Таємна січ -  Кампот
 Головна сторінка
Цікава Україна
Праці істориків
Усі розділи
Новини
Пошук
Словники
Книги
Автори
Допомога
Завантаження
Про проект
Контакти
 
  

Також літописи:
Тут все про літописи
 

Реклама в літописах
буде реклама
 
  Нове:

Нариси воєнно-політичної історії України

Буквар Івана Федоровича

Атлантида в Криму!

Вовчухівська операція УГА

Чи був Мазепа зрадником?

 
  Цікаво:
А чи знаєш ти, що Характерники живуть серед звиайних українців...
читати далі..
 

Реклама
 
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ / Літописи / Літопис Самовидця /

Літопис Самовидця (сторінка 2)


ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЗБАРАЖСКАЯ РОКУ 1649
Примітки

 6 Там же: слова «зараз на весні» стоять рядком нижче після слів: «з королем полским».

 1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «Плевского замку».

 2 У праці О. Рігельмана: «Великий».

 3 У сп. Козельського: «которие».

 4 У сп. Судієнка: «Полісься надлежало».

 5 У праці О. Рігельмана: ще й «Киевский полк».

 6 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «наймитах».

 7 У вид. Бодянського: «прихоженстві», в сп. Козельського: «приложенстві».

 8 У вид. Бодянського: «Магдебурскіе».

 9 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «зоставали».

 10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: помилково «за Животом», у сп. Козельського: правильно «за Животовом».

 11 У вид. Бодянського: «толь».

 

Зараз навесну 6, отмінивши Хмелницкій приязнь и постанову з королем полским, затягши самого хана з великими потугами \57\ татарскими и незличоними своїми войсками козацкими, которих полков было: полк Чигиринскій, полк Черкаскій, полк Корсунскій, полк Каневскій, полк Лисянскій, полк Білоцерковскій, полк Паволоцкій, полк Уманскій, полк Колницкій, полк Могилевскій, полк Животовскій, ботам козацтво звалося, аж и поза Дністром коло Галича, — и замков доставали, межи иними и Пневского 1 замку за Надворною доставали, а тут волости усі городи, опроч тилко самого единого Камянца Подолского, аж поза Константинов Старій 2 — в Шулжинцех, Грицеві, Чорторіей 3 козацтво зоставало, у Овручом особливій полковник зоставал, до которого усе Поліся належало 4. Знову зась на Задніпру полки, которіе до гетмана Хмелницкого притягнули: полк Переясловскій,полк Ніжинскій, полк Черніговскій 5 зо всею Сіверю аж по Гомель и Дроков, и Мглин, полк Прилуцкій, полк Ичанскій, полк Лубенскій, полк Иркліевскій, полк Миргородскій, полк Полтавскій, полк Зінковскій. Тіе усі полки были при гетману Хмелницкому, в которих незличоная лічба войска было, бо їнший полк міл козацтва тисяч болше двадцяти, бо що село, то сотник, а иная сотня міла люду тисячу. Так усе, що живо, поднялося в козацтво, же заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міл албо сам, албо син до войска ити, а ежели сам нездужал, то слугу паробка послал, а иніе килко їх было всі ишли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймита 6. А то усе діялося задля того, же прошлого року збогатилися шарпаниною добр шляхецких и жидовских и иных людей 15*, бываючих на преложенстві 7, же навет где в городах были и права Майдебурскіе 8 — и присягліе бурмистрове, и райци свої уряди покидали, и бороди голили, и до того войска ишли: бо тіе себі зневагу держали, которій бы з бородою неголеною у войску был 9. Так диявол учинил себі сміх з людей статечних. И так Хмелницкій на початку посту святих апостол Петра и Павла на Чорном шляху, за Животином 10 скупившися з тими полками и ханом кримским, просто потягнули были под Межибоже, где зоставало козацтво во облеженю от войска коронного. Але увідомившися жолнірове о так 11 великих потугах козацких и татарских, зоставивши Межибоже, утеком уступили, которих орда издогонила, але увойшли до Збаража.


Примітки

 1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського тут і скрізь в інших місцях замість «противко» вживається «противо» або ж «против», «противно».

 2 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «которіе мусіли, зоставивши окопи, около замку и в місті тісно стали».

 3 У всіх інших списках (крім Козельського): «было».

 4 У вид. Бодянського: «мурзі».

 5 Правильно: «Загаллям».

 6 У сп. Козельського: далі «и протчиїх».

 

 

 

Гетман Хмелницкій зо всіми потугами просто тягнул \58\ противко 1 войска коронного, которое зоставало под Збаражем обозом, над которими был старшим ксіонже Еремій Вышневецкій, з которим войско великое было. И так притягнувши гетман Хмелницкій до Каменя Човганского и оставивши табор ити помалу, сам з ханом коммоником пойшовши, осадили тое войско под Збаражем на святих апостол Петра и Павла. И напотом табор пришол, и доставали того войска, которое мусіло, зоставивши окопи, вколо замку и в місті тісно стати 2, которих в обложеню аж до Успенія Богородици держали, але оных не достали. На которих барзо трудно было, же мусіли стерво їсти, а и того мало было, бо собак и кошок виели. Король зась его милость Ян Казімір под Топоровом стоячи з сенаторами и постолитое рушеня скупивши, оттоль рушил со всіми потугами на отсіч войску, зостаючому во облеженю у Збаража. О котором взявши певную відомость, гетман Хмелницкій, осадивши збаражское войско, з коммонником и ханом пойшол 16* противко короля его милости и споткалися под Зборовом, — юже з Зборова вийшло войско было и сам король его милость. Где споткавшись войско з войском, много шкоди орда учинила в войску коронном, же заледво могли справитися и назад до Зборова уступили. И там осажено короля его милость, и без мало до того не пришло бы 3, же и узято бы было, бо уже ніотколя помочи сподіватися было; можная річ, любо не приступом, але и голодом оных звоевати. Однак же и гетман Хмелницкій того не зичил, жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую. И так из собою трактовати почали през дней два и учинили згоду 17*, же не міли по самую Случ жолніре на Україну бывати, толко опроч урядове старостове по городах, албо сами панове, жебы уже болш задору и причини до войни не давано. А орді плата полоном городов дванадцяти, которіе могут виняти. И по тих трактатах, узявши заставу панов значних у войско, гетман Хмелницкій бытностю своею был у короля его милости в Зборові, где оного шановано, ударовано и другого дня отпущено до войска 18*. И так король его милость повернул назад до Лвова, а Хмелницкій, пришовши под Збараже, приказал з шанцов войску уступити и юж межи собою з войском коронним болше задору не чинити; бо и от короля его милости посланцове до князя Вишневецкого пришли, посполу при гетману Хмелницком, и до всего того войска, зостаючого в облеженню в Збаражу, ознаймуючи о той згоді. И Хмелницкій з ханом кримским, росправивши орду, тоест мурзи 4 придавши и Козаков, и так многіе городи козаки позводили, и людей татаре в неволю побрали, и козаки маетность \59\ побрали, и міста значніе спустіли. И днем перед Успеніем Богородици уступило войско козацкое и орди от Збаража, тягнучи просто на Україну.

Того ж року войско литовское под Заганням 5 и Хвойниками 19* розбили полк Киевскій 20* з Кричевским.

Того ж року саранча великая была и збоже зопсовала, же дорожнета великая была и на хліб, и на соль, и на сіно.

И так по оной згоді понаїздили урядове на Україну были, и сам воевода киевскій Адам Кисель з жоною в Киеві зоставал, бо як благочестивий пан в згоді з гетманом Хмелницким был. По той згоді выкупили обох гетманов коронних 21* Потоцкого и Калиновского 6, и при них гетманства зоставили.

 


РОКУ 1650
Примітки

3 У вид. Бодянського: «Липулі», у сп. Козельського: правильно «Лупулі». У праці О. Рігельмана ці, як і багато інших подій, описані докладніше.

 4 У вид. Бодянського: «потому».

 5 У сп. Козельського: «зменшити».

 6 Там же: «Рось»; у сп. Судієнка: «Рос».

 7 У вид. Бодянського: «повелініем».

 8 У вид. Бодянського: «все»; у сп. Судієнка: «нівець всю».

 9 Ці рядки в сп. Судієнка та в вид. Бодянського читаються трохи інакше: «а з гетьманом Хмелницким, жебы ся вернул з его землі, учинил сватовство, дочку свою за сина Хмелницкого приобищал дати».

 10 Там же: «не было»; в сп. Козельського: «козаки не міли».

 11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: немає «з».

 

 
 Не хотячи войско порожніовати, а звлаща з таким поганином и ворогом віри християнской збратавшися, — Волоская земля християнство любо зостает в подданстві турчинові. Але однак, же юж почали обфито жити при одином господару спокойно Василію Лупилі 3, и тому 4 позавидівши, жебы оных уменшати 5, же христіянство, а звлаща русь 6 гору узяла, так розумію, же за позволеніем 7 турчина, — хан 22* кримскій з гетманом Хмелницким несподівано зо всіми потугами козацкими и татарскими, напавши на Волоскую землю, внівец усю 8 обернули, звоевали по саміе гори, людей побрали в полон и набитки їх, тилко замки моцніе одержалися, и сам господар уступил был з Яс міста столечного, але знову ся навернул. А Хмелницкій стоял з ханом у Прута а тую землю чатами звоевали. А напотом господар поеднал орду и гетмана Хмелницкого, жеби ся вернули з его земли, и учинил сватство з Хмелницким — дочку свою за сина Хмелницкого приобицал дати 9, що напотом и учинил. А войско коронное з гетманами стояло под Камянцем Подолским, не даючи жадної причини козаком до войни. И так того року жадної войни з коронним войском не иміл  10, але повернувши о Покрові з Волох, з 11 упокоем сиділи в домах. \60\



РОКУ 1651
Примітки

 1 У вид. Бодянського: «скупитися».

 2 У сп. Козельського: «а войско по разних городах в тих пові’тех коло Богу стояло».

 3 У вид. Бодянського, сп. Судієнка і Козельського: «бусурманом».

 4 У вид. Бодянського: «к Грицкову».

 5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «з ордою».

 6 У сп. Козельського: «оному фортуна не послужила».

 7 Там же: «которий».

 8 У вид. Бодянського: «увірил», у сп. Козельського: «повірял», у сп. Судієнка: «увірял».

 9 У вид. Бодянського: немає «по городах».

 

 

Зімою почали давати жолнірове повод до войни, бо залоги козацкіе почали наежати, а войска затягати. О чом увідомившися, гетман Хмелницкій скуплятися 1 полком приказал, и зараз по Рождестві Христовом 23* выйшол и стал сам в Ставищах, и войска по рожних городах в тих повітах коло Богу стало 2. И так аж до весни зоставали, покуля хан з Криму з ордами притягнул, а скоро хан з Криму наспешил з ордами, того ж часу Хмелницкій зо всіми потугами пойшол против короля его милости. А король стоял под Берестечком, и там всі войска з посполитим рушеніем зоставали. Где притягши гетман Хмелницкій першої неделі Петрова посту, дали бой слушній войску королевскому. А же нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином 3. Хан кримскій почал з королем его милостю щось згодного и учинили потребу еще, и зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих козаков. Що выдячи, гетман Хмелницкій з писарем скочили до хана, унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошол под Ожеговці миль килканадцять и стал. Которого гетман упросил, жебы оному орди дал учинити отсіч войску, поневаж сам не хотіл вернутися, що хан учинил на прозбу Хмелницкого, — дал мурз в килканадцять тисяч, з которими ходил сам Хмелницкій. Але юже несправедливая приязнь, бо тилко пришовши до Пляшева ріки, болше милі от войска и вернулися. З которими ити мусіл и Хмелницкій, зоставивши войско и усі признаки и гармати войсковіе, що при Хмелницком козацтва и тридцяти коней не било. И так хан пойшол у свою землю, зоставивши орди тилко тисячей з двадцять при мурзах. И не доходячи Константинова Старого, Хмелницкій в малой купі отвернул ку Грицову 4 и на Любар; а тилко при нему усего козацтва зобралося з орди  5 от хана человіка сімдесят. Такто нефортуна оному послужила 6 з так великого щастя, а найболше зашкодила татарская незичливость, которой 7 уходячи, и сам Хмелницкій татаром не увірал 8. И так идучи Хмелницкій городами от Любара, многих Козаков по городах 9 заставал на залогах, а иних, которіе до войска не дойшли и по городах зоставали за трудним проходом от татар, также и тіе, которіе в тих городах меновалися козаками, — усе тое мусіло уступовати на Україну за Хмелницким, боячися панов своїх и жолнірства.

Притки

 1 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «останцов».

 2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «без орди оних не посилкуют».

 3 У сп. Козельського: «на Вкраїну».

 4 У вид. Бодянського: «заставах».

 5 Там же: «Ропками».

 6 Там же і в сп. Судієнка: «А когда».

 7 У вид. Бодянського: «исправному».

 8 Там же: «на долное мг’г.то».

 9 У сп. Судієнка послідовно вживається частка «сь».

 

И так тое усе купилося до боку \61\ гетмана Хмелницкого, которій, пришовши до Паволочи, знову почал войско збірати и із городов виганяти осталцов 1 приказал. А тое зась войско, зосталое под Берестечком, през увесь пост петровицу 24, сами без орди маючи щоденную потребу з войском коронним и видячи, же юже орда оных не посилкует 2, що и в далший час не міли бы помочи, — тах юже не дбаючи и приказання старших своїх, знявшися, просто пойшли через переправи Икву и Пляшову, зоставивши и гармати, на которих переправах много козацтва погинуло. А так тое войско без табуру увойшло на Україну 3 и, заставши Хмелницкого, при нему скупившися, стали табуром под Білою Церквою и по орду зараз послали. Войска зась коронніе з гетмани полним и коронним втропу за войском козацким потягнули на Україну, и пришовши под Трилісся, місто оное достали и вистинали. А войско зась литовское з князем Радивилом, гетманом своїм, притягнувши под Лоев, міли потребу с козаками, которіе там зоставали на заставі 4 немалое войско: полк Черніговскій и Ніжинскій, которіе зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали. Которих зоставала сторожа у самого Дніпра, а войско задля пространности зоставали под Ріпками 6. А где 6 дала сторожа знати, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному 7, которого зараз тое войско литовское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято 28. А остаток войска козацкого з полковником ніжинским уступил до Чернігова, за которими князь Радивил притягнул под Чернігов. Але юже там нічого не вскуравши, назад повернул на Любеч и, пришовши до Любеча с своїми людми военними, город Любеч осадив, и сам знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев; и там притягнувши, Подолное місто 8 немал пустое застал, бо з козаками и міщане киевскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переясловлю, Черкасом и к инним містам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и иними суднами. А метрополита кіевскій Силівестр Коссов не уступовал скатедри, але зоставал при церкви святої Софії, также и архимандрита печерскій Іосиф Тризна з братіею зоставали у монастиру Печерском, любо великую шкоду и небезпечность здоровя міли 26. И поплюндровавши в Киеві, войско литовское потягнуло под Білую Церков 27, где, скупившися 9 з войском коронним, наступили \62\ на Хмелницкого гетмана.

Примітки

 1 У сп. Судієнка та в вид. Бодянського: «и обиду».

 2 Там же: «а барзей о».

 3 У вид. Бодянського: помилково «на збоже». У сп. Козельського це місце читається так: «же позволил войску коронному стати на зиму самому гетману короному з Браславля на Забожю».

 4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «полках».

 5 У сп. Козельського: «у Вишневеччині».

 6 Правильно: «Зборівські пункти».

 7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «До того ж и».

 8 У вид. Бодянського: «росположилися гетман коронный».

 9 У сп. Козельського і Судієнка: «помер».

 10 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «поза Десною».

 11 У сп. Козельського: «в тих городах».

 12 У вид. Бодянського: «городі».

 

Але еднак гетман Хмелницкій собою не звонтпил: дал добрій бой обом тим войскам коронному и литовскому, же оных много пало, и от Козаков трудность великую о воду 1 міли, а от орди о 2 живность задля коней. И так з собою стоячи през недель дві, почали до згоди 28 приходити през воеводу киевского Адама Киселя, котрій на той згоді великую шкоду понесл от татар, бо оного пожаковано 29. И так на той згоді гетманове коронніе вымогли тое на Хмелницком, же позволив войску коронному в Браславю, на Забожю 3, а части другой войска стати на Задніпру в полку 4 Ніжинском и Черніговском и в Вишневичині 5, а войску литовскому у Стародубовщині. И так тую згоду принявши, войска розишлися, а що инших пактов на Збаражских 6 пунктах стало, тилко то новая, що войско стало в тих городах, где козацтво. Ї Хмелницкій гетман при той згоді, взявши заставу добрую панов значных, был у войску коронном у гетманов коронних и литовского на банкеті през цілій день и повернул вцілости. Того ж часу и 7 Любеч зоставал з жолнірами в облеженю от козаков, аж росказання зайшло от гетмана Хмелницкого, жебы отступили от Любеча. И так войска розишлися по той згодг, так коронніе, литовскіе, яко теж и козацкие по домах по Успенії Пресвятой Богородици 30. И тоей же зими за тим позволеніем гетмана Хмелницкого войска коронніе росположил 8 гетман коронній 31 Калиновскій, которий зостав по Потоцком Миколаю, бо Потоцкій тоеї же осени померл. 9 И так брат Калиновского, Калиновскій же, на Задніпря притягнул з войсками коронними за універсалом гетмана Хмелницкого, которому Задніпря, не спротивляючись, в городи пустило 32. И сам стал Калиновскій в Ніжини и там зимовал, а войска, которіе міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесенню 10. А литовское войско стало в Стародубовщиш, як идет границя Князства Литовского. Козацтво зась, зостаючое в городах 11, волно сходило з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи 12 ку Полтаві и там слободи поосажовали, а инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали 33, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію \63\ брали.

Примітки

 1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «А тое козаки міли позволеньня».

 2 «Липове» належало до Прилуцького полку.

 3 Це місце М. Грушевський пропонує читати так: «Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка, Гладкый у войску гетманом отзивался».

 4 У сп. Судієнка: «там».

 5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за».

 6 Там же: «убезпечилися».

 
А на тое міли козаки позволення 1, жебы сходити з домов от гетмана Хмелницкого, которим не могли жолнірове заборонити, бо из гарматами выходили з городов. Але напотом, хто зостался, юже оного не пущено, и давати мусіл стацію жолнірам, що не могучи ся згодити, у Вишневеччині в Липовом 2 учинили задор жолніре и там на самое Воскресеніе людей вирубали, у Миргородском полку и там з собою не згодилися, на що любо учинили инквізицію Хмелницкій гетман. Але видячи попудливость жолнірскую, инним промислом промишлял, бо на жаданне жолнірское полковника миргородского Гладкого казал стратити 34. Толко ж тая причина болшая: же он ишол од Берестечка з войском, Гладкый гетманом отзивался 3, и так 4 на оного причини Хмелницкій шукал; а же тая причина стала о 5 завод з жолнірами, казал оного стратити. А тут зараз послал до хана в Крим, жеби поспішал до оного на зношення жолнірства, которіе ся на его приязнь убезпечили 6.

РОКУ 1652
Примітки

 7 У вид. Бодянського: немає «ся».

 8 У сп. Козельського: «здирства».

 9 У вид. Бодянського: «до гетьмана».

 10 У вид. Бодянського і в сп. Козельського: «горшими», у сп. Судієнка: «сзтрогшими».

 11 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «знаймуючи».

 12 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «чинили».

 
Жолнірове юже ся 7 убезпечили на приязнь гетмана Хмелницкого и на терпливость, бо стоячи на Україні на зимовлі, великую кривду, албо біду людем чинили ведлуг своего звичаю жолнірского так в обтяженію здирством 8, яко теж и почасти тих людей, що в козацтві зоставали и о смерть приправовали. О чом так великіе скарги гетмана 9 Хмелницкого доходили со всіх сторон, и видячи, же жолніре щодалій срозшими 10 на людей становятся, и витягши хана з ордами и у сему козацкому войску не ознаймуючи 11, але тилко тіе полки зостаючие поблизу Чигрина з собою узявши, пойшол в поля противъко орди. А гетман Калиновскій, завзявши відомость, же в полях уже орда зостает, — войска свої, которіе зоставали коло Дністра и коло Богу, скупил и стал за Ладижином на Батозі. А до того войску дал знати, которое зоставало в Ніжині з братом оного и по инших городах задніпрских, жеби яконайскорій поспішали до обозу, до боку его. Которіе якнайскорій рушили з Задніпра, немаліе кривди чинячи 12 людем, простуючи на \64\ киевскіе перевози, и там переправили Дніпр спокойно, бо в Киеві зоставал воевода киевскій Адам Кисель, которий с тими ж жолнірами уступил зовсім с Киева, бо з жоною зоставал. Которому, подобно, дал знати гетман Хмелницкій, жеби уступал, бо з ним як з благочестивим паном мешкал згодне.
Примітки

 1 У сп. Козельського і Судіенка: «з Задніпра».

 2 У вид. Бодянського: немає «полями».

 3 Там же: немає «посполитіе».

 4 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і в сп. Козельського: «милости».

 5 Там же: «пустились».

 6 У сп. Судієнка: «обтягала»; в сп. Козельського: «обтяжила».

 7 У сп. Судієнка: «В том году».

 8 У сп. Судієнка: «оних їх посполство» ; у сп. Козельського: «їх посполство».

 9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «бо за Львовом».

 10 У вид. Бодянського: «Лупика»; у сп. Судієнка: «Лупина».

 11 Там же: «так от господаря».

 12 У сп. Козельського: «отправовалося».

 13 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «примерки»; у сп. Козельського: «проморки».

 

Але тое войско, которое уступало з Задніпря 1, не поспішило до боку гетмана своего коронного в обоз на Батог, бо Хмелницкій, знявшися з ханом в полях, за которими войско козацкое наздогон ишло, и просто полями 2 потягнул к войску коронному. На которих напавши з ордою, обозу достал и тое войско знесл, и Калиновскому гетманові там же голову оттято и до Хмелницкого татарин пришел. З которого то войска з того обозу мало хто увойшол, бо хочай хто был конми добрими увойшол албо лісами, то постарому, покуля татаре оных нагнали, то люде посполитіе 3 оних громили, не иміючи над ними литости 4, за їх тиранства и здирства. И так тое войско розбивши, хан з Хмелницким пустился 5 просто ку Камянцові Подолскому, и що орда узяла была живого неволника жолнірства, усе приказал вистинати 35, жеби ся орда не обтяжала 6.

И в том року 7 знову по городах много панов пропало, которіе на свої маетности понаездили были, бо знову оныїх посполство 8 позабивало, и козаки, що уступили были з своїх дворов, знову ся понаворочали. А гетман Хмелницкій, ставши под Камянцем Подолским, много шкоди начинили: поза Лвовом 9 и по Волинню попустошивши и наполнивши ясиром орду, повернул до Чигирина и отпустил орду.

И того ж року послал до Волох женити сина своего з дочкою господара волоского Василя воеводи Лупула 10, которій учинити мусіл, боячися оного. И так тоей осени тое сталося веселля, и отдал дочку свою до Чигирина, которое з великим коштом так господара 11 волоского, яко теж и людей зостаючих, куда тое войско з веселем ишло, отправлялося 12, бо не в малой купи їшло, а люде своеволніе.

Того ж року барзо приморки 13 великіе были в Корсуню и по иних городах в тих повітах, также и на Задніпру в Переясловлю \65\ и в пригородках его, в Носовці, Прилуці, опроч Ніжина, — много вимерло людей, же пусти зостали дворі.

 

Примітки

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Того ж року восени»; у сп. Козельського: слова «тоей осени» стосуються попередніх рядків.

 2 У сп. Козельського: «старост урядников».

 3 Там же: «Которие жителі конотопские, неподалеку того колодязя жиючие, викопавши ямку, поховали вкуга».

 4 У сп. Козельського: «Сг’вера».

 5 У вид. Бодянського: «Почепа».

 6 Там же: «самих».

 

Тоей осени того ж року 1 чуд немалій стался в Конотопі місті у замку, бо по отході жолнірства, албо еще от першого року тоей войни, зостался был урядник Сосновскій з женою, которій міл и пятеро дітей своїх з женою своею спложенних и мешкал в том замку конотопском до сего часу. Як Калиновского знесено на Ботозі, зараз и тут на Задніпрю старост 2 много позабивано, где и того старосту в том же замку конотопском тая своеволя убыла з женою и з дітми, особ четверо, и там же, в том замку конотопском, в колодязь всіх вкидано, которое то забойство сталося о святой Тройци на том тижню, а тот колодязь был глибокій сажней коло десяти, ежели не болше. И так тіе тіла побитих зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія Честного Креста. И в той час незнать откуля узялася вода и тот колодязь выполнила и усі тіла тіе наверх вынесла, и як оніе с тоей води побрано, знову воа уступила на свое місце вниз, в колодязь при очах многих людей, а тіе тіла вцілости зоставали. Которіе то тіла жители конотопскіе там же, неподалеку того ж колодязя, викопавши яму, поховали 3.

Того ж часу и року из Сівери  4, тоест из Стародубова, Почепова 5, Мглина, Дрокова жолніров выгнало посполство сами 6 тих городов, много оных погромивши.


 РОКУ 1653
Примітки

 7 Там же: «полка».

 8 Там же: «обіщанням»; у сп. Судієнка: «обіщаньням».

 1 У вид. Бодянського: немає «віри християнской».

 2 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «сторожне».

 3 У вид. Бодянського: «в Москву», у сп. Судієнка: «в Москві».

 4 У сп. Судієнка, а також у сп. П. Куліша, який Бодянський поклав в основу свого видання, тут вміщено листування і договірні статті Богдана Хмельницького з царем Олексієм Михайловичем. У сп. Іскрицького і Козельського згадані вище документи та статті разом із статтями Юрія Хмельницького не вставлені у текст літопису, а переписані окремо.

 

 

Ян Казимір, король полскій, скупил войска коронніе, як уже трава стала, и стал обозом под Камянцем Подолским, о чом гетман Хмелницкій вивідавшися, послал до Криму по орду, с которою и сам хан выйшол. И гетман Хмелницкій, скупивши войско козацкое и посполу з ордами, рушил противко короля, зоставивши часть войска под Черніговом, тоест полк 7 Ніжинскій, Переясловскій, Черніговскій противко войска литовского, которое зоставало обозом под Речицею, придавши козакам килка мурз орди Іванові Золотаренкові, шуринові своему, которій полковником ніжинским зоставал. А сам Хмелницкій гетман з войсками козацкими и ордами потягнул противко короля, которого и застал под Камянцем Подолским; и там маючи з собою утарчку, старался король полскій усіма силами, жебы от Хмелницкого орду оторвати и приязнь їх розорвати, що усе великими подарками и обецанням 8 дани давати, \66\ тилко абы отступили от Козаков.

А же тот неприятель віри християнскол 1 рад би усіх християн внівец обернути, почался схиляти до згоди 36 з королем и Речу посполитою. О чом Хмелницкій постерегши, висилает посла своего Григорія Гуляницкого до его царского величества к Москві 37, стараючись о приязнь. А напотом, юже видячи неприязнь хана з ордами, отступает от Камянца албо Гусятиня осторожне 2 з войском, и пришол вцілости на Україну, а хан з ордами у свою землю пойшол. И вислал своїх послов ку его царскому величеству к Москві 3, юже щире поддаючися 4.


ПОЧИНАЕТСЯ ВОЙНА ЕГО ЦАРСКОГО ВЕЛИЧЕСТВА РОКУ 1654
Примітки

 5 У сп. Куліша і в сп. Судієнка це оповідання вміщено відразу за договірними статтями Богдана Хмельницького і через те немає слів «року 1654», оповідання починається словами: «И в том же 1654 году присланній бывает» і т. д.

 6 У сп. Судієнка: немає «пресвітлого».

 7 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «дворяни».

 8 У вид. Бодянського: «по жаданню».

 9 У вид. Бодянського, в сп. Судієнка і Козельського: «постанову».

 10 У сп. Козельського: «атаманам».

 11 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає слів «в том місяцю генварі».

 

 

 

 

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «атаманню».

 2 У вид. Бодянського: помилково «воинскою».

 3 У праці О. Рігельмана: немає «и немалая радость межи народом стала».

 4 Тут у вид. Бодянського і в сп. Судієнка далі заголовок: «Починается война его царского величества». Наступне оповідання починається так: «Того ж 1654 году его царское величество, обвістивши чрез своїх».

 5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «королеві полскому».

 6 У сп. Козельського: «бо оному гетманству».

 7 У праці О. Рігельмана названо число козаків 8000 і вказано точну дату — 10 вересня.

 8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «верху мурах».

 9 Там же: «так».

 10 Там же: «щоденную и нощную».

 11 Там же і в сп. Козельського: немає «так».

* Починається рука другого переписувача.

 
На початку того року 5 присланній бывает от его царского пресвітлого 6 величества Алексія Михайловича, всея Россії самодержца, ближній боярин и дворецкій Василій Василиевич Бутурлин из иними бояри 38 и многими столниками и дворянами 7, великим послом до гетмана Хмелницкого на жаданя 8 его и усего войска запорозского, чинячи повстанову 9, як мают зоставати под високодержавною его царского величества рукою. Задля которих великих его царского величества послов зложил гетман Хмелницкій зезд в Переясловлю усім полковником, сотником и атамані 10, и сам приехал в Переясловле на день Богоявленія Господня. И там рада была, где усі полковники и сотники с товариством, при них будучих, позволилися зоставати под високодержавною его царского величества рукою, не хотячи юже болш жадним способом быти подданними королю полскому и давним паном, ані теж примати к себі татар. На чом на той то раді в том місяцю генварі  11 и присягу виконал гетман Хмелницкій зо всіми полковниками,

сотниками и \67\ атаманею 1 и усею старшиною войсковою 2, и узяли великое жалованне его царского величества соболями. И зараз по усіх полках розослали столников с приданням Козаков, жеби так козаки, як войти со всім посполством присягу виконали на вічное подданство его царскому величеству, що по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил. А боярин и дворецкій Василій Василиевич Бутурлин повернул на Москву до его царского величества и немалая радость межи народом 3 стала 4.

Того ж року, зараз навесну, его царское величество обвістивши през своего царского величества послов королеві его милости 5 о своїх кривдах и о наступленії на православную віру, уводячи римскую, а найбарзій уніею стисненних християн, — ознаймует, же войною идет на короля полского; и сам своею персоною царскою рушает з столици з многими войсками, простуючи под Смоленско, а боярина Василія Василевича Бутурлина з многими войсками висилает до гетмана Хмелницкого. А гетман Хмелницкій висилает своего войска полк Ніжинскій, Черніговскій, при которих и охочих много Козаков и инних полков пошло немало, з которих осм полков стало, бо Івану Золотаренкові 6 наказное гетманство вручил, давши ему булаву и бунчук, и армат узял из собою немало, которій просто ишол на Гомель. И там заставши жолніров литовских немалую купу, Гомель осадил, под которим немалій час стоял, немогучи оных узяти. А его царское величество просто под Смоленск подступил и там оного доставал розними способами, где и Козаков пришло немало 7 з братом Золотаренковим до его царского величества под Смоленск. Где собі отважне починали в приступах аж на мурах наверху 8 смоленских по ліствицах были; аже оных німці вспирали, але многіе, и в город упавши, погинули. Що выдячи его царское величество їх отвагу, барзо їх улюбил. Жолніре зась з воеводою смоленским Глібовичем 39, видячи там 9 великіе сили его царского величества и налогу щоденную — день и нощ 10, звонтпивши собою, просили его царского величества о милосердя, жебы зоставали при здоровю, що и одержали. И так поддали * город Смоленск, поклонившися, и так  11 вцілости отпущены в Литву.

Примітки

 1 У вид. Бодянського: «посвященны»; у сп. Судієнка: «посвящени».

 2 У вид. Бодянського: замість цих слів «и юж другій»; у сп. Судієнка: «и ив другії»; у сп. Козельського: «другой».

 3 У російському перекладі: «п. Приклонскій».

 4 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського: «с чего и титул стал и Білія».

 5 Там же: «поддался».

 6 Там же: немає «того року».

 7 Там же: «золотії вагою у полталяра».

 

А его царское величество своїми воеводами и ратними людми \68\ \69\ осадил Смоленско и, из костелов церкви посвятивши, и муры посвящали 1, по которых сам его царское величество ходил при том посвященю. И оттоль послал его царское величество под Витепско и Полоцко, и тые городы повыймали люде ратные его царского величества, аж по самую границю Курляндскую, и ив Друї 2 зоставал воевода. Также того ж часу Дубровную, Оршу, Шклов, Копись повыймано и Могилев поддался его царскому величеству, — и там воевода зоставал и Поклонскій 3 полковник, — и інные многіе городи литовскіе — Білая Русь, и от того часу титул стал «и Білыя 4 Россії». А Золотаренко Гомель державши в облеженю немало, що видячи жолнірове, же юже трудно отседітися, здали Гомель Золотаренкові, которій осадивши своїми людми, потягнул под Быхов, городы приворочаючи собі. Що усе привернулося и поддалося, опроч тилко сам Старій Быхов не поддавалъся 5 и держалъся. А Золотаренко, ставши в Новом Быхові, был сам с козаками своїми не в малой куш у его царского величества в Смоленску 40. Аже осінь наступила, его царское величество повернул до Вязмы и там зимовал, а на Москві мор великій был. А козаки з Золотаренком зимовали у Быхові Новом, а у Старій Быхов притягнул князь Радивил, гетман литовскій, и ходил доставати Могилева, и ничого не вскуравши, отишол и повернул под Новій Быхов 41 доставати Золотаренка с козаками. И там ничого не вскуравши, з великою шкодою отишол и, осадивши Быхов Старій накрепко людми военними, повернул у Литву. А гетман Хмелницкій того року 6 стоял з войсками своїми и его царского величества под Хвастовом, и от его царского величества присылано козакам жалованя копійки золотые, которая важила полталяра 7. Того ж часу и мідяніе копійки повстали 42, которые рожною ценою ишли з срібрними, а таляр битій под печатю царскою был, которого по шести золотых брано.

Того ж року слонце барзо мінилось у середу у спасовку першої недели. Того ж року швед на Полшу повстал и многіе городы побрал 43, а король полскій уступил с Полщи на цісарскую землю.

НА ПОЧАТКУ 1655  8
Примітки

 8 Там же: «В началі 1655 году».

 

 

 

 1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «втаборились».

 2 У вид. Бодянського: немає «втропи и, їх прогнавши, в Умані стал».

 3 Очевидно, «полним».

 4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка у цьому місці невеликий пропуск. Після слів: «по инных городах» далі йдуть: «так великих, яко и малих».

 5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «воевода».

 
Гетманове коронные по уступленню на зиму короля шведского послали в Крим и перееднали хана з ордою, жебы оным на помощ выйшли зносити Україну, а звлаща зимою, що орда з охотою \70\ учинила, и вытягла потуга великая. Также всі войска коронные, скупившися, просто рушили на Україну от Камянця Подолского. О чом Хмелницкій увідомившись, полки козацкіе скупил и постановил по городах от Уманя, а сам з інними полками и войсками его царского величества, над которими старшій был боярин Василій Борисович Шереметев, з немалым войском стал у Ставищах, аже почул, же жолнірове з ордою зближаются, рушил з Ставищ ку Уманю и там за Пятигорами на Дрижиполю в полях споткалися з ордою и тими войсками коронними, и стала война великая. Войско козацкое вкупу не зійшлося, и орда не допустила скупитися, осадивши гетмана Хмелницкого в полях. И так наступовало жолнірство на Хмелницкого, же трупом жолнірским козаки отаборились 1, бо не тилко вдень, але и уночи билися рукопаш. Аже в табор козацкій и московскій дракгунія уломилася была, которых не так стрілбою, як оглоблями з саней били и многих побили, з которых мало хто увойшол 44. Що видячи Хмелницкій, же так великая налога през дней три, казал табору рушати и просто на обоз коронній ити, роспорадивши гарматы и піхоту. Що видячи жолнірове, мусіли уступовати назад, такъже и орда, бо много и татар пропало, за которими гетман Хмелницкій з войсками ишол втропи и, їх прогнавши, в Умані  46 стал 2. А войска коронные уступили за Бог, а инные в Полщу повернули, и усі войска коронные коло Подгоря держалися, бо зараз навесну того ж року его царское величество з великими потугами з Вязми 46 выйшовши, и просто ку Вилню войною ишол и усю Литву звоевал, и Вилню взял, и усі городы, опроч Слуцка и Быхова. Там же и козаки были при его царском величеству, зостаючіе з Золотаренком, и барзо здобыч великую узяли. А гетман Хмелницкій з войсками своїми и его царского величества силами под Лвов ходил, и облегши Лвов, розные городы побрал, и Люблин узял и опустошил тоей землі немало, бо не могли силы жолнірскіе опертися, же и короля не міли у землі, а інные войска шведові поподдавалися. Навет и сам гетман Радивил, будучи вигнанній з Вилня, поддалъся шведскому королеві з гетманом литовским 3 и усім войском. А у Вилню зоставал воевода и по інных городах 4 литовских, — от Вилня аж за Смоленск, — то по усіх городах так великих, як и малых зоставали воеводове его царского величества, а звлаща по столечних, где воеводства 8, яко Вилня, Полоцко, Вытепско, Минско, — то бояре зоставали. И так того року усю Литву звоевано, и его царское величество повернулъся на зиму знову до Вязми зо всіми силами. А Іван Золотаренко, повернувши от его царского величества з Литви, подишол \71\ з войсками козацкими под Быхов Старій 47 и там оній в облеженю держал, где на коню под час потребы оного на герцу пострелено у ногу з мушкета, от которой ноги и помер под Быховом.
Примітки

 1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «проважено».

 2 У сп. Козельського: «забунтовалося козацкое войско на своїх старших и чернь...»

 3 У вид. Бодянського: немає «один».

 4 У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «бо и сам».

 5 Там же: «пред».

 6 У сп. Козельського: «фалебній».

 7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка немає: «На которій то собор».

 8 У вид. Бодянського: «забиванная», у сп. Судієнка: «завиванная».

 9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «имя Боже Господнє».

 10 У сп. Козельського: далі скорочено «у скарбниці олтарной и того обачил, же стіна загорілася».

 

И там по смерти его, як тіло попроважено 1 до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь 2 повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с черні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками, оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина выстинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослушенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не могучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилевского, и коло інных городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко один 3 Быхов ляхом голдовал.

О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и сам 4 там был и набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатком тиждню попроважено оное до Корсуня. Где перед 5 святи припровадивши, поставили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники ніжинскіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами двома, — усіх девять персон, — зоставивши храм Рождества Христова так хвалебній 6, и пошли собором отправовати службу божую до святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор 7 и дивовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося, и по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков натислося, А церков великая была, завіянная 8, а тилко одни двери міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Господнє» 9 співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, которій зоставал у скарбниці 10, албо коморці, которая была \72\ прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з олтара, — и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з церкви, аж каждого вытягали.

Примітки

 1 У сп. Козельського: далі немає «бо я сам на тое ... не разширилъся был».

 2 Там же: далі немає «которые аппарата ...килка тисячей».

 3 Там же: «о своїх пріятелях».

 4 Там же: немає «срокгою смертію».

 5 Там же: далі немає «хто отца, хто... того трупу паленого».

 6 У вид. Бодянського: помилково «же усе місто смертелностного трупу паленого».

 7 У сп. Козельського цими словами кінчається оповідання за 1655 р.

 

А тая скарбниця загорілася з неосторожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загасивши добре, и с того занялася 1, боя сам натое смотріл в той скарбниці, як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков занялася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але згоріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як служили 2, которые аппарата коштовали на килка тисячей. Итак вмісто радостнаго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал своїх пріятелей 3, так в скором часі срокгою смертію 4 погибших 5: хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может выповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто смерділо от того трупу 6 паленого. И як тот огонь погасл, тот труп недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова 7, але и там подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб.


РОКУ «1656»
Примітки

 8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «в розі».

 9 Там же : правильніше «Двиною».

 10 Продовження оповідання про війну Московії з Швецією і про облогу Риги у вид. Бодянського вміщено в додатках.

 11 У сп. Козельського: «у Инфлянти».

 12 У сп. Судієнка: «курляндскій»; у сп. Козельського: «курдлянское».

 
Государ цар и великій князь Алексій Михайлович его царское величество потрете выйшол на войну противко шведа. И того часу швед уступил за море у свою землю 48, а Magnus граф, тоест великій гетман шведскій, стоял з войсками в Ризі 8. И его царское величество на Полоцко потягнул з войсками, а тяжары военные рікою Дзвиною 9 проважено 10. И пришовши у Лифляндию 11, ксіонже курляндское 12 поклонилъся и просил милосердія.

 
 Цар Олексій Михайлович 
 
Цар Олексій Михайлович
Примітки

 1 У сп. Судієнка: «а Лифляндію, яко надлежаща»; у сп. Козельського: «а Инфлянти, яко належачие до Риги, зостаючы...».

 2 У сп. Судієнка: правильніше «Кукенгауз». Правильно: Кокенгузен, або Кокенгаузен.

 3 Там же: «бо сили войска было».

 4 У сп. Козельського: «на которих не можно очима зсмотріти».

 5 Там же: далі «Котовскій зостаючи на пидгстю недалеко города».

 6 Там же: послідовно «армати».

 7 У сп. Судієнка: «холоду», у сп. Козельського: «и зимностя».

 8 У сп. Судієнка: «года» і замість «рік» часто «год».

 9 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «розіхалися»; у сп. Козельського: «тая комисия разехалася».

 

 

И так \73\ Курляндія зоставала вцілости, а Лифлянды 1, яко надлежащіе до Рыги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши под Динабурок город, которій спротивилъся его царскому величеству, и так той город и замок по росказаню его царского величества люде ратные узяли приступом и людей в нем зостаючих выстинали, а інных в полон побрали. И там воеводу зоставивши, далій потягнувши, пришли под Кукунавз  2, которій такъже спротивилъся, але сила закону не знает, бо и Кукунавз такъже приступом узяли войска его царского величества и тот спустошили, людей выгубивши, и людом московским осадили, и просто ку Рыгі потягнул его царское величество. Любо давал на килках місцях Magnus граф з войсками шведскими потребу, але не могл вытривати потугам его царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу от войск его царского величества, бо сила великая была 3, которых меновано седм крот сто тисячей 19, на которых я своїма очима смотріл 4, а и литовских немало полков там зоставало при его царскому величеству. И так вколо міста шанцами Рыгу осажено и гарматами, а інные гарматы спроважено на костел 5 литовскій, зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній высыпавши, и потужные гарматы 6 спровадивши — в город бити; а сам его царское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове моцно боронилися, и много войска его царского величества побито з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо, — послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, в котором отході много людей московских з голоду и зимна 7 померло.

Того ж літа 8 у Вилню коммисия отправовалася з ляхами, на которые и посторонных 60 монархов и цесарскіе медіаторове были, и козацкіе послове от Хмелницкого там же были; але згоди не стало, — и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розіхалися  9.

Примітки

10 У вид. Бодянського: немає «от Уманя».

1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: помилково «и ко Дніпру».

 2 У вид. Бодянського: «Липулу»; у сп. Судієнка: «Лупину» — помилково; у сп. Козельського: «Лупулони».

 3 У сп. Козельського: «где и помер».

 
А гетман Хмелницкій зоставал з войсками на Україні, бо не міл ні од кого наступованя, а до того уже и сам неспособного здоровя был. Тилко тое войско, зостаючое от Уманя 10, ку Богу и ку \74\ Дністрові 1 ходило з сином Хмелницкого Тимошем на помоч господареві волоскому, тестеві его Василеві Лупулу 2, которій з мултанским господарем завоевалъся, и там Тимоша убито 51, и войско тое з ущербком назад повернуло, и припровадили з собою тіло Тимошево, а господара волоского Василя Лупула взято до Царигорода, и там зоставал у вязеню в Едикулі и померл тамо 3.
РОКУ «1657»
Примітки

 4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «зоставал».

 5 У вид. Бодянського: немає «зимою».

 6 У літопису Граб’янки і в праці О. Рігельмана: «Антона Адамовича, полковника київського».

 7 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «за Самбором».

 8 Там же: помилково «учинилися».

 9 Там же: «пріобіщавши»; у сп. Козельського: «приобецовавши».

 10 Там же: «солтанов з ордами»; у сп. Козельського: «посилал салтана».

 11 Там же: «жолнірове».

 
Гетман Хмелницкій, зносячися з Ракочим, королем венкгерским и королем шведским, але хотячи того, жебы король венґерскій опановал корону полскую и королем зостал 4, которій выйшол з своеї землі з войсками, такъже и швед з войсками своїми на початку того року зимою 5. До которых и гетман Хмелницкій выслал от боку своего Антона чигиринского 6, придавши ему зо всіх полков людей чолнійших по килка сот, албо інших и тисяча ишло охочих. И так потягши Подгорям за Самбор 7, и там злучилися 8 з войсками венкгерскими, а напотом и з шведскими и пустошили Полшу, аж по самые Прусы, бо и Варшаву узяли были. Барзо тогда великое спустошеніе стало Полщи, бо начавши от зимы, немаль цілое літо там пустошили. Що видячи король полскій, любо зостаючи за границею 52, з сенаторами прикладали стараня, як бы тому запобігнути, жебы до остатку не згубити своей землі, — послали до Криму, хана просячи о помощ, которій оным приобіцявши 9, посылает солтана 10 Волоскою землею. А тут зась король полскій з сенаторми, где чуючи о войсках своїх, дали знати, жебы ся до оного горнули; и там жолніре 11, любо которые при шведу юже зоставали и при королю венкгерском и на цесарской границі, — усе тое докупы згорнулося, до своего короля. О чом постерегши, швед уступил в Прусы 63, а козаки, обтяжившися здобичею, назад уступовали, при которых и король венкгерскій держалъся, бо юже от Подгуря орды зайшли. И так орда, злучившися з войском коронним, осадили под Межибожом короля венкгерского и достали оного и узяли ляхи до себе 54, а козаки увойшли на Україну. Задля которых посылку, почувши гетман Хмелницкій, же орда выйшла, будучи сам хорым, послал сина своего Юрія зо всіми войсками, где ся \75\ скупили на Ташлику, а потом збунтовавшися, назад уступили, не слухаючи полковников своїх, а так Ракочого войско згинуло, а Хмелниченко повернул ку Чигрину.
Примітки

 1 У сп. Козельського: далі «и уже вскорі помер о Успениї Пресвятия» і т.д.

 2 У сп. Судієнка, Козельського і в вид. Бодянського: «погребено».

 3 У сп. Судієнка і в вид. Бодянського ця фраза написана так: «которих тот уряд гетьманства зичили»; у сп. Козельського: «которие на...»

 4 У сп. Козельського: як правило, «взяти», «взяли».

 5 Там же: «кому зоставати на том ураді гетманском».

 6 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «отъческом».

 7 У сп. Козельського: правильніше «войско и посполство».

 8 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «справа».

 

Барзо хорим сам Хмелницкій был 1, где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици 55. А похоронен был перед святим Симеоном в недлю, де множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано 2 в ринковой церкві.

По похороні старого Хмелницкого, любо то еще за живота старій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з старшины не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим откритися и того явне доказовати, тое умыслили и намовили, яко молодого літи Хмелницкого, жебы от того уряду отмовлялъся, здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть Козаков зобравши в двор Хмелницкого, а найболше тых людей превротних, а тым зичливых, которых на тот уряд гетманства прягнули 3, а востатку двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко, выйшовши з светлици у тую раду, учинил подякованне от родича своего за уряд гетманства и поклонилъся усему войску, и положил булаву и бунчук в той раді, и, поклонившися, отойшол в світлицю. А Выговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій лежала в той раді, кожному бы ся хотіло узяти 4 тот уряд, але же не позволяет войско. Пытано по килка крот през асаулов войска: на чом бы воля їх была, жебы зоставал на том уряді гетманства 5. Але усі одними голосами кричат, жебы син Хмелницкого гетманом зоставал, а звлаща з посполитых Козаков тые голосы призывают молодого Хмелницкого и просят оного, жебы тот уряд справовал на містцу отцевском 6, которій отмовляется молодостію літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи, же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи такого довціпу войско справовати, и жебы Україна зоставати міла в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое 7, жебы он тот уряд гетманства держал, жебы тая слава 8 была, же Хмелницкій гетманом 56, а справцы войска и порадцы тые ж и що при небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Выговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею 57, — и тые жебы уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того \76\ сина своего подал. Але оны того уряду собі желаючи, отражали молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тот уряд, що усиловне отпрошивалъся, але козацтво не хотіло оного от уряду того уволнити, памятаючи на зичливость отческую.

Примітки

 1 У сп. Іскрицького і Козельського це слово пропущено. Воно є у вид. Бодянського і в сп. Судієнка. У сп. Козельського: «отбирали» і далі «отдавали».

 2 У сп. Козельського: немає «тоест до середы».

 3 У вид. Бодянського: «на том постановили, на том и стали».

 4 Там же: «а лаціни превротного», у сп. Судієнка: «превротно б».

 5 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «Але».

 6 У сп. Судієнка: «поводили».

 7 У вид. Бодянського: «первое», у сп. Судієнка: «першою».

 8 Там же: «бить».

 9 У вид. Бодянського: «другое», у сп. Судієнка: «другою».

 
И так упросили молодого Хмелницкого, жебы при нему зоставали булава и бунчук, а як у войско выходити, жебы з рук и двора Юря Хмелницкого тое отбирал [Виговскій] 1, а пришовши з войска, знову тое отдавал до рук Хмелницкого. На що любо ся вымовлял Выговскій усты, але серцем шукал того способу, — як бы тое цілком опановати, и просил войска, жебы тое до третего дня, тоест до середы 2, отложено, на що войско позволило. А кгды пришол тот день середи, знову Козаков раду и знову в тот же двор Хмелницкого зобралося козацтво, полковники и сотники, и що могло увойти черні, — знову о тое гетманство трактовати. Але яко перве сотники з черню постановили, на том и стали 3, жебы зоставали знаки войсковые при Хмелницком молодом, и жебы з своїх рук Выговскому давал, як у войско выходити мает, а з войска як повернет, жебы знову отдавал до рук Хмелницкого. Але предся фортель лядскій а лацини превротность 4 найшла діру, которою бы міли влізти в тот уряд гетманства и опановати, — и дал такую рацію полковникам и всему войску на той раді зостаючим, якобы покору свою показуючи Виговскій козаком: просит о позволене усего войска — як оному на листах свой титул писати при тых клейнотах. Поневаж Хмелницкій вдому зоставати будет, то оного трудно на листах и універсалах, выданных з войска, подписовати, — и при том писмі як ся подъписовати при печати войсковой. Аже 5 юже оного совітники винайшли тот способ: дали такую рацію народу посполитому, жебы позволили 6 оному писатися тым способом: «Іван Выговскій на тот час гетман войска запорожского», а чернь яко простые люде, позволили ся оному так писати. И так тая рада скончилися, а Выговскій почал промышляти о козаках: першая 7, жебы тых, которих был 8 розуміл незичливых собі, вытратити; другая 9, жебы оторватися от царского величества, учинити згоду з королем полским, бо того ж часу при похороні Хмелницкого старого был послом Биневскій, еще в тот час уряду на собі не маючи, которого за малою річю козаки не убили. И зараз тому Біневскому усю зичливость свою открил Выговскій: и яким способом міет оторватися от царского величества а знову згоду брати з королем полским, \77\ и чого жадает от короля и Речи посполитої. Немного тая постанова Выговского з Хмелницким тривала: запомніл того скоро Выговскій, же старій Хмелницкій з неволі оного от татар вызволивши, таким паном учинил. А не тилко его самого, але и усіх покревных его збогатил, — бо тые признаки раз узявши у молодого Хмелницкого, тоест булаву и бунчук, юже оному не отдал, але при собг задержал и почал дракгунію збирати, такъже корогвы полскіе збирати, затягати.
Примітки

 1 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: немає «уже цале».

 2 Там же: «соби».

 3 У вид. Бодянського: «подарками».

 4 У вид. Бодянського і в сп. Судієнка: «з королем полским».

 
Що видячи Пушкар, полковник полтавскій, зараз почал отказовати, але Выговскій, уже цале 1 почавши ся писати гетманом запорожским, высылает полк Ніжинскій и Стародубовскій у повіт Полтавскій на зологу, якобы тое ускромляючи, где по усей Полтаві тое козацтво стояло час немалій, а далій, збунтовавшися, назад вернулися. А гетман Выговскій на ускромленя Пушкара послал свої 2 корогвы затяговые, и так, як пришли под Полтаву, выйшовши Пушкар, и тые корогвы затяговые погромил, розогнав 58, и от того часу стал задор с Пушкарем. И Пушкар, держачи з Запорожем, посылает до его царского величества, даючи знати, же Выговскій сам собі гетманство привлащает и хочет оторватися от его царского величества, а з королем полским и з ханом кримским згоду берет. Посылает его царское величество боярина и оружничого Богдана Матвіевича Хитрого до войска запорожского, жебы при нему войско гетмана себі выбрали и жебы гетман присягу выконал на подданство его царскому величеству, и жебы той запал межи войском ускромил, але едностайне жебы собі гетмана выбрали и тому повиновалися яко и старому Хмелницкому. Которая рада в Переясловлю была, тилко на оную полковники з сотниками и з іншою старшиною зіхалися, оприч черт, и Выговскій боярина так словами лестивими, яко и подарунками 3 уконтентовавши, до того повернул, же оому гетманство потвердил в Переясловлю, любо на тое войско и не позволяло. Бо полковник полтавскій Пушкар жадною мірою на тое позволити не хотіл зо всім своїм полком, и скупивши полк, ишол до Переясловля, жебы тую раду розорвати. Але почувши, же юже гетманом боярин Выговского учинил, под Лубнями стал, до которого и боярин повернувши з Переясловя, у войско пріехал и оному поблажил и особливиї подарунки от его царского величества отдал. И так Пушкар, повернувши до Полтави, не захотіл послушним быти гетману Выговскому и запорожцов, отлучивши от гетмана Выговского, до себе привернул. Що видячи гетман Выговскій, же войско не усе его гетманом любит, потаємне через своїх посланцов з королем его милостю 4 згоду починает, такъже и в Крим до хана послов своїх о згоді высылает, до чого орда з охотою пристала. \78\
 
            
ТитулкаВступСт1Ст2Ст3Ст4Ст5Ст6Ст7Коментарі Бібліографія