На початку того року вийшол хан з ордами немалими под слободи московскіе и стал коло Мерли, и барзо великую шкоду учинил в слободах московских, миль на тридцять попустошил. аж и поза Білагородом, и вернулся вцілости, бо ніхто за ним не ходил.

Того ж року навесні татаре коло Києва шкоди великіе починили на пренесеніе мощей святого Николая и на святую Троицу ⁷.

В том же року суша и горачость слонца великая была, от которой повисихали води и трави посхли, с которой сухоти робацтво ⁸ умножилось, и позедавши ⁹ капусти та боб, горохи, коноплі повиедали ¹⁰ и гречку, з ниви на ниву стадом ходили.

Того ж року юля 7 Новгородок Сіверскій увесь вігоріл.

Того ж року войска великіе его царского величества вийшли и стягалися под Путивлем у Білих Берегов, над которими старшим \134\ был боярин Голіцин, под которого послушенством зоставал и князь Ромодановскій.

И там стоячи, ожидали на відомости, ежели турки міли бити под Кіевом ¹, жеби противко оних тягнути. А войска козацкіе в домах зоставали, тилко полк Стародубовскій війшол ку Десні, а гетман з старшиною до боярина под Путивля ² ходили, совітуючи собі о ділех военних. И в том року войска в Киев не ходили московскіе и козацкіе, бо жадних войск неприятелских не било. А як літо, так и осень сухая была, же болота повигорівали, и води в них не было.

Того ж літа Лохвиця, Золотоноша и инних міст немало вигоріло. А на Запорожю кошовій Іван Сірко, ватаг силній, помер.

Того ж року турки коммиссію, албо границю розездили, але не учинили слушного постановленя о границі, которую до сейму ляхи отложили, на чом спор стал. Тоей же осени турки, не чекаючи сейму лядского, учинили границю по Стрипу ³ ріку, але и за рікою Стріпою, которая граничит, місто Чортов и Терембовля и инніе под себе подвернули ⁴, и копци, слупи мідяніе поставили.

На концу того року на Рождество лядское, 15 декабра, на небі уночі комета великая явилась, тоест от захода слонца з малой звізди столп страшне великій, ясній, которій до полнеба досягал, а в той ясности през ⁵ три ночи тривал, а напотом на многіе ночи по заході слонца являлся, тилко не так юже світел стоял.

Тоей зими около Киева и под Остр татаре часто докучали и людей в полон брали.

Того ж року в Німцех якіесь пророки два явились, которіе до покути людей напоминали и о Римі, же мает запастися як Содома, и о инших річах ⁶.

О которой так трактовавши \135\ з оним Тяпкиним у Криму и постановивши, якую дань мает давати его царское величество турчинові през руки ханскіе ¹⁴⁶, и на том поприсягши в Криму, и до его царского величества поехали о потвержденія ¹ тоей згоди ².

Того ж року его царское величество монастир Свинскій под Брянском привернул до монастир а Печерского киевского, и черци киевскіе заехали; а прошлого року монастир Трубецкій ³ тому ж монастиреві Печерскому отдано, спровадивши оттоль чернцов московских.

Того ж року юня 21 гром запалив церков великую у Стародубі Рождества Пречистої Богородици и уся згоріла.

Того ж року августа 9, перед світом, земля тряслася с понеділка на вовторок.

Року 1682

также и тих многих, що боярами и думними дяками над приказами зоставали \137\ на Москві, витрачено за нечинне ¹ слушной справедливости. Сродзе великая тривога ² на усіх жителей московских ³ была от стрелцов, якої ніколи не бивало, а то знати, же гнів божій. А звлаща тих бояр губили, хто причиною смерти небожчика цара был, бо визнал доктор перехрист, которого призвано ⁴, за чиею радою отруено, з чого царицу и патриярху поволано ⁵.

Того ж року господар волоскій, зогнавши волости немеровскіе и усіх побожан, будовал собі двор у Цекийновці ⁶, на сем боці Дністра, на мешканя, и у Немерові от себе наказного гетманом зоставует. И от того часу особливій господар стал над Україною, почавши от Дністра до самого Дніпра, а у Волохах иній господар над волохами, бо на Україні дано свободу от турчина, уволняючи от дани до якого часу, жеби ся люде до своего наворочали українніе. А Подоля особливе привернено до Камянця Подолского, и тіе городи паша камянецкій справовал и по городах свою старшину турецкую з войсками поставил, якото: в Бару, в Межибожу и инних, юже до тих господар Дука справи не міл.

Вишменнованніе бунти, яко ся вишшей наменило, того ж року в самой столици щодалій гору ⁷ брали, тоест от стрелцов, которіе юже не стрелцами називалися, але надворною піхотою царскою. А напотом умисл свой засадили, хотячи усіх бояр вигубити, тилко собі маючи у великой чести князя Андрія Івановича Хованского, которій уже усіх на столици справовал, и при нему завше килка сот стрелцов зоставало неотступно. И хтось зичливій царей остерегл, же юже и о царство промишляют. И царіе виехали з столици на свої царскіе фолварки з матками ⁸ и сестрами, и час немалій мешкали у Воздвиженском, ведле Троецкого монастира, где стрелцов килко, пришовши до їх царских величеств, оповідали раду князя Хованского злую, же скоро би царіе повернули на столицу, то оних потратити, а сина князя Хованского царем наставити. О чом їх царскіе величества увідомившися, по килко крот посилали по князя Хованского, которій на царскіе писма не ехал, аж боярин князь Ликов ездил по него, и на слова его поехал до їх царских величеств до Воздвиженского, и там оному з сином голови поутинано обом Хованским, и войска великіе скуплено под Троецкій монастир на знесення оных стрелцов своеволних, которих у столици сорок пять тисяч было, и сами собою справовали, нікого не слухаючи.

Але оного фортуна омилила: бо що учинил был засадку войск своїх піхоти тисячей четиридесять, усе тое знесено от короля полского, аж и сам везир не видержал з своїми войсками, але за помощію божіею и тіе розбити стали, же у малой купі мусіл ¹ утікати, оставивши армати, намети — усе, що при собі міли. А и тіе войска, що города Видня доставали, побити, ледво що утекло: незліччоное множество бісурман ² пропало. Где и сам король, в городі Видні побувавши и искупившися з инними ксіонженти християнскими, з войсками великими пойшли наздогон за везиром, не даючи оному отпочинку. Которая потреба была септеврія 13 по рускому календару ³. И знову у Дуная, у мостов, міли потребу и там турков збили, которіе великим гуртом на мост пойшли, с которими и мости на Дунаї обломилися, где знову много погинуло от меча и потонуло, которіе жолнірове, мости направивши, за турками пойшли, где по килка крот турков громили. Усіх потреб по чотири крот * валечних было, и на всіх потребах турки ⁴ шванковали ¹⁴⁸, и городов много турецких попустошили и куды хотіли войска полскіе [ходили и ⁵] пустошили у килканадцять миль от Цариграда. И в тих потребах пашей много погинуло и живих жолніре побрали, которіе у Лвові в вязенню зоставали, и господар волоскій Дука.

Того ж року у Полскій землі восени, по Святом Семионі ⁶, около Ярославля, знову овощ и ягоди в полях породилися, которих, власне, як серед літа, обфитость великая била.

Але козаком орда не могла [нічого]  ¹ учинити, — вцілости вернулися и оного Куницкого своего старшого убили ¹⁴⁹ и наставили межи собою старшим Могилу, козака з Запорожа, которий з ними в Кемерові зоставал, називаючися гетманом, и свою залогу коло Камянця держал и по инних городах, вигнавши турков.

Того ж року, зараз навесні, турки провадили живность до Камянця, против которих козаки з Немирова виходили, хотячи оним заборонити тоей дороги. Але ошукались, бо орда, на них напавши, сот пять вистинали и тое в Камянец впровадила, і много шкоди починила в тих волостях, которие знову в послушенстві королевском зоставали.

Того ж року знову затяги велікие в Полщи и по україних городіх: даванно гроши, сукна, абы человік, — а то противко турком, — и посполитіе рушеніе, где много тиснулося и Задніпра много утікало ², любо їм того забороняли.

Того ³ ж року велечної войни не било, бо турчин з великими потугами не виходил, тилко под Будиням коло Дунаю цесар християнский войска турецкіе погромил килка паш и из с Текелем венгерским міл потребу и в Венграх.

А король полский з войсками своїми стоял под КамянцемПодолским, маючи в обложеню, але сами болшую трудность міли от турков с Камянця и хороб великих, а найболше от бігунки ⁴, с которой много войска полского и литовского и прускуго вимерло. Восени, прийшовши хан з ордами под Камянец, войска полскіе отогнал, которіе с трудностю отходили за ордами, же оним трудность чинили.

Волоская земля того року барзо спустошена, же мало кого в ней зостало, от ляхов, Козаков и татар.

Того року дорожнета великая била в Полщи и у Литві, бо не било урожаю на збожже.

Того ж року за відомом їх царских величеств гетман запорожский Іван Самойлович росказал по самий Сож ріку усі села отехати, от Гомля, аж по самое Рославле, и привернули до Стародуба, от ляхов отнявши, и свої залоги постановил полковник стародубовский.

Хан кримский вийшол ⁵ з ордами и сам стал коло Рашкова на Кучмани, и великіе шкоди починил по волости по Волиню, Подолю, загонами навесні; а солтани з ордами пойшли верх Дунаю ку турецким войском, жебы ся скупити. А Волоская земля пуста стала \141\ от войск полских и татарских и козацких, которіе по королю зоставали.

Того ж року турецкіе войска сили великіе вийшли противко цесара християнского ку Відню, чинячи тісность велику; але цесар, скупивши войска, божіею помощію тіе войска турецкіе знесл на голову и армат боліє пяти сот побрав, и в державу панства турецкого з своїми войсками за Дунай увойшовши, пустошил, як хотіл.

Того ж року на Білом мору визера турецкого громили венетове и франки, где отсюль великая тісность туркам била. А войска полскіе стояли на пасах от Камянця тое літо, а и гетман Яблоновский и кавалер ходили у Венгерскую землю ¹ и там до килка замков — Буду и новіє замки Стригон, Решин отняли у турчина и своїх людей осадили и назад отступили на Буковину, где оних турецкое войско осадило з ордами великими межи Прутом и Дністром, що к ним з великою шкодою войска и усего табору прийшло, и заледво вийшли. А орда оним зфольговавши, на Волинь пойшла загонами, где много людей побрали, подобно, за позволеніем гетмана коронного: бо безпечно орда ходила, а жолніре нігде оних не громили. А королю не позволили сенатарове до войска ити ¹⁵⁰, и за тим порадку ² у войска їх не било, и войско погинуло.

Того ж року син гетманский Семион ³ померл, юня 7, на Сошествіе святого Духа, в літех молодих, але розуму старого, четвертого року своего полковництва стародубовского.

Того ж року Гедеона, князя Четвертенского, єпископа луцкого, на метрополію ⁴ киевскую обрано.

На початку того ж року, по Богоявленії, тот метрополит Четвертенский, приехавши з Москви, поехал з Батурина до святой Софиї до Кіева. \142\

Того ж року стала згода їх царских величеств з королем полским вічистая, и задля того розорвали згоду з турчином и татарми, хотячи з ними войну міти, допомагаючи королеві и Річи посполитой.

Того ж року сніг великий випал по святом Георгії и килка день лежал, але збожу нічого не шкодил.

Того ж року червяки чорніє, а зростом як гусениця, были множество и коноплям и инному зіллю барзо шкодили, але збожу нічого не вредили. И так стадами ходили по дорозі и в город, в брами, и из города стадами ишли на огороди, не боячись дожчов, хочай літо мокрое било.

Того ж року орда барзо шкоди много начинила поза Дніпром, по самий город Кіев: людей побрали, порубали купцов коломийцов.

На той же вишписанной згоді з послами королевскими отдано волость тую коло Сожа ріки знову до Литви, чіе било, що били козаки заехали до полку Стародубовского.

Того ж року король полский Ян Третий зобрал войско великое и, зоставивши залогу коло Камянця Подолского, сам ходил з войсками у Волоскую землю до Дуная. Великой войни не міл з турками, бо турки міли войну с цесарем на Білом морі и с иншими, где турков бито. А тут коло короля орда немалая з сином ханскими докучала. И так на зиму король з войсками своїми повернул у свою землю; а хан сам стоял з войсками у своей землі, сподіваючися войска литовского и козацкого на Крим. Задля того, же король полскій присяги на згоду царскому величеству не виконал, любо то и задор с татарами учинили, и войска московскіе стали за порогами, нижей Січи, з Косоговим, которіе там зимовали ¹.

Ян Третій - польський король

Того ж року король полский Ян Собеский присягу виконал в Яворові ¹⁵² при послах его царского величества, при Борису Петровичу Шереметову с товарищи его на вічную згоду з їх царским величеством на том, же юж Смоленска и Киева и сегобочной України не упоминатися вічними часи, учинивши границю слушную, що цесар подтвердил за изволеніем папіжским, жеби заодно на турки \143\ и татар войну поднесли, оставивши згоду, на що їх царское величество поднялися своїми войсками на Крим ити и Крим зносити, посполу и козаки с ними ити мают.

И там от Великого Лугу ² вислал гетман сина своего Григорія ³ на той бок Дніпра, до Січи, з войсками перебранними, з войском великим, и москви на килкадесять тисяч, над которими старшим ходил околничий Неплюев и Косогов, повернувши войска назад. И як прийшли на Кичету ¹⁵⁴, и там старшина козацкая — обозний, асаул, и писар войсковий и иние преложоніе ⁴, видячи непорядок гетманский у войску и кривди козацкіе, же великіе драчи ⁵ и утисненія арендами, написали челобитную до їх царских величеств, виписавши усі кривди свої и людскіе и зневагу, якую міли от синов гетманских, которих постановлял полковниками, и подали боярину ⁶ Василію Василиевичу Галіцину, просячи позволенія переміняти ⁷ гетмана, которую зараз принявши, боярин с которим гонцем ⁸ послал на Москву до їх царских величеств. На которую челобитную прийшол указ от їх царских величеств и войско застал на Коломаці, где боярин старшині ознаймил козацкой, и нарадившися з собою, оточили сторожею доброю гетмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина козацкая до церкви, и узяли гетмана  ⁹, з безчестіем ударивши, и отдали москві. И зараз ¹⁰ сторожа московская, усадивши на простіє колеса московскіе, а сина гетманского Якова на коницю худую охляп без сідла, и провадили до московского табору до боярина, и там узяли за сторожу кріпкую. И того ж часу в раді козаком указ їх царских величеств читано и позволено иншого гетмана собі оббирати ¹¹, а поколя гетмана наставлят, увесь порядок войсковий поручено обозному войсковому Василію Борковскому. Где почалися бунти у войску на старших, але зараз тое москва ускромила, а нікоторіе от войска оторвалися в городи своеволею, многіе двори пограбовали, арендаров и иних людей значних и приятелей гетмана бувшого, которих напотом имано, вішано, стинано и мордовано, яко злочинцов. И так того часу скончалося гетманство Івана Самойловича поповича и синов его, которий на ураді ¹² гетманства роков пятнадцять зоставал и місяц.

Той же попович зразу барзо покорним и до людей ласкавим бил, але як юж розбогатіл, барзо гордий стал не тилко на Козаков, але и на стан духовний. Прийшовши до него, старшина козацкая мусіли стояти, ніхто не сиділ, и до двора жеби не йшол з жадною палицею; \145\ также и духовенство священници, хочай би який значний, мусіл стояти непокритою головою. А у церкві ніґди не йшол дари брати, але священик до него ношовал, также и сини его чинили; нежели гдеколвек виездил, любо на поліованя, жеби ніґди священика не побачил, то собі за нещастя міл. А будучи сам поповичом, из великою помпою ездил, без карети и за місто не поехал, ані сам, ані синове его, и у войску усе в кареті — так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем, — барзо на людей трудность великая била от великих вимислов — не могл насититися скарбами. И щось противко монархов наших московских хотіл почати, бо и в поході с тими великими войсками на Крим незичловость его постережена, же не йшол просто на Крим, але по степах блудил, и повідают, же з умислу казал степ палити своїм зичливим, жеби тим отмовитися, же не можна до Криму ити задля конского корму.

Также и прошлой войни за своею незичловостю Чигирин утратил и людей воених много запропастил, которих мало жаловал, а то для того, жебы его панство с синами ширилося, которіе не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства своего не мишляючи, — а то надію маючи на люд грошовий затяговий и на велікіе скарби зобраніе; бо юж козака собі городового так посполитих, яко и значних, нізащо важили и в двори не пускали, маючи у дворах своїх на килко місьцах сторожу сердюцкую, которим плачовали роковий юригелт ¹.

А священик и в килка дний не могл ся до двора упросити, хочай якая пилная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помишляючи на подлость своего рожаю, же ² Господь Бог тим барзо ображен бывает, хто в пиху подносится. И за тое скарани зостали, же перше от чести всякой отдалени ³ и, як якіе злочинці, з безчестіем на Москву голо попроважено, а напотом от жон розлучени, а маетности и скарби, которіе многіе били, усе отобрано, в которих місто великое убозство, вмісто роскоши — срогая неволя, вмісто карет дорогих и возников ⁴ — простий возок, теліжка московская с подводником, вмісто слуг нарядних ⁵ — сторожа стрелцов, вмісто музики позитивов ° — плач щодений и нареканя на свое глупъство пихи ⁷, вмісто усіх роскошей панских — вічная неволя. На том скончилося гетманство поповичово 25 июля, в суботу ⁸. \146\

Того ж року, місяця юля... дня ¹, старшина козацкая, видячи, же в небитности гетмана своеволя по городах почалася розширяти ², просили боярина Галіцина, жеби войску позволил волними голосами обрати собі гетмана, нащо позволил боярин раді бити. И так у раді войско, которое на тот час било, настановило гетманом бившого ³ асаулу войскового Івана Мазепу ¹⁵⁵, роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской ⁴ и у войску значной, нащо и боярин зезволил и до їх царских величеств послал ⁵. И так новопоставлений гетман, постановивши порядок у войску, розослал по усей Україні, жеби тую свояволю унимали, а тих бунтовщиков унимали ⁶, а ежели кому якая кривда от кого ест, жебы правом доходили, а сами своїх кривд не мстилися, там же ⁷ постановили, жеби юже аренд не било на Україні на горілку, ані на жадний напиток, опроч инъдукти.

Того ж часу новобраний ⁸ гетман Іван Мазепа послал своїх посланцов за пороги до Січи и до того войска, которое там зоставало з Григорієм гетманенъком, и до околничого Неплюева, ознаймуючи о переміні гетмана и незичливости его противку їх царских величеств и войску запорожскому, и о постановленій) нового гетмана, даючи знати войску, жеби якая замішанина не била у войску от Григорія гетманенка, и жеби оного до вязеня взято и їх совітников: Полуботка Леонтія, полковника переясловского, и Ярему, полковника ніжинского, и Лазара Горленка, полковника прилуцкого (сего убито), и инних, которих ⁹ значи. Нащо войско так запорожское, зостаючое в Січи, як тое городовое, що там послано било, позволило, и Григория гетманенка взяли за сторожу московскую и Полуботка, отдавши околничому Неплюеву, которих проважено до гетмана, а от гетмана до боярина Галіцина, а оттоль на Москву безчестно на телізці московской послі карет коштовних, отобравши усі скарби и коні, що иликолвек міли ¹⁰. А с тоею відомосте) и по Якова ¹¹ гетманенка посилано Леонтія Черняка полтавского, Івана Ракушку Романовского, сотника мглинского с товариством, и москалей чотири человіка.

И по припроваженю Григорія войско того ж часу роспущено по домах козацкое, а московское в слободах стало \147\ и близкіе по городах розойшлися ¹, бо великая нужа ² у московском войску била: на килкадесят тисяч вимерли, як уступали с поль кримских, многих хорих живих у ями загребали ³.

Того ж року татаре барзо великіе шкоди коло Киева починили, коло самого города под замком людей побрали, постинали и усе літо не давали отпочинку, же з города за Либедь трудно било вийти, — не дбаючи на тое, що наши войска на Крим пойшли, и наші в Криму не бавили. А они, поганці, не тилко за Кіевом тот бок спустошили ⁴, але и на сем боку Дніпра немало по селах людей в неволю побрали и иних постинали.

Повернувши войска їх царских величеств назад, бившого гетмана Івана поповича повезено на Сибір з меншим сином Яцком водою Окою в судні, в далніе городи на вічное мешканя ^5-6. А старшого сина Григорія взял з собою околничий до города Сівска, и там по многих спитках голову оттяли, рубаючи разов три задля болшой муки, и так безчестно загребено без похорону, бо не дано и священика, жеби его висповідати. А маетности їх усіх трох, гетманскую и синов его, переписано било до скарбу царского ¹⁵⁶, а напотом велено срібро, шати ⁷, чого незличоная річ была, жеби тое на потреби войсковіе обернено ⁸ било, усе тое зостало в Батурині. А жона бившого гетмана отослана до Седнева на мешканя убого, а приятели їх в безчестю зостали и в ненависти от людей.

Войску казано готоватися ⁹ на Запорожже под городки Ослам городок и Казикермен и липи и байдаки на борошно за пороги провадити; и тоей же зими усі полки повиходили и стояли по городах українних ¹⁰ напоготові.

Але орди, почувши о поготовости войска, на Україну не входили, тилко на том боку Дніпра, на Волиню, шкоди починили за неосторожностію войск коронних.

А войско московское, не йдучи под городки, але прийшовши до ріки Самари, город уробили над рікою Самарю ¹¹

и там при \148\ вшеляких запасах людом московским осадили военим немалим комоним ¹ и пішим, а войска козацкіе и московскіе назад повернули ² з старшиною своею.

Того ж року, августа 12, саранча великая била ³ так, же усе войско укрила, и отвернули ⁴ понад Дніпром вниз, и 13 августа знову от городов била, а от Донця знову великая саранча на войско наступила, и усе войско укрила и пошла у татарскіе поля ⁶.

Того ж року войска короніе стояли около Камянця Подолского и там міли потребу з ордою білагородскою и ⁶ корогви утратили. А цесарскіе войска барзо турецкое войско погромили и городов немало побрали знатних: Белград, сербскую столицю, з иншими городами поза Дунаем, и Соленик и иніе городи.

Того ж року ходило войско козацкое по росказаню гетманском под Очаков и посад ¹⁵⁷ узяли, випалили и людей вистинали, тилко замок зостал вцілости.

Того ж року господар мултянский здался цесареві християнскому и татар барзо побил у своей земли.

Оттоль, от ¹ Ганшина, за миль дві споткали солтанов два, оттоля ишли до Чорной Могили  ², где ночовали, и оттоль пошовши, хан сам споткал у двох милях от Чорной Могили, там била потреба великая, и там убито сина ханского и сина бейского перекопского; а оттоль, отвернувши от полку Стародубовского и Прилуцкого орда и скочивши на полк Сумский и Охтирский, там шкоду великую учинили, и там ночовали ³ и рушили ку Коланчаку. Знову ⁴ хан споткал войско з ордами и около войска обехал ⁵ и труп своего сина и иних побрал, идучи коло войска, вішался, которого з армат бито моцно ⁶. И стали на Каланчаку, и хан пойшол до Перекопу *; из Каланчаку, переночевавши, на Троицу под Перекоп прийшли с полудня, и там переночевавши, хан вислал ⁷ на згоду. И не достаючи Перекопу, хочай войско охочо било до приступу, але боярин назад рушил з войсками, з нареканем усего войска, и простовали ку Днепру; которим білагородская орда зразу докучала по сторонах, хапаючи найбарзій московских людей. И прийшовши до Самари города, тяжшіе москва армати позоставляла, а войско по городах роспущено, и гетман до Батурина прийшол зараз по святом Петрі; але войско барзо замитилося, барзо хоровали, и коні барзо нужни поприходили, и многіе с Козаков померли, и коні попропадали ⁸, — а то усе з безводя замитилися.

Того ж часу, неділь дві тилко випочинувши, по указу їх царских величеств гетман Іван ⁹ Мазепа на Москву пойшол с полковниками ніжинским, черніговским, миргородским и гадяцким, маючи з собою Козаков с пятсот ¹⁵⁸. Где прийшовши, застал на Москві замішанину, щось противного противко великого государя царя Петра Алексіевича, але наших гетмана с козаками ласкаве принято и отпущено, здаровавши от їх царских величеств. А войска наши козацкіе стояли коло Днепра на залозі от татар до повороту гетманского, аж до святой Покрови. \150\ \151\

В Самарі, новом містечку, барзо мор великий ³, же усе вимерло и воевода зараз навесні ⁴, от которого и по инших містах появился мор.

Того ж року метрополит ⁶ кіевский Гедеон Четвертенский помер, а на его місце обрано Варлама Ясинского ⁶, архимандриту кіевопечерского, перед Святою Троицею на том тижню, которий на Москву поехал по благословеніе.

Того ж року великая саранча била на Україні и коло Стародуба на Сівери; прийшла августа 9 и туда наворочала на краї литовскіе, але у Литву не йшла, зостала по Полісю коло Сожа; а тая, що ишла на Кіев, то пойшла в Полщу ку Шліонску и поза Дністром, и там на Волиню, коло Гродня и Берестя ⁷ Литовского; а инная тут на Україні, коло Ніжина й Чернігова и на Сівери коло Стародуба зазимовала. А барзо ишла широка и московских краев займала поза Свинском и Комарицкую волость зопсовала, збоже и усю ярину потравила, и жита, которіе застала непожатіе, усе поела, и так учинила дорожнету у збожжу ⁸: жито стало осмачка ⁹ по золотих три и овес в той же цені, которого и мало било у Сівери, але з України доставали. И от того смроду саранчі коні хоріли ¹⁰ и издихали и всякое бидло, бо с травою и саранчу пожирали, же и мясо їх смерділо саранчею, — и кури и гуси.

Того ж року, септеврия 14, на Воздвиженіе честного креста, у Стародубі запален двор нікоторого москвитина, з которого и церков барзо коштовная святого Николая згоріла и звониця звонами коштовними и дворов немало: а церков била уся маліованая и желізом білим покрита. \152\

Того ж року до городка ¹ Самари козаки на залогу чергою полками ходили по чверти ² року а московское войско з воеводами зоставало.

Того ж року наше войско ходило под Очаков и посад спалили и много шкоди татарам починили.

Року 1691*