Олекса Гасин

Олекса Гасин (псевдоніми — Лицар, Дор, Чорнота)  (8 липня 1907, село Конюхів, нині Стрийського району Львівської області — 31 січня 1949, Львів) — український політичний і військовий діяч, учасник визвольних змагань 1940-х років. Полковник УПА.

За словами командувача групи УПА-Захід, Гасин був близьким дорадником командувача УПА Романа Шухевича, генератором ідей, які той талановито втілював у практику збройних визвольних змагань. Однак у присвяченій ОУН і УПА історіографії й публіцистиці цій постаті вочевидь не пощастило. Тим часом деякі свідчення про життя і діяльність цієї людини, члена Проводу ОУН Олекси Гасина-„Лицаря“ збереглися в архівах спецслужб.

Олекса Гасин народився 1910 р. в селянській сім’ї в Конюхові, біля Стрия. По закінченні стрийської гімназії студіює на львівській Політехніці, якої йому однак після побуту в Березі Картузькій польська влада не дозволила закінчити. Під час служби в польській армії закінчує як найздібніший курсант польську старшинську школу.

Член УВО та таємних націоналістичних гуртків від гімназійної лавки і член ОУН від перших днів її існування, найближчий співробітник Степана Охримовича, Олекса Гасин був властивим організатором націоналістичного руху в Стрийщині. Ув’язнений кількакратно польською поліцією, попадає в 1934 р. першим транспортом до Берези Картузької. Та цілорічний побут у польському концтаборі не ломить, ні не залякує його. Навпаки, звільнений з концтабору, Олекса Гасин зі збільшеним завзяттям береться до праці, обіймаючи в 1935 р. керівництво Організаційної та Військової Референтури Краєвої Екзекутиви ОУН.

Фах військовика був його справжнім покликанням. Швидко входить до керівництва Крайової екзекутиви, де формувалися кадри радикалів націоналістичного руху, що заявлять про себе на повен голос у 1939—1940 рр.

Переслідування санаційного режиму змушують Гасина у вересні 1938 р. виїхати до Австрії, й потім до Німеччини. Його помічає провідник ОУН полковник Євген Коновалець. Введений до складу військової референтури Проводу, він разом з Коновальцем пише «Військовий підручник».

Незабаром в ОУН стався розлам на «революційну», бандерівську і помірковану, мельниківську течії. Видана мельниківцями «Біла книга» про «бунт Яри — Бандери» ставить Гасина на 15-те місце в переліку ініціаторів «диверсії» проти єдності руху націоналістів.

Того ж, 1939 р. він обіймає посаду військового референта Краківської екзекутиви ОУН (Б). II Великий збір бандерівців у березні 1941 р. включає його до Проводу організації як шефа військової референтури.

У березні — травні 1941 р. Гасин викладає на вищих старшинських (офіцерських) курсах ОУН, які діяли в Кракові на вул. Баторія, 14. Слухачі, що розглядалися як ядро Збройних Сил майбутньої Української Соборної Самостійної Держави, опановували там військові знання і здобували навички на оперативно-тактичному рівні.

Сама ж Краківська екзекутива тим часом енергійно готує збройне антирадянське повстання на західноукраїнських землях, населення яких уже сповна спізнало «докорінних переваг радянського ладу». У регіоні формується мережа підпільних проводів ОУН до повітових і станичних включно, призбирується зброя. 10 березня 1940 р. створюється Повстанський штаб, виробляється «Єдиний генеральний план» збройного повстання. Через кордон перекидаються групи організаторів підпільної боротьби.

5 березня 1941 р. за безпосередньою участю Гасина складено розгорнутий план повстанських дій і творення національної армії. Зміст плану свідчив про високий рівень військово-теоретичного мислення військового референта Проводу.

У 1941 р. його батько, мати, брат Йосип з сім'єю були заслані на спецпоселення до Архангельської області. Удруге їх заслано в 1947 р., цього разу — до Омської області.

Зауважимо, що й Олексині брати поділили з ним долю підпільника. Старший, Матій, загинув у 1939 р., воюючи проти угорських агресорів у лавах «Карпатської Січі» на Закарпатті. Юрій Гайсин — «Строюк», керівник Стрийського окружного проводу ОУН загинув наприкінці 1946 р.

Початок радянсько-німецької війни О. Гасин зустрів на посаді організаційно-мобілізаційного референта Головного військового штабу ОУН. Після проголошення 30 червня 1941 р. у Львові членами ОУН (Б) Акту відновлення державної самостійності України був обраний на посаду заступника військового міністра в Українському державному правлінні під головуванням Ярослава Стецька.

До арешту німцями в 1942 р. працює заступником військового референта Центрального проводу (ЦП) ОУН (Б). 9 квітня 1943 р. йому вдалося звільнитися з Дрогобицької в'язниці. За однією версією, його звільнив загін УПА, за іншою, прозаїчнішою, Служба безпеки (СБ) ОУН дала гестапівцям хабаря золотом за його вихід на волю.

Після звільнення «Дор» (тодішнє псевдо О. Гасина) очолив підпільну мережу в Галичині. На III Великому зборі ОУН (серпень 1943 р.) він рішуче підтримав лінію Р. Шухевича — Д. Клячківського на створення повстанських формувань (УПА) і відкриту збройну боротьбу проти «двох окупантів-імперіалістів» — III Рейху і СРСР.

Окремою сторінкою бойової біографії «Дора» стала участь у формуванні в Галичині Української народної самооборони (УНС, з грудня 1943 р. — Група УПА-Захід).

29 січня 1945 р. оперативна група капітана НКДБ Петра Форманчука в селі Бабин-Середнє Войнилівського району Станіславської області затримала члена ЦП ОУН Олександра Луцького — «Беркута» та його дружину Юлію. «Беркут» (пізніше, 1946 р. — розстріляний) на допитах докладно розповів про історію творення УНС.

Роман Шухевич та шеф штабу УПА Олекса Гасин

 

За його словами, з наближенням до Карпатського краю рейдуючого з'єднання партизанів Сидора Ковпака (червень 1943 р.) Р. Шухевич віддає наказ створити загони самооборони. Обласні проводи ОУН отримують завдання провести мобілізацію своїх членів, забезпечити їх зброєю, обмундируванням і харчуванням. До 15 серпня УНС налічувала 5 куренів (до 2000 багнетів).

Групою УНС Карпатського краю (Станіславська й Дрогобицька обл.) командував сотник Гасин. Однак необстріляні, погано озброєні вояки самооборони не могли протистояти досвідченим партизанам Ковпака, що мали артилерію та інше важке озброєння. За словами О. Луцького, після кількох сутичок курені самооборони дістали команду не вв'язуватися в бої, а підрозділ «Чорних чортів» взагалі розбігся.

УНС намагалася захистити місцеве населення від терору німецьких окупантів, протидіючи їм збройне. Сталося кілька боїв. Однак 2 жовтня 1943 р. окупаційна влада запроваджує драконівські заходи — за кожного вбитого німця розстрілювали 10 цивільних мешканців. Щоб запобігти жертвам, підлеглі Гасина переходять до оборонної тактики. До того ж відкривається новий «фронт», точаться запеклі бої з загонами польської Армії Крайової, яка намагалася встановити контроль над краєм напередодні приходу радянських військ.

З початку 1944 р. О. Гасин очолив Групу УПА «Захід», однак ненадовго. Цінуючи талант військовика, Р. Шухевич призначає його уповноваженим Центрального проводу (ЦП) і Головного військового штабу УПА в Карпатах. Тут «Іван Чернота» (Гасин) сповна використав свої організаторські здібності, а водночас показав себе як розважлива, справедлива людина. Він заперечував проти невиправданих покарань і розстрілів в УПА, які практикувала всесильна СБ.

У тій складній ситуації Гасин виявив і дипломатичний хист. Розуміючи, що німці невдовзі відступлять на Захід, і готуючись до повернення радянської влади, він уживає заходів до збереження сил і підвищення боєздатності карпатських повстанців. Як засвідчив на допитах у НКДБ перекладач ГВШ «Кармелюк», Гасин провів переговори з місцевими німецькими воєначальниками. В обмін на нейтралітет вони передали йому 40 ручних кулеметів, 3 гармати, 20 автоматів, 400 гвинтівок і боєприпаси, якими озброїли сотні «Славка», «Благого» і «Яструба».

Коли про це дізнався Шухевич, то наказав шефу СБ Миколі Арсеничу провести слідство й віддати «Черноту» під «революційний суд». На той час, оповідає О. Луцький, командувач УПА формально виступав проти контактів з вермахтом, аби не псувати репутації перед державами Заходу, чия майбутня перемога вже не викликала сумнівів. Через це і В.Кук — «Леміш», і сам «Беркут» ледве не втратили життя, ведучи переговори з німцями з кон'юнктурних міркувань.

Реалії боротьби з радянським режимом врешті примирили Гасина й Шухевича. З січня 1946 р. «Лицар» стає керівником ГВШ УПА. Очевидці відзначали, що багато з ідей «Чупринка» запозичив у свого начальника штабу.

6 червня 1948 р. О. Гасину було присвоєно звання полковника УПА. У 1945—1948 pp. він брав активну участь в організаційних нарадах лідерів підпілля в їловському й Рогатинському лісах, де були вироблені засади стратегії і тактики руху опору в післявоєнний період.

Сам О. Гасин у той час переховувався у важкоприступних місцях Станіславської і Дрогобицької областей. Його криївки убезпечували особистий ад'ютант «Махмед» (односельчанин Василь Барабаш) та охоронна боївка «Крука» (Михайла Штурмака). Щонайменше двічі його помилково впізнавали серед загиблих підпільників, припиняли розшук, аж поки «Лицар» знову нагадував про себе.

Час сказати й про дружину провідника. Ольга Пеленичка (її дівоче прізвище) — народилася 1912 р. в одному з Гасином селі. Закінчила Стрийську жіночу гімназію, вчителювала. Як член ОУН діяла під псевдом «Леся», добирала конспіративні квартири у Львові для Шухевича та чоловіка.

Органи держбезпеки, які вели масштабну операцію «Омут», що ставила за мету виявлення Крайового проводу «Карпати — Захід» і Львівського обласного проводу, поступово наближалися до «Лицаря». З 15 грудня 1948 до березня 1949 р. було ліквідовано 15-ть зв'язкових і утримувачів бункерів зв'язку ЦП ОУН. У січні 1949-го ліквідовано й лінію зв'язку між ЦП і «Лицарем».

У січні 1949 р. співробітники органів держбезпеки отримали інформацію про те, що в с. Добряни Щирецького району Львівської області в мешканки Дарії Ф. перебувають син і донька одного з керівників ОУН, за прикметами схожого на Гасина. Тут вистежили й затримали Ольгу Гасин, хоч вона і встигла переправити дітей до Львова.

У Львові під час оперативно-розшукових заходів вийшли на доньку священика с. Конюхів Б., яка мешкала на ву.л. Богуславській, 14. Та змушена була зізнатися, що переховує дітей «Лицаря». Він намагається їх відвідувати, і черговий раз прийде 31-го січня.

Того дня, близько 19:00 в під'їзд будинку ввійшов чоловік у тілогрійці. Це був Гасин. До квартири він не заходив — почув голоси чужих людей (до господині прийшли гості-студенти).

На виході «Лицаря» впізнали співробітники зовнішнього спостереження 5-го відділу УМДБ і попрямували за ним вулицею Богуславською до вулиці Коперника. Коли старший лейтенант С. намагався обігнати Гасина, щоб придивитися до його обличчя, «Лицар» (один з найкращих конспіраторів підпілля, за визнанням самих чекістів) вихопив револьвер, зробив два постріли (не влучивши в переслідувача) і кинувся бігти в напрямку Головпошти.

Він уже був ускочив на приступку трамвая, однак міліціонер, що стояв у салоні, відіпхнув його. Наближалася погоня, Гасин устиг поранити міліціонера, який опинився поблизу, вистрілив собі у рот і помер на місці.

У тому місці — на розі теперішніх вулиць Стефаника та Коперніка у Львові — знаходиться пам`ятний знак Олексі Гасину.

Пам'ятник Олексі Гасину

У загиблого знайшли записку («грипc») на клаптику цигаркового паперу. У ній Олекса Гасин пише дружині, що дуже стурбований небезпекою її викриття. „Кохана, — писав «Лицар», — будемо разом і тоді стільки будемо думати про нашу дальшу долю…“. Але побачити свого, вже мертвого чоловіка їй судилося тільки під час процедури офіційного упізнання тіла провідника.

1950 року Ольгу Гасин Особлива нарада МДБ СРСР засудила до десяти років таборів. Звільнившись 1957 року, вона оселилася в Броварах під Києвом.

1952 року з нагоди 10-річчя УПА постановою Української головної визвольної ради Олексі Гасину посмертно надано звання генерал-хорунжого.

У рідному селі встановлено споруджено меморіал пам'яті славетного українця.