Топономіка на літеру М

Міл-Могила-Б

Мілкий лиман — озеро, на південному-заході Херсонської обл. Назва від прикм. мілкий. Озеро справді мілке порівняно з сусідніми. Про походження слова лиман див. Лиман.

Мілова — річки: 1) ліва притока Комишної (басейн Дону); 2) права притока Сіверського Дінця. Російською Меловая. В р-ні витоку річки високим пас­мом залягають крейдяні відклади. Звідси ж Мілове — селище міського типу, районний центр Луганської обл. Розташоване на р. Мілова, лівій притоці Комишної (басейн Сіверського Дінця), від якої й одержало назву. Засноване в кінці XIX ст. у зв'язку з побудовою залізниці Воронеж — Ростов-на-Дону (1872 рік).

Місток — ріка, ліва притока Горині (басейн Прип'яті). Назва, ймовірно, від міст, що перейшла від частини річки, на якій був переїзд-міст, де, очевидно, збирали мито. Утворилася за допомогою де­мінутивного суф. -ок від основи міст-.

Місхор — кліматичний приморський курорт АРК. Розташо­ваний на Півдненному березі Криму, між Ялтою та Алупкою. Назва від грецького «половина», «місто» — «половина міста — невеличке місто».

Мітрідат — гора на сході Кримського п-ова. Названа іменем понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, який в II ст. до н. е. приєднав до Понтійського царства Колхіду, Малу Вірменію, Хер­сонес, Ольвію і Боспорське царство. Згодом, зазнавши поразки на Кавказі від римлян, відступив у Пантікапей (теперішній Керч), де по­кінчив життя самогубством.

Міус (Міюш, Міюс, Міюсь, Міюз) — ріка, впадає в Азовське море. Більшість дослідників сходиться на походженні гідроніма з тюркського (огузького або половецького) «ріг» або ж «кут», апелятивів, які в тюркських мовах зближуються. Назва дана за характер русла, багатого меандрами (закрутами). Дослівно: «Покручений, як ріг». Гадають, не вик­лючена можливість виникнення назви від рогу (кута), утвореного між Міусом і його правою притокою Кринкою. Відмінність у звуковій формі гідроніма пояснюють знач­ною діалектною варіантністю в тюркських мовах іменників зі значен­ням «ріг», «кут».

Міусинськ (колишнє селище Штергрес) — місто, підпорядковане Краснолуцькій міськраді Луганської обл. Виникло 1926 році у зв'язку з бу­дівництвом Штерівської ДРЕС. Розташоване на автомагістралі Донецьк — Луганськ, на р. Міус, від якої утворилася назва за допомогою суф. групи -ин + -ськ.

Млинів — селище міського типу, районний центр Рівненської обл. Розташоване на р. Іква, правій притоці Стиру (басейн Дніпра). Засноване на початку XVI ст. Основа назви: Млин (Млино). За народним переказом, на Ікві в цьому районі було кілька водяних млинів. На території селища виявлено залишки давньоруського м. Муравинці (Моравинці), згадуваного в Літописі під 1149 роком. Млинівка — річки: 1) (Чернятин, Перевід) — права притока Дністра. Колишні назви: Чернятин — від імені Чернята; Перевід — за побудову млинів на переводі (шт. рук. Млинівки); 2) права притока Дуби (басейн Дністра); 3) ліва притока Совиці (басейн Дунаю); 4) ліва притока Задубрівки (басейн Дунаю) та ін. Назва від млин за допомогою суф. -івк(а). Такими термінами називали частину річки, на якій споруджували водяні млини. Згодом найменуван­ня поширювались на все русло, переходячи у власну назву.

Могила — вершина Сокальського пасма у Львівській обл. Наз­ва від апелятива могила — ізольований горб останцево-денудаційного походження. В Карпатах є вершини з ідентичною назвою.

Могила-Бельмак (Горіла) — вершина Приазовської височини. Розташо­вана у верхів'ї балки Бельманки, права притока Берди (басейн Азовського моря). Першу частину складної назви виводять від географічного термі­на могила «горб, окрема невисока гора». Другу — від тюркського «ділити, розділяти» та суф. -так/-таб, за допомогою якого в тюркських мовах утворюються віддієслівні іменники. Дослів­но: «Та, що розділяє». Назва могла виникнути від того, що Могила-Бельмак служила колись природним кордонним знаком. Саме тут прохо­див кордон двох улусів (повітів) ногайських татар. Крім того, в середині XVIII ст. тут проходив кордон Росії з Туреччиною: по Крайній Берді (ліва притока (Збиточної) через верхів'я р. Берда до вер­хів'я р. Конка і по її руслу до Дніпра.

Могила В-Мокра К

Могила Висока — вершина: 1) Донецького кряжа в Харківській обл.; 2) Приазовської височини у Запорізькій обл. Про походження назви першої частини складного ороніма див. Могила. Друга час­тина від прикм. високий.

Могила Корсак — вершина Приазовської височини. Назву виводять від корсак — хижа тварина з роду лисиць. Припуска­ють більш імовірним пов'язання ороніма з найменнуванням од­ного з ногайських родів Кирк — Курсак, якому територіально на­лежала могила. Про походження першої частини складної назви див. Мотала.

Могила Мечетна — найвища вершина Донецького кряжа. Розта­шована біля селище міського типу Іванівки Луганської обл. Про походження ім. частини складного ороніма див. Могила. Друга частина походить від мечеть, яка стояла колись неподалік. Утворена суф. н(а).

Могила Токмак — вершина Приазовської височини. Розташована неда­леко від р. Токмак (так називається верхня течія р. Молочної). Походження назви остаточно не з'ясовано. Одні виводять її від найменування р. Токмак, інші ж дотримуються протилеж­ної думки, що більш імовірно. Припускають, що в оронімі прихований тюркський корінь «підніматися» (про куряву), а другою складовою частиною є суф. –mag/-mak, за допомогою якого в тюркських мовах утворюються віддієслівні ім. Дослівно: «Та, що ку­рить». Якщо погодитися з такою гіпотезою, то р. Токмак походить від найменування ороніма. Місцеві жителі називають вершину Синьою за її синювато-сірий вигляд, коли на неї дивитися здалеку.

Могилів-Подільський — місто, районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Дністер, біля впадіння в нього річок Немия та Дерла. У 1595 році його заснував брацлавський воєвода Стефан Потоцький і назвав ім'ям свого тестя — молдавського господаря Михайла Могили. Подільський — від його розташування на Поділлі. Названо так на відміну від м. Могильова на Дніпрі (Білорусія).

Мокра Білосарайська (Мокра Білосарайка, Мокра Ріка) — ріка, впадає в Білосарайську затоку Азовського моря. Назва похідна від прикметної частини складного топоніма Білосарайська коса, по якій вона протікає. Мокра за її широкі повені.

Мокра Волноваха (колишнє Волноваха, Вольноваха, Волненська, Локноваха, Волновая) — ріка, ліва притока Кальміусу (басейн Азовського мо­ря). Топонімічні визначення Волненська, Волновая прямо вказу­ють на зв'язок гідроніма з російськими словами волнистая, волна. З часом, за допомогою традиційного суф. -ах(а) назва набула сучасного вигляду. Озна­чальна частина назви Мокра — на відміну від її лівої притоки Сухої Волновахи. У минулому означення Мокра відносилося до частини річ­ки, що нижче гирла її притоки. Гідронім утворений за допомогою суф. -ах(а). Назву виводять також від характеру течії води в річці — хвилястої (російською волнистой), що залежить від горбистої місцевості.

Мокра Заплавка — ріка, ліва притока Орелі (басейн Дніпра). Прикм. части­на назви Мокра пов'язана з великими повенями. Ім. частина гід­роніма, очевидно, від заплава — наносне плоске дно долини ріки. Ріка протікає в заплаві Орелі. Утворена за допомогою суф. -к(а).

Мокра Калигірка — селище міського типу Катеринопільського р-ну Черкаської обл. Розташоване на р. Калигірка (в минулому відомої як Мокра Калигірка), права притока Великої Висі (басейн Південного Бугу), від якої й пе­рейняло назву. Перша згадка відноситься до початку XVIII ст.

Мокра Котельва — ріка, права притока Середньої Котельви (басейн Ворск­ли). Пояснення ім. частини гідроніма див. Котельва. Мокра — від заболочених берегів.

Мокра М-Молн

Мокра Московка (Московка, Мокра) — ріка, ліва притока Дніпра. Ві­дома під цією назвою ще 1554 році. Дехто вважає, що назву могли дати московські стрільці за часів перших походів у Крим під проводом дяка Михайла Ржевського (1556 рік) або воєводи Да­нила Адашевича (1559 рік). Мокра на відміну від Суха Московка.

Мокра Сура — ріка, права притока Дніпра. Ім. частина складного гід­роніма Сура походить від тюркського «висихаюча». Мокра на відміну від Суха Сура, обумовлена тим, що повноводніша ос­танньої.

Мокрий Кагарлик — ріка, права притока Росави Другої (басейн Дніпра). Пояснення ім. частини гідроніма див. Кагарлик. Мокрий, очевид­но, через те, що ріка місцями протікає по низовинній заболо­ченій місцевості на відміну від Сухого Кагарлика, який протікає неподалік.

Мокрий Тагамлик — ріка, ліва притока Ворскли (басейн Дніпра). Про по­ходження ім. частини гідроніма див. Тагамлик. Означальна час­тина дана за характер низовинної, колись заболоченої місцевос­ті, по якій протікає ріка.

Мокрий Ташлик — ріка, ліва притока Тясмину (басейн Дніпра). Про по ходження ім. частини гідроніма див. Ташлик. Мокрий на відміну від іншої притоки Ташлика — Сухий Ташлик (див.).

Мокрий Ягорлик — ріка, ліва притока Дністра. Назву ім. частини гід­роніма див. Ягорлик. Мокрий — на відміну від невеликого потоку Сухий Ягорлик, який впадає в Ягорлик.

Мокрий Яланчик — ріка, впадає в Азовське море в Донецькій обл. Назва від тюркського «рівнина, пасовисько, луки». Утворилася за допомогою демінутивного тюркського суф. -сік, співзвучного зі слов’янським. Дослівно: «Невелика рівнинна ріка». Прикм. частина Мокрий, очевидно, вказує не на повноводність у порівнянні з її притокою р. Сухий Яланчик, а виражає той же тип відношень, що й головна ріка зі сво­єю однокореневою притокою.

Мокрі Яли (колишнє Нижні Яли, Великі Яли) — ріка, ліва притока Вовчої (басейн Самари). Ім. частина складного гідроніма від тюркського «берег, узбережжя». Ногайці (і греки-переселенці з Криму в кінці XVIII ст.) цим словом називали урочище — широ­ку долину з високим берегом, яка могла служити орієнтиром у степу чи межею древніх кочовищ. Згодом назва перейшла й на річку. Прикм. частина Мокрі дана на відмі­ну від іншої притоки Вовчої — Сухі Яли. На відміну від останньої, значно меншої за розмірами, Мокрі Яли в минулому називали Великі Яли. Нижніми називали на відміну від річки Сухі Яли, яка впадає вище за течією Вовчої і відомої у XVIII ст. як Верхні Яли.

Молдавка (Молдаванка) — ріка, ліва притока Південного Бугу. Назва від мол­давани, які здавна живуть у долині річки. Утворилася від основи молдав- за допомогою суф. -к(а)/-ан-к(а).

Молниця — річки: 1) права притока Пруту (басейн Дністра); 2) ліва притока Сере­ту (басейн Дунаю). Назва від інфінітива молоти з переходом є > о перед л.

Моло-Мори

Молода — річки: 1) ліва притока Ломниці (бас Дністра); 2) права притока Уботі (басейн Дніпра). Гадають, назва походить від молодило, вона ж молодень, молодильник, молодильна трава, живучка — рід трав'янистих багаторічних рослин з родини товсто­листих, поширених в долинах річок. Інші вчені гідронім Молода тлумачать як назву неслов’янського походження, порівнюючи з «земля», з назвою Молдова в різних формах, а також з гід­ронімами зі значенням «кам'яний», наприклад Молодий Петрос.

Молодіжне — селище міського типу: 1) Долинського р-ну Кіровоградської обл. Розташоване на правому березі р. Березівка, ліва притока Інгульця (басейн Дніпра). Засноване 1960 року у зв'язку з будівництвом цукрового за­воду. Тут працювала молодь і склала основне ядро населення но­вого поселення; 2) Сімферопольського р-ну АРК. Розташоване на автомагістралі і залізниці Москва — Сімферополь. Засноване 1929 року молоддю. Звідси назва.

Молодогвардійськ — місто, підпорядковане Краснодонській міськраді Луганської обл. Розташоване на автошляху Краснодон — Луганськ. Будівництво міста розпочалось 1955 року у зв'язку з будівництвом кам'яновугільних шахт. Назва на честь підпільної комсомольської організації «Молода Гвардія», яка дія­ла в Краснодоні проти німецько-фашистських загарбників. Суф. утворення на -ськ.

Молокиш (Малокіш; Окни) — ріка, ліва притока Дністра. Слов’янське утворення на -иш подібно до спо­риш. Коренева частина гідроніма означає «болото». Інша назва — Окни — від молдавського окнэ «копальня, кар'єр». Множинна форма вказує на вторинне перенесення назви іншого об'єкта.

Молочанськ (до 1914 року — Гальбштадт) — місто, підпорядковане Токмацькій міськраді Запорізької обл. Назва від р. Молочна, на якій воно розташоване, за допомогою суф. групи -ан і -ськ. Ви­никло 1803 року як німецька колонія Гальбштадти Засноване у 1883 році.

Молочна — річки: 1) (Молочні води, Сют, Безіменна, Солона, Сютень, Сютен, Сут-Су) впадає в Молочне озеро на північному узбережжі Азовського моря. Назва після злиття рік Токмак і Чингул. Назву виводять з кримськог-татарського «молоко», «вода, ріка». Дослів­но: «Молочна ріка». Назву ріки пояснюють, як і слов'янську, з се­мантичною мотивацією гідрооснови «мутна», звідси «молочна, молочні води», що менш вірогідно. Паралельна назва за колір води від наявності великої кількості мінеральних речо­вин, в тому числі й солі. Звідси один з варіантів назви — Соло­на; 2) права притока Росі (басейн Дніпра). Назва, очевидно, ідентичного по­ходження. Проте існує більш вірогідне тлумачення, за яким пер­вісне утворення гідроніма відбувалося від слів «верба», які, зазнавши дії певних фонетичних законів, ут­ратили середній приголосний, що спричинило злиття двох го­лосних звуків у один довгий: два різних слова «вер­ба» і «молоко» злилися в одне.

Молочне озеро — напівзакритий лиман на узбережжі Азовсько­го моря. Державний заповідник. Назва від р. Молочна, яка в ньо­го впадає.

Монастириська — місто, районний центр Тернопільської обл. Розташоване на р. Коропці, ліва притока Дністра. Виникло в 1454 році. Назва від апелятива монастирська: на тому місці, де колись був монастир. Утворена за допомогою суф. -иськ(а).

Монастирище — селище міського типу, районний центр Черкаської обл. Розташоване на заході області. Час заснування невідомий. Вперше згадується в літопи­сі в другій половині XVI ст. як укріплене містечко Брацлавського воєводства, що перебувало під владою шляхетської Польщі. Назва походить від розташування на території селища монастирів.

Моринці — село Звенигородського р-ну Черкаської обл. Розта­шоване за 35 км на південь від залізничної станції Звенигородка. Дуже давнє по­селення, де збереглися залишки оборонних валів часів Ярослава Мудрого. Тут 9 березня 1814 року народився великий українсь­кий поет і художник-академік Т.Г. Шевченко. Походження назви не з'ясовано. Ймовірно, в основі топоніма ле­жить слов’янське море «вода» в розумінні «грязюка, баговина, зелень на поверхні стоячої води, заболочена земля». Можливо, походить від фракійського «море, болотиста місцевість». Га­дають, назва могла утворитися від основи море- через антропонім, проміжок Моринець. Утворена за допомогою суф. -ець.

Моро-Мурава

Мороча — ріка, притока Виру (басейн Десни). Назва з балтійсько-литовського «вологість». Версія ця застаріла, непе­реконлива. Гадають, назва слов’янського походження. Дослівно: «Ріка із заболоченою водою». Звідси, очевидно, р. Морочна, права притока Стубли (басейн Прип'яті).

Моршин — селище міського типу, підпорядковане Стрийській міськраді Львів­ської обл. Відомий бальнеологічний курорт. Розташоване в передгір'ї Карпат на р. Бережниця, правій притоці Дністра. Ймовірно, що назва походить від угрофінського слова морша «рівне місце»; воно мог­ло проникнути в давньоруського мову за часів переселення племен волзь­ко-камських болгар у Придунав'я в II—IX ст. Міс­цевість, на якій розташований Моршин, рівна у порівнянні з гірською місцевістю, що лежить неподалік. Утворена суф. -ин.

Московське — селище міського типу, підпорядковане Шахтарській міськраді Донецької обл. Розташоване на сході області, неподалік від заліз­ниці Дебальцеве — Шахтарськ. Засноване 1939 року у зв'язку з будів­ництвом кам'яновугільної шахти. Спочатку мала назву Шахта № 4/9. Сучасна назва з 1958 року і походить від Москва: найменоване на знак того, що перші ешелони вугілля після відбудови шахти в післявоєнний період були направлені до Москви, зокрема на Московську трикотажну фабрику.

Мостиська (колишнє Мостич) — місто, районний центр Львівської обл. Розташо­ване на р. Січня (басейн Вісли). Час заснування невідомий. Перша згадка відноситься до 1392 року. Тоді поселення носило назву Мос­тич. Здавна через цю місцевість проходив шлях з Перемишля на Львів і в районі сучасного Мостиська, на болотистих місцях через річку, були мости, за переїзд через які брали мито. Сучасна назва походить від міст, утворена за допомогою суф. -иськ(а), який відповідає суф. -ищ(е). Подібного походження назва с. Мостище Макарівського р-ну Київської обл. Розташоване на р. Ірпінь, правій притоці Дніпра. Поселення, що виросло біля побудованого тут моста, й одержа­ло назву Мостище. Схоже походження назви й с. Містки (колишнє Підмос­тки) Пустомитівського р-ну Львівської обл.

Мохів (колишнє Моховець) — ріка, ліва притока Сули (басейн Дніпра). Назва від давньоруського «мох» в розумінні «болото», утворена суф. -ів; у колишній назві твірним засобом був суф. -овець. Звідси ж, імовірно, Мохна — ріка, ліва притока Красної (басейн Дніпра). Утворення за допомогою форманта -н(а); Мохова — ріка, права притока Дніпра, утворена суф. -ов(а).

Мочила — ріка, права притока Чорної води (басейн Тиси). Найменування від апелятива мочила «копанка, озерце, взагалі місце для мочін­ня конопель, льону». Звідси Мочило — рукав Дністра у Львівській обл., кілька потоків під тією ж назвою. Звідси ж Мочінка — ріка, ліва притока Латориці (басейн Тиси). Мочуленка — річки: 1) ліва притока Полохачівки (басейн Прип'яті); 2) права притока Вілії (басейн Горині); 3) права притока Глиняної (басейн Прип'яті). Назву виводять як демінутив від апелятива мочило (мочула) — «місце, де мочать ко­ноплі» Утворена за допомогою складного суф. -енк(а). Звід­си ж Мочулища — ріка, права притока Вільшанки (басейн Десни), утворена від основи мочул- та суф. -ищ(а). Мочулка — ріка, права притока Удичу (басейн Південного Бугу), утворена суф. -к(а).

Мошногора — див. Канівські гори.

Мукачеве (Мукачів) — місто, районний центр Закарпатської обл. Розташова­не на обох берегах р. Латориця (басейн Дунаю), на стику відгорів Вул­канічних Карпат і Закарпатської низовини. Час заснування неві­домий. Гадають, що воно виникло в IX—X ст. Мукачеве входило до складу Київської Русі. В письмових джерелах уперше згадується в 1196 році. Походження назви не встановлено. Існує кілька легенд і народних переказів про її утворення. У хронікальних записах і в науковій літературі зустрічаємо варіанти Мункач, Мункачів, що вказує на можливість походження назви міста від угорського мунка «праця, труд». Проте найбільш вірогідне припущення походження назви міста від імені Мукач, утворена присв. суф. -ів. У наш час не виправ­дано змінено ім. форму назви на прикм.

Мунтель — вершина Українських Карпат в Івано-Франківській обл. Назва від румунського «горб».

Мурава — ріка, права притока Болотні (басейн Тетерева). Походження наз­ви не встановлено. Одні вважають її ідентичною з гідронімом басейн Дунаю Морава і вказують на її іллірійське походження. Інші тлумачать від географічного терміна море, вода. Найбільш прийнятною виглядає теорвя, за якою назву Мурава виводить від давньоукраїнського мурава «зелена соковита тра­ва», вказуючи на спорідненість терміна з литовським «грязюка, баговиння, зелень на поверхні стоячої води». Звідси ж Муравинка – ріка права притока Язвинки (басейн Горині), утворена від основи мурав- за допомогою суф. -инк(а).

Мурави-Мш

Муравиця — річки: 1) ліва притока Случі (басейн Горині); 2) басейн Стиру, суф. утворення на -иц(я); Муравійка — ріка, ліва притока Десни, суф. ут­ворення на -ійк(а); Муравійна — ріка, права притока Свіси (басейн Десни), назва від тієї ж основи, утворена суф. -ійн(а); Муравка — ріка, ліва притока Прип'яті, утворена суф. -к(а).

Моравський шлях (Муравська сакма) — один з головних шля­хів минулого на території теперішньої України. Проходив від Перекопу по водосхилах Сіверського Дінця — праворуч і Ворскли та Сейму — лі­воруч і далі до Тули, не перетинаючи жодної річки. Цим шляхом їздили українські чумаки, купці з різних міст Росії, посольські ка­равани до Криму. У XVI—XVII і на початку XVIII (XVIII) ст. цим шляхом ходили кримські орди під час набігів на Україну і Росію. Назва, імовірно, від слова мурава (див. Мурава). Шлях проходив переважно Причорноморською низовиною і невисоки­ми вододілами, вкритими тоді соковитими цілинними травами. Назва утворена від основи мурав- і прикм. суф. -ськ, що виражає ознаку місця. Про походження слова сакма див. Ізюмський шлях.

Мурафа (Моракца, Мораха, Мурахва, Мурева) — ріка, ліва притока Дністра. Назва дуже давня, походить із західно-балканської (можливо, іллірійської) мови і потрапила в мову слов’янську через германську об­робку, про що існують письмові пам'ятки. Є й інші припущення. — Див. Мурава.

Муровані Курилівці — селище міського типу, районний центр Вінницької обл. Розташоване на р. Сухий Караєць (басейн Дністра). Перша згадка відноситься до 1493 року. Достовірного наукового пояснення походження назви не­має. За народними переказами, ім. частина топоніма походить від прізвища першопоселенців Чурилівців. Згодом приголосний ч змінився на к. Прикм. частина від мур, звідси мурований — кам'яний, цегляний. Оборонне укріплення, рештки якого існу­ють до цього часу.

Мурованка — річки: 1) ліва притока Роставиці (басейн Дніпра); 2) права притока Дністра. Назва від мурованка «криниця з мурованими (вимощени­ми каменем) стінами». Тут найменування, ймовірно, має перенос­не значення: «Ріка з кам'яними, ніби мурованими, берегами».

Мухавець — ріка, права притока Ромна (басейн Сули); Муховець — права притока Хомори (басейн Прип'яті). Назва від давньослов’янської основи з первинним широким значенням «запліснявіле». Підтвердженням служить наявність в долині р. Мухо­вець Муховецького торфовища (біля с. Муховець Хмельницької обл.). Утворення від тієї ж ос­нови суф. -овець.

Мценцева — ріка, ліва притока Десни (басейн Дніпра). Назва від Мьтьсна, Мьдьсна, з фінського «риб'яча ікра». Оформлена слов’янським суф. -ов(а).

Мшана — ріка, ліва притока Молодої (басейн Дністра). Назву виводять від мшана — похідне від мох. Звідси мшара — мо­хове болото. Звідси ж Мшанка — ріка, права притока Мшаної. Назва утворена від основи мшан- та демінутивного суф. -к(а).