Про двох братів: про Тита попа і Євагрія диякона, які ворогували між собою 1
Було двоє духовних братів: Свагрій - диякон, Тит же - піп. Мали
любов велику і нелицемірну між собою, так, аж усі дивувались однодумству їхньому
та безмірній любові. Диявол же, котрий ненавидить добро, котрий завше рикає,
немов лев, шукаючи кого проковтнути, сотворив між ними ворожнечу. І таку
ненависть вклав їм [у серця], що і в обличчя один одного не хотіли бачити.
Неодноразово братія молила їх: хай помиряться між собою. Вони ж і чути не
хотіли. Коли ж стояв Євагрій у церкві, [і] йшов Тит із кадилом - відходив
Євагрій від ладану. Коли ж не відходив, то проминав його Тит, не покадивши. І
перебували багато часу в мороці гріховному. Тит бо служив непрощєний, Євагрій же
причащався, гніваючись. На це озброїв їх враг.
Одного разу Ідей Тит розхворівся вельми й уже не чаючи видужати,
лежачи, почав плакатися за своєю втратою. І послав із молінням до диякона,
кажучи: "Прости мене, брате, Бога ради, шо гнівався на тебе". Цей же жорстокими
словами проклинав його. Старці ж ті, бачачи, що Тит помирає, потягли Євагрія
насильно, аби попрощався з братом. Хворий же, побачивши брата, трохи
припіднявшись, впав ниць під ноги його, зі сльозами говорячи: "Прости мене,
отче, і благослови!" Той же, немилостивий і лютий, відмовився перед всіма нами,
сказавши: "Ніколи з ним не помирюся - ні в цьому віці, ні в майбутньому";
вирвався з рук ста'рців тих, і раптом упав. І хотіли ми підняти його, і
побачили, що він помер. І не могли йому ні рук простягнути, ні вуста звести,
ніби давно вже був мертвим. Хворий же швидко встав, ніби ніколи не хворів. Ми ж
вжахнулися раптовій смерті того й швидкому зціленню цього, і багато плакавши,
поховали Євагрія, [як був]: відкриті мав вуста й очі, і руки розкинуті. Запитали
ж Тита, як цс сотворилося. Тит же оповів нам: "Бачив, - каже, - янголів, котрі
відступили від мене і плакалися за душею моєю. Біси ж раділи через гнів мій. І
тоді почав молити брата, аби простив мене. Коли ж його привели до мене, побачив
янгола немилостивого, який тримав полум'яний спис, і коли не простив мене,
ударив його, і впав [він] мертвим. Мені ж подав [янгол] руку, і підняв мене".
Ми ж, це почувши, побоялися Бога, Котрий сказав: "прощайте - і
проститься вам" 2. Каже бо Господь: "всяк, хто гнівається на брата
свого бездумно, повинен бути засудженим" 3. Єфрем же: "Якщо кому
доведеться у ворожнечі померти - невмолимий суд отримають" 4. Коли ж
цей [навіть - ?] задля Антонія і Феодосія радості не здобуде - погано чоловіку
тому, такою вадою переможеному.
До Полікарпа. Від неї ж і ти, брате, стережися, не дай
місця [в серці своєму] гнівливому бісу, бо хто йому у владу віддасться, той його
рабом стане.
Але, швидко упавши навколішки, поклонися тому, хто ворогує з
тобою, аби не бути відданим янголу немилостивому, аби і тебе зберіг Господь від
всякого гніву. Той бо каже: "Та не зайде сонце у гніві вашому" 5.
Тому слава з Отцем І зі Святим Духом нині і повсякчас, [і у віки вічні. Амінь].
Примітки
1. Судячи з тексту, прп. Симон сам був очевидцем описаного в
цьому слові чуда.
2. "Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете
засуджені; простіть, і вам проститься" \Лука VII, 37\.
3. "А я кажу вам, що кожний, хто гнівається на брата свого,
підпаде судові" \Мт. V, 22\.
4. Порівн.: "Якщо ти маєш що на брата, чи брат на тебе -
помирись. Якщо не зробиш цього, то все, що не приносиш Богу, не буде
прийняте..." \63, с. 406\.
5. " Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим
гнівом..." \Еф. IV, 26\.
|
