Зараз навесну ⁶, отмінивши Хмелницкій приязнь и постанову з королем полским, затягши самого хана з великими потугами \57\ татарскими и незличоними своїми войсками козацкими, которих полков было: полк Чигиринскій, полк Черкаскій, полк Корсунскій, полк Каневскій, полк Лисянскій, полк Білоцерковскій, полк Паволоцкій, полк Уманскій, полк Колницкій, полк Могилевскій, полк Животовскій, ботам козацтво звалося, аж и поза Дністром коло Галича, — и замков доставали, межи иними и Пневского ¹ замку за Надворною доставали, а тут волости усі городи, опроч тилко самого единого Камянца Подолского, аж поза Константинов Старій ² — в Шулжинцех, Грицеві, Чорторіей ³ козацтво зоставало, у Овручом особливій полковник зоставал, до которого усе Поліся належало ⁴. Знову зась на Задніпру полки, которіе до гетмана Хмелницкого притягнули: полк Переясловскій,полк Ніжинскій, полк Черніговскій ⁵ зо всею Сіверю аж по Гомель и Дроков, и Мглин, полк Прилуцкій, полк Ичанскій, полк Лубенскій, полк Иркліевскій, полк Миргородскій, полк Полтавскій, полк Зінковскій. Тіе усі полки были при гетману Хмелницкому, в которих незличоная лічба войска было, бо їнший полк міл козацтва тисяч болше двадцяти, бо що село, то сотник, а иная сотня міла люду тисячу. Так усе, що живо, поднялося в козацтво, же заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міл албо сам, албо син до войска ити, а ежели сам нездужал, то слугу паробка послал, а иніе килко їх было всі ишли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймита ⁶. А то усе діялося задля того, же прошлого року збогатилися шарпаниною добр шляхецких и жидовских и иных людей ¹⁵*, бываючих на преложенстві ⁷, же навет где в городах были и права Майдебурскіе ⁸ — и присягліе бурмистрове, и райци свої уряди покидали, и бороди голили, и до того войска ишли: бо тіе себі зневагу держали, которій бы з бородою неголеною у войску был ⁹. Так диявол учинил себі сміх з людей статечних. И так Хмелницкій на початку посту святих апостол Петра и Павла на Чорном шляху, за Животином ¹⁰ скупившися з тими полками и ханом кримским, просто потягнули были под Межибоже, где зоставало козацтво во облеженю от войска коронного. Але увідомившися жолнірове о так ¹¹ великих потугах козацких и татарских, зоставивши Межибоже, утеком уступили, которих орда издогонила, але увойшли до Збаража.

Гетман Хмелницкій зо всіми потугами просто тягнул \58\ противко ¹ войска коронного, которое зоставало под Збаражем обозом, над которими был старшим ксіонже Еремій Вышневецкій, з которим войско великое было. И так притягнувши гетман Хмелницкій до Каменя Човганского и оставивши табор ити помалу, сам з ханом коммоником пойшовши, осадили тое войско под Збаражем на святих апостол Петра и Павла. И напотом табор пришол, и доставали того войска, которое мусіло, зоставивши окопи, вколо замку и в місті тісно стати ², которих в обложеню аж до Успенія Богородици держали, але оных не достали. На которих барзо трудно было, же мусіли стерво їсти, а и того мало было, бо собак и кошок виели. Король зась его милость Ян Казімір под Топоровом стоячи з сенаторами и постолитое рушеня скупивши, оттоль рушил со всіми потугами на отсіч войску, зостаючому во облеженю у Збаража. О котором взявши певную відомость, гетман Хмелницкій, осадивши збаражское войско, з коммонником и ханом пойшол ¹⁶* противко короля его милости и споткалися под Зборовом, — юже з Зборова вийшло войско было и сам король его милость. Где споткавшись войско з войском, много шкоди орда учинила в войску коронном, же заледво могли справитися и назад до Зборова уступили. И там осажено короля его милость, и без мало до того не пришло бы ³, же и узято бы было, бо уже ніотколя помочи сподіватися было; можная річ, любо не приступом, але и голодом оных звоевати. Однак же и гетман Хмелницкій того не зичил, жеби міл ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурманскую. И так из собою трактовати почали през дней два и учинили згоду ¹⁷*, же не міли по самую Случ жолніре на Україну бывати, толко опроч урядове старостове по городах, албо сами панове, жебы уже болш задору и причини до войни не давано. А орді плата полоном городов дванадцяти, которіе могут виняти. И по тих трактатах, узявши заставу панов значних у войско, гетман Хмелницкій бытностю своею был у короля его милости в Зборові, где оного шановано, ударовано и другого дня отпущено до войска ¹⁸*. И так король его милость повернул назад до Лвова, а Хмелницкій, пришовши под Збараже, приказал з шанцов войску уступити и юж межи собою з войском коронним болше задору не чинити; бо и от короля его милости посланцове до князя Вишневецкого пришли, посполу при гетману Хмелницком, и до всего того войска, зостаючого в облеженню в Збаражу, ознаймуючи о той згоді. И Хмелницкій з ханом кримским, росправивши орду, тоест мурзи ⁴ придавши и Козаков, и так многіе городи козаки позводили, и людей татаре в неволю побрали, и козаки маетность \59\ побрали, и міста значніе спустіли. И днем перед Успеніем Богородици уступило войско козацкое и орди от Збаража, тягнучи просто на Україну.

Того ж року войско литовское под Заганням ⁵ и Хвойниками ¹⁹* розбили полк Киевскій ²⁰* з Кричевским.

Того ж року саранча великая была и збоже зопсовала, же дорожнета великая была и на хліб, и на соль, и на сіно.

И так по оной згоді понаїздили урядове на Україну были, и сам воевода киевскій Адам Кисель з жоною в Киеві зоставал, бо як благочестивий пан в згоді з гетманом Хмелницким был. По той згоді выкупили обох гетманов коронних ²¹* Потоцкого и Калиновского ⁶, и при них гетманства зоставили.

Зімою почали давати жолнірове повод до войни, бо залоги козацкіе почали наежати, а войска затягати. О чом увідомившися, гетман Хмелницкій скуплятися ¹ полком приказал, и зараз по Рождестві Христовом ²³* выйшол и стал сам в Ставищах, и войска по рожних городах в тих повітах коло Богу стало ². И так аж до весни зоставали, покуля хан з Криму з ордами притягнул, а скоро хан з Криму наспешил з ордами, того ж часу Хмелницкій зо всіми потугами пойшол против короля его милости. А король стоял под Берестечком, и там всі войска з посполитим рушеніем зоставали. Где притягши гетман Хмелницкій першої неделі Петрова посту, дали бой слушній войску королевскому. А же нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином ³. Хан кримскій почал з королем его милостю щось згодного и учинили потребу еще, и зараз хан з ордами уступил, зоставивши самих козаков. Що выдячи, гетман Хмелницкій з писарем скочили до хана, унимаючи оного, але не дался намовити — просто пошол под Ожеговці миль килканадцять и стал. Которого гетман упросил, жебы оному орди дал учинити отсіч войску, поневаж сам не хотіл вернутися, що хан учинил на прозбу Хмелницкого, — дал мурз в килканадцять тисяч, з которими ходил сам Хмелницкій. Але юже несправедливая приязнь, бо тилко пришовши до Пляшева ріки, болше милі от войска и вернулися. З которими ити мусіл и Хмелницкій, зоставивши войско и усі признаки и гармати войсковіе, що при Хмелницком козацтва и тридцяти коней не било. И так хан пойшол у свою землю, зоставивши орди тилко тисячей з двадцять при мурзах. И не доходячи Константинова Старого, Хмелницкій в малой купі отвернул ку Грицову ⁴ и на Любар; а тилко при нему усего козацтва зобралося з орди  ⁵ от хана человіка сімдесят. Такто нефортуна оному послужила ⁶ з так великого щастя, а найболше зашкодила татарская незичливость, которой ⁷ уходячи, и сам Хмелницкій татаром не увірал ⁸. И так идучи Хмелницкій городами от Любара, многих Козаков по городах ⁹ заставал на залогах, а иних, которіе до войска не дойшли и по городах зоставали за трудним проходом от татар, также и тіе, которіе в тих городах меновалися козаками, — усе тое мусіло уступовати на Україну за Хмелницким, боячися панов своїх и жолнірства.

И так тое усе купилося до боку \61\ гетмана Хмелницкого, которій, пришовши до Паволочи, знову почал войско збірати и із городов виганяти осталцов ¹ приказал. А тое зась войско, зосталое под Берестечком, през увесь пост петровицу ²⁴, сами без орди маючи щоденную потребу з войском коронним и видячи, же юже орда оных не посилкует ², що и в далший час не міли бы помочи, — тах юже не дбаючи и приказання старших своїх, знявшися, просто пойшли через переправи Икву и Пляшову, зоставивши и гармати, на которих переправах много козацтва погинуло. А так тое войско без табуру увойшло на Україну ³ и, заставши Хмелницкого, при нему скупившися, стали табуром под Білою Церквою и по орду зараз послали. Войска зась коронніе з гетмани полним и коронним втропу за войском козацким потягнули на Україну, и пришовши под Трилісся, місто оное достали и вистинали. А войско зась литовское з князем Радивилом, гетманом своїм, притягнувши под Лоев, міли потребу с козаками, которіе там зоставали на заставі ⁴ немалое войско: полк Черніговскій и Ніжинскій, которіе зоставали безпечне, болшей бавячися пянством, аніжели осторожностію, розуміючи, же юже незвитяжними зостали. Которих зоставала сторожа у самого Дніпра, а войско задля пространности зоставали под Ріпками ⁶. А где ⁶ дала сторожа знати, же войско литовское переправуется през Дніпр, старшій козацкій Небаба, полковник черніговскій, порвавшись несправне, скочил противко тому войску справному ⁷, которого зараз тое войско литовское зломило, и много Козаков порубали, и того самого Небабу, неуважного полковника, там же стято ²⁸. А остаток войска козацкого з полковником ніжинским уступил до Чернігова, за которими князь Радивил притягнул под Чернігов. Але юже там нічого не вскуравши, назад повернул на Любеч и, пришовши до Любеча с своїми людми военними, город Любеч осадив, и сам знову переправивши за Дніпр, потягнул на Киев; и там притягнувши, Подолное місто ⁸ немал пустое застал, бо з козаками и міщане киевскіе уступили суднами вниз Дніпра ку Переясловлю, Черкасом и к инним містам коло Дніпра, где могли пройти байдаками и иними суднами. А метрополита кіевскій Силівестр Коссов не уступовал скатедри, але зоставал при церкви святої Софії, также и архимандрита печерскій Іосиф Тризна з братіею зоставали у монастиру Печерском, любо великую шкоду и небезпечность здоровя міли ²⁶. И поплюндровавши в Киеві, войско литовское потягнуло под Білую Церков ²⁷, где, скупившися ⁹ з войском коронним, наступили \62\ на Хмелницкого гетмана.

Але еднак гетман Хмелницкій собою не звонтпил: дал добрій бой обом тим войскам коронному и литовскому, же оных много пало, и от Козаков трудность великую о воду ¹ міли, а от орди о ² живность задля коней. И так з собою стоячи през недель дві, почали до згоди ²⁸ приходити през воеводу киевского Адама Киселя, котрій на той згоді великую шкоду понесл от татар, бо оного пожаковано ²⁹. И так на той згоді гетманове коронніе вымогли тое на Хмелницком, же позволив войску коронному в Браславю, на Забожю ³, а части другой войска стати на Задніпру в полку ⁴ Ніжинском и Черніговском и в Вишневичині ⁵, а войску литовскому у Стародубовщині. И так тую згоду принявши, войска розишлися, а що инших пактов на Збаражских ⁶ пунктах стало, тилко то новая, що войско стало в тих городах, где козацтво. Ї Хмелницкій гетман при той згоді, взявши заставу добрую панов значных, был у войску коронном у гетманов коронних и литовского на банкеті през цілій день и повернул вцілости. Того ж часу и ⁷ Любеч зоставал з жолнірами в облеженю от козаков, аж росказання зайшло от гетмана Хмелницкого, жебы отступили от Любеча. И так войска розишлися по той згодг, так коронніе, литовскіе, яко теж и козацкие по домах по Успенії Пресвятой Богородици ³⁰. И тоей же зими за тим позволеніем гетмана Хмелницкого войска коронніе росположил ⁸ гетман коронній ³¹ Калиновскій, которий зостав по Потоцком Миколаю, бо Потоцкій тоеї же осени померл. ⁹ И так брат Калиновского, Калиновскій же, на Задніпря притягнул з войсками коронними за універсалом гетмана Хмелницкого, которому Задніпря, не спротивляючись, в городи пустило ³². И сам стал Калиновскій в Ніжини и там зимовал, а войска, которіе міл при себі немаліе, росправил по розних городах по Задніпрю и по Задесенню ¹⁰. А литовское войско стало в Стародубовщиш, як идет границя Князства Литовского. Козацтво зась, зостаючое в городах ¹¹, волно сходило з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи ¹² ку Полтаві и там слободи поосажовали, а инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали ³³, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію \63\ брали.

Але тое войско, которое уступало з Задніпря ¹, не поспішило до боку гетмана своего коронного в обоз на Батог, бо Хмелницкій, знявшися з ханом в полях, за которими войско козацкое наздогон ишло, и просто полями ² потягнул к войску коронному. На которих напавши з ордою, обозу достал и тое войско знесл, и Калиновскому гетманові там же голову оттято и до Хмелницкого татарин пришел. З которого то войска з того обозу мало хто увойшол, бо хочай хто был конми добрими увойшол албо лісами, то постарому, покуля татаре оных нагнали, то люде посполитіе ³ оних громили, не иміючи над ними литости ⁴, за їх тиранства и здирства. И так тое войско розбивши, хан з Хмелницким пустился ⁵ просто ку Камянцові Подолскому, и що орда узяла была живого неволника жолнірства, усе приказал вистинати ³⁵, жеби ся орда не обтяжала ⁶.

И в том року ⁷ знову по городах много панов пропало, которіе на свої маетности понаездили были, бо знову оныїх посполство ⁸ позабивало, и козаки, що уступили были з своїх дворов, знову ся понаворочали. А гетман Хмелницкій, ставши под Камянцем Подолским, много шкоди начинили: поза Лвовом ⁹ и по Волинню попустошивши и наполнивши ясиром орду, повернул до Чигирина и отпустил орду.

И того ж року послал до Волох женити сина своего з дочкою господара волоского Василя воеводи Лупула ¹⁰, которій учинити мусіл, боячися оного. И так тоей осени тое сталося веселля, и отдал дочку свою до Чигирина, которое з великим коштом так господара ¹¹ волоского, яко теж и людей зостаючих, куда тое войско з веселем ишло, отправлялося ¹², бо не в малой купи їшло, а люде своеволніе.

Того ж року барзо приморки ¹³ великіе были в Корсуню и по иних городах в тих повітах, также и на Задніпру в Переясловлю \65\ и в пригородках его, в Носовці, Прилуці, опроч Ніжина, — много вимерло людей, же пусти зостали дворі.

Тоей осени того ж року ¹ чуд немалій стался в Конотопі місті у замку, бо по отході жолнірства, албо еще от першого року тоей войни, зостался был урядник Сосновскій з женою, которій міл и пятеро дітей своїх з женою своею спложенних и мешкал в том замку конотопском до сего часу. Як Калиновского знесено на Ботозі, зараз и тут на Задніпрю старост ² много позабивано, где и того старосту в том же замку конотопском тая своеволя убыла з женою и з дітми, особ четверо, и там же, в том замку конотопском, в колодязь всіх вкидано, которое то забойство сталося о святой Тройци на том тижню, а тот колодязь был глибокій сажней коло десяти, ежели не болше. И так тіе тіла побитих зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія Честного Креста. И в той час незнать откуля узялася вода и тот колодязь выполнила и усі тіла тіе наверх вынесла, и як оніе с тоей води побрано, знову воа уступила на свое місце вниз, в колодязь при очах многих людей, а тіе тіла вцілости зоставали. Которіе то тіла жители конотопскіе там же, неподалеку того ж колодязя, викопавши яму, поховали ³.

Того ж часу и року из Сівери  ⁴, тоест из Стародубова, Почепова ⁵, Мглина, Дрокова жолніров выгнало посполство сами ⁶ тих городов, много оных погромивши.

Ян Казимір, король полскій, скупил войска коронніе, як уже трава стала, и стал обозом под Камянцем Подолским, о чом гетман Хмелницкій вивідавшися, послал до Криму по орду, с которою и сам хан выйшол. И гетман Хмелницкій, скупивши войско козацкое и посполу з ордами, рушил противко короля, зоставивши часть войска под Черніговом, тоест полк ⁷ Ніжинскій, Переясловскій, Черніговскій противко войска литовского, которое зоставало обозом под Речицею, придавши козакам килка мурз орди Іванові Золотаренкові, шуринові своему, которій полковником ніжинским зоставал. А сам Хмелницкій гетман з войсками козацкими и ордами потягнул противко короля, которого и застал под Камянцем Подолским; и там маючи з собою утарчку, старался король полскій усіма силами, жебы от Хмелницкого орду оторвати и приязнь їх розорвати, що усе великими подарками и обецанням ⁸ дани давати, \66\ тилко абы отступили от Козаков.

А же тот неприятель віри християнскол ¹ рад би усіх християн внівец обернути, почался схиляти до згоди ³⁶ з королем и Речу посполитою. О чом Хмелницкій постерегши, висилает посла своего Григорія Гуляницкого до его царского величества к Москві ³⁷, стараючись о приязнь. А напотом, юже видячи неприязнь хана з ордами, отступает от Камянца албо Гусятиня осторожне ² з войском, и пришол вцілости на Україну, а хан з ордами у свою землю пойшол. И вислал своїх послов ку его царскому величеству к Москві ³, юже щире поддаючися ⁴.

сотниками и \67\ атаманею ¹ и усею старшиною войсковою ², и узяли великое жалованне его царского величества соболями. И зараз по усіх полках розослали столников с приданням Козаков, жеби так козаки, як войти со всім посполством присягу виконали на вічное подданство его царскому величеству, що по усей Україні увесь народ з охотою тое учинил. А боярин и дворецкій Василій Василиевич Бутурлин повернул на Москву до его царского величества и немалая радость межи народом ³ стала ⁴.

Того ж року, зараз навесну, его царское величество обвістивши през своего царского величества послов королеві его милости ⁵ о своїх кривдах и о наступленії на православную віру, уводячи римскую, а найбарзій уніею стисненних християн, — ознаймует, же войною идет на короля полского; и сам своею персоною царскою рушает з столици з многими войсками, простуючи под Смоленско, а боярина Василія Василевича Бутурлина з многими войсками висилает до гетмана Хмелницкого. А гетман Хмелницкій висилает своего войска полк Ніжинскій, Черніговскій, при которих и охочих много Козаков и инних полков пошло немало, з которих осм полков стало, бо Івану Золотаренкові ⁶ наказное гетманство вручил, давши ему булаву и бунчук, и армат узял из собою немало, которій просто ишол на Гомель. И там заставши жолніров литовских немалую купу, Гомель осадил, под которим немалій час стоял, немогучи оных узяти. А его царское величество просто под Смоленск подступил и там оного доставал розними способами, где и Козаков пришло немало ⁷ з братом Золотаренковим до его царского величества под Смоленск. Где собі отважне починали в приступах аж на мурах наверху ⁸ смоленских по ліствицах были; аже оных німці вспирали, але многіе, и в город упавши, погинули. Що выдячи его царское величество їх отвагу, барзо їх улюбил. Жолніре зась з воеводою смоленским Глібовичем ³⁹, видячи там ⁹ великіе сили его царского величества и налогу щоденную — день и нощ ¹⁰, звонтпивши собою, просили его царского величества о милосердя, жебы зоставали при здоровю, що и одержали. И так поддали * город Смоленск, поклонившися, и так  ¹¹ вцілости отпущены в Литву.

А его царское величество своїми воеводами и ратними людми \68\ \69\ осадил Смоленско и, из костелов церкви посвятивши, и муры посвящали ¹, по которых сам его царское величество ходил при том посвященю. И оттоль послал его царское величество под Витепско и Полоцко, и тые городы повыймали люде ратные его царского величества, аж по самую границю Курляндскую, и ив Друї ² зоставал воевода. Также того ж часу Дубровную, Оршу, Шклов, Копись повыймано и Могилев поддался его царскому величеству, — и там воевода зоставал и Поклонскій ³ полковник, — и інные многіе городи литовскіе — Білая Русь, и от того часу титул стал «и Білыя ⁴ Россії». А Золотаренко Гомель державши в облеженю немало, що видячи жолнірове, же юже трудно отседітися, здали Гомель Золотаренкові, которій осадивши своїми людми, потягнул под Быхов, городы приворочаючи собі. Що усе привернулося и поддалося, опроч тилко сам Старій Быхов не поддавалъся ⁵ и держалъся. А Золотаренко, ставши в Новом Быхові, был сам с козаками своїми не в малой куш у его царского величества в Смоленску ⁴⁰. Аже осінь наступила, его царское величество повернул до Вязмы и там зимовал, а на Москві мор великій был. А козаки з Золотаренком зимовали у Быхові Новом, а у Старій Быхов притягнул князь Радивил, гетман литовскій, и ходил доставати Могилева, и ничого не вскуравши, отишол и повернул под Новій Быхов ⁴¹ доставати Золотаренка с козаками. И там ничого не вскуравши, з великою шкодою отишол и, осадивши Быхов Старій накрепко людми военними, повернул у Литву. А гетман Хмелницкій того року ⁶ стоял з войсками своїми и его царского величества под Хвастовом, и от его царского величества присылано козакам жалованя копійки золотые, которая важила полталяра ⁷. Того ж часу и мідяніе копійки повстали ⁴², которые рожною ценою ишли з срібрними, а таляр битій под печатю царскою был, которого по шести золотых брано.

Того ж року слонце барзо мінилось у середу у спасовку першої недели. Того ж року швед на Полшу повстал и многіе городы побрал ⁴³, а король полскій уступил с Полщи на цісарскую землю.

И там по смерти его, як тіло попроважено ¹ до Ніжина, в скором часі забунтовалося козацтво — на своїх старших чернь ² повстала была, хотячи старшину побити; але старшина, скупившися, многих с черні выстинали: бо чернь, напавши на возы купецкіе з горілками, оных рабуючи, позаливалися, на которых напавши, старшина выстинали, а приводцов повішали. И так юже не могучи за непослушенством болше держати Быхова в облеженю и оній узяти не могучи, отступили назад на Україну, зоставивши там полковника Нечая з войском, которые там и коло тамошнего повіту Могилевского, и коло інных городов, аж по самій Гомель, стояли, бо тилко один ³ Быхов ляхом голдовал.

О том зась тілі, албо трупі того Івана Золотаренка взмінку положу, що ся стало на погребі оного, напишу, бом и сам ⁴ там был и набралемъся страху немалого, бо тое тіло зоставало през увесь пост филипов в Ніжині в церкві, и на остатком тиждню попроважено оное до Корсуня. Где перед ⁵ святи припровадивши, поставили в церкви святого Николая за містом, не ховаючи, але межи святи з тріумфом хотячи оное провадити оттоля в город до церкви Рождества Христова, збудованной от того ж Золотаренка. И так в самій день Рождества Христова в тої церкви святаго Николая, где тое тіло лежало на катафалку прибранном, священники ніжинскіе с протопопою своїм Максимом и ігуменом и діаконами двома, — усіх девять персон, — зоставивши храм Рождества Христова так хвалебній ⁶, и пошли собором отправовати службу божую до святого Николая, где тое тіло лежало. На которій то собор ⁷ и дивовиско, а не так задля небоженства, множество народа зобралося, и по інших церквах выслухавши набоженства, в тую церков натислося, А церков великая была, завіянная ⁸, а тилко одни двери міла, а служба божая забавна з музикою співана отправовалася. Где юже скончивши божественную службу, як юже «буди імя Господнє» ⁹ співано, ігумен ніжинскій Діонисій, хотячи іти давати дару, веддуг звычаю чернечого хотячи узяти на голову подкапок, которій зоставал у скарбниці ¹⁰, албо коморці, которая была \72\ прибудована у олтарі на правом боці, маючи себі и склепленя з олтара, — и так, отчинивши двери, обачит, же стіна загорілася. И зараз, ставши на царских вратах, священник тоей же церкви крикнет на народ: «про Бог! церков горит!» И так тот народ потиснулъся до дверей и двери затлумили, же ніхто не могл сам выйти з церкви, аж каждого вытягали.

А тая скарбниця загорілася з неосторожности витрикуша, же там свічки клав на полици, не загасивши добре, и с того занялася ¹, боя сам натое смотріл в той скарбниці, як еще огонь не разширилъся был. Але знать, же особливій гнів божій был, же в скором часі от так малої річи уся церков занялася у едином квадрансі згоріла, же люд не могл выйти; але згоріло людей живых чотириста и тридцять з наддачею в той церкві, и священников два браты рожоных во всіх аппаратах, як служили ², которые аппарата коштовали на килка тисячей. Итак вмісто радостнаго праздника мало хто знайшолъся в том місті, жебы не плакал своїх пріятелей ³, так в скором часі срокгою смертію ⁴ погибших ⁵: хто отца, хто матки, хто сина, брата, сестры, дочки. Хто может выповісти такій жаль, як там сталъся за малій час, же усе місто смерділо от того трупу ⁶ паленого. И як тот огонь погасл, тот труп недогорілій Івана Золотаренка брат его узял в двор свой и знову в новую домовину вложил и ведлуг своего уподобаня отправовал погреб, зробивши катафалк у Рождества Христова ⁷, але и там подвокротне не загорувалъся, поколя тот скончили погреб.

И так \73\ Курляндія зоставала вцілости, а Лифлянды ¹, яко надлежащіе до Рыги, зостаючих под шведом, воевали. И пришовши под Динабурок город, которій спротивилъся его царскому величеству, и так той город и замок по росказаню его царского величества люде ратные узяли приступом и людей в нем зостаючих выстинали, а інных в полон побрали. И там воеводу зоставивши, далій потягнувши, пришли под Кукунавз  ², которій такъже спротивилъся, але сила закону не знает, бо и Кукунавз такъже приступом узяли войска его царского величества и тот спустошили, людей выгубивши, и людом московским осадили, и просто ку Рыгі потягнул его царское величество. Любо давал на килках місцях Magnus граф з войсками шведскими потребу, але не могл вытривати потугам его царского величества — уступил з войсками своїми в Ригу город и там зоставали през усе літо в облеженю, терпячи великую налогу от войск его царского величества, бо сила великая была ³, которых меновано седм крот сто тисячей ¹⁹, на которых я своїма очима смотріл ⁴, а и литовских немало полков там зоставало при его царскому величеству. И так вколо міста шанцами Рыгу осажено и гарматами, а інные гарматы спроважено на костел ⁵ литовскій, зостаючій на передмістю неоподалеко города, оній высыпавши, и потужные гарматы ⁶ спровадивши — в город бити; а сам его царское величество неоподалеко города стоял наметами. Але шведове моцно боронилися, и много войска его царского величества побито з города. А же осінь наступила мокрая, а краї холодные, а к тому спустошенные барзо, — послі Покрови, ку запустом Филиповим, его царское величество уступил зпод Риги, недоставши города, в котором отході много людей московских з голоду и зимна ⁷ померло.

Того ж літа ⁸ у Вилню коммисия отправовалася з ляхами, на которые и посторонных ⁶⁰ монархов и цесарскіе медіаторове были, и козацкіе послове от Хмелницкого там же были; але згоди не стало, — и так надаремне тая коммиссіа отправовалася и розіхалися  ⁹.

Барзо хорим сам Хмелницкій был ¹, где юже с тоей постелі, албо хоробы не встал, але в скором часі померл о Успенії Пресвятія Богородици ⁵⁵. А похоронен был перед святим Симеоном в недлю, де множество народа, а найболше людей войсковых было, и проважено тіло его з Чигирина до Суботова и там поховано ² в ринковой церкві.

По похороні старого Хмелницкого, любо то еще за живота старій Хмелницкій назначил гетманом сина своего Юря, але еднак нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тое справила, же з старшины не один того собі зичил уряду, а не могучи явне с тим откритися и того явне доказовати, тое умыслили и намовили, яко молодого літи Хмелницкого, жебы от того уряду отмовлялъся, здаючи оній. И так, будто учинивши раду, часть Козаков зобравши в двор Хмелницкого, а найболше тых людей превротних, а тым зичливых, которых на тот уряд гетманства прягнули ³, а востатку двор замкнули, не пущаючи никого. Где Юрій Хмелниченко, выйшовши з светлици у тую раду, учинил подякованне от родича своего за уряд гетманства и поклонилъся усему войску, и положил булаву и бунчук в той раді, и, поклонившися, отойшол в світлицю. А Выговскій писар за писарство подяковане чинил, а обозній Носач корсунскій за уряд обозництва. И тая булава час немалій лежала в той раді, кожному бы ся хотіло узяти ⁴ тот уряд, але же не позволяет войско. Пытано по килка крот през асаулов войска: на чом бы воля їх была, жебы зоставал на том уряді гетманства ⁵. Але усі одними голосами кричат, жебы син Хмелницкого гетманом зоставал, а звлаща з посполитых Козаков тые голосы призывают молодого Хмелницкого и просят оного, жебы тот уряд справовал на містцу отцевском ⁶, которій отмовляется молодостію літ своїх и фрасунком смерти родича своего. А до того придаючи, же еще оному до так великого уряду літа не позволяют, не маючи такого довціпу войско справовати, и жебы Україна зоставати міла в тихости. Дают на тое оному раду войско посполитое ⁷, жебы он тот уряд гетманства держал, жебы тая слава ⁸ была, же Хмелницкій гетманом ⁵⁶, а справцы войска и порадцы тые ж и що при небожчику Хмелницком старом зоставали, тоест Выговскій писар, и Носач обозній, и Григорій Лесницкій судею ⁵⁷, — и тые жебы уже справовали, яко оній Хмелницкій перед смертю в опеку того \76\ сина своего подал. Але оны того уряду собі желаючи, отражали молодому Хмелницкому, жебы не бралъся за тот уряд, що усиловне отпрошивалъся, але козацтво не хотіло оного от уряду того уволнити, памятаючи на зичливость отческую.