Нестора, мниха обителі монастиря Печерського, сказання, чому прозвався Печерським монастир ¹

За князювання самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославовича, зволив Бог показати світильника Руській землі і наставника інокам, про якого [ця] розповідь ². Був бо один благочестивий чоловік із града Любеча ³, в якого замолоду вселився страх Божий, [і] бажав [він] набути чернечого образу. Господь Чоловіколюбець вклав йому [в душу намір] піти до країни Грецької й там постригтися. Негайно попрямував [він], подорожуючи за [прикладом] Господа, Котрий подорожував і трудився задля нашого Спасіння. І досяг Царгорода. І [по тому] дійшов до Святої Гори, і обійшов святі монастирі Афонські, і побачивши обителі Святої Гори й життя тих отців, котрі у плоті життя янгольське наслідують вище од людського єства, ще дужче розпалився Христовою любов'ю, бажаючи жити, як ті отці. Прийшов до однієї обителі з тамтешніх монастирів, і молив ігумена, аби наклав на нього янгольський образ іноцького чину ⁴. Ігумен же, прозрівши в ньому майбутні добродійства, згодившись, постриг його і нарік йому ім'я "Антоній"; наставив і навчив його іноцькому життю. Антоній же в усьому Богу догоджаючи, на наступні [добродійства] підвизався в покірності та послусі, так, аж усі раділи за нього.

Каже ж йому ігумен: "Антонію! Іди назад, в Русь, аби там бути іншим на успіх І утвердження. [І] буде на тобі благословення Святої Гори"⁵. Антоній же прийшов до міста Києва, думаючи, де б оселитися. І походив по монастирях і не обрав жодного, де б [бажав] жити: Бог [того] не хотів. І почав ходити по долинах і по горах, і по різних місцях. І прийшов на Берестове, і знайшов печеру, котру колись викопали варяги ⁶, і вселився в неї, і перебував там у великому воздержанні. По тому помер великий князь Володимир і захопив владу безбожний окаянний Святополк, і, сівши у Києві, почав убивати братів своїх, і убив святих Бориса та Гліба. Антоній же, бачачи таке кровопролиття, здійснене окаянним Святополком, знову повернувся до Святої Гори ⁷.

Коли ж благочестивий князь Ярослав переміг Святополка і сів у Києві...⁸.

Боголюбивий же князь Ярослав любив Берестове, і церкву, [що була там, в ім'я] святих Апостолів ⁹, і про попів немало піклувався. Серед них був пресвітер на ім'я Іларіон, муж благочестивий, Святому Письму навчений і посник. І ходив з Берестового на Дніпро, на гору, де нині старий монастир Печерський, і тут молився, був бо там ліс великий. І викопав тут печерку малу, двосажену, і, приходячи з Берестового, псалми співав, молячися Богу в тайні.

По цьому благоволив Бог вкласти в серце благовірному великому князю Ярославу [думку], і [той], зібравши єпископів літа 6659 (1051), поставив його митрополитом у святій Софії. А ця печерка так лишилася.

Антоній же був у Святій Горі, в монастирі, де постригся. І було від Бога звіщення ігумену: "Пусти, — сказано, — Антонія в Р'усію, оскільки потребую його". Покликав його [настоятель], і каже йому: "Антоніє, іди в Р'усію знову. Бог так хоче. І [хай] буде [на тобі] благословіння від Святої Гори, оскільки чимало від тебе мають чорноризцями стати". Благословивши його, відпустив, сказавши йому: "Іди з миром"¹⁰. Антоній же, діставшись Києва, прийшов на гору, де Іларіон викопав був печерку малу, і полюбив місце те, і вселився в неї ¹¹. І почав молитися Богу, зі сльозами благаючи: "Господи! Утверди мене на місці цьому, і хай буде на місці цьому благословіння Святої Гори й молитва мого отця [духовного], який мене постриг".

І почав жити тут, молячи Бога, їжа ж його була — хліб сухий, І води в міру споживав. І копав печеру, не даючи собі спокою вдень і вночі, в праці перебуваючи і в молитвах невсипущих. По тому дізналися [про нього] люди, [і] приходили до нього, приносячи необхідне. І став відомим, як і Антоній Великий ¹². І приходили до нього, просячи у нього благословення.

По цьому ж, [коли] преставився великий князь Ярослав, — перебрав владу син його Ізяслав і сів у Києві. Антоній же прославлений був у Руській землі й шанований усіма.

Князь же Ізяслав, дізнавшись про житіс його, прийшов із дружиною своєю, просячи у нього благословення та молитви. І знаний був усіма великий Антоній і шанований усіма. 1 почали приходити до нього [постригатися] деякі боголюбиві [люди], він же приймав їх і постригав. І зібралася братія до нього числом 12. До нього ж і Феодосій прийшов, і тут постригся.

І викопали печеру велику і церкву, і келії, котрі є і до сьогодні в печері під старим монастирем.

Коли ж зібралась братія, сказав їй святий Антоній: "Це Бог вас, брати, зібрав, І від благословення єсте Святої Гори: оскільки мене постриг ігумен Святої Гори, я ж вас постригав ¹³. Хай буде благословення на вас перше від Бога і Пречистої Богородиці, по тому — від Святої Гори".

І сказав їм таке: "Живіть собі, і я поставлю вам ігумена, а сам хочу до іншої гори піти і там сісти один, як і раніше, [бо] звик усамітнюватися." І поставив їм ігумена на ім'я Варлаам, а сам пішов до [іншої] гори, викопав печеру, що є під новим монастирем, і в ній закінчив життя своє, живши в добродійстві літ 40, не виходячи з печери, в якій лежать чесні мощі його, що чудеса творять і до сьогодні ¹⁴. Ігумен же і братія жили в [першій] печері.

І [як] помножилася братія й не могла поміститися в печері, задумали поставити поза печерою монастир. І прийшли ігумен та братія до святого Антонія і кажуть йому: "Отче! Помножилася братія, і не можемо поміститися в печері. Аби Бог повелів і Пречиста Богородиця, і твоя молитва, то поставили б були церковку малу поза печерою". І повелів їм преподобний. Вони ж поклонилися йому до землі і пішли. І поставили церквицю малу над печерою в ім'я Успіння Святої Богородиці.

І почав Бог помножувати чорноризців молитвами Пречистої Богородиці та преподобного Антонія. І, порадившись, братія з ігуменом [вирішила] поставити монастир. І пішли знову до Антонія, і кажуть йому: "Отче! Братія помножується. І хотіли б поставити монастир". Антоній же, зрадівши, каже: "Благословен Бог в усьому, і молитва Святої Богородиці та отців, що у Святій Горі, хай буде з вами!" І, це сказавши, послав одного з-поміж братії до князя Ізяслава, кажучи так: "Княже благочестивий! Бог помножує братію, а місце мале. Просимо у тебе, аби дав нам гору ту, яка е над печерою". Князь же Ізяслав, почувши це, дуже зрадів і, пославши до них боярина свого, дав їм гору ту. Ігумен же і братія заклали церкву велику, І монастир огородили стовп'ям, і келії поставили численні, і церкву збудували, й іконами прикрасили ¹⁵. І звідтоді почав зватися Печерським монастир, оскільки жили ченці спершу в печері, і від того прозвався Печерським монастир, який є — від благословіння Святої Гори. [Коли] монастир було збудовано, ігуменство тримав Варлаам. Князь же Ізяслав поставив монастир святого Димитрія ¹⁶ і вивів Варлаама на ігуменство до святого Димитрія, бо бажав сотворити монастир вище [від] Печерського монастиря, надіючись на багатство. Багато бо монастирів царями й боярами і багатством поставлені, але не такі є, як ті, котрі поставлені сльозами, і постом, І молитвою, і бдінням. Антоній [бо] не мав ні золота, ні срібла, але [всього] досяг сльозами та постом, як [я вже про те] говорив.

Як пішов Варлаам до святого Димитрія, порадилася братія й пішла до старця Антонія, і каже йому: "Отче! Постав нам ігумена". Він же запитує їх: "Кого хочете?". Вони ж відказують йому: "Кого хоче Бог і Пречиста Богородиця, І ти, чесний отче". І каже їм великий Антоній: "Хто такий із вас є, як блаженний Феодосій: послушливий і лагідний, і смиренний? Той і буде вам ігуменом".

Братія ж уся, рада бувши, поклонилася йому до землі і поставила Феодосія ігуменом: [всіх] братів тоді було двадцятеро. Феодосій, прийнявши монастир, почав дотримуватися воздержання великого, і посту, й молитви зі сльозами. І збирати почав багатьох чорноризців, і зібрав усіх братій чисельністю 100 [чоловік].

І почав шукати [належного] правила чернечого, і знайшовся тоді чесний інок Михаїл [з] монастиря Студійського, який прийшов із Греків з митрополитом Георгієм. І почав [Феодосій] питати про статут отців студійських. І, знайшовши у нього, списав. І встановив у монастирі своєму, як співати правила монастирські, і поклонів як дотримуватися, і читання читати, і [належне] стояння в церкві, і весь вряд церковний, і на трапезі [достойне] сидіння; і що їсти в які дні — все за уставленим. Феодосій, все те віднайшовши, передав монастиреві своєму ¹⁷. Від того ж монастиря перейняли всі монастирі Руські статут; тому вшанований був монастир Печерський як найперший та чесніший од усіх.

Феодосій же жив у монастирі й дотримувався добродійного життя та іночого чернечого правила, і приймав кожного, хто приходив до нього. Прийшов же і я до нього, поганий і недостойний раб Нестор ¹⁸, і [він] прийняв мене, як літ мені було 17 від народження мого.

Це ж написав і назнаменував, у яке літо почав бути монастир, і чому зветься Печерським. А про Феодосієве житіє далі скажемо.

Примітки

1. Оскільки вище, у вступі, ми уже не раз торкалися історії даної патерикової статті, тут дозволимо собі лише стисло підсумувати сказане. Отже, вона написана прп. Никоном Великим, пізніше дороблена ігуменом Іоаном, який вніс до неї деякі правки, взяті з житія прп. Антонія, й додав закінчення з автобіографічними вказівками. В такому вигляді стаття потрапила до авторської редакції "Повісті минулих літ", а звідти — до її редакцій 1116 та 1118 років. Мабуть, остання редакція і була тим джерелом, з якого первісне було взято даний текст до Патерика (без імені прп. Нестора) \див. також: 27, с. 158\. Згідно із загальноприйнятою версією, 1460 року Касіян вніс до статті перші правки, зокрема надписавши її іменем прп. Нестора, перу якого належав літопис, а в наступній редакції твору 1462 р. увів новий вступ, подавши інформацію уже про дворазовий прихід прп. Антонія до Києва, оскільки саме так говорилося у використаному ним літописному джерелі (про це докладніше див. вступ та прим, 2 до цього ж самого слова). Втім, не виключено, що Касіян 1462 р. скористався з уже готового тексту (див. вступ). Першу спробу використати цю статтю для поновлення втраченого житія прп. Антонія слід віднести, як мінімум, до XVI ст. Пізніше така сама робота здійснена в польськомовному Ратегікоп'і Сильвестра Косова та редакції Йосипа Тризни, звідки нове "житіє прп. Антонія" потрапило до друкованих церковнослов'янських патериків.

2. ...За князювання самодержця Руської землі, благовірного великого князя Володимира Святославовича, зволив Бог показати світильника Руській землі... Інформація про прихід св. Антонія до Києва за Володимира Святого є також і в літописних джерелах. Зокрема, там вказаний рік першого приходу прп. Антонія до Києва — 1013 рік. Так, у Густинському літописі під цим роком читаємо: "Прийшов вперше до Києва преподобний отець наш Антоній зі Святої Гори і вселився до печери Варязької" \51, с. 261 \. Крім того, ця інформація відома у Хронографі та пізніх московських літописах, куди потрапила через зведення 1423 року, яке, серед інших, спиралося на українське джерело \228, с. 235\. Аналогічна дата зазначена також в українських агіографічних пам'ятках: друкованих патериках, Четіях-Мінеях прп. Димитрія Туптала. Зокрема, в останньому, стаття, котра читається в Густ. літ., практично дослівно наведена в оповіді про Володимира Святого \203, с. 456\. Джерелом цієї неправильної дати є житіє прп. Антонія, суттєвою особливістю якого було те, що в ньому прихід прп. Антонія до Києва (єдиний!) і заснування Печерського монастиря віднесені не до 50-х рр. XI ст., як це було насправді, а до часів Володимира Святого.

В частині північно-східних зведень повідомлення про прихід прп. Антонія перенесене на 1037 рік — до інформації про заснування Ярославом Мудрим монастирів, що є, безперечно, пізньою правкою. Наприклад, у Архангелогородському літописці під 1037 роком читаємо спотворене повідомлення: "...і принесений був Антоній Печерський" \9, с. 67\. Під тим самим роком повідомляє про цю подію літопис Авраамки \228, с. 287\.

3. Любеч — місто в Чернігівській обл. Мирське ім'я прп. Антонія — Антипа — збереглося в Переяславському літописі \98, с. 51 \. На думку О. О. Шахматова, це ім'я читалось у зведенні 1073 року, але було випущено Іоаном. М. Д. Присьолков вважав, що мирське ім'я прп. Антонія було іншим, а "Антипа" — пізніша вставка \167, с. 168\, та це твердження видається нам недостатньо обґрунтованим \див. також: 108, т. І, с. 276, прим. 79; 46, т. І, ч. 2, с. 2\.

4. Часто в науково-популярних виданнях наводиться й назва монастиря, де постригся прп. Антоній — Єсфигмен, і навіть оповідається, що він підвизався в печері на високому морському березі. Ось що пише з цього приводу іронічний Є. Голубінський: "С сороковых годов прошлого столетия стало у нас известным вовсе неизвестное дотоле предание афонского монастыря Есфигмена.., что Антоний был пострижен в монахи именно в нем, и что подвизался некоторое время близ него в пещере, находящейся на высоком морском берегу (на высокой горе над морем). Предание это, не упоминаемое обстоятельнейшим Барским, следовательно — в его время не существовавшее, не нашло у нас веры между учеными людьми... Итак предание это просто-напросто выдумано есфигменцами для той цепи, чтобы поставить свой монастырь под патронат России, чтобы привлечь в него нашу известную щедродательность, а во всяком случае, чтобы испросить право производить в России сборы... Сочинив предание, есфигменцы написали житие Антония с изложением доказательств, что он пострижен у них; но с житием случилась та беда, что оно приводило Антония на Афон в 973 г., т. е. еще до крещения России. Когда указана была творцам его подобная нелепость, они написали вторую его редакцию, потом третью. Третья редакция, существовавшая уже в 1863 г., все еще приводит Антония на Афон в 1012-1013 г. (согласно с печатным Патериком...), а поэтому весьма возможно, что в настоящее время (узнав про несостоятельность и печатного Патерика) добавили и еще две-три (когда мы были на Афоне в 1873 г., собственный автор жития в первой и в последующих редакциях был еще жив). Если будет доказано, что на Афоне во вторую половину правлення Ярослава существовал русский монастырь (в виде настоящего монастыря или в виде хотя бы кельи в афонском смысле), что весьма возможно, то самое вероятное будет предполагать, что Антоний постригся именно в русском монастыре. Во всяком случае, для будущих сочинителей новых преданий и для будущих охотников им верить заметим: приходил на Афон смиренный русский поклонник, в одном из монастырей постригся в монахи с тем, чтобы потом (после научения монашеству) воротиться домой, что и сделал, — с какой стати могло остаться и сохраниться о нем какое-нибудь предание в месте его пострижения?" \46, с. 570-571\.

5. Посилання на Русь ченців і священноспужителів-слов'ян практикувалося у Візантії постійно і тривало ще довгі століття по Хрещенні. Але це не означає, що прп. Антонія посилали засновувати нові монастирі. Адже становище ігумена, який не був священиком (а святий ним не був, бо, як видно з житія прп. Феодосія, не мав права постригати, і це робив за нього прп. Никон) було досить незручним, хоч у Греції це й допускалося. Зовсім іншу інформацію наводило, як видно, житіє прп. Антонія, де святий був оголошений ієреєм. Наразі, С. Розанов не надто вмотивовано вважав це повідомлення правильним \173, с. 45\, хоча аутентичні печерські джерела про це нічого не оповідають, Так само дуже маловірогідними видаються і спроби дослідників XIX ст. приписати прп. Антонію цілу низку творів: "Слово святого преподобного отця нашого Онтонія, ігумена Печерського, що в Києві", "Слово святого Онтонія. Повчання до кожної людини і до християн", ще декілька творів, підписаних іменем прп. Антонія; а також переклад житія прп. Григорія Омиритського. Насправді перші два твори належать до літературної спадщини прп. Антонія Великого, а переклад житія св. Григорія взагалі здійснений не у нас, а в Сербії. Щодо інших творів, то відносити їх до творчості прп. Антонія Печерського також нема жодних підстав \І27, с. 149-156\.

6. ...і знайшов печеру, котру колись викопали варяги... Про варязьку печеру достеменніше дізнаємося з оповіді про святих Федора і Василія (див. слово 33). З приводу ж того, що ця підземна споруда була першоосновою Дальніх печер достатньо зазначити тільки одне: вона не сполучалася з основним лабіринтом ще в XVII ст. Отже, Дальні печери не могли мати її за свій першопочаток. В житії прп. Антонія ці давні, невідомого походження лабіринти, які пов'язувалися з якимись варягами — купцями чи розбійниками, з'явилися, мабуть, лише тому, що після "поглиблення" історії монастиря авторові твору нікуди було "поселити" святого — печерка бо Іларіона тоді ще не існувала.

7. В Густинському літописі наведено дату відходження святого — 1017 рік — тобто, він мав піти не безпосередньо по убивстві св. Бориса і Гліба, а під час війни Ярослава з братовбивцею: "...Цьогороку преподобний Антоній Печерський, лишивши Київ, пішов знову до Святої Гори" \51, с. 263\. Втім, суттєвої відмінності між двома повідомленнями нема, що підтверджує їхню спорідненість і походження першооснови даної інформації з житія прп. Антонія.

8. Тут у тексті ориґіналу видно явний шов — з'єднання двох фраґментів. Це, на нашу думку, свідчить, що вищенаведений фраґмент оповіді не буї дописаний до звичайного тексту статті про початок Печерського монастиря, а становив якусь окрему редакцію твору, в якому говорилося лише про один прихід прп. Антонія — за часів Володимира, і якого автор переробки розірвав, як мовиться, "по живому".

9. Берестове — заміська князівська резиденція, відома в писемних джерелах із часів Володимира Святого, що вже тоді була великим і розбудованим маєтком. Не втрачає вона свого значення і в наступні віки. Під 1073 р. київський стіл навіть названий "столом Берестовим". З 70-х рр. XI ст. тут містився Спаський чи Германич (за іменем першого ігумена) монастир, який проіснував, як мінімум, до 1240 року.

10. Повернення прп. Антонія до Києва Густинський літопис датує 1027 роком: "Преподобний Антоній знову прийшов до Києва зі Святої Гори" \51, с. 266\. Ця абсолютно помилкова дата, проте, добре узгоджується з такою ж неправильною датою постригу прп. Феодосія (1032 р.), яку Касіян вставив до житія святого, але яка є і в Густинському літописі. Напевне вони обидві походять із житія прп. Антонія (або, скоріше, були вирахувані автором "Нестора" на основі його тексту). Насправді, прп. Антоній прийшов до Києва (один раз!) десь по 1051 році (цей рік у "Повісті минулих літ" позначає не прихід святого, а лише поставлення Іларіона на митрополію, чому в українських історичних роботах XVII-XVIII ст. (можливо, на основі "Нестора") заснування обителі відносять до наступного — 1052 року). Самі ж перші печеряни, мабуть, вважали датою заснування свого монастиря 1062 рік — перехід братії до першого наземного монастиря.

11. Важко сказати, чому прп. Антоній обрав саме це місце. М. Д. Присьолков справедливо зазначає, що, коли б святому необхідна була лише відлюдність, він пішов би глибше в пущу, а не лишився так близько від Берестового \167, с. 185\. Найпевніше, цей вибір виник під впливом тодішнього митрополита Іларіона, який добре розумів, як необхідна не до кінця ще християнізованій країні така людина.

12. Антоній Великий — один із найвідоміших преподобних в історії Церкви. Народився бл. 260 року в християнській сім'ї. На двадцятому році життя, поховавши батьків, пішов у пустелю й тут почав свої великі труди і постництво. Через 15 років перейшов до печери на берег Нілу. Жив у строгому затвірництві, проте з часом був змушений дедалі більше спілкуватися з тими, хто приходив до нього по духовну розраду, і навіть 311 року відвідав Олександрію, почувши про гоніння там на християн. Невдовзі, втомившись од занадто великої кількості відвідувачів, переселився на берег Червоного моря, де знову замешкав у печері. Послідовники відомої єретичної течії того часу, аріани, аби привернути до себе християн, оголосили, що прп. Антоній — також на їхньому боці. Тоді святий, маючи вже 104 роки, покинув свій притулок і на зібранні палко засудив їхні погляди. Успіх цього виступу був такий великий, що його назвали перемогою православ'я. Це були вже останні зусилля старця, і, повернувшись до своєї печери, він помер на 105 році життя. Тіло його було поховане у таємному місці, але за імператора Юстиніана мощі знайдено і перенесено до Вієни. Пам'ять 17 січня.

1З. ...Це Бог вас, брати, зібрав, і від благословіння єсте Святої Гори: оскільки мене постриг ігумен Святої Гори, я ж вас постригав... Вказівка на перехід благодаті від Святої Гори до Печерського монастиря є Іоановою вставкою на основі житія Антонія. Прп. Нестор, пишучи житіє Феодосія, або не знав про постриг його наставника на Афоні, або не надавав цьому особливого значення \228, с. 266-268\.

14. Прп. Антоній ніколи не був затвірником, а лише печерножителем, отже, живучи в печері, виходив з неї задля тих чи інших потреб. Та й жив він у Ближніх печерах аж ніяк не сорок років, а лише з 1061 по 1069, коли був змушений втікати з Києва від княжого гніву (про це докладніше див. у прим. 2 до слова 36). Проте, можливо ще в тому році, й, в усякому разі, до 1073 року він повернувся назад, до монастиря, де й помер 7 травня 1073 року. Число ж "сорок" може бути опискою переписувача, який прийняв скорочення слова "МН" — "мнозі" за число "сорок" — "М". Татіщев же вказував, що у деяких бачених ним списках стояло інше число — "8" \191, кн. 2, с. 111, прим. 256).

15. Житіє прп. отця нашого Феодосія Печерського приписує будівництво першого надземного монастиря цьому останньому святому (див. розд. 17 сл. 8). Цікаву інформацію з цього питання знаходимо в Архангелогородському літописці. Там під 1059 роком сказано: "Антоній Печерський та Феодосій заклали церкву святої Богородиці в Печерському монастирі. В патерику написано про них, а збудована по них Феодосієм літа 6570 (1062)" \9, с. 67\. Не дивлячись на плутанину, яку вніс до оповіді пізній зводчик, вона має певний інтерес, як більш чи менш вірогідний відгомін якихось печерських записів, можливо, того ж "Нестора".

16. ...Князь же Ізяслав поставив монастир святого Димитрія... Мається на увазі Дмитріївський вотчий монастир на території Верхнього Києва. Час його заснування невідомий, але до 1061 р. він, як видно, був уже побудований. Заснований великим князем Ізяславом Ярославовичем, завдяки чому отримав другу назву — "Ізяславль монастир". Десь до 1080 р. син Ізяслава Ярополк-Петро заклав тут новий храм на честь свого святого, де й був похований п'ятого грудня 1087 р., ще до завершення будівництва. 1108 р. почалось будівництво Михайлівського Золотоверхого собору, від якого невдовзі монастир набув нової назви — Михайлівського \докладніше див.: 79, т. II, с. 261-327\.

17. Про прийняття цього статуту див. додаток 3.

18. Ім'я "Нестор" у даній фразі є Касіяновою вставкою. Насправді, як уже говорилося у вступі до книги та прим. 1 до цієї статті, автобіографічна приписка в кінці твору прп. Никона зроблена ігуменом Іоаном. Про біографію прп. Нестора див. вступ.