Тарас Шевченко

Про фільм "Тарас Шевченко"

Автори документального фільму намагалися не говорити про те, що й так відомо, – про талант Тараса Григоровича, про його нелегку долю кріпака. Вони акцентували на людських якостях Шевченка, розповідаючи про нього як про живу людину, яка мала як сильні сторони, так і слабості. У фільмі йтиметься й про невпоряджене особисте життя поета, й про його пристрасть до чужих жінок, й про «особливе» ставлення до релігії та Бога.

На думку творців картини, Шевченко любив усіх – і нікого. Він жив у чужих будинках, бенкетував на чужих балах, кохав чужих жінок. Вічний жених і нікому не чоловік. Вічна стороння особа, емігрант, чужоземець. Кріпак, солдат, художник, поет. Він блукав між людьми, усім друг – і нікому не рідний. Його любили усі – і ніхто. Та й сам себе він недолюбляв. Такі думки проходять крізь увесь сюжет документальної стрічки.

Стосунки з жінками – одна з найзаплутаніших сторінок біографії Тараса. Жінки проходили повз нього, не залишаючи ані згадки, ані сліду. «Як молоді люди, – почнемо, було, про це розмову, – згадував якось Афанасій Чужбинський, – і варто було лише нагадати йому якесь захоплення жінками, він зазвичай казав: «А, дурниця! Поки з нею розмовляю, то начебто щось і ворушиться в серці, а відтак усе байдуже».
Чомусь так сталося, що небайдужими для Шевченка були лише чужі наречені й жінки. Його близький друг художник Іван Сошенко втратив через нього свою наречену Машу. Під час заслання у Новопетровському укріпленні пристрастю Шевченка стала дружина коменданта Іраклія Ускова – Агата. Дружину ще одного свого приятеля, ученого Михайла Максимовича, – Марію – Шевченко кохав і казав: «Коли б така в мене була жінка – повінчався б, та й умер». Але йому довелося вмерти, не повінчавшись.

Ставлення Тараса до Бога – це окрема історія. Існує вислів: «Бог не любив Шевченка, Шевченко не любив Бога, так і жили обидва...» Але насправді, усе було набагато складніше. Православна церква обвинувачувала його в богохульстві. Але біблійні мотиви пройшли крізь усю творчість Шевченка: вони є і в його поезії, і в малюнках. Бог для Тараса – це, насамперед, справедливість.

Талант поета, здавалося, був посланий Шевченку згори. Він сам своє покликання бачив зовсім не в поезії, яка його прославила. «Дивне, одначе ж, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис – моя професія, мій насущний хліб, – писав Тарас у своєму щоденнику. – І замість того, щоб вивчити його глибокі таїнства, та ще й під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто гроша не заплатив, які, зрештою, позбавили мене свободи і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки нишком базграю».

Зрозуміти Шевченка до кінця так ніхто й не зміг, навіть він сам. Він сьогодні так само невловимий, яким був і за життя. Він обдурив і мертвих, і живих, і ненароджених...

Читати про Шевченка та його праці