Про блаженого Євстратія Постника ¹

Один чоловік прийшов із Києва в печеру, бажаючи бути чорноризцем. Роздав же все майно своє убогим, трохи лишивши ближнім своїм, аби по ньому роздавали. Був же цей чорноризець, Євстратій - постник і послушливий до всіх. Той же блаженний з іншими християнами полонений був і проданий якомусь жидовину з іншими багатьма. Учив і молив полонених [і], навчаючи, говорив [їм]: "Брати! Оскільки вас хрещено і в Бога віруєте - не будемо відступниками своєї обітниці, [даної] в святому Хрещенні. Христос бо нас викупив од прокляття ² і родив водою, і Духом, синами і спадкоємцями нас зробив. Якщо [нині] помремо - задля Господа, якщо житимемо - світу служитимемо [малочасному]; якщо за Христа помремо - смертю життя купимо, і Той життя вічне дасть нам" ³. Був бо цей Євстратій полонений безбожними Агарянами і проданий жидовину. Невдовзі померли [всі полонені] від голоду і станули від спраги: одні - по трьох днях, інші - по чотирьох днях, інші ж - по семи днях, Міцні ж - по 10 днях. Померли всі од голоду та спраги. Було ж їх числом 50: монастирських робітників 30, [і] з Києва - 20.

Як минуло 14 днів - лишився живим [тільки] один мних [Євстратій], бо був постником з молодих літ. Жидовин, побачивши, що цей монах є причиною втрати його золота, яке віддав за полонених, вчинив на ньому пасху свою. Коли настав день Воскресіння Христового, наругу сотворив святому Євстратію: за писаним у Євангелії, що сотворено з Господом нашим Ісусом Христом і [як] познущалися з Нього, так і цього блаженного розіп'яв на хресті. І [той] дякував Богові за це, і живий був [ще] 15 днів. Жиди ж кажуть йому: «Нині наситись законним харчем, і живий будеш. Бо Мойсей, Закон прийнявши від Бога, нам дав. І в книгах сказано було: "Проклятий всякий, хто висить на дереві" ⁴». Мних же каже: «Великої благодаті сподобив мене Бог - сьогодні постраждати. І каже мені, немов [тому] розбійнику: "Сьогодні с зі мною в раю" ⁵, Сам бо знищив прокляття Закону і ввів Благословіння. Про нього ж каже Мойсей: "Побачите життя ваше, яке висить прямо перед очима вашими" ⁶; Давид же: "прип'яли руки мої і ноги" ⁷; і далі: "розділили ризи мої між собою, і за одяг метали жереб" ⁸. Про цей день говорить: "Цього дня, якого сотворить Господь, возрадуємось і звеселимось у Ньому" ⁹; ти ж і жиди, які з тобою, сьогодні заплачете і заридаєте, коли доведеться давати відповідь перед Богом за кров мою та всіх християн. Бо суботи ваші ненавидить Господь і перетворить свята ваші в жалобу, коли вбитий буде начальник вашого беззаконня». Почувши, як розіп'ятий цей лає його, і взявши спис, жидовин убив його, і так передав [блаженний Євстратій] душу свою Господові. І було видно душу преподобного на колісниці вогненній, і коні вогняні; і голос був, який говорив грецькою: "Се добрий небесного граду громадянин!" І задля цього Протостратором зветься в поминанні нашому.

І тут, негайно ж, того дня був [наказ] від царя на жидів, аби вигнали всіх жидів, майно їхнє забравши, а старійшин їхніх [нехай] переб'ють. Була бо [тоді] така річ. Один із жидів, багатий та хоробрий вельми, хрестився, і задля того прийняв його цар, невдовзі зробивши епархом. Той же, отримавши посаду, таємно відрікся від Христа і Його Віри та дав волю жидам по всіх землях Грецького царства, аби купували християн у рабство собі. Викритий же був нечестивий цей епарх і убитий був, за словами блаженного Євстратія, і у жидів корсунських маєтки відібрали. А того, який зробив [таке] з блаженним, повісили: "повернеться хвороба на голову його, і на голову його неправда спаде" ¹⁰.

Тіло ж святого в море вкинуте було, де безліч чудес сотворилось. Шукані були вірними святі його мощі, і не знайдені - не захотів бо святий од людей слави, але від Бога ¹¹. Окаянні ж жиди, побачивши [те] чудо страшне, хрестилися.

Примітки

1. Дане житіє безпосередньо пов'язане з подіями, які розгорнулися в Печерському монастирі 1096 року. В нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" під цим роком читаємо про сплюндрування київських околиць ханом Боняком: "...І у 20-те того ж місяця [червня - І. Ж.] прийшов удруге Боняк безбожний, шолудивий, хижий потай до Києва раптово. І мало град не захопили половці, і запалили Болоння біля града, і повернули [свої сили] на монастирі. І випалили Стефанів монастир, і села. Германіє. І прийшли на монастир Печерський, [коли] ми по келіях спочивали по заутрені, і кликнули коло монастиря, і поставили два стяги перед воротами монастирськими. Ми ж тікали задами монастиря, а інші збігли на хори [Великої Церкви]. Безбожні ж сини Ізмаїлові висікли ворота монастирські і пішли по келіях, вибиваючи двері. І виносили, коли що знаходили в келії. По цьому запалили Дім Святої Владичиці Нашої Богородиці. І прийшли до церкви, і запалили південні двері, і інші, північні, і увірвалися до притвору біля гробу Феодосієвого, беручи ікони, палячи, І лаючи Бога та Закон наш. Бог же терпів, бо ще не закінчилися гріхи їхні і беззаконня їхні, [а] тому говорили: "Де є Бог їхній! Хай допоможе їм і врятує їх від нас!". І інші слова лайливі говорили на святі Ікони, насміхаючись, не знаючи, що Бог карає рабів своїх напастями ратними, аби стали, як золото, загартоване в горні..." \227, с. 290-292\. Половці захопили в полон частину насельників монастиря. Інформація про це в нині існуючому тексті "Повісті" не збереглася, проте, в скороченому вигляді ми знаходимо її в Густинському літописі: "Убили ж тоді декількох з-поміж братії. Євстратія ж блаженного І Никона, названого Сухим, також і робітників монастирських багато захопивши, зв'язали і до своєї землі повели" \51, с. 281 \, Мабуть, в авторській редакції "Повісті" про те говорилося ширше. Наразі, М. Д. Присьолков відносив джерельну базу твору виключно до житія прп. Антонія, вбачаючи вияв грекофіпьської тенденції останнього переважно в описаному в житії голосі з неба, який почувся по смерті святого, і говорив грецькою мовою. Проте, ще С. Розанов писав: «На самом деле термин "греческыи" можно объяснить гораздо проще. Ведь по житию Евстратий Печерский бьгл продан половцами жидам в Корсунь, где и был ими замучен, а, следовательно, кто же могли быть свидетелями его смерти? Конечно, только греки; грек, очевидно, составил и запись о мучений и смерти Евстратия..." \173, с. 38-39\. У нас взагалі нема підстав вважати, що оповідь про прп. Євстратія мала якесь відношення до житія прп. Антонія Печерського. Річ у тому, що, згідно зі студіями О. О. Шахматова, певна інформація з цього житія була використана ігуменом Іоаном ще в літописному зведенні 1093 року, а, отже, воно було написане до цього часу. Події ж, описані в словах про прп. Євстратія та Никона, відбувалися по 1096 році. Тому найвірогідніше, головним джерелом інформації для прп. Симона могла служити авторська редакція "Повісті минулих літ". На це, певною мірою, вказує логічне поєднання інформації про напад половців та полонення святих у Густинському літописі. Щоправда, там інформація з авторської редакції постійно поєднується з інформацією з житія прп. Антонія, але, як ми вже зазначали, говорити про останнє як про джерело оповіді ми, в даному разі, не можемо, Втім, у писання св. Симона про св. Євстратія мало бути два джерела. На це вказує плутанина з іменами - далі, в слові про прп. Никона прп. Євстратій двічі згаданий під іменем "Герасим". Існування двох імен є цілком умотивованим, якщо припустити, що одне з них було мало-, а друге великосхимницьким. Цілком можливо, що на час смерті прп. Євстратій, навіть перебуваючи в полоні, встиг прийняти велику схиму (таємно ?). В такому випадку зрозуміло, що в монастирському пом'яннику мало зберегтися його малосхимницьке Ім'я (очевидно - Герасим, оскільки так називає його далі прп. Никон Сухий), а в оповіді про мученицький кінець святого, записаній прп. Нестором зі слів якогось грека-корсунянина, використано Ім'я "Євстратій". Ще одним цікавим моментом е використання в монастирському синодику по відношенню до святого прізвиська "протостратор". Є. Є. ГолубІнський з цього приводу писав, що такого слова в грецькій мові нема. А тому він атрибутував його як неправильне прочитання слова "протостатор" - "першоподвижник" \46, т. І,ч. 1, с. 765-766\. Натомість С. Розанов писав, що це звання в Греції* носив головний конюший, придворний чин, щось на зразок "конюшого боярина" в Росії XVI ст. Як вважав даний дослідник, таке прізвисько мало бути дано св. Євстратію греками, оскільки воно навряд чи могло з'явитися в Києві і мало бути якось пов'язане із його долею в Корсуні, як і вознесення душі святого на колісниці \1 73, с. 39-40\. Ось як він інтерпретує події, описані в житії: «Начиная с императора Констанция, а особенно при Константине II (в 339 г.), Феодосии І (384 г.), Грациане, Феодосии II (417 г.), Иустиниане и т. д., євреям было запрещено владеть рабамихристианами. Но понятно, что на практике эти законы часто не испопнялись (чем и вызывалось их постоянное повторение), особєнно в отдаленных провинциях, предоставлявших полный простер злоупотреблениям властей на зтой почве в корыстных целях. В XI, напр., веке (в 1009 г.) подобный факт был обнаружен даже в Западной Европе, именно в деле Гунцелина маркграфа Мейсенскаго, обвиненнаго королем Генрихом в том, что тот сам продавал рабов євреям. Таким образом, очевидно, что Евстратий, знавший закон, запрещавший євреям впадеть христианами, возбуждал своих соотчичей не подчиняться єврею... В результате - все 50 человек пленников померли от глада и жажды, а Евстратий потом был распят на кресте. Но на этом дело не оканчивается. Смерть Евстратия вызывает негодование среди христианского населення Корсуни и его дело из личнаго становится общественным. Посыпают донос императору, и тот назначает спедствие. В результате процесса - "облечен быв нечестивый сей єпарх и убієнъ бысть, по словеси...". Так представляет себе конец этой истории житие. В действительности, по-видимому, дело обстояло несколько иначе. Убиение епарха, отнятие имення и повешение єврея, владельца рабов-христиан показывает, что вряд ли тут был законный суд, а скорее самосуд толпы, т. е. то, что на телерешнем языке называется "еврейским погромом"» \173, с. 40-41 \. Наразі, С. Розанов вважав, що аби про смерть святого та інших рабів стало відомо, прп. ЄвстратІй мав бути добре відомим населенню Корсуня. А відтак, вважає той же С. Розанов, він був у Корсуні "стратором" - конюшим, можливо того самого єпарха \173, с. 42\. Термін же "протостратор" замість "стратор" міг з'явитися від того, що саме він, а не "стратор" був добре відомий в Русі з літератури. Проте, всі докази цього автора базуються на припущенні, що день пам'яті св. ЄвстратІя є днем його смерті. А оскільки з житія видно, що святий був розіп'ятий на Пасху, це дає дослідникові можливість визначити рік його смерті. Ще О. Шахматов зазначав, що після 1050 року Пасха припадала на 28 березня у 1087, 1092 і 1098рр. У XII ст. такого не ставалось жодного разу \228, с. 276\. Отже,- робить висновок С, Розанов,- прп. ЄвстратІй потрапив у полон 1096 року, а вбитий був на Паау 1098 року. Таким чином, святий був убитий тільки через два роки після полону, а, отже, у нього був час стати відомим серед християн Корсуня ще до того, як він потрапив до рук єврея. На жаль, ця досить струнка версія видається маловірогідною з однієї причини: у нас немає жодних підстав вважати день пам'яті св. ЄвстратІя датою його смерті (див. додаток 1). Та, маємо зазначити, що власне смерть великої кількості полонених християн і розп'яття їхнього наставника іновірцем уже само по собі не могло не привернути уваги корсунських християн, навіть якщо прп. ЄвстратІй і був для них просто невідомим ченцем. Звідси - можна припустити й існування у Корсуні того часу певного місцевого культу святого.

2. «Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: "Проклят усякий, хто висить на дереві",- щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган, і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа» \Галат. III, 13- 14\. Мова йде про інтерпретацію фрази зі Старого Завіту: "Як за кимось буде переступ, гідний смерти, І він буде покараний на смерть, а ти повісиш його на палі, то нехай його труп не зостанеться вночі на палі; ти мусиш його поховати того ж дня; бо повішений (на палі) - то прокляття Боже, і ти не опоганюй твоєї землі, що ЇЇ Господь, Бог твій, хоче дати тобі в посідання" \Втор. XXI, 22- 23\.

3. «... бо коли ми живемо, для Господа живемо, чи вмираємо, ми в Господі" \Римл. XIV, 8\; "Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток" \Філіп. І, 21\.

4. Див. прим. 2 до цього слова.

5. "Один із повішених злочинців зневажав його, кажучи: "Хіба ти не Христос? Спаси себе і нас!" А другий, озвавшись, скартав його й мовив: "Чи не боїшся Бога, ти, що покутуєш ту саму кару? Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого". І додав: "Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство". Сказав (Ісус) до нього: " Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раю" \Лука XXIII, 39-43\.

6. "Життя повисне перед тобою, немов на нитці, ти лякатимешся вночі й удень; не будеш певний свого життя" \Второз. XXVIII, 66\.

7. "Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити" \Пс. XXI, 17-18\.

8. "Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають" \Пс. XXI, 19\.

9. Порівн. в сучасному перекладі: "Цей день учинив Господь, радіймо й веселімося в ньому!" \Пс. CXVII, 24 \.

10. "І всі злочини сихемців Бог обернув їм на їхню голову..." \Судді IX, 57\.

11. ...Тіло ж святого в море вкинуте було, де безліч чудес сотворилось. Шукані були вірними святі його мощі, і не знайдені - не захотів бо святий од людей слави, але від Бога... Дуже цікаво, чи взяті св. Симоном незмінними з тексту про. Нестора заключні слова оповіді, де сказано, що місцезнаходження мощей прп. Євстратія невідоме, чи так було і в XIIІ ст. В усякому разі, пізніше вони були перенесені з Корсуня до Печерського монастиря, що, до речі, є додатковим доказом існування культу святого в цьому місті (інакше мощі навряд чи могли б бути знайдені через тривалий час по смерті).