Князь Святослав
admin 15 540 1
Святослав Ігорович або Святослав Хоробрий (*930 — березень 972) — руський князь, військовий полководець з династії Рюриковичів - справжній український герой.
Син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги. Батько Володимира Великого, дід Ярослава Мудрого.
Його діяння: значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів, спричинив занепад Хазарського каганату та Першого Болгарського царства.
"В наш час, коли москалі повністю знищили традиції та історичну пам’ять русичів, коли Хуйло вирішило остаточно знищити державу русичів - Україну, князь Святослав має стає прапором боротьби, залізної волі, перемог і звитяги."
Ще дитиною Святослав взяв участь в своєму першому бою. Було це в той раз, коли княгиня Ольга разом з дружиною відправилася на війну з древлянами, щоб помститися за вбитого чоловіка, князя Ігоря. Попереду київської дружини на коні сидів Святослав. І коли зійшлися обидва війська - київське і древлянське, то Святослав кинув спис у бік древлян. Святослав був зовсім маленьким, тому спис відлетіло недалеко - пролетіло між вух коня і ударило коня в ногу. Але київські воєводи сказали: «Князь уже почав, підемо, дружино, за князем». Такий був давній звичай русів - тільки князь міг почати битву. І неважливо, в якому віці перебував князь.
Поки Святослав підростав, князівством правила Ольга. З середини 60-х рр.. X століття можна відраховувати час початку самостійного правління князя Святослава. Візантійський історик Лев Диякон залишив його опис: середнього зросту, з широкими грудьми, очі блакитні, густі брови, безбородий, але з довгими вусами, на голеною голові тільки одне пасмо волосся, що свідчило про його знатне походження. В одному вусі він носив сережку з двома перлин
ами.
"Князь Святослав Ігорович з дитинства виховувався як воїн. Вихователем, наставником Святослава був варяг Асмуд, що вчив юного вихованця бути першим і в бою, і на полюванні, міцно триматися в сідлі, управляти турою, плавати, ховатися від ворожих очей і в лісі, і в степу. Полководницькому мистецтву навчав Святослава інший варяг - головний київський воєвода Свенелд."
Але Святослав Ігорович не був схожий на свою матір. Якщо Ольга стала християнською, то Святослав залишався язичником - і в суспільному житті, і в побуті. Так, швидше за все, всі сини Святослава були від різних дружин, адже у слов'ян-язичників було багатоженство. Наприклад, матір'ю Володимира була ключниця-рабиня Малуша. І хоча ключниця, що тримала ключі від усіх князівських приміщень, вважалася важливою персоною при дворі, її сина-князя зневажливо називали «робичича» - сином рабині.
Багато разів княгиня Ольга намагалася навчити сина християнській вірі, говорячи: «Я пізнала Бога, сину мій, і радію, якщо і ти пізнаєш - будеш радіти». Святослав же не слухався мати і відмовлявся: «Як мені одному прийняти нову віру, якщо дружина моя стане наді мною сміятися?» Але Ольга любила свого сина і казала: «Нехай буде воля Божа. Якщо захоче помилувати Бог рід мій і народ російський, то вкладе їм у серці те ж бажання звернутися до Бога, що дарував і мені ». І так кажучи, молилася вона за сина і за всіх російських людей щоночі і щодня.
По-різному мати і син розуміли і свої обов'язки правителів держави. Якщо княгиня Ольга була стурбована збереженням свого князівства, то князь Святослав шукав слави у далеких військових походах, анітрохи не переймаючись Київської Русі.
Князь Святослав вчинив два великих походи. Перший - проти Хазарії. У 964 році дружина Святослава покинула Київ і, піднявшись по річці Десні, вступила в землі в'ятичів, одного з великих слов'янських племен, що були в ту пору данниками хазарів. Київський князь повелів в'ятичів платити данину не хозарам, а Києву і послав свою рать далі - проти волзьких болгар, буртасів, хозар, а потім північнокавказьких племен ясів і касогів. Близько чотирьох років тривав цей безприкладний похід. Перемагаючи у всіх битвах, князь поламав захопив і зруйнував столицю Хазарського каганату місто Ітіль, взяв добре укріплені фортеці Саркел на Дону, Семендер на Північному Кавказі. На берегах Керченської протоки заснував форпост російського впливу в цьому краї - місто Тмутаракань, центр майбутнього Тмутараканського князівства.
Перший військовий похід княжої дружини датовано 964 роком. Його наслідком стала переорієнтація племені вятичів з Хазарії на Київ. До візиту Святослава мешканці міжріччя Оки й Волги справно платили данину ласим до грошей хазарам. Князь довів вятичам, що набагато корисніше дружити з Києвом, а тому будь-які контакти з хазарами варто припинити.
Взагалі історія боротьби Києва з Хазарським каганатом стане ключовим моментом подальшого розвитку України.
На той час Хазарія обіймала терени Північного Кавказу, Приазов'я та Донського степу. Каганат був єдиною, окрім Ізраїлю, країною, де державною релігією вважався іудаїзм. І вже тоді хазари перебували з українцями в стані постійного антагонізму. Хтось один мав перемогти.
Навесні 965 року Святослав відправив хазарському кагану своє знамените послання "Іду на ви!". Після чого, не гаючи часу, вступив з власною армією на підконтрольні ворогові терени. Подолавши декілька тисяч кілометрів, стерши з лиця землі хазарські міста-фортеці Семендер та Ітіль, розбивши аланську та касозьку кінноту, Князь Святослав сотворив акт вкрай важливого геополітичного значення. Хазарський каганат перестав існувати. Загрозу життю наших предків було ліквідовано. Київська Імперія підтвердила власне право на гідне свого історичного призначення існування. Народ відчув себе нацією.
Повернувшись до Києва, де увесь цей період від його імені правила Княгиня Ольга, із тріумфом, лаврами переможця та багатою здобиччю, Святослав чи не одразу почав розробляти план наступної компанії. Цього разу в полі зору давньоукраїнського політика-практика опинилися Херсонес та Візантія.
Святослав - справжній воїн. "Ночував не в наметі, а на кінської попоні, з сідлом у головах. У походах не возив він із собою ні возів, ні казанів, не варив м'яса, але тонко нарізавши конину чи яловичину, або ж м'ясо диких звірів, смажив на вугіллі і так їв. Настільки ж витривалими і невибагливими були і його воїни. Зате дружина Святослава, необтяжена обозами, пересувалася дуже швидко і з'являлася перед супротивником несподівано, наводячи на них страх. А сам Святослав не боявся своїх супротивників. Коли виходив він у похід, то завжди посилав в чужі землі звістка-попередження: «Хочу йти на вас»."
У відповідь візантійський імператор Нікифор ІІ Фока змушений був відкупитися - до Києва прибув заможний херсонесець Калокір із величезним на той час презентом, 15 центинаріями золота. Навзамін Калокір запропонував Святославу підкорити Болгарське царство, яке на чолі з царем Сімеоном досить вдало воювало з Візантією. Поміркувавши, київський Князь обрав варіант розширення кордонів держави з метою перетворення Болгарії на союзника у неминучому зіткненні з Візантією.
У 967 році армія Святослава у кількості 10.000 бійців рушила до дунайських берегів. Переважно це була піхота, яка долала неблизький шлях Дніпром та морським узбережжям на ладьях. Кінноту склали союзники - угорці та печеніги.
Ладьї без пригод увійшли до гірла Дунаю та почали підніматися вгору проти течії. На берег зійшли поблизу міста Переяславець. Там і відбулася масштабна масакра. Переміг Київ. Святослав із своїм воїнством осів у Переяславці, маючи задум перетворити місто на столицю гигантської імперії. Однак ножа у спину вструмили зрадливі печеніги.
Орди степовиків оточили Київ, зпустошуючи його околиці. Кур’єри спромоглися донести погану звістку до Князя, і той, не довго думаючи, зорганізував і очолив фантастичний з технічної точки зору марш-кидок на підмогу землякам. Печеніги схопилися за голову, але було вже запізно. Кара була страшною. Вщент розбивши противника, військо Святослава карбувало маршовий крок київською бруківкою.
Вбивство Нікифора ІІ Фоки привело нa престол Візантії полководця Іоанна Цимісхія. У повітрі знов запахло війною.
Навесні 970 року відбулася битва під Аркадіополем. Візантійці вкотре програли, і вкотре змушені були сплатити викуп. Але від агресивних планів не відмовилися.
Вже через рік їхня величезна армія взяла в облогу болгарську столицю Преславу. Захисників міста, українських і болгарських дружинників на чолі з київським воєводою-варягом Свенделем нараховувалося лише 8.500 бійців. Що не завадило їм виграти у агресора першу ж битву під мурами фортеці, винищивши передовий загін малоазійської кінноти. Тим часом сила силенна візантійського війська заповнювала людською масою рівнину перед Доростолом.
Піхота Святослава прикрила фортецю по периметру міцною шеренгою червлених щитів та довгих гострих списів. Іоанн Цихімський наказав розпочати фронтальну атаку. Таранний удар важкоозброєної панцирної кінноти було відбито. Візантійці повернулися до свого табору, українці та болгари - до фортеці. Почалася виснажлива облога Доростолу. Тривала вона від 24 квітня по 22 червня 971 року. За цей період захисники фортеці втратили 15.000, а опоненти - до 20.000 чоловік.
Останнє побоїще під мурами Доростолу відбулося 22 червня. Князь Святослав наказав зачинити за собою ворота, аби в разі поразки без його команди ніхто не відступив. Вже перший удар союзників призвів до відступу візантійців. Настав критичний момент. І тут Цимісхій особисто підняв в атаку полк Безсмертних - елітний підрозділ фанатичних і вишколених воїнів. На полі бою знов встановилася рівновага. Раптом налетів шквальний вітер, почалася суцільна холодна злива. Битву було призупинено.
Наступного дня обидві сторони сіли за стіл переговорів. Загальна виснаженість диктувала необхідність миру.
У гирлі Дунаю військо розділилося. Кінна дружина на чолі з Свенельдом рушила до Києва степами і лісами. А ладейний флот, на якому з-поміж іншого було багато поранених в боях воїнів, під командуванням Святослава попрямував Дніпром. Перед порогами його зустріли підступні печеніги.
В останньому бої з набагато переважаючими силами печенігів полегли усі до одного дружинники Святослава. Жоден не здався у полон. Жоден не просив пощади. Всі відійшли до Вальхалли із зброєю в руках. Загинув і Князь Святослав.
Завантажити реферати про Святослава:
З черепа Святослава - хан Куря виготовив собі чашу, з якої пив вино.
Більше про Святослава:
------ Українські герої