➤ Економічна програма ОУН-УПА. С. Бандера про землю
 
Дата:     Переглядів: 1 715    Коментарів: 0   |  

Економічна програма ОУН-УПА. С. Бандера про землю

оцінило: 1 люд.
 

Економічна програма ОУН-УПА. С. Бандера про землю
Економічна програма ОУН-УПА. С. Бандера про землю

Здається, ні на одну українську політичну силу не було вилито стільки словесного бруду, як на національно-визвольний рух, що його очолювала ОУН і збройно утверджувала УПА. Протягом майже півстоліття на цю тему написано так багато різного калібру пасквілів, що нині навіть людині неупередженій трудно створити об'єктивний соціально-економічний і політичний портрет цих організацій. У великій мірі сприяв ньому той факт, що архіви, публікації матеріалів, документів, джерел, створених в ОУН іУПА, були недоступними не тільки загалу, але навіть багатьом дослідникам.

Що стосується офіційної історіографії, то вона, у відповідності з імперською ідеологією, спиралася переважно на концепцію про «кровожадність» українського національно-визвольного руху XX століття. Шельмування всього українського совєтське суспільствознавство успадкувало від російської шовіністичної історіографії, надавши їй більшої брутальності та аморальності. 


Підтверджується сказане хоч би тим, що незважаючи на кілька десятиліть охаювання українських національно-визвольних змагань, совєтські «дослідники» так і не спромоглися сказати людям чітко, правдиво і в повному обсязі, за що бороласяОУН-УПА, який був їх соціально-економічний та політичний ідеал. Очевидно, щоб судити про ту чи іншу політичну партію, той чи інший суспільно-політичний рух, потрібно насамперед розглянути їх економічну, соціальну і політичну програму, співставити її з практичними діями. Тільки після всебічної оцінки і аналізу можна робити висновки, які відповідають дійсності. Мало того, обґрунтованість висновків вимагає дослідження конкретно-історичної ситуації, яка, безумовно, накладає свій відбиток на світогляд і діяльність сучасників. Все це істини, які знає кожен, але їх нехтували досі та продовжують нехтувати й зараз окремі дослідники. 


Оскільки «земля є власністю народу, державна влада не нав’язуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в Українській Державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян».

- читати повний текст


Однак нині порівняно із застійними часами є більші можливості користування раніше недоступними матеріалами, що стосуються українського національно-визвольного руху в 40-х роках. Знайомство з першоджерелами дозволяє відтворити економічну платформу ОУН—УПА. Насамперед слід сказати, що ОУН приділяла завжди належне місце економічним і соціальним питанням, не обмежувалась політичною діяльністю і збройним чином, як це випливає з багаточисельних публікацій в Радянському Союзі. 

Сказане переконливо засвідчують постанови ІІ Великого Збору ОУН(прихильники С.Бандери) у квітні 1941 р. у Кракові. В їх преамбулі підкреслюється «невмируще бажання: здобути власним трудом владу на своїй землі», говориться про те, що «усесторонній розріст, сила, здоров'я й добробут українського народу — це наша найвища ціль». У відповідності з. цією метою ОУН бореться: «3а планову організацію цілого господарського й суспільного життя на таких основах: 


  • а) рівність усіх українців у правах і обов'язках супроти нації й держави; 
  • б) поділ на рівні заняття ї фахи та відповідно до цього виробничі й професійні організації, побудовані на засадах продукційного солідаризму й рівноправності всіх працюючих; 
  • б) власником всієї землі й вод, підземних і надземних багатств, промислу і шляхів комунікації — є сам український народ і його держава; 
  • г) українська земля — українським селянам, фабрики й заводи — українським робітникам, український хліб — українському народові, вільна ініціатива вільних людей». 


Далі вказувалося на «загальне й повне право власності на продукти своєї праці; обмежене приватне, кооперативне й спілкове право власності на господарювання землею й верстатами для тих, які в них працюють; державна власність важкої промисловості й транспорту; вільна торгівля нижчих ступенів; законне обмеження прибутків, усунення всякої спекуляції та сваволі й недбальства в економіці; інтенсивна розбудова всіх галузей народного господарства, щоб воно стало основою могутності Української Держави. 


Складовою економічної програми ОУН було «пов'язання в цілому житті вільної творчої ініціативи праці й власності громадян — з ініціативою, власністю, організованістю й контролем держави — в одну нерозривну цілість». ОУН була за законну «участь робітників в управлінні й прибутках підприємств; за кращу працю — краща платня; забезпечення законом найменшої платні за працю, достатньої для повного утримання робітника та його родини; забезпечення здорових умов праці в шахтах, на фабриках і заводах та всіх місцях праці; забезпечення платних відпусток й задоволення всіх потреб здоров’я і культури». 


Важливим принципом наведеної економічної програми було твердження про те, що «тільки праця і її продуктивність є мірилом вартості кожної особи та умовою її суспільного становища». У цьому зв’язку була поставлена вимога ліквідації всяких соціальних привілеїв, загального і повного забезпечення стариків, інвалідів, «безплатної лікарської опіки для цілого народу; допомоги багатодітним родинам, підвищення якості харчування народу й життєвого рівня в цілому». 


Тут майже повністю наведені економічні вимоги ОУН у їх першоджерельному формулюванні, які сформульовані у відповідності з світоглядом і господарським досвідом української нації із врахуванням зарубіжної господарської практики тих країн, що добилися найбільшої ефективності в розвитку економіки. При читанні економічних постулатів ОУН впадає в вічі намагання ув'язати економічну свободу з політичною, господарські справи а державною незалежністю, економічні вимоги з соціальним комфортом нації. Відкриваючи простір приватній ініціативі, програма ОУН містила вимоги обмеження експлуатації, спекуляції та іншим негативним явищам, узаконювала участь робітників в управлінні підприємствами, в розподілі прибутків, і т. д. У цій програмі чи не вперше в українській суспільно-економічній думці містилися домагання встановлення мінімуму заробітної плати, який би гарантував нормальне існування робітника і його сім'ї; забезпечував належні умови відтворення. 


Економічна програма Бандери:

Авторам економічної програми ОУН господарство уявлялося ведене організовано, в якому гармонійно мали розвиватися державні, кооперативні та індивідуально-приватні підприємства в промисловості, сільському господарстві і торгівлі. Співіснування цих форм мало сприяти розвитку підприємницької ініціативи, економічного суперництва, зростанню продуктивних сил, підвищенню продуктивності праці, яка була проголошена найвищим критерієм становища людини в суспільстві. Економічну програму ОУН пронизує ідея господарської свободи. 


Це, до речі, видно і з її ставлення до колгоспів. У постанові Великого Збору ОУН (квітень, 1941 р.) говорилося, що вона «бореться проти насильницької колгоспної системи, за ліквідацію колгоспів, за те, щоб українські селяни самі організували своє господарство й керували ним ... за право приватного землеволодіння для селян у межах трудової норми, без права на спекуляцію землею». 

Конкретизуючи цю вимогу, ОУН виступала за «повне самоуправління та господарську свободу сільськогосподарських артілей», за «збільшення присадибних наділів і звільнення від податків». 

Виступаючи в принципі проти колгоспної системи господарювання, ОУН разом із тим зазначала, що «у час революційного зриву» вона «проти руйнування колгоспів». «Перебудова більшовицької невільничої економіки на вільну економіку українського народу, - говорилося в постановах ОУН з квітня 1941 року, - буде відбуватися поступово й планово так, як це допускатимуть економічні й політичні інтереси української нації, про що дбатиме Українська Держава, а не самовільними нагальними методами, які б загрожували руїною господарського життя». 


У меморандумі ОУН німецькому урядові в червні 1941 року відзначалося, що «українська незалежна держава мусить бути економічно самостійною, щоб допомогти створити органічну складову частину європейської великопростірної економіки і її доповнити». Якраз цієї економіки й самостійності не бажали німецькі окупанти. У 1941 році німці прагнули колонізувати українські землі, але наштовхнулися на збройний опір ОУН та УПА. 


На ІІІ конференції ОУН 17 — 21 лютого 1943 року стверджувалося: «Український народ, що в своєму змаганні за Українську Самостійну Соборну Державу веде нещадну боротьбу проти московсько-большевицьких і німецьких окупантів, — є одиноким джерелом і гарантом нашої сили та підметом нашої боротьби». У цьому зв’язку учасники конференції виступили проти «насильних вивозів» українців з «окупованих німцями українських земель на примусові роботи до Німеччини», а також проти змушування Москвою українського національного елементу до праці на скріплення воєнного потенціалу московського імперіалізму». Намагання зберегти трудовий потенціал української нації – одне з важливих програмних завдань ОУН в роки ІІ-ї Світової війни. 

На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН 21 — 25 серпня 1943 р. підкреслювалося, що протягом двох років «віссю оборони народу перед окупаційним терором були дві справи – вивіз до Німеччини на каторжну роботу і грабунок хліба». У проведенні цієї, антиокупаційної акції найбільші успіхи мали північно-західні райони Полісся і Волині, де було повністю зірвано вивіз робочої сили вже весною 1942 року. Селянство тих теренів не допустило пограбування себе німецькими окупантами. 


На III Надзвичайному Великому Зборі ОУН у серпні 1943 р. було підведено підсумки дворічної діяльності організації і підтверджено програмові засади, в яких підкреслювалося, що метою українського національно-визвольного руху є повне визволення українського народу з-під московсько-більшовицького і німецько-фашистського ярма, за побудову Української Самостійної Соборної Держави без поміщиків і капіталістів та без більшовицьких комісарів, енкаведистів і компартійних паразитів. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених країн і народів у своїй державі, українська повстанська влада «усі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого соціального ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу». 


Степан Бандера про землю:

Далі говорилося про те, що українські селяни, робітники, інтелігенти борються «за знищення большевицької й німецької експлуататорсько-кріпосницької системи в організації сільського господарства». Оскільки «земля є власністю народу, державна влада не нав’язуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в Українській Державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в залежності від волі селян». 


Однією з програмних вимог була безплатна передача селянам західних українських земель всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель. Ця регіональна вимога пояснюється тим, що в західноукраїнських областях тоді існували вказані форми землеволодіння. 

ОУН підтверджувала свою вимогу про те, що «велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна — кооперативно-громадською». 


Економічна програма ОУН - УПА брала під захист багатства і долю українського народу, його економічні інтереси і природжений характер господарської діяльності. 


В основі економічної програми ОУН-УПА лежать загальнонаціональні інтереси українського народу. Оцінюючи її з позицій сьогодення, можна впевнено сказати, що економічна програма ОУН-УПА є надзвичайно важливим документом часу, і тому вона має зайняти належне місце в історії української економічної думки XX століття. І не тільки в історії, але й у нинішній непростій дійсності. 

--

Степан Злупко

 
 

Реклама:

 
Залишити свій коментар: