Король, стоячи у Браславлі и Паволочи, казал докучати, и так піхота Дорошенкова здалася королеві, которих до двора своего король узял и барву ⁹ и плату оним дал. Стоячи там король з войсками, учинил голодню, а Дорошенко жадною мірою не хотіл поддатися, але посилал по орду, которая вскорі зимою до оного вийшла, не даючи оному з королем до згоди прийти. И так перезимовавши король у Браславлю, пошол до Кракова на коронацію ¹²⁵ , и там по городах позоставали коменданти, тоест у Браславлю, Немерові, Жорнищах, Олінцях, в Бару и в инних.

Того ж літа браславці здалися Дорошенкові и хотіли жолніров вибити, але того не доказали ¹⁰ и мусіли уходити з Браславля. И так комендант спалив Браславле и уступил до Немирова, але постарому браславцов у Ладижині жолніре,напавши,пожаковали, а инних \121\ постинали, а напотом у Бершади.

И так тая Україна стала пуста, бо остаток тих людей Побужа и торговичане зийшли ¹ на Задніпря.

Того ж літа боярин князь Ромодановскій, скупивши войска его царского величества и скупившися з гетманом Іваном Самуйловичом, ходили ку ² Дніпру и посилали войско свое до Корсуня, которим Корсун здался. И так усіх людей с Корсуня с полковником їх спровадили на Задніпря. А ляхи, пришовши, спалили Корсун з церквами, а под Чигирин ходил подезд ³, тилко ж нічого не вскурали. Але вийшол Сірко з Запорожжя, с которим згоду узял Дорошенко и присягу виконал на подданство его царскому величеству и послал своїх послов на Москву, а напотом и санжаки отослал на Москву своїм тестем ¹²⁶. Толко ж в том мало правди было, бо постарому посилал до турчина и до хана о помоч тое літо, манячи, отзиваючися слугою его царского величества, але жаль было гетманство положити. От которого своеволніе компанії и піхота почали рватися на Задніпря уходити, и для того почал з запорожцами мешкати в приязни и живность, горілки, тютюн, гроши ⁴ оним слати, сподіваючися того, же его гетманом утвердят, а до того, же юже ні от кого не бачил приязни: ані от ляхов, ані от татар а от турчина — за санжаки обавлялся, — а найболшей з запорожцами згоду принял, сподіваючися, же оного наставлят гетманом и на Задніпрю, бо перед тим жадною мірою не хотіл в згоді з Запорожжем мешкати, але еще промишлял и поднимался турчинові зносити Запорожже, бо найболшей оного не любили козаки запорозскіе, же поддался турчинові. И так зостаючи Дорошенко у Чигирині, любо юже в малой купі, и под собою держачи городков мало, тилко Чигирин, Крилов, Черкаси, Медведовку, Жаботин, Мошни ¹²⁷, — постарому на Задніпря гетманові не хотіл поклонитися и гетманство отдати, але гетманом отзивался и посилал до орди, але орда оного не послухала. Также и до турчина посилал, але и тот за свою зневагу, же отдал санжаки, розгніваній, оному помочи не дал. Тилко з самою піхотою своеволною, которой при собі держал тисяч пултори ⁶, даючи оним плату грошевую и живность з тих городов оному послушних міли, — на усі сторони манил своею приязню и своїми приязними подбужал ⁶ так запорожцов, яко теж и в Полтавщині и инних городах українских през людей собі зичливих, жеби ся збунтовали на своего гетмана и на раду зезволили ⁷ на обрання гетмана, що юже инніе почали ся были бунтовати, але запорожци на тое не зезволилися у раді. \122\ 

Навесну зараз, видячи его царское величество, же Дорошенко тилко писмами свою зичливость отсвідчает  ¹, а на сердци що иншого мает, и не попущаючи оному болше зводити, войска немаліе з Москви рушили и повіт Смоленскій, также боярин князь Ромодановскій зобрал великіе білагородскіе сили и искупился ² з гетманом Іваном Самуйловичом войсками козацкими, — притягнули ку Дніпру против Воронувки. А наперед вислали подезд тисяч у двадцять под Чигирин, которій подезд, обогнавши Чигирин, не дал городком околичним уходити до Чигирина, тилко самії чигиринці зостали в осаді. Що видячи ³ Дорошенко, собою звонтпивши, почал трактовати, варуючи своего здоровя, на що боярин князь Ромодановскій з своїми началниками ⁴, также и гетман з своею старшиною позволили и поправили сумленям. И так по тих трактатах приехал Дорошенко з Чигирина до войска и поклонился боярину и гетманові Івану Самуиловичу и поотдавал знаки войсковіе, належачіе гетманом, тоест бунчук, булаву, гармати ¹²⁸. И зараз того ж часу ⁵ виступили піхота Дорошенкова з замку Чигиринского и из города, а того ж часу войска его царского величества увойшли в замок Чигиринскій и у город Чигирин посполу с козаками задніпрянскими, тоест з полковником черніговским Василіем Борковским, и що належало войскового, тоест гармат, которих немалая лічба, порохов, борошна, — усе тое поотбірали под свой дозор. А Дорошенкові постановили, а напотим приказали, жеби уступил з Чигирина на Задніпра на мешканя, що и учинити мусіл, которому дано мешканя у місті Сосниці. И так гетманство его скончилося при упадку великом України; а от того часу Москва стала у Чигирині по указу его царского величества.

Того ж літа паша великій Каплан Ґерей ⁶ з великими войсками ходил в Полщу против короля ⁷ Яна Собеского и не дал ся войску коронному скупити, бо войско одно с хоружим коронним Синявским стояло под Лвовом, а короь з войсками литовскими и коронними стоял под Берестечком. И так любо дали были битву добре турчинові, але же хан с великими силами наспішил, трудность великую учинил войску королевскому, оних облегши, где барзо много войска потратили и от коней отпали, и сами у великой тривозі зоставши, мусіли згоду ¹²⁹ чинити и, не хотячи позволяти, тоест уступити усего Подоля по Коросташов ⁸ туркам и усей України зректися, \123\ также и плату дати тридцять тисяч червоних и инних немало вимислов за гріхи наши над християни.

Того ж року генвара «30», на запустную неделю, померл великій государ цар Алексій Михайлович вночи, години 4, а на его місце зостал его син царем Феодор Алексіевич, и того ж часу усі бояре и стрелці присягали ¹ его царскому величеству на подданство и на послушенство.

Того ж року и того ж дня узято монастир Соловецкій ¹³⁰ и черцов вистинали люде ратнії его царского величества. Которого монастира доставали ² през роков шесть неотступно, а за такую вину, же не позволили ся приняти новопостановленних ³ річей на соборі московском при битности двох патриярхов — александрийского и антиохийского; першая річ — же «Духа истинного» ⁴ не мовити у «вірую»; другая ⁵ — жеби не мовити: «Господи Ісусе, Сине Божій, помилуй мя», але так мовити: «Господи Ісусе Христе, помилуй мя», а «Сина» оставляти, и иншіе річи новіє, которіе подруковано у книжці  ⁶ названой «Жезл». И за ⁷ тое тот монастир спліондровано, которій на увесь світ славній и святих чудотворних міл у собі; и за тіе новіє річи многих черцов, попов и свіцкого стану людей у земли Московской помордовано, же того не хотіли приймати ⁸, але на старом держалися, як перед тим было. И многіе виходили на Україну на мешканя и у Сівер, позоставивши набитки свої, а инних и у силку позасилано ⁹.

Того ж року якійсь Капітон секту всчал ¹³¹, же живо люде в огнь на спалення ишли.

Того ж року полковник стародубовскій Петро Рославец, которій през килканадцять літ полковником будучи, а же не захотівши бити под послушенством гетмана своего, пойшол на Москову у килкадесят коней, хотячи поддати Стародуб, жебы зоставал як городи українніе ¹⁰ московскіе: Суми и Рибное. Але тая надія оного оминула, бо на тое не позволено, любо зраду оного принято, але напотом за посланцями гетманскими за сторожу оного взято и отослано з Москви на Україну до гетман а и отдано на суд войсковій. Которій окован у гетмана сиділ и на зезді сужен зостал усею старшиною на горло у Батурині; а протопопу ніжинского Симеона в манстир, которій з оним был на Москві и из собою ¹¹ в одной раді ¹³². \124\

Того ж року от короля полского гетманом козацким настановлен Евстафій Гоголь, бившій полковник подолскій ¹², а по потребі с турками дано оному становиско у Полісю и займаючи ¹³городов литовских, а сам стоял у Димери, бо немалая купа при оном войска была, которим плату и сукна от короля давано, а живность з ¹⁴ людей.

Зима барзо великая била так снігами, як теж и морозами, и мало которій день был без вітру, и тривала снігами и морозами великими близко до святого Гегоргія, же юже людем на Сіверу не тилко сіна, але й солом на хатах не ставало. Тое же зими по три тисячи подвод с полков под запаси давано до Сівска, из Сівска проважено в Кіев, и много подводников от морозов покалічало, а инніе померли ⁴.

Того ж року прислан столник от ⁵ его царского величества Алмазов по Петра Дорошенка, бившего гетмана, у великій пост, и оного попровадил на Москву. Где на Москву ⁶ як приехал, брата его Григорія отпущено з вязення на Україну, а его задержано на Москві и дано ему тисячу дворов, и там жил по смерть свою ⁷.

Того ⁸ ж часу тот ⁹ протопопа ніжинскій, которій бил у великой чести на Москві, ніжинскій  ¹⁰ Симеон, которого и воевода слуховал, до такого прийшол безчестія, бо, ведлуг обітниці своей ина казанного суду духовного, не захотіл зостати чернцем ¹¹, жалуючи жони остатися, которого питано от консисторії архиепископской ¹², которій отмовляючися, жадною мірою не позволил; аже в тот чин никого не примушают. А на том ¹³ была воля гетманская, жебы або декретові досить чинил, албо каранній был.

А же не хотіл ведлуг декрету зостати чернцем, то оного, \125\ отдаливши от священства, отдано на карность свіцкую; которій без фолґи ¹ міл вязення и битя  ², и признал, же знову міл з нікоторими о здоровя гетманское, а звлаща з Рославцем, полковником стародубовским, Дмитрашком ¹³³ переясловским, Лазором прилуцким и инними, которих усіх до вязення побрано и маетности попечатано и поотбірано.

Того ж року, місяця мая семогонадцять дня, в четверток в обідной годині, по службі божой в полгодини может ³, занялася церков Рождества Христова, стоячая в ринку, близко комор крамних, в Стародубі. От которого запалення церква, не відати яким способом, подобно, з неопатрности паламаровой, а особливо гнів божій за безаконія наша, — так великое будованя церквей божіїх чотирох, стоячих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну славна была в маліованню образов, в инних достатках, так теж великостію звонов, — зовсім погоріло, яко теж и в будинках дворов зо всіми немал маетностми так срокго вигоріло усе місто, же жадная не тилко хата не зостала, але ані башта, навет и саміе вали погоріли, нічого не зоставши, а и за містом, на килко сот подимя ⁴ погоріло. Так страшній пожар был за скаранням бозским. Бо в том місті всчалася ненависть: першая — полковник против гетмана, священники межи собою, осм на двох немал цалій рок турбовались; межи козаками и посполитими свари, позви, а знову зась корчми, шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности ⁵ и частіе забойства, а за вшетечность жадной карности е чинено, але тое в жарти оборочано, любо якая явная курва, пиятики без удержанія, набоженства оспалость, бо духовних нізащо не міли, хлюбячися ⁶ оздобою церквей божіїх, отказаючи, же «нам не трудно о ⁷ попов и священников»; любо напоминали, не слухали, але от такових ⁸, которіе їх за збродні до покути приводили, з гнівом отходили и по своїх волях собі духовних шукали, не жалуючи за гріхи. И так Господь Бог, не терпячи тих злостей, отнял тую оздобу того міста, тоест церкви божіей, в которих щоденная служба божая отправовалася, также и тую фортецію, которая на усі сторони славная была, наветь же и гармати погоріли. Тилко ж еще щось милосердія своего Господь Бог задержал, же не до останку згубил: же зостала скарбница вцілости, в которой немалая купа бочок с порохами; бо заратуй Боже, ежели би ся тое было заняло у мурованном склепу, то немало бы народу, людей вибило и вигубило. Еднак же народ жадной злости своей не признавал и гріхов, але усе на священников складал.

А найпервій тая церков загорілася святого Николая, \126\ в которой проклятіе читано пастирское при службі божой и свічки гашено на проклатіе Шубою ¹, священником черніговским, зосланним от архиепископа, и от тоей церкви усе місто вігоріло.

Того ж року іюля 31 попроважено на Москву Петра Рославця, бывшого полковника стародубовского, и Сімеона, протопопу ніжинского, окованних и з инними козаками ¹³⁴.

Того ж року войско турецкое з ордами і Юрієм Хмелницким подступили под Чигирин у спасовку впервое ² и доставали потужне, которим на отсіч зостаючим в Чигирині гетман Іван Самуилович, вийшовши з Батурина и скупившися з боярином князем Ромодановским у Липовой Долині, потягнули ку Дніпру.

Августа 13 дня в Стародубі  ³ народ обурився ⁴ на священника Якова, того, которого Рославец полковник побил и за него проклятство прошлого року было. И того священника, виволокши з олтара, по службі божой, сродзе были и на смерть забили бы, ежели бы не оборонил полковник наказній, з своїми припавши козаками.

Того ж року місяця ⁵ августа 23,приступивши князь Ромодановскій з войсками московскими и гетман Іван Самуилович ⁶ з козацкими войсками посполу ку Дніпру ⁷ против Бужина на переправу ¹³⁵, а наперед, еще не пришовши ку Дніпру, вислали до Чигирина Козаков піхоти полтори тисячи и москви приказ ⁸, которіе за ласкою божіею увойшли оборонною рукою в Чигирин, любо он им орда моцно того боронила ⁹, але понад Тясмином оборонною рукою ¹⁰ увойшли. Притягнувши ¹¹ ку Дніпру, войска московскіе и козацкіе зараз старання приложили о переправованю через Дніпр, але оним барзо того турецкіе войска з ордами боронили, бо и сам хан был. Еднак же войска козацкіе, отважившися суднами, на той бок Дніпра переправлялися уночі, и там зараз шанці над Дніпром дали у переправи, хочай оним турецкіе войска барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войска козацкого и московского. И так козаки и москва, яко могучи, переправовалися, даючи отпор неприятелеві и щочас шанцов причиняли, в которой ¹² потребі и сина \128\ ханского убито, и так тая война у Дніпра тривала през дней два.

Що видячи турчин, которій стоял под Чигирином, же потужніє ¹ войска наступают, бо тут, у Бужина, князь Ромодановскій з гетманом з немалими войсками, знову зась у Пивах князь Галиции ² также з великими войсками близко Дніпра стал, — а Чигирина ³ достати жадною мірою не могл, бо недель чотири розними способами приступали ⁴, подкопов чотири стратил, — которих юже з валу рукопаш отбили, — и собою стривоживши, за помощію божіею отступил от Чигирина и пойшол у свою сторону. Бо и орда оним не барзо зичлива была, и под Чигирином не било самого турчина, ані везира, тилко паші, над которими старшим Браїм паша. И так Чигирин зостал волним от того облеженя августа 29. Где притягнувши, войска московскіе и козацкіе направовали город Чигирин и замок ¹³⁶, що турки попсовали, достаючи з гармат и подкопами, и шанці, рови позаровнивали, що турки были покопали коло города. А місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка и инніе, которіе поздавалися были турчинові, то знову гетманові поклонилися, и залоги по тих городах стали. И осадивши Чигирин новими войсками московскими и козацкими, войска его царского величества и козацкіе назад уступили ку домом своїм ⁵.

Того ж року было достатков Печерского монастира припроважено до Стародуба, при котором скарбу отец Ясинскій з инними приехал.

А у Чигирині гетман зоставил своего батуринского человіка Коровченка полковником, а старшину и Козаков старинних спровадил з Чигирина на Задніпря, которіе розно по городах и селах мешкали, бо не довірав чигиринцям ⁶. И в том облеженю от турков старшим у Чигирині тот же Коровченко зоставал.

По зданню Чигирина от Дорошенка, иже юже ⁷ и сам поддался его царскому величеству и уступил з Чигирина до Сосниці за Десну \128\ ріку, —

Зимою на усеедной орда вийшла ⁵ и, ставши кошем ⁶ на Росаві, загонами много шкоди починила, в повіті Переясловском людей побрали и порубали ⁷.

Того ж року великіе запаси у Чигирин проважено, и город кріпили, сподіваючися приходу турецкого. И на Україні стали аренди на заплаченя войску, піхоті и конним, которіе от Дорошенка и от Гоголя попередавалися, которим барву ⁸ давали, але то з великим шемранням людей было, же юже отвикли были арендам.

Того ж року, зараз навесні, войска великіе ⁹ его царского величества вийшли, над которими старшим ¹⁰ царевич Касимовскій и князь Ромодановскій. И гетман Іван Самуилович, свої войска скупивши, рушил з Батурина мая 10, с которим войска немаліе пойшли, бо не тилко Козаков у войско ¹¹ гнано, але и міщан и из сел ¹² два третего виправовали ¹³, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном, як до войни. И тіе войска потягнули поуз ¹⁴ Сулою ку Дніпру, до пристани Бужинской, так козаки, як и посполство,

бо \129\ нікому не фолґовано: и войтов, бурмистров, райцов и ремесников всяких, навет и мужиков ¹, скрипников, дудников — усіх гнано до войска ².

А як войско виходило, на тот час розослал ³ архиепископ черніговскій Лазар Баранович свої універсали по усей Україні, жеби народ заховивал три дни пост ⁴ в тижню, тоест: понеділок, середу и пятницю, ані їсти, ані пити. До чого стосуючися, и гетман розослал свої універсали, приказуючи срого, жеби тое люде заховали, приказавши старшим, жеби того постерігали и непослушних карали, але на тое мало дбали.

Того ж року посел великій от короля полского Сапіга и инніе пани в килка сот люду на Москву ходили, упоминаючись Смоленского и Киевского воеводства, которих зразу принято з честю, але подарков королевских не принято, а напотом и самих задержано и мало чести оним отдавано, аж знову до своїх городов по скарб слати мусіли на живность.

Того ж року, юля 10, войска великіе подступили турецкіе з везиром Мустафою под Чигирин з тяжарами великими. А войско его царского величества з князем Ромодановским и гетманом Іваном Самуиловичом переправилися того часу через Дніпр нижей Бужина ⁵, на поля чигиринскіе, по сей стороні ріки Тясмина от Черкас, а турецкіе войска стали на другой стороні ріки Тясмина коло Чигирина, с татарского боку, и розділивши войска, пашей килка с ханом кримским и господарами волоским и мултянским переправили Тясмин ріку, — сили великіе стали на сем боку ріки Тясмина коло бору, не даючи проходу до Чигирина, а около обточивши, Чигирин доставали. А войска московскіе и козацкіе ⁶ стали в Бужині ку перевозу, тую плавлю отнявши. Где турки, зобравши болшую силу, стали коло войска московского и козацкого неотступно коммоником, турки и татаре коло табору, которим переміна от везира щодень ординованная приходила през килка недель ⁷, покуля притягл ⁸ князь Булат ¹³⁷ з частю колмиков и черкес и Козаков донских. И скоро тіе войска притягнули, зараз почали войска рушати просто на турецкое войско, которое отступило было так коммонно, як и гарматами, з піхотою зостаючими на горі при Каплан паші, в котором рушаню войск великая и валечная потреба была на переправі, которая ведле села Шабелник иде, где аж заночовало войско бючися, и там немало донцов побито и Козаков. А на другій день, переправивши табор, под гору пойшли, \130\ але не допустили турки, стоячи на торг з гарматами, где знову ночовати мусіли.

В понеделок рано, додня, рушило усе войско московское и козацкое ку Дніпру, где з великою трудностю аж у вовторок прийшли ку Дніпру ¹ и окопалися; але в том отході трудность великая от турков была. А в середу везир з Юрем ² Хмелницким зо всіми войсками и гарматами притягли и отступили ³ войска наші своїми потугами, моцно ⁴ достаючи цілий ⁶ тиждень, где турков много побито, а под самим везиром коней двох убито; бо не тилко з оружя, але рукопаш билися, так барзо налігали на табор были, же хотіли турки узяти, але за помощію божіею на собі понесли. И так видячи турки, же їх много пропало, другой неделі уступили от войска нашого ку Чигирину и там през три дні тяжири переправляли и Чигирин до остатку зруйновали и гармати забрали и пойшли у свою землю. А наші войска переправилися через Дніпр без жадной юже налоги.

Зараз того ж часу, отступивши от нашого войска, часть войска турецкого и татар, пошовши з Яненком под Канев, и Канев достали и вирубали людей, и Канев спалили, и монастир, где у церкві мурованой много люду подушили огнем турки, а остаток через присягу здалися Хмелницкому, а городи: Черкаси, Мошна, Корсун, Жаботин зостали в послушенстві Хмелницкого в власти турецкой. И того ж часу жолніре уступили с Калника, Немерова, Лінец и з Жорнищ и тое зостало в владзи ⁶ Хмелницкого, которій ся писал так: «Григорій ⁷ Гедеон Венжик Хмелницкій, з божой ласки ксіонже рускій и гетман запорозскій» ⁸. И Хмелницкій стал сам в Немерові з войском своїм, а Яненко у Корсуні, при которих и татаре стали и свої залоги по тих містах поклали.

Того ж року посел великій от короля его милости полского Сапіга  ⁹ з Литви и Комар, а с Корони князь Четвертенскій на Москву до его царского величества ходили и о примиря трактовали и учинили згоду, на которой его царское величество присягал.

А то была орда білогородская и трафила под такій ¹ час, же сніги малие были. А напотом ² знову тоей же зими, коло всеедной, вийшло кримской орди солтанов чотири, с которими множество татар и сам Хмелницкій был, и простовали на Черкаси за Дніпр, хотячи Задніпря опліондровати ³. Але Господь Бог замисли оних перемішал, бо барзо сніги великіе випали, же не можна было конем куди хотіти ехати. И так тилко по Лукомле и Яблунев были, а далій не йшли ¹³⁹ за великою зимою и варовалися, же войска стояли около Дніпра от Аркліева по містах и от Миргорода. И так нічого не вскуравши, назад повернули з великою утратою коней, и самих татар набрано немало, бо голодно ⁴ било на коні. А по отході оных гетман ⁵ Самуилович послал сина своего Семена, до которого ся немало войска скупило козацкого ⁶ и московского. И так от Переясловля ходили до Ржищева ⁷ и там узяли приступом замочок и людей усіх вистинали; и оттуля ⁸ до Корсуня, и Корсунь узяли, але Яненко з своїми утікл, — и Мошну ⁹, Драбовку, Черкаси, Жаботин, и тих людей зогнали на Задніпря, попустошивши тіе міста ¹⁰.

Того ж року сейм волній ¹¹ отправовался в Литві в Гронді ¹², на которій папіж прислал леґата от боку своего, жеби конечне король и Річ посполитая розорвали згоду с турчином и приняли згоду з царским величеством и усе християнство, жеби заодно давали отпор поганину ¹³ турчинові, и своего кошту обіцуючи дати на войско. А царское величество през своїх послов Бутурлина боярина и Чадаева околничого сумми прислал два милліони на войско и задля докончання згоди ¹⁴⁰, що обіцовали ляхи с своїми войсками допомогати ¹⁴.

Навесну зараз его царское величество висилает сили ¹⁵ великіе до Киева, тоест князя Михайла Черкаского, а при нему бояре великіе: Петр Василиевич Шереметов и брат Шереметов, боярин Миславскій ¹⁶, князь Урусов, князь Хованскій, князь Долгорукій, \133\

Алексіевич ¹, Змиев, царских приказов голова Шепелев ¹⁴¹. И тіе усі войска, которих было на по два крот сто тисячей, с козацким войском стояли коло Киева и вал копали коло монастрей, и жадних подездов не отправовали нікуда через усе літо ¹⁴². А войска турецкіе за пороги ходили и там, ниже ² Запорожя и Січи, городков ³ два змуровали над Дніпром з обох сторон, а козаки запорозскіе з Січи ⁴ уступили у луги с кошовим Іваном Сірком ¹⁴³, с которим на знесеня тих городков москва с козаками піхотними ходила.

Того ж року ніякиесь бунти на Москві встали были противко его царского величества от бояр нікоторих и столников, але тое зараз ускромлено и многих потрачено. Началником был ніякийсь Коропков, которого страчено с помочниками ведлуг заслуги їх ⁵.

Того ж року на Днепрі под Кіевом мост на байдах ⁶ уроблено широкій, же у три лаві ити могли вози, а тое роблено коштом царским задля переходу войск, которіе войска стояли до Рождества пресвятої Богородици. Але на отході войск спод Кіева ¹⁴⁴ татаре, подпавши, учинили немалую шкоду, бо Козаков и москви немало порубали и живо побрали, которіе при конех зоставали за Либедю, также и коней много барзо заняли. Которіе уцілости увойшли, бо жадной погоні за ними не било ¹⁴⁵ и язика не узяли, хто тую шкоду учинил под так великим войском.