, бо у нас всякому вольность. Коли б Сірко на кого скоса глянув, тому без будь-яких розслідувань негайно смерть була б. Сірко не бажав добра великому государеві, тому що, по-перше, був на засланні в Сибіру, а по-друге, через гетьмана Самойловича, від якого Сірку, його дружині та дітям багато неприємностей та образ було і який одібрав у Запорожжя маєтності та промисли і не присилав запасів.
[Яворницьккй Д.Іван Дмитрович Сірко. - С.158-159].
ЛИСТ ІВАНА СІРКА ДО ВЕЛИКОГО ВІЗИРЯ
ХАНА МУРАД-ГІРЕЯ ВІД 14 (4) СІЧНЯ 1680 РОКУ
Найяснiша царська величність (Федір Олексійович. - Ю.М.) московська, вислав свого посла до ханської величності через Запорожжя. А коли (посол) на Кіш цього часу приїхав, то, не затримуючися його, ми відпустили (посла) із своїм провідником до городків (Іслам-Кермену та ін. - Ю.М.). А для того спішили до городків, бо почули про виступ хана з військами (у похід. - Ю.М.). При цій оказії посилаємо вашій вельможності наш особливий уклін з поздоровленнями, бажаючи, щоб завдяки чесній пораді і праці вашої вельможності перед ханською величністю возсіяв між монархами і народами святий мир, про який кожен народ благає Господа Бога. Про нашу ж до ханської величності і всієї держави кримської непорушну дружбу сповіщаємо, що її жодними заходами ніхто розірвати не може. А хоч би ханська ве-личність і не відмовився від задуманого військового походу, ми не через це не хочемо виявляти жодної переміни. Нині ми просимо вашу вельможність лише про заступництво у ханської величності, щоб наші запорізькі посли були без затримки пропущені до нас, а через них хан міг подати нам всіляку надію від військ своїх. Позостаємо при цьому вельможності вашої у всьому зичливий і покірний Іван Сірко, отаман кошовий Війська Запорозького Низового, з товариством. З Коша січня у 4 день 1680.
[М и ц и к Ю., Кравець М. Останній лист Івана Сірка // Борисфен - 1991.-№5.- С.11].
З ПОВІДОМЛЕНЬ НІМЕЦЬКОМОВНИХ ГАЗЕТ 1680 РОКУ
Варшава, 17 грудня 1679 року.
З України мав його королівська величність звістку, що Сірко добру акцію вчинив над замками, вибудуваними турками проти Запорожжя, а також зробив напад на Крим і там спалив кілька сіл.
* * *
Львів, 20 квітня 1680 року.
Сірко також почав шукати собі прих
ильників, бо він не одержав своєї платні. Але (потім) був задовільнений царем, швидко діставши від нього гроші, а Запоріжжя - харчі. Татари, що перебувають при Хмельницькому, раз у раз підпадають загонами під Київ і чинять великі шкоди. Хмельниченко дошкуляє фортецям, у котрих стоять залоги його королівської величності.
* * *
Львів, 30 серпня.
Сірко писав до Самойловича як до козацького гетьмана, просячи допомогти. Той йому послав 10 000 московитського люду від Конотопа та два полки полтавських і миргородських козаків, а до того ще й 500 калмиків. З ними Сірко вирушив на Запорожжя, а що станеться, покаже час. У цьому війську мали козаки вимагати від Самойловича, щоб він поклав булаву. Але той відповів, що він її отримав не з Їхньої, але царської милості й ласки. Але козаки хотіли, щоб гетьманом був ніхто інший, тільки Сірко.
[Leipz. Post-und Ordinar Zeitungen (Лейпціг). - 1680].
* * *
Львів, 29 березня (10 квітня) 1680 року
(повідомлення з Білої Церкви від 19 березня).
Полковник Сірко з султаном учинив амністію, тобто пустив у непам'ять (давні справи. - Ю.М.). Він послав своїх послів до московського царя, щоб передати йому: у разі якщо нинішній московитський козацький гетьман Самойлович не буде усунутий і якщо на його місце не поставлять іншого, то він (Сірко) вдається під протекцію і охорону султана.
* * *
Львів, 21 (31) травня 1680 року
(повідомлення з Білої Церкви від 19 травня).
Син Сірка мав відбути весілля з дочкою покійного Брюховецького. З цієї причини мали зібратися козаки, які запрошували до себе старого Сірка та Корсу (?). Але той (Сірко) їм відповів, що в нього немає бажання йти на Сибір.
[Ordinari Wochen-Zeitung (Цюріх). - 1680].
------ козаки, Відомі українці, Сірко