Місяця травня в 3 день. Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Написане Нестором, мнихом того ж Печерського монастиря

Дякую тобі, Господи, Владико мій, Ісусе Христе, що сподобив мене, недостойного, оповідати про святих Твоїх угодників. Це бо, написавши спершу про життя та убієння, І про чудеса святих і блаженних страстотерпців Бориса і Гліба ¹, спонукався й до другої оповіді перейти. Хоча і више [це] моєї сили, й цього не достойний - недосвідчений і дурний, до того ж, не навчений ніякій мудрості ²; але згадав, Господи, слово Твоє, що свідчить: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, і скажете горі цій: прийди і впади в море - негайно, не сумніваючись, послухається вас"³. Взяв я, грішний Нестор, це до серця і, захистившись вірою та надією [на те], що все є можливим із Тобою, початок поклав слову писання про преподобного отця нашого Феодосія ⁴, котрий був ігуменом монастиря Печерського Святої Владичиці нашої Богородиці, архимандрита всія Русі і начальника ⁴. Отже, о братіє, згадував я про життя преподобного, ніким не описане, й печалився повсякденно, і молився Богу, щоби сподобив мене все по порядку написати про долю угодника Свого, отця нашого Феодосія. Хай чорноризці, що по нас будуть, отримають писання та прочитають, а дізнавшись про доблесть мужа, восхвалять Бога й угодника Його прославляючи, на наступні подвиги укріпляться. Найголовніше ж, що і в країні цій такий муж явився, угодник Божий. Про це бо Господь каже: "Яко многі прийдуть зі сходу та заходу, й розділять трапезу з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім""⁵. І далі: "Багато буде серед останніх першими"⁶. Так бо і сей, останній, вищим од перших отців виявився. Житісм бо наслідував святого першоначальника чернецтва, тобто, Антонія Великого ⁷. Близький же був [і до] свого тезоіменитого Феодосія, Єрусалимського архимандрита: було б із ним все, [як і з тим]. Ці бо обидва однаково подвижно жили і служили Владичиці Богородиці, однакове і воздаяння од Нею Народженого отримали, і за нас моляться непрестанно Богові, за чад своїх ⁷. Дивне ж і те, що, як пишеться в отецьких книгах: "Слабким бути останнім поколінням" ⁸. Цього ж Христос в останньому роді сьому такого Собі показав робітника й пастиря інокам, і наставника та учителя словесних овець усього всесвіту. Був бо змолоду житісм чистим прикрашений і добрими справами. Вірою ж і розумом - найбільше.

Звідси ж почну оповідати від юних літ житіс блаженного Феодосія. Але слухайте, брати, дуже уважно. Виповнено бо користі слово це для всіх слухачів. [І] молю вас, любі: не засудіть невченості моєї, охоплений бо я любов'ю до преподобного, [і] тому вирішив написати все це про святого. До того ж, стережусь, аби не про мене сказано було: "Поганий рабе і лінивий! Належало тобі срібло моє дати торгівцям, і я, прийшовши, взяв би його з прибутками"⁹. Тому й недобре, брати, таїти чудеса Божі. Особливо ж [тому], що казав Господь учням своїм: "Що скажу вам у пітьмі, повідайте на світлі, і що почуєте на вухо, проповідуйте в домівках" ¹⁰. На користь і на допомогу тим, хто повчає, написати це хочу, щоб і за те Бога славлячи, належне отримали. Хочу розповідь почати І до неї перейти. Але, [наперед] молю Тебе, Господи, так говорячи: Молитва. "Владико мій, Господи Вседержителю, благого Подателю, Отче Господа нашого Ісуса Христа, прийди на допомогу мені й просвіти серце моє на розуміння заповідей Твоїх і розверзи вуста мої на сповідання чудес Твоїх та на похвалу угоднику Твоєму. Хай прославиться ім'я Твоє Святе! Бо Ти єси Помічник усім, хто надіється на тебе в [усі] віки. Амінь" ¹¹.

Про народження святого Феодосія. 1. Є місто, назване Василевом ¹², яке відстоїть од Києва, града стольного, на п'ятдесят поприщ. І в ньому мешкали батьки святого, у вірі християнській живучи, всіляким благочестям прикрашені. Народили ж це блаженне дитя ¹³, і, [по тому], на восьмий день принесли його, за християнським звичаєм, до ієрея Божого, аби нарік дитині ім'я. Пресвітер же, побачивши немовля й сердечними очима провидячи, що захоче з молодих літ себе Богу присвятити, назвав його Феодосієм ¹⁴. По тому ж, як минуло дитині 40 днів, і хрещенням його освятили. Дитя ж росло, виховуване батьками своїми, і Благодать Божа була на ньому, бо Дух Святий ще з дитинства вселився в нього. Хто сповідає милосердя Боже! Це ж бо не обрав ні з премудрих філософів, ні з властителів міст вівчаря та вчителя інокам, але - хай і за те прославиться Ім'я Господнє! - що неосвічений І ненавчений премудрішим од філософів виявився. О, таємна таїно! Звідти просіяла нам зоря пресвітла, звідки не сподівались, і в усіх краях бачили світло [те], і потяглися до нього, все [земне] відкинувши, аби лише від неї єдиної світлом насититись. О, щедроти Божі! Бо спочатку місце вказавши й благословивши, пашу сотворив, де мало пастися стадо словесних овець, доки обере пастиря.

Довелось же батькам блаженного переселитися до іншого міста, що називається Курськом ¹⁵. Князь так повелів, але, більше скажу, і Бог так зволив, аби і там доброго отрока житіє просіяло. Для нас же на добро зі сходу зоря зійшла, збираючи довкола себе й інші численні зорі, котрі чекають Сонця Праведного, Христа Бога, і кажучи: "Це я, Владико, і діти, котрих вигодував Духовним Твоїм Харчем, і це, Господи, учні мої, яких Тобі привів, навчивши все житейське зневажити, й Тебе одного Господа Бога возлюбивши. Це, о Владико, отара словесних Твоїх овець, що їм мене дав за вівчаря, і яких випас на Божественних Твоїх луках, і сюди привів, Господи, зберігши чистими й бездоганними". Також і Господь до нього: "Благий рабе, який вірно примножив даний тобі талант, прийми за те вготований тобі вінець І увійди в радість Господа свого". І до учнів його скаже: "Прийдіть, благе стадо, доброго пастиря словесні овечки, котрі заради Мене постилися й трудилися, прийміть вготоване вам од заснування світу Царство"¹⁶. Тому ж, братіс, постараймось і ми ревнителями бути й наслідувачами житія преподобного Феодосія та учнів його, яких тоді перед собою до Господа послав, аби сподобилися й ми почути голос Той, як сказано Владикою і Вседержителем: "Прийдіть благословенні Отцем Моїм, прийміть вготоване вам од заснування світу Царство".

Про дитячий підвиз святого Феодосія, 2. Ми ж, братіє, перейдемо до першої оповіді [про] святого цього отрока. Ріс [він], тілом і душею тягнучись до Любові Господньої, і ходив щоденно до церкви Божої, й слухав Святе Письмо з великою увагою. Ще й до дітей, котрі грались, як те с у звичаї в юних, не наближався, але гребував їхніми іграми. Одяг же його був залатаним, а тому батьки часто наставляли його одягтись у світлі шати і піти побавитися з дітьми. Він же у цьому їх не слухався, але за краще мав бути, ніби один із убогих. І, до того, просив своїх батьків, аби веліли віддати його одному з учителів навчатися Божественних книг, що й було зроблено. І скоро вивчив усе Божественне письмо ^І7 так, аж усі дивувалися премудрості та розуму дитини й швидкості, з якою він навчався. А хто опише його покірність та послух під час навчання свого, не лише перед учителем своїм, а й перед усіма, хто вчився з ним?!

У цей час настав кінець життю його батька. Було тоді блаженному Феодосію 13 років. І звідтоді почав трудитися ще більше, виходячи з усяким смиренням зі слугами своїми на роботу в село. Мати ж його [наставляла сина] припинити цю справу, не дозволяючи йому таке творити, але молила одягтися в гарний одяг І так іти бавитися зі своїми ровесниками. Казала бо йому: "Так ходячи, принижуєш себе й рід свій!" Він же у тому її не слухався, тож не раз вона, вельми розгнівавшись, і била його. Була бо тілом міцна та сильна, як чоловік. Хто, не бачивши її, чув, як говорить Із кимось, то приймав її за мужа.

Про те, як святий вирушив подорожувати. 3. До того ж божественний юнак далі роздумував, як і яким чином спастися. Чув він про Святі Місця, де Господь наш Ісус Христос у плоті ходив, і бажав туди піти й поклонитись їм. [І] молився Богу, кажучи: Молитва. "Господи мій, Ісусе Христе! Почуй молитву мою, і сподоби мене сходити до Святих Твоїх Місць та з радістю поклонитися їм". Так молився він, і ось прийшли іноземці ¹⁸ до міста того.

Побачивши їх, божественний юнак зрадів, підійшов, поклонився їм, привітав люб'язно і запитав їх, звідки і куди йдуть. Вони ж казали: "Зі Святих Місць семи. І коли Бог дасть, хочемо туди повертатися." Святий же молив їх, щоби взяли з собою й мали за супутника. Вони ж обіцяли йому забрати його з собою і доправити до святих місць. Почувши їхні обіцянки, блаженний Феодосій, зрадівши, повернувся додому. І коли вирішили іноземці ті піти - повідомили юнакові про свій відхід ¹⁹. Він же встав поночі, [і] ніхто про те не знав. Таємно вийшов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу, в якому ходив, та й той був старий. І так пішов разом з іноземцями. Благий же Бог не попустив йому лишити країну нашу, оскільки йому ще з черева материнського судилося бути пастирем словесних овець цієї землі, [і] аби, лишившись без пастуха, не спустіла благословенна Богом паша, терном та бур'яном не поросла. Через три дні взнала мати його, що він пішов з іноземцями. І погналася услід, взявши з собою тільки одного свого сина, який був молодшим од блаженного Феодосія. Далеко довелось їй заїхати, доки настигла й схопила його. Од люті та гніву великого мати, вхопивши його за волосся, кинула на землю, і ногами своїми била. Іноземців же вельми поганивши, відпустила. Сама ж повернулася додому, ведучи сина, як якогось лиходія, зв'язаним. [І] була вона така люта, що і в дім свій прийшовши, била його, доки не знесилилась. А по тому завела до якоїсь горниці і там прив'язала його, й замкнувши, пішла. Блаженний же юнак все це з радістю приймав і Бога молив за все те. Через два дні мати звільнила його й дала йому поїсти, але, все ще гнівна, закувала ноги його в залізо тяжке й так веліла йому ходити, слідкуючи, аби знову не втік від неї. Так ходив він багато днів. Небавом знову змилостивившись над ним, почала з молінням напучувати його, аби не тікав од неї, бо любила його більше від інших ²⁰ [своїх дітей] ²⁰, і тому не могла без нього жити. Він же обіцяв не йти од неї, і зняла [вона] залізо з ніг його, дозволивши вільно творити, що хоче. Блаженний же Феодосій повернувся до попереднього подвигу, щоденно ходячи до церкви.

Про те, як святий пік проскури. 4. Побачивши, що часто [прихожани] позбавлені Літургії, бо нема кому пекти проскури, і вельми через те печалячись, задумав [святий] сам, зі смиренням, взятися за ту справу. Що й зробив: почав бо пекти проскури і продавати, а прибуток віддавати старцям. А на те, що лишалося, купував зерно і, своїми руками змоловши, знову проскури робив. Це ж так Бог зволив, аби проскури чистими приносив до церкви Божої безгрішний та бездоганний юнак. Так творив років до 2 чи й більше ²¹. Всі ж ровесники насміхалися над ним, засуджуючи таке заняття. Того ворог навчив їх. Блаженний же все це мовчазно із радістю приймав.

Враг же, що ненавидить добро, бачачи себе переможеним смиренням богословесного отрока, не дрімав, бажаючи відвернути його від того починання. І ось почав матір його навчати, аби заборонила йому це починання. Мати бо його, не терплячи, що син її в такому осуді, почала з любов'ю казати йому: "Молю тебе, дитятко, відмовся од цієї роботи, бо соромиш рід свій. Не можу чути, як засуджують тебе за таку справу. Не личить тобі, юнаком бувши, таку справу творити!" Таж, зі смиренням відказав блаженний Феодосій своїй матері: "Послухай, молю тебе, о мати! Господь Бог наш Ісус Христос Сам дав нам Себе за приклад бідності та смирення, щоб і ми задля Нього змирилися. По тому ж принижений був, і обпльований, і побитий, і все стерпів задля нашого Спасіння. Тож наскільки більше належить нам терпіти, аби Христа набути? А що ж до справи моєї, [то] послухай: коли Господь наш Ісус Христос на Вечері возлежав із учнями своїми, то, взявши хліб та благословивши, розламав [і] дав учням, кажучи: "Прийміть і їжте. Це є Тіло Моє, що ламається за вас, і за багатьох [інших] для оставлення гріхів" ²². Та якщо Господь наш хліб Плоттю Своєю нарік, то наскільки ж добре є мені радіти, що сподобив мене Господь робити Свою плоть". Почувши це, дивувалась мати його і чудувалась премудрості юнака. Відтоді облишила його. Але ворог не дрімав, наставляючи її на те, щоб заборонила отроку змирятись. І коли минув рік, а все бачила, як він пече проскури, почорнівши від жару пічного, запечалилася вельми й знову почала з того часу забороняти йому: коли ласкою, коли погрозою, а іноді й била [його], аби залишив цю справу. Блаженний же юнак був у скорботі великій од того, не знаючи, що робити. Невдовзі, вставши поночі, тасмно пішов із дому свого й попрямував до сусіднього міста, неподалік від цього, де жив у пресвітера, і робив, за звичаєм, свою справу. Мати ж його, обшукавши місто своє й не знайшовши його, печалилась за ним дуже. Таж через багато днів дізналась, де живе і зразу ж кинулась по нього з гнівом великим. І, прийшовши до згаданого міста, пошукавши, знайшла його в домі пресвітеровому і, захопивши його, поволочила, б'ючи, до міста свого. Й у дім свій привівши, заборонила йому [йти від неї], кажучи: "Тепер уже не зможеш піти од мене, бо якщо ще кудись втечеш, я знайду тебе і, зв'язаного, б'ючи, приведу до свого міста". Блаженний же Феодосій молився Богу, щоденно ходячи до церкви Божої.

Про служіння властителю і смирення святого. 5. Був же [він такий] смиренний серцем і корився всім, що властитель міста того, побачивши отрока такого смиренного та покірного, полюбив його дуже і повелів йому бути при своїй церкві, подарувавши ошатний одяг, аби ходив у ньому. Блаженний же одягався в нього не довго, носячи його на собі, немов якийсь тягар. А потім зняв і віддав жебракам. Сам у бідне вбрався й так ходив. Властитель же, побачивши його в такому вигляді, дав йому інший, ще кращий од попереднього [наряд], просячи, щоби ходив у ньому. Він же, знявши й той, також оддав. І так робив він багато разів, і, дізнавшись про те, правитель ще більше полюбив його, дивуючись його смиренню.

По тому пішов блаженний Феодосій до одного коваля і повелів йому скувати залізний ланцюг, який узявши, перепоясав стан свій і так ходив. Залізо ж вузьке було й вгризалося в тіло його, а він ходив так, ніби нічого неприємного не відчувала плоть його. Минуло чимало часу, й у святковий день мати веліла йому одягтись у гарний одяг для служіння вельможам того міста, які того дня збиралися на обід до властителя. І наказано було блаженному Феодосію бути там і слугувати. Тому [й] повчала його мати одягтися в одяг чистий, а особливо [тому], що чула [про його вчинок]. ²³ Він же по простоті своїй не поберігся, переодягаючись у чисту одіж. А вона пильно дивилась, бажаючи істину бачити, і ось побачила на сорочці його кров од ран, натертих залізом. І, розгнівавшись на нього, не тямлячи себе, кинулась, розтерзавши сорочку на ньому, і, б'ючи його, зірвала залізо з пояса. А Божий отрок, ніби ніякого зла не прийняв од неї, одягнувся й пішов, і служив бенкетникам із звичайним смиренням ²³.

Про те, як святий пішов від матері своєї до Києва. 6. По якомусь часі згадав [Феодосій], що каже Господь у Святій Євангелії: "Якщо хто не лишить батька і матері, й услід за Мною не йде- не достойний Мене" ²⁴. І далі: "Прийдіть до Мене всі, хто страждає та обтяжений, і Я втішу вас. Візьміть ярмо Моє на себе, і навчіться від Мене, бо лагідний Я і смиренний серцем, і знайдете спокій для душ ваших" ²⁵. Згадавши це, богодухновенний Феодосій запалав божественною любов'ю і дихав завзяттям Божим, повсякдень і повсякчас думаючи, як І де постригтися та втаїтися від матері своєї. За Божим Промислом відлучилась мати його до [свого] маєтку й була там довгий час. Блаженний же, зрадівши, помолився Богу і тайкома пішов із дому свого, не маючи при собі нічого, крім одягу та дещиці хліба задля немочі тілесної. І так попрямував до міста Києва, бо чував про монастирі, які с там. Не знаючи дороги, молився Богу, щоб знайти супутників, які показали б йому бажану путь. І ось, за промислом Божим, йшли тим шляхом купці на тяжко навантажених возах. Дізнавшись, що у те місто йдуть, блаженний зрадів духом і прославив Бога, Який виконав бажання серця його. Ішов, тримаючись віддалік, і не показуючись їм. А коли вони ставали табором на ніч, блаженний, не дійшовши [до них], так, аби [тільки] очима бачити їх, тут спочивав. [І] лише Бог беріг його, І так, ідучи три тижні, дістався названого міста.

Коли ж прийшов - обійшов усі монастирі, бажаючи бути мнихом, і просив їх, аби прийняли його. Вони ж, бачачи юнака бідного та вбого одягненого, не хотіли його брати. Це так Бог зволив, аби прийшов на місце, куди з юності був Богом покликаний.

Про прихід святого до великого Антонія і про постриг його. 7. І тоді почув про блаженного Антонія, котрий жив у печері, й, окрилений думкою, попрямував до неї. І прийшов до преподобного Антонія ²⁶. Побачивши його, упав [навколішки], поклонився йому зі сльозами, молячи, аби бути прийнятим ним. Великий же Антоній, навчаючи його, говорить: "О, дитя, чи бачиш ти печеру цю скорботну - місце тісне? Ти ж [занадто] юний ще, [і], здається мені, не витримаєш тутешніх скорбот". Це ж казав він йому, лише перевіряючи, а сам пророчим поглядом провидів, що тут захоче збудувати славний монастир, де збереться безліч ченців. Богодухновенний же Феодосій відповів йому зі смиренням: "Знай, чесний отче, що Промислитель Бог привів мене до твоєї святості, велячи мені спастися тобою, а тому все, що накажеш робити - сотворю!" І говорить йому блаженний Антоній: "Благословен Бог, дитя, що укріпив тебе на таке прагнення. Це місце твоє - живи в ньому!" Феодосій же, знову уклякши, поклонився йому. Тоді благословив його старець та повелів великому Никону, пресвітеру й чорноризцю доброму ²⁷, постригти його. Той взяв блаженного Феодосія і, за звичаєм святих отців, постриг його та в одяг монашеський одягнув ²⁸ року 6540 (1032), за князя благочестивого Ярослава Володимировича ²⁸. Отець же наш Феодосій віддався Богові й преподобному Антонію і звідтоді взявся до трудів тілесних та провадив безсонні ночі в славослов'ї Божому, перемагаючи дрімоту, трудячися для воздержання плоті, руками своїми працюючи і згадуючи повсякдень те слово з псалмів: "Бачиш смирення моє й працю мою, і прости всі гріхи мої"²⁹. Отак усіма тими засобами душу змиряючи воздержанням, тіло й далі працею та підвизом мучив, так, аж дивувались преподобний Антоній та великий Никон смиренню його та покірності, і такій у його юні роки доброзвичайності, й міці і бадьорості. І вельми за те прославили Всемилостивого Бога.

Про прихід матері його до Києва. 8. Мати ж його довго шукала [сина] в місті своєму та в навколишніх містах, і, оскільки не знайшла його, - плакала за ним гірко, б'ючи себе в груди, як за покійником. І оголошено було по всій землі тій: коли десь бачено такого отрока, то щоб, прийшовши, повідомили юнаковій матері, і отримають нагороду за звістку про нього. І ось, прийшовши з Києва, повідали їй: "Чотири роки тому бачили його, коли ходив нашим містом, бажаючи постригтись у одному з монастирів". І те почувши, жона, не полінувавшись їхати туди, і нітрохи не забарившись, ні не злякавшись довгого шляху, попрямувала до названого міста, шукаючи сина свого. Прийшовши до міста того, обійшла всі монастирі, питаючи про нього. Наостанок же сказали їй, що він у печері у преподобного Антонія. Вона ж пішла сподіваючись] знайти його ³⁰.

І почала старця хитрістю викликати, кажучи: "Скажіть преподобному, аби вийшов. Се бо довгий шлях пройшовши, дійшла, бажаючи говорити з тобою і вклонитися святості твоїй, щоб поблагословив ти мене". І звіщено було старцеві про неї, і вийшов до неї. Вона ж, побачивши старця, вклонилася йому до землі. Старець же помолився і благословив її. І по молитві сіли вони й повела жінка з ним довгу бесіду, а наостанок [лиш] згадала те, заради чого прийшла. І каже йому: "Молю тебе, отче, скажи мені, чи тут є син мій. Бо вельми за ним жалкую, не знаючи, чи й живий е". Старець же по простоті своїй, не зрозумівши її хитрощів, одказав: "Тут є син твій, не плач за ним, бо живий він." Тоді вона до нього каже: "То чому, отче, не бачу його? Довгий бо шлях пройшовши, дісталася міста цього, аби тільки видіти сина свого. І по тому повернусь до свого міста". Старець же їй відповів: "Коли хочеш бачити його, то йди зараз додому, а я піду вмовлю його, бо не хоче він ні з ким зустрічатися. Ти ж, прийшовши ранком, побачиш його". Зачувши те, пішла вона з надією наступного дня побачити його. Преподобний же Антоній, зайшовши до печери, звістив про все те блаженному Феодосію, [котрий], почувши, дуже жалкував, що не зумів утаїтись од неї. Наступного дня знову прийшла жона. Старець же довго вмовляв блаженного вийти до неї і побачитися зі своєю матір'ю! [Але] той не схотів вийти. Тоді старець, вийшовши, сказав: "Довго молив його, аби вийшов до тебе, але не хоче". Вона ж тоді уже не смиренно заговорила до старця, а вельми гнівно кричала: "Насильно старець цей захопив сина мого й заховав його в печері, і не бажає мені його явити! Виведи мені, старче, сина мого, щоб я його побачила. Бо не буду жити, як не зустрінусь із ним! Яви мені сина мого, аби не вмерла лютою смертю! Сама бо себе погублю перед входом до печери цієї, якщо не покажеш мені його!" Тоді Антоній, засмутившись дуже, зайшов до печери, попросив блаженного вийти до неї. Той же, не бажаючи виявити непослух перед старцем, вийшов до неї. Вона ж, побачивши сина свого таким нещасним, бо уже й обличчя його змінилось од тяжкої праці та подвижництва, обняла його й довго гірко плакала, і лиш мало втішившись, стала вмовляти Христового слугу, кажучи: "Вернись, дитятко, додому! А що тобі потрібно для спасіння душі - робитимеш дома по моїй волі, аби лишень не кидав мене. А коли помру, ти, поховавши тіло моє, повернешся до цієї печери, якщо захочеш. Не можу бо жити, не бачачи тебе!" Блаженний же одказав їй: "О, мати! Як хочеш бачити мене повсякдень - переселись до цього міста, й пішовши до одного з жіночих монастирів, пострижись там. І тоді, приходячи сюди, бачитимеш мене. А до того ж і душу спасеш. Коли цього не зробиш, то - істинно тобі кажу - більше не зможеш бачити лиця мого." Так й інакше вмовляв він матір свою в щоденних розмовах. Вона ж не хотіла про те й чути. А коли йшла від нього, блаженний, зайшовши до печери, старанно молився Богу за спасіння матері своєї і навернення серця її на послух йому. Бог же почув молитву угодника свого. Про це і Пророк каже: "Близько Господь до тих, хто кличе його воістину; волю тих, хто боїться Його, сотворить, і молитву їхню почує"³¹. Одного дня прийшла до нього мати й каже: "Усе, дитя, що велено тобою, сотворю і не повернусь до міста свого, але, коли Бог так хоче, піду до монастиря жіночого і тут, постригшись, проживу решту днів своїх. Зрозуміла бо з повчань твоїх, що ніщо є цей світ тимчасовий". Почувши це, зрадів блаженний Феодосій духом і, зайшовши [до печери], розповів [про те] великому Антонію, котрий, дізнавшись, прославив Бога, Який навернув її серце на таке покаяння. І, вийшовши до неї, довго повчав її на користь та на спасіння душі. Звістив про неї княгині. Взяли її до монастиря жіночого святого Николи ³². І тут вона була пострижена і в чернецьку одіж убрана. Поживши довгі літа в доброму покаянні, померла з миром у Господі.

Про життя блаженного Феодосія, отця нашого, від дитячих літ до часу, коли прийшов у печеру, розповіла мати його одному з братів, на ім'я Федір, котрий був за отця нашого Феодосія келарем. Я ж те все чув од нього. Він розповів мені, і [я] записав це на спомин усім, хто читатиме це.

Але, перейду до подальшої розповіді про подвиги отрока, належні ж слова вкладе мені [до вуст] Бог, Який дарує благо і славослов'я. Цей бо святий отець наш Феодосій переможцем став у печері над злими духами. По постриженні ж матері своєї, відкинувши усі мирські печалі, став [ще більше] підвизатися на служіння Богу. І видні були три світила, що в печері розганяли пітьму бісівську молитвою та постом: маю бо на увазі преподобного Антонія і блаженного Феодосія та великого Никона. Ці жили в печері, молячи Бога і Бог був із ними: "Де бо,- сказано,- двоє чи троє зібрані в Ім'я Моє, там Єсм серед них" ³³.

Про Варлаама, сина боярина Іоана. 9. Був у той час перший боярин у князя, на ім'я Іоан. І син його часто приходив до преподобних натішитись медоточивими словами, які злітали з вуст отців тих. Полюбив їх дуже, так, що аж захотілося йому й жити з ними, все зневажити в житті цьому, славу та багатство за ніщо маючи. Осмислив бо слово Господнє, Який казав: "Легше верблюдові крізь вушко голки пройти, ніж багатому увійти до Царства Небесного"³⁴. Тоді повідав одному лиш Антонію думки свої, кажучи: "Хотів би [я], отче, якщо Богу вгідно, стати мнихом і жити з вами". І відповів йому старець: «Благе бажання твоє, чадо, і думки [твої] сповнені благодаті, але, гляди, дитятко, аби багатство та слава світу цього не повернули тебе назад. Господь казав: "Ніхто, хто покладе руки свої на рало і дивиться назад, не досягне Царства Небесного"^З5. Так і мних, котрий повертається думкою до світу й піклується про мирське, не досягне Життя Вічного». І ще багато про що розмовляв старець із отроком, і тому серце ще більше розпалилося до Любові Божої, і так пішов він додому.

Наступного дня, одягнувшись в ошатний та славний одяг і так сівши на коня, поїхав до старця, і воїни його їхали коло нього, а інші вели перед ним коня у багатій упряжі. І так, зі славою великою, приїхав до печери отців тих. Вони вийшли і поклонилися йому, як належить [кланятися] вельможам, а він також поклонився їм до землі. Потім же зняв із себе одяг боярський і поклав його перед старцем, а також коня в багатій упряжі поставив перед ним, кажучи: "Це все, отче, прекрасні зваби світу цього, і що хочеш, зроби з ними, я бо вже все це відкинув і хочу бути мнихом та жити з вами в печері цій. А тому не повернуся більше додому". Старець же відказав йому: "Пам'ятай, дитя, Кому обіцянку даєш і Чиїм воїном хочеш бути! Бо тут невидимо предстоять Янголи Божі, приймаючи обіт твій. А що, коли батько твій, прийшовши з великою силою, забере тебе звідсіля? Ми бо не зможемо допомогти тобі, ти ж станеш перед Богом брехуном та відступником". І говорить йому отрок: "Вірую Богові Моєму, отче, і коли навіть мучити мене почне батько мій, не скорюся, повернувшись до миру! Молю тебе, отче, пострижи мене швидше!" Тоді повелів преподобний Антоній великому Никону постригти його і убрати в ченецький одяг. Той же, як належить за звичаєм, помолився і постриг його, і в чернечі ризи убравши, нарік йому ім'я Варлаам ³⁶.

Про скопця. 10. Тоді прийшов скопець один із князівського дому, котрий був любимий князем і управляв у нього всім. І попросив старця Антонія, бо і він хотів бути чорноризцем. Старець, повчивши його про спасіння душі, передав Никонові, щоб той постриг його. Він же і того постриг, одягнув у монашеський одяг і нарік його Єфремом ³⁷.

Недобре таїти, що через цих навів враг скорботу на преподобних. Враг-диявол, котрий ненавидить добро, побачивши, як перемагає його святе стадо, і розуміючи, що звідтоді прославиться місце те, плакався через свою погибель. [І] почав злими своїми підступами розпалювати серце князя на преподобних, аби таким чином розігнати святе стадо. Але нічого не досяг, та й сам посоромлений був молитвами їхніми, й упав до ями, яку викопав. "Обернеться хвороба на голову його, і на верх його неправда зійде" ³⁸.

Про напасть на святих. 11. Дізнавшись про те, що сталося з боярином та скопцем його, розгнівавася дуже князь Ізяслав і повелів привести перед себе того, хто наважився таке сотворити. І швидко пішовши, привели до нього великого Никона ³⁹. Князь же, гнівно глянувши на Никона, питає його: "Чи ти постриг боярина та скопця без мого повеління?" Никон же відповів: "Благодаттю Божою, я постриг їх, за велінням Небесного Царя, Ісуса Христа, Котрий покликав їх на такий подвиг". Князь же каже: "Або умов їх повернутися додому, або ув'язню тебе й тих, які з тобою, а печеру вашу завалю!" Відповів на те Никон: "Що тобі завгодно, властителю, те й роби! Мені ж негоже відвертати воїнів од Царя Небесного!"

Антоній же й ті, що з ним, зібравши пожитки, пішли зі свого місця, бажаючи перебратися до іншого князівства. Князь ще гнівався і докоряв Никонові, коли зайшов один із воїнів [і] повідав, що Антоній і ті, що з ним, ідуть в іншу землю. Тоді каже йому жона його: "Послухай, пане, і не гнівайся! Таке ж бо було і в країні нашій, що повтікали через одну біду чорноризці, і багато зла сталося у землі нашій через те. Отож, гляди, пане, щоб не було так і в твоєму князівстві"¹⁰. Почувши те, злякався князь гніву Божого, [і] одпустив великого Никона, велівши йому йти до печери. По інших же послав, прохаючи, щоб ішли назад. Та лише через три дні, погодившись, повернулись до своєї печери, ніби сміливці з битви, перемігши супостата свого врага-диявола. І постійно молилися Господу Богу вдень і вночі. Але не дрімав і враг, що боровся з ними.

Про міць блаженного Варлаама. 12. Тоді Іоан-боярин, дізнавшись, що ніякого зла не вчинив їм христолюбивий князь Ізяслав, розпалився на них гнівом за сина свого і, взявши багато воїнів, пішов на святе те стадо. Розігнавши їх, увірвався до печери, захопив сина свого, блаженного Варлаама, витяг його назовні. Здерши із нього святу мантію, кинув її у рів глибокий. Також і шолом спасіння, який був у нього на голові, знявши, закинув [геть]. І тоді ж одягнув його в шати багаті та гарні, як те належить вельможам. Той же зірвав їх та кинув долу, не бажаючи й бачити. І так робив не раз. Тоді повелів батько його зв'язати йому руки й одягнути у той самий одяг, і так іти йому містом до обійстя свого. Він же, Варлаам, істинно палко люблячи Бога, по дорозі йдучи, побачив яму, повну грязюки, стрибнув у неї і, з Божою допомогою, скинув одежу з себе, і своїми ногами топчучи її у багні, топтав із тим і злі сподівання лукавого врага.

Коли прийшли вони додому, повелів йому батько трапезувати з ним. Він сів, але [й] не скуштував харчу, а сидів понурений і не підводив очей. По обіді відпущено його до своїх покоїв і приставлено воїнів стерегти, аби не втік. Жоні ж його повелено [було] гарно вбратися для спокушення юнака, та аби прислужувало йому служниць безліч. Істинний же Христів угодник Варлаам зайшов до однієї кімнати і сів у кутку. Жона ж його, як і було повелено їй, розгулювала перед ним і просила присісти на ложі своєму. Він же, бачачи безумство жінки, і розуміючи, що підучив її батько спокусити його, почав безперестанку молитися в таїні серця свого Всемилостивому Богові, Котрий міг порятувати його від тієї спокуси.

Просидів же на місці тому три дні, не встаючи з нього, ні ївши, ні в шати одягнувшись, але в самій сорочці й сидів. Преподобний же Антоній з блаженним Феодосієм та іншими дуже печалилися за ним і молилися за нього Богу. Бог же почув молитву їхню. "Звернуться, - бо сказано, - праведні, і Господь почує їх, і од всіх печалей врятує їх. Близький Господь [до] зажурених серцем і смиренних духом рятус" ⁴¹. Побачив же Благий Бог терпіння та смирення юнака, [і] навернув жорстоке серце батькове на милість до сина свого. Звістили [бо] йому слуги, сказавши: "Ось уже четвертий день не їсть він і одягатися не хоче." Почувши це, дуже пожалів його батько, злякавшись, аби не помер од голоду та холоду. Покликав його і, з любов'ю поцілувавши, відпустив його. Було тоді так: плакали по ньому вельми, ніби по мертвому. Слуги і служниці плакали за паном своїм, котрий ішов від них, гірко ридала і жона, яка втрачала чоловіка; батько й мати за сином своїм, що лишав їх, плакали. І так всі, з плачем, провели його.

Цей же Христів воїн, вийшовши з батьківського дому, наче птах, що вирвався з тенет, чи сарна, що вистрибнула з пастки, біг, аж доки дістався печери тої. Побачивши його, дуже зраділи отці, і, вставши, прославили Бога, Котрий почув молитву їхню. Звідтоді багато хто став приходити до печери попросити благословіння тих отців. І деякі ставали, Божою благодаттю, мнихами.

Про відхід святого Никона. 13. Тоді великий Никон та інший чорноризець з монастиря святого Міни, на прізвисько "Болгарин" ⁴², домовившись, пішли, бажаючи жити окремо ⁴³. І прийшли до моря, й тут розлучились, як Апостоли Павло з Варнавою, [коли йшли] проповідувати Христа, як про те написано в Діяннях Апостолів ⁴⁴. Болгарин по дорозі до Константинополя надибав острів серед моря і поселився на ньому. Прожив там багато літ, терплячи холод та голод, і помер там з миром. І до нашого часу називається той острів Болгарів ⁴⁵. Великий же Никон пішов до острова Тмутараканського, і тут, знайшовши за містом вільну землю, оселився на ній. Божою благодаттю розрослося місце те, і побудував там церкву Святої Богородиці, і постав монастир славний, який і донині існує, наслідуючи Печерський монастир ⁴⁶. По тому також і Єфрем скопець пішов до Константинополя й тут оселився в одному з монастирів. Пізніше ж повернувся до нашої землі і поставлений митрополитом у місті Переяславі ⁴⁷.

Чимало оповівши про те, що було в майбутньому, повернімось, однак, до попередньої оповіді.

Про поставлення святого на пресвітерство, 14. По відході тих святих блаженний отець наш Феодосій поставлений був пресвітером [за] велінням блаженного Антонія ⁴⁸, і служив повсякденно Божественну Службу з повним смиренням, бо мав лагідний характер і був тихий помислом і чистий розумом, і духовної мудрості сповнений, і любив він усю братію чистою любов'ю. Зібралось бо тоді братів до 15.

Про відхід великого Антонія. 15. Преподобний же Антоній, котрий звик жити сам і не терпів шуму та розмов, затворився в одній із келій печери, поставивши замість себе блаженного Варлаама, сина боярина Іоана. І звідтіля по тому переселився на інший пагорб і, викопавши печеру, там, де й донині чесне його тіло лежить, жив, не виходячи назовні. Невдовзі ж блаженний Варлаам поставив над печерою малу церковку в ім'я Святої Богородиці, аби братія туди збиралася на Божественне славослов'я. Звідтоді уже стало місце те відоме, бо раніше про нього багато хто не знав. Адже спершу жили вони в печері, а скільки скорботи та печалі прийняли через тісноту місця цього - тільки Богу відомо, а людськими вустами оповісти неможливо. До того ж, і їжа їхня була - тільки хліб і вода. В суботу ж та в неділю кашу вживали. Часто ж і на ті дні не було круп, а [тому] варили лише овочі й так їли. Ще ж і руками своїми працювали: взуття плели чи шапки, чи іншим рукоділлям займалися. І, понісши до міста, продавали, а за те зерно купували й ділили, щоб кожен уночі частку свою змолов для випічки хліба. По тому, відслуживши вранішню службу, далі займалися рукоділлям. Інші ж у городі копалися, вирощуючи овочі, доки не настане час Божественного славослов'я, коли, зійшовшись усі докупи в церкві, співали часи, Святу Службу правили. І [по тому], поївши трохи хліба, знову за діло своє брались. І так щодня трудилися, перебуваючи в любові Божій.

Отець же наш Феодосій смиренням та послухом усіх переважав, працелюбством та подвижництвом і працездатністю, бо мав тіло могутнє та міцне, І з задоволенням усім слугував, воду носячи та дрова з лісу доставляючи на своїх плечах; проводячи усі ночі в молитвах невсипущих. Іноді ж, [коли] братія спочивала, блаженний, узявши поділене жито та кожного частку змоловши, ставив на своє місце. Іноді ж, коли було багато ґедзів та комарів, поночі виходив з печери і, роздягнувшись до пояса, сидів, прядучи вовну [та] співаючи Давидів Псалтир. Все його тіло вкривалося безліччю ґедзів та комарів, які їли тіло його й пили його кров. Отець же наш Феодосій ні рухався, ні вставав з місця того, доки не приспівала утреня, і раніше від інших опинявся в церкві. Непорушно тут стояв, не метався думкою, здійснюючи Божественне славослов'я. І пізніше від усіх виходив із церкви. І тому всі дуже любили його, дивуючись його смиренню та покірливості.

Про поставлення на ігуменство святого Феодосія. 16. По тому блаженний Варлаам, ігумен цієї печерної братії, переведений був, за княжим велінням, до монастиря святого мученика Димитрія ⁴⁹, І там на Ігуменство поставлений. Тоді ж братія печерна, зібравшись, звістила преподобному Антонію, [що] блаженного Феодосія ігуменом собі нарекла, бо чернецького життя дотримувався, [і] Божі Заповіді знав прекрасно. Отець же наш Феодосій, хоча й набув зверхності, не знехтував своїм смиренням та правилами, маючи на пам'яті Господа, Котрий сказав: "Коли хтось із вас хоче бути головнішим, то [хай] буде од усіх меншим, і всім слугою" ⁵⁰. Тому й змирявся, тримаючи себе за найменшого, і всім прислужував, даючи себе за приклад усім, і на всяку роботу першим виходив та Святу Літургію за чином здійснював. І з того часу процвітало та розросталось місце те молитвами праведного. "Праведний бо, - сказано, - як фінік розцвіте і як кедр ліванський помножиться" ⁵¹. Помножувалася бо звідтоді братія І процвітало місце те добрими звичаями й молитвами їхніми та іншим благочестям. І чимало вельмож приходили до нього за благословенням і од майна свого дещицю малу їм подавали. Преподобний же отець наш, воістину земний янгол і небесний чоловік, Феодосій, бачачи місце те печальним І затісним, а до того ж і бідним, і що братії, яка помножувалась, замала [стала] церква для зібрання, ніколи не печалився тим, ні не вболівав, але щоденно братію свою втішав, навчаючи ніколи не піклуватися про плотське, й, проповідуючи, нагадував їм слова Господні: "Не піклуйтеся, - сказано, - про те, чи що їмо, чи що п'ємо, чи у що одягаємось: знає бо Отець Ваш Небесний, що потребуєте всього того, але шукайте спершу Царства Небесного, і все інше дасться вам" ⁵². Так думав блаженний, і Бог [справді] все необхідне щедро подавав йому.

Про поставлення монастиря Печерського. 17. Тоді цей великий Феодосій знайшов вільне місце неподалік від печери і, розрахувавши, що його достатньо для заснування монастиря, і розбагатівши, Благодаттю Божою, і укріпившись вірою та надією, та Духом Святим виповнившись, почав підвизатися, [аби] заселити місце те. І, оскільки Бог помагав йому, швидко побудував на тому місці церкву в ім'я Святої Преславної Богородиці й Пріснодіви Марії ⁵³, та, огородивши [її], поставив [навколо] багато келій, і тоді з братією переселився з печери на те місце року 6570 (1062) ⁵⁴. І звідтоді, Божою Благодаттю, розрослося місце те і постав славний монастир, заснований святим нашим отцем Феодосієм, і донині існує, Печерським називаючись.

По цьому ж послав блаженний одного з братів у Константинів град до Єфрема-скопця, аби увесь статут Студійського монастиря приніс, переписавши. Той же небавом веління преподобного отця нашого виконав і, весь статут монастирський переписавши, послав до нього. Отримавши ж його, отець наш Феодосій наказав прочитати перед братією і звідтоді почав у своєму монастирі все робити за статутом святої обителі Студійської, як і донині учні його цих [правил] дотримуються ⁵⁵. Всякому ж, хто хотів бути чорноризцем і приходив до нього, не відмовляв: ні убогому, ні багатому, а всіх радо приймав, бо й сам був у такій скруті - як і вище сказано - коли прийшов із міста свого, бажаючи бути мнихом, і як обходив він усі монастирі, і не бажали його прийняти - Бог так зробив для випробування його. Пам'ятав це все преподобний: яка скорбота буває людині, котра бажає постригтися, але зневажена, і тому з радістю приймав усіх, хто приходив. Та не зразу постригав його, але наказував у своєму одязі ходити, доки звикне до статуту монастирського, і тільки по цьому одягав його у монашеський стрій, і так далі в усіх службах перевіривши його, [тільки] тоді постригши, одягав його у мантію, доки далі буде чернець навчений життю чистому. І тоді сподоблював його прийняти великий янгольський образ, і накладав на нього куколь ⁵⁶.

Кожного року в дні святого М'ясопуста отець наш Феодосій ішов до печери, де чесне тіло його поховане було ⁵⁷.

Тут затворявся один до Вербного тижня, а у п'ятницю цього тижня, увечері, приходив до братії і, ставши в дверях церковних, повчав усіх і втішав у подвизі посту їхнього. Про себе ж казав, як про недостойного, ніби жодного тижня не міг досягти їх у трудах їхніх.

Про перемогу святого над нечистими духами. 18. Багато печалі та мани злі духи творили йому в печері, навіть і ранили його, як це й про святого та великого Антонія написано ⁵⁸. Але явився йому Той, дерзати велячи, і силу для цього невидимо з небес послав йому для перемоги над ними. Хто бо не зчудується блаженному цьому, що в такій темній печері перебував сам, не боячись незліченних полків невидимих бісів, але міцно стояв, як могутній сміливець, молячись Богу, і Господа Ісуса Христа на поміч собі закликаючи. І так переміг їх Христовою силою, що по тому не сміли вони наближатися до нього, але здалеку ману йому насилали. [Одного разу] по вечірні сів він, бажаючи відпочити - ніколи бо не лягав на ребра свої, але коли хотів спочити, то сідав на лавку, і так трохи передрімавши, вставав знову до нічних молитов, б'ючи земні поклони. Сидів же він, - як уже сказано, - і ось зачув шум кроків у печері од безлічі бісів, котрі колісницями їхали, а інші у бубни били чи на дудках грали, і так кричали, аж тряслася печера од шуму, який здіймали злі духи. Отець же наш Феодосій, усе те зачувши, не злякався душею, не вжахнувся серцем, але огородився зброєю хресною і, вставши, почав співати Псалтир Давидів. І зразу сильний шум припинився. Та як сів знову по молитві, однак незліченні бісів голоси зачулись, як і раніше. І, вставши, знову почав преподобний Феодосій співати Псалтир, і зразу ж голоси зникли. Таке багато днів та ночей витворяли йому злі духи, аби не дати йому ні хвилі перепочинку, доки, Благодаттю Христовою, переміг їх і отримав од Бога владу над ними, [таку], що звідтоді не сміли вони [навіть] наблизитися до місця того, де блаженний молитву творив.

І по тому якось капостили також біси у домі, де пекла братія хліб: коли борошно розсипали, коли ж закваску для хліба розливали, й інші численні паскудства творили. Тоді ж начальник над пекарями пішов [і] розповів блаженному Феодосію про витівки нечистих бісів. Той же, надіючись, що отримав од Бога владу над ними, пішов увечері до дому того і, зачинившись, пробув там у молитві до ранку. І звідтоді не з'являлися біси на тому місці, і шкоди ніякої не робили, боячись запретительної молитви преподобного.

Як він повчав учнів своїх. 19. Мав же звичай цей великий Феодосій обходити щоночі келії всіх мнихів, бажаючи знати кожного житіє та щирість до Бога. І коли чув, що хтось молиться - зупинявся й прославляв за нього Бога. Коли ж чув, що розмовляють по повечір'ї, по двоє або по троє зійшовшись докупи, то тут, вдаривши рукою своєю в двері, і тим даючи знати про свій прихід, ішов геть. А на ранок, покликавши їх, не зразу викривав, але здалеку, притчами повчаючи, підводив у розмові, бажаючи визнати відданість їхню Богові. Коли бував брат чистий серцем і гаряче любив Господа, то цей, скоро зрозумівши свою вину, падав до ніг йому, просячи вибачення. А як більше у брата серце затемненням бісівським вкрите, то цей стоїть і думає, що про Інше мова зайшла, [і] вважає себе невинним, доки блаженний, викривши його та епітимією укріпивши, відпускав. І так усіх учив старанно молитися Богу і не балакати ні з ким по вечірній молитві, і не ходити з келії до келії, але молитися Богу вдома. Коли ж хто може - і рукоділлям якимось займатися щоденно, псалми Давидові на вустах своїх маючи. І казав до них так: "Молю вас, брати! Подвигнемося постом і молитвою, та попіклуємось про спасіння душ наших. І звільнимося від вад наших, і од шляхів лукавих, що є такими: розпуста; крадіжки і наклепи; пустослів'я; сварки; п'янство; ненажерництво; братоненависництво. Ухилимось од цього, брати, гидуймо цим, не осквернімо цим душі свої. Але підімо шляхом Господнім, що веде нас до Його райського блаженства. І шукаймо Бога риданням та сльозами, постом та бдінням; покірністю ж та послухом, аби таким чином отримати милість від Нього. А також зненавидимо світ цей, згадуючи завше сказане Господом: "Коли хто не залишить батька й матір, жінку й дітей, і маєтки задля Мене і Благої Вісті, недостойний Мене"⁵⁹. І далі: "Хто збереже душу свою - погубить її. А хто погубить її задля Мене - спасе її"⁶⁰. Отже, і ми, брати, відрікшись од світу, відринемо й те, що е ньому: зненавидьмо всіляку неправду, аби мерзотного не творити. І не повертаймося до попередніх гріхів, як ото пси до своєї блювотини. "Ніхто бо, - каже Господь, - що поклав руки свої на рало і обертається назад, не досягне Царства Небесного" ⁶¹. Як же нам, брати, уникнути мук безкінечних, закінчивши час життя цього в лінощах і без покаяння?! Належить бо нам, що ченцями нареклися, повсякденно каятися у гріхах своїх. Покаяння бо - ключ від Царства Небесного: без нього не слід жити нікому. Покаяння - шлях, що веде до Райського блаженства. Братіє! Тримаймося [того шляху], до нього прикуємо ноги і ступні. До того шляху не наближається змій лукавий, бо йти тою дорогою спершу скорботно, а потім - радісно. Тому подвигнімось, брати, перед Днем Тим, аби отримати Блаженство. Уникаймо тих, хто недбалий і не в покаянні живе".

Святий цей наставник так творив [сам] і повчав [про це] братію. Вони ж, як спрагла земля воду, так приймали слова його, приносячи плоди трудів своїх Господу, хто в 100, а хто [в] 60, хто в 30 [разів примноживши]. І можна було бачити на землі людей, житієм подібних до янголів. І монастир той - подібний Небу! І в ньому ж блаженний отець наш Феодосій яскравіше од сонця сяяв добрими ділами, про які вам оповім.

Про прославлення святого і сіяння Божого світла. 20. Це явилося ігумену монастиря святого архистратига Михаїла ⁶² на ім'я Софроній. їхав бо він поночі до свого монастиря - ніч же була темною, - і ось побачив над монастирем блаженного отця нашого Феодосія світло! Здивувавшись, прославив він Бога, говорячи: "О, яке милосердя Твоє, Господи, що показав єси такий світильник у місці цьому святому: - преподобного сього мужа, котрий, так світячись, просвітлює монастир свій". Таке ж [видіння] бачили неодноразово й інші, [і] розповідали.

Князі і бояри, зачувши про добродійне їхнє життя, приходили до великого Феодосія, сповідували йому гріхи свої і, отримавши велику [духовну] користь од тих відвідин, ішли собі. А також приносили йому [дещо] зі свого майна на влаштування монастиря. Інші ж і маєтки віддавали на церковні потреби монастиреві та братії. Найбільше ж любив блаженного христолюбивий князь Ізяслав, котрий сидів тоді на престолі батька свого [Ярослава Мудрого]. Часто звав його до себе, багато разів і сам приходив до нього і, наситившись духовною бесідою, їхав додому. Звідтоді Бог звеличив місце те, помножуючи всі дóбра в ньому молитвами угодника свого.

Отець же наш Феодосій заборонив воротареві після обіду відкривати будь-кому ворота, щоб ніхто не входив до монастиря до вечора, аби в полуденні години спочивала братія заради нічних молитов та вранішньої служби ⁶³.

Про прихід князя Ізяслава. 21. Одного дня, в полудень, прийшов, за звичаєм, христолюбець Ізяслав з невеликою свитою, бо, бажаючи їхати до блаженного, розпускав усіх бояр додому і так приходив до нього. Цього ж разу, як сказано, приїхавши і злізши з коня, - бо ніколи не заїжджав конем на двір монастирський - підійшов до воріт і наказав відчинити, бажаючи увійти. Воротар же той відповів йому: "Повелів великий отець наш не відкривати воріт нікому, доки настане час вечірні". Тоді знову христолюбивий князь звернувся до нього, аби той упізнав його. І сказав: "Це я є! І мені одному відчини." Той же, не знаючи, що це князь, одказав йому таке: «Казав тобі, що наказано мені ігуменом: "Якщо навіть князь прийде - не відчиняй воріт!" Але коли хочеш - потерпи трохи до часу вечірні». Той же відказав: "Я і є князь, то невже й мені не відчиниш?". Тоді ізник ⁶⁴ виглянув і, пізнавши князя, не відчинив ворота, але побіг доповісти блаженному. Той же стояв перед ворітьми і чекав, на зразок святого і верховного Апостола Петра: той бо, виведений бувши янголом із темниці, прийшов у дім, де були учні [його], і постукав у ворота, а рабиня, виглянувши й побачивши, що стоїть [перед ними] Петро, від радості не відчинила воріт, але побігла сказати учням про прихід його ⁶⁵. Так і цей од страху не відчинив воріт, але швидко побіг розповісти блаженному про прихід христолюбивого князя. Блаженний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому. По тому мовить йому христолюбивий князь Ізяслав: "Чи дійсно, отче, така заборона твоя, як каже цей чорноризець: якщо і князь прийде, не впускати його?" Блаженний же відказав: "Для того було це повеління, благий владико, щоб опівдні не виходила братія з монастиря, але відпочивала в цей час заради нічних молитов. Твоє ж Богом послане піклування Святою Владичицею нашою Богородицею - благо, і душі твоїй на користь; ми ж вельми радіємо відвіданню твоєму". І пішли вони до церкви, і помолився блаженний, і сіли. І тоді отримав насолоду христолюбивий князь од медоточивих тих слів, які злітали з вуст преподобного отця нашого Феодосія, і, велику користь із того отримавши, пішов додому, славлячи Бога. І з того дня ше більше полюбив його, і ставився, ніби до одного з найперших святих отців, і вельми слухався його, і робив усе, що велів йому великий отець наш преподобний Феодосій.

Про преставлення блаженного Варлаама. 22. Блаженний же Варлаам, син Іоана боярина, ігумен же монастиря святого Димитрія, заснованого христолюбивим князем Ізяславом, вирядився до святого града Єрусалима і, обійшовши там Святі Місця, повернувся до свого монастиря. І знову по певнім часі пішов до Константинового міста і тут відвідав усі обителі, й, закупивши потрібне своєму монастиреві, поїхав до рідного краю. Дорогою, уже на Батьківщині, тяжко захворів. Діставшись до міста Володимира, зупинився у монастирі за околицею, який називають Святою Горою ⁶⁶, і помер, у мирі з Богом життя закінчивши. Заповів супутникам, аби допровадили тіло його до монастиря блаженного Феодосія і тут поховали його, а все, що купив у Константиновому граді - ікони та інші необхідні речі, повелів те віддати блаженному. Ті ж зробили за його заповітом і, перенісши тіло його, поклали в монастирі блаженного Феодосія, на правому боці церкви, де.й донині стоїть гроб його, і все, [заповідане ним], віддали до рук преподобного ⁶⁷.

Про відхід блаженного Ісайї. 23. Тоді христолюбивий князь Ізяслав обрав одного брата з-поміж братії монастиря великого Феодосія, що в чернечому житті просіяв, на ім'я Ісайя, і, забравши, поставив ігуменом у монастирі своєму святого Димитрія, потім за добродійство його поставлений був єпископом до Ростова-града. І там зі святими вшановують його, бо прийняв од Бога чудотворіння дар ^б8.

Про прихід святого Никона. 24. Коли помер Ростислав, князь острова того [Тмутаракані - І. Ж.], то великий Никон на прохання тамтешніх людей погодився піти до князя Святослава й просити його, аби пустив свого сина сісти на їхньому столі ⁶⁹. Діставшись міста, той прийшов до монастиря блаженного Феодосія. І як побачили один одного - обоє, уклякши, поклонилися, потім обнялись і багато плакали, бо довго не бачилися. По тому став молити його блаженний Феодосій, щоб не відлучатися від нього, доки вони обоє живі. Тоді великий Никон пообіцяв ⁷⁰ йому, кажучи: "Лише схожу туди і, в монастирі своєму все владнавши, зразу ж повернуся назад", що і здійснив. Дійшов бо з князем Глібом [до] того острова, і як той сів на престолі в граді тому, Никон повернувся назад. Прийшовши до монастиря великого отця нашого Феодосія і все майно віддавши до рук блаженному, сам з великою радістю корився йому. Дуже любив його блаженний Феодосій і мав собі як за батька. Тому, коли йшов кудись, доручав йому братію, аби їх повчав і піклувався [про них], бо був він серед них найголовнішим. А також, коли сам повчав братію в церкві духовними словами, то наказував великомудрому Никону, аби читав щось із книг на наставлення братії ⁷¹, також [доручав те і] преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді уставником ⁷², потім, по смерті блаженного Феодосія, - ігуменом того монастиря, [а] по тому став єпископом Володимирським.

Оповівши все це, насамкінець повім про самого отця нашого блаженного Феодосія: в чому ми мусимо наслідувати його Божою Благодаттю.

Про мудрість святого і старання. 25. Оповісти ж хочу про таке світило - святого і великого отця нашого Феодосія. Бо був він воістину чоловік Божий, світило в миру видиме, що просіяло всім чорноризцям смиренним розумом та послушливістю. І в інших трудах підвизався, працюючи повсякденно руками своїми. Ще ж і до пекарні часто ходив, і з веселим духом із пекарями тісто місив та хліб пік. Був бо, як я уже казав, тілом міцний та сильний. А всіх, кому було тяжко, учив, укріплюючи та втішаючи, ніколи не втрачати сил у праці.

Якось у переддень свята Святої Богородиці не виявилось води. А був тоді келарем Федір, про якого тут уже йшлося, і який багато розповів мені про цього преславного мужа. Ось той пішов і доповів блаженному Феодосію, що нема кому наносити води. Тоді блаженний хутко встав [і] почав воду носити з колодязя. І ось один з-поміж братії, побачивши, як він воду носить, і швидко пішовши, повідав кільком братам, котрі, з готовністю прибігши, наносили води аж надміру.

А то якось не було дров для приготування їжі. Пішов келар Федір до блаженного Феодосія, просячи: "Вели, отче, одному з братів, хто не мас роботи, аби пішов наколоти дров". А блаженний каже: "Ось я є вільним і піду!" Був тоді час обідній. Блаженний же повелів братії йти на трапезу. Сам же, взявши колуна, почав колоти дрова. І ось, поївши, вийшла братія і бачить преподобного свого ігумена, що коле дрова, І так [тяжко] трудиться! І взяв кожен свою сокиру, і стільки запасли Дров, що вистачило на багато днів. Такий бо був потяг до Бога [у] блаженного й духовного отця нашого Феодосія. Мав бо смирення істинне та покірність велику, маючи в цьому за взірець Христа, істинного Бога, що сказав: "Учіться у Мене, оскільки лагідний Я та смиренносердий" ⁷³. Тому, на таку науку зважаючи, змирявся, бувши, як найнижчий од усіх, і так працюючи та трудячись, першим ставав до роботи й до церкви приходив найпершим. Не раз, коли великий Никон сидів і переписував книги, вмощувався блаженний коло нього і пряв нитки для цієї справи. Такі були його смирення й простота.

І ніхто ніколи не бачив, аби він приліг на ребра свої чи воду на тіло своє вилив - мив він лише, хіба що, руки. За одяг була йому свита груба, що колола тіло, а зверху інша, і та дуже бідна, яку він одягав на себе, аби не видно було на ньому власяниці. І над цим одягом бідним численні дурні, докоряючи йому, сміялися. Блаженний же з радістю приймав їхні докори, повсякдень маючи на пам'яті слово Господнє, яким утішаючись, веселився. "Блаженні бо сете, - сказано, - коли докоряють вам і коли кажуть на вас лихі слова, наклепи зводячи на вас заради Мене. Возрадуйтеся того дня й звеселитеся, бо велика винагорода ваша на небесах" ⁷¹. Це бо згадував блаженний і тим втішався, терплячи від усіх докори та образи.

Про повізника, що возив святого. 26. Одного дня пішов великий Феодосій задля якоїсь потреби до христолюбивого князя Ізяслава, що був [тоді] далеко від міста. Прийшов, і до вечора затримався у справі. Повелів же христолюбець доправити його до монастиря возом, аби міг він виспатися вночі. В дорозі повізник, додивившись до його одягу і прийнявши за вбогого, сказав блаженному: "Чорноризче! Ти повсякдень нічого не робиш, а я ось втомився. Не можу на коні їхати. Але хай я спочину на возі. Ти ж, мігши на коні їхати, сядь на коня". Тоді блаженний, з великим смиренням вставши, сів на коня, а той ліг на возі. І поїхав святий далі, радіючи і славлячи Бога. А коли починав дрімати, злізав з коня і йшов поряд із ним, доки не втомлювався; і тоді знову сідав на коня.

Зазоріло. Вельможі, котрі їхали до князя, здалека пізнавали блаженного та, злізши з коней, кланялися йому. Тоді сказав отроку: "Вже світає, дитино! Сідай на коня свого!" Отрок же, побачивши, як усі кланялись тому, перелякався і, затремтівши, встав та сів на коня, і так поїхали далі, [а] преподобний Феодосій сидів на возі. Усі ж бояри, зустрівши його, кланялись йому, тому, хто віз його, все більше страху прибавляючи.

Дісталися монастиря, і ось, вийшовши, вся братія поклонилась йому до землі. Тоді отрок ще більше перелякався, думаючи про себе: "Хто є цей, коли всі так кланяються йому?!" Преподобний, взявши його за руку, завів до трапезної й повелів нагодувати і напоїти досхочу. Ще й грошей йому давши, відпустив.

Про це розповів братії сам той отрок, а блаженний про те нікому не дав знати, але повсякдень навчав братію не заноситися ні в чому, але бути смиренним мнихом, вести себе, як найменший із усіх, і не величатися, а перед усіма покірливим бути. "Ходячи, - казав їм, - руки зігнуті на грудях своїх майте. І щоб ніхто не переважив вас у вашому смиренні, кланяйтесь один одному, як належить іноку. І не ходіть із келії до келії, але кожен хай молиться Богу в своїй келії". Такими та іншими багатьма словами повсякдень безперестанку повчав їх. І ще, почувши од братії, що в когось мана диявольська, кликав його, і оскільки сам був спокушуваний бісом, учив та наказував міцно протистояти диявольським підступам, не розслабляючись од мани бісівської напасті, не йти з місця того, але постом та молитвою огородитися і Бога часто закликати на переборювання злого біса. Казав також їм і так: "І зі мною бувало так спочатку. Одної бо ночі співав я в келії повсякденні псалми, і ось переді мною чорний став пес, так, що мені не можна й поклонитися. Стояв він довго переді мною, я ж, підбурюваний ним, хотів ударити його, і він став невидимим. Страх і трепет пройняв мене, так, що аж захотілося мені тікати звідтіля. Та Господь поміг мені. Ледь трохи звільнившись од жаху, почав старанно Бога молити й часті поклони бити. І так звільнився від страху того, і звідтоді не боюсь я їх, якщо і з'являються перед моїми очима". І багато ще чого говорив їм, укріпляючи їх на злих духів. І по тому відпускав їх радісних, і вони славили Бога за такі повчання доблесного наставника й учителя їхнього.

Про Ларіона. 27. А ще таке розповідав мені один з-поміж братії, на ім'я Ларіон: «Багато капостили мені в келії злі духи. Лишень лягав я на ложі своєму, як сила-силенна бісів, прийшовши і за волосся мене вхопивши, так, штовхаючи, волочили мене. Інші ж, стіну піднявши, казали: "Тягніть сюди! Стіною роздавимо його!" І таке робили мені щоночі. І не маючи [сил] далі терпіти, пішовши, повідав великому Феодосію підступи бісівські, й хотів перейти з місця того до іншої келії. Блаженний же став молити мене [не робити цього], кажучи: "Ні, брате, не ходи з місця того, аби не хвалилися тобою злі біси, що перемогли тебе й прогнали. [Адже], звідтоді почнуть [ще] більше зло творити тобі, отримавши владу над тобою. Але, молись Богу в келії своїй, і, бачачи твоє терпіння, Господь подасть тобі перемогу над ними, що не смітимуть вони і наблизитися до тебе". Я ж знову кажу йому: "Молю тебе, отче! Не можу більше перебувати у келії тій через безліч бісів". Тоді блаженний перехрестив мене й каже мені: "Іди до келії! З цього часу не наважаться тобі ніякі підступи творити лукаві біси, та й бачити їх не будеш." Я ж повірив тим [словам], поклонився святому й пішов. І тої ночі тихо в келії своїй солодко спав. Відтоді підступні біси, відігнані молитвами преподобного отця нашого Феодосія, не сміли наблизитися до місця того, і втекли швидко».

І ще той-таки чорноризець Ларіон оповідав мені [таке]. Був бо книгописцем добрим, і день та ніч переписував книги в келії блаженного отця нашого Феодосія, а той, тихо співаючи псалми, пряв своїми руками шерсть або щось інше робив. Так одного вечора робив кожен із них своє діло, і ось увійшов економ, кажучи блаженному: "На ранок нема за що купити [ні] їжі для братії, ні іншого потрібного". Тоді блаженний говорить йому: "Зараз, як бачиш, вечір, і до ранку ще далеко. А тому іди й потерпи трохи, молячися Богу. Може Той помилує нас і потурбується про нас, як Йому буде завгодно". І, почувши це, економ вийшов. [Тоді], негайно вставши, блаженний пішов до внутрішньої келії своєї співати щоденне правило, а помолившись, повернувся і сів далі робити свою роботу. І знову прийшов економ, мовлячи те [ж] саме. І тоді відповів йому блаженний: "Чи не казав тобі: помолися Богу! Ранком же підеш у місто і візьмеш у продавців у борг, що потрібно братії. І потім, як допоможе Господь - віддамо борг. Вірним бо є сказане: "Не турбуйтесь ранком, ранок бо сам про себе турбується, [бо] Той вас не залишить Своєю Благодаттю"⁷¹. Про Богопослане злато. 28. І пішов економ. І ось увійшов світлий отрок у військовому спорядженні, і, нічого не сказавши, поклонився й поклав на стіл гривню золота, і так само мовчки вийшов геть. Встав блаженний І взяв золото, і слізно помолився подумки Господу Богу. По тому, покликавши воротаря, запитав його: "Хто, - каже, - приходив до воріт цієї ночі?" ⁷⁰ Той же заприсягнувся, що як іще засвітло зачинено ворота, з тих пір не відкривав їх і ніхто не приходив до них. Тоді блаженний, покликавши економа, подав йому гривню золота, кажучи: "Чому кажеш, брате Анастасе: не маємо за що купити потрібного для братії? Іди ось і купи [все], що належить для братів. На ранок же Бог [знову] потурбується про нас". Тоді економ, усвідомивши Благодать Божу, уклякнувши, поклонився йому, благаючи пробачення у преподобного. Блаженний повчав, кажучи: "Ніколи не впадай у відчай, але кріпким будь у вірі, всі печалі свої піднось до Бога. І Той потурбується про нас, як те буде Йому завгодно. І зроби для братії сьогодні велике свято, оскільки [це] є милість Божа". Господь же [й] надалі щедро подавав йому на потребу богообраного того стада, молитвами преподобного.

Блаженний же усі ночі в безсонних молитвах провадив, молячи Бога за всіх цих із плачем та часто до землі коліна схиляючи. Неодноразово [це] чули ті, хто служив у церкві. Вони, як приспівав час утрені, хотіли від нього благословіння взяти. Один Із них тихо підкрадався і, ставши [під дверима], слухав. І чув, як той молиться і вельми плаче, й головою часто об землю б'є. Потім, трохи відступивши, починав тяжко ступати. І [той], лише зачувши, замовкав, удаючи, ніби спить. Він же стукав, і казав: "Благослови, отче!" Блаженний же мовчав, І іноді до трьох разів стукав і говорив: "Благослови, отче!", доки той, ніби прокинувшись, відповів: "Господь наш Ісус Христос та благословить тебе, чадо". І раніше від усіх опинявся у церкві. Кажуть, робив він так кожної ночі.

Про Даміана пресвітера. 29. І ще один старець був у монастирі блаженного, саном - пресвітер, на ім'я Даміан, котрий ревно наслідував життя й смирення преподобного отця Феодосія. Багато хто оповідає [про] праведне його життя й послушливість, бо корився всім ⁷⁷. Найбільше ж бачили лагідність його, - як не спав він усі ночі і старанно читав святі книги, І часто молився,- ті, котрі жили з ним в одній келії. Ці ж і багато чого Іншого оповідають про того мужа. Одного разу захворів той Даміан і, відчуваючи наближення смерті, молився Богу зі сльозами, кажучи: Молитва. "Господи мій Ісусе Христе! Сподоби мене прилучитися слави святих Твоїх, і разом з ними увійти до Царствія Твого. І не відлучи мене, молю Тебе, Владико, [від] отця і наставника мого преподобного Феодосія, але разом із ним причисли мене до того світу, що приготував для праведників Твоїх". Коли він так перебував у молитві, раптом став коло його ліжка блаженний Феодосій, який припав до його грудей, і, цілуючи, сказав до нього: "Ось, о дитя, Господь послав мене звістити тобі: усе, про що молився ти, про що просив, збудеться, і до святих Його причислєний будеш, і з тими разом у Царствії Небесного Владики перебуватимеш. І коли Господь Бог повелить мені покинути цей світ і прийти до тебе - тоді вже не розлучимось, але разом будемо в світі тому". І, це сказавши, невидимим став. А той зрозумів, що було се йому видіння од Бога, бо не бачив, аби ігумен через двері увійшов, ні знову через двері вийшов, але на цьому місці з'явився і потім невидимим став. Швидко покликавши того, який прислужував йому, послав по блаженного Феодосія. Той невдовзі прийшов, і каже йому Даміан весело: "Чи буде, отче, так, як, нині прийшовши, обіцяв мені?". Блаженний же, не знаючи нічого, відказав: "Але ж, дитя, не знаю, про яку обіцянку ти говориш". Тоді розповів йому, як молився, і як явився йому преподобний. Почувши те, богодухновенний Феодосій посміхнувся крізь сльози, [і] каже: "О, чадо! Буде так, як обіцяно, бо Янгол явився в образі моєму, Я ж, грішний, як можу обіцяти славу ту, що вготована праведникам?" Але той, чувши обіцянку святого, зрадів. І як зібралась братія, перецілував усіх, і так, з миром, передав душу свою в руки Господні - янголам, що прийшли до нього. Тоді блаженний повелів ударити в било, аби зібралась і остання братія, і так, [з] великою честю та співом поховав чесне тіло його там, де ховають усю братію ⁷⁸.

По тому помножилася братія й довелося славному отцю нашому Феодосію розширити монастир, аби поставити нові келії для численних новоприбулих, які ставали ченцями. І сам з братією працював, огороджуючи двір монастирський. І [якийсь час] не огороджений був монастир, а вони не стереглися. Про прихід розбійників і про диво, що сталось [із ними]. 30. І ось одної дуже темної ночі прийшли на них розбійники. Казали ж, що в церкві на хорах майно монастирське заховане, а тому не пішли ні до однієї з келій, але попрямували до церкви. І раптом почули у храмі спів! Подумавши, що то братія співає навечерні молитви, пішли. Трохи переждавши у лісі, вирішили, що вже закінчилася служба. І знову прийшли до церкви. І тут почули ті ж самі голоси та бачили світло чудесне в церкві, і пахощі лилися з храму, янголи бо співали. Вони ж подумали, що [це] братія полунощницю служить, і знову одійшли, чекаючи, доки закінчиться молитва, і тоді, зайшовши, заберуть усе, що є у ній. І так багато разів приходили вони й той же янгольський голос чули. Настав час утрені, і пономар, за звичаєм виголосивши "Благослови, отче!", почав клепати [у било] до заутрені. Вони ж одійшли недалеко в ліс і, сівши, кажуть: "Що нам робити? Здається, привиди були в церкві. Але тепер, коли зберуться всі до храму, то підемо, й, двері заступивши, усіх переб'ємо і так майно їхнє візьмемо." То бо враг на таке надихав їх, бажаючи таким чином викорінити святе стадо з того місця. Але нічого не досяг, сам переможений бувши тими [ченцями, бо] Бог [їм] допомагав, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Тоді злі ті люди, трохи зачекавши, доки преподобне стадо з блаженним наставником і пастирем своїм Феодосієм зібралось до церкви І заспівали ранкові псалми, кинулись на них, немов люті звірі. [Та] лиш наблизилися, як раптом сталося диво страшне: одірвалась од землі церква і з усіма, хто був у ній, піднялась у повітря, аж не можна було до неї дострелити. Ті ж, що були у церкві з блаженним, нічого не чули й не розуміли. Вони ж, побачивши чудо й перелякавшись, у трепеті повернулися додому. І звідтоді зареклися комусь зло чинити, і навіть отаман їхній прийшов із трьома іншими до блаженного отця нашого Феодосія покаятися в тому й оповіли йому цю подію. Блаженний же, те почувши, прославив Бога, Який порятував їх од такої смерті. По тому, повчивши їх про спасіння душі, відпустив їх. Вони ж славили Бога й дякували Йому за те ⁷⁹.

Це чудо сталося у тій же церкві Печерській. Про чудо, що сталось в церкві Печерській. 31. Одного разу також бачив [подібне чудо] і один із бояр христолюбивого князя Ізяслава. Проїжджав той колись поночі в полі за п'ятнадцять поприщ од монастиря блаженного Феодосія. І ось побачив церкву в хмарах! І, вжахнувшись, погнав разом із почтом [коней], бажаючи бачити, що то за церква. І лиш дістався до монастиря блаженного - побачив, як на його очах опустилася церква й стала на своєму місці. Він же постукав у ворота, і [коли] воротар відчинив - зайшов до блаженного й оповів про те, що сталося. І звідтоді часто приходив до нього, насичуючись від нього духовними словами, подавав йому од багатств своїх на влаштування монастиря.

Про Климента боярина. 32. Також інший боярин того ж христолюбця князя Ізяслава, йдучи одного разу з князем своїм воювати ворогів, дав подумки обітницю, замисливши: "Якщо повернуся додому здоровим, то дам Святій Богородиці у монастир блаженного Феодосія дві гривні золота та ще на іконі Святої Богородиці вінець обкую". Почалась битва, і чимало з обох боків у бою від зброї полягло. По тому ж переможені були вороги, а ці, врятувавшись, повернулися додому. Боярин же забув, що обіцяв Святій Богородиці. І [ось], за кілька днів по тому, спав він опівдні в горниці своїй, і почувся йому голос страшний, який кличе його по імені: "Клименте!". Він же підскочив і сів на ложі. І ось побачив ікону Святої Богородиці з монастиря блаженного, що стояла перед його ложем! І походив од неї голос такий: "Чому ж ти, Клименте, пообіцяв пожертвувати на Мене, але не дав [нічого]? Та нині кажу тобі: поспіши виконати обітницю свою!" Сказавши це, стала ікона невидимою для нього. Тоді Ггеуевич Здеїстав ⁸⁰ - таке бо було раніше ім'я його - вжахнувшись, узяв обіцяне, поніс до монастиря [і] віддав блаженному Феодосію. Також і вінець на іконі Святої Богородиці наказав обкувати.

А невдовзі надумав той боярин подарувати монастирю блаженного Євангелію. І як прийшов він у монастир до великого Феодосія, маючи за пазухою Святу Євангелію, і, по молитві, хотіли вони сісти, а він ще не показав Святого Письма, каже йому блаженний: "Спершу, брате Клименте, вийми Святу Євангелію, яку масш у себе за пазухою, [і] яку обіцяв пожертвувати Святій Богородиці. І тоді сядемо". Почувши це, вжахнувся він прозорливості преподобного, ще бо нікому про те не звіщав. Тоді, вийнявши Євангелію, дав блаженному в руки, і по тому, сівши, [та] натішившись духовною бесідою, повернувся додому. І з тих пір дуже полюбив блаженного Феодосія і часто приходив до нього й велику користь мав [од бесід] із ним.

Коли хтось приходив до нього, то блаженний, по божественних настановах, пригощав їх трапезою з монастирських страв: хлібом та кашею. Не раз же і христолюбивий князь Ізяслав тим харчем вгощався і, радіючи, казав блаженному Феодосію: "Ось, як знаєш, отче, всіх благ світу цього виповнений дім мій, але ніколи не пробував такої смачної їжі, як нині тут. Мої раби постійно готують різноманітні та дорогі страви, та вони не такі смачні, як оці. Але, прошу тебе, отче, повідай мені, звідки смак такий у харчі твоєму?" Тоді богодухновенний отець наш Феодосій, бажаючи укріпити його в любові Божій, каже йому: "Якщо хочеш дізнатись про те, благий владико, послухай мене, я повім тобі. Коли бо братія монастиря цього хоче [щось] варити чи хліб пекти, чи ще якусь роботу виконувати, то мають такий звичай: перш за все йде один із них до ігумена по благословіння. По тому ж кланяється тричі до землі перед Святим Вівтарем і, запаливши від нього свічу, од неї розпалює вогонь [у печі]. І, по тому, вливаючи воду до казана, каже старшому: "Благослови, отче!" І той відказує: "Бог та благословить тебе, брате!" І так вся робота їхня з благословенням здійснюється. Твої ж слуги, - каже, - працюють сварячись і насміхаючись, і кленучи один одного, а часто й биті приставником. І так уся робота їхня з гріхом здійснюється". Почувши це, промовив христолюбець: "Воістину, отче, так є, як ти кажеш".

Про настанови святого. Слово 33. Преподобний же отець наш Феодосій, істинно виповнений Духа Святого, і Божий талант помножив, заселивши місце те безліччю чорноризців: на місці, що колись порожнім було, заснував нині славний монастир. Та не хотів ніякого прибутку збирати в ньому, але радше з вірою та надією уповав на Бога, ніж надіятися на майно. А тому не раз ходив по келіях учнів своїх і, коли щось знаходив у кого: чи що їстівне, чи одяг зверх встановленого [статутом], чи інше якесь майно, то, забравши, у піч кидав, як щось бісівське і потурання гріху ⁸¹. Таке ж говорив їм: "Недобре нам, братіє, монахами бувши і відкинувши мирське, збирати знову майно до келії своєї. Як же можемо молитву чисту приносити Богові, зберігаючи скарби в келії своїй? Чули бо, як Господь сказав про те, що "де багатства ваші, там і серця ваші будуть" ⁸², і далі про тих, хто збирає [багатства]: "Божевільні! Цієї ночі душу твою візьмуть від тебе, а зібране - кому буде?" ⁸³ А тому, братіє, вдовольнімося уставним одягом та їжею, отриманою на трапезі від келаря, а в келії нічого цього не [маймо], аби з усяким завзяттям та всіма думками молитву свою чистою приносити Богу". І так, і по-іншому вмовляв їх із всіляким смиренням і зі сльозами повчав їх ⁸⁴. [І не бував] ніколи ні несправедливим, ні гнівним, не дивився ні на кого сердито, а милосердний та тихий [був], і жалів усіх.

І коли хто зі святого стада слабнув серцем і йшов з монастиря, то блаженний задля нього бував у великій печалі та скорботі, й молився Богу, аби повернув назад заблудлу овечку його стада. І так щоденно плакав і молив Бога за нього, доки той брат приходив назад. Тоді блаженний його з радістю прийнявши, наставляв ніколи не слабнути [перед] вражими підступами, не потурати їм у собі, а триматись міцно. "Це бо, - казав, - не мужня є душа, яка може ослабнути перед печальними цими випробуваннями". Це й багато іншого сказавши і втішивши тою, одпускав з миром до своєї келії.

Про того, хто часто йшов із монастиря. 34. Був тут один брат нетерпеливий, що часто кидав монастир блаженного, і, коли черговий раз приходив, знову блаженний із радістю [його] приймав, кажучи: "Не можна лишати його так, аби помер не в монастирі: бо хоч і часто кидав він нас, але мусить кінець життя свого в монастирі цьому зустріти". І слізно молив за нього Бога, просячи для нього терпіння. І, по багатьох втечах своїх, прийшов одного разу до монастиря, просячи великого Феодосія, аби прийняв його. Той же - воістину милосердний - немов овечку заблудлу, що знайшлася, так і того з радістю прийняв та прилучив його до стада свого. Тоді чорноризець той, який, працюючи своїми руками, зібрав майна трохи (був бо кравцем одягу) ⁸⁵, і це принісши, поклав перед блаженним. А святий каже йому: "Коли хочеш довершеним іноком бути, то візьми оцей плід неслуху та вкинь до палаючої печі". Той же, палко віруючи, поніс, і, за наказом блаженного, в піч кинув. І там згоріло. Сам же звідтоді жив у монастирі тому, провівши там залишок днів, і так тут, за пророцтвом блаженного, помер у мирі з Господом.

Така була любов блаженного, і таке милосердя до учнів мав, аби жоден від стада його не відбився, але всі були вкупі. Як пастух добрий випасає [стадо], пас [їх], навчаючи і втішаючи, і словами наставляючи, душі їхні окормляв харчем невмирущим Життя Вічного, напоюючи повсякчас від джерела води. І тим же й до Божого Розуму багатьох привів, і до Царства Божого спрямував. Але ось звідсіля далі повернемося до наступної оповіді про отця нашого Феодосія.

Про брак харчів. 35. Якось прийшов келар до цього блаженного, кажучи: "Не матиму чого сьогодні дати братії їсти, бо не маю [з] чого варити". І каже йому блаженний: "Іди [й] зачекай трішки, молячи Бога. Можливо, потурбується про нас? Якщо ж ні - звариш пшеницю і, змішавши з медом, подаси на трапезі братії. Все ж, понадіймось на Бога, що в пустелі людям непокірним хліб небесний подав та дощ із перепелів. То й нам нині [ще] може харч подати". Вислухавши це, келар пішов. Блаженний же молився за них Богу непрестанно. І ось, пом'янутому вище боярину Іоану ⁸⁶ заклав Бог у душу, [і] наповнив [він] три вози припасами: хлібом, сиром, рибою, сочевицею і пшоном, а також медом, і послав блаженному в монастир. Побачивши те, блаженний прославив Бога і каже келарю: "Чи бачиш, брате Федоре? Не може Бог лишити нас, [коли] надіємося на Нього всім серцем. Але йди, зроби сьогодні братії обід багатий, це бо є милість Божа!" І так блаженний радів з братією на обіді веселощами духовними, а сам їв лише хліб сухий та овочі варені без масла, і воду пив - така бо була його звичайна їжа. І ніколи не бачили його смутним чи понурим, коли сидів на трапезі. І Благодаттю Божою світився.

Про милосердя святого Феодосія. 36. І до того ж блаженного одного разу привели зв'язаних розбійників, спійманих у одному з монастирських маєтків, коли хотіли красти. Блаженний же, побачивши їх спутаними і в такій скорботі, розжалобився та просльозився, повелів звільнити їх та дати їм їсти й пити, та по тому повчав їх довго, щоб не кривдили нікого й зла нікому не творили.

Подарував їм по тому доволі потрібного, і так, з миром, відпустив. Вони ж пішли, славлячи Бога й блаженного Феодосія. З тих пір розкаялись і нікому жодного зла не чинили, але вдовольнялися заробленим власною працею.

Таке було милосердя великого отця нашого Феодосія. Якщо бачив жебрака чи каліку, чи сумного кого, чи бідно вбраного, жалів його, і дуже тужив од того, І зі сльозами допомагав йому. І задля того заснував двір біля монастиря свого і церкву збудував в ім'я святого першомученика Стефана, і тут поселив жебраків, і сліпих, і кульгавих, і хворих. І від монастиря подавав їм усе потрібне, віддавав десяту частину всього, що було в монастирі. А ще, кожної суботи посилав віз хліба для тих, хто був у темницях і ув'язненим.

Про пресвітера, що просив вина. 37. Одного дня прийшов до преподобного Феодосія пресвітер з міста, просячи вина для служіння Святої Літургії. Блаженний негайно покликав служителя церковного і повелів налити вина у принесену посудину і дати йому. Той же одказав, говорячи: "Мало [маємо] вина, тільки на два, чи три, чи на чотири дні [служіння] Святої Літургії". Блаженний же одказав йому: "Вилий усе цьому чоловікові, а про нас Бог потурбується". Той же пішов і, порушивши повеління святого, влив йому в посудину трішечки вина, лишивши на вранішню церковну службу. Пресвітер же поніс і показав блаженному Феодосію, що так мало йому дано. І, знову покликавши пономаря, говорить йому: "Чи не казав тобі вилити все і не піклуватися про завтрашній день, бо не може Бог лишити церкву цю на ранок без Служби, але ще сьогодні подасть нам вина доволі". Тоді пішов пономар і вилив усе вино пресвітерові, і з тим відпустив його. А як увечері сиділи по вечірній трапезі ⁸⁷, і ось, за пророцтвом блаженного, привезли три вози корчаг із вином, посланих одною жінкою, що вела господарство в домі благовірного князя Всеволода. Побачивши це, пономар той прославив Бога, дивуючись прореченню святого і блаженного Феодосія. Як сказав: "Сьогодні Бог подасть нам доволі вина", так І сталося.

Про непослух келарів. 38. Одного разу в день пам'яті святого великого мученика Димитрія, в який [він] за Христа смертні муки прийняв ⁸⁸, пішов преподобний Феодосій з братісю до Димитрівського монастиря . І тут принесли від когось білі хліби з відбірного борошна, які він повелів келарю подати їсти на трапезі для залишеної [в Печерському монастирі] братії. Той же не послухався його, подумки сказавши: "Ранком, коли повернеться вся братія, подам їм їсти на трапезі цей хліб, нині ж монастирський - цій". Як вирішив, так і зробив. Ранком сіли вони на трапезі, ті ж хліби порізані були. Та блаженний, поглянувши й побачивши такий хліб, покликав келаря [і] запитав: "Звідки такий хліб?" Той же відповів: "Вчора принесені, але тому не подав їх учора, що мало було братії, і вирішив сьогодні всій братії запропонувати на харч. Блаженний же каже йому: "Належало [тобі] не турбуватися про майбутній день, але зробити за моїм велінням, і нині б Господь наш, Який повсякчас про нас піклується, ще більше потурбувався та подав нам усе потрібне". [І] тут же повелів одному з братів зібрати ті скибки до коша і, понісши на ріку, висипати їх. Того ж [келаря] покарав епітимією за непослух.

Так само вчиняв і коли дізнавався, що якась страва зроблена, а благословіння перед тим не взяте, бо не хотів, аби їло святе стадо харч, що без благословіння зготований і від непослуху походить. Але, як майно враже, наказував - коли в піч палаючу класти, коли ж - у хвилі річкові кидати.

Про непослух заповіді святого. 39. По смерті блаженного отця нашого Феодосія так само сталося дещо від непослуху, і хоча не треба б тут оповідати про те, але [раз] на пам'ять прийшло - додамо [ще] слово до подібного слова. По вигнанні з монастиря преподобного нашого ігумена Стефана, прийняв ігуменство великий Никон ⁹⁰. Прийшов час Великого Посту. І першого тижня такого утримання встановлено було преподобним отцем нашим Феодосієм для добрих подвижників, котрі потрудились того тижня, в п'ятницю вживати хліби білі з добірного борошна, та інші, спечені з медом і маслом ⁹¹. Наказав [Никон] келарю зробити за звичаєм, той же не послухався, [і] збрехав, кажучи, що: "Борошна не маю для випічки такого хліба!" Однак Бог не відринув праці та молитов преподобних своїх, не дав знехтувати настанови блаженного Феодосія. Бо коли по святій Літургії пішли вони до пісного обіду, то ще до його початку привезли віз саме такого хліба. Побачивши це, прославила братія Бога і святого Феодосія, дивуючись, як Бог завше піклується про них, подаючи їм усе потрібне, за молитвами преподобного отця і наставника Феодосія. А через два дні наказав келар спекти хліб для братії з того борошна, про яке раніше казав: "не маю". І коли вже, місячи тісто, заливали у нього окріп, то знайшли у тій воді жабу, що там зварилася, і тим осквернила зроблене в непослусі діло. Бог так зробив для збереження святого стада, щоби, великий подвиг здійснивши святого тижня, не їли такого хліба, але, як враже майно гадом це осквернив Бог, аби надалі стереглися. І нехай не засудить мене ніхто з вас, що це вписав сюди, перервавши оповідь. Бо зробив це, аби зрозуміли [ви]: погано нам будь у чому не слухатися наставника свого, ігумена, бо знаємо - коли щось [і] приховано від нього, то від Бога нічого не є потаємним, і Він скоро заступиться за того, кого поставив нам за старійшину й пастиря, щоб усі слухались того, і за його повелінням усе чинили. Але повернімось до попередньої оповіді про блаженного Феодосія.

Про недостачу масла дерев'яного. 40.

Приспіло якось свято Успіння Пресвятої Богородиці, [і] не було дерев'яного масла, аби задля такого дня залити в лампади. Придумав пономар вичавити олії з земного насіння ⁹² і, її заливши в лампади, запалити. Запитав про те блаженного Феодосія і той повелів зробити, як задумав. [Проте], коли хотів залити ту олію до лампади, то побачив мишу, що, впавши до тої [посудини], мертва плавала там. Тоді, швидко побігши, оповів блаженному, кажучи: "Дуже міцно закрив був посудину ту з олією, і не відаю, яким чином заліз туди гад той і втонув". Подумав же блаженний Феодосій, що то с Промисел Божий і, картаючи своє невір'я, говорить йому: "Належало б нам, брате, надіятися на Бога, уповаючи, що може подати нам усе корисне, чого потребуємо, а не так безвірно робити негідне. Піди й вилий олію ту на землю, а ми трохи потерпимо, молячи Бога, й Той має подати нам сьогодні дерев'яного масла з надлишком". Вечоріло, коли хтось із багатих приніс велику корчагу, повну дерев'яного масла, побачивши яку, блаженний прославив Бога, Котрий так швидко почув їхню молитву. Залили в усІ лампади, і ще більше лишилось. І так відсвяткували на ранок Світлий День Пресвятої Богородиці.

Боголюбивий же князь Ізяслав, що воістину гаряче вірував у Господа нашого Ісуса Христа і в Пречисту Матір Його, котрий потім же душу свою поклав за брата свого ⁹³, за Господнім начерком, як кажуть, надзвичайно любив отця нашого Феодосія і часто приходив до нього і богодухновенними словами насичувався від нього. Про бочку, яка наповнилась медом за словом святого. 41. Одного дня прийшов той, і, в церкві сидячи, провадили вони божественну бесіду. І як приспіла вечірня, лишився князь тут із блаженним та чесною братією на вечірньому славослов'ї. І невдовзі, Божою волею, вельми задощило. Тоді блаженний, бачачи таку негоду, покликав келаря, кажучи йому приготувати їжу на вечерю князеві. Прийшов до нього ключник, говорячи: "Панотче! Не маємо меду, аби пили князь і його почт за вечерею!" Запитав у нього блаженний: "Що, зовсім нема?" Той у відповідь: "Ой, отче, нема нітрішки, був бо, - каже, - навіть перевернув порожні посудини і боком поклав!" І знову каже йому блаженний: "Піди й подивись краще, може щось лишилося чи трохи набереться". Той же відповів: "Повір, отче, що і посуд той, де було питво, перевернув та боком поклав". Тоді блаженний, воістину сповнений Святого Духа й духовної Благодаті, говорить йому: "Ось, піди, як казав тобі, [і] в Ім'я Господа нашого Ісуса Христа знайдеш мед у посудині тій!". Той же, повіривши блаженному, пішов і, зайшовши до комори, побачив, як і казав отець наш Феодосій: бочка стоїть прямо і повна меду. Злякався і, побігши, розповів блаженному те, що сталось. І говорить йому блаженний: "Мовчи, чадо! Не кажи нікому про те ні слова, але піди й носи, скільки потрібно буде князеві та його почту, а ще й братії подай того, хай п'ють. Бо це Боже Благословіння є". Небавом дощ припинився, і поїхав христолюбець додому.

Таке було благословіння в монастирі тому, і на багато днів мали [меду] вдосталь.

Про вигнання бісів. 42. Одного дня прийшов з маєтку монастирського монах до блаженного отця нашого Феодосія, кажучи: "В хліві, де тримаємо худобу, живуть біси, а тому багато паскудств творять у ньому, не даючи їй їсти. Не раз молився пресвітер і водою святою кропив, проте, лишилися ті злі біси й досі мучать худобу". Тоді отець наш Феодосій озброївся на них постом та молитвою, за Господнім словом, Котрий сказав: "Цей рід не вигнати нічим, крім молитви і посту" ⁹⁴. Тому і надіявся блаженний, що зможе вигнати їх із того місця, як раніше з пекарні. Прийшовши до села, одного вечора зайшов один до хліва того, де жили біси, і, зачинивши двері, пробув тут у молитві до утрені. З того часу не з'являлися біси на місце те, і ні там, ні в селі тому капостей не творили нікому, відігнані молитвами преподобного отця нашого Феодосія, мов зброєю, од мастку того. І повернувся по тому блаженний до свого монастиря, як хоробрий богатир, перемігши злих духів, що шкодили в краю його.

Про помноження борошна за пророцтвом святого. 43. Так само одного разу прийшов до цього блаженного і преподобного отця нашого Феодосія начальник над пекарями, кажучи: "Борошна не маємо, аби спекти хліба для братії". І говорить йому блаженний: "Іди і поглянь у житницю - раптом хоч трохи борошна знайдеш там, доки Бог знову попіклується про нас". Той же, відаючи, що навіть підмів той засік, і лишилося тільки в одному кутку трохи висівок, сказав преподобному: "Правду кажу тобі, отче, оскільки сам я підмів засік той, і нема в ньому нічого, крім мізеру висівок". І мовить йому отець: "Повір мені, чадо, що може Бог із тої малості висівок наповнити нам борошном засік, як зробив тій вдові за часів Ілії, помноживши одну пригорщу борошна в безліч, щоб змогла вона прохарчуватися зі своїми дітьми протягом голодних часів, доки настав у людей достаток. Ось і нині так є, і може також і нам з малого багато сотворити. Отож, піди і поглянь, чи не буде благословіння Божого і на засіці тому". Вислухавши, пішов той. І як зайшов до будови тої, - побачив, що засік, який перше був порожнім, молитвами преподобного отця нашого Феодосія наповнився борошном, аж пересипається воно через загороду на землю! Вжахнувся, увидівши таке преславне чудо, і, повернувшись до блаженного, оповів [йому]. А святий до нього каже: "Іди, чадо, й не кажи нікому, але спечи, як належить, для братії хліба. Бо це молитвами преподобної братії нашої послав Бог милість свою на нас, подаючи нам усе необхідне, чого потребуємо".

Така була пильність до Бога блаженного, надія преподобного Феодосія, і так вірив у Господа нашого Ісуса Христа, що не покладався на земне ніскільки, і не надіявся ні на що в світі цьому, але усіма думками й усією душею прагнув до Бога, і на Того всі надії поклавши, ніколи не піклувався про завтрашній день, і постійно мав у пам'яті серця слово Господнє: "Не піклуйтеся ні про що, дивіться на птахів небесних, що не сіють, не жнуть і не збирають до житниць своїх, але Отець Небесний харчує їх. [А] наскільки ж ви кращі од них" ⁹⁵. Тому щоночі молився зі сльозами. Молитва: "Владико! Оскільки нині зібрав нас у місці цьому, і якщо завгодно є Святій Твоїй милості, аби жили ми у ньому, будь нам помічником та подателем усіх благ. Бо це в ім'я Святої Матері Твоєї збудовано дім цей. Ми ж також у Ім'я Твоє зібрані в ньому. І Ти, Господи, збережи і сохрани нас од всіляких замислів вселукавого врага й сподоби нас отримати Вічне Життя. Постійно вкладай у серця наші страх перед Тобою, аби ним успадкували благе те, що вготоване є преподобним". І так жив, щоденно повчаючи братію, і наставляючи та втішаючи, й забороняючи розслаблятись, потроху все міцнішими ставати. І так старанно пас своє стадо, піклуючись, аби якийсь підступний вовк, напавши, не розігнав божественну ту святу отару.

Про богопоказане світло. 44. [А] тепер про те, як одному чоловікові христолюбивому та богобоязливому видіння відкрилось про блаженного і преподобного отця нашого Феодосія та про пречисту його й непорочну молитву, а також і про святий той монастир, вказуючи при тому те місце, куди їм [судилося] переселитися.

Є бо невелика гірка над монастирем тим ⁹⁶, і чоловік той проїжджав нею поночі, і раптом вжахнувся, побачивши чудо! Ніч була темною, а над монастирем блаженного сяяло чудесне світло! І, поглянувши, бачить у тому світлі преподобного Феодосія, котрий стоїть посеред монастиря перед церквою, звівши руки до неба й старанно молиться Богу. Доки він дивився і чудувався, й інше диво явилося йому: од купола церковного вийшов пломінь великий і, вигнувшись мов склепіння, перейшов на інший пагорб, і став його кінець там, де блаженний отець наш Феодосій вибрав місце для церкви, яку пізніше почав будувати, і де донині [стоїть] на тому місці монастир славний. Той же бачив цей пломінь, що, як дуга, стояв одним кінцем на куполі, а другим - на означеному місці, доки не заїхав за гору так, аж не міг уже видіти. Про все ж, що сам бачив, той розповів одному з братії монастиря блаженного, і є істинною правдою. [А] тому належить нам, услід за божественним патріархом Іаковом, казати: "Є Господь на місці цьому і святе місце це, і нема іншого подібного, але Дім це Божий і це - Врата Небесні" ⁹⁷. А, крім того, треба ще зазначити: те саме сказано і в житії святого великого Сави ⁹⁸. Однієї ночі також Ішов він з келії своєї, читаючи молитву, і ось показався йому вогняний стовп до небес. А потім, коли дійшов до місця того, - знайшов там печеру, і тут за короткий час сотворив славний монастир. Так і тут слід думати - Бог назнаменував те місце, де невдовзі заснований наш славний монастир, що і донині молитвами його процвітає.

Така була блаженного отця нашого Феодосія молитва до Бога за своє стадо і за те місце, і таке бдіння й неспання щоночі, і так сяяв, немов світило пресвітле в тому монастирі.

І за його молитвами милостивий та благий Бог й інше чудо показав задля святого того місця. Про спеціальну появу святих янголів. 45. Навколишні жителі, які [його бачили], потім оповідали про все, що було, братії. Одної бо ночі почулися голоси незліченних співців.

Почувши спів той, вони встали з постель своїх і, вийшовши з будинків та ставши на високому місці, дивились [у той бік], звідки чулися голоси. Сіяло бо над монастирем блаженного сяйво велике, і ось побачили багато іноків, котрі виходили зі старої церкви і прямували на означене місце, несучи перед собою ікону Святої Богородиці. За нею, співаючи, йшли усі інші, маючи кожен у руці своїй запалену свічу. На чолі всіх виступав преподобний отець їхній і наставник Феодосій. І, дійшовши до того місця, помолилися там і повернули назад. І, як ті бачили, зайшли знову, співаючи, до старої церкви. Цього ж не один, не двоє свідками були, але чимало людей. І побачене оповідали. Слід думати: це янголи явилися, а з братії ніхто цього не чув. Бог так зволив. І заховав од них цю таїну. І коли по тому прочули - прославили Бога, Який творить великі чудеса й прославляє [місце] те, і освячує його молитвами преподобного отця нашого Феодосія.

Але належить нам, це оповівши, повернутися назад, до подальшої хвалебної оповіді про блаженного, все достойне уваги істинно оповідаючи про ревність до Господа нашого Ісуса Христа.

Про сповідання святим Віри Христової перед жидами. 46. Ще й такий звичай мав блаженний: не раз, вставши поночі, таємно од усіх ходив до жидів, і з ними сперечався про Христа, корячи і докучаючи їм, і називаючи їх відступниками та беззаконними. Бажав бо за сповідання Христа вбитим бути ⁹⁹.

Про кріпкий підвиз і піст святого. 47. І коли йшов у дні Посту до вищезгаданої печери, [а] звідти також неодноразово, поночі вставши, так, що про це ніхто не знав (і лише Бог беріг його), відходив сам до монастирського маєтку, де закривався у викопаній в таємному місці печері, і ніхто цього не знав ¹⁰⁰. Перебував у ній він один до Вербного тижня. І знову поночі повертався назад до означеної печери, і звідти у п'ятницю Вербного тижня виходив до братії, аби та подумала, що тут і перебував протягом пісних днів. І так жив [він], не даючи собі спокою бдінням і молитвами всенічними, за стадо своє молячи Бога й заклинаючи Того бути їм помічником у кожному їхньому підвизі.

Щоночі обходив двір монастирський, молячись, і нею оберігаючись, мов твердою стіною, і стеріг, аби не зайшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так огородив [і] всі землі монастирські. Одного разу взято було деякими людьми, що стерегли доми свої, мужів, які творили розбій, і зв'язано, і ведено в місто до судді. І ось, за Промислом Божим, довелося їм проминуїи масток монастирський. Один із лиходіїв тих зв'язаних, показавши головою на те село, сказав: "Якось поночі прийшли до двору того, бажаючи творити розбій, і забрати все, що там є, але побачили високу стіну, так, що не могли й наблизитися до нього". Це бо Благий Бог огородив невидимо [все], що було там, молитвами праведного й преподобного того мужа. Також і Божественний Давид про це пророкував, кажучи: "ОчІ Господні на праведних, і вуха Його в молитві їхній" ¹⁰¹. Постійно Владика, Сотворитель наш, прихиляє слух до тих, хто істинно призиває [Його], і почувши їхню молитву, рятує їх, а тут за бажанням та проханням усе творить тим, хто надіється на Нього.

Так преподобний і преблаженний отець наш Феодосій стадо своє пас із загальним благочестям та чистотою, і життя своє провадив у помірності та подвигах, [а] також виправляв інших.

Про мужність і твердість святого. 48. Був же в той час розбрат деякий за наукою вселукавого врага, між трьома князями, братами у плоті. Двоє бо війною пішли на одного, найстаршого їхнього брата, христолюбця князя Ізяслава ¹⁰². І так він вигнаний зі стольного града Києва. А вони, прийшовши до града того, посилають по блаженного отця нашого Феодосія, переконуючи прийти до них на обід та прилучитися до неправедної тої спілки. Той же, преподобний Феодосій, виповнений Духа Святого, вважаючи, що несправедливим було вигнання христолюбця, каже посланому: "Не піду на трапезу Єзавелину й не причащуся харчу того, виповненого крові та вбивства!" І іншого багато сказавши, відпустив його, мовивши: "Передаси усе це тим, хто послав тебе!"

Вони ж, хоч і почули це, але не посміли прогніватись на нього, бачачи в ньому праведника й чоловіка Божого. Але не послухалися його, а пішли на брата свого, бажаючи відігнати його з тої землі. Потім повернулися назад. І один сів на столі батька й брата свого, інший же повернувся на свої землі.

Преподобний же отець наш Феодосій, виповнившись Святого Духа, почав того викривати за те, що неправедно сотворив, незаконно сівши на столі тому: і старшого брата, який був йому за батька, прогнавши. Так невтомно викривав він його, коли послання пишучи [й] посилаючи йому, коли ж перед вельможами його, котрі приходили од нього, викривав того за неправедне вигнання брата, велячи передати [це] йому. Наостанок же написав йому дуже велику епістолію, викриваючи його і кажучи: "Голос крові брата твого волає до Бога, як Авелева до Каїна". І інших давніх гонителів та вбивць та братоненависників, [як приклад] наводячи, притчами йому все виказавши, те написав і послав до нього. Князь, прочитавши те послання, розгнівався страшно і, загарчавши немов лев, ударив ним об землю. А тому облетіла всіх звістка, що бути блаженному приреченим до ув'язнення. Братія сильно запечалилася й благала блаженного відступитись та не викривати його. Також і багато бояр, приходячи, оповідали йому про княжий гнів на нього, молили його не противитися тому. "А то, - кажуть, - ув'язнити тебе хоче". Почувши, що про ув'язнення кажуть, блаженний зрадів духом і мовить до них: "От тому й радію вельми, брати, що нічого цінного не маю в житті цьому. Чи можна змусити мене втратою майна? Чи запечалюсь, коли заберуть дітей і маєтки? Нічого такого не принесли у світ цей, але толі родилися й так само належить нам голими піти зі світу цього. Тому готовий я до ув'язнення чи до смерті!" І звідтоді почав [ще дужче] докоряти того за братоненависництво. Дуже бо бажав бути ув'язненим.

Але той, хоч і вельми розгнівався на блаженного, але не наважився жодного зла чи печалі сотворити йому, бачив бо мужа преподобного й праведного ¹⁰³. Бо і раніше постійно заздрив братові своєму, що має у своїх землях такого світильника. Так оповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його землях, який чув це од нього самого.

Блаженний же отець наш Феодосій, умовлений братією та вельможами, а, найголовніше, зрозумівши, що ніякими словами не доб'ється успіху, облишив його й надалі не корив його за те, вирішивши про себе: краще благаннями його молити, аби повернув брата до своєї землі.

Про смирення князя Святослава перед святим. 49. Невдовзі благовірний князь, зрозумівши переміну в гніві блаженного Феодосія - що не викриває його [далі] гнівно, зрадів дуже, здавна бо бажав поговорити з ним і духовними його словами натішитись. І посилає до блаженного [запитати], чи дозволить йому прийти до свого монастиря, чи ні. Той же повелів йому прийти. Зрадівши, князь приїхав із боярами до монастиря блаженного. Великий же Феодосій із братією вийшли з церкви і за звичаєм зустріли його поклоном, як належить [зустрічати] князя. Той же поцілував блаженного. Тоді говорить йому благовірний князь: "Ось, отче, не наважувався прийти до тебе, думаючи, шо в гніві своєму на мене не впустиш нас до монастиря твого". Блаженний же відповів: "Чого може, благий владико, досягти гнів наш проти твоєї влади? Але, належить нам викривати [вас] і наставляти вас на спасіння душі. І вам належить те слухати!".

І зайшли вони до церкви, і помолились. І по молитві сіли. Блаженний Феодосій почав повчати його зі Святого письма. І чимало навчив його про любов до брата свого. Той же знову багато наклепів зводив на брата свого, і задля того не хотів миритись. І, по довгій бесіді, повернувся князь додому, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем говорити. І звідтоді часто приходив до нього, духовного того харчу насичуючись більше од меду й ситі: такі бо були слова блаженного, які виходили з медоточивих його вуст. Часто ж і великий Феодосій до нього приходив, нагадуючи про Страх Божий і любов до брата.

Одного ж дня благий і богоносний отець наш Феодосій прийшов до нього ¹⁰⁴, і як увійшов до зали, де сидів князь, бачить перед ним силу [людей], що розважали його: одні грали на гуслях, а інші - на музиках грали й голосили; інші - на органах. І так усі грали й веселилися, як належить перед князем. Блаженний же сидів коло нього, долу зорячи, схилився і, ледь нагнувшись, каже: "Чи буде так у той вік майбутній?!" І зразу князь зворушений був словами блаженного і просльозився трохи, [та] повелів тим перестати. Звідтоді, якщо коли і велів тим грати, [то], зачувши про прихід блаженного Феодосія, наказував їм тихо стати й мовчати. Часто ж по тому, лиш звістять йому про прихід блаженного, то, вийшовши, стрічав його, радіючи, перед дверима палацу, і вдвох заходили до покоїв. [Одного разу] весело говорить преподобному: "Ось, отче, істинно кажу тобі: якби звістили мене, що батько мій воскрес із мертвих, то [й тоді] не радів би так, як від твого приходу. І не так бо боявся й благоговів, як же перед преподобною твоєю душею". Блаженний же каже: "То коли так страшишся мене, то сотвори волю мою й поверни брата свого на стіл, який передав йому твій благовірний батько". Той же промовчав, не маючи чого відповісти на те, настільки бо враг розпалив гнівом його на свого брата, що й чути [про те] не бажав. Отець же наш Феодосій всі дні та ночі молив Бога за христолюбця князя Ізяслава та ще й в єктінії велячи того поминати, як стольного князя й найголовнішого, цього ж, котрий, як сказано, попри закон, сів на столі тому, не велів поминати в своєму монастирі. І ледь-ледь бувши умовлений братією, наказав поминати з ним і того, але найперше - христолюбця, а тоді й цього, благовірного.

Великий же Никон, бачачи такі котори між князями, пішов із двома чорноризцями на той самий острів, де був монастир сотворив. Блаженний Феодосій багато його молив, аби не розлучатися їм, доки є у плоті, і аби не йшов од нього. Проте ж той, не послухавшись його в цьому, повернувся до свого місця, як раніше було сказано ¹⁰⁵.

Про поставлення Великої Церкви Печерської. 50. Ось отець наш Феодосій, виповнившись Духа Святого, почав Благодаттю Божою підвизатися, аби переселитися тому [монастиреві] на інше місце. За допомогою Святого Духа почав мурувати велику церкву в Ім'я Святої Богородиці й Пріснодіви Марії. Перша бо церква дерев'яна була і замала для братії.

На початок такої справи зібралося безліч людей, і одні показували одне місце для будівництва, інші - друге, але не було ліпшого місця від ближнього княжого поля. І ось, за устроєм Божим, їхав мимо благовірний князь Святослав і, побачивши силу народу, запитав, що роблять тут. І, дізнавшись, повернув коня й під'їхав до них. І, як від Бога подвигнутий, показав їм місце на своєму полі, повелівши тут заснувати ту церкву. ¹⁰⁶ І помолилися, і возвістилося святе те місце росою з неба, а по тому - сушею, і вогнем, що попалив тернину. Як сказано раніше, здійснилось те на заснуванні церкви" ¹⁰⁶.

І, також по молитві, той благовірний князь сам почав копати. Був же і сам блаженний Феодосій повсякдень підвизався та трудився на будівництві того Дому [Пресвятої Богородиці]. Хоча і не завершив його во плоті бувши, але по смерті його Стефан, прийнявши ігуменство, завершив справу й монастир та храм добудував з Божою допомогою, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Туди ж переселилася братія, а на [старому] місці трохи їх зоставили, а з ними - пресвітера та диякона, аби здійснювалася там Свята Літургія.

Ось уже [я] житіє преподобного та блаженного отця нашого Феодосія від юного віку до цього часу написав, [повідавши] з великого мало. Бо хто гідний все по порядку описати добре управління цього блаженного мужа, і хто може достойно похвалити його доблесть?! Хоч старатимусь похвалити гідно справи його, але не зможу, неосвічений і нерозумний. Але скільки по силі мені, про святого оповідаю.

Не раз цього блаженного князі, бояри та єпископи хотіли спокусити, осилити в суперечці, але не змогли, і відскакували, ніби на камінь наразившись, бо був захищений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа, і в собі обитель Духа Святого сотворив. І був заступником удовам та помічником сиротам, і вбогим - надія, і, простіше кажучи, всіх, хто приходив, повчав та втішав, [а] відпускаючи, подавав бідним те, чого вони потребували, та харч. Багато хто, нерозумний, докоряв йому, але той із радістю все це приймав. Бо ж і од учнів своїх неодноразово докорів та безчестя зазнавав, але терпів, лиш молячи Бога за всіх них ¹⁰⁷.

Багато хто з невігласів насміхався та збиткувався над його вбогим одягом. Він же тим не журився, але радів од приниження свого й від докорів і вельми веселився, прославляючи за те Бога. Коли бо хто, не знаючи його, бачив у такому наряді, [то] приймав не за ігумена, а за одного з бідних прислужників монастирських.

Про вибавлення вбогої вдови. 51. Ось одного дня, як ішов той блаженний до робітників, які будували церкву, зустріла його вбога вдова, ображена суддею. І каже до того блаженного: "Чорноризче, скажи мені, чи є в монастирі ігумен ваш?" Говорить їй блаженний: "Чого потребуєш од нього, бо ж він - чоловік грішний?" Одказує йому жона: "Чи грішним є - не відаю. Але знаю, що багатьох врятував од печалі й напасті. Тому і я прийшла, аби допоміг мені, обіженій неправедно суддею". Той блаженний, дізнавшись про її [горе], зжалився і каже їй: "Жоно! Йди нині додому, а коли прийде ігумен наш, я оповім йому про тебе, й він порятує тебе од печалі цієї". Вислухавши те, пішла жінка додому. Блаженний же попрямував до судді і, поговоривши про неї, звільнив її од насилля того. [І] той суддя послав повернути їй все, чим скривдив її.

Воістину цей блаженний отець наш Феодосій багатьом заступником був перед князями і суддями, боронячи їх. Ніхто бо не міг ні в чому не послухатися його, знаючи його праведність та святість. І поважали його не за красиві наряди чи коштовні шати, чи багатства великі, але за чисте житіє і світлу душу, і за численні повчання, які кипіли Святим Духом у вустах його. Шкура цапина була йому як безцінний святковий одяг, власяниця ж - як почесна царська багряниця, і, в тому ходячи, звеличився.

Про позвання до Бога святого Феодосія. 52. І, життя богоугодне проживши, дійшов кінця його, наперед провидівши день свого відшестя до Бога, і день упокоєння свого, бо смерть для праведника с спокоєм ¹⁰⁸.

Тоді ж повелів зібрати братію всю: і тих, хто по маєтках, чи ще в якійсь потребі були відсутні. І всіх зізвавши, почав повчати служителів і приставників, і слуг, аби кожен виконував доручену йому службу старанно і зі страхом Божим, в покорі та любові. І так далі всіх зі сльозами повчав про спасіння душі та боговгідне життя, і про піст, і про старанність у відвідуванні церкви та стояння в ній зі страхом, про братолюбство та про покірність: не лише до старших, але й до рівних собі слід мати любов і покору. І, все це сказавши, відпустив їх. ¹⁰⁹ А по тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати блаженного. Той же відкрив правдиві свої вуста і почав повчати його про благочестя, і як триматися православ'я та опікуватися святими церквами. До того ж сказав: "Молюся Господу Богу і Його Всенепорочній Матері Світу за твоє благочестя і за твою державу, аби подав тобі тихе і безперешкодне правління. І ось доручаю твоєму благочестю святий сей монастир Печерський, Дім Святої Богородиці, який Сама зволила сотворити, і хай не має над ним влади ні архієпископ, ні хто інший із клириків Софійських. Хай буде підвладний лиш тобі, а по тобі - дітям твоїм, аж до останнього роду твого"¹⁰⁹. А по цьому блаженного трусила пропасниця і палила люта гарячка ¹¹⁰, і зовсім без сил, лежачи на ложі, казав: "Воля Божа та буде, і яка не є Його воля щодо мене, хай збудеться! Але про одне молю [Тебе], Владико мій Ісусе Христе: милостивим будь до душі моєї, щоб не зустріло її лукавство диявольське, а щоб прийняли її янголи Твої, провели через перепони темних митарств, привівши її до Твого Милосердного Світла". І, це сказавши, замовк. Братія ж була у великій скорботі та печалі через нього. По тому три дні не міг ні говорити, ні очі відкрити, так, що багато хто вважав його мертвим, і лише дехто бачив ще душу в ньому. [Та], через три дні встав, [і], як зібралася вся братія, сказав їм: "Братіє моя і отці! Ось час життя мого вичерпався, як явив мені Господь, коли був я у печері. [Належить] мені піти зі світу цього. Ви ж подумайте між собою, кого хочете, і я поставлю вам [його] замість мене на ігумена". Почувши те, дуже засумувала братія і заплакала, і по тому, вийшовши надвір, порадились між собою і, як єдиними вустами Стефана доместика церковного ігуменом собі нарекли.

Про преставлення святого Феодосія. 53. По тому, наступного дня блаженний отець наш Феодосій, скликавши всю братію, мовить їм: "Що, діти мої, вирішили між собою? Хто достойний бути у вас ігуменом?" Вони ж усі сказали: "Стефан достойний по тобі прийняти ігуменство". Блаженний же покликав його і, благословивши, нарік Ігуменом на своє місце, тих же чимало повчив покорятися йому, і по тому відпустив їх, назвавши їм день своєї смерті: "В суботу, - каже, - по сході сонця, душа розлучиться з тілом моїм". І знову покликавши Стефана одного, навчав його, як пасти святе стадо, бо [той] більше не відходив од нього, служачи йому зі смиренням - був бо [святий] уже тяжко хворий.

І як настала субота й розвиднилось, послав блаженний скликати усю братію, і всіх по черзі духовно цілував, а вони плакали та причитали за пастирем, котрий відходив від них. Блаженний же говорив їм таке: "Діти мої любі та братія! З любов'ю всіх вас цілував, бо іду до Владики нашого Господа Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі бажали. І за отця духовного маючи, бійтеся його, і за його велінням усе творіть. Бог же, що сотворив усе Словом та Премудрістю, благословить вас і безбідно збереже од лукавого. І та збережете непорушною і твердою, до того ж, віру вашу, в одностайності, і в єдиній любові, до останнього подиху вкупі бувши. Дай [же] вам [Бог] благодать, аби працювати Йому бездоганно, належно, і бути вам із Ним у єдиному тілі і єдиним духом, у смиренні та послусі, аби були досконалими, як і Отець Ваш Небесний досконалим е! Господь же та буде з вами! Молю вас і заклинаю: у тому одязі, що я є нині, в тому і покладіть мене у печері, де перебував у пісні дні, [і] не обмивайте вбогого мого тіла, аби ніхто з людей мене не бачив. А лише ви самі поховайте в тому місці тіло моє". Почувши те з вуст святого отця, заплакала братія, і сльози текли з їхніх очей.

Про обіцянки, якими [поручився] святий перед учнями своїми. Слово 54. Блаженний же далі втішав їх, кажучи: "Ось обіцяю вам, брати і отці: хоч тілом і йду від вас, але душею повсякчас буду з вами. ¹¹¹ І за всіх, скільки вас у монастирі цьому помре, чи ігуменом кудись відісланий буде, якщо й грішитиме, то [й] за нього перед Господом відповідатиму. А коли хто самочинно піде з місця того, то з ними справи не маю. І по тому зрозумієте завзяття моє перед Богом: коли бачитимете, що всі добра помножуються в монастирі цьому - знайте, що перебуваю я біля Владики Небесного. Коли ж побачите, що підупадає і зменшується, тоді розумійте, що далеко я од Бога і не відважуюсь молитись йому" ¹¹¹. І по тих словах відправив їх усіх геть і жодного в себе не лишив. Один же з братів, котрий завше служив йому, прокрутивши невелику дірочку, дивився у неї. І ось блаженний устав, і павши ниць на коліна, зі сльозами молив милостивого Бога про спасіння своєї душі, і усіх святих на поміч кличучи, найбільше ж - Святу Владичицю нашу Богородицю, й Іменем її молив Господа Бога Спаса нашого Ісуса Христа за стадо своє і за місце те. І по молитві, полежавши на місці тому, поглянув на небо, [і] з веселим обличчям голосно сказав: "Благословен Бог наш, якщо так є: то я не боюся, але радіючи відходжу від світу цього!". Слід думати, що казав це, побачивши якесь видіння. І по тому приготувався: ноги простяг і руки на грудях хрестоподібно склавши, передав душу свою святу в руки Божі, і прилучився до святих отців року 6582 (1074), місяця травня в 3 день, у суботу, коли, як пророкував, зійшло сонце".

Тоді вельми плакала над ним братія і, взявши його, перенесла до церкви, і за звичаєм відспівала. Зразу ж, ніби Божою волею, прибуло вірних без ліку, і сиділи вони перед воротами, чекаючи, доки винесуть блаженного. Благовірний же князь Святослав недалеко від монастиря стояв, і ось побачив стовп вогняний від землі до небес над монастирем тим. Цього ніхто інший не бачив, а тільки князь один, і по тому зрозумів, що помер блаженний, і говорить до супутників: "Ось, думаю, сьогодні блаженний Феодосій преставився". Бо перед тим був у нього і знав про тяжку його хворобу. Послав дізнатися істинно про смерть його, і оскільки так і виявилося, плакав за ним чимало.

Про поховання святого Феодосія. 55. Братія ж зачинила ворота і, згідно з волею блаженного, не впустила нікого, і сиділа коло нього, чекаючи, доки розійдуться люди, і тоді зможуть поховати блаженного за його заповітом. Було й бояр багато прийшло, але й ті за воротами стояли. І ось, за промислом Божим, затяглося хмарами небо і пішов дощ. І тоді лиш розійшлися. І зразу ж по тому припинився дощ і сонце засіяло. І так, перенісши його до вказаної печери, поклали і, замурувавши, пішли. І не їли того дня нічого.

Того року помножилися молитвами блаженного отця нашого Феодосія усі до'бра в монастирі тому, і в землі тій був достаток, і серед тварин приплід, як ніколи. І з того його учні зрозуміли й прославили Бога, згадавши слова святого отця, що такої благодаті сподобився учитель і наставник їхній.

Як можна бачити, й донині молитвами його все помножується в монастирі його. Бо всі землі захоплювані вояками. В монастирі [ж] блаженного помножується [все] молитвами отця нашого Феодосія ¹¹², Істинним бо є сказане Владикою Господом: "Тих, хто славить Мене - прославлю". Як сказано в Божественному Письмі: "Праведник, коли помре, живим буде вовік, бо не торкнеться його, мука і від Господа плата його і надія його - од Вишнього"¹¹³. Воістину, цей преподобний отець наш Феодосій, хоч тілом і відлучився од нас, але, як сам сказав: "Духом повсякчас з вами є", [так і сталось], як про це нині оповім, що й по смерті було чудо від блаженного.

Чудо святого з боярином. 56. Один боярин був у великій немилості у князя. Багато хто, приходячи, казав йому: "Хоче ув'язнити тебе князь". Той же старанно молився Богу і святого отця нашого закликав на допомогу, кажучи: "Знаю, отче, що ти є святим. Настали часи [погані]. Постарайся, молячи Владику Небесного, аби врятував мене од напасті цеї". І ось, одного дня, спав він у полудень, і ось явився йому преподобний отець наш Феодосій, мовлячи: "Чого так печалишся? Чи думаєш, що я полишив вас? Хоча тілом і відлучився од вас, але духом завжди з вами є. І ось на ранок покличе тебе князь, не маючи жодного гніву на тебе. Та й надалі на посаду твою поставить тебе". Той же вельможа не увві сні бачив, але прокинувся той, побачив спину блаженного, який виходив через двері. І за сказаним сталось. Як казав тому блаженний, так і збулось. Тому той звідтоді ще більшу любов мав до монастиря блаженного Феодосія.

Чудо святого з украденим сріблом. 57. Один муж хотів іти в путь. Мав же скарбничку, повну срібла, [яку] приніс до монастиря блаженного отця нашого Феодосія і передав її на зберігання одному чорноризцеві, на ім'я Конон, який був його близьким другом. Побачивши те, один із братії, на ім'я Никола, бувши уражений бісом, вкравши [скарбничку], заховав. Конон же, зайшовши до келії своєї й поглянувши, не знайшов того, і від того запечалився, і зі сльозами молився Богу, й раз у раз закликав святого отця нашого Феодосія, аби не посоромленим бути тим, хто дав йому на зберігання.

А по тому задрімав трохи. І ось бачить увві сні блаженного Феодосія, котрий каже до нього: "Те, про що печалишся, чорноризець Никола взяв за диявольським попущенням і заховав у печері". Показав йому й місце, кажучи: "Іди, нікому не кажучи про те, і візьми своє". Той же прокинувся і, зрадівши, встав швидко і, запаливши свічу, пішов на вказане йому місце, і знайшов [усе] за словом святого отця. Взявши, поніс до келії своєї, хвалячи і славлячи Бога та угодника його, блаженного Феодосія, прославляючи.

Про хворого клирика. 58. А ще оповідають, як один із клироса святої великої соборної церкви Софійської, хворіючи вельми і недугом вогняним палений, трохи-трохи отямившись, молив Бога та святого отця нашого Феодосія про полегшення хвороби. І коли по тому заснув,- побачив блаженного Феодосія, що подає йому свою патерицю, кажучи: "Візьми це і ходи з нею". І той, взявши, почув відступ хвороби й зникнення гарячки. Так і оповідав тим, хто був там, явлення блаженного. І як одужав - пішов до монастиря блаженного й оповів братії, як зцілився від хвороби молитвами святого отця нашого ¹¹⁴ Феодосія. І хто чув - прославили ¹¹⁴ Бога, що дав благодать тому блаженному рабу своєму. Але ми до наступного кінця оповіді перейдемо.

Про ігуменство Стефанове. 59. По успінні блаженного отця нашого Феодосія Стефан, ігуменство прийнявши, підвизався в будівництві церкви, яку блаженний почав мурувати 1¹⁵.

Таж, благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Феодосія, за декілька років збудована була церква й монастир зведено, і перейшла туди вся братія. На тому ж [старому] місці, як говорилося, небагатьох їх залишено, аби за звичаєм ховали помираючу братію. Так стояли поряд два монастирі. Є ж між ними двір, який збудував прп. Феодосій на притулок старцям, і було те все єдиною огорожею захищене, але різними дворами. І, до того ж, встановив отець наш Стефан, аби у старій церкві щоденно служилась служба за померлу братію.

Бог же усе давав на потребу, і так примножилося місце те Благодаттю Божою та молитвами святого нашого отця Феодосія.

Про прогнання Стефана, який потім був єпископом Володимирським. 60. Враг же, котрий ненавидить добро І повсякчас бореться з рабами Божими, І не дає їм мирно жити, але постійно своїми злими підступами постає на них, котори серед них сіючи, бо де повсякчас війна, там і велика перемога [диявольська], супостат піднімає на перемогу рать, не припиняє бо борні. Таке бо сум'яття сатана на них звів, що крамолу вони сотворили, зігнавши Стефана з ігуменства. Та так диявол розпалив їх на гнів, аж і з монастиря також вигнали. І коли про це дізналося багато бояр, які були його духовними дітьми, - передав їх йому блаженний, - засмутилися дуже, що так духовний батько їхній постраждав і вигнаний з монастиря, який прийняв од преподобного отця нашого Феодосія. Тож ті дали йому від маєтків своїх на власну потребу та на інші справи. Той же повсякчас згадуваний Стефан, якому Бог помагав, молитвами преподобного наставника його отця Феодосія, сотворив собі монастир на Клові і церкву вибудував у ім'я Святої Богородиці. І нарік місце те в ім'я образа Константинопольського Влахернського ¹¹⁶. Кожного року світле свято творив Святій Богородиці місяця липня в 2 день ¹¹⁷.

Про ігуменство Никонове. 61. По вигнанні того ченці монастиря преподобного Феодосія з загального бажання великого Никона на ігуменство собі поставили. Бо той по успінні блаженного прийшов із свого місця в монастир той. І це, вважаю, по Божій волі було те поставлення - бо був той найстаршим од усіх, і блаженний отець наш Фсодосій його руками сподобився постриження й прийняв святий та янгольський образ монашеський. Не раз пробував враг також йому перепону творити і на нього крамолу підняти, але не міг.

Проте, ми вже багато оповідей виклавши в повісті, тут закінчимо писання.

Це бо скільки [написано] вище про блаженного і великого отця нашого Феодосія, питаючи, чув од старших від мене отців, які були тоді [в монастирі] - те записав я, грішний Нестор, найменший од усіх у монастирі преподобного отця нашого Феодосія. Прийнятий же був до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений був, і монашеського одягу сподоблений, також і на дияконський сан ним зведений був ¹¹⁸, [хоч] і не був його достойний - нерозумний і невіглас. Найголовніше ж - незліченними гріхами сповнений од юних літ. Одначе, Божою волею і з любові той це зробив. Це ж, о братіє, оскільки постійно чув я [про] добре та чисте житіє преподобного і богоносного отця нашого Феодосія, - дуже радів, дякуючи тому, що потрудився так, і так жив у останні часи. Бачив же я, що не було це ніким записане. Тому печаль і скорбота душу мою сповнює. А оскільки любов'ю охоплений до святого і великого отця нашого Феодосія, спробував від грубості серця мого те, що чув, записати - із великого мало - на славу та честь Великому Богу і Спасу нашому Ісусу Христу, з ним же Отцю, слава разом із Пресвятим Духом, нині, і повсякчас, і в безкінечні віки віків. Амінь.

Примітки

1. Мається на увазі "Чтеніє" про Бориса і Гліба, яке також належить перу прп. Нестора.

2. Ця фраза - не вказівка про освіту прп. Нестора, а стандартна формула самоприниження.

3. "Коли матимете віру, як зерно гірчичне, то скажете оцій горі: перенесися звідси туди - і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого" \Мт. XVII, 20\.

4. Даний фрагмент є вставкою, зробленою десь у XII ст. і вперше відображеною в списках Печерського патерика Арсеніївської \1, с. 57\та Іоанівської редакцій \225\.

5. "...Я завіщаю вам Царство, як Мені завіщав Отець Мій, щоб їли і пили за столом у Моїм Царстві, і сиділи на престолах, судячи дванадцять племен Ізраїля" \Лука XXII, 29-30\.

6. "Багато з перших будуть останніми, а останні першими" \Мт. XIX, 30\.

7-7. Даний фраґмент є вставкою, яка вперше відома в АрсенГІ'вській та Іоанівській редакції. Прп. Феодосій Великий (424(?) - 11 січня 529) - видатний християнський подвижник, один із зачинателів чернецтва.

8. Прп. Нестор посилається на один із перекладних патериків, відомий під назвою: "Aphrophthegmata patrum", що виник у IV-V ст. серед єгипетських ченців, і включав у себе вислови відомих подвижників та короткі оповідання про них, викладені в алфавітному порядку. Маються на увазі слова прп. Антонія Великого: "Бог у нинішні часи не допускає таких спокус, які були перше, бо знає, що нині люди слабкі й не перенесуть їх" \53, с. 9 \. Наведені фраґменти входили до різноманітних редакцій, де прп. Нестор міг прочитати їх. Друкований Патерик посилається на розділ 25 Скитського патерика, але про який текст іде мова, не ясно, оскільки ця назва присвоювалася багатьом давнім збірникам різноманітного змісту \докладніше про це див.: 60\.

9. "Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож, треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками" \Мт. XXV, 26-27\.

10. " Що вам кажу в темноті, кажіть те при світлі, і що ви чуєте на вухо, голосіть з покрівель" \Мт. X, 27\.

11. Дана молитва є ремінісценцією молитви, відомої у складі Полунощниці, але яка ще з давніх часів входила до ранкового молитовного правила, де знаходимо такий фраґмент: "... и нынЂ просвЂти ми оцЂ мысленныя, и отверзи ми оуста, єже пооучатися словесемъ Твоимъ: и разумЂти заповЂди Твоя; и творити волю Твою; и пЂти Тя въ исповЂданіи сердечномъ; воспЂвати же и славити пресвятоє и великолЂпноє имя Твоє, Отця и сына и святаго Духа, нынЂ и присно, и въ вЂки вЂкомъ, аминь." \161, с. 110-112\. Певний зв'язок цього тексту проспідковується також у т, з. "Тропарях троїчних": От одра и сна въздвтглъ мя єси, Господи, и оумъ мой просвЂти и сердце, и оустнЂ мои отверзи, пЂти тя святая Троице..,. Можливо, що в чернечому правилі XI ст. існували молитвослов'я ще ближчі до тексту прп. Нестора.

12. Назви міста в Успенському збірнику немає. Вона вперше з'являється у Арсеніївській \1, 57-58\ та в Іоанівській редакціях. Мається на увазі сучасне місто Васильків Київської області, яке пізніше протягом кількох віків було феодальним володінням Лаври (див. дод. 9).

13. Прп. Феодосій Печерський народився бп. 1036 р. (_±1-2р.)\218, с. 27\.

14. Ім'я "Феодосій" означає "Відданий Богові", Є. Голубінський, однак, вважає, що прп. Нестор "увлекшись... забыл про то обстоятельство, что при монашеском пострижений менялось имя" \46, т. І, ч. 2, стор 274\. Про пояснення цієї невідповідності див. прим. 30 до цього слова.

15. Після битви при Листовині 1024 р. і поділу Русі по Дніпру між Ярославом та Мстиславом Ярославовичами (1026 р.), Курськ одійшов останньому. Тому зрозуміло, що послати туди своїх людей Ярослав Мудрий міг не раніше 1036 р.- смерті брата \183, с. 79-80\. Батько прп. Феодосія, мабуть, обіймав у новоприєднаному місті посаду тіуна.

16, "Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого лана" \Мт. XXV, 23\. "Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам од створення світу. Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти; мав спрагу, і ви Мене напоїли, чужинцем був, і ви Мене прийняли; нагий, і ви Мене одягли; хворий, і ви навідались; у тюрмі був, і ви прийшли до Мене" \Мт. XXV, 34-36\.

17. В первісному тексті житія стояло слово "граматика". Про те, що могло входити до цього поняття, нема серед дослідників одностайної думки. Так, Є. Голубінський, який взагалі дуже скептично ставився до рівня освіти в Київській Русі, незрозуміло чому порівнюючи його з дикістю та неосвіченістю московського суспільства у пізніші століття, вважав, що йдеться лише про навчання грамоті \46, т. І, ч. 2, с. 575\. Але тоді в поняття "граматика" входило, крім уміння писати й читати, вивчення Святого Письма, навчання співу та арифметики \218, с. 28-29\. Могли вивчатися й інші дисципліни. Та сподіватися, що в крихітному, далекому від столиці Курську можна було отримати ґрунтовну освіту, як мінімум наївно. З усього видно, добра ерудиція святого в церковній літературі - перш за все, плід самоосвіти. В Арсеніївській редакції 1406 р. та пізніших текстах слово "граматика" замінене на "грамота", а в КасіянівськІй II редактор взагалі вписав більш зрозуміле йому словосполучення - "Божественне писання".

18. Автор перекладу приймає тлумачення Є, Голубінського, який у слові "странници" бачив не прочан, а Іноземців, можливо, греків-купців \46, т. І, ч. 2, с. 576, прим. 1 \.

19. Коли прп. Феодосій надумав тікати до Святої Землі, йому навряд чи було більше чотирнадцяти літ. Як на той час, це не дуже малий вік, а все ж таки. Є. Голубінський пояснює зговірливість подорожніх тим, що їм забажалося мати собі слугу, а, можливо, вони планували продати юнака в Греції врабство \46, т. І, ч. 2, с. 576\.

20-20. Вставлено за Успенським збірником.

21. В Успенському збірнику стоїть число "12". Але в усіх інших - "два роки". Останнє число - більш точне, бо коли б прп. Феодосій справді присвятив випіканню проскур дванадцять років, він, прийшовши до прп. АнтонІя, аж ніяк не міг би бути названий "отроком" \46, т. І, ч. 2, стор. 577, прим. 1\.

22. Як же вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: "Беріть, їжте: це Моє тіло".

23. Фраґмент вставлено за Успенським збірником, оскільки в КасіянівськІй редакції текст попсовано. Тут він читається у такому вигляді: "Тому [й] повчала ного мати, щоб одягся в одяг чистий, а особливо тому, що чула, ніби властитель [свято] сотворив, [і] що бути [належить] вельможам града на трапезі у нього. Той же по простоті своїй не поберігся, переодягаючись у чисту одіж. А вона пильно дивилась, бажаючи істину бачити, і ось побачила на сорочці його кров, [і] захотіла правду дізнатися [про походження ТІ], і вияснила, що кров його - від тертя заліза. Розгнівавшись на нього, і зі злістю вставши, розтерзала сорочку на ньому, [і] б'ючи його, зірвала залізо з пояса. Блаженний же отрок, ніби ніякого зла не прийняв, одягся і пішов, служачи бенкетникам зі звичайним смиренням". Ці недоречності є, скоріш за все, результатом описки чи нерозуміння тексту переписувачем, оскільки вони спотворюють смисл оповіді.

24. "Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний Мене. Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той недостойний Мене \Мт. X, 37\.

25. "Прийдіть до Мене, всі втомлені і обтяжені, і Я облегшу вас. Візьміть ярмо Моє на себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний І сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо Моє любе й тягар Мій легкий" \Мт. XI, 28-30\.

26. Прп. Феодосій прибув до Києва у 1057 році (див. прим. 28 до тексту житія), мабуть, влітку. Навряд чи йому вдалось би здолати цей шлях обраним ним способом в іншу пору року. Та й говориться у попередній оповіді про купців на возах. Але нам невідомо, скільки часу оббивав юнак пороги київських монастирів. Отже, з'явитись до прп. Антонія міг і влітку, і восени. До того ж, старець міг узяти його до себе не зразу (вказівка на таку обставину є в тексті).

27. Інф. про прп. Никона див. вступ.

28-28. Фраза: "в літо 1032, за князя благочестивого Ярослава Володимировича вперше з'являється в тексті Касіянівської І редакції. Ця дата первісне виникла, вірогідно, завдяки простому обчисленню. Якщо припустити, що прп. Антоній сорок років безвихідно жив у печері (див. прим. 14 до слова 7), то: 1073 (смерть святого) -40 = 1033 р. Постриг же відбувся перед тим. Звідси - 1032 р. \1, с. 74\. Наразі, ці обчислення зроблені, звичайно, не Касіяном, а зводчиком XIII ст. В друкованій церковнослов'янській редакції Патерика кінець фрази звучить так: "... Мав [Феодосій] двадцять три літа. [І було це] за благовірного князя..." Інформація про вік святого походить із редакції Йосифа Тризни \1, с. 100\, де дане повідомлення знаходиться у "відтвореному" житії прп. Антонія. Коли автор даної роботи спробувала вирахувати за житієм вік прп. Феодосія на час постриження,- у неї вийшла приблизно та сама цифра.Насправді ж постриг прп. Феодосія відбувся 11 січня 1058 року (див. прим. ЗО) \167, с. 175\, як мінімум, через декілька місяців по замешканнІ у печері, а не зразу, як про те сказано в житії. Цікаво, що такий висновок до певної міри підтверджується письмовими джерелами. У пізніх українських та російських літописах, а також у Татищева під 1057 роком читаємо: ".. .тоді ігумен Феодосій був у печері...". Оскільки ця фраза аж ніяк не може бути датою поставлення святого на ігуменство, лишається припустити, що перед нами дата його постригу. Мабуть, в авторській редакції "Повісті минулих літ" читалося: "Тоді ігумен Феодосій був у печері пострижений". Автор "Нестора", скориставшись хронологією житія Антонія, переніс далеко вперед і час постригу прп. Феодосія, а наткнувшись при переписуванні на цю фразу, просто залишив її незакінченою. Такі випадки в історії літописання непоодинокі. Різниця ж в рік у даному разі може б/ти пояснена як тим, що за дату постригу була прийнята дата приходу в печеру, так І тим, що дата наводилася за березневим стилем, за яким 11 січня належало ще до 1057 року.

29. "Споглянь на моє горе і на труд мій, і відпусти мої гріхи" \Пс. XXIV, 18\.

30. За хронологічною вказівкою про пошуки матір'ю свого сина впродовж чотирьох років визначається, наразі, й дата постриження прп. Феодосія. Як видно з дальшого тексту, жінка знайшла монастир в печері. А тому це сталося ще до 1062 р. (переселення братії до надземного монастиря). Звідси: прихід прп. Феодосія до Києва припадає на 1057-1058 рр. \218, с. 27\. З житія ми знаємо, що прп. Феодосій при постризі не змінив свого імені (тобто, взяв Ім'я Іншого однойменного святого). А пам'ять Феодосія у 1057- 1058 рр. лише раз припадає на неділю. Це 11 січня 1058 р., яке, власне, і може бути визнане датою постригу.

31. Вислови, близькі до наведеного, повторюються в Псалтирі неодноразово. Можливо, мається на увазі фраза: "Господь любить тих, котрі його бояться, які милости його чекають" \Пс. CXXXXVI, 11 \.

32. Місцезнаходження монастиря достеменно не відоме. Щоправда, в Paterikoni читаємо: "А на цей час був монастир жіночий там, де зараз виноградники при монастирі Пустельному Святого Миколи. Фундаменти видно й зараз" \150, с. 28\. Мова йде про Миколаївський Пустинний монастир, що розташовувався між дорогою, що вела з Печерського монастиря до Києва, і Аскольдовою могилою. Українська історіографія XVII ст. пов'язувала будівництво першої Миколаївської церкви на Аскольдовій могилі з іменем св. Ольги. Таке повідомлення є І в Четіях-Мінеях св. Димитрія Туптала \203, лист. 448\, " Синопсисі" \182, с. 27\ та ін. пам'ятках. Ці свідчення перегукуються із даними Іозниківського літопису, в якому сказано що Святослав, запідозривши київських священики у чародійстві, "послав до Києва, велівши храми християн розорити і спалити..." \191, кн. 1, с. 37\. Проте в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" читаємо: "...поховали Аскольда на горі, яка нині зветься Угорська, і де ото нині Ольмин двір. На тій могилі поставив Ольма церкву святого Миколи..." \227, с. 23\. У Лаврентіївському літописі згадки про закладника церкви немає \94, столб. 23\. Отже, яке повідомлення вважати більш вірогідним? Г. І. Магнер так коментує дану інформацію: "Таке нагромадження подій, що відбувалися в одному місці, мабуть, не випадкове, а мав певний зв'язок. Відомості про зруйнування церкви св. Миколи Святославом, хоч і не можуть бути перевіреними за джерелами, але видаються досить правдоподібними" \106, с. 41\. Будівництво Ольгою храму на кістках Аскольда (якщо вважати цей факт достатньо вірогідним) є додатковим доказом не лише хрещення цього київського князя, а й його смерті як мученика. Плутанина ж: Іменами, на думку того ж Магнера, виникла тому, що неподалік у давньоруський час містився т. зв. "Ольмин двір" - традиційне місце перебування угорських купців. Проте, все вищесказане ще не свідчить однозначно на користь існування тут не лише того самого жіночого Миколаївського монастиря, а й будь-якого іншого. Більш-менш однозначно можна говорити лише про існування в Угорському укріпленого форпосту Києва \119, с. 27-28\. На існування ж тут будь-якого культового осередку в XI-XII ст. може вказувати лише знайдена неподалік у XIX ст. печера XII ст. \189, с. 1-7\, хоча, знову ж таки, це ще не вказує на існування тут наземного монастиря, а тим більше - жіночого. Виходячи з усього сказаного, ми категорично не відкидаємо інформації Сильвестра Косова, але зазначаємо, що дана проблема не може бути розв'язана без додаткових досліджень, передусім - археологічних. Докладніше про цю місцевість див.:\153, с. 67-71;68,т. І, с. 191-198; 119, с. 26-27; 199\.

33. "... бо де двоє або троє зібрані в Моє ім'я, там Я серед них" \Мт. XVII, 20\.

34. "...Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Боже Царство" \Мт. XIX, 24. Порівн.: Марк X, 25; Лука XVIII, 25\.

35. "...Ніхто, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого" \Лука IX, 62\.

36. М. Д. Присьолков датує постриг прп. Варлаама 19 листопада 1060 р. \167, с. 175\.

37. Дата постригу прп. Єфрема, за даними М. Д. Присьолкова, 28 січня 1061 р. \167, с. 175\.

38. "Злоба його нехай упаде на голову йому ж самому і його насильство зійде йому на тім'я" \Пс. VII, 17\.39. Строго кажучи, як видно з тексту, винуватцем постригу був прп. Антоній. Те, що гнів князя упав перш за все на прп. Никона, М. Д. Присьолков вважав одним із доказів тотожності осіб Никона та митрополита Іларіона (про це див. прим. 27 до цього слова). Адже в очах Ізяслава саме він був керівником общини \166, с. 191; 167, с. 174-175\.

40. Мова йде про першу дружину Ізяспава - Гертруду - польку. Гертруда оповідає про події, усім в Печерському монастирі, мабуть, відомі, оскільки вони пов'язані з трагічною долею одного з печерських ста'рців - св. Мойсея угрина (докладніше про це див. у сл. ЗО).

41. "Віззвали праведні, і Господь почув їх, і з усіх скорбот їхніх врятував їх. Близький Господь до тих, у кого розбите серце, прибитих духом Він спасає" \Пс. XXXIII, 18-19\.

42. В Успенському збірнику прізвисько другого ченця "Боярин". Слово "Болгарин" - результат помилки, яка вперше з'являється в деяких списках Касіянівської II редакції і стає ніби "авторським підписом", який визначає використання тим чи іншим автором саме даного тексту \1, с. 93\. Місцезнаходження монастиря святого Міни невідоме \46, т. І, ч. 2, с. 746\.

43. О. О. Шахматов вважає, що прп. Никон покинув Київ у перших числах лютого 1061 р. \228, с. 435\. Навряд чи він поїхав за власним бажанням. Більш вірогідно, що замирення між монастирем і князем було досягнуте шляхом компромісу: вигнанням прп. Никона і (після самоусунення од настоятельства прп. Антонія) зведенням на ігуменство юного прп. Варлаама, як представника найближчого оточення великого князя. Так Печерський монастир отримав право на існування. Можливо, князь взяв на себе і зносини між ним та митрополією (докладніше про це див.: 167, с. 190-191). В усякому разі ми не бачимо в наступній розповіді якоїсь протидії останньої розвиткові монастиря. А проте, без активної участі чи благосповіння митрополита наземна церква збудована бути не могла, як не міг без його участі й бути висвяченим на ієрейство прп. Феодосій.

44. Дії XV, 36-41.

45. В Успенському збірнику назва острова - Боярів (див. прим. 42).

46. Тмутаракань - антична Тамарха - місто на Таманському півострові - важливий торговельний центр Із зручною гаванню. В X-XI ст. був центром однойменного князівства, котре входило до складу Київської Русі. Чому ж прп. Никон Великий пішов саме туди? І. Малишевський припустив, що святий міг походити з цього міста. Хоча освіту прп. Никон отримав, певне, в Києві, а, отже, покинув рідне місто ще хлопчиком, але, можливо, у нього там лишились родичі. близькі до князівського двору. В усякому разі, ігумен нового монастиря зразу посів у Тмутаракані високе становище \116, с. 447\.

47. У деяких списках житія прп. Феодосія Касіянівської II редакції "митрополит" виправлено на "єпископ". І це правильно, оскільки у м. Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.) ніколи не було митрополії. І все ж цей титул у застосуванні до св. Єфрема знаходимо і в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ", де читаємо: "цього року освячена церква святого Михаїла Переяславська Єфремом, тої церкви митрополитом..." \227, с. 264\. А вже під 1091 р., під час опису перенесення мощей прл. Феодосія, Єфрема названо, як належить, єпископом. Є. Волховітінов вважав, що причиною такої помилки було те, що прп. Єфрем в 1090 р. був, по смерті митрополита Іоана III (+ 1089 р.) місцеблюстителем митрополичого престолу \22, с. 72\. З цим поясненням можна погодитись. Щоправда Я. Щапов висунув версію про існування на Русі в XI ст. трьох митрополій, і серед них - Переяславської, що він пов'язує з поділом Русі між трьома синами Ярослава Мудрого \233, с. 56-62\. Та така версія видається нам маловірогідною, оскільки в разі існування подібного прецедента він не міг не бути використаний в XII ст., коли Андрій Боголюбсьний бажав заснувати у Володимирі окрему митрополію. Більш вірогідним випливає припущення М. Брайчевського, який вважав, що титулування переяславського архієрея митрополитом видається з історичної пам'яті, оскільки саме в Переяславі містилася митрополія до Володимирового хрещення \25, стор. 62\. Наразі, маємо ще одне складне питання: чи був єп. Єфрем - постриженик Печерського монастиря, тим самим греком Єфремом, котрий посів у 1091-1092 рр. митрополичий стіп? Більшість дослідників відповідають на це запитання неґативно, В усякому разі, у нас нема жодних вагомих доказів, які б свідчили на користь цієї версії. Докладніше про прп. Єфрема див.: 97; 23; 127.

48. Дивно, що прп. Феодосій був поставлений на священство таким молодим, не досягнувши тридцятилітнього віку. Адже в правилах святого помісного Новокесарійського собору читаємо: "На пресвітера раніше тридцяти років, хоч і достойний буде чоловік, а не поставляється, але нехай чекає. Бо Господь Ісус Христос у тридцяте літо хрестився і почав учити" \84, с. 147, правило II\. Зараз це правило майже не виконується, але в часи Київської Русі його дотримувалися строго. Може, саме тому пізніші автори списків житія старалися "зістарити" святого. Адже вороги могли визнати його поставлення неканонічним.

49. Див. прим, 16 до сл. 7.

50. "Ісус же, закликавши їх, сказав: "Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітятьїх. Не так має бути між вами. Але, як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слугою. І хто б хотів з вас бути першим, нехай стане вам за раба"\Мт. XX, 25-27\.

51. "Праведник квітуватиме, ніби пальма; він виженеться вгору, мов кедр ліванський" \Пс. IXXXXI, 13\.

52. «Отож, не турбуйтеся, промовляючи: "Що будемо їсти, що пити, Й у що зодягнемося?" Про все те побиваються погани. Отець же наш Небесний знає, що вам усе це потрібно. Шукайте спершу Царства Божого та Його справедливості, а все інше вам докладеться» \Мт. VI, 31-33\.

53. В друкованій редакції церква називається Успенською.

54. В слові 7 будівництво першого надземного монастиря приписується прп. Варлааму.

55. Про цей статут та Історію його прийняття див. додаток 3.

56. Прл. Федір Студит не визнавав великої схими, про що неодноразово писав у своїх творах. Зокрема, в "Заповіті" сказано: "Та не даси того, що називають малим образом, а потім ніби великого, бо е один образ, подібно до Хрещення, як було заведено святими отцями" \46, т. І, ч. 2, с. 785-790 \. В Печерському монастирі велика і мала схими були. Можливо, ця зміна сталась тому, що прп. Антоній та Никон Великий ще до його заснування були схимниками?

57. Останні слова є однією із вказівок на те, що житіє писалося до перенесення мощей святого з Дальніх печер до Великої Церкви (1091 р).

58. Мається на увазі прп. Антоній Великий (бл. 260- 365). Про нього див. прим. 12 до слова 7. В його житії читаємо: "... Побачивши це, диявол злякався, аби не озброївся часом на нього пустельним життям, і, зібравши підручних, Божим попущенням, так його побоями замучив, що, ніби від сильної хвороби, блаженний не міг ні рухатися, НІ говорити, а лиш очима кліпав..." \201, с. 450\.

59. "Коли хтось приходить до Мене, і не зненавидить свого батька і матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути Моїм учнем" \Лука XIV, 26\.

60. "Хто своє життя зберігає, той його погубить; а хто своє життя погубить задля Мене, той його знайде" \Мт. X, 39\.

61. Див. прим. 35 до цього слова.

62. Мається на увазі Видубицький монастир у Києві.

63. Студійський статут взагалі забороняє стороннім людям без нагальної потреби заходити до монастиря. Жінкам це заборонялось у будь-якому разі. і виключення робилось лише для цариці. Прп. Феодосій не дотримувався цих приписів. За його поняттям монастир мусив служити свого роду прикладом і совістю для оточуючого світу. Г. П. Феодоров пише: "Игумен Феодосий не только не изолировал своего монастыря от мира, но поставил его в самую тесную связь с мирским обществом" \206, с. 45\.

64. Значення слова невідоме.

65. Дії XII, 12-15.

66. Мова йде про Успенський Святогорський печерний монастир в с. Зимно неподалік від Володимира-Волинського. Згідно з леґендою, час його заснування до кінця X - поч. XI ст. \196, с. 167\. В цьому монастирі здавна відомі печери. Н. Тодорович в к. XIX ст. описував їх так: "У входа в эти пещеры имеется деревянная дверь. Сами пещеры имеют вид длинного, с разветвляющимися направленнями, узкого коридора (галлереи), бака и потолок которого выложены обыкновенным кирпичом... Пол — земляной. Высота пещеры везде такова, чтобы пройти взрослому человеку". Автор вважає, що це- залишки давніх монастирських печер, які пізніше були перероблені на таємні схови для братії на випадок небезпеки. "На стенах пещерьг встречаются надписи... Самые пещеры лролегают на глубине 10 аршин... От сих пещер и сама Свято-Троицкая церковь, к ним прилегающая, именуется пещерною" \196, с. 168\. Ця остання церква - одна з найдавніших споруд монастиря - збудована у 1465-1475 рр. В тому ж столітті зведено й Успенський собор (1495 р.) та келії \105, с. 162-163\.

67. Йдеться про церкву Введення Богородиці до храму в Ближніх печерах. Мощі прп. Варлаама справді знаходилися там аж до перенесення їх у другій половині XVII ст. до нововикопаної підземної Варлзамівської церкви.

68. Слова "...і там зі святими святкують йому, бо прийняв од Бога чудотворіння дар" є пізньою вставкою, відсутньою в Успенському збірнику та АрсеніївськІй ред. 1406 р. Докладніше про святого Ісайю див. у додатку 7.

69. Згідно з літописом, Ростислав був отруєний греками й помер 3 лютого 1067 року. Чернігова лрп. Никон досяг, здається, в березні 1067 року, але не застав там Святослава, який у цей час воював у Полоцькій землі. Чернігівський князь повернувся додому лише у кінці літа (Всеслава Полоцького захоплено в полон 10 липня). Цей час прп. Никон міг провести у Печерському монастирі. Але затриматися тут довше не міг (мабуть, на той час наказ про вислання продовжував діяти), тож повернувся до Тмутаракані \228, с. 435\.

70. Прп. Никон не міг так просто вирішити питання: повернутися чи ні до Києва, оскільки покинув місто не за власним бажанням. Але, мабуть, прп. Феодосій зробив усе для його повернення, у чому йому, можливо, допомогли драматичні події, що не знайшли відображення в житії, але відомі нам із літопису та Інших частин Патерика. Можливо, поверненню прп. Никона сприяла позиція печерського ігумена в період першого вигнання Ізяслава з Києва у 1068-1069 рр. (докладніше про ці події див. прим. 2 до сл. 36).

71. У "Заповіті" прп. Федора Студита сказано: "Та зберігай те з усіх сил, аби тричі на тиждень творити проповіді братії, а також кожного вечора [що ти сам маєш робити], або через одного зі своїх чад, оскільки це діло заповідане отцями і спасительне" \46, т. I, ч. 1-2, с. 788\.

72. Див. прим. 9 до сл. 4.

73. Див. прим. 25 до цього слова.

74. "Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, ганити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи Мене ради. Радуйтеся і веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами" \Мт. V, 11-12\. "Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, копи вас вилучать, коли гнобитимуть вас та коли викинуть, як безчесних ваше ім'я Сина Чоловічого ради"\Лука VI, 22\.

75. ПорІвн.: "Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягтись. Хіба життя не більш -їжі, тіло - не більш одежі? \Мт. VI, 25\.

76. Остання фраза дещо спотворена переписувачем. В Успенському збірнику вона звучить так: "І покликавши воротаря, запитав його, хто пройшов цієї ночі через ворота".

77. Див. варіант цього сюжету в оповіді про перших чорноризців Печерських (слово 12).

78. Прп. Даміан похований у Ближніх печерах.

79. М. Брайчевський пов'язував цей напад із повстанням київських низів 1068 року \24, с. 79\. Справді, важко собі уявити існування такого великого розбійницького кубла неподалік від Києва за тих відносно благополучних часів. Напад же київських люмпенів, котрі щойно грабували боярські садиби, є досить логічним, особливо, якщо припустити, що їхніми діями, як і всім повстанням, керувала чиясь досвідчена рука. Докладніше про події 1068- 1069 рр. та дотичність до них печерських ченців див. прим. 2 до сл. 36.

80. ...Ггеуєвич 3деїслав- таке бо було раніше Ім'я його... В ранній редакції житія прп. Феодосія, представленій в Успенському збірнику, поганське ім'я боярина не згадується. Нема його і в АрсеніївськІй редакції Патерика. Важко сказати, звідки взялася ця інформація. Можливо, ім'я взяте з окладу ікони? Тоді зрозуміло й дивне написання імені - якщо посвята була викарбуеана малограмотним ремісником. Здеїслав - це, очевидно, Судислав. Прізвище чи прізвисько однозначній інтерпретації не піддається.

81 . Порівняймо із "Заповітом" прп. Федора Студита: "Та збережи усіма силами, аби у брати все було спільне і неподільне, і нічого ні в кого не було власного, аж до голки \46, с. 788\. Ці ж настанови реґулярно повторюються і в інших творах прп. Федора (див.: 205).

82. "... бо де твій скарб, там буде і твоє серце" \Мт. VI, 21 \.

83. "А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?" \Лука XII, 20\.

84. Прп. Нестор Літописець лише торкається проблеми боротьби преподобного зі спокусою збагачення своєї братії. Проте, зрозуміло, що рано чи пізно така проблема не могла не постати перед ним в усій своїй гостроті. Адже, як і всі подібні йому осередки святості часів середньовіччя, Печерський монастир, який на зорі свого існування був дуже бідним, ще за життя прп. Феодосія почав отримувати дедалі більші пожертвування можновладців. Ігумен використовував їх на розбудову території монастиря, і пізніше, на будівництво нового, у суч. Верхній Лаврі. Але чимало й лишалось. І тоді, як оповідає прп. Нестор, святий вирішив віддавати ці надлишки нужденним, пипьно слідкуючи, аби надмірні статки не спокусили його ченців. Про те, як часто тяжко було йому робити це, дізнаємось із творів святого, зокрема, з його та прп. Никона повчань на Велику Чотиридесятницю (див. додаток 4).

85. ...був бо кравцем одягу... В Успенському збірнику наведено іншу професію ченця: "плотъ дЂлля". Плотьно - полотно \190, столб. 956\. Мабуть, ця відмінність - результат помилки переписувача. В друкованій редакції повторено цю помилку: "бЂ бо ризамъ дЂлатель ".

86. ...пом'янутому вище боярину Іоану... В Успенському збірнику цього імені нема. Можливо, воно утворилось від неправильного прочитання слова "онъ" - той.

87. ... А як увечері сиділи по вечірній трапезі... В оригіналі сенс фрази полягає в тому, що ченці ще не встигли встати після вечірньої трапези.

88. ... в день пам'яті святого великого мученика Димитрія, в який [він] за Христа смертні муки прийняв... Св. великомученик Димитрій Солунський за сповідання віри кинутий до темниці в м. Солуні, І вбитий бл. 306 р. Мощі його, знайдені нетлінними через сто років, виявилися мироточивими. Пам'ять святого 26 жовтня.

89. ...пішов преподобний Феодосій з братією до Димитрівського монастиря... Про цей монастир див. прим. 16 до сл. 7.

90. Вигнання ігумена Стефана і обрання настоятелем прп. Никона Великого описується наприкінці житія.

91. ...спечені з медом і маслом... Явна помилка переписувача. В Успенському збірнику - "з медом та маком". В Студійському статуті такого припису стосовно першої п'ятниці Великого посту немає \46, т. І, ч. 1-2, с. 615\,

92. ...Придумав пономар вичавити олії із земного несіння... В Успенському збірнику: "лняного сімені". Що мав на увазі Касіян - незрозуміле. Дерев'яне масло - оливкове.

93. ...котрий потім же душу свою поклав за брата свого... Ізяслае загинув третього жовтня 1078 р. у міжкнязівських чварах. Наразі, фраза прп. Нестора про особливу побожність цього можновладця є художньою метафорою, оскільки цей самий "хрестолюбець" свого часу без жодних сумлінь пообіцяв віддати Русь під патронат папи, аби тільки знову утвердитися на київському столі (докладніше про це див. у слові 37). Втім, прп. Феодосій про це за свого земного життя не знав. Міг не знати про те і прп. Нестор.

94. «Він відповів їм: "Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою і постом"»\Марк IX, 29\.

95. "Гляньте на птиць небесних: не сіють, не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш Небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?" \Мт. VI, 26\.

96. ...Є бо невелика гірка над монастирем тим... Мова йде про дорогу, яка пролягала приблизно на місці сучасної вулиці Січневого повстання і вела вниз, до площі Дружби народів. Від цієї дороги відгалужувалася та, яка йшла до Печерського монастиря, котрий містився на території сучасних Дальніх печер. Оскільки остання місцевість знаходиться нижче рівня основного шляху, монастир було добре видно звідти.

97. «Копи ж Яків прокинувся зо сну свого, то промовив: "Направду Господь є на цьому місці, а я не знав". І злякався він, І каже: "Яке страшне це місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це ворота Небесні"» \І М. XXVIII, 16-17\.

98. ...ге саме сказано і в житії святого великого Сави... Мається на увазі прп. Сава Освященний. Родом кападокієць, він з восьми років жив у монастирі. 484 р. заснував у пустелі коло Йордана монастир, який пізніше отримав назву монастиря св. Сави Освященного. Прп. Сава е автором "Богослужбового статуту" (Типіку). Помер 531 року. Пам'ять 5 грудня та в суботу сиропусного тижня. В житії прп. Сави Освященного читаємо: «Іншої ночі блаженний Сава вийшов Із келії своєї і пішов через потік, співаючи Псалтир. І бачить раптом вниз по течії потоку, де тепер лежить чесне його тіло, посеред тої церкви стовп вогняний, що стояв на землі, а верхом сягав неба. Побачивши ж жахливе те видіння, настрашений і зраділий подумав про сказане в книгах: про сходи, показані Іакову, кажучи: "До чого страшне місце це! Є це ніщо інше, як Дім Божий!" І пробувши на тому місці до зорі, молячись, зі страхом і трепетом зійшов (туди), де був стовп вогняний, і знайшов печеру велику та чудесну церкву з образом Божим. На східній стіні - Вівтар Богозданий, на північній - велике приміщення для диякона» \Цит. за: 2, с. 216-217, прим. 68\.

99. І. І. Малишевський так коментує цю оповідь: "Нестор, как можно судить по последним выражениям его рассказа, единственным побуждением со стороны Феодосия и хождения на прения с євреями считал желание его претерпеть смерть от них за исповедание имени Христова. Но это объяснение Нестора едва ли может быть принято. Подобный чисто личный мотив подвига не согласуется с известным характером Феодосия, преследовавшего в своей деятельности живые практические цели. Необходимо поэтому признать существование каких-либо практических целей и в его хождениях к євреям на религиозные прения, целей притом очень серьезных потому, что такие хождения он предпринимал часто, не останавпиваясь перед опасностями для жизни... Таким образом, хождения Феодосия к євреям для прений можно прежде всего объяснить вообще желанием его обратить их в христианскую веру". Проте, чому саме на євреїв було звернуто його головну увагу? І чому він ходив до них поночі? Невже, аби підняти їх Із постелі задля диспуту? "Естественнее предположить, что эти ночные посещения совпадали с какими-то ночными религиозными собраниями у самих евреев, о которых узнавал Феодосий и старался попадать на них... Если в таких ночных собраниях евреев предполагать обыкновенные молитвенные собрания, то это значило б, что тогда в Києве євреям было недозволєно или небезоласно устраивать такие собрания днем, явно. Но нет оснований для такого предположения. Скореє можно предположить, что это были какие-то особенные собрания, на которых происходило нечто, требовавшее покрова ночи, укрывательства, как недозволенное... Иначе сказать, вероятно, на этих собраниях бывали не одни евреи, но и русские, например, из числа слуг и рабов еврейских или еще бывали здесь так назьшаемые иудействующие христиане, т. е, державшиеся иудейства, увлекаемые в него евреями, либо даже христиане из русских, но соблазняемые евреями" \116, с. 454-457\. З таким твердженням дослідника можна погодитися, якщо згадати, що панівною вірою Хазари, яка протягом віків надзвичайно впливала на руські події, був Іудаїзм. Мабуть, позиція цієї релігії в Києві і в XI ст. була досить сильною. Існування в Києві певної кількості "іудео-християн" підтверджується, на думку І. І. Малишевського, фраґментом одного з послань прп. Феодосія до великого князя Ізяслава (повну його публікацію див.: 59, с. 168-170; 65, с. 82-86). В ньому святий, зокрема, пише: «Богопюбивий княже! Чого [це] здумав ти питати мене, некнижного та убогого [розумом] про таку річ: коли є неділя, чи то належить в день недільний забити вола, чи барана, чи птицю, чи [що] Інше, що їмо... ...у неділю Воскрес із мертвих Христос Бог наш - через те кажуть: "Воскресіння Христове". А до того це не називалося неділею. Вийшовши з Єгипту від неволі фараонової, ізраїльтяни перейшли Червоне море по сухому, і введено їх до пустелі й харчовано тут сорок років, Закон їм давши на дошці кам'яній - Бог їм перстом написав і дав Мойсею - суботи дотримуватися велено, і нічого не робити, але ввечері в п'ятницю все приготувати, [а] завтра зранку їсти. [І] не ходити з будинку в будинок,- чого дотримуються й сьогодні ізраїльтяни. А зійшов Господь Бог на землю - жидівське усе замовкло. Не є ми бо дітьми Авраама, але дітьми Христа Бога нашого і Святого Хрещення, яким же [і] Сам Господь хрестився. Хрещенням бо очищаються від гріхів з Різдва. А коли наказав ти у неділю ні різати, ані того їсти - не за святим письмом казав ти, але за своїм серцем... Не забороняється тобі і гріхом не є, якщо різати в неділю і їсти. Поскільки ж мене запитував, тому молю тебе: маючи перекази Святих Апостолів, хто так робить? У суботу різати, а у неділю їсти - то відкрито жидовствувати», Малишевський бачить у цих словах чийсь "жидівствуючий" вплив на князя, від якого святий прагнув його звільнити.

100. Різними авторами зроблено спробу атрибутувати як печеру прп. Феодосія ледь не всі підземні споруди Києва. Докладніше про це див. у Н. Закревського \68, т. II, с. 705\. Автори ж XVII ст. вважали місцем підвизу святого печери в ур. Лісники коло с. Ходосівки, відомі під назвою Феодосієвого скита \1 50, с. 44\.

101. "Очі Господні на праведних; вуха Його- на їхній заклик" \Пс. XXXIII, 16\.

102. ...Двоє бо війною пішли на одного, найстаршого їхнього брата, христолюбця князя Ізяслава... У літописі під 1073 р. читаємо: «Підняв диявол розлад між братів тих - Ярославовичів. І коли постала звада між ними, [то] були Святослав із Всеволодом заодно проти Ізяслава. І вийшов Ізяслав із Києва, а Святослав і Всеволод увійшли в Київ місяця березня в двадцять другий [день] і сіли обидва на столі на Берестовім, переступивши заповідь отця. Святослав же був призвідцем вигнання брата, бо хотів він більшої волості. І Всеволода він звабив, говорячи: "Ізяслав сватається з Всеславом, замишляючи проти нас, і якщо ми його не упередимо, то він нас обох прожене". І так підбурив він Всеволода проти Ізяслава. Ізяслав же пішов у ляхи з майном многим, і з жоною, надіючись на багатство велике, [і] говорячи: "Сим знайду я собі воїв". Та все забрали у нього ляхи [і] показали йому дорогу од себе. А Святослав сів у Києві, прогнавши брата свого [і] переступивши заповідь отчу, тим паче - і Божу, Великий бо [це] є гріх - переступати заповідь отця свойого». \227, с. 263\.

103. Прп. Феодосій мав величезний авторитет у Київській землі та за її межами. І будь-яке насилля над ним неминуче вельми знизило б шанс нового князя закріпитися на престолі. Зрозуміло, що сам ореол святості навряд чи зупинив би Святослава, як не зупинив він Ізяслава, коли той розсердився на прп. Антонія.

104. ...Одного ж дня благий і богоносний отець наш Феодосій прийшов до нього... Фраза перекладена за Успенським збірником, оскільки в Касіянівській II редакції їй помилково надано прямо протилежного змісту: "Одного дня пішов до того блаженного і богоносного отця нашого Феодосія..."

105. ...Проте ж той, не послухавшись його в цьому, повернувся до свого місця, як раніше було сказано... Відхід прп. Никона треба, мабуть, датувати більш раннім часом - найгострішим періодом конфлікту з князем. Причиною втечі могла бути спроба Святослава через прп. Никона тиснути на його учня. Оскільки оповідь про це наводиться прп. Нестором до оповіді про початок будівництва Великої Церкви, можна припустити, що це сталося ще до літа 1073 р.- часу закладення храму \167, с. 212\. Не описана прп. Никоном у літописі й смерть прп. Антонія, що також може пов'язуватися з його відсутністю в місті \228, с. 437\.

106-106. ...І помолися, і возвістилося святе те місце росою з неба, а по тому - сушею, і вогнем, що попалив тернину. Як сказано раніше, здійснилось те на заснуванні церкви... Дана фраза є вставкою Касіяна \1, с. 93\. Інформацію взято із Симонового Сказання про заснування церкви.

107. ...Бо ж і од учнів своїх неодноразово докорів та безчестя зазнавав, але терпів лиш, мопячи Бога за всіх них... Порівн. повчання прп. Феодосія братії.

108. Опис смерті прп. Феодосія поданий прп. Нестором у житії аж надто схематично - у відповідності з каноном. І це зрозуміло, якщо згадати, для кого і для чого, насамперед, воно писалося. Набагато повніше ЦІ трагічні події описано в літописі. Див. текст цієї оповіді в додатку 5.

109-109. ...А по тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати блаженного. Той же відкрив правдиві свої вуста і почав повчати його про благочестя, і як триматися православ'я та опікуватися святими церквами. До того ж сказав: "Молюся Господу Богу і Його Всенепорочній Матері Світу за твоє благочестя і за твою державу, аби подав тобі тихе і безперешкодне правління. І ось доручаю твоєму благочестю святий сей монастир Печерський, Дім Святої Богородиці, який Сама зволила сотворити, і хай не має над ним влади ні архієпископ, ні хто інший із клириків Софійських. Хай буде підвладний лиш тобі, а по тобі- дітям твоїм, аж до останнього роду твого"... Даний абзац з'явився у тексті житія прп. Феодосія десь у к. XI-XII ст., копи Лавра боролась за свою незалежність від митрополії. В авторській редакції тут був інший текст: «,..з Богом, а сам зайшов до келії І почав плакати, б'ючи себе в груди, припадаючи до Бога і молячись Йому за спасіння душі, і за стадо своє і за місце те. Братія ж розійшлась, кажучи про себе: "Що він каже? Може, хоче, пішовши, заховатись десь у таємному місці, де житиме один і ми не знатимемо де?" - бо не раз бажав те сотворити, але відмовляли його від того князі та вельможі, а братія про те особливо просила. А тому і тут так думали» \204, с. 127\. В середині XVIII ст. московська церковна влада звернула увагу на цей свободолюбивий фраґмент житія, і викинула з твору слова від "...і хай не має над ним влади..." і аж до кінця абзацу. Причина: "Крайне невероятно, чтоб святый Феодосий, кроткий и смиренный муж, не хотел быть монастырю своєму под послушанием Киевского Архиерея, яко славного тогда во всей России пастыря... С показанных же будто святого Феодосия слов можно закпючить, то бы желая быть монастырю своєму неподвластным никакой духовной главе, но якобы безглавным" \2, с. 217\, Щодо достовірності й часу введення даної вставки висунута ціла низка версій. Так Макарій доводить повну її достовірність \110, столб. 149\, Бутков і Філарет - навпаки, причому, їхні арґументи багато в чому повторюють "арґументи" правщиків XVIII ст. \208, с. 182, прим. 29, с. 7\, Кубарєв, полемізуючи з Макарієм, відніс цю вставку аж до 1462 р., коли, на його думку, єдине Й було підґрунтя для такої яскравої прокламації незалежності монастиря \91, столб. 1 19\. Проте, безумовно, даний автор не врахував як давню традицію лаврського суверенітету, так і те, що сліди користування редакцією з даною вставкою видні ще в Арсеніївській редакції 1406 року, хоча там ЇЇ було вилучено (про це див. вступ). На думку Д. Абрамовича, ця вставка має відношення до отримання Лаврою ставропігії, а, отже, відноситься до XII ст. \ 1, с. 76-77\. Нам здається, що оповідь про заповіт прп. Феодосія є дуже й дуже вірогідною. В нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" (див. додаток 5) є інформація про відвідання прп. Феодосія в. кн. Святославом. Про те, що така зустріч справді відбулася, свідчить у наступному, вже аутентичному тексті й саме житіє прп. Феодосія. Тому можливо, що в авторській редакції "Повісті" було приведено аналогічну, чи близьку до вищенаведеної вставки інформацію, але її було вилучено під час редагування тексту 1116 р. Пишучи ж житіє прп. Феодосія, прп. Нестор не міг скористатися з неї, оскільки такий запис не прийшовся б до душі київській митрополії, якій насамперед адресувався твір (про це див. вступ). Тому, відповідну вставку було зроблено пізніше. Про використання цієї Інформації в процесі здобуття Печерським монастирем ставропігії див. дод. 9.

110. ...А по цьому блаженного трусила пропасниця і палила люта гарячка... Дослідник Історії середньовічної медицини Н. О. Богоявленський вважав, що опис смерті прп. Феодосія вказує на клінічну картину тифу \18, с. 164-165\, На жаль, автор припустився, як мінімум, двох помилок: по-перше, додав до цитат з описом хвороби прп. Феодосія фраґмент з опису хвороби прп. Ісакія; а, по-друге, не усвідомив залежності між надзвичайною заразністю тифу і тими численними людьми, які не лише прощалися, а й цілувалися зі святим перед смертю.

111 -111. ...і за всіх, скільки вас у монастирі цьому помре, чи ігуменом кудись відісланий буде, якщо й грішитиме, то [й] за нього перед Господом відповідатиму. А коли хто самочинно піде з місця того, то з ними справи не маю. І по тому зрозумієте завзяття моє перед Богом: коли бачитимете, що всі добра помножуються в монастирі цьому - знайте, що перебуваю я біля Владики Небесного. Коли ж побачите, що підупадає і зменшується, тоді розумійте, що далеко я од Бога і не відважуюсь молитись йому... Даний абзац був викинутий із друкованого Патерика все того ж 1759 року. Підстава: "Ибо всяк сам о себе отвещати имеет пред Богом, иже комуждо воздасть по делом его. Такожь, с оскуднения и умаляющихся в монастыре Печерском благах не должно заключать, что преподобный Феодосий далече есть от Бога и не имеет дерзновения молитися к нему. Ибо последовавшие потом от Батыя Печерской церкви и монастыря разорение и бывшие потом в Печерском монастыре пожары и другие неблагополучные случаи должно причитать грехом на земле живущих, а не святому Феодосию, аки бы тогда далече бывшему от Бога" \Цит. за: 2, с. 217\.

112. ...Бо всі землі захоплювані вояками. В монастирі [ж] блаженного помножується [все] молитвами отця нашого Феодосія... Ця фраза - одна із вказівок на те, що житіє писалося до пограбування монастиря половцями в 1096 році.

113. "А праведні повіки будуть жити, і в Господі їхня нагорода; піклується про них Всевишній. Тому й приймуть вони Царство Слави і Вінець Краси з Господньої руки, бо Він правицею своєю захистить їх, раменом їх охоронить" \Мудр. V, 15-16\.

114-114. ...Феодосія. І хто чув - прославили... Вставлено за Успенським збірником, оскільки в Касіянівській II редакції тут пропуск, мабуть, з вини переписувача.

115. ...По успінні блаженного отця, нашого Феодосія Стефзн, ігуменство прийнявши, підвизався в будівництві церкви, яку блаженний почав мурувати... Під 1075 р. в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" читаємо: "Почата була церква Печерська над підвалинами Стефаном Ігуменом. З підвалин бо Феодосій почав, а на підвалинах Стефан почав. І закінчена вона була на третій рік, місяця липня в 11 день" \227, с. 256-257\. Тобто, рік закінчення будівництва - 1077 чи 1078. Що ж до точної дати, то крім наведеної вище версії, існують три її варіанти. В Іпатіївському літописі названо 1 липня, в Лаврентіївському та Воскресенському списках вказується 11 липня, а в Радзивілівському - третє.

116. ...і нарік місце те в ім'я образе Константинопольського Влахернського... Див. прим. 2 до сл. 2.

117. ...сотворив собі монастир на Клові і церкву вибудував у ім'я Святої Богородиці. І нарік місце те в ім'я образу Константинопольського Влахернського, Ножного року світле свято творив Святій Богородиці місяця липня в 2 день.,. Цей монастир, відомий більше як "Стефанич", був заснований бп. 1078 року. Під 1091 р. прп. Стефан згадується в "Повісті минулих літ" уже як Володимирський єпископ. Але на той час він був ще в своєму монастирі (див.: слово 9 та дод. 6). Помер св. Стефан 27 квітня 1094 року у Воподимирі-Волинському й похований у кафедральному соборі \196, с. 32\. 1096 року "Стефанич" монастир названо серед спалених Боняком. 1108 р. в літописі зафіксовано закінчення будівництва Влахернської церкви. 1963 р. П. П.Толочко в районі вулиці Карла Лібкнехта 25а (с/ш № 77) виявив рештки фундаментів Влахернської церкви. Розкопки, проведені в 70^і рр., привели до вельми цікавих висновків, про які докладніше див.: 14; 120. Ми ж обмежимося лише окремими заувагами, переважно тими, які мають відношення до стосунків між св. Стефаном та Печерським монастирем. Так, зокрема, у першій з наведених публікацій висунуто теорію про те, що власне кам'яний Кловський Влахернський храм засновано уже по спаленні монастиря половцями 1096 року \14, с. 38\. Проте, в наступній публікації, написаній двома з авторів першої і в тому ж році, ця думка спростовується \119, с. 82\. Кловський храм був одним із найбільших у Києві - 33 х 33 м (без апсид). Для порівняння: Десятинна церква має розміри 37 х 34, Софійський собор - 38 х 54, Велика Церква Києво-Печерської лаври - 35 х 25, Богородиця Пирогоща - 15x14. Уже це свідчить про те, що Стефан розцінював свій монастир, як рівний найбільшим київським обителям, зокрема Печерському монастиреві. Звичайно вигнання св. Стефана пов'язують з тим, що він був прихильником суто аскетичного напрямку чернецтва, на відміну од більш активної життєвої позиції книжників на чолі з прп. Никоном Великим. Котори почалися після смерті прп. Феодосія Печерського, який умів органічно поєднати в собі обидві ідеологічні течи. Наразі, не відкидаючи однозначно останнього твердження, маємо визнати, що вигляд головного храму "Стефанича" монастиря аж ніяк не свідчить про суто аскетичні засади, на яких він засновувався. Така велика будова, як Влахернська церква, могла бути розрахована тільки на великий і дуже політично впливовий монастир. Не збирався, як видно, св. Стефан і наслідувати шлях прп. Феодосія, буцімто перерваний прп. Никоном. Адже тоді для нього закономірно було б збудувати храм, подібний до Успенського, Проте це не так. Кповський собор нагадує скоріше Десятинну церкву \14, с. 44\! Мабуть, св. Стефан мав бажання, подібно до прп. Феодосія, звернутися до кращих грецьких традицій, але адаптувати їх на власний розсуд. Монастир, напевне, припинив своє існування після татарського нашестя \120, с. 80\. В XIV-XV ст, храм було розібрано \120, с. 81\.

118. Про цю автобіографічну приписку див. вступ.