Біля Х століття до Р. X. в Евроігі входить у вжиток залізо і витискає дорожчу бронзу. Старіший період цієї доби має назву «Гальштадтського» — за місцем Гальштадт в Австрії, де було вперше знайдено пам'ятки її. Проф. Д. В. Антонович вважав, що залізо прийшло до Европи з Передньої Азії і, правдоподобно, шляхом через Україну. Тому можливо, що на Україні залізо з'явилося трохи раніш, ніж у центральній Европі. Гальштадтська доба характеризується розвитком хліборобства та скотарства, поширенням східньоальпйских культурних впливів та переходом від матріярхату - першенства жінки - до патріярхату - першенства чоловіка та батька

Грецькі колонії

На початку залізного віку, в VII ст. до Р. X., на північному-чорноморському узбережі почали засновувати свої колонії греки. Ці колонії були тісно зв'язані з метрополіями, від яких вони відділилися. Вони мали такий самий політичний лад, брали участь у гімнастичних змаганнях. З колоній метрополій одержували продукти – не вистачало в Греції, рибу. За їхнім посередництвом провадили торгівлю з сусідніми країнами. Згодом вони перетворилися на великі, багаті міста. На березі Чорного моря було засновано колоніх: Тіру (на лимані Дністра), Ольвію (на березі Бога), Херсонес, Теодосію та низку інших у Криму, Пантікапею - на місці Керчі, Фанагорію - на Тамані, Танаїс - на гирлі Дону. Так, у VII - VI сторіччях до Р. X. все узбережжя Чорного моря було охоплене грецькими колоніями.

Ці головні колонії мали мережу залежних від них, менших. Еллінська колонізація поширювалася й далі. Наприклад, у Лубеніфгаі знайдено рештки грецьких храмів — Аікмпюна, Артеміди.

Серед грецьких колоній перше місце належить Ольвії. Вона лежала на правому березі Бога, коло с. Парутвя. Засаували Ольвію колонісіи з міста Мілета, яие само було грецькою колонією на березі Малої Азії. Ольвія була великим містом. Археологи виявили рештки міста: майдани, бруковані вулиці, мури, що оточували місто, великі театри, храми, стадіони, громадські га хихлові будинки. В Ольвії найбільше поважали богів Аполлона, Деметру, Кібелу — жінку, «матір богів». Ольвія стала значним культурйим освредівом. У ній були вчені, письменники, була розвинена місцева іфоміжловісп. Місто славилося керамічними та ювелірними виробами. Виробляли також зброю. Подібно до інших чорноморських нолоній, Ольвія карбувала власну монету. Вова цровадила у значних розмірах торгівлю з сусідніми народами, скуповувала у них хліб, рибу, рабів і надсилала все це до Греції. З свого боку Ольвія іфодавала еугідам вина, матерії, мистецької промисловости — золоті те орібні, посуд, прикраси, зброю. Добре досліджений також Херсонес. У нмму знайдено широкі бруковані вулиці, майдани, цистерни для дощової води, каналізаційні рури, водогін. Збереглися рештки храмів, жиаяових будинків і причанея. На вулицях стояли стели, невфізми — урадові декрети, висічені на мармурових плитах. Серед них мармурова илита з написом: «Присяга громадян на вірнісіь конституції своєї держави» (І-П ст. до Р. X.). Грецькі колонії відіграли велику роль в історії населення України, поширюючи серед нього високу культуру Геллади.

Скити (скіфи)

Так називали греки племена, які жили на території України, на північ від грецьких колоній. Скити у VIII ст. підкорили інші племена, що ревіте жили на Україні. Під назвою скитів розуміють усе населеная України. Геродот був в Ольвії, бачив там скитів і писав, що скити прийшли з Азії і вигнали кимерійців. Якби це було так, ми мали б на Україні від VII ст. нову культуру, яка знищила б культуру народів- попередників. Насправді того не було. Культура часів скитських в основному залишилася кимерійською. Відбувається не боротьба народів, а диференціяція суспільства, утворюються казкові багатства родів табунників і струнка система патріярхального династичного права. Виділюються могутні, багаті царі." Скіфи поділяються на чотири племена. Над р. Бугом жили скіфи-скотарі, між Бугом та Дніпром — скіфи-хлібороби, на південь від них — скіфи-кочовики, між Дніпром та Доном — скіфи царські. Скити-скотарі випасали худобу, перекочовували зі своїми стадами з місця на місце, в залежності від пасовиськ. Скити-хлібороби жили осіло, сіяли пшеницю, просо, ячмінь, коноплі, цибулю, часник. Продукти скотарського та хліборобського господарства вони продавали грецьким колоніям.

Крім сіл, відомі скитські міста-городища, оточені валами. Деякі з них, як от Мотронинське, Пастирське, Немирівське, Більське, відомі з часів кимерійців, були великих розмірів, їх оточували вали та глибокі рови. У скитів було широко розвинене ганчарство: вони виробляли прекрасний різноманітний посуд, за зразками грецького. Мали простий глиняйий посуд, часто величезного розміру, високий, стрункий, так звані «амфори» — в них зберігали воду, зерно. Був також прекрасний різноманітної форми посуд, прикрашений, за зразком грецького, сценами з грецького побуту, мітології, вкритий блискучою поливою. Скитський посуд, подібно до грецького, виробляли вже на ганчарному колі. В ті часи греки виробляли також і металеві речі: залізну зброю, мечі, кинджали, різні стріли для луків, переважно трикутної форми. Скити підтримували торговельні зносини з грецькими колоніями, постачали їм продукти свого господарства і діставали від греків вино, посуд, прикраси, зброю. Таким чином, до скитських степів потрапляли високомистецькі вироби грецької індустрії, вироби з золота, срібла. В них можна відзначити дві групи: одні з них прикрашені сценами з грецького побуту, мітології, другі — сценами з побуту скитів, безперечно зроблені для скитів. Завдяки цим пам'яткам ми можемо яскраво уявити зовнішність, одяг, побут скитів. Серед таких виробів треба згадати мистецькі вази, знайдені в Куль-Обському та Чортомлицькому курганах, у кургані Солоха та інших. Чоловіки носили короткі каптани, підперезані шкіряним поясом, штани, які заправляли в короткі шкіряні чоботи, шапки з повсті. Жінки носили довгі сукні з поясами, на головах гостроверхі шапки з довгими покривалами.

Скити мали антропоморфні вірування, в яких поєднали старі вірування хліборобської трипільської культури, елементи тотемів скотарської культури з впливами грецької міфології. Скити вірили в позагробове життя. Своїх мерців вони ховали в могилах, при бідних клали горщик з їжею, злиденний інвентар, кам'яні речі. Багатих ховали у глибоких могилах у формі будинку, над ними насипали високі кургани та одягали їх у розкішний одяг, з золотими оздобами, клали коштовну зброю, посуд. Забивали й ховали разом з мерцем жінку, коней. Осередком, серцем царської Скитії був басейн р. Конки, де лежало місто Геррас. Взагалі по берегах Дніпра було надзвичайно багато могил. У 80-х роках XIX ст. Д. І. Самоквасов нараховував до 500 могил, що стояли купами й поодинці, і всі вони, як писав М. 1. Ростовцев, являли собою цілість. Завдяки цим могилам ми маємо найкращі пам'ятки скитської доби, в якій грецька культура об'єдналася з місцевою та східніми впливами. Проф. П. П. Курінний робить такі важливі висновки щодо скитської культури: Поховання скитів, скорчене ігід курганами, має аналогію з похованням трипільців та кимерійців ігід курганами, а видатних осіб скити палили на вогні (с. Верем'я та Щербанівка — трипільських часів, Білотрудівка — кимерійських). Обидва обряди переходять до антів і сягають слов'янських дохристиянських часів на Київщині та Чернігівщині. Скити продовжують розробку трипільської мітології в образах фантастичного звіринного стилю і передають її через антослов'ян селу: це образи матері-богині, пастуха Геракла, одноокого циклопа, грифона, культового бика, коня, кабана тощо. Скити користуються всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Цікавий «слов'янський» горщик, оздоблений «гребінцевим» орнаментом. Початок його — ямково- гребінцевий стиль, який був провідною формою в трипільській, кимерійській, скитській та анто-слов'янській культурі і е національною формою посуду. Ще виразніше традиційний зв'язок дає наша хата з її піччю. Від Скитії маємо знамениті білі штани й сорочку, чоботи, шпичасту козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келепи тощо.

Боспорська держава

Року 512 до Р. X. скитські землі були зруйновані перським царем Даріем. Використали ослаблення скитів греки-іонійці, які в 511 р. до Р. X. розбудували велику колонію — Пантікапею, при Боспорі Кимерійському, на місці, де тепер стоїть Керч. Пантікапея своро розбагатіла й стала новим центром культури не тільки для Чорномор'я, але проміння ії впливів спостерігається й у Сибіру, ва Закарпатті, в Угорщині. Вона об'єднала грецькі колонії на берегах Криму, Овівського моря, р. Кубані і стала осередком Воспорського союзу, до якого увійшли Теодосія, Німфея, Партеніт, Фанагорія та інші міста. Спочатку правили обрані «архонти», але від 438 р. до Р. X. з'являються «базялевси», які засновують спадкові династії. Так постала багата й могутня Воспорська держава. Вона провадила велику торгівлю хлібом та інтими продуктами, що їх діставала від сусідніх народів, карбувала свою монету. У 142 році Воспорська держава підпала під владу Понтійського царя Митридата, а пізніше — під владу Риму.

Сармати

Сучасна аркволоня значно зменшує значення сарматських племен на Україні, хоч у 1-11 ст. нашої ери вони на деякий час підкореня частину скитів. Нової культури вони не створили, а прийняли скитську. В IV ст. вони зруйнували Ольвію і пройшли до Дунаю. Чужоземні письменники переносили ім'я сарматів на скитів, а Птоломвй називав уею Скитію «Сарматією».

Алани

Одне з сарматських племен, алани, почало відігравати визначну ролю у ІІ ст. по Р. Х. і поступово ім'я їх витіснило ім'я сарматів. Принаймні римські історики так називали всіх сарматів у Надчорномор'ї. Алани утворили союз, який сягав до Аральського моря. Вони жили переважно над Меотидою (Озівським морем), між Дніпром та Міюсом. Вони робили напади на береги Дунаю, вдерлися на Потисея (в Угорщині). Розбиті гувами, алани поділилися вя окремі групи. Одну з них називали ясгши чи язитами. Вовн подалися до Північного Кавказу й стали предкаііи осетинців. Друга група оселилася в Криму.

Ґоти

У ІІІ ст. почався рух германських народів на схід. Племена, які у П ст. після .Р. X. сиділи на берегах Висли, Одри, Лаби, рушили на південний схід. Волине плем'я готів поділилося на дві частини. Візиготи або вестґоти прямували на Тракію, Македонію. Територія між Богом та Дунаєм опинилися в руках вестгогів. Друга частина ґотів — остроґоти або остґоти — осіли між Дніпром та Кубанню, підкорили скитів і робили напади на Ольвію, Тіру, Таврію (Крим), на Меотиду. Під навалою ґотів заломилася Боспорська держава, зникла Придонська Танаїда. Остготи заснували велику державу, яка сягала берегів Дунаю. Столиця їхня була на березі Дніпра «Данпрштадир» або «місто над Дніпром», яке добре знають скандинавські саги. Зокрема, поширилася готська держава за короля Германариха (350-375 рр.). Серед ґотів ширилося християнство. Виділився своєю енергійною проповіддю християнства єпископ Ульфіла. Він переклав для готів св. Письмо готською мовою, і переклад став першою пам'яткою цієї мови.

Наприкінці IV сторіччя з Азії посунула на Чорноморські степи орда тюркського народу гунів. Держава Германариха під цією навалою розпалася. Вестготи, після короткого перебування на Валканському півострові, вирушили до Італії, здобули Рим і посунули далі — до Франції та Еспанії. Остготи поділилися на дм групи: одна оселилася в Криму, де довгий час існувала готська держава з головним осередком у Партенігі та готська єпархія. Більша частина пішла на Балканський півострів, а в 403 році захопила Італію й заснувала готське королівство з столицею в Равенні. З перебуванням у чорноморських степах готи «причастилися до поятійського культурного круга», як писав В. Щербаківський. Місцеві майстри виробляли для готів дорогі оздоби-фібули, браслети тощо з срібла та золота, викладали їх дорогим камінним. Робили це за традицією звіринного стилю, який дуже подобався готам. Так постав стиль, що його неслушно називають готським, бо хоч він і був викликаний готами, але не вони були його творцями. Згодом ґоти перенесли його на захід, де він набрав льокальних форм і в цілому дістав назву «меровінґського» стилю.