Початок Української держави
Вище згадувалося перше велике об'єднання українських племен під
проводом дулібського князя в VI ст. Це об'єднання було таким сильним, що пам'ять
про нього зберігалась протягом чотирьох століть, і араб аль-Масуді в Х ст. міг
написати про нього досить докладно. Видатний російський історик В. Ключевський
писав, що «історія (Руси) почалася в VI ст. на самому краю, в
південно-західньому куті нашої землі, на північно-східніх схилах і передгір'ях
Карпат». Але ця історія урвалася на VI ст., і дійсний початок історії України
пов'язаний не з Карпатами, а з Подніпров'ям, із землею полян. Початок державного
життя України М. Грушевський датує VIII, а може й VII століттями. Початок
держави зв'язував він із розвитком торгівлі: торговельні каравани потребували
збройної охорони від напасників на суходільному шляху та на Дніпрі, а дати таку
охорону могла тільки певна організація. Так у торговельних містах з'являються
воєнні вожді – князі з дружинами. З другого боку, утримання дружин вимагало
війни, яка давала здобич. Так з розвитком торгівлі у VII, навіть VI ст., починає
зав'язуватися державне життя. Серед найманих дружин могли бути й скандинави, що
їх називали у нас варягами.
Літописи зберегли легенду про перших князів, основоположників Києва:
Кия, Щека і Хорива, про що була вже мова вище. В останніх часах
з'являються гіпотези, які в цій легенді бачать зернятко дійсности. Так, Д.
Ліхачов комбінує показання никонівського літописця, що користувався старими
літописними списками; там пишеться, що Кий з великим військом ходив на Царгород
і мав велику шану від цісаря; крім того переможно воював з волзькими та
камськими болгарами й заснував місто Києвець над Дунаєм. Б. Рибаков робить
спробу датувати його князювання: він був сучасником Юстиніяна, себто жив у VI
ст. Літопис зазначає дату хозарського нападу – «по смерті Кия» – що стверджує
гіпотезу Б. Рибакова –УІ-УП .ст. Припускали реальність існування Кия й О.
Шахматов та О. Пресняков. В чужоземних джерелах збереглися уривчасті відомості
про Українську державу в половині IХ ст. На існування її вказує запис у
Бертинській хроніці 839 року про прибуття візантійського посольства імператора
Теофана до імператора Людовіка Побожного, яке просило, між іншим, дати дозвіл
проїхати через володіння Людовіка «русам». Вони прибули від руського князя до
Царгороду, але, поки були там, «варварські й надзвичайно жорстокі племена»
зайняли, землі,через які мали вони повертатися додому, Людовік наказав
з'ясувати, хто були ті посли, і виявилося, що то були шведи.
Ця невиразна вказівка Бертинських аналів викликала багато гіпотез. Очевидно,
володіння князя, від якого прийшли посли, лежали досить далеко від Чорного моря,
і між ними та морем оселилися варвари; цими варварами могли бути угри або
болгари, а князем – Київський князь. Можливо, що вислав він послами
варягів-шведів, яких завжди було багато на службі в різних державах. З цього
оповідання Бертинських аналів видно, що у 839 році в Европі ще не знали про
молоду Українську державу. Та не минуло й 30 років, як вона гучно повідомила про
своє існування, примусивши затремтіти могутню Східню Римську імперію – Візантію.
То був похід на Царгород. «Повість временних літ» оповідає, як
у 866 році князі Аскольд і Дір, скориставшись з відсутности
цісаря Михайла Ш, підступили з фльотою в 200 кораблів до Царгороду, зруйнували
околиці міста, але самого міста не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони
Богородиці, шати якої опустили в море, знялася буря і знищила «безбожних Руси
кораблі». Ця стисла згадка з «Повісти» доповнює цінні візантійські свідоцтва.
Патріярх Фогій каже про цей напад у двох промовах: першу виголосив він у св.
Софії Царгородській під час облоги міста, а другу – після зняття облоги, їх
доповнює «Окружне послання» патріяроса Фотія 867 року, в якому дається
характеристику ругів і повідомляється про їх охрищення. Цим не обмежуються
візантійські джерела: в «Житії патріярха Ігнатія», написаному Микитою
Пафлагонським, мабуть, біля 880 року, оповідається про напад Руси на Царгород, і
«продовжувач Теофана», теж оповідає про напад Руси; це оповідання цілком
збігається з свідоцтвом патріярха Фотія. Цей факт стверджує в усіх деталях
хроніка Симеона Логофета. Дуже важлива аношмова візантійська хроніка, яку
опублікував Ф. Кюмон: в ній подається точну дату нападу Руси – 18 червня 860
року. Таким чином, з цих різних джерел можна зробити один висновок: у 860 р. на
Царгород напала фльота Руси. Безперечно, зорганізувати такий похід могла тільки
держава, яка мала військо.
Цікаві слова патріярха Фотія про те, що руси підкорили сусідні народи й,
«надмірно возгордившись, піднесли руку на Ромейську імперію». Дуже важливим е
питання про походження цієї Руси і цієї великої фльоти, що могла прийти тільки
від могутньої держави. Ряд учених (Е. Голубинський, В. Васильєвський, В.
Пархоменко) припускали, що напад на Царгород, як і напади на Сурож та Амастриду,
робила Озівсько-Чорноморська Русь. Патріярх Фотій завдає удар цій гіпотезі: він
точно зазначає, що Русь, яка напала на Царгород, була віддалена від нього
великими просторами і не мала морських портів. З другого боку – свідоцтво
патріярха Фотія, що Русь, перед походом 860-го року на Царгород, підкорила
сусідів, дає підстави бачити в напасникові Київську Русь. Це мала бути могутня
держава, яка спромогласявиставити аж 6000-8000 люду на 200 кораблях. Похід на
Царгород 860 року зв'язаний з дуже важливим питанням про охрищення Руси.
Патріярх Фотій в «Окружному посланні» до патріярхів Сходу року 867 оповідав, що
руські князі, настрашені чудом у Царгороді, повернувшися до Києва, виявили
бажання охриститися. Цісар Михайло III вислав єпископа та священиків, і на Русі
засновано єпархію.
Є низка свідоцтв про те, що охрищення відбулося не за цісаря Михайла III та
патріярха Фотія, а за цісаря Василя 1 та патріярха Ігнатія. Про це свідчить онук
Василя 1, цісар Константин Порфірородний у своїй «Історії Василя 1». Про це
оповідає й Никонівський літопис (щоправда, XV ст., але в ньому е багато
оповідань з давніших літописів, які не збереглися). Взагалі охрищенню Руси
присвячено велику літературу й чимало суперечливих гіпотез. У всякому разі,
питання про охрищення Київської Руси за князювання Аскольда можна визнати за
доведене. На час правління Аскольда припадає проповідь св. братів Кирила та
Мефодія, 3 їх житія виходить, що проповідували вони в Криму, де знайшли
Євангелію та Псалтир, написаний «руськими» письменами, і християнина, який
розмовляв руською мовою. На основі цих «письмен» св. Кирило уклав «глаголичне»
письмо і переклав Євангелію на слов'янську мову. Це мало бути 848 року. Коли
Київський князь просив у Царгороду місіонерів, природно, цісар міг вислати св.
Кирила. Є факти, якідають деякі підстави утотожнити місіонера, що проповідував у
Києві, із св. Кирилом: це – оповідання про чудо з Євангеліею, яку кинули у
вогонь, і вона не згоріла; внаслідок цього чуда багато людей охристилося.
Никонівський літопис відносить чудо до часів князювання Аскольда, а
Кольбертинські анали свідчать, що сталося воно за св. Кирила.
Народня традиція та літопис зберегли пам'ять про Аскольда та Діра,
як християн. Літопис оповідає, що Олег наказав забити обох
князів, як узурпаторів; Аскольда поховано на Угорській горі, і над його могилою
Ольма збудував церкву. Діра поховано в іншому місці – «за св. Ориною».
Сполучення двох імен – Аскольда та Діра – як суправителів, викликає великі
сумніви. Треба гадати, що князювали вони не одночасно. Аль Масуді виразно писав
про Діра, як про першого серед князів. М. Грушевський вважав, що Дір князював
після Аскольда, а може й після Олега, так само дивляться М. Таубе і о. І.
Нагаєвський. Митрополит Іларіон вважає, що правили вони одночасно. Викликає
багато суперечок сама Аскольдова постать. За літописом – Аскольд і Дір були
боярами новгородського князя Рюрика, які захопили в Києві владу. В останніх
часах питанням походження Аскольда зайнявся М. Таубе: він вважає, що Аскольд –
швед, який прибув до Києва з дружиною через Західню Двіну і не мав нічого
спільного з Рюриком. Але, поруч з гіпотезами, які припускають варязьке
походження Аскольда, е й інші: ще О. Шахматов вважав Аскольда за слов'янина,
навіть за Києвого сина; за ним пішов М. Приселков, а з сучасних дослідників – Б.
Рибаков, який виводить ім'я Аскольда від річки Оскіл, і пише – «Оскольд».
Константин Порфірородний згадує договір між Василем 1 і Руссю (Аскольдом) – (р.
873-874). На ті ж роки припадає створення першого Рафальштеттенського митного
статуту, датованого часами короля Карльомана (880 р.) або Людовіка Німецького
(р. 876), яким встановлювалося мито з краму, довожуваного з Руси до Баварії. Усі
ці факти: договори з Баварією та Візантією, похід на Царгород,
масове охрищення – свідчать про існування в середині IX ст. могутньої державної
організації. Слова патріярха Фотія про підкорення Руссю сусідніх народів цілком
потверджуються вказівками Никонівського літопису: 865 року «воєваша Аскольд і
Дір полочан», а 866 року, сказано в «Історії російській» В. Татіщева: Аскольд і
Дір «ходи на кривичі й побіди їх». Цікава вказівка Никонівського літопису з року
864, що «убієн бисть от болгар Оскольдов син». Очевидно, були якісь воєнні дії в
Болгарії. Так, з окремих розірваних фактів вимальовується образ Київської
держави-Руси середини IX ст., що підкоряє сусідів, воює з Візантією, укладає з
нею та іншими державами мирові угоди і нарешті – приймає християнство.
Усі ці факти дали російському історикові В. Ключевському право писати, що
«Руська держава була заснована діяльністю Аскольда, а за ним Олега. З Києва, а
не з Новгорода, пішло об'єднання слов'ян.» Формування цієї держави довгий час не
привертало уваги істориків, як пройшло не поміченим і для Заходу. Це був час,
коли Европа була охоплена боротьбою германських племен за об'єднання, за
творення державних одиниць. До того ж авари на довгий період створили заслону
між германським та слов'янським світами, і лише перемоги Карла Великого відкрили
очам Західньої Европи вже зформовані слов'янські об'єднання. Діяльність св.
братів Кирила та Методія зв'язала Захід із Сходом християнством. На сході Европи
точилася своя боротьба, формувалися об'єднання, нав'язувалися культурні та
економічні зв'язки з Азією, з Арабським халіфатом, Персією, Візантією;
поширювався обмін культурними цінностями із старими, світового значення
культурами Сходу й творилася нова, блискуча культура, в якій у гармонійне ціле
зливалися чужоземні впливи. На Сході Европи зароджувалася нова могутня
потенціяльна сила – Україна-Русь В організації першої Київської держави брали
деяку участь нормани. УШ-ІХ ст. були добою, коли нормани, під назвою яких
об'єднували населення Скандинавії – шведів, норвегів, а також данів, – на чолі з
своїми ватажками-вікінгами, почали вдиратися до різних земель та плюндрувати й
грабувати їх. Деякі з них осідали на захоплених землях, ініші верталися додому з
пограбованим добром. Згодом окремі групи варягів стали найманим військом. У VIII
ст. нормани, яких наші літописи звали варягами, з'явилися у верхів'ях Волги і,
підкоривши фінські племена – мерю, мурому, мещеру – опанували Волзький шлях.
Близько 800-го року заснували варяги Стару Ладогу – Алдейпобурґ, інша група
їх оселилася тоді ж у гирлі Двіни і заснувала Зеебург, де пізніше постала Рига.
На початку IX ст. нормани нападають на Західню Европу: руйнують Німеччину,
Францію, Англію. На невеликих човнах піднімаються ріками і нищать Майнц, Вормс,
Ахен. Сеною піднялися люди до Парижу і 10 місяців тримали його в облозі.
Допливли до Ісляндії, Гренляндії; через ґібральтар пройшли до Середземного моря.
Подекуди засновували свої держави: у Франції – Норман-гдію, на Середземному морі
об'єднали Сицилію та південну Італію й ..«творили норманське королівство.
Близькі до цих західньоевропейських подій оповідання наших Літописів про
постання держави в землі словенів. Під 859 роком оповідає літопис, що варяги
прийшли із замор'я, поклали данину на «чюдь, й на словенех, на мери, й на всех (весі
– Н. П.-В.) кривичах». В цьому оповіданні відмежована обшир володіння варягів.
862-го року ці племена «изгнаша варяги за море», але вони не спромоглися
зорганізувати свою владу і закликали із замор'я інших варягів. Прибули три
брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик сів у Новгороді, Синеус – в Білоозері, а
Трувор – в Ізборську. По смерті братів Рюрик став єдиновладним князем. У
Рюрикові Н. Бєляєв, а за ним і П. Ковалевський бачать Рорика, конунга Фризії,
примушеного в середині ІХ ст. покинути її. Літопис зазначає межі його володіння:
Новгород – в землі сло-вевів, Полоцьк – кривичів, Ростов – мері, Білоозеро –
весі і Муром – муроми. Так на півночі в середині IX ст. постала держава, яка
охоплювала землі словенські (словени, кривичі) та фінські (меря, весь, мурома).
У той час на півдні, в землі України-Руси, вже існувала велика держава з центром
у Києві. Так у ІХ ст. творяться дві окремі, незалежні держави: напівфінська
Новгородська та слов'янська Київська.
|
